Ухвала суду № 21998159, 03.10.2011, Харківський апеляційний адміністративний суд

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03 жовтня 2011 р.Справа № 2а-4977/11/2070

Колегія суддів Харківського апеляційного адміністративного суду у складі

Головуючого судді: Кононенко З.О.

Суддів: Донець Л.О. , Бондара В.О.

за участю секретаря судового засіданняПопової С.С.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Державної податкової інспекції у Московському районі м. Харкова на постанову Харківського окружного адміністративного суду від 20.06.2011р. по справі№2а-4977/11/2070

за позовом Приватного підприємства фірма "ІНЕКС" <Список ><Текст >

до Державної податкової інспекції у Московському районі м. Харкова <Текст ><3 особи ><3 особа ><за участю ><Текст >

про визнання податкового повідомлення-рішення недійсним,

ВСТАНОВИЛА:

04.05.2011 року, Приватне підприємство «Охоронне агентство «Інекс» (далі позивач) звернулось до суду з позовом до Державної податкової інспекції у Московському районі м. Харкова (далі відповідач), в якому просив суд, скасувати податкові повідомлення рішення № 0000511800/0 від 25 листопада 2010 року та № 0000511800/1 від 17 грудня 2010 року, та №0000511800/2 від 17 березня 2011 року.

Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 20.06.2011 року позов було задоволено.

Скасовані податкові повідомлення-рішення відповідача № 0000511800/0 від 25 листопада 2010 року; №0000511800/1 від 24 грудня 2010 року № 0000511800/2 від 17 березня 2011 року.

Відповідач, не погодившись з постановою суду першої інстанції, подав апеляційну скаргу, в якій просить суд апеляційної інстанції постанову суду першої інстанції скасувати та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги відповідач, посилається на неповне зясування судом обставин, що мають значення для справи під час прийняття оскаржуваної постанови судом першої інстанції.

Зазначає, що задовольняючи позов, суд першої інстанції не врахував, положення Закону України «Про податок на додану вартість», що призвело до неправильного вирішення справи.

Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши, в межах апеляційної скарги постанову суду першої інстанції та доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджено в суді апеляційної інстанції, що позивач пройшов процедуру державної реєстрації та знаходиться на податковому обліку.

Працівниками відповідача була проведена документальна невиїзна перевірка позивача з питань взаємовідносин з ПП «Траверс Плюс» та ПП «Тайваза» за період з 01.07.2010 року по 01.08.2010 року, про що був складений акт від 10.11.2010 року №9660/18/32134472.

Порушення виявлені під час перевірки склали у порушенні п.п.7.4.1п.7.4ст.7,п.п.7.4.4п.7.4ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість», а саме: позивачем завищено суму податкового кредиту всього на суму податку на додану вартість 47666,67 грн., у тому числі за липень 2010 року на суму 47666,67 грн.

За результатами перевірки були ухвалені податкові повідомлення-рішення від 25.11.2010 року №0000511800/0; № 0000511800/1 від 17.12.2010 року та № 0000511800/2 від 17.03.2011 року, яким було визначено податкове зобовязання з податку на додану вартість у сумі 66735,34 грн.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції, виходив із приписів Закону України «Про податок на додану вартість».

Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції, виходячи з наступного.

Підпункт 7.2.6п.7.2ст.7 зазначеного Закону каже, що підставою для нарахування податкового кредиту є податкова накладна, яка видається платником податку, який поставляє (послуги), на вимогу їх отримувача.

Підпунктом 7.4.1п.7.4ст.7 вищенаведеного Закону зазначено, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статі 6 та статтею 81 цього Закону, протягом такого звітного періоду у звязку, зокрема, з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку. Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари (послуги) та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

На підставі пп.7.4.5п.7.4 ст.7 названого Закону передбачено, що не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у звязку з придбанням товарів (послуг) не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями.

Підпунктом 7.5.1п.7.5ст.7 вказаного вище Закону передбачено, що датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається: дата здійснення першої з події: або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків; або дата отримання податкової накладної., що засвідчує факт придання платником податку товарів (робіт, послуг).

Податковим органом ставиться під сумнів реальний характер угод кладених позивачем з ПП «ТАВАЙЗА», ПП «Траверс-плюс», та правильність формування податкового кредиту за вказаними угодами.

В своїй господарській діяльності позивач мав взаємовідносини з ПП «ТАВАЙЗА», з яким був укладений договір від 01.09.2008 року про надання інформаційно-консультативних послуг, та з ПП «Траверс-плюс», з яким був укладений договір від 01.12.20208 року про надання інформаційно-консультативних послуг.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про доведеність фактичне виконання сторонами вказаних угод та подальшу використання в своїй господарській діяльності позивачем отриманих послуг від контрагентів.

Для підтвердження вищенаведеного до суду апеляційної інстанції були надані наступні докази: копії угод з ТОВ «АИКО- СЕРВИС ЛТД»; ТОВ «АРГО-ТОРГОВАЯ СЕТЬ»; ТОВ «Єнергия Литье»; ПП «ОККО-Нафтопродукт»; ЗАО «Днепрометалсервис»; ТОВ Виза Консалт Групп» ; ВАТ «СИСТЕМА» та додані до них документи.

Доводи апеляційної скарги про те, що у контрагентів позивача - ПП «ТАВАЙЗА», та ПП «Траверс-плюс», відсутні належні умови для ведення господарської діяльності, відсутні основні фонди, технічний персонал, виробничі активи, складські приміщення, транспортні засоби не спростовують висновків суду, оскільки предметом укладених між сторонами угод не передбачає використання зазначених засобів для його виконання.

Критерії протиправності рішень, дій чи бездіяльності субєктів владних повноважень передбачені частиною 3 статті 2 КАС України.

Колегія суддів, вважає, що оскаржуване рішення відповідача не відповідає даним критеріям оскільки прийнято та вчинено не на підставі, не у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; без використанням повноважень з метою, з якою це повноваження надано; необґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії).

Відповідно до ч.1ст. 195 КАС України, суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції може вийти за межі доводів апеляційної скарги в разі встановлення під час апеляційного провадження порушень, допущених судом першої інстанції, які призвели до неправильного вирішення справи.

На підставі п.1 ч.1 ст. 198 КАС України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на постанову суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду без змін.

Отже колегія суддів дійшла висновку, що постанову суду першої інстанції скасуванню не підлягає, а апеляційна скарга задоволенню.

Керуючись ст. 160, 167, 195, 196, <197 >198, 200, 205, 206, 209, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Московському районі м. Харкова залишити без задоволення.

Постанову Харківського окружного адміністративного суду від 20.06.2011р. по справі№2а-4977/11/2070 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня складання ухвали у повному обсязі шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий суддя<підпис >Кононенко З.О.

Судді<підпис >

<підпис >Донець Л.О. Бондар В.О. <Список ><Текст > Повний текст ухвали виготовлений 07.10.2011 р.