Ухвала суду № 21986990, 01.02.2012, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"01" лютого 2012 р. м. КиївК-5558/09-С

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

Головуючий:Нечитайло О.М.

Судді:Ланченко Л.В.

Пилипчук Н.Г.,

розглянувши у попередньому судовому засіданні

касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Святошинському районі м. Києва

на постанову Господарського суду м. Києва від 12.06.2007 р.

та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 25.12.2008 р.

у справі №32/241-А

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Аврора-Інвест»

до Державної податкової інспекції у Святошинському районі м. Києва

про визнання недійсними податкових повідомлень-рішень,

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Аврора-Інвест»(далі позивач) звернулось з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у Святошинському районі м. Києва (далі відповідач) про визнання недійсними податкових повідомлень-рішень.

Постановою Господарського суду м. Києва від 12.06.2007 р. (суддя О.О. Хрипун), залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 25.12.2008 р. (судова колегія у складі: головуючий суддя В.І. Маслій, судді І.І. Бараненко, І.В. Саприкіна), позов задоволено повністю; визнано недійсними податкові повідомлення-рішення від 28.07.2006 р. №0000672200/0, від 09.10.2006 р. №0000672200/1, від 29.12.2006 р. №0000672200/2 та від 26.03.2007 р. №00006722/3; стягнуто з Державного бюджету України на користь позивача 3,40 грн. судових витрат..

Вважаючи, що рішення судів попередніх інстанцій прийняті з порушенням норм матеріального та процесуального права, відповідач звернувся до Вищого адміністративного суду України із касаційною скаргою, в якій просить їх скасувати та прийняти нове рішення яким відмовити у задоволенні позовних вимог.

Письмових заперечень на касаційну скаргу відповідача від позивача на адресу суду касаційної інстанції не надходило.

Відповідно до ч. 1 ст. 220 КАС України, суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлені такі фактичні обставини справи.

Працівниками податкового органу було проведено планову документальну перевірку господарської діяльності позивача стосовно питань дотримання вимог податкового та валютного законодавства за період з 15.07.2004 р. по 31.03.2006 р., за результатами якої складено акт від 18.07.2006 р. №58/22-010/32919925.

Перевіркою було встановлено порушення позивачем вимог пп. 4.7 ст. 4, пп.7.7.1 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість», в результаті чого занижено податок на додану вартість на загальну суму 350267,00 грн.

На підставі встановлених порушень податковим органом було прийнято податкове повідомлення-рішення від 28.07.2006 р. №0000672200/0, яким позивачу визначено суму податкового зобов'язання з податку на додану вартість на загальну суму 525400,50 грн. (у т.ч. 350267,00 грн. основний платіж та 175133,50 грн. штрафні (фінансові) санкції).

Позивачем було оскаржено вказано податкове повідомлення-рішення в адміністративному порядку, за результатом якого прийнято нові податкові повідомлення-рішення від 09.10.2006 р. №0000672200/1, від 29.12.2006 р. №0000672200/2 та від 26.03.2007 р. №00006722/3, аналогічні за змістом.

Вказані порушення податковий орган обґрунтовує тим, що позивачем було неправомірно віднесено до складу податкового кредиту сум з операцій купівлі-продажу майнового права вимоги на поставку товарів за договором комісії з ЗАТ «Тепловодоенергія»від 15.08.2005 р. №2/08. На виконання вказаного договору позивачем було укладено договори купівлі-продажу з ПП «Танаїс», розрахунки за яким проводились векселями, емітованими позивачем. Таким чином контролюючий орган дійшов висновку, що проведені позивачем розрахунки не можуть вважатись компенсацією вартості товарів у розумінні положень Закону України «Про податок на додану вартість», відтак віднесення їх до складу податкового кредиту є неправомірним.

Заслухавши суддю-доповідача, розглянувши та обговоривши доводи, наведені у касаційній скарзі, надані сторонами письмові докази в їх сукупності, перевіривши матеріали справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на наступне.

Як вбачається з матеріалі справи на виконання договору комісії позивачем було укладено договори купівлі-продажу з ПП «Танаїс»від 25.08.2005 р. №1/05 та від 09.12.2005р. №4/05, на виконання яких останнім було виписано на імя позивача накладні від 25.08.2005 р. №167 та від 09.12.2005 р. №317. Суми податку на додану вартість по зазначеним накладним були віднесені позивачем до складу податкового кредиту та відображено в деклараціях за серпень та грудень 2005 року. В якості компенсації вартості придбаних товарів позивачем було емітовано на користь продавця векселі, загальна вартість номіналу яких дорівнює вартості отриманих товарів.

Відповідно до положень пп. 7.5.1 п. 7.5 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість»датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій: або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків; або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг);

Так, згідно з абз. 3 п. 4.7 ст. 4 Закону України «Про податок на додану вартість»у разі коли платник податку (далі - повірений) здійснює діяльність з придбання товарів (робіт, послуг) за дорученням та за рахунок іншої особи (далі - довіритель), датою збільшення податкового кредиту такого повіреного є дата перерахування коштів (поставка в управління цінних паперів, інших документів, що засвідчують відносини боргу) на користь продавця таких товарів (робіт, послуг) або поставка інших видів компенсацій вартості таких товарів (робіт, послуг), а датою збільшення податкових зобов'язань є дата передання таких товарів (результатів робіт, послуг) довірителю. При цьому довіритель не збільшує податковий кредит на суму коштів (вартість цінних паперів, інших документів, що засвідчують відносини боргу), перерахованих (переданих) повіреному, але має право на збільшення податкового кредиту у податковий період отримання товарів (робіт, послуг), придбаних повіреним за його дорученням.

Крім того, як приписами ч. 3 п. 4.8 ст. 4 Закону України «Про податок на додану вартість»визначено, що для цілей оподаткування згідно з цим Законом векселі (крім податкових векселів), видані або отримані, не вважаються засобом платежу та не змінюють суму податкового кредиту або податкового зобов'язання з цього податку, крім податкових векселів.

Таким чином, судова колегія погоджується із висновками судів попередніх інстанцій, що право на податковий кредит у позивача виникло після отримання податкових накладних від ПП «Танаїс», що спростовує твердження податкового органу про те, що таке право виникло після погашення векселів, емітованих продавцю товарів.

Мотивація та докази, наведені у касаційній скарзі, не дають адміністративному суду касаційної інстанції підстав для постановлення висновків, які б спростовували правову позицію судів попередніх інстанцій.

На підставі викладеного та зважаючи на приписи ч. 3 ст. 220№ КАС України судова колегія Вищого адміністративного суду України приходить до висновку, що порушень або неправильного застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права не вбачається, а тому касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Святошинському районі м. Києва слід відхилити, а оскаржувані судові рішення залишити без змін.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 210-231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

УХВАЛИВ:

1. Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Святошинському районі м.Києва залишити без задоволення.

2. Постанову Господарського суду м. Києва від 12.06.2007 р. та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 25.12.2008 р. у справі №32/241-А залишити без змін.

3. Ухвала набирає законної сили через пять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, та може бути переглянута з підстав, встановлених статтею 237 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя:Нечитайло О.М.

Судді:Ланченко Л.В. Пилипчук Н.Г. Суддя О.М. Нечитайло