Ухвала суду № 21997164, 29.09.2011, Харківський апеляційний адміністративний суд

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 вересня 2011 р.Справа № 2а-4976/11/2070

Колегія суддів Харківського апеляційного адміністративного суду у складі

Головуючого судді: Гуцала М.І.

Суддів: Зеленського В.В. , Пянової Я.В.

за участю секретаря судового засіданняТрофімової Н.С.

за участю представника позивача Радзівіло Л.В. та представника відповідача Синюшко С.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Державної податкової інспекції у Московському районі м. Харкова на постанову від 24.05.2011р. по справі№2а-4976/11/2070

за позовом Приватного підприємства фірма "ІНЕКС"

до Державної податкової інспекції у Московському районі м. Харкова

про визнання нечинними та скасування податкових повідомлень- рішень,

ВСТАНОВИЛА:

Приватне підприємство фірма "ІНЕКС" (далі по справі - позивач) звернулось до суду з позовом до Державної податкової інспекції у Московському районі м. Харкова (далі по справі - відповідач), в якому просило суд:

- визнати нечинними та скасувати податкові повідомлення рішення ДПІ у Московському районі м. Харкова № 0000501800/0 від 25.11.2010 року, № 0000501800/1 від 17.12.2010 року та № 0000501800/2 від 17.03.2011 року .

Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 24.05.2011 року зазначений позов задоволено.

Визнано нечинними та скасовано податкові повідомлення рішення ДПІ у Московському районі м. Харкова № 0000501800/0 від 25.11.2010 року, № 0000501800/1 від 17.12.2010 року та № 0000501800/2 від 17.03.2011 року.

Не погодившись з постановою суду першої інстанції, відповідачем подано апеляційну скаргу.

В апеляційній скарзі, посилаючись на порушення судом першої інстанції при прийнятті оскаржуваної постанови норм матеріального права, відповідач просить постанову Харківського окружного адміністративного суду від 24.05.2011 року скасувати та прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволенні позову в повному обсязі.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги відповідач, зокрема, посилається на порушення судом першої інстанції приписів Закону України "Про податок на додану вартість ".

Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, пояснення представників позивача та відповідача, перевіривши в межах апеляційної скарги рішення суду першої інстанції та доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено, що 10.11.2010 року фахівцями ДПІ у Московському районі м. Харкова була проведено документальну невиїзну перевірку приватного підприємства фірми "Інекс" з питань взаємовідносин з ПП “Траверс Плюс” та ПП “Тайвайза” за період 01.07.2010 року по 01.08.2010 року. Результати перевірки оформлено актом від 10.11.2010 року № 9660/18/32134472.

Згідно висновків акту встановлені порушення відповідачем п.п.7.4.1 п.7.4 ст..7 ,п.п.7.4.4 п.7.4 ст.7 Закону України “Про податок на додану вартість” в редакції від 03.04.1997 №168/97-ВР, в результаті чого підприємством ПП “Інекс” завищено суму податкового кредиту всього на суму ПДВ 60166,67грн., у тому числі за липень 2010 року на суму 60166,67 грн.

На підставі висновків акту перевірки 10.11.2010 року № 9660/18/32134472 ДПІ у Московському районі м. Харкова прийняті податкові повідомленні рішення від № 0000501800/0 від 25.11.2010 року , № 0000501800/1 від 17.12.2010 року та № 0000501800/2 від 17.03.2011 року про визначення податкового зобов"язання зі сплати податку на додану вартість у розмірі 84233,34 грн.

Приймаючи рішення про задоволення позову, суд першої інстанції виходив з того, що відповідач діяв не на підставі, не в межах повноважень та не у спосіб, щопередбачені Конституцією та законами України.

Колегія суддів погоджується з рішенням суду першої інстанції з огляду на наступне.

Наказом ДПА України № 327 від 10.08.2005 року зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 25.08.2005р. за № 925/11205 затверджено обовязковий до застосування органами Державної податкової служби України “Порядок оформлення результатів невиїзних документальних, виїзних планових та позапланових перевірок з питань дотримання податкового, валютного та іншого законодавства”.

Законом України “Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні” визначено правові засади регулювання, організації, ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності в Україні. Згідно статті 3 названого Закону податкова звітність ґрунтується на даних бухгалтерського обліку. Стаття 9 Закону регламентує, що підставою бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення таких операцій. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових носіях і повинні мати такі обовязкові реквізити: назву документа, дату і місце складання, назву підприємства, від імені якого складено документ, зміст та обсяг господарської операції, одиницю її виміру, посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

У відповідності до вимог пункту 1.7 вищезгаданого “Порядку оформлення результатів невиїзних документальних, виїзних планових та позапланових перевірок з питань дотримання податкового, валютного та іншого законодавства” факти виявлених порушень податкового, валютного та іншого законодавства викладаються в акті невиїзної документальної, виїзної планової чи позапланової перевірок чітко, об'єктивно та в повній мірі, із посиланням на первинні або інші документи, які зафіксовані в бухгалтерському та податковому обліку, що підтверджують наявність зазначених фактів. Згідно змісту пункту 2.3.2 Порядку за кожним відображеним в акті фактом порушення податкового законодавства необхідно, в тому числі, зазначити первинний документ, на підставі якого вчинено записи у податковому та бухгалтерському обліку (навести кореспонденцію рахунків операцій), та інші докази, що достовірно підтверджують наявність факту порушення.

Щодо посилання відповідача на те, що правочини, вчинені ПП “Траверс Плюс” та ПП “Тавайза” з ПП фірмою “Інекс” є нікчемними та такими, що не спричиняють реального настання правових наслідків, у звязку з чим ПП фірма “Інекс” було завищено податковий кредит на загальну суму ПДВ 84233,34 грн., у тому числі за липень 2010 на суму 84233,34 грн., колегія суддів зазначає наступне.

Як вбачається з матеріалів справи , що 01.09.2008 року між ПП фірма “Інекс” з однієї сторони та Приватним підприємством “ТАВАЙЗА” з іншої, укладено договір надання інформаційно-консультативних послуг, відповідно до якого Замовник доручає Виконавцеві, а Виконавець зобовязується надати послуги Замовнику за плату, визначену договором .

Також 01.12.2008 року між ПП фірмою “Інекс ”з однієї сторони та Приватним підприємством “Траверс-плюс” укладено договір надання інформаційно-консультативних послуг, відповідно до якого Замовник доручає Виконавцеві, а Виконавець зобовязується надати Замовнику послуги за плату, визначену договором .

У відповідності до ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу (загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину).

Згідно зі ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Статтею 204 ЦК України передбачено, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Пунктом 3 ст. 215 ЦК України передбачено, якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Відповідно до ст. 234 ЦК України фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином. Фіктивний правочин визнається судом недійсним.

Фіктивний правочин визнається судом недійсним, а відповідно до ст. 207 Господарського кодексу України господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Колегія суддів зазначає, що для визнання правочину фіктивним необхідно встановити наявність умислу всіх сторін правочину. Судам необхідно враховувати, що саме по собі невиконання правочину сторонами не означає, що укладено фіктивний правочин.

Якщо сторонами не вчинено будь-яких дій на виконання такого правочину, суд ухвалює рішення про визнання правочину недійсним без застосування будь-яких наслідків. У разі якщо на виконання правочину було передано майно, такий правочин не може бути кваліфікований як фіктивний.

Матеріали справи містять копії податкових накладних за операціями згідно договорів ПП фірма “Інекс” з Приватним підприємством “ТАВАЙЗА” та Приватним підприємством “Траверс-плюс””.

Підпунктом 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону України “Про податок на додану вартість” визначено, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 81 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку, зокрема, з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку. Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари (послуги) та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

У відповідності до п.п. 7.5.1 п. 7.5 ст. 7 даного Закону датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій: або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків; або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

В силу вимог підпункту 7.2.6 п. 7.2 ст. 7 Закону підставою для нарахування податкового кредиту є податкова накладна, яка видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача.

Як вбачається з матеріалів справи , податкові накладні вимогам Закону України “Про податок на додану вартість” відповідають, виписані підприємствами ПП “Тавайза”, ПП “Траверс-плюс”, що станом на момент спірних правовідносин є платниками ПДВ, під час здійснення операцій перебували на обліку в Органах ДПІ, на час вчинення угод знаходилися в ЄДРПОУ, що відповідає вимогам підпункту 7.2.4 п. 7.2 ст. 7 Закону, де закріплено, що право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку у порядку, передбаченому статтею 9 цього Закону.

Згідно вимог підпункту 7.2.3 п. 7.2 ст. 7 Закону України “Про податок на додану вартість” податкова накладна складається у момент виникнення податкових зобов'язань продавця у двох примірниках. Оригінал податкової накладної надається покупцю, копія залишається у продавця товарів (робіт, послуг). Податкова накладна є звітним податковим документом і одночасно розрахунковим документом. Податкова накладна виписується на кожну повну або часткову поставку товарів (робіт, послуг).

У відповідності до приписів п.п. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

При аналізу вимог Закону України "Про податок на додану вартість" колегія суддів дійшла до висновку, що цей спеціальний Закон не передбачає обов'язок платника податків щодо перевірки сплати податку його контрагентами - постачальниками чи перевірки факту надання такими підприємствами податкової звітності. Також цей Закон не містить вимоги до покупця підтверджувати в будь-якій спосіб факт сплати ПДВ до бюджету продавцем (постачальником) або сплачувати цей податок ще раз, якщо він з будь-якої причини не був сплачений продавцем (постачальником) або іншими юридичними особами по ланцюгу від виробника.

Відповідач в акті перевірки посилається на висновки невиїзної документальної перевірки ПП "Траверс Плюс", а саме: що згідно бази даних, декларація з ПДВ по підприємству ПП "Траверс Плюс" за липень 2010 року прийнята зі статусом "Не визнана як податкова звітність". Та висновки невиїзной (камеральної) документальной перевірки ПП "Тайваза" - відповідно до якого за липень 2010 року декларація з ПДВ ПП “Тавайза”прийнята зі статусом "Не визнана як податкова звітність".

Як вбачається з матеріалів справи, судовим рішенням задоволено адміністративний позов приватного підприємства “Траверс Плюс” до Ленінської міжрайонної ДПІ у м. Луганську та встановлено, що податкова інспекція неправомірно приймала з відміткою “не визнана податковою звітністю” податкову звітність з ПДВ приватного підприємства “Траверс Плюс” за січень, березень - грудень 2009 року і за березень - жовтень 2010 року, а також зобов'язано податкову інспекцію прийняти та вважати поданою зазначену податкову звітність.

Також задоволено адміністративний позов приватного підприємства “Тавайза” до Ленінської міжрайонної ДПІ у м. Луганську та встановлено, що податкова інспекція неправомірно приймала з відміткою “не визнана податковою звітністю” податкову звітність приватного підприємства “Тавайза” з ПДВ за січень, березень - грудень 2009 року і за січень - жовтень 2010 року, а також зобов'язано податкову інспекцію прийняти та вважати поданою зазначену податкову звітність. На момент розгляду справи данні судові рішення вступили в законну силу.

Таким чином, зазначеними судовими рішеннями було встановлено, що приватне підприємство “Траверс плюс” та приватне підприємство “Тавайза” належним чином виконують свої зобов'язання щодо складання та подання податкової звітності.

Крім того, колегія суддів зазначає, що згідно вимог п.4 ст.91 Цивільного Кодексу України, цивільна правоздатність юридичної особи виникає з моменту її створення і припиняється з дня внесення до єдиного державного реєстру запису про її припинення. Згідно із ст.18 Закону України “Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб підприємців, якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, були внесені до нього, то такі відомості вважаються достовірними і можуть бути використані в спорі з третьою особою, доки до них не внесено відповідних змін. Якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, є недостовірними і були внесені до нього, то третя особа може посилатися на них у спорі як на достовірні.

З урахуванням зокрема тієї обставини, що на момент здійснення господарських операцій, продавці товарів, робіт, послуг знаходилися в Єдиному державному реєстрі, мали свідоцтва про реєстрацію платником ПДВ, віднесення позивачем до податкового кредиту сум податку на додану вартість за такими операціями є цілком законним та обґрунтованим.

Подальше ненадання такими підприємствами-контрагентами податкової звітності, чи не визнання її податковим органом, як такої, саме по собі не тягне за собою недійсність всіх угод, укладених з моменту державної реєстрації такої особи і до моменту виключення з державного реєстру, та не позбавляє правового значення виданих за такими господарськими операціями податкових накладних.

Закон України “Про податок на додану вартість” не містить відповідних норм, які б зобовязували замовника товарів, робіт, послуг слідкувати та контролювати подачу звітності податковим органам з боку виконавця робіт чи постачальника товарів.

З аналізу положення вище зазначених законодавчих та нормативно правових актів вбачається, що покупець не може нести відповідальність як за несплату податків продавцями, так і за можливу недостовірність відомостей про них, включених до Єдиного державного реєстру, за умови необізнаності покупця щодо такої.

Зазначене дозволяє дійти висновку, що само по собі неподання податкової звітності при фактичному здійсненні господарської операції, не впливає на податковий кредит покупця.

Приписами ст. 19 Конституції України встановлено, що відповідач - суб'єкт владних повноважень зобов'язаний діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Дані вимоги вищезазначеної статті відповідачем дотримані не були.

Отже, колегія суддів, підтверджує, що при прийнятті судового рішення у справі суд першої інстанції дійшов вичерпних юридичних висновків щодо встановлення обставин справи і правильно застосував до спірних правовідносин сторін норми матеріального права.

Доводи апеляційної скарги, з наведених підстав, висновків суду не спростовують.

Керуючись ст. 160, 167, 195, 196, п.1 ст.198, 200, п.1 ч.1 ст.205, 206, 209, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Московському районі м. Харкова залишити без задоволення.

Постанову від 24.05.2011р. по справі№2а-4976/11/2070 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня складання ухвали у повному обсязі шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий суддя(підпис)Гуцал М.І.

Судді(підпис)

(підпис)Зеленський В.В. Пянова Я.В. ЗГІДНО З ОРИГІНАЛОМ: Зеленський В.В. Повний текст ухвали виготовлений 04.10.2011 р.