Ухвала суду № 22013975, 03.11.2011, Харківський апеляційний адміністративний суд

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03 листопада 2011 р.Справа № 2а-6279/11/2070

Колегія суддів Харківського апеляційного адміністративного суду

у складі: головуючого судді: Катунова В.В.

суддів: Рєзнікової С.С.

Ральченко І.М.

за участю:

секретаря судового засідання: Ульяненко А.Г.

представника позивача: Загребельного Г.С.

представника відповідача: Гавриленка М.Ю.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Державної податкової інспекції у Комінтернівському районі м. Харкова на постанову Харківського окружного адміністративного суду від 30.06.2011 р. по справі№2-а-6279/11/2070

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Прима-5»

до Державної податкової інспекції у Комінтернівському районі м. Харкова

про скасування податкового повідомлення - рішення

ВСТАНОВИЛА:

Позивач, Товариство з обмеженою відповідальністю «Прима-5» (далі ТОВ «Прима - 5»), звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у Комінтернівському районі м. Харкова, в якому просив суд скасувати податкове повідомлення - рішення Державної податкової інспекції у Комінтернівському районі м. Харкова за №0000152200 від 18.04.2011 року на загальну суму 125 507,73 грн.

В обгрунтування позовних вимог позивач посилався на те, що відповідачем не додержано вимог діючого законодавства України при проведенні планової виїзної документальної перевірки, висновки акту перевірки базуються на припущеннях і не підтверджуються об'єктивними даними.

Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 30 червня 2011 року адміністративний позов ТОВ «Прима - 5» - задоволено в повному обсязі.

Скасовано податкове повідомлення - рішення Державної податкової інспекції у Комінтернівському районі м. Харкова № 0000152200 від 18.04.2011 р.

Не погодившись з постановою суду першої інстанції, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати оскаржувану постанову та прийняти нову, якою відмовити в задоволенні позовних вимог позивача.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги відповідач посилається на порушення судом першої інстанції норм матеріального права, а саме: ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість», ст. 215, ч.1 ст. 216, ст. 228 ЦК України.

Позивач не скористався правом подачі заперечень на апеляційну скаргу.

В судовому засіданні апеляційної інстанції відповідач підтримав апеляційну скаргу, просив задовольнити її, посилаючись на доводи та обґрунтування, викладені в апеляційній скарзі.

Представник позивача просив залишити без задоволення апеляційну скаргу відповідача, а рішення суду першої інстанції без змін.

Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, пояснення представників сторін, перевіривши рішення суду та доводи апеляційної скарги, дослідивши письмові докази, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджено у суді апеляційної інстанції, що ТОВ «Прима-5» здійснює фінансово-господарську діяльність на підставі Свідоцтва про державну реєстрацію, зареєстрованого виконавчим комітетом Харківської міської ради 11.02.2002 року за № 14801200000015250 та є платником податку на додану вартість, відповідно до свідоцтва про реєстрацію платника податку на додану вартість № 29014411 виданого 12.03.2002 року, з видами діяльності за КВЕД: 51.47.2 «Оптова торгівля папером, картоном, книгами, журналами та канцелярськими приладдями», 33.20.1 «Виробництво контрольно-вимірювальних приладів» та інше. ( т.1, а.с.29,30,31)

На підставі ст. 78 Податкового кодексу України, відповідно до наказу ДПІ у Комінтернівському районі м. Харкова від 24.03.2011 № 287 була проведена документальна невиїзна перевірка ТОВ «Прима-5» з питань перевірки податкових зобовязань та податкового кредиту декларації з податку на додану вартість за період з 01.01.2010 року по 31.12.2010 року.

За результатами перевірки складено акт перевірки № 343/22-017/31800434 від 04.04.2011 року, відповідно до якого було виявлено порушення вимог пп. 7.4.4., пп. 7.4.5. п. 7.4. пп. 7.5.1. п.7.5. ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість» (надалі Закон України №168-97/ВР), ст. 5 Порядку заповнення та подання податкової декларації з податку на додану вартість, затвердженого наказом ДПА України від 30.05.1999 № 166, зареєстрованого в Міністерстві Юстиції України 30.06.2005 року № 702/10982, а саме в податковій декларації з податку на додану вартість за жовтень 2010 року встановлено завищення податкового кредиту на загальну суму 13312, 63 грн.; за листопад 38154,20 грн.; за грудень 48939,29 грн. (а.с.41).

Відповідно до мотивувальної частини акту перевірки, фахівцем ДПІ у Комінтернівському районі м. Харкова зроблено висновок, що позивач в ході ведення власної фінансово - господарської діяльності мав взаємовідносини з ТОВ "Промспец консалтинг".

За результатами перевірки ТОВ "Промспец консалтинг" ДПІ у Жовтневому районі м. Харкова було складено акт перевірки від 10.03.2011 за №349/23-03-05/37091549 про результати документальної планової невиїзної перевірки Товариства з обмеженою відповідальністю «Промспец консалтинг» (код за ЄДРПОУ 37091549) з питань дотримання податкового законодавства за період з 06.07.2010 року по 31.12.2010 року.

Відповідно до висновків вказаного акту перевірки зазначається, що у ТОВ "Промспец консалтинг" відсутні трудові ресурси, складські приміщення, виробничі потужності для здійснення будь-якого виду діяльності, вбачається проведення транзитних фінансових потоків, спрямованих на здійснення операцій надання податкової вигоди переважно з контрагентами, які не виконують свої податкові зобов'язання, зокрема, у випадках, коли операції здійснюються через посередників з метою штучного формування валових витрат та податкового кредиту, не мають реального товарного характеру.

Зазначені операції ТОВ "Промспец консалтинг " та контрагентів-покупців не містять у суті своїй розумних економічних або інших причин (ділової мети) систематичного (протягом місяця) придбання та продажу товарів. Такі причини можуть бути наявними лише за умови, що платник податку має намір одержати економічний ефект у результаті підприємницької або іншої економічної діяльності. Наслідком діяльності ТОВ "Промспец консалтинг" є виключно чи переважно формування податкових зобов'язань та податкового кредиту на адресу контрагентів.

Також ДПІ зазначає, що вказане підприємство не знаходиться за юридичною адресою та всі укладені правочини між підприємством позивача та ТОВ «Промспец консалтинг» вважаються нікчемними.

За наслідками вказаного акту перевірки ДПІ у Комінтернівському районі м. Харкова було прийнято та надіслано на адресу позивача податкове повідомлення-рішення №0000152200 від 18.04.11 на загальну суму 125 507, 73 грн. (а.с.9)

Як встановлено судом першої інстанції та підтверджено у суді апеляційної інстанції між, ТОВ «Промспец консалтинг» та ТОВ «Прима - 5» укладено договір на поставку продукції від 01.10.2010 року. За умовами договору ТОВ «Промспец Консалтінг» зобов»язався поставити електроізоляційні матеріали згідно рахунків фактур, а позивач зобовязався прийняти товар, шляхом самовивозу та сплатити вартість товару. (а.с.25) Передача товару по договору оформлена видатковими накладними (т.1 а.с.42-54).

На виконання умов договору від 01.10.2010 року ТОВ «Промспец консалтинг» були виписані податкові накладні.(т.1 а.с. 55-67)

Перевезення товару здійснювалося на власному автомобілі директора ТОВ «Прима - 5» (т.1 а.с.224).

В подальшому ТОВ «Прима-5» вказаний товар був поставлений ВАТ «Донецькєлектрооптторг» (договір від 14.09.09 за №1409-09), ДП «ХЕМЗ» (договір від 15.07.10 за №1507-10) та ТОВ НПД «Лугелектроремонт» (договір від 18.11.09 за №22).

До матеріалів справи були надані докази виконання сторонами вимог вказаних договорів, а саме договори, податкові накладні, видаткові накладні, платіжні доручення.(т.1 а.с.83-218).

Про фактичне виконання вищезазначених операцій свідчать залучені до матеріалів справи первинні бухгалтерські та податкові документи, виписані відповідно до п.9.2. ст.9 Закону України «Про бухгалтерський облік і фінансову звітність в Україні» і п.2.4. ст.2 «Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку».

Задовольняючи позовні вимоги позивача, суд першої інстанції виходив з того, що відповідач не надав належних доказів правомірності складання акту перевірки та винесення оскаржуваних податкових повідомлень - рішень, оскільки, як вбачається з наявних письмових доказів факт порушення позивачем вимог податкового законодавства не знайшов свого підтвердження.

Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, враховуючи наступне.

Статтею 1 розділу 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» передбачено, що первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Відповідно до п.1 ст.9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.

Отже, суд зазначає, що вказаний договір виконаний сторонами у повному обсязі без претензій та зауважень.

Посилання відповідача на акт перевірки складений ДПІ у Жовтневому районі м. Харкова від 10.03.2011 за №349/23-03-05/37091549 про результати документальної планової невиїзної перевірки Товариства з обмеженою відповідальністю «Промспец консалтинг» (код за ЄДРПОУ 37091549) з питань дотримання податкового законодавства за період з 06.07.2010 року по 31.12.2010 року не може бути взятий судом до уваги, оскільки нормами діючого законодавства України не передбачено можливість посилання ДПІ в ході проведення перевірки суб'єкта господарювання на акти перевірок інших суб'єктів господарювання.

Як вбачається з матеріалів справи, згідно електронного реєстру платників ПДВ, який ведеться ДПА України, ТОВ «Прима - 5» та ТОВ «Промспец консалтинг» на момент складання податкових накладних під час здійснення господарський операцій були платниками ПДВ, зареєстрованими в порядку, передбаченому ст. 9 Закону України «Про податок на додану вартість», та мали відповідні свідоцтва платника ПДВ.

Відповідно до приписів пункту 1.7 статті 1 Закону України «Про податок на додану вартість», податковий кредит це сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначене згідно з цим Законом, а підпунктом 7.4.1 п.7.4 ст.7 цього Закону встановлено, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

-придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

-придбання (будівництва, спорудження) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподаткування у межах господарської діяльності платника податку.

Крім того, право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари (послуги) та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

У відповідності до підпункту 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону України "Про податок на додану вартість", не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), які не підтверджені податковими накладними. У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим підпунктом документами, платник податку несе відповідальність у вигляді фінансових санкцій, установлених законодавством, нарахованих на суму податкового кредиту, не підтверджену зазначеними цим підпунктом документами.

Підпунктом 7.2.3 пункту 7.2 статті 7 Закону України "Про податок на додану вартість" встановлено, що податкова накладна складається у момент виникнення податкових зобов'язань продавця у двох примірниках. Оригінал податкової накладної надається покупцю, копія залишається у продавця товарів (робіт, послуг).

За змістом підпункту 7.2.4 пункту 7.2 статті 7 Закону України "Про податок на додану вартість" право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку у порядку, передбаченому статтею 9 цього Закону.

Відповідно до пункту 6.2. Порядку заповнення податкової накладної № 166, податкова накладна дає право покупцю, зареєстрованому, як платник податку, на включення до податкового кредиту витрат по сплаті податку на додану вартість. В абзаці 1 пункту 5 Порядку № 166 зазначається, що податкова накладна вважається недійсною у разі її заповнення особою, яка не зареєстрована як платник податку в податковому органі і якій не присвоєно індивідуальний податковий номер платника податку на додану вартість.

У відповідності до п. 201.4 ст. 201 Податкового кодексу України, податкова накладна виписується у двох примірниках у день виникнення податкових зобов'язань продавця. Оригінал податкової накладної видається покупцю, копія залишається у продавця товарів/послуг.

Пунктом 201.6 ст. 210 Податкового кодексу України передбачається, що податкова накладна є податковим документом і одночасно відображається у податкових зобов'язаннях і реєстрі виданих податкових накладних продавця та реєстрі отриманих податкових накладних покупця.

Суд зазначає, що відповідно до п. 201.10 ст. 201 Податкового кодексу України, - податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Так, судом встановлено що сума податку на додану вартість, яка була включена позивачем до складу податкового кредиту підтверджена податковими накладними.

Отже, вищенаведене свідчить про те, що позивач правомірно включив до податкового кредиту суми, які підтверджені податковими накладними, складеними контрагентом, у зв'язку з придбанням позивачем товарів (робіт, послуг), які в свою чергу були використані останнім як у власній господарській діяльності так і в подальшій реалізації.

При цьому твердження відповідача стосовно того, що наявність у ТОВ "Прима-5" вище перелічених податкових накладних є обов'язковою обставиною для визначення правильності формування податкового кредиту, але не вичерпною, не узгоджується з приписами вимог податкового законодавства, що регулюють спірні правовідносини.

Чинне податкове законодавство не ставить в залежність право позивача на формування податкового кредиту від податкового обліку (стану) інших осіб і фактичної сплати контрагентом податку до бюджету. Питання податкового кредиту поширюється тільки на окремо взятого платника податків і не ставить цей факт у залежність від розрахунку з бюджетом третіх осіб.

При цьому Закон України "Про податок на додану вартість" не встановлює обов'язку покупця сплачувати податок на додану вартість ще й до бюджету, коли такий податок не буде сплачений продавцем або іншою особою, з урахуванням суми податку, отриманого від покупця в ціні товару. Покупець - платник податку на додану вартість не несе відповідальності за податкові зобов'язання продавця.

Окремо суд бере до уваги, що викладені в акті перевірки судження суб'єкта владних повноважень про порушення позивачем вимог ст.ст.203, 215, 216, 228 Цивільного кодексу України зроблені з перевищенням компетенції органів державної податкової служби України та не підтверджуються належними доказами.

Статтею 203 Цивільного кодексу України передбачені вимоги, додержання сторонами яких, є необхідним для чинності правочину, а саме: зміст правочину не може суперечити актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства: особа, що вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасників правочину має бути вільним і відповідати внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Згідно ч.2 ст.215 ЦК України, недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Обґрунтування відповідача щодо нікчемності правочинів не є підставою для визнання такого правочину нікчемним, оскільки відповідачем не доведено, на підставі якої саме статті Цивільного кодексу України правочини, вчинені між позивачем та його контрагентами є нікчемними

Крім того, пунктом 3 ст. 215 ЦК України передбачено, якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Відповідно до ст. 215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього кодексу загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину.

Статтею 204 ЦК України передбачено, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або, якщо він не визнаний судом недійсним.

При кваліфікації правочину за статтею 228 ЦК має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо.

Відповідно до вимог ст. 228 Цивільного кодексу України, законодавцем з 01.01.2011р. виключено правочини, які були укладені з метою суперечною інтересам держави та суспільства, з кола нікчемних правочинів і віднесено такі правочини до оспорюваних (недійсних).

Відтак, з 01.01.2011р. повноваження на встановлення законності правочину, за яким платником податків було сформовано валові витрати обігу та виробництва або податковий кредит з ПДВ, зменшено суму отриманого в межах звітного податкового періоду доходу, належать виключно до прерогативи судових органів.

Враховуючи викладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що податкове повідомлення - рішення №0000152200 від 18.04.2011 року, прийнято ДПІ у Комінтернівському районі м. Харкова за відсутності правових підстав для його прийняття, з огляду на що воно підлягає скасуванню.

Відповідно до ч.2 ст.71 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності субєкта владних повноважень обовязок щодо доказування правомірності свого рішення, дій чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Однак, відповідач, заперечуючи проти позову, ні до суду першої інстанції, ні до суду апеляційної інстанції не надав беззаперечних доказів на підтвердження правомірності, законності та обґрунтованості прийнятого оскаржуваного податкового повідомлення рішення.

Суд першої інстанції належним чином оцінив надані докази і на підставі встановленого обґрунтовано задовольнив адміністративний позов.

Відповідно до ст. 159 КАС України, судове рішення повинно бути законним та обґрунтованим.

Колегія суддів вважає, що постанова суду першої інстанції від 30.06.2011 р. відповідає вимогам ст. 159 КАС України, а тому відсутні підстави для її скасування та задоволення апеляційних вимог відповідача.

Відповідно до ч.1 ст. 200 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

На підставі викладеного, колегія суддів, погоджуючись з висновком суду першої інстанції, вважає, що суд дійшов вичерпних юридичних висновків, щодо встановлення фактичних обставин справи і правильно застосував до спірних правовідносин сторін норми матеріального та процесуального права.

Доводи апеляційної скарги, з наведених вище підстав, висновків суду не спростовують.

Керуючись ст.ст. 160, 167, 195, 196, п.1 ч.1 ст.198, ч.1 ст. 200, п.1 ч.1 ст. 205, 206, 209, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Комінтернівському районі м. Харкова залишити без задоволення.

Постанову Харківського окружного адміністративного суду від 30.06.2011 р. по справі№2-а-6279/11/2070 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Прима - 5»до Державної податкової інспекції у Комінтернівському районі м. Харкова про скасування податкового повідомлення - рішення - залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня складання ухвали у повному обсязі шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий суддя<підпис >Катунов В.В.

Судді<підпис >

<підпис >Рєзнікова С.С. Ральченко І.М. <Список ><Текст > Повний текст ухвали виготовлений 08.11.2011 р.