Постанова № 21991117, 07.03.2012, Київський апеляційний господарський суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

01601, м.Київ, пров. Рильський, 8т. (044) 278-46-14

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07.03.2012 № 14/194-11

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого:Тищенко О.В.

суддів: Смірнової Л.Г.

Чорної Л.В.

при секретарі Дмитрина Д.О.

за участю представників

від позивача: ОСОБА_1 дов. №61/БУС-Д

від відповідача: ОСОБА_2 дов. №1 від 16.01.2012 року

ОСОБА_3. дов. №3 від 29.02.2012 року

ОСОБА_4 дов. №2 від 16.01.2012 року

розглянувши у відкритому судовому засіданні

апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Ліга-А»

на рішення Господарського суду Київської області

від 25.01.2012 року

у справі № 14/194-11 (суддя Бацуца В.М.)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю

«Будівельна українська спілка»

до Товариства з обмеженою відповідальністю «Ліга-А»

про розірвання договору та стягнення 5810525,00 грн. збитків

СУТЬ СПОРУ ТА СКАРГИ:

На розгляд Господарського суду Київської області передані вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю „Будівельна українська спілка” до ТОВ „Ліга-А” про розірвання договору № 08/02-2007 про приєднання від 08.02.2007 р., укладеного між ТОВ „Будівельна українська спілка” та ТОВ „Ліга-А”, та стягнення 5810 525, 00 грн. збитків.

Позовні вимоги обґрунтовані позивачем невиконанням відповідачем своїх обовязків щодо створення технічної можливості здійснення передачі в точку приєднання електроустановок позивача (житлових масивів № 3 та № 5) відповідної потужності елетроенергії шляхом приєднання до власних технологічних електромереж.

Ухвалою господарського суду Київської області суду від 27.12.2011р. заяву б/н від 22.12.2011 р. ТОВ „Будівельна українська спілка” про вжиття заходів до забезпечення позову задоволено. Вжито заходи до забезпечення позову, а сааме накладено арешт на майно, що належить Товариству з обмеженою відповідальністю „Ліга-А” (ідентифікаційний код 34284113), в межах ціни позову - 5810 525, 00 грн.

Рішенням Господарського суду Київської області від 25.01.2012 року у справі № 14/194-11 позов задоволено повністю. Розірвано договір № 08/02-2007 про приєднання 08.02.2007 р., укладений між Товариством з обмеженою відповідальністю „Будівельна українська спілка” та Товариством з обмеженою відповідальністю „Ліга-А”. Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю „Ліга-А” на користь Товариства з обмеженою відповідальністю „Будівельна українська спілка” 5810 525 (пять мільйонів вісімсот десять тисяч пятсот двадцять пять) грн. 00 (нуль) коп. збитків та судові витрати 57 401 (пятдесят сім тисяч чотириста одна) грн. 00 (нуль) коп. судового збору за подання позовної заяви і 1 411 (одна тисяча чотириста одинадцять) грн. 50 (пятдесят) коп. судового збору за подання заяви про вжиття заходів до забезпечення позову. Відмовлено у задоволенні клопотання № 01/18/3 від 18.01.2012 р. Товариства з обмеженою відповідальністю „Ліга-А” про скасування заходів до забезпечення позову.

Вищезазначене рішення місцевого господарського суду обґрунтовано тим, що договір про приєднання та договір про надання послуг з енергозабезпечення є взаємоповязаними і взаємозалежними, та укладення вказаних договорів є необхідним для надання відповідачем послуг для позивача з енергозабезпечення та для одержання позивачем від відповідача відповідної потужності електроенергії.

Позивач належним чином виконав перед відповідачем свої обовязки за договорами, а відповідач не виконав свої обовязки по створенню технічної можливості здійснення передачі в точку приєднання електроустановок (житлових масивів № 3 та № 5) відповідної потужності електроенергії шляхом приєднання до власних технологічних електромереж та по наданню послуг з енергозабезпечення електроустановок в точках приєднання до межі балансової належності належних йому електричних мереж, чим істотно порушив вищевказані договори.

Отже, вимоги позивача до відповідача про розірвання договору № 08/02-2007 про приєднання від 08.02.2007 р., укладеного між ТОВ „Будівельна українська спілка” та ТОВ „Ліга-А” підлягають задоволенню.

У звязку із розірванням у судовому порядку договору № 08/02-2007 про приєднання від 08.02.2007 р., то у позивача відповідно до ст.ст. 22, 611, 653, 906 Цивільного кодексу України виникло право вимагати від відповідача відшкодування збитків у розмірі 5810 525, 00 грн., понесених на створення технічної можливості здійснення передачі в точку приєднання електроустановок (житлових масивів № 3 та № 5) відповідної потужності електроенергії шляхом приєднання до власних технологічних електромереж та на забезпечення одержання електричної енергії.

Отже, вимоги позивача про стягнення із відповідача збитків у розмірі 5810 525, 00 грн. у звязку із розірванням договору № 08/02-2007 про приєднання від 08.02.2007 р. підлягають задоволенню.

Не погоджуючись із вказаним рішенням, відповідач звернувся до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду Київської області від 25.01.2012 року у справі №14/194-11, та прийняти нове рішення, яким в позові відмовити повністю.

Апеляційна скарга обґрунтована тим, що рішення Господарського суду Київської області прийняте з порушенням норм матеріального та процесуального права, з недоведеністю обставин, що мають значення для справи, з невідповідністю висновків, викладених у рішенні обставинам справи. Відповідач стверджує, що останнім зобовязання по договору про приєднання виконані в повному обсязі. Крім цього, відсутні підстави для задоволення вимог про стягнення збитків у розмірі 5810525,00грн. та суд першої інстанції неправильно визначив строк перебігу позовної давності.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 27.02.2012 року апеляційну скаргу відповідача прийнято до провадження та призначено до розгляду в судовому засіданні 07.03.2012 року, та зобовязано апелянта надати докази сплати судового збору у розмірі 356,50грн. за вимоги немайнового характеру.

Вимоги ухвали Київського апеляційного господарського суду від 27.02.2012 року апелянтом виконано.

Розпорядженням Секретаря судової палати з розгляду справ у спорах між господарюючими субєктами №01-23/1/3 від 07.03.2011 року у звязку з виробничою необхідністю зайнятістю судді Кропивної Л.В. в інших судових процесах та з метою забезпечення дотримання вимог законодавства в частині додержання процесуальних строків, розгляд апеляційної скарги у справі № 14/194-11 було доручено колегії суддів у складі: головуючого судді Тищенко О.В., суддів Чорної Л.В., Смірнової Л.Г. відповідно до приписів статті 46, 69 Господарського процесуального кодексу України, п. 5 ст. 26 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», на підставі наказу Голови суду № 154к від 01.12.2010, у відповідності до п. 3.1.12. Положення про автоматизовану систему документообігу суду, затвердженого рішенням Ради суддів України від 26.11.2010 № 30, згідно рішення Зборів суддів Київського

Представники відповідача в судовому засіданні апеляційної інстанції вимоги апеляційної скарги підтримали, просили апеляційну скаргу задовольнити, рішення Господарського суду Київської області від 25.01.2012 р. у справі №14/194-11 скасувати, та прийняти нове рішення, яким в позові відмовити повністю.

Представник позивача в судовому засіданні апеляційної інстанції заперечував проти доводів відповідача, викладених в апеляційній скарзі, просив суд відмовити в задоволенні скарги та залишити без змін оскаржуване рішення Господарського суду Київської області від 25.01.2012 р. у справі № 14/194-11 .

Відповідно до статті 101 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу, також апеляційний господарський суд не звязаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення господарського суду у повному обсязі.

Дослідивши доводи апеляційної скарги, наявні матеріали справи та заслухавши пояснення представників позивача та відповідача, перевіривши правильність застосування господарським судом при прийнятті оскарженого рішення норм матеріального та процесуального права, Київський апеляційний господарський суд, -

ВСТАНОВИВ:

08.02.2007 р. між позивачем та відповідачем було укладено договір № 08/02-2007 про приєднання, згідно умов п. 1.1. якого власник надає замовнику послугу із створення технічної можливості здійснення передачі в точку приєднання електроустановок замовника (житлових масивів № 3 та № 5) відповідної потужності електроенергії, передбаченої проектною документацією власника та узгодженої ЗАТ „Київобленерго” рішенням по проекту № КОЕ-106 від 23.10.2006 р., шляхом приєднання до власних технологічних електромереж.

Згідно п. 1.3. договору про приєднання прогнозована межа балансової належності електромереж встановлюється на лінійному розєднувачі ЗРУ 10кв ПС 110/10 „Рославичі” в с. Рославичі, що будується згідно ТУ № КОЕ-106 від 04.01.2006 р. Установлена потужність, згідно проектного рішення ЗАТ „Київобленерго” № КОЕ-106 від 23.10.2006 р. складає (разом на масиви № 3 та № 5) - 8, 05 мВт, розрахункова потужність складає (разом на масиви № 3 та № 5) - 4, 83 мВт.

Відповідно до п. 1.4. договору про приєднання клас напруги в точці приєднання визначається напругою на межі балансової належності і буде становити 10 кВ, ІІ-й клас.

Пунктом 2.1. договору про приєднання передбачено, що власник зобовязаний забезпечити, відповідно до умов договору приєднання електроустановок замовника до ПС 110/10 „Рославичі” в с. Рославичі; здати ПС 110/10 „Рославичі” в с. Рославичі в експлуатацію не пізніше 31.07.2007 р.

Пунктом 3.1. договору про приєднання передбачено, що сума договору визначається сторонами протоколом узгодження договірної ціни, який є додатком та невідємною частиною цього договору (Додаток № 2).

Пунктом 3.2. договору про приєднання передбачено, що замовник сплачує виконавцю 90 % суми договору, передбаченої протоколом узгодження договірної ціни (додаток № 2 до цього договору), протягом 10 (десяти) банківських днів від дати підписання даного договору.

Пунктом 3.3. договору про приєднання передбачено, що залишок в розмірі 10 % суми договору передбаченої протоколом узгодження договірної ціни (додаток № 2). Замовник сплачує власнику протягом 10 (десяти) банківських днів від дати підписання сторонами акта про приєднання електроустановок замовника до електромереж власника в точці приєднання, який повинен бути підписаний сторонами не пізніше трьох днів з моменту введення в експлуатацію ПС 110/10 „Рославичі” в с. Рославичі, Васильківського р-ну, Київської обл. та підписання акту прийому закінченого будівництвом обєкту в експлуатацію Державної приймальної комісії.

Згідно п. 4.3. договору про приєднання у разі відмови від будівництва ПС 110/10 „Рославичі” в с. Рославичі з ініціативи власника (за виключенням форс-мажорних обставин), що унеможливить приєднання сустановок замовника до електромереж власника, замовник має право в односторонньому порядку розірвати даний договір і надати письмову вимогу власнику про повернення фактично перерахованої суми по договору. Зазначена сума підлягає поверненню власником в триденний термін з моменту отримання письмової вимоги.

Відповідно до п. 4.4. договору про приєднання у разі настанні обставин п. 4.3. письмова вимога про повернення фактично перерахованої суми надсилається власнику поштою, рекомендованим листом з повідомленням або вручається наручно з надписом „отримано” та зазначенням дати та особи, що отримала листа.

Пунктом 6.1. договору про приєднання визначено строк його дії, згідно якого цей договір набирає чинності з моменту його підписання і діє до повного виконання сторонами передбачених ним зобовязань.

Згідно п. 6.2. договору про приєднання договір може бути змінено, доповнено або розірвано лише за взаємною згодою сторін, за виключенням пунктів 4.3. та 4.13. даного договору.

Відповідно до п. 7.1. договору про приєднання фактом виконання зобовязань по даному договору власником сторони вважатимуть здачу власником в експлуатацію ПС 110/10 „Рославичі” в с. Рославичі, підтвердженим актом прийому закінченого будівництвом обєкту в експлуатацію Державної приймальної комісії.

Одночасно із укладенням договору про приєднання між позивачем та відповідачем було підписано протокол № 2 узгодження договірної ціни додаток № 2 до договору № 08/02-2007 про приєднання 08.02.2007 р.

На виконання умов договору про приєднання позивачем 14.02.2007 р. здійснено передоплату за надання послуг та перераховано відповідачу грошові кошти у якості авансу у розмірі 5 229473, 40 грн., що підтверджується платіжним дорученням № 2522 від 14.02.2007 р. на суму 5 229473, 40 грн..

15.02.2008 р. між позивачем та відповідачем було складено та підписано акт на підключення до ПС 110/10 „Ліга-А” електричної мережі ТОВ „БУС”.

26.02.2008 р. Державною приймальною комісією було складено та підписано акт Державної приймальної комісії про прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом обєкта Реконструкція електропостачання с. Рославичі, 1 ша черга, підстанція ПС 110/10 кВ, „Ліга-А” (нове будівництво).

27.02.2008 р. між позивачем та відповідачем було складено та підписано акт розмежування балансової належності електромереж та експлуатаційної відповідальності сторін.

На виконання умов договору про приєднання позивачем 13.03.2008 р. було перераховано відповідачу грошові кошти у розмірі 581 052, 00 грн., що підтверджується платіжним дорученням № 8019 від 13.03.2008 р. на суму 581 052, 00 грн.

Також, колегією суддів встановлено, що рішенням господарського суду Київської області від 22.08.2011 р. у справі № 13/106-11 розірвано договір № 20.01.09 від 20.01.2009 р. про надання послуг з енергозабезпечення, укладений між ТОВ „Ліга-А” та ТОВ „Будівельна Українська Спілка”; стягнуто з відповідача на користь позивача судові витрати: 85, 00 грн. державного мита та 236, 00 грн. витрат за інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

Частиною 2 ст. 35 ГПК України передбачено, що факти, встановлені рішенням господарського суду (іншого органу, який вирішує господарські спори), за винятком встановлених рішенням третейського суду, під час розгляду однієї справи, не доводяться знову при вирішенні інших спорів, в яких беруть участь ті самі сторони.

Пунктом 10 Постанови Пленуму Верховного Суду України „Про незалежність судової влади” від 13.06.2007 р. №8 передбачено, що за змістом частини п'ятої статті 124 Конституції України судові рішення є обов'язковими до виконання на всій території України і тому вважаються законними, доки вони не скасовані в апеляційному чи касаційному порядку або не переглянуті компетентним судом в іншому порядку, визначеному процесуальним законом, в межах провадження справи, в якій вони ухвалені. Виключне право перевірки законності та обґрунтованості судових рішень має відповідний суд згідно з процесуальним законодавством. Оскарження у будь-який спосіб судових рішень, діяльності судів і суддів щодо розгляду та вирішення справи поза передбаченим процесуальним законом порядком у справі не допускається, і суди повинні відмовляти у прийнятті позовів та заяв з таким предметом.

Статтею 17 Закону України ”Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини” встановлено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Згідно з практикою Європейського суду з прав людини одним з основних елементів верховенства права є принцип правової певності, який серед іншого передбачає, що рішення суду з будь-якої справи, яке набрало законної сили, не може бути поставлено під сумнів (див. рішення Суду у справах: Sovtransavto Holding v. Ukraine, no. 48553/99, § 77, від 25.07.2002; Ukraine-Tyumen v. Ukraine, no. 22603/02, §§ 42 та 60, від 22.11.2007) (пункт 4 Інформаційного листа Вищого господарського суду України „Про Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року та юрисдикцію Європейського суду з прав людини” від 18.11.2003 р. №01-8/1427).

Відповідно до пунктів 33 34 рішення Європейського суду з прав людини від 19.02.2009 р. у справі „Христов проти України” одним з основоположних аспектів верховенства права є принцип юридичної визначеності, згідно з яким у разі остаточного вирішення спору судами їхнє рішення, що набрало законної сили, не може ставитися під сумнів (див. справу „Брумареску проти Румунії”, п. 61). Принцип юридичної визначеності вимагає поваги до принципу res judicata, тобто поваги до остаточного рішення суду. Згідно з цим принципом жодна сторона не має права вимагати перегляду остаточного та обов'язкового до виконання рішення суду лише

Рішенням Господарського суду Київської області від 22.08.2011 р. у справі № 13/106-11 встановлено, що 20.01.2009 р. між позивачем та відповідачем було укладено договір № 20.01.2009 р. про надання послуг з енергозабезпечення, згідно умов пунктів 1.1., 1.2. якого відповідач зобовязався надати послугу позивачу з енергозабезпечення електроустановок в точках приєднання до межі балансової належності належних йому електричних мереж відповідно до „Акту розмежування балансової належності електромереж та експлуатаційної відповідальності сторін”, а саме до кінцьовиків КЛ-10 кВ в РУ-10кВ ПС 110/10 кВ „Ліга-А”. Відповідач здійснює послугу з енергозабезпечення електроустановок позивача в межах обсягів необхідних позивачу, що визначається в додатку № 1 до даного договору.

Згідно п. 6.2 договору про надання послуг з енергозабезпечення позивач здійснює розрахунки з відповідачем за обсяги переданої електроенергії, послуги з утримання електромережі спільного користування та за перетоки електроенергії в електромережі спільного користування.

Відповідно до п. 6.4 договору про надання послуг з енергозабезпечення вартість послуг з енергозабезпечення електроустановок позивача і утримання електромереж загального користування сторін, визначається із розрахунку 0, 25 грн. за 1 кВт*г помножені на загальний обсяг переданої позивачу активної електричної енергії.

Згідно п. 7.3. договору про надання послуг з енергозбереження надання послуг з енергозабезпечення електроустановок позивача може бути припинено або обмежено з повідомленням позивача не пізніше ніж за три робочих дні у разі порушення умов та строків оплати за надані послуги з енергозабезпечення, визначені цим договором.

23.11.2010 р. додатковою угодою до договору про надання послуг з енергозабезпечення визначено, що вартість послуг з енергозабезпечення електроустановок позивача і утримання електромереж загального користування сторін, визначається із розрахунку 0, 78 грн. за 1 кВт*г помножені на загальний обсяг переданої позивачу активної електричної енергії.

За надані послуги в березні 2011 р. відповідач виставив позивачу рахунки-фактури від 23.03.2011 р. № СФ-00230301 на суму 17 150, 63 грн. та № СФ-00230302 на суму 78 802, 78 грн., з урахуванням вартості електричної енергії, яка постачається відповідачем на житлові обєкти мешканців котеджного містечка „Маєток”.

Як вбачається з рахунків за електроенергію ЗАТ „А.Е.С. Київобленерго” та листа Державної інспекції з енергетичного нагляду за режимами споживання електричної і теплової енергії № 01/10-1901 від 13.05.2011 р., мешканці котеджного містечка „Маєток” самостійно здійснюють оплату за спожиті ними обсяги електричної енергії на підставі рахунків ЗАТ „А.Е.С. Київобленерго”.

Окрім цього, умовами договору не передбачено обовязку позивача здійснювати оплату відповідачу за спожиту мешканцями котеджного містечка „Маєток” електричну енергію.

Позивач розрахувався за надані йому відповідачем послуги з енергозабезпечення електроустановок, що підтверджується платіжними дорученнями № 222 від 25.03.2011 р. на суму 3 024, 23 грн., № 223 від 25.03.2011 р. на суму 60 454, 70 грн.

30.03.2011 р. на адресу позивача надійшов лист № 30/03/02 від 30.03.2011 р., в якому відповідач повідомляє про не виконання позивачем зобовязань за договором в частині своєчасних розрахунків за надані відповідачем послуги за березень 2011 р., а також зазначає, що у разі несплати позивачем заборгованості у сумі 31 941, 68 грн. до 05.04.2011 р. електроживлення на електроустановки позивача з 10-00 години 05 квітня 2011 р. припиниться.

05.04.2011 р. об 10 год. 00 хв. відповідач припинив енергозабезпечення електроустановок позивача, що підтверджується актом про фіксування факту відключення від електроенергії.

Позивач належним чином виконав умови договору про надання послуг з енергозабезпечення щодо оплати за надані послуги з енергозабезпечення електроустановок, а тому припинення відповідачем 05.04.2011 р. надання електроенергії позивачу є безпідставним, що призвело до порушення умов договору про надання послуг з енергозабезпечення з боку відповідача в частині надання послуг з енергозабезпечення електроустановок позивача.

Окрім того, неналежне надання відповідачем послуг позивачу з енергозабезпечення електроустановок підтверджується також укладеним 27.03.2009р. між відповідачем та обслуговуючим кооперативом „Житлово-будівельний кооператив „Союз” договору оренди (копія договору наявна в матеріалах справи), відповідно до якого відповідач передав кооперативу у строкове, платне користування майно у вигляді електричних мереж, будівель та обладнання (предмет оренди), зокрема підстанцію ПС 110/10 „Ліга-А”, через котру, згідно з Договором №20.01.09 від 20.01.2009 р. позивачу надаються послуги з енергозабезпечення електроустановок.

Згідно з п. 5.1 договору оренди від 27.03.2009 р., укладеного між відповідачем та обслуговуючим кооперативом „Житлово-будівельний кооператив „Союз”, предмет оренди (підстанція ПС 110/10 „Ліга-А”) використовується виключно для забезпечення електричною енергією обслуговуючого кооперативу „Житлово-будівельний кооператив „Союз” (орендар) і його членів та безпосередніх розрахунків орендаря з Васильківським РП ЗАТ „А.Е.С. Київобленерго” за спожиту для потреб членів орендаря електроенергію.

Укладення договору оренди від 27.03.2009 р. між відповідачем та обслуговуючим кооперативом „Житлово-будівельний кооператив „Союз” призвело до неналежного використання відповідачем підстанції ПС 110/10 „Ліга-А” для надання позивачу послуг з енергозабезпечення електроустановок відповідно до договору № 20.01.09 від 20.01.2009 р.

Внаслідок безпідставного припинення надання відповідачем послуг позивачу з енергозабезпечення електроустановок, позивач в повному обсязі не отримав те на, на що розраховував при укладенні договору № 20.01.09 від 20.01.2009 р.

Крім цього, колегією суддів встановлено, що 30.06.2010 року між ТОВ «Ліга» (сторона 1) та ЗАТ «А.Е.С.Київобленерго» (сторона 2) було укладено договір про наміри.

Відповідно до п. 1 договору про наміри сторони планували укласти договір купівлі-продажу ПС-110/10 «Ліга-А» та розподільчих електричних мереж 10/0,4кВ, що розташовані в селі Рославичі та селі Іванковичі Васильківського р-ну Київської області, які належать СТОРОНІ-1 (даті - Об'єкти) та визначені в Специфікації № 1, на умовах, визначених цим Договором.

До підписання договору купівлі-продажу сторона-1 зобов'язується за власний рахунок виконати експертну оцінку Об'єктів, із залученням спеціалізованої сертифікованої компанії, з урахуванням вимог Закону України «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні», та надіслати стороні-2 експертний висновок щодо вартості Об'єктів(п.2 договору про наміри).

Відповідно до п.3 договору про наміри на основі експертного висновку сторона-2 впродовж двох тижнів після його отримання, має наміри укласти з стороною-1 договір купівлі-продажу. Сторони погоджуються, що порядок оплати вартості Об'єктів в договорі купівлі-продажу буде передбачати розстрочення платежу на гри роки, рівними долями на кожен рік.

Згідно п.4 договору про наміри після підписання договору купівлі-продажу сторона 2 за для реалізації грошових зобов'язань за основним договором здійснює відповідні заходи щодо розрахунку з стороною-1 за власні кошти та/або за рахунок інших джерел. За необхідності, сторона-1 долучається до цих заходів.

У випадку відмови сторони-2 від підписання договору купівлі-продажу з будь яких причин, сторона-2 зобов'язана повністю компенсувати стороні-1 її виграти з оцінки Об'єктів, протягом3З (трьох) банківських днів з моменту отримання від сторони-1 відповідного рахунку та документів, що підтверджують зазначені витрати (п5договору про наміри).

Цей Договір є укладеним з моменту його підписання діє до повного укладення договору купівлі-продажу Об'єктів або до відмови від укладення такого договору(п.8 договору про наміри).

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному і обєктивному дослідженні в судових засіданнях з урахуванням всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи їх взаємний звязок, Київський апеляційний господарський суд дійшов висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, а рішення суду першої інстанції прийнято з дотриманням норм матеріального і процесуального права, є законним і обґрунтованим з наступних підстав.

Стаття 193 Господарського кодексу України встановлює, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться і до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до ч.1 статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Згідно ч.2 статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Пункт 1 ч.2 статті 11 Цивільного кодексу України передбачає, що підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Згідно ч. 1 статті 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Відповідно до ч. 1 статті 202 Цивільного кодексу України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Згідно ч. 1 ст. 901 Цивільного кодексу України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобовязується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобовязується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Статтею 907 Цивільного кодексу України передбачено, що договір про надання послуг може бути розірваний, у тому числі шляхом односторонньої відмови від договору, в порядку та на підставах, встановлених цим Кодексом, іншим законом або за домовленістю сторін.

Порядок і наслідки розірвання договору про надання послуг визначаються домовленістю сторін або законом.

Частиною 1 ст. 530 Цивільного кодексу України закріплено, що якщо у зобовязанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобовязання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобовязання (неналежне виконання).

Відповідно до п. 1) ч. 1 ст. 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобовязання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема припинення зобовязання внаслідок односторонньої відмови від зобовязання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору.

Відповідно до ч. 1 ст. 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобовязання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Частиною 1 ст. 188 Господарського кодексу України передбачено, що зміна та розірвання господарських договорів в односторонньому порядку не допускаються, якщо інше не передбачено законом або договором.

Згідно ст. 651 Цивільного кодексу України зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом.

Договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом.

Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору.

Як вбачається із матеріалів справи, договір про приєднання та договір про надання послуг з енергозабезпечення є взаємоповязаними і взаємозалежними, та укладення вказаних договорів є необхідним для надання відповідачем послуг для позивача з енергозабезпечення та для одержання позивачем від відповідача відповідної потужності електроенергії.

Судом першої інстанції вірно встановлено, що з моменту укладення сторонами договору про приєднання та договору про надання послуг з енергозабезпечення і станом на час розгляду справи позивач належним чином виконував перед відповідачем свої обовязки за договорами.

Проте як відповідач не виконував свої обовязки по створенню технічної можливості здійснення передачі в точку приєднання електроустановок (житлових масивів № 3 та № 5) відповідної потужності електроенергії шляхом приєднання до власних технологічних електромереж та по наданню послуг з енергозабезпечення електроустановок в точках приєднання до межі балансової належності належних йому електричних мереж, що є предметами вказаних договорів, чим істотно порушив, в тому числі, умови договору № 08/02-2007 про приєднання 08.02.2007 р.,.

Відповідач протягом дії договору не створив технічну можливість здійснення передачі в точку приєднання електроустановок (житлових масивів № 3 та № 5) відповідної потужності електроенергії шляхом приєднання до власних технологічних електромереж та протиправно і безпідставно припинив постачання позивачу електричної енергії, що підтверджується рішенням господарського суду Київської області від 22.08.2011 р. у справі № 13/106-11, у звязку із чим у позивача виникло право на розірвання договору про приєднання з підстав, зазначених у ст. 188 Господарського кодексу України та у ст. 610, 611, 612, 651, 907 Цивільного кодексу України.

Таким чином, вимоги позивача про розірвання договору № 08/02-2007 про приєднання від 08.02.2007 р., укладеного між ТОВ „Будівельна українська спілка” та ТОВ „Ліга-А”, є обґрунтованими, отже правомірно задоволені судом першої інстанції.

Щодо стягнення з відповідача 5810 525, 00 грн. збитків, понесених на створення технічної можливості здійснення передачі в точку приєднання електроустановок (житлових масивів № 3 та № 5) відповідної потужності електроенергії шляхом приєднання до власних технологічних електромереж та на забезпечення одержання електричної енергії, колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до п. 4) ч. 1 ст. 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобовязання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема відшкодування збитків та моральної шкоди.

Частиною 5 ст. 653 цього ж кодексу передбачено, що якщо договір змінений або розірваний у звязку з істотним порушенням договору однією із сторін, друга сторона може вимагати відшкодування збитків, завданих зміною або розірванням договору.

Статтею 906 цього ж кодексу передбачено, що збитки, завдані замовнику невиконанням або неналежним виконанням договору про надання послуг за плату, підлягають відшкодуванню виконавцем, у разі наявності його вини, у повному обсязі, якщо інше не встановлено договором. Виконавець, який порушив договір про надання послуг за плату при здійсненні ним підприємницької діяльності, відповідає за це порушення, якщо не доведе, що належне виконання виявилося неможливим внаслідок непереборної сили, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно ст. 224 Господарського кодексу України учасник господарських відносин, який порушив господарське зобовязання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки субєкту, права або законні інтереси якого порушено.

Під збитками розуміються витрати, зроблені управненою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобовязання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною.

Частиною 1 ст. 225 Господарського кодексу України передбачено, що до складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, включаються:

вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна, визначена відповідно до вимог законодавства;

додаткові витрати (штрафні санкції, сплачені іншим субєктам, вартість додаткових робіт, додатково витрачених матеріалів тощо), понесені стороною, яка зазнала збитків внаслідок порушення зобовязання другою стороною;

неодержаний прибуток (втрачена вигода), на який сторона, яка зазнала збитків, мала право розраховувати у разі належного виконання зобовязання другою стороною;

матеріальна компенсація моральної шкоди у випадках, передбачених законом.

Відповідно до ст. 22 Цивільного кодексу України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування.

Збитками є:

1) втрати, яких особа зазнала у звязку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки);

2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Збитки відшкодовуються у повному обсязі, якщо договором або законом не передбачено відшкодування у меншому або більшому розмірі.

Якщо особа, яка порушила право, одержала у звязку з цим доходи, то розмір упущеної вигоди, що має відшкодовуватися особі, право якої порушено, не може бути меншим від доходів, одержаних особою, яка порушила право.

На вимогу особи, якій завдано шкоди, та відповідно до обставин справи майнова шкода може бути відшкодована і в інший спосіб, зокрема, шкода, завдана майну, може відшкодовуватися в натурі (передання речі того ж роду та тієї ж якості, полагодження пошкодженої речі тощо).

У звязку із розірванням у судовому порядку договору № 08/02-2007 про приєднання від 08.02.2007 р., укладеного між ТОВ „Будівельна українська спілка” та ТОВ „Ліга-А”, на тій підставі, що відповідач у встановленому договором про приєднання порядку не виконував та не виконав свої обовязки по створенню технічної можливості здійснення передачі в точку приєднання електроустановок (житлових масивів № 3 та № 5) відповідної потужності електроенергії шляхом приєднання до власних технологічних електромереж та по наданню послуг з енергозабезпечення електроустановок в точках приєднання до межі балансової належності належних йому електричних мереж, то у позивача відповідно до ст.ст. 22, 611, 653, 906 Цивільного кодексу України виникло право вимагати від відповідача відшкодування збитків у розмірі 5810 525, 00 грн., понесених на створення технічної можливості здійснення передачі в точку приєднання електроустановок (житлових масивів № 3 та № 5) відповідної потужності електроенергії шляхом приєднання до власних технологічних електромереж та на забезпечення одержання електричної енергії.

Отже, вимоги позивача про стягнення із відповідача збитків у розмірі 5810 525, 00 грн. у звязку із розірванням договору № 08/02-2007 про приєднання від 08.02.2007 р. є обґрунтованими, а отже правомірно задоволені судом першої інстанції.

Щодо застосування судом строку позовної давності, колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до ст. 256 Цивільного кодексу України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Статтею 257 Цивільного кодексу України передбачено, що загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Згідно ч. 1 ст. 261 Цивільного кодексу України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Позивач зазначає, що днем коли останньому стало відомо про порушення його права є дата направлення листа управлінням Служби безпеки України на імя виконавчого директора спілки сільськогосподарських товаровиробників Черкаської області, а саме 19 вересня 2007 року.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що порушення вищевказаних прав позивача, що стали підставою для розірвання у судовому порядку договору про приєднання та договору про надання послуг з енергозабезпечення, укладених між сторонами, та стягнення збитків відбулись у квітні 2011 р., а тому позивач в межах строків позовної давності звернувся до господарського суду із позовом до відповідача за захистом своїх прав на відшкодування збитків.

Також, у відповідності до ст. 66 Господарського процесуального кодексу України господарський суд за заявою сторони, прокурора чи його заступника, який подав позов, або з своєї ініціативи має право вжити передбачених статтею 67 цього Кодексу заходів до забезпечення позову. Забезпечення позову допускається в будь-якій стадії провадження у справі, якщо невжиття таких заходів може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення господарського суду.

Пунктом 10 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 16 від 26.12.2011 р. „Про деякі питання практики застосування заходів до забезпечення позову” передбачено, що враховуючи, що забезпечення позову застосовується як гарантія задоволення законних вимог позивача, господарський суд не повинен скасовувати вжиті заходи до виконання рішення або зміни способу його виконання, за винятком випадків, коли потреба у забезпеченні позову з тих чиінших причин відпала або змінились певні обставини, що спричинили застосування заходів забезпечення позову, або забезпечення позову перешкоджає належному виконанню судового рішення.

Питання про скасування заходів до забезпечення позову може бути розглянуто господарським судом без виклику сторін та інших учасників судового процесу.

У звязку із тим, що позовні вимоги позивача є законними і обґрунтованими, а відповідач у своєму клопотанні не зазначив жодних обставин та доказів їх підтвердження, що потреба у забезпеченні позову з тих чиінших причин відпала або змінились певні обставини, що спричинили застосування заходів забезпечення позову, або забезпечення позову перешкоджатиме належному виконанню судового рішення, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про залишення клопотання відповідача про скасування заходів до забезпечення позову без задоволення.

Колегія суддів вважає, що в рішенні суду повністю відображені обставини, що мають значення для даної справи, висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими у судовому засіданні, отже рішення відповідає вимогам чинного законодавства України, ґрунтуються на всебічному, повному і обєктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, підстав для його скасування не вбачається.

Зважаючи на відмову в задоволенні апеляційної скарги, відповідно до вимог ст.49 Господарського процесуального кодексу України, судовий збір за розгляд апеляційної скарги покладається на відповідача (апелянта).

Керуючись ст.ст. 99, 101-105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Ліга-А» залишити без задоволення, рішення Господарського суду Київської області від 25.01.2012 року по справі №14/194-11 залишити без змін.

Матеріали справи № 14/194-11 повернути до Господарського суду Київської області.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття і може бути оскаржена до Вищого господарського суду України протягом двадцяти днів з дня її прийняття.

Головуючий суддяТищенко О.В.

СуддіСмірнова Л.Г.

Чорна Л.В.