Постанова № 22013796, 01.11.2011, Харківський апеляційний адміністративний суд

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01 листопада 2011 р. Справа № 2а-14850/10/2070 Колегія суддів у складі:

Головуючий суддя Філатов Ю.М.,

Суддя Водолажська Н.С., Суддя Тацій Л.В.

при секретарі Букар Х.М.

за участю:

представника позивача Межерицький А.О.

представника відповідача Гавриленко М.Ю.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Державної податкової інспекції у Комінтернівському районі м. Харкова на постанову Харківського окружного адміністративного суду від01.03.2011р. по справі№2а-14850/10/2070

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Променергобуд»

до Державної податкової інспекції у Комінтернівському районі м. Харкова

про скасування податкових повідомлень-рішень, -

ВСТАНОВИЛА:

Позивач, ТОВ «Променергобуд», звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з позовом, в якому просив скасувати податкові повідомлення-рішення ДПІ у Комінтернівському районі м. Харкова № 0000861540/0 від 04.06.10 р., № 0000861540/1 від 06.07.10 р., № 0000861540/2 від 20.08.10 р., № 0000861540/3 від 16.11.10 р.

Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 01.03.11 р. по справі № 2а-14850/10/2070 позов був задоволений: скасовані податкові повідомлення-рішення ДПІ у Комінтернівському районі м. Харкова № 0000861540/0 від 04.06.10 р., № 0000861540/1 від 06.07.10 р., № 0000861540/2 від 20.08.10 р., № 0000861540/3 від 16.11.10 р. про визначення податкового зобов'язання по ПДВ в сумі 15050,0 грн. та застосування штрафних санкцій в розмірі 7525,0 грн.

Відповідач не погодився з судовим рішенням та подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати постанову Харківського окружного адміністративного суду від 01.03.11 р. по справі № 2а-14850/10/2070 та прийняти нове рішення про відмову у задоволенні позову, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального законодавства з мотивів, наведених в апеляційний скарзі.

Позивач надав письмові заперечення на апеляційну скаргу, в яких просив відмовити в задоволенні апеляційної скарги, а постанову суду першої інстанції залишити без змін.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши постанову суду, дослідивши доводи апеляційної скарги та пояснення представників сторін в судовому засіданні, колегія суддів дійшла до висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом першої інстанції було встановлено, що підставою для прийняття оскарженого податкового повідомлення-рішення № 0000861540/0 від 04.06.2010 р. є акт № 2789/15-409/25470333 від 25.05.10 р. невиїзної документальної перевірки підприємства позивача щодо підтвердження відомостей, отриманих від особи, яка мала правові відносини з платником податків ТОВ «Релан»за період з 01.11.08 р. по 30.11.08 р., де були зафіксовані порушення вимог п. 7.4.1, п. 7.4.4, п. 7.4.5, п. 7.51 ст. 7 Закону України «Про ПДВ».

Не погодившись із зазначеним рішенням позивач подав до ДПІ у Комінтернівському району м. Харкова первинну скаргу, яку рішенням відповідача про результати розгляду первинної скарги № 11696/10/25-014 від 05.07.10 р. було залишено без задоволення та за його наслідками прийнято аналогічне податкове повідомлення-рішення № 0000861540/1 від 06.07.10 р.

При подальшому оскарженні в адміністративній процедурі були подані повторні скарги до ДПА у Харківській області, за результатами розгляду якої було прийнято рішення № 2989/10/25-203 від 04.08.10 р. про залишення скарги без задоволення та відповідачем було прийнято податкове повідомлення-рішення № 0000861540/2 від 20.08.10 р., аналогічне рішенню від 04.06.10 р., але з новою граничною датою сплати податкових зобов'язань; до ДПА України, за результатами розгляду якої було прийнято рішення № 11633/6/25-0115 від 03.11.10 р. про залишення скарги без задоволення, у зв'язку з чим відповідачем направлено було на адресу позивача податкове повідомлення-рішення № 0000861540/3 від16.11.10 р.,аналогічне рішенню від 04.06.10 р., але з новою граничною датою сплати податкових зобов'язань.

Колегія суддів вважає доцільним відмітити, що підстави та порядок прийняття нових податкових повідомлень-рішень в процедурі адміністративного узгодження податкових зобовязань було встановлено в ст. 6 Закону України «Про порядок погашення зобовязань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами», яка не передбачала прийняття нового податкового повідомлення-рішення в разі незадоволення скарги платника податків (частково) або без здійснення додаткового визначення податкового зобовязання та/або застосування штрафних санкцій. З урахуванням наведеного слід зробити висновок про те, що у відповідача не було законних підстав для прийняття нових податкових повідомлень-рішень № 0000861540/1 від 06.07.10 р., № 0000861540/2 від 20.08.10 р., № 0000861540/3 від 16.11.10 р., які є тотожними первинному в частині визначення податкового зобовязання та застосування штрафних санкцій.

Таким чином суд першої інстанції правомірно задовольнив позов в цій частини, але не врахував приписів наведеної норми, що є підставою для зміни судового рішення в частині мотивів та підстав для задоволення позову про скасування податкових повідомлень-рішень ДПІ у Комінтернівському районі м. Харкова № 0000861540/1 від 06.07.10 р., № 0000861540/2 від 20.08.10 р., № 0000861540/3 від 16.11.10 р.

В наданому до матеріалів справи податковому повідомленні-рішенні № 0000861540/0 від 04.06.10 р. вказано, що воно прийнято у звязку з порушенням платником податків вимог п. 7.4.1, п. 7.4.5, п. 7.5.1 ст. 7 Закону України “Про ПДВ”, а в акті перевірки порушення наведених норм повязується з безпідставним включенням до податкового кредиту сум ПДВ по операціям з ТОВ «Релан».

Дані висновки перевіряючі обґрунтовують тим, що згідно Системи автоматизованого співставлення податкової звітності з ПДВ за листопад 2008 р. були виявлені розбіжності між задекларованими податковими зобовязаннями ТОВ "Релан" та податковим кредитом позивача, оскільки останній не подавав податкову звітність, не декларував обсяги фінансово-господарської діяльності та не виписував податкових накладних ТОВ «Променергобуд». Також перевіряючі послалися на пояснення гр. ОСОБА_3, який в реєстраційних документах значиться директором ТОВ «Релан»але ніколи ним не був, документів не оформлював, договорів не укладав, печатку не мав.

Наведені дані стали підставою для висновків відповідача про те, що первинні податкові документи від ТОВ «Релан»не підписані уповноваженою особою, а тому не можуть вважатися належно оформленими і формувати податковий кредит.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції вказав на те, що відповідач не виконав приписів ст. 71 КАС України і не надав належних доказів правомірності оскаржувані рішень, оскільки, як вбачається з наявних письмових доказів, факт вказаного порушення позивачем вимог податкового законодавства не знайшов свого підтвердження при судової розгляді.

При цьому суд першої інстанції зазначив, що ним з матеріалів справи встановлено, що фактичною підставою для винесення спірних рішень слугував відображений в акті перевірки висновок контролюючого органу про завищення ТОВ «Променергобуд»податкового кредиту в результаті неправомірного, на думку відповідача, включення до складу податкового кредиту сум ПДВ по взаємовідносинам з ТОВ «Релан»в листопаді 2008 р. При цьому податкові зобов'язання з ПДВ, повнота декларування та своєчасність сплати ПДВ в акті перевірки від 25.05.11 р. відповідачем не досліджувалась, всупереч вимогам п. 4.2.2 ст. 4 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами», відповідно до якого контролюючий орган зобов'язаний самостійно визначити суму податкового зобов'язання платника податків у разі, якщо дані документальних перевірок результатів діяльності платника податків свідчать про заниження або завищення його податкових зобов'язань, заявлених у податкових деклараціях.

Отже, аналіз приписів чинного законодавства дав суду першої інстанції підстави дійти висновку, що податковий орган при реалізації владних повноважень, виконуючи функції контролю правильності і повноти обчислення податків, зборів (обов'язкових платежів) обтяжений обов'язком самостійно перевіряти дотримання платником податків механізму справляння певного виду податкового зобов'язань шляхом перевірки достовірності даних про об'єкти оподаткування за звітний період. А тому, виходячи із вимог п. 7.7.1 ст. 7 Закону України «Про ПДВ», суми податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного податкового періоду та сумою податкового кредиту такого звітного податкового кредиту.

Отже, при проведені перевірки правильності обрахування ПДВ органу податкової служби України належить одночасно перевірити як правильність визначення платником податків податкового зобов'язання так і правильність визначення ним податкового кредиту, що можливо тільки шляхом дослідження первинної документації на підтвердження взаємовідносин позивача з його контрагентом. В даному випадку до таких документів відноситься договір на виконання ремонтних робіт № 1/10/08від 20.10.08 р., укладений між ТОВ «Променергобуд»та ТОВ «Релан», який свідчить про те, що зазначений правочин був укладений право і дієздатними юридичними особами, ані предмет цього правочину, ані зміст прав та обов'язків його сторін положенням чинного законодавства не суперечить.

Від імені ТОВ «Променергобуд»та ТОВ «Релан»договір підписаний особами, які за даними Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, на час укладання цих угод могли вчиняти юридично значимі дії без наявності довіреності, так як значились керівниками названих суб'єктів господарювання.

Судом встановлено, що зобов'язання позивача по оплаті вартості послуг за вищевказаним договором були виконані в повному обсязі шляхом перерахування безготівкових грошових коштів, платіжні документи на перерахування грошових коштів на розрахунковий рахунок ТОВ «Релан»засвідчують, що готівкові кошти були списані з рахунків ТОВ «Променергобуд», тобто вибули з його власності.

За формою та змістом як самого договору так і складені на його підставі первинні документи відповідають вимогам, які чинним законодавством відносяться до первинних документів. Але цим документам відповідачем належної оцінки не було дано, що призвело до хибного висновку стосовно порушення позивачем вимог податкового законодавства.

Крім того, суд першої інстанції зазначив, що виходячи з приписів п. 1.7 ст. 1 Закону України «Про ПДВ», податковий кредит - це сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначене згідно з цим Законом, а п. 7.4.1 ст. 7 цього ж Закону встановлено, що податковий кредит звітного періоду визначається, виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (робіт, послуг), але не вище рівня звичайних цін, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (робіт, послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку. Крім того, право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари (роботи, послуги) та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

В п. 7.4.5 ст. 7 Закону України «Про ПДВ»вказано, що не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), які не підтверджені податковими накладними. У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим підпунктом документами, платник податку несе відповідальність у вигляді фінансових санкцій, установлених законодавством, нарахованих на суму податкового кредиту, не підтверджену зазначеними цим підпунктом документами. В п. 7.2.3 цієї ж норми встановлено, що податкова накладна складається у момент виникнення податкових зобов'язань продавця у двох примірниках. Оригінал податкової накладної надається покупцю, копія залишається у продавця товарів (робіт, послуг).За змістом п. 7.2.4 право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку у порядку, передбаченому ст. 9 цього Закону.

Відповідно п. 6.2 Порядку заповнення податкової накладної податкова накладна дає право покупцю, зареєстрованому, як платник податку, на включення до податкового кредиту витрат по сплаті ПДВ. В абз. 1 п. 5 Порядку зазначається, що податкова накладна вважається недійсною у разі її заповнення особою, яка не зареєстрована як платник податку в податковому органі і якій не присвоєно індивідуальний податковий номер платника податку на додану вартість. Відповідно п. 7.5.1 ст. 7 Закону датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій:або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку і оплата товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків; або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).Таким чином податкова накладна є єдиним документом, необхідним для віднесення сум ПДВ до складу податкового кредиту.

Як вбачається з матеріалів справи, надані позивачем докази щодо використання придбаних товарів у своїй господарській діяльності відповідачем не спростовані, а тому за висновками суду першої інстанції позивач правомірно включив до податкового кредиту ПДВ в сумі 15050,0 грн. у зв'язку з придбанням ним товарів (робіт, послуг), які в свою чергу були використані у власній господарській діяльності.

Колегія суддів звертає увагу, що чинним законодавством України на сторону цивільно-правової угоди, яка є платником податків, не покладено обов'язку перевірки відповідності законодавству установчих документів постачальників товару та дотримання ними вимог податкового законодавства.

Навіть якщо контрагент не виконав свого зобов'язання по сплаті податку, то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цієї особи.

Чинне податкове законодавство не ставить в залежність право позивача на формування податкового кредиту від податкового обліку (стану) інших осіб і фактичної сплати контрагентом податку до бюджету. Питання податкового кредиту поширюється тільки на окремо взятого платника податків і не ставить цей факт у залежність від розрахунку з бюджетом третіх осіб. При цьому Закон України «Про ПДВ»не встановлює обов'язку покупця сплачувати ПДВ ще й до бюджету, коли такий податок не буде сплачений продавцем або іншою особою, з урахуванням суми податку, отриманого від покупця в ціні товару. Покупець - платник ПДВ, не несе відповідальності за податкові зобов'язання продавця.

Вище наведені обставини стали підставою для висновків суду першої інстанції про обґрунтованість позовних вимог.

Колегія суддів також вважає доцільним зауважити, що обмеження права сумлінного платника податку на формування податкового кредиту у звязку з порушенням його контрагентами порядку обліку та звітування по податкам суперечать практиці Європейського суду з прав людини. Так, відповідно п. 57 Рішення Європейського суду з прав людини по справі «Булвес»АД проти Болгарії від 22.01.09 р судом було зазначено, що оскільки компанія-заявник у повному обсязі та вчасно виконала обовязки з дотримання встановлених Державою-членом Конвенції норм стосовно ПДВ та не мала засобів для забезпечення виконання податкових зобовязань постачальником і не знала про невиконання останнім своїх обовязків, вона могла правомірно очікувати отримання вигоди від застосування одного із основних правил системи оподаткування ПДВ, а саме від визнання права на податковий кредит щодо суми ПДВ, яка була сплачена постачальнику. Більше того, лише після подачі декларації із віднесенням відповідних сум до складу податкового кредиту та проведення податковими органами зустрічної перевірки постачальника могло бути встановлено, чи виконав постачальник свій обовязок подання звітності з ПДВ у повному обсязі. Відповідачем не доведено обізнаності позивача щодо недобросовісного декларування своїх зобовязань його контрагентами. Отже, позивач не може нести наслідків невиконання постачальником його зобовязань зі сплати податку. Такі вимоги, на думку зазначеного рішення Європейського суду з прав людини, є надмірним тягарем для платника податку, що порушує справедливий баланс, який повинен підтримуватись між вимогами суспільного інтересу та вимогами захисту прав власності.

Колегія суддів вважає доцільним вказати на те, що в апеляційній скарзі апелянт також посилається виключно на пояснення гр. ОСОБА_4, не надаючи належних та допустимих доказів того, що цим поясненням в межах кримінальної справи за ознаками шахрайства при реєстрації юридичної особи була надана відповідна оцінка і пояснення вказаної особи підтверджені у встановленому порядку, а документи та реєстрація підприємства скасовані або визнані недійсними.

З урахуванням наведеного, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, оскільки доводи апеляційної скарги їх не спростували. Але вважає необхідним відмітити, що суд першої інстанції не взяв до уваги того, що на час проведення перевірки набрав чинності ПК України і з цього моменту всі процесуальні дії органі ДПС регулюються саме ним, а не Законом України «Про порядок погашення зобовязань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами». Проте дана помилка суду першої інстанції не впливає на правильність прийнятої ним постанови.

Враховуючи те, що постанова Харківського окружного адміністративного суду від 01.03.11 р. по справі № 2а-14850/10/2070 в частині задоволення позову про скасування податкового повідомлення-рішення ДПІ у Комінтернівському районі м. Харкова № 0000861540/0 від 04.06.10 р. прийнята з урахуванням фактичних обставин, колегія не виявила підстав для її скасування.

Керуючись ст. ст. 160, 195, 196, 198, 201, 205, 207, 209, 254 КАС України колегія суддів, -

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Комінтернівському районі м. Харкова на постанову Харківського окружного адміністративного суду від01.03.2011р. по справі№2а-14850/10/2070 залишити без задоволення.

Постанову Харківського окружного адміністративного суду від01.03.2011р. по справі№2а-14850/10/2070 змінити в частині мотивів та підстав для задоволення позову про скасування податкових повідомлень-рішень ДПІ у Комінтернівському районі м. Харкова № 0000861540/1 від 06.07.2010 р., № 0000861540/2 від 20.08.2010 р., № 0000861540/3 від 16.11.2010 р.

В іншій частині постанову Харківського окружного адміністративного суду від01.03.2011р. по справі№2а-14850/10/2070 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили негайно з моменту її проголошення і може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України шляхом подання касаційної скарги протягом двадцяти днів з моменту виготовлення повного тексту.

Головуючий Ю.М. Філатов

Судді Н.С. Водолажська

Л.В. Тацій

Повний текст постанови виготовлений та підписаний 07.11.2011 року.