Рішення № 21989552, 27.02.2012, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА

01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98 РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 5011-34/601-201227.02.12

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Фірма "Восток"

до Публічного акціонерного товариства "Центренерго"

про стягнення грошових коштів.

СуддяСташків Р.Б.

Представники:

від позивача: ОСОБА_1., представник за довіреністю;

від відповідача: ОСОБА_2., представник за довіреністю.

СУТЬ СПОРУ:

У січні 2011 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Фірма "Восток" звернулось до Господарського суду м. Києва з позовом до Публічного акціонерного товариства "Центренерго"про стягнення грошових коштів у сумі 307792,79 грн.

Ухвалою суду від 19.01.2012 було порушено провадження у справі № 5011-34/601-2012, розгляд справи призначено на 08.02.2012.

Ухвалою суду від 30.01.2012 виправлено допущену в ухвалі Господарського суду м. Києва №5011-34/601-2012 від 19.01.2012 описку, а саме в резолютивній частині ували «розгляд справи призначити на 15.02.2012, а не на 08.02.2012».

Обґрунтовуючи позовні вимоги ТОВ "Фірма "Восток" зазначив, що за рішенням Господарського суду м. Києва від 21.01.2003 №23/293, яке набрало законної сили 03.02.2003, з відповідача на користь позивача було стягнуто 445037,53 грн. боргу, також рішенням Господарського суду м. Києва від 21.01.2003 №23/294, яке набрало законної сили 21.07.2003, з відповідача на користь позивача було стягнуто 400 000 грн. боргу. Вказані заборгованості були погашені відповідачем лише 20.12.2011 та 30.09.2011. Тому, позивачем на вказані суми боргу було нараховані інфляційні втрати на три проценти річних.

У судовому засіданні 15.02.2012 було оголошено перерву на 27.02.2012.

Відповідач проти позову заперечив. Свої заперечення мотивував тим, що відповідно до положень Закону України “Про заходи, спрямовані на забезпечення сталого функціонування підприємств паливно-енергетичного комплексу” на строк участі підприємства паливно-енергетичного комплексу, до яких належить і відповідач, у процедурі погашення заборгованості підлягають зупиненню виконавчі провадження та заходи примусового виконання рішень щодо цього підприємства, що підлягають виконанню в порядку, встановленому Законом України “Про виконавче провадження”.

Враховуючи те, що товариство відповідача включено до ре єстру підприємств паливного-енергетичного комплексу та у зв'язку з зупиненням виконавчих проваджень, відкритих на виконання рішень по справах № 23/293, № 23/294 підстави для стягнення з ПАТ «Центре нерго»3 % річних та інфляційних втрат, нарахованих окремо на встановлену в судовому рішенні суму боргу, за період примусового виконання відповідних судових рішень, відсутні.

Посилаючись на зазначене, відповідач просив суд у позові відмовити в повному обсязі.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представника позивача, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд

ВСТАНОВИВ:

Рішенням Господарського суду м. Києва від 12.01.2003 у справі № 23/393 (за позовом ТОВ "Фірма "Восток" до ПАТ "Центренерго" про стягнення 445037,53 грн.) було задоволено позов, стягнуто з ПАТ "Центренерго" на користь ТОВ "Фірма "Восток" 445 037,53 грн. боргу, 1700 державного мита та 118 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

На виконання рішення Господарського суду міста Києва від 21.01.2003 Господарським судом міста Києва видано наказ № 23/293 від 03.02.2003.

Судом першої інстанції було встановлено, що:

- на підставі укладених сторонами договорів № 25/9 від 01.06.99 та № 07-1063 від 23.11.99 позивач зобов'язався поставити, а відповідач-прийняти та своєчасно оплатити товар;

- на виконання умов договорів, позивач здійснив поставку товарів відповідачу на загальну суму 445037,53 грн.

- заборгованість позивача підтверджується актом звірки взаємних розрахунків за період з 01.01.2000 до 01.08.2000 на суму 445037,53 грн;

- відповідач всупереч прийнятим на себе зобовязанням за договором не розрахувався з позивачем, чим спричинив йому збитки.

Рішенням Господарського суду м. Києва від 12.01.2003 у справі № 23/394 (за позовом ТОВ "Фірма "Восток" до ПАТ "Центренерго" про стягнення 400000 грн.) було задоволено позов, стягнуто з ПАТ "Центренерго" на користь ТОВ "Фірма "Восток" 400000 грн. боргу, 1700 державного мита та 118 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 15.04.2003 рішення Господарського суду міста Києва від 21.01.2003 у справі № 23/294 залишено без змін.

Ухвалою Вищого господарського суду України від 26.05.2003 касаційну скаргу Відкритого акціонерного товариства "Державна енергогенеруюча компанія "Центренерго" на постанову Київського апеляційного господарського суду від 15.04.2003 та рішення Господарського суду міста Києва від 21.01.2003 у справі № 23/294 повернуто заявнику.

На виконання рішення Господарського суду міста Києва від 21.01.2003 Господарським судом міста Києва видано наказ № 23/294 від 21.07.2003.

Судом першої та апеляційної інстанції було встановлено, що:

- на підставі угоди (переказове доручення) про списання заборгованості за поставлену в оптовий ринок електроенергії та отриману електроенергію з оптового ринку електроенергії № 0056 від 21.02.00 на суму 150000 грн. і № 0112 від 21.03.00 на суму 250000 грн. та згідно акту звірки за період з 01.01.00 до 31.07.00 відповідач не провів розрахунки за прийняті до оплати переказові прості векселі:

-№ 66334613006207 на суму 150000 грн.,

-№66334613026621 на суму 250000 грн.

- лист позивача № 496 від 19.11.01 про сплату заборгованості відповідачем залишено без розгляду та задоволення;

- відповідач всупереч прийнятим на себе зобов'язанням не розрахувався з позивачем,чим спричинив йому збитки.

- доводи відповідача суд до уваги не приймає, оскільки заборгованість відповідача на суму 400000 грн. підтверджено актом звірки за період з 01.01.2000 до 31.07.2000.

Відповідно до частини 2 статті 35 Господарського процесуального кодексу України (далі ГПК України) факти, встановлені рішенням господарського суду (іншого органу, який вирішує господарські спори), за винятком встановлених рішенням третейського суду, під час розгляду однієї справи, не доводяться знову при вирішенні інших спорів, в яких беруть участь ті самі сторони.

Отже, судами у справі № 23/293 був встановлений факт прострочення виконання відповідачем своїх зобовязань на суму 445037,53 грн. та у справі №23/294 факт прострочення виконання відповідачем зобовязань на суму 400 000 грн.

Відповідно до постанови державного виконавця відділу Державної виконавчої служби Шевченківського районного управління юстиції м. Києва від 15.04.2003 відкрито виконавче провадження щодо примусового виконанню рішення господарського суду №23/293 від 21.01.2003.

Проте, сума грошового зобов'язання, встановленого рішенням суду №23/293, сплачена відповідачем лише 16.12.2011, що підтверджується банківською випискою від 16.12.2011.

Відповідно до постанови державного виконавця відділу Державної виконавчої служби Шевченківського районного управління юстиції м. Києва від 28.08.2003 відкрито виконавче провадження щодо примусового виконанню рішення господарського суду №23/294 від 21.01.2003.

Проте, сума грошового зобов'язання, встановленого рішенням суду №23/294, сплачена відповідачем лише 30.09.2011, що підтверджується банківською випискою від 30.09.2011.

Таким чином, виходячи з вищевикладеного, позивачем у звязку із простроченням відповідачем сплати грошових зобовязань, стягнутих відповідно до рішень господарського суду №23/293 та №23/294 нараховані інфляційні втрати у розмірі 234965,47 грн., та 3% річних у розмірі 72973,64 грн.

За таких обставин справи позов підлягає задоволенню з наступних підстав.

Згідно з частинами 1 та 2 статті 509 ЦК України зобовязаннями є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобовязана вчинити на користь другої сторони (кредитор) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обовязку. Зобовязання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Пунктом 1 частини 2 статті 11 ЦК України передбачено, що однією із підстав виникнення цивільних прав та обовязків є договори та інші правочини. Частиною 5 статті 11 ЦК України встановлено, що у випадках, встановлених актами цивільного законодавства, цивільні права та обов'язки можуть виникати з рішення суду.

Частиною 5 статті 124 Конституції України передбачено, що судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обовязковими до виконання на свій території України.

Відповідно до статті 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Статтею 598 ЦК України передбачено, що зобовязання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.

Зокрема, стаття 599 ЦК України передбачає, що зобовязання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Відповідно до статті 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобовязання (частина 1).

Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом (частина 2).

Виходячи із положень зазначеної норми, наслідки прострочення боржником грошового зобовязання у вигляді інфляційного нарахування на суму боргу та трьох процентів річних виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

При цьому зазначена норма не обмежує права кредитора звернутися до суду за захистом свого права, якщо грошове зобовязання не виконується й після вирішення судом питання про стягнення основного боргу.

Оскільки чинне законодавство не повязує припинення зобовязання з постановленням судового рішення чи відкриттям виконавчого провадження з його примусового виконання, а наявність судових актів про стягнення заборгованості не припиняє грошових зобовязань боржника та не виключає його відповідальності за порушення строків розрахунків, то наявні правові підстави для застосування до спірних правовідносин положень статті 625 ЦК України.

Такого висновку дійшов Верховний Суд України у постанові від 14.11.2011 при перегляді постанови Вищого господарського суду України від 15 червня 2011 року в справі №12/207 за позовом приватного підприємства “Анабуд” до ТОВ “Ілта” про стягнення суми. Дана постанова Верховного Суду України прийнята за наслідками розгляду заяви про перегляд судового рішення з мотивів неоднакового застосування Вищим господарським судом України положень статті 625 ЦК України.

Відповідно до частини 1 статті 111-ГПК України рішення Верховного Суду України, прийняте за наслідками розгляду заяви про перегляд судового рішення з мотивів неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах, є обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить зазначену норму права, та для всіх судів України. Суди зобов'язані привести свою судову практику у відповідність із рішеннями Верховного Суду України.

Таким чином, вимога позивача про стягнення з відповідача інфляційних втрат підлягає задоволенню у повному обсязі за розрахунком позивача в сумі 234965,47 грн. Розрахунок інфляційних втрат відповідає нормам законодавства та матеріалам справи.

Вимога позивача про стягнення 3% річних підлягає задоволенню в заявленій сумі у розмірі 72827,32 грн. Як вбачається з розрахунку 3% річних позивачем помилково визначено період з 27.12.2008 до 20.12.2011 на суму 445037,53 грн., тоді як проплата відповідачем була здійснена 16.12.2011, відтак за розрахунком суду 3% річних підлягає задоволенню у сумі 72827,32 грн., але за період з 27.12.2008 до 16.12.2011.

Сума боргу (грн..)Період простроченняКількість днів простроченняРозмір процентів річнихЗагальна сума процентів

400000.0027.12.2008 - 30.09.201110083 %33139.73

445037.5327.12.2008 - 16.12.201110853 %39687.59

Разом: 72827,32

Суд не бере до уваги посилання відповідача на положення Закону України “Про заходи, спрямовані на забезпечення сталого функціонування підприємств паливно-енергетичного комплексу”, оскільки дана норма стосується примусового виконання рішень судів і вказує про зупинення виконавчих проваджень та заходів примусового виконання рішень, і жодним чином не звільняє вказані у ній підприємства від виконання покладених на них зобовязань у добровільному порядку, і не звільняє від відповідальності за невиконання грошових зобовязань.

Відповідно до статті 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідачем не спростовано належними засобами доказування обставин на які посилається позивач в обґрунтування своїх позовних вимог.

Відповідно до статті 49 ГПК України витрати, повязані з розглядом справи, при задоволенні позову покладаються на відповідача.

Виходячи з викладеного та керуючись статтями 32-34, 43, 44, 49, 82-85 ГПК України, суд

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити.

Стягнути з Публічного акціонерного товариства «Центренерго»(03151, м. Київ, вул. Народного Ополчення, буд. 1, ідентифікаційний код 22927045) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю “Фірма Восток” (61003, Харківська область, м. Харків, пров. Університетський буд. 1, ідентифікаційний код 14364800) 234965 (двісті тридцять чотири тисячі девятсот шістдесят пять) грн. 47 коп. інфляційних втрат, 72827 (сімдесят дві тисячі вісімсот двадцять сім) грн. 32 коп. трьох процентів річних, а також 6155 (шість тисяч сто пятдесят пять) грн. 85 коп. судового збору.

Видати наказ.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Суддя Сташків Р.Б.

рішення підписано 12.03.2012