Ухвала суду № 22002501, 13.10.2011, Харківський апеляційний адміністративний суд

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 жовтня 2011 р.Справа № 2а-1670/2776/11

Колегія суддів Харківського апеляційного адміністративного суду у складі:

Головуючого судді Шевцової Н.В.,

суддів - Мінаєвої О.М. , Макаренко Я.М.

за участю секретаря судового засідання Григорєвої Д.І.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Харківського апеляційного адміністративного суду в м. Харкові адміністративну справу за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «ДМ-Сервіс»на постанову Полтавського окружного адміністративного суду від11.04.2011р. по справі№2а-1670/2776/11

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ДМ-Сервіс»

до Кременчуцької обєднаної Державної податкової інспекції в Полтавській області

про скасування податкових повідомлень - рішень ,-

ВСТАНОВИЛА:

Товариство з обмеженою відповідальністю «ДМ-Сервіс»(далі за текстом - позивач) звернувся до суду з позовом до Кременчуцької обєднаної Державної податкової інспекції в Полтавській області (далі за текстом-відповідач), в якому просив:

- скасувати податкові повідомлення - рішення № 0005341503/0/1931 від 18.06.2010 року, № 0005341503/1/2741 від 31.08.2010 року, № 0005341503/2/3486 від 25.10.2010 року; № 0005341503/0/1932 від 18.06.2010 року, № 0005341503/1/2741 від 31.08.2010 року, № 0005341503/2/3486 від 25.10.2010 року, 0005341503/3/4503 від 27.12.2010 року.

Постановою Полтавського окружного адміністративного суду від11.05.2011р. в задоволенні позову відмовлено.

Не погодившись з постановою суду першої інстанції позивачем подано апеляційну скаргу, в якій просить оскаржувану постанову скасувати та прийняти нове рішення про задоволення позовних вимог.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги відповідач посилається на порушення судом норм матеріального та процесуального права, а саме: ст. 204 Цивільного кодексу України, ст. ст.15,30,93 Земельного кодексу України, що призвело до неправильного вирішення справи.

Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши рішення суду першої інстанції та доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено, що Товариство з обмеженою відповідальністю "ДМ-Сервіс" зареєстроване 10.06.1997 року, як юридична особа виконавчим комітетом Кременчуцької міської ради Полтавської області.

Відповідно до договору оренди землі від 01.07.2005 року ТОВ "ДМ-Сервіс" є орендарем земельної ділянки несільськогосподарського призначення (кадастровий № 5310436100:06:002:0012) площею 0,7495 га за адресою: м. Кременчук, вул. Махоркова, 17-А.

Позивачем до Кременчуцької ОДПІ подано податкову декларацію орендної плати за земельні ділянки державної і комунальної власності на 2008 рік, у якій декларантом самостійно визначено суму орендної плати згідно з договором оренди земельних ділянок за 2008 рік в розмірі 12 239,31 грн.

Працівниками Кременчуцької ОДПІ в період з 03.06.2010 року по 08.06.2010 року проведено документальну невиїзну перевірку податкової декларації з орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності ТОВ "ДМ-Сервіс" за 2008 рік (а.с.51-52).

За підсумками перевірки складено акт перевірки № 2776/15-227/24830309 від 09.06.2010 року, в якому встановлено порушення позивачем ст. 21 Закону України "Про оренду землі", у звязку з чим занижено суму орендної плати за землю за січень - грудень 2008 року в розмірі 12 239,31 грн. Порушення зафіксовано в, який складений за результатами перевірки (а. с. 51-52)

18.06.2010 року на підставі акту перевірки відповідачем прийнято податкове повідомлення - рішення № 005341503/0/1931, яким позивачу донараховано суму податкового зобов'язання з орендної плати за землю в загальному розмірі 18 358,96 грн., з яких 12 239,31 грн. - за основним платежем, 6 119,65 грн. - штрафні санкції (а.с. 48).

За результатами процедури адміністративного оскарження позивачем до Кременчуцької ОДПІ, ДПА у Полтавській області та ДПА України, вищестоящими податковими органами прийнято податкові повідомлення рішення №№ 0005341503/1/2741 від 31.08.2010 року, № 0005341503/2/3486 від 25.10.2010 року, 0005341503/3/4503 від 27.12.2010 року якими залишено без змін рішення № 0005341503/0/1931 від 18.06.2010 року (а .с. 40-46,49,50,60-67,69,71-74).

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог суд першої інстанції виходив з правомірності прийняття відповідачем оскаржуваних податкових повідомлень-рішень.

Колегія суддів погоджується з таким висновками суду з наступних підстав.

Відповідно до статті 14 Закону України «Про систему оподаткування»плата за землю (земельний податок, а також орендна плата за земельні ділянки державної і комунальної власності) відноситься до загальнодержавних податків і зборів (обов'язкових платежів).

Згідно статті 21 Закону України "Про оренду землі" орендна плата за землю - це платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою. Розмір, форма і строки внесення орендної плати за землю встановлюються за згодою сторін у договорі оренди (крім строків внесення орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності, які встановлюються відповідно до Закону України «Про плату за землю»). Спеціальним Законом, який визначає розміри та порядок плати за використання земельних ресурсів, а також відповідальність платників та контроль за правильністю обчислення і справляння земельного податку, є Закон України «Про плату за землю».

Відповідно до ст. 2 Закону визначено, що використання землі в Україні є платним. Плата за землю справляється у вигляді земельного податку або орендної плати, що визначається залежно від грошової оцінки земель.

Згідно із ч. 1 статті 17 вказаного Закону сплата податків і зборів (обов'язкових платежів) провадиться у порядку, встановленому цим Законом та іншими законами України. Таким чином, орендна плата за земельні ділянки державної і комунальної власності відноситься до загальнодержавних податків і зборів, порядок нарахування та сплати якої регламентований, зокрема, положеннями Земельного кодексу України, Закону України “Про плату за землю”, Закону України “Про оренду землі”. Так, земельні ділянки можуть надаватися у власність, постійне користування та на умовах оренди (стаття 92 Земельного кодексу України).

За змістом статті 13 Закону України “Про плату за землю” підставою для нарахування земельного податку є дані державного земельного кадастру, а орендної плати за земельну ділянку, яка перебуває у державній або комунальній власності - договір оренди такої земельної ділянки. В свою чергу, у статті 13 Закону України “Про оренду землі” визначено, що договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов'язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов'язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства. Згідно із частиною 1 статті 21 Закону України “Про оренду землі” орендна плата за землю - це платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою.

Згідно ч. 4 статті 21 Закону України “Про оренду землі” (в редакції Закону яка діяла до 01.01.2008року) було передбачено, що річна орендна плата за земельні ділянки, які перебувають у державній або комунальній власності, не може бути меншою за розмір земельного податку, що встановлюється Законом України "Про плату за землю", та перевищувати 10 відсотків їх нормативної грошової оцінки.

Разом з тим, підпунктом 4 пункту 8 розділу ІІ Закону України “Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України” № 107-VІ від 28.12.2007 року було внесено зміни до частини 4 статті 21 Закону України “Про оренду землі”, що набрали чинності з 01.01.2008 року, і відповідності до внесених змін річна орендна плата за земельні ділянки, які перебувають у державній або комунальній власності, надходить до відповідних бюджетів, розподіляється і використовується відповідно до закону і не може бути меншою: для земель сільськогосподарського призначення - розміру земельного податку, що встановлюється Законом України "Про плату за землю"; для інших категорій земель - трикратного розміру земельного податку, що встановлюється Законом України "Про плату за землю".

Водночас, зміни, внесені підпунктом 4 пункту 8 розділу II Закону України “Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України”, були визнані такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), згідно з рішенням Конституційного Суду України N 10-рп/2008 від 22.05.2008 року.

Проте, Законом України “Про внесення змін до деяких законодавчих актів” № 309-VI від 03.06.2008року, частина 4 статті 21 Закону України “Про оренду землі” знову була викладена у редакції, яка передбачала, зокрема, мінімальний розмір орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної форми власності трикратний розмір земельного податку. У відповідності до пункту 1 Прикінцевих положень вказаного Закону, цей Закон набирає чинності з дня його опублікування , а саме: з 04.06.2008 року та застосовується з дня втрати чинності відповідними положеннями розділу II Закону України "Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України".

Закон України “Про внесення змін до деяких законодавчих актів ” № 309- VI 03.06.2008 року чи його окремі положення неконституційними не визнавалися та є чинними і на даний час. Таким чином, з 01 січня 2008 р. мінімальний розмір річної орендної плати за земельні ділянки, які перебувають у державній або комунальній власності та грошову оцінку яких встановлено, становить 3% від їх грошової оцінки.

Отже, норми щодо визначення мінімального розміру орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної форми власностіне менше трикратного розміру земельного податку, діяли з 01.01.2008 року по 21.05.2008 року (до дня визнання їх конституційними рішенням Конституційного Суду України N 10-рп/2008 від 22.05.2008 року), а також з 22.05.2008 року (у відповідності до пункту 1 Прикінцевих положень Закону України “Про внесення змін до деяких законодавчих актів” № 309- VI 03.06.2008року), тобто протягом всього 2008 року та підлягали виконанню.

Перевірками позивача встановлено та підтверджено в ході розгляду справи, що між Кременчуцькою міською радою Полтавської області (орендодавець) та ТОВ "ДМ-Сервіс" (орендар) 01.07.2005 року укладено договір оренди землі, відповідно до якого орендодавець надає, а орендар приймає в строкове платне користування земельну ділянку несільськогосподарського призначення кадастровий № 5310436100:06:002:0012) площею 0,7495 га для експлуатації та обслуговування швейного цеху, за адресою: м. Кременчук, вул. Махоркова, 17А (а.с. 53-56).

Таким чином, зміст вказаного договору в частині визначення розміру орендної плати в сумі 1,5 % від грошової оцінки землі не відповідав вимогам чинного законодавства у 2008 році, якими було встановлено мінімальний розмір орендної плати не менше 3 % від грошової оцінки земель.

Зміни до вищезазначених договорів в частині розміру орендної плати у 2008 році не були внесені, і позивач при самостійному нарахуванні орендної плати на 2008 році у податкових деклараціях виходив із розміру орендної плати по цим договорам 1,5 % грошової оцінки землі.

З огляду на те, що у податковій декларації орендної плати за земельні ділянки державної і комунальної власності на 2008 рік, поданої позивачем до Кременчуцької ОДПІ, позивачем самостійно нараховано орендну плату згідно з договором оренди землі, виходячи із розміру орендної плати в сумі 1,5 % від грошової оцінки землі в сумі за 2008 рік - 12 239,31 грн., замість встановленого мінімального розміру - 3 % від грошової оцінки землі, перевіркою констатовано факт заниження розміру орендної плати за 2008 рік в загальному розмірі 12 239,31 грн.

Відповідно до статті 14 Закон України «Про плату за землю»платники земельного податку, а також орендної плати за земельні ділянки державної або комунальної власності (крім громадян) самостійно обчислюють суму земельного податку та орендної плати щороку за станом на 1 січня і до 1 лютого поточного року подають відповідному органу державної податкової служби за місцезнаходженням земельної ділянки податкову декларацію на поточний рік за формою, встановленою центральним податковим органом, з розбивкою річної суми рівними частками за місяцями. Подання такої декларації звільняє від обов'язку подання щомісячних декларацій.

Колегія суддів вважає за необхідне звернути увагу, що формами плати за землю виступають податок на землю та орендна плата. Відносини оподаткування не можуть регулюватися на засадах угоди між учасниками, не передбачають укладання договорів стосовно виконання податкового обовязку.

Таким чином, колегія суддів дійшла висновку, що такі відносини регулюються виключно засобами владних приписів з боку держави і не можуть допускати засоби диспозитивності.

Крім того, не зважаючи на те, що розмір орендної плати за землю є умовою договору оренди, орендна плата є формою податку на землю, справляння плати за землю є сферою регулювання податкового законодавства. Сплата обовязкових платежів, до яких віднесено і плату за землю (ст. 14 Закону України «Про систему оподаткування») не може залежати від умов договору. Принципові засади такого регулювання містяться в статті 67 Конституції України, відповідно до якої кожен зобов'язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом, закріплює саме обовязок, а не зобовязання.

Отже, оскільки збільшення мінімального розміру орендної плати за землю відбулося не у звязку з волевиявленням сторін договору, а у звязку зі зміною ставки податку відповідно до закону, то необхідність сплати земельного податку у новому розмірі виникла у позивача незалежно від внесення змін до договорів оренди.

Таким чином, суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що позивач у 2008 році в порушення вимог ст. 21 Закону України “Про оренду землі” здійснював нарахування і сплату орендної плати за землі комунальної власності по договорам оренди землі в розмірі 1,5 % від грошової оцінки землі, замість встановлених Законом 3 % від грошової оцінки, і висновки перевірок про заниження позивачем у зазначених періодах суми орендної плати за землю є законними та обґрунтованими.

Враховуючи викладене, колегія суддів приходить до висновку, що податкові повідомлення-рішення № 0005341503/0/1931 від 18.06.2010 року, № 0005341503/1/2741 від 31.08.2010 року, № 0005341503/2/3486 від 25.10.2010 року; № 0005341503/0/1932 від 18.06.2010 року, № 0005341503/1/2741 від 31.08.2010 року, № 0005341503/2/3486 від 25.10.2010 року, 0005341503/3/4503 від 27.12.2010 року., яким позивачу донараховано податкові зобов'язання з орендної плати за землю, прийняті на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що встановлені законами України, з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано та обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення, а тому погоджується з висновками суду першої інстанції щодо відсутності підстав для їх скасування.

Таким чином, колегія суддів, підтверджує, що при прийнятті судового рішення у справі суд першої інстанції дійшов вичерпних юридичних висновків щодо встановлення обставин справи і правильно застосував до спірних правовідносин сторін норми матеріального та процесуального права.

Доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують.

Керуючись ст. ст. 160, 195, п.1 ч.1 ст.198, ст.200, п.1 ч.1 ст.205, ст.206 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

УХВАЛИЛА:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «ДМ-Сервіс»- залишити без задоволення.

Постанову Полтавського окружного адміністративного суду від11.04.2011р. по справі№2а-1670/2776/11 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня складання ухвали у повному обсязі шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий суддя<підпис >Шевцова Н.В.

Судді<підпис >

<підпис >Мінаєва О.М. Макаренко Я.М. <Список ><Текст > Повний текст ухвали виготовлений 18.10.2011 р.