Постанова № 22013795, 01.11.2011, Харківський апеляційний адміністративний суд

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01 листопада 2011 р. Справа № 2а-2881/11/2070 Колегія суддів у складі:

Головуючий суддя Філатов Ю.М.,

Суддя Водолажська Н.С., Суддя Тацій Л.В.

розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Харківського апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Державної податкової інспекції у Жовтневому районі м. Харкова на постанову Харківського окружного адміністративного суду від07.06.2011р. по справі№2а-2881/11/2070

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Торговий будинок «Екватор»

до Державної податкової інспекції у Жовтневому районі м. Харкова

про скасування податкових повідомлень-рішень, -

ВСТАНОВИЛА:

Колегія суддів у складі:

Головуючий суддя Філатов Ю.М.,

Суддя Водолажська Н.С., Суддя Тацій Л.В.

розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Харківського апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Державної податкової інспекції у Жовтневому районі м. Харкова на постанову Харківського окружного адміністративного суду від07.06.2011р. по справі№2а-2881/11/2070

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Торговий будинок «Екватор»

до Державної податкової інспекції у Жовтневому районі м. Харкова

третя особа Товариство з обмеженою відповідальністю «МЕТРО Кеш енд Кері Україна»

про скасування податкових повідомлень-рішень, -

ВСТАНОВИЛА:

Позивач, ТОВ «Торговий будинок «Екватор», звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з позовом, в якому після уточнення позовних вимог просив скасувати податкові повідомлення-рішення ДПІ у Жовтневому районі м. Харкова № 0001022303/0 від 21.08.10 р. про визначення податкового зобовязання з податку на прибуток в сумі 140166,0 грн. та застосування штрафних (фінансових) санкцій в розмірі 70083,0 грн.; № 0001032303/0 від 21.08.10 р. про визначення податкового зобовязання з ПДВ в сумі 113238,0 грн. та застосування штрафних (фінансових) санкцій в розмірі 56619,0 грн. та від 01.11.10 р. № 0001022303/1 та №0001032303/1.

Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 07.06.11 р. по справі № 2а-2881/11/2070 позов був задоволений в повному обсязі.

Відповідач не погодився з судовим рішенням та подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати постанову Харківського окружного адміністративного суду від 07.06.11 р. по справі № 2а-2881/11/2070 та прийняти нове рішення про відмову у задоволенні позову, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального законодавства з мотивів, наведених в апеляційній скарзі.

Позивач та третя особа письмові заперечення на апеляційну скаргу не надали.

Сторони по справі в судове засідання суду апеляційної інстанції не зявилися, про дату, час та місце апеляційного розгляду справи повідомлені належним чином, причину неявки не повідомили.

Відповідно до ч. 4 ст. 196 КАС України, неприбуття в судове засідання сторін або інших осіб, які беруть участь у справі, належним чином повідомлених про дату, час та місце апеляційного розгляду, не перешкоджає судовому розгляду справи.

Колегія суддів на підставі п. 2 ч. 1 ст. 197 Кодексу адміністративного судочинства України вважає за можливе розглянути справу в порядку письмового провадження за наявними в справі матеріалами.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши постанову, дослідивши доводи апеляційної скарги та пояснення представників сторін в судовому засіданні, колегія суддів дійшла до висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом першої інстанції було встановлено, що підставою для прийняття оскаржений податкових повідомлень-рішень від 21.08.10 р. № 0001022303/0 та № 0001032303/0 є акт № 1990/2305/34756085 від 10.08.10 р. планової виїзної перевірки підприємства позивача з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.07.08 р. по 31.03.10 р.

Позивач оскаржив вказані податкові повідомлення-рішення в адміністративній процедурі, за наслідками якої скарги були залишені без задоволення, і як вказав суд першої інстанції, з метою доведення нового граничного строку оплати податкових зобовязань ДПІ були складені та направлені на адресу позивача податкові повідомлення-рішення від 08.11.10 р. № 0001032303/1 та № 0001022303/1.

Колегія суддів вважає доцільним зауважити, що підстави та порядок прийняття нового податкового повідомлення-рішення в процедурі адміністративного узгодження податкових зобовязань на час прийняття оскаржених податкових повідомлень-рішень були встановлені в ст. 6 Закону України «Про порядок погашення зобовязань платників податків перед бюджетами та держаними цільовими фондами», де не передбачалося прийняття нового податкового повідомлення в разі незадоволення скарги платника податків (часткового) та/або без додаткового застосування штрафних санкцій. За таких обставин у відповідача не було законних підстав для прийняття нових податкових повідомлень-рішень від 08.11.10 р. № 0001032303/1 та № 0001022303/1, а тому суд першої інстанції правомірно задовольнив позов в цій частині. Проте судом не були враховані вищенаведені положення, що є підставою для зміни судового рішення в частині мотивів та підстав для задоволення позову про скасування податкових повідомлень-рішень від 08.11.10 р. № 0001032303/1 та № 0001022303/1.

В акті перевірки вказано, що перевіряючими були виявлені порушення позивачем вимог п. 5.1, п. 5.2.1, п. 5.4.4 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»та п. 1.7, п. 7.4.1, п. 7.4.4 ст. 7 Закону України “Про ПДВ”, повязані з тим, що до валових витрат та податкового кредиту були віднесені відповідні суми, що не повязані з фінансово-господарською діяльністю підприємства позивача, оскільки товари належали іншому платнику податків.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції вказав на те, що правові основи господарської діяльності (господарювання), яка базується на різноманітності субєктів господарювання різних форм власності, відповідно Конституції України встановлює ГК України. Майново-господарські зобов'язання, які виникають між суб'єктами господарювання, виникають на підставі господарських договорів. Господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Згідно ст. 67 ГК України підприємства вільні у виборі предмета договору, визначенні зобов'язань, інших умов господарських взаємовідносин, що не суперечать законодавству України.

Відповідно ч. 1 ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Сторони мають право укласти договір, в якому містяться елементи різних договорів (змішаний договір). До відносин сторін у змішаному договорі застосовуються у відповідних частинах положення актів цивільного законодавства про договори, елементи яких містяться у змішаному договорі, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті змішаного договору (ч. 2 ст. 628 ЦК України).

Суд першої інстанції вказав на те, що договори, що укладались ТОВ ТБ «Екватор»з ТОВ «МЕТРО Кеш енд Кері Україна», повністю відповідають наведеним положенням. У договорах поставки та надання послуг та додаткових угодах до них, які були надані до перевірки, визначені загальні умови поставкиТОВ ТБ «Екватор»продукції у торгівельні мережі України. Крім того, або шляхом укладення додаткових угод (додатків) до вказаних договорів, або у самому змісті безпосередньо вказаних договорів сторонипогодили, що постачальник буде сплачувати торговій організаціїплату за надання маркетингових, рекламних та інформаційних послуг, перерахованих у додатку № 7 до договору, в т.ч. інформування покупців про продукцію, яка реалізується ТОВ ТБ «Екватор», шляхом розповсюдження інформаційних листівок та каталогів, проведення спеціальних акцій тощо.

В контексті приписів ст. 204 ЦК України зазначені правочини є правомірними, оскільки їх недійсність прямо не встановлена законом та вони не визнані судовими органами у встановленому порядку недійсними. Отже, вже у силу даної обставини, угоди, укладені з ТОВ «МЕТРО Кеш енд Кері Україна», створюють правові наслідки, в тому числі податкові, що обумовлюються їх змістом.

Суд першої інстанції також послався на те, що згідно ч. 1 ст. 43 ГК України підприємці мають право без обмежень самостійно здійснювати будь-яку підприємницьку діяльність, яку не заборонено законом, а в ст. передбачено, що підприємства вільні у виборі предмета договору, визначені зобов'язань, інших умов господарських взаємовідносин, що не суперечать законодавству України, а надання маркетингових, мерчандайзингових та інших послуг з просування товару не суперечить чинному законодавству України, оскільки не існує нормативно-правового акту, який би забороняв або обмежував таку діяльність.

Крім того, згідно п. 5.1 ст. 5 Закону України „Про оподаткування прибутку підприємств" валові витрати виробництва та обігу це сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності. В п. 5.2.1 наведеної статті передбачено, що до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.7 цієї статті.

В п. 5.3 цієї ж статті наведенийвичерпний перелік витрат платника податку, що не включаються до складу валових витрат позивача, в якому витрати на надання маркетингових, мерчандайзингових та інших послуг з просування товару відсутні. Крім того, в п. 5.11 міститься застереження стосовно того, що не дозволяє встановлювати додаткові обмеження щодо віднесення до складу валових витрат платника податку крім тих обмежень, що зазначені в цьому Законі.

В п. 5.4.4 ст. 5 зазначеного Закону передбачено, що витрати платника податку на проведення передпродажних та рекламних заходів стосовно товарів (робіт, послуг), що продаються (надаються) такими платниками податку, відносяться до валових витрат платника податку. Крім того, ні у вказаному Законі, ні в інших нормативно-правових актах не встановлено вимоги стосовно того, що для віднесення до валових витрат передпродажні послуги мають надаватись тільки стосовно товарів, що є власністю платника податку.

Виходячи з визначення терміну «маркетинг», вказаному в Інструкції щодо заповнення форми державного статистичного спостереження №1-інновація «Обстеження технологічних інновацій промислового підприємства», затвердженої наказом Держкомстату України № 382 від 28.11.05 р., можна зробити висновок, що маркетинг проводиться з метою вдосконалення збуту продукції на ринку. В п. 19 Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 16 «Витрати», затвердженого Наказом Міністерства фінансів України № 318 від 31.12.99 р. (із змінами і доповненнями), встановлено, що витрати на збут включають і, зокрема, витрати на рекламу та дослідження ринку (маркетинг).

З урахуванням наведеного обґрунтування, суд першої інстанції вказав на те, що надані до справи первинні документи доводять те, що послуги, які надавались позивачу, стосувалися товарів, поставка (продаж) яких є господарською діяльністю підприємства.

Відповідно п. 1.32 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»господарська діяльність - будь-яка діяльність особи, направлена на отримання доходу в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, у разі коли безпосередня участь такої особи в організації такої діяльності є регулярною, постійною та суттєвою. Для здійснення своєї господарської діяльності юридичні особи укладають договори, що за змістом є домовленістю, внаслідок якої виникають взаємні права і обов'язки, що підтверджує те, що укладення договору, який передбачає придбання послуг, вже є ознакою господарської діяльності. Зміст договорів про надання послуг та їх особливість в цілому полягає в тому, що вони споживаються в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності (ст. 901 ЦК України). Тобто результат послуг не має матеріального виразу та проявляється лише шляхом впливу на результати господарської діяльності замовника послуг.

Посилання перевіряючих на те, що у даному випадку послуги з маркетингу, мерчандайзингу та інші направлені на збільшення обсягів продажу товарів «Виконавця»(мережі «Метро Кеш енд Кері»), а відтак доход отримував тільки «виконавець» не є вірним. Так, на перший погляд здається, що від збільшення попиту на продукцію ТОВ ТБ «Екватор»прибутки отримає саме торгівельна мережа. Проте доходністьпідприємства також зростає від збільшення обсягу реалізованих рибних консервів. Тому, з іншого боку, ТОВ ТБ «Екватор»також отримає дохід від вказаних операцій шляхом збільшення закупівлі та реалізації саме тієї продукції, яка користується найбільшим попитом у споживачів завдяки проведеним рекламним та акційним заходам торгівельних мереж.

Крім того, укладені договори поставки містять положення про можливість повернення покупцем сезонного товару чи товару, який не користується попитом споживачів, чи є неходовим. В протилежному випадку повернення товару покупцем з вищевказаних причин (низький попит) мало б наслідком зниження доходів позивача, повернений товар підлягав би уцінці, оскільки строки придатності на нього спливають, що вимагало б додаткових витрат на проведення заходів зі стимулювання збуту такого товару. Для уникнення цього позивачем оплачувались послуги, направлені на збут товару. Отже, витрати, понесені позивачем на оплату таких послуг, є економічно обґрунтованими.

Так як вказані послуги надавалися на період дії договірних відносин з поставки товару, то послуги мали регулярний, постійний та, виходячи з досягнутого результату, - суттєвий характер.

Суд першої інстанції визнав, що оплата послуг по передпродажній підготовці, введенню позицій товару до торгової бази магазину, інформаційної бази покупця, послуг по викладці товару на полицях та спеціальних конструкціях є обов'язковою умовою для здійснення поставок та продажу товарів в торговій мережі (на території магазину, супермаркету, торгового центру). За відсутності придбання та оплати таких послуг постачальником, товари постачальника, з метою продажу яких такі послуги придбаваються, не будуть розміщенні в торговому залі (та, відповідно, не будуть продаватися в магазині), чи будуть розміщенні способом, який, порівняно з товарами іншої/аналогічної групи має менш привабливий споживчий вигляд, оскільки він не буде візуально виділений та буде менш помітний споживачами, що не сприятиме його купівлі та не дасть змогу досягнути постачальником його головної мети - отримання максимального доходу, підтримання та збільшення попиту на товар. Отже, обов'язковість придбання послуг з метою здійснення поставок товарів на адресу ТОВ «Метро Кеш енд Кері Україна»та отримання доходів від таких продаж, є ще одним підтвердженням використання результатів придбаних послуг в господарській діяльності нашого підприємства.

Також комплекс заходів з просування товару та збільшення обсягів продажу впливає на вартість гудвілу підприємства та привабливість його для інвесторів та кредиторів. Цей момент є особливо важливим для підприємств оптової торгівлі, які, зазвичай, не володіють великою кількістю основних засобів, тому вартість таких підприємств інвестор оцінює, виходячи з налагодженої системи збуту товару. Відповідно п. 1.7 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»гудвіл - це нематеріальний актив, вартість якого визначається як різниця між балансовою вартістю активів підприємства та його звичайною вартістю, як цілісного майнового комплексу, що виникає внаслідок використання кращих управлінських якостей, домінуючої позиції на ринку товарів (робіт, послуг), нових технологій тощо.

В матеріалах справи міститься розрахунок фінансового результату від взаємовідносин з торгівельними мережами, який свідчить про значну прибутковість діяльності товариства. Даний розрахунок відповідачем не спростований, а тому суд першої інстанції зробив висновок про те, що придбані послуги безпосередньо впливали на результати діяльності ТОВ ТБ «Екватор»з продажу товарів та були направлені на отримання доходу (прибутку). Так як вказані послуги надавалися на період дії договірних відносин з поставки товару, то послуги мали регулярний постійний характер, як того вимагають приписи п.1.32. ст.1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств».

Аналогічна ситуація склалась і з віднесенням до складу податкового кредиту ПДВ, сплаченого у складі ціни отриманих від ТОВ «МЕТРО Кеш енд Кері Україна»послуг, з урахуванням лише положень п. 1.7 ст. 1, п. 7.4.1., п. 7.4.4 ст. 7 Закону України «Про ПДВ».

Оскільки позивачем формування податкового кредиту відбувалося на підставі належним чином оформлених податкових накладних, що не заперечувалося відповідачем, то суд першої інстанції дійшов висновку про те, що в діях підприємства відсутні ознаки порушень, що інкримінуються позивачу.

При прийнятті рішення по даній адміністративній справі суд першої інстанції врахував також позицію ДПА України, яка викладена в розясненні № 8586/6/15-1416 від 28.09.04 р. Крім того, у листі ДПА України № 3146/6/15-016 від 08.04.08 р. зазначається, що витрати на маркетинг відображаються у складі валових витрат лише у разі, якщо вони відповідають витратам на передпродажні та рекламні заходи, які зазначені в п. 5.4.4 ст. 5 Закону (зокрема, послуги по розміщенню продукції в місцях продажу, послуги з очищення, фасування, оперативного поповнення обсягів товарів на стелажах, розміщення інформації про товар тощо). При цьому відповідно до вказаної норми платник податку має право включити до складу валових витрат витрати на маркетинг стосовно товарів (робіт, послуг), що продаються (надаються) таким платником. Тобто зазначені витрати мають бути безпосередньо пов'язані з господарською діяльністю платника податку. Згідно абз. 4 п. 5.3.9 ст. 5 Закону не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Але суд першої інстанції вказав на те, що відповідно п. 4.4.2 г) та п. 4.4.2 д) ст. 4 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами», що був чинним на момент виникнення спірних правовідносин, податкове роз'яснення є оприлюдненням офіційного розуміння окремих положень податкового законодавства контролюючими органами у межах їх компетенції, яке використовується при обґрунтуванні їх рішень під час проведення апеляційних процедур і не може бути притягнутим до відповідальності платник податків, який діяв відповідно до наданого йому податкового роз'яснення (за відсутності податкових роз'яснень з цього питання, що мають пріоритет) або узагальнюючого податкового роз'яснення, тільки на підставі того, що у подальшому таке податкове роз'яснення чи узагальнююче податкове роз'яснення було змінено або скасовано, чи надано нове податкове роз'яснення такому платнику податків або узагальнююче податкове роз'яснення, що суперечить попередньому, яке не було скасовано (відкликано).

Наведені обставини стали підставою для висновків суду першої інстанції про те, що вимоги позивача є правомірними та такими, що ґрунтуються на положеннях діючого законодавства, належним чином обґрунтовані, підтверджені матеріалами справи, а тому підлягають задоволенню у повному обсязі.

Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції в цій частині, оскільки доводи апеляційної скарги їх не спростували.

Керуючись ст. ст. 160, 195, 197, 198, 201, 205, 207, 209, 254 КАС України колегія суддів, -

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Жовтневому районі м. Харкова на постанову Харківського окружного адміністративного суду від07.06.2011р. по справі№2а-2881/11/2070 залишити без задоволення.

Постанову Харківського окружного адміністративного суду від07.06.2011р. по справі№2а-2881/11/2070 змінити в частині мотивів та підстав для задоволення позову про скасування податкових повідомлень-рішень ДПІ у Жовтневому районі м. Харкова від 01.11.10 р. № 0001022303/1 та № 0001032303/1.

В іншій частині постанову Харківського окружного адміністративного суду від07.06.2011р. по справі№2а-2881/11/2070 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, та може бути оскаржена шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів після набрання законної сили.

Головуючий Ю.М. Філатов

Судді Н.С. Водолажська

Л.В. Тацій