Ухвала суду № 22002539, 11.10.2011, Харківський апеляційний адміністративний суд

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 жовтня 2011 р.Справа № 2а-3578/11/2070

Колегія суддів Харківського апеляційного адміністративного суду у складі

Головуючого судді: Тацій Л.В.

Суддів: Водолажської Н.С. , Пянової Я.В.

за участю секретаря судового засіданняБукар Х.М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Державної податкової інспекції в Московському районі м. Харкова на постанову Харківського окружного адміністративного суду від 17.06.2011р. по справі№2а-3578/11/2070

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Восток-Агро" <Список ><Текст >

до Державної податкової інспекції в Московському районі м. Харкова <Текст ><3 особи ><3 особа ><за участю ><Текст >

про визнання податкового повідомлення- рішення недійсним,

ВСТАНОВИЛА:

Позивач, Товариство з обмеженою відповідальністю "Восток-Агро" (далі-ТОВ «Восток -Агро»), звернувся до суду з позовом, в якому просив визнати недійсним та скасувати податкове повідомлення-рішення відповідача від 27.01.2011р. № 00004070/0, зобовязати відповідача надати органу державного казначейства висновок про суми відшкодування податку на додану вартість у заявленому позивачем розмірі.

Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 17.06.2011р. по справі№2-а-3578/11/2070 позов ТОВ «Восток -Агро» задоволено частково. Визнано недійсним та скасувано податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції в Московському районі м. Харкова від 27.01.2011р. № 0000040700/0. В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Відповідач, не погодившись з даним судовим рішенням, подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати постанову Харківського окружного адміністративного суду від 17.06.2011р. по справі№2-а-3578/11/2070 та прийняти нову постанову, якою у задоволенні позову відмовити.

Позивач постанову суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні позову не оскаржив.

Представник позивача в судовому засіданні проти задоволення апеляційної скарги заперечував в повному обсязі, посилаючись на законність і обґрунтованість прийнятої судом першої інстанції постанови.

Представник відповідача в судове засідання суду апеляційної інстанції не прибув, про дату, час та місце розгляду справи сповіщений належним чином, про що свідчить повідомлення про вручення поштового відправлення.

Враховуючи положення ч.4 ст.196 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів дійшла висновку, що неприбуття представника відповідача не перешкоджає судовому розгляду справи, оскільки він був належним чином повідомлений про дату, час та місце судового розгляду.

Заслухавши суддю-доповідача, представника позивача, перевіривши постанову суду, дослідивши доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено, підтверджується наявними в матеріалах справи доказами, що ТОВ «Восток -Агро» пройшло передбачену законодавством процедуру державної реєстрації та отримало свідоцтво про державну реєстрацію юридичної особи, має свідоцтво платника ПДВ № 29271878, видане 29.09.1999р. Вказані обставини сторонами визнаються, а тому в силу ч. 3 ст. 72 КАС України не доказуються перед судом.

ДПІ у Московському районі м. Харкова на підставі п.1 ст. 11 Закону України "Про державну податкову службу в Україні", відповідно до вимог п.п.7.7.5 п.7.7 ст.7 Закону України "Про податок на додану вартість" в січні 2011 року проведено документальну невиїзну перевірку позивача по податковій декларації з ПДВ за листопад 2010 року згідно якої задекларовано підприємством до відшкодування з бюджету податку на додану вартість на рахунок платника у банку в сумі - 98133,0 грн.

У вступній частині акту перевірки від 14.01.11 р. вказано, що дана перевірка проводилася на підставі положень п. 1 ст. 11 Закону України «Про державну податкову службу в Україні». Проте норма, якою керувався відповідач і вважає її достатньою для проведення перевірки, визначає загальні права органів ДПС у випадках, в межах компетенції та у порядку, встановлених законами України, здійснювати документальні невиїзні перевірки (на підставі поданих податкових декларацій, звітів та інших документів, пов'язаних з нарахуванням і сплатою податків та зборів (обов'язкових платежів) незалежно від способу їх подачі), а також планові та позапланові виїзні перевірки своєчасності, достовірності, повноти нарахування і сплати податків та зборів (обов'язкових платежів), додержання валютного законодавства юридичними особами, їх філіями, відділеннями, іншими відокремленими підрозділами, що не мають статусу юридичної особи, а також фізичними особами, які мають статус суб'єктів підприємницької діяльності чи не мають такого статусу, на яких згідно із законами України покладено обов'язок утримувати та/або сплачувати податки і збори (обов'язкові платежі), крім Національного банку України та його установ (далі - платники податків).

В свою чергу в п. 4.2.2 «в» Закону України «Про порядок погашення зобовязань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» вказано, що контролюючий орган внаслідок проведення камеральної перевірки виявляє арифметичні або методологічні помилки у поданій платником податків податковій декларації, які призвели до заниження або завищення суми податкового зобов'язання.

При цьому камеральною вважається перевірка, яка проводиться контролюючим органом виключно на підставі даних, зазначених у податкових деклараціях, без проведення будь-яких інших видів перевірок платника податків.

Як вказано в акті перевірки, перевіряючим були використані не лише документи податкової звітності підприємства позивача, а і документи з інших джерел, що не є податковою звітністю платника податків. Тобто предметом перевірки були не арифметичні або методологічні помилки при складанні податкової декларації за листопад 2010 р., зважаючи на те, що виключно даний податковий звітний період міг бути перевірений при проведенні камеральної (невиїзної) перевірки від 14.01.11 р.

Наведене свідчить про те, що за своїм характером дана перевірка була позаплановою документальною, оскільки при її проведенні використані податкові декларації і документи, що відносяться до інших податкових звітних періодів і не могли формувати податковий кредит та податкові зобовязання за листопад 2010 р., а тому відповідач повинен був керуватися приписами ст. 11-1 Закону України «Про державну податкову службу в Україні», яка визначає порядок та підстави призначення та проведення позапланових документальних перевірок, але надані до матеріалів справи документи свідчать про те, що відповідач при призначенні та проведенні перевірки не дотримався приписів вказаної норми.

Слід відзначити, що оскільки предметом перевірки було визначення платником податків податкових зобовязань по ПДВ, то при призначенні даної перевірки слід було керуватися, перш за все, приписами п. 9 ч. 6 ст. 11-1 Закону України «Про державну податкову службу в Україні», в якій встановлено, що позапланова документальна перевірка призначається за наказом керівника органу ДПС і проводиться якщо платником подано декларацію з від'ємним значенням з ПДВ, яке становить більше 100 тис. грн.

Крім того, відповідач при проведенні перевірки не мав законних підстав посилатися на норми статті 11-1 Закону України «Про державну податкову службу в Україні», оскільки в звязку з набранням чинності 01.01.2011р. Податковим кодексом України, зазначена стаття втратила чинність.

Також підстави та порядок проведення перевірок з питань повноти нарахування ПДВ встановлені в п. 7.7.5 ст. 7 Закону України «Про ПДВ», де передбачено, що протягом 30 днів, наступних за днем отримання податкової декларації, податковий орган проводить документальну невиїзну перевірку (камеральну) заявлених у ній даних. За наявності достатніх підстав вважати, що розрахунок суми бюджетного відшкодування було зроблено з порушенням норм податкового законодавства, податковий орган має право протягом такого ж строку провести позапланову виїзну перевірку (документальну) платника для визначення достовірності нарахування такого бюджетного відшкодування.

З аналізу положень п. 7.7.5 ст. 7 Закону України «Про ПДВ» випливає, що сама по собі камеральна перевірка не може бути підставою для визначення податкового зобовязання та застосування штрафних санкцій, а повинна передувати, при наявності певних обставин, позаплановій виїзній перевірці (документальній) платника податку.

Зважаючи на те, що перевірка від 14.01.11 р. відповідачем проведена всупереч приписам чинного законодавства, колегія суддів, керуючись положеннями п. 3 ст. 2 КАС України, вважає доцільним вказати на її незаконність.

Як вбачається з матеріалів справи, перевіркою встановлено, що на підставі додатку №2 до податкової декларації з ПДВ за листопад 2010 року «Довідка щодо залишку суми від'ємного значення попередніх податкових періодів, що залишається непогашеним після бюджетного відшкодування, отриманого у звітному податковому періоді, та не підлягає включенню до складу податкового кредиту наступного податкового періоду» позивачем задекларовано до бюджетного відшкодування відємне значення на суму - 98133,0грн. Зокрема, за липень 2010 року у сумі - 59738,0грн., - серпень 2010 року у сумі - 1900,0грн., вересень 2010 року у сумі - 8500,0грн., жовтень 2010 року у сумі - 27995,0грн.

Результати перевірки оформлені актом № 52/07-013/30589815 від 14.01.2011р., в якому контролюючим органом відображено порушення позивачем п.п.7.7.1, п.п.7.7.7, п.п.7.7.3, п.п.7.7.4 та п.п 7.7.7 п.7.7 ст.7 Закону України "Про податок на додану вартість", яке полягає у завищенні суми бюджетного відшкодування за листопад 2010 року в розмірі - 98133,0грн.

На підставі розгляду зазначеного акту перевірки відповідачем прийнято оскаржуване в даній справі податкове повідомлення-рішення від 27.01.2011р. № 00004070/0, згідно якого позивачу встановлено суму завищення податкового зобовязання з податку на додану вартість в розмірі 98133,0 грн. та нараховано штрафні санкції в розмірі 24533,25 грн.

З дослідженого акту перевірки та прийнятого на його підставі оскаржуваного податкового повідомлення рішення, вбачається, що фактичною підставою для його прийняття, слугував висновок податкового органу про те, що позивач в рядку 12.1 «ПДВ, сплачений митним органам» в колонці «А» відобразив суму - 139976,0 грн. в колонці «Б» - 27995,0 грн. (обсяг придбання імпортної продукції склав - 139976,0 грн. ПДВ - 27995,0 грн.), до перевірки позивач надав платіжне доручення від 28.10.2010 року на суму - 35000,0 грн. з призначенням платежу «Попередня оплата за митне оформлення».

Згідно Постанови Правління Національного банку України від 21 січня 2004 року N22 „Про затвердження Інструкції про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті» зареєстровано в Міністерстві юстиції України 29 березня 2004 р. за N377/8976 платіжне доручення - розрахунковий документ, що містить письмове доручення платника обслуговуючому банку про списання зі свого рахунку зазначеної суми коштів та її перерахування на рахунок отримувача. Кошти з рахунків клієнтів банки списують лише за дорученнями власників цих рахунків (включаючи договірне списання коштів згідно з главою 6 цієї Інструкції) або на підставі платіжних вимог стягувачів у разі примусового списання коштів згідно з главою 5 цієї Інструкції.

Відповідно до п. 3.8 Постанови Правління Національного банку України від 15.04.2005 р. № 132 „Про затвердження Змін до Інструкції про безготівкові розрахунки в У країні»в національній валюті" зареєстровано в Міністерстві юстиції України від 5 травня 2005 р. за N469/10749 реквізит «Призначення платежу» платіжного доручення заповнюється платником так, щоб надавати повну інформацію про платіж та документи, на підставі яких здійснюється перерахування коштів отримувачу. Повноту інформації визначає платник з урахуванням вимог законодавства України.

Платник відповідає за дані, що зазначені в реквізиті платіжного доручення «Призначення платежу», банк перевіряє заповнення цього реквізиту на відповідність вимогам, викладеним у цій главі, лише за зовнішніми ознаками.

Відповідач при проведенні перевірки встановив, що в платіжному дорученні від 28 10.2010 р. на суму 35000,0 грн. призначення платежу зазначено як «Попередня оплата за митне оформлення».

На підставі викладеного відповідач дійшов висновку, що позивачем в податковій декларації з податку на додану вартість за жовтень 2010 року задекларованого податкового кредиту в розмірі - 69417,0грн., сплачено постачальникам ПДВ в розмірі - 0,0грн.

Окрім того, на думку контролюючого органу, позивач не надав до перевірки копії первинних документів, що підтверджують факт оплати підприємством товарів (послуг) отриманих від основних постачальників за жовтень 2010 року.

Доходячи висновку про порушення позивачем п.п. 7.7.1 п7.7 ст.7 Закону "Про податок на додану вартість", відповідач виходив з того, що сума податку, яка підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного податкового періоду та сумою податкового кредиту такого звітного податкового періоду.

При позитивному значенні суми, розрахованої згідно з п.п. 7.7.1 цього пункту, така сума підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету у строки, встановлені законом для відповідного податкового періоду.

При від'ємному значенні суми, розрахованої згідно з підпунктам 7.7.1 цього пункту, така сума враховується у зменшення суми податкового боргу з цього податку, що виник за попередні податкові періоди (у тому числі розстроченого або відстроченого відповідно до закону), а при його відсутності - зараховується до складу податкового кредиту наступного податкового періоду.

Згідно п.п.7.7.2.(а) п.7.7. ст.7 Закону України "Про податок на додану вартість" бюджетному відшкодуванню підлягає частина такого від'ємного значення, яка дорівнює сумі податку, фактично сплаченій отримувачем товарів (послуг) у попередніх податкових періодах постачальникам таких товарів (послуг);

Відповідно п.5.11,п.5.12. ст. 5 Порядку заповнення та подання податкової декларації з податку на додану вартість, затверджений наказом ДПА України від 30.05.97 р. N166 (в редакції наказу ДПА України від 28.04.2009 р. N221) бюджетному відшкодуванню підлягає частина такого від'ємного значення, яка дорівнює сумі податку фактично сплаченій отримувачем товарів (послуг) у попередніх податкових періодах постачальникам таких товарів (послуг).

Згідно п.5.12."Порядку заповнення та подання податкової декларації з податку на додану вартість" затвердженого наказом ДПА України від 30.05.1997 року №166 (в редакції наказу ДПА України від 28.04.2009 р. N221) якщо в наступному звітному податковому періоді різниця між сумою податкових зобов'язань і сумою податкового кредиту, з урахуванням залишку такого від'ємного значення минулого звітного (податкового) періоду, що включається до складу податкового кредиту поточного звітного (податкового) періоду, має від'ємне значення, то платником податку разом з податковою декларацією подається розрахунок суми бюджетного відшкодування (додаток 3 до податкової декларації з податку на додану вартість). При цьому платник податку, який має право на одержання бюджетного відшкодування та прийняв рішення про повернення повної суми бюджетного відшкодування на його рахунок у банку, подає заяву про повернення суми бюджетного відшкодування (додаток 4 до податкової декларації з податку на додану вартість).

Відповідно до п.п 7.7.3, 7.7.4 п.7.7 ст.7 Закону України "Про податок на додану вартість" напрямок повернення бюджетного відшкодування, вплатник податків визначає самостійно, тобто, подає заяву про повернення суми бюджетного відшкодування на розрахунковий рахунок платника податку (р.25.1 декларації з ПДВ), або приймає рішення про зарахування належної йому суми бюджетного відшкодування у зменшення податкових зобовязань у наступних податкових періодах (р.25.2 декларації по ПДВ).

Залишок від'ємного значення, який не приймав участі в розрахунку бюджетного відшкодування ПДВ, був включений до рядку 26 податкової декларації.

Аналізуючи наведені норми відповідач зробив висновок про те, що позивач згідно п.п.7.7.3. та п.п.7.7.4 п.7.7. ст.7 Закону України "Про податок на додану вартість" приймає самостійне рішення на отримання бюджетного відшкодування ПДВ та, оскільки позивач не декларував бюджетне відшкодування фактично оплаченого залишку від'ємного значення з ПДВ у періоді, наступному після виникнення такого від'ємного значення то відповідно до абз. «а» п.п 7.7.7 п.7.7 ст.7 зазначеного Закону він відмовився від бюджетного відшкодування ПДВ.

Між тим, в ході судового розгляду справи як в суді першої, так і апеляційної інстанції не знайшли підтвердження висновки відповідача про відсутність підтвердження сплати сум ПДВ, що були заявлені до бюджетного відшкодування, оскільки при перевірці надано оригінали та копії виписки з банківського рахунку, затверджені печаткою установи банку на підтвердження оплати податкових накладних, в тому числі з ПДВ на заявлену суму бюджетного відшкодування, в звязку з чим доводи відповідача про неможливість визначення фактичної сплати залишку відємного значення попереднього періоду є непереконливими.

Щодо визначення в платіжних дорученнях призначення платежу на суму 35000,0 грн., слід відмітити наступне.

Право визначати призначення платежу відповідно до чинного законодавства України належить виключно платнику. Тому суми податкових зобов'язань або податкового боргу з урахуванням п. 16.5.2 ст. 16 Закону України "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" слід вважати сплаченими у день реєстрації банківською установою платіжного документа із зазначеним у ньому призначенням платежу на сплату відповідних податкових зобов'язань або податкового боргу, визначених платником податків.

Відповідно ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Законом України "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами", який є спеціальним законом з питань оподаткування і установлює порядок погашення зобов'язань юридичних або фізичних осіб перед бюджетами та державними цільовими фондами з податків і зборів (обов'язкових платежів), нарахування і сплати пені та штрафних санкцій, що застосовуються до платників податків, визначено вичерпний перелік заходів, які вживаються контролюючим органом з метою погашення платниками податків податкового боргу (абз. 1 преамбули Закону).

Серед таких заходів відсутня можливість зміни податковим органом призначення платежу, самостійно визначеного платником податків.

Відтак, у разі недотримання платником податків порядку погашення податкового боргу та виконання податкових зобов'язань, передбаченого п. 7.7 ст. 7 "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами", податковий орган не наділений правом чи обов'язком змінювати призначення платежу, визначене платником податків, оскільки платник податків має право самостійно визначати цільове призначення своїх грошових коштів, а також самостійно визначати призначення платежів.

Зі змісту наявної в матеріалах справи копії платіжного доручення № 112 від 28.10.10 р., встановлено, що позивач самостійно визначив призначення платежу та його дії не суперечать вимогам вказаного Закону.

Колегія суддів зазначає, що відповідно до п.п. 7.7.1 статті 7 Закону України «Про ПДВ» сума податку, по підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету або бюджетному відшкодуванню, зазначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного податкового періоду та сумою податкового кредиту такого звітного податкового періоду.

Підпунктом 7.7.2 статті 7 зазначеного Закону визначено, що в разі коли у наступному податковому періоді сума, розрахована згідно з підпунктом 7.7.1 цього пункту, має від'ємне значення, то бюджетному відшкодуванню підлягає частина такого від'ємного значення, яка дорівнює сумі податку, фактично сплаченій отримувачем товарів (послуг) у попередніх податкових періодах постачальникам таких товарів (послуг).

Відповідно до п.п.15.3. ст. 15 Закону України «Про порядок погашення податкових зобов'язань платників перед бюджетом та державними цільовими фондами» заяви на повернення надміру сплачених податків, зборів (обов'язкових платежів) або на їх відшкодування у випадках, передбачених податковими законами, можуть бути подані не пізніше 1095 дня, наступного за днем здійснення такої переплати або отримання права на таке відшкодування.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що, оскільки податкове законодавство не містить норми, яка передбачає можливість заявлення до відшкодування сум ПДВ лише в періоді наступному за періодом оплати від'ємного значення, висновок відповідача про те, що не задекларувавши бюджетне відшкодування фактично оплаченого залишку від'ємного значення з ПДВ у періоді, наступному після виникнення такого від'ємного значення, позивач відмовився від бюджетного відшкодування ПДВ є необгрунтованим.

Окрім того, посилання на абз. «а» п.п.7.7.7.п.7.7. статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» можливе у разу встановлення податковою перевіркою заниження заявленої суми бюджетного відшкодування платником податку, проте акт перевірки, на підставі розгляду якого прийнято оскаржуване податкове повідомлення-рішення, не встановлює заниження заявленого до відшкодування податку на додану вартість в податковій декларації за листопад 2010 року та підтверджує, що позивач відповідає вимогам щодо наявності права на отримання бюджетного відшкодування.

Вдповідно ч. 2 ст. 71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

З огляду на припис наведеної норми процесуального права при розгляді судом спору щодо правомірності рішення органу державної податкової служби, яким платнику податків донараховані податкові зобов'язання презумується добросовісність платника податків, якщо зазначеним органом не доведено інше.

Відповідачем в даній справі ані суду першої, ані апеляційної інстанції не надано переконливих доказів правомірності свого рішення, які б підтверджували достовірність висновків про необґрунтоване формування позивачем податкового кредиту з ПДВ, дотримання вимог щодо порядку його відшкодування.

Відповідно до ст. 200 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи викладене, колегія суддів відзначає, що суд першої інстанції дійшов вичерпних юридичних висновків щодо встановлення обставин справи і правильно застосував до спірних правовідносин сторін норми матеріального та процесуального права.

Доводи апеляційної скарги, з наведених вище підстав, висновків суду не спростовують.

Керуючись ст. 160, 167, 195, 196, <197 >198, 200, 205, 206, 209, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції в Московському районі м. Харкова залишити без задоволення.

Постанову Харківського окружного адміністративного суду від 17.06.2011р. по справі№2а-3578/11/2070 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня складання ухвали у повному обсязі шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий суддя<підпис >Тацій Л.В.

Судді<підпис >

<підпис >Водолажська Н.С. Пянова Я.В. <Список ><Текст > Повний текст ухвали виготовлений 17.10.2011 р.