Постанова № 22006143, 18.10.2011, Харківський апеляційний адміністративний суд

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 жовтня 2011 р. Справа № 3/195-08

Колегія суддів Харківського апеляційного адміністративного суду у складі

Головуючого судді: Тацій Л.В.

Суддів: Водолажської Н.С. , Курило Л.В.

за участю секретаря судового засіданняБукар Х.М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Кременчуцької обєднаної державної податкової інспекції в Полтавській області на постанову Господарського суду Полтавської областi від 19.07.2011р. по справі№3/195-08

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Плазма" <Список ><Текст >

до Кременчуцької обєднаної державної податкової інспекції в Полтавській області <Текст ><3 особи ><3 особа ><за участю ><Текст >

про визнання нечинними податкових повідомлень - рішень,

ВСТАНОВИЛА:

02 вересня 2008 року позивач, Товариство з обмеженою відповідальністю „Плазма” (далі-ТОВ„Плазма”), звернувся до суду з позовом, в якому, після уточнення позовних вимог, прийнятих судом, просив визнати нечинними податкові-повідомлення-рішення від 24.07.2006р. №0000182350/0/1824, від 11.10.2006р. №0000182350/1/2422, від 11.01.2007р. №0000182350/2/28, за якими позивачу визначені податкові зобовязання з податку на додану вартість в загальній сумі 40 429, 00 грн., в т.ч. основний платіж 26952,00 грн. та штрафна (фінансова) санкція 13 477,00 грн.

Ухвалою господарського суду Полтавської області від 02 квітня 2009 року провадження у даній справі зупинено до набрання законної сили судовим рішенням по справі № 9/82.

Ухвалою господарського суду Полтавської області від 04 травня 2011 року провадження у справі поновлено.

Справа розглянута господарським судом Полтавської області у порядку, передбаченому п.6 розділу VІІ “Прикінцеві та перехідні положення” КАС України.

Постановою Господарського суду Полтавської області від 19.07.2011р. по справі№3/195-08 позов Товариства з обмеженою відповідальністю „Плазма” задоволено в повному обсязі.

Відповідач, не погодившись з даним судовим рішенням, подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати постанову Господарського суду Полтавської області від 19.07.2011р. та прийняти нову постанову, якою у задоволенні позову відмовити.

Представники позивача в судовому засіданні проти задоволення апеляційної скарги заперечували в повному обсязі, посилаючись на законність і обґрунтованість постанови суду першої інстанції.

Представник відповідача в судове засідання не прибув, був належним чином сповіщений про дату, час та місце судового засідання, про що свідчить повідомлення про вручення поштового відправлення.

Враховуючи положення ч.4 ст.196 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів дійшла висновку, що неприбуття представника відповідача не перешкоджає судовому розгляду справи, оскільки він був належним чином повідомлений про дату, час та місце судового розгляду.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши суддю доповідача, представників позивача, перевіривши рішення суду першої інстанції та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено, підтверджується наявними в матеріалах справи доказами, що ТОВ „Плазма” пройшло передбачену законодавством процедуру державної реєстрації та отримало свідоцтво про державну реєстрацію юридичної особи, має свідоцтво платника ПДВ. Вказані обставини сторонами визнаються, а тому в силу ч. 3 ст. 72 КАС України не доказуються перед судом.

Кременчуцькою ОДПІ в Полтавській області в період з 30.05.2006 р. по 05.07.2006 року проведена виїзна планова перевірка ТОВ «Плазма» з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 26.08.2003 року по 31.12.2005 року.

Результати перевірки оформлені актом від 12.07.2006р. №384/23-500/32478803 “Про результати виїзної планової перевірки ТОВ „Плазма”, в якому зафіксовано порушення позивачем, в тому числі, пп. 3.1.1 п. 3.1 ст.3, п.п. 7.3.1 п.7.3 ст. 7 Закону України „Про податок на додану вартість” від 03.04.1997р. №168/97-ВР (із змінами і доповненнями), в результаті чого занижено суми податку на додану вартість на загальну суму 26952,00 грн., у тому числі за липень 2004 року на суму 10000,00 грн., за жовтень 2005р. на суму 14752,00 грн., за листопад 2005р. на суму 2200,00грн.).

За результатами перевірки та на підставі висновків акту від 12.07.2006р. №384/23-500/32478803 “Про результати виїзної планової перевірки ТОВ „Плазма” Кременчуцькою ОДПІ в Полтавській області прийнято податкове повідомлення рішення №0000182350/0/1824, яким визначено податкове зобовязання податкового зобовязання з податку на додану вартість в загальній сумі 40 429, 00 грн., в т.ч. основний платіж 26952,00 грн. та штрафна (фінансова) санкція 13 477,00 грн.

Судом встановлено, що позивач оскаржив вказане податкове повідомлення рішення в адміністративному порядку, шляхом подання адміністративних скарг послідовно до Кременчуцькою ОДПІ в Полтавській області, ДПА у Полтавській області. Скарги позивача були залишені без задоволення у звязку з чим Кременчуцькою ОДПІ в Полтавській області прийняті податкові повідомлення рішення від 11.10.2006р. №0000182350/1/2422, від 11.01.2007р. №0000182350/2/28 з ідентичним первинному розміром податкового зобовязання та штрафних (фінансових) санкцій.

Колегія суддів вважає доцільним відмітити, що порядок та підстави прийняття нових податкових повідомлень-рішень після розгляду скарг платників податків в межах процедури адміністративного оскарження визначені в ст. 6 Закону України «Про порядок погашення зобовязань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» і дана норма не передбачає прийняття нових рішень в разі залишення скарги без задоволення та без донарахування податкових зобовязань та/або штрафних санкцій.

Оскільки за результатами розгляду первинної та повторної скарг не відбулося донарахування зобовязань та штрафних санкцій, а скарги були залишені без задоволення, то у Кременчуцької ОДПІ в Полтавській області не було законних підстав приймати нові податкові повідомлення-рішення від 11.10.2006р. №0000182350/1/2422 та від 11.01.2007р. №0000182350/2/28.

За таких обставин позовні вимоги в цій частині є законними та такими, що підлягають задоволенню, а податкові повідомлення рішення від 11.10.2006р. №0000182350/1/2422 та від 11.01.2007р. №0000182350/2/28. - скасуванню.

Крім того, з дослідженого в судовому засіданні акту від 12.07.2006р. №384/23-500/32478803 “Про результати виїзної планової перевірки ТОВ „Плазма” та рішень органів податкової служби за наслідками розгляду скарг позивача встановлено, що фактичною підставою для відображення в акті порушень пп. 3.1.1 п. 3.1 ст.3, п.п. 7.3.1 п.7.3 ст. 7 Закону України „Про податок на додану вартість” від 03.04.1997р. №168/97-ВР (із змінами і доповненнями), в результаті чого занижено суми податку на додану вартість на загальну суму 26952,00 грн., у тому числі, за липень 2004 року на суму 10000,00 грн., за жовтень 2005р. на суму 14752,00 грн., за листопад 2005р. на суму 2200,00грн.) і винесення спірного податкового повідомлення рішення слугував викладений в акті висновок відповідача про те, що позивачем не включено до складу обєкту оподаткування податком на додану вартість за липень 2004 року суму 10000,00 грн., за жовтень 2005р. суму 14752,00 грн., за листопад 2005р. суму 2200,00грн. грошові кошти, отримані від ВТП «Квант»за договором від 01.07.2004 року № 12 на пайову участь у будівництві автотюнінгового центру.

Відповідно до ч. 3 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено) ; добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Перевіряючи юридичну та фактичну обґрунтованість вказаного висновку відповідача і винесеного на підставі такого висновку спірного правового акту індивідуальної дії (податкового повідомлення-рішення від 24.07.2006р. №0000182350/0/1824) на відповідність вимогам ч.3 ст.2 КАС України, колегія суддів виходить з наступного.

Судом першої інстанції встановлено, підтверджується наявними в матеріалах справи доказами, що 01.07.2004 року між ТОВ «Плазма» і ВТП «Квант» укладено договір № 12 на пайову участь (а.с. 66-67, т. 1). Відповідно до п. 1.1 вказаного договору, його предметом є пайова участь ВТП «Квант» у будівництві автотюнінгового центру, територія для будівництва якого знаходиться за адресою: вул. Строни,6, м. Комсомольськ. ВТП «Квант» фінансує будівництво автотюнінгового центру у вигляді коштів розміром 100 тис. грн. шляхом перерахування їх на розрахунковий рахунок ТОВ «Плазма» (п. 2.1 Договору).

На виконання цього договору, про що зазначено і на сторінці 29 акту перевірки, ВТП «Квант» перерахувала на рахунок позивача за платіжними дорученнями загальну суму в 84758,00 грн., в т.ч. платіжні доручення: №492 від 10.10.2005р. 35000,00 грн., №1 від 07.10.2005р. 30758,00 грн., №496 від 11.10.2005р. 2000, 00 грн., №505 від 19.10.2005р. 6 000,00 грн., №562 від 10.11.2005р. 10000,00 грн. та 3569 від 17.11.2005р. 1000,00 грн.

Зазначені суми надходжень, за даними Відомостей бухгалтерського рахунку 48 «Цільове фінансування» та Головної книги за 2005 рік позивача, знайшли відповідне відображення бухгалтерськими проводками.

Окрім того, з матеріалів справи вбачається, що між ТОВ «Плазма» і ВТП «Квант» укладено додаткову угоду № 1 до договору № 12 на пайову участь, відповідно до умов якого договір про пайову участь визнаний Сторонами довгостроковим.

Колегія суддів відзначає, що податкове зобовязання з податку на додану вартість визначено контролюючим органом у звязку з встановленням порушення позивачем пп. 1.28.1 п. 1.28 ст. 1, п.4.1 ст. 4, пп. 11.3.1 п. 11.3 ст. 11 Закону України “Про оподаткування прибутку підприємств” з посиланням га те, що отримання в ІУ кварталі 2005 року позивачем грошових коштів від ВТП «Квант» м. Комсомольськ в сумі 84758,00 грн. у відповідності з договором від 01.07.2007р. №12 на пайову участь у будівництві автотюнінгового центру за адресою: м. Комсомольськ, вул. Строни, 6 є операцією з продажу продукції (товарів, робіт, послуг), а тому ця сума повинна була включеною до складу валових доходів ТОВ «Плазма» цього ж звітного періоду.

Умови договору № 12 на пайову участь вказують на те, що він є довгостроковим договором (контрактом), оскільки згідно з п.п. 7.10.2 п. 7.10 ст. 7 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» достроковий договір (контракт) - це будь-який договір на виготовлення, будівництво, установку або монтаж матеріальних цінностей, що входитимуть до складу основних фондів замовника або складових частин таких основних фондів, а також на створення нематеріальних активів, пов 'язаних з таким виготовленням, будівництвом, установкою або монтажем (послуг типу «інжиніринг», науково-дослідних і дослідно-конструкторських робіт та розробок), за умови, що такий контракт не планується завершити раніше ніж через 9 місяців з моменту здійснення перших витрат або отримання авансу (передоплати).

Порядок оподаткування доходів у податковому обліку від виконання дострокових договірних зобов'язань регламентований п. 7.10 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств».

В силу п.п 7.10.1 п. 7.10 ст. 7 Закону № 334/94-ВР платнику податку надано можливість вибрати особливий порядок оподаткування результатів діяльності, що здійснюється за довгостроковим договором (контрактом).

Так, згідно п.п 7.10.3 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», виконавець самостійно визначає доходи і витрати, нараховані (понесені) протягом звітного періоду у звязку із виконанням довгострокового договору (контракту), використовуючи оціночний коефіцієнт виконання такого довгострокового контракту.

Оціночний коефіцієнт виконання довгострокового договору (контракту) визначається як співвідношення суми фактичних витрат звітного періоду до суми загальних витрат, що плануються виконавцем при виконанні довгострокового контракту (п.п. 7.10.4 п. 7.10 ст. 7 Закону № 334/94-ВР ).

Доход виконавців у звітному періоді визначається як добуток загальнодоговірної ціни довгострокового договору (контракту) на оціночний коефіцієнт виконання довгострокового контракту (п.п 7.10.5 п. 7.10 ст. 7 Закону № 334/94-ВР ).

Витрати виконавця у звітному періоді визначаються на рівні фактично оплачених (нарахованих) витрат, повязаних із виконанням довгострокового договору (контракту) у такому звітному періоді (п.п. 7.10.6 п. 7.10 ст. 7 № 334/94-ВР ).

Витрати і доходи, понесені (нараховані) виконавцем довгострокового договору (контракту) протягом звітного періоду, включаються до складу валових витрат або валових доходів такого виконавця за наслідками такого періоду в сумах, визначених підпунктами 7.10.5 та 7.10.6 цієї статті (п.п. 7.10.7 п. 7.10 ст. 7 Закону № 334/94-ВР ).

Для цілей оподаткування суми авансів або переплат, отриманих виконавцем довгострокового договору (контракту), відносяться до складу валового доходу такого виконавця виключно у межах сум, визначених згідно із підпунктом 7.10.5 цього пункту (п.п 7.10.8 п. 7.10 ст. 7 Закону № 334/94-ВР ).

Податкові звіти щодо результатів діяльності виконавця довгострокового договору (контакту) за наслідками кожного податкового періоду надаються податковому органу за формою, що встановлюється центральним податковим органом (п.п. 7.10.10 п. 7.10 ст. 7 Закону № 334/94-ВР ).

Отже, аналіз вищенаведених норм вказує на те, що виконавець довгострокового договору (контракту), звітуючи перед податковим органом за результатами своєї діяльності за кожний податковий період за формою, що встановлюється центральним податковим органом, самостійно визначає доходи і витрати, використовуючи оціночний коефіцієнт виконання договору. Довгостроковий договір передбачає тривалість його виконання у часі ( для цілей оподаткування цей строк становить не менше 9 місяців), отже у такій ситуації застосування правила першої події при формуванні валових доходів призводить до відволікання обігових коштів у виконавця такого договору, оскільки одержавши великий аванс, виконавець не одразу урівноважує його суму з витратами. Саме норми п.7.10 Закону № 334/94-ВР мають усувати таку диспропорцію.

При цьому, оціночний коефіцієнт є динамічним показником (неостаточним, відкритим), оскільки фактичні витрати у кожному звітному періоді можуть змінюватися. Тому законодавець передбачив, що кінцева сума податкових зобовязань за результатами діяльності виконавця довгострокового договору (контракту), визначається після завершення довгострокового договору (контракту) шляхом перерахунку податкових зобовязань із застосуванням фактичного коефіцієнту (остаточного). При цьому, при кінцевому перерахунку податкових зобовязань з податку на прибуток, можливе виявлення як їх завищення, так і їх заниження.

Так, п.п. 7.10.9 п. 7.10 ст. 7 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» визначено, що після завершення довгострокового договору (контракту) виконавець здійснює перерахунок суми податкових зобовязань, попередньо визначених ним за наслідками кожного податкового періоду протягом строку виконання такого довгострокового договору (контракту, визначаючи фактичний коефіцієнт виконання довгострокового договору (контракту) як співвідношення витрат відповідних попередніх звітних періодів до фактичних загальних витрат понесених (нарахованих) виконавцем при виконанні довгострокового договору (контракту), та доход таких періодів як добуток кінцевої договірної ціни обєкта довгострокового договору (контракту) на фактичний коефіцієнт виконання довгострокового договору (контракту).

Таким чином, податковий орган дійшов помилкового висновку про те, що позивачем занижено податок на прибуток за довгостроковим договором, оскільки Закон України «Про оподаткування прибутку підприємств» не надає права податковому органу самостійно визначати валові доходи та витрати за довгостроковими договорами (контрактами) до їх завершення ; право коригування податкових зобовязань за Законом надано саме платнику податків по закінченню довгострокового контракту.

Позивач скористався правом обрати особливий порядок оподаткування відповідно до п.7.10 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств».

Окрім того, відповідно до ч. 1 ст. 72 Кодексу адміністративного судочинства України обставини, встановлені судовим рішенням в адміністративній, цивільній або господарській справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Так постановою Господарського суду Полтавської області від 24.04.2009 року у справі за № 9/82, яка набула законної сили встановлено, що в податковому обліку та звітності за ІУ квартал 2005 року суми на виконання договору від 01.07.2007р. №12 на пайову участь у будівництві автотюнінгового центру, перераховані ВТП «Квант» на рахунок позивача за платіжними дорученнями загальну суму в 84758,00 грн., в т.ч. пл. доручення: №492 від 10.10.2005р. 35000,00 грн., №1 від 07.10.2005р. 30758,00 грн., №496 від 11.10.2005р. 2000, 00 грн., №505 від 19.10.2005р. 6 000,00 грн., №562 від 10.11.2005р. 10000,00 грн. та 3569 від 17.11.2005р. 1000,00 грн., не були складовою валових доходів позивача, оскільки вони підпадають під регулювання п. 7.10 ст. 7 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств».

Таким чином, суд приймає до уваги встановлений факт протиправності висновку Кременчуцької ОДПІ, викладеного в акті перевірки від 12.07.2006р. №384/23-500/32478803 “Про результати виїзної планової перевірки ТОВ „Плазма” щодо донарахування позивачу податку на прибуток.

Відповідно ч. 2 ст. 71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

З огляду на припис наведеної норми процесуального права при розгляді судом спору щодо правомірності рішення органу державної податкової служби, яким платнику податків донараховані податкові зобов'язання презумується добросовісність платника податків, якщо зазначеним органом не доведено інше.

Відповідачем в даній справі ані суду першої, ані апеляційної інстанції не надано переконливих доказів правомірності свого рішення, які б підтверджували достовірність висновків контролюючого органу.

Між тим, колегія суддів окремо відзначає, що позивач звернувся до суду з вимогою про визнання недійсними податкових повідомлень-рішень. Відповідно до теорії права, дійсність (чинність)- це властивість нормативно-правового акту, яка визначається в обов'язковість застосування норм права (загальнообов'язкових правил поведінки, що забезпечуються державою як засіб регулювання суспільних відносин), протягом певного часу, на певній території, щодо певного кола осіб (визначеного або не визначеного). Тобто, визнання недійсним (нечинним) може бути застосовано як спосіб захисту порушеного права лише у разі оскарження нормативно-правового акту. Оскаржуване податкове повідомлення-рішення є правовим актом індивідуальної дії - рішенням, дію якого поширено на конкретну особі, і який є актом одноразового застосування норми права шляхом покладення на вказану особу обов'язку сплатити певні податкові зобов'язання. Таким чином, враховуючи вкладене, колегія суддів приходить до висновку, що адекватним способом поновлення порушеного права особи у разі оскарження податкового повідомлення-рішення є скасування вказаного акту. При вирішенні справи слід виходити з того, що позивач оспорює правомірність покладення на нього обов'язку по оплаті суми податкового зобов'язання та штрафних санкцій.

Аналізуючи зазначені у частині 2 статті 162 КАС способи захисту порушеного права, колегія суддів приходить до висновку, що вони не містять виняткового переліку. У абзаці другому зазначеної статті законодавець вказав, що суд може прийняти іншу постанову, яка б гарантувала дотримання і захист прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.

Враховуючи викладене, постанова суду першої інстанції в частині задоволення позовних вимог про визнання нечинними податкових-повідомлень-рішень від 24.07.2006р. №0000182350/0/1824, від 11.10.2006р. №0000182350/1/2422 та від 11.01.2007р. №0000182350/2/28 підлягає скасуванню з прийняттям нової постанови про часткове задоволення позовних вимог в цій частині та скасування податкових-повідомлень-рішень від 24.07.2006р. №0000182350/0/1824, від 11.10.2006р. №0000182350/1/2422 та від 11.01.2007р. №0000182350/2/28.

Керуючись ст.ст. 160, 167, 195, 196, <197 >п. 3 ст. 198, <Список >ст. 202, 205, 207, 209, 254 Кодексу адміністративного судочинства, колегія суддів, -

П О С Т А Н О В И Л А:

Апеляційну скаргу Кременчуцької обєднаної державної податкової інспекції в Полтавській області задовольнити частково.

Постанову Господарського суду Полтавської областi від 19.07.2011р. по справі№3/195-08 скасувати.

Прийняти нову постанову.

Адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю „Плазма” до Кременчуцької обєднаної державної податкової інспекції в Полтавській області про визнання нечинними податкових-повідомлень-рішень задовольнити частково.

Скасувати податкові-повідомлення-рішення Кременчуцької обєднаної державної податкової інспекції в Полтавській області від 24.07.2006р. №0000182350/0/1824, від 11.10.2006р. №0000182350/1/2422 та від 11.01.2007р. №0000182350/2/28.

Постанова набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня складання постанови у повному обсязі шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

<Звіт про виконання >

Головуючий суддя<підпис >Тацій Л.В.

Судді<підпис >

<підпис >Водолажська Н.С. Курило Л.В. <Список ><Текст > Повний текст постанови виготовлений 24.10.2011 р.