Ухвала суду № 21986976, 01.02.2012, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"01" лютого 2012 р. м. КиївК-4202/09-С

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

Головуючий:Нечитайло О.М.

Судді:Ланченко Л.В.

Пилипчук Н.Г.

розглянувши у попередньому судовому засіданні

касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Соломянському районі м. Києва

на постанову Господарського суду м. Києва від 05.09.2007 року

та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 18.12.2008 року

у справі №32/373-А

за позовом Державного підприємства “Український Державний розрахунковий центр міжнародних перевезень”

до Державної податкової інспекції у Соломянському районі м. Києва

про визнання недійсними податкових повідомлень-рішень,

ВСТАНОВИВ:

Державне підприємство “Український Державний розрахунковий центр міжнародних перевезень” (надалі позивач, ДП “Український Державний розрахунковий центр міжнародних перевезень”) звернулось до Господарського суду м. Києва з позовом (з урахуванням збільшення позовних вимог) до Державної податкової інспекції у Соломянському районі м. Києва (надалі відповідач, ДПІ у Соломянському районі м. Києва) про визнання недійсними податкових повідомлень-рішень.

Постановою Господарського суду м. Києва від 05.09.2007 р. (суддя О.О.Хрипун), залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 18.12.2008 р. (колегія суддів у складі: головуючий суддя В.І. Маслій, М.П. Коваль, І.В. Саприкіна), позов задоволено частково: визнано недійсними податкові повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Соломянському районі м. Києва від 28.02.2007 р. № 0000622307/0, від 03.05.2007 р. № 0000622307/3 в повному обсязі. Визнано недійсними податкові повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Соломянському районі м. Києва від 27.09.2006 р. № 0000972309/0, від 05.12.2006 р.№ 0000972309/1, від 28.02.2007 р. № 0000972309/2 та від 03.05.2007 р. № 0000972309/3 в частині визначення Державному підприємству “Український Державний розрахунковий центр міжнародних перевезень” податкового зобовязання по податку на прибуток на загальну суму 1381550 грн., в тому числі 677500 грн. основного платежу та 704050 грн. штрафних санкцій. В іншій частині позову відмовлено.

Вважаючи, що рішення судів першої та апеляційної інстанцій в частині задоволених позовних вимог прийняті з порушенням норм матеріального права, відповідач звернувся до Вищого адміністративного суду України із касаційною скаргою, у якій просить скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій, та прийняти нове, яким відмовити у задоволенні позовних вимог.

Відповідно до частин першої та другої статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України, суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу. Суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги, але при цьому може встановлювати порушення норм матеріального чи процесуального права, на які не було посилання в касаційній скарзі.

Як вбачається з матеріалів справи, представниками відповідача було проведено перевірку позивача з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства, за результатами якої 15.09.2006 р. було складено акт № 2658-5123/23-09-20078961 (надалі акт), згідно висновків якого позивачем порушено, зокрема, підпункт 7.9.1 пункту 7.9 статті 7 Закону України “Про оподаткування прибутку підприємств”.

На підставі акта було прийнято податкове повідомлення-рішення № 0000972309/0 від 27.09.2006 р. про визначення суми податкового зобовязання по податку на прибуток за основним платежем у сумі 704100,00 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями у сумі 717350,00 грн.

Рішенням ДПІ у Соломянському районі м. Києва від 01.12.2006 р. вказане податкове повідомлення-рішення залишене без змін. Податковим органом прийнято нове податкове повідомлення-рішення від 05.12.2006 р. № 0000972309/1, аналогічне за змістом.

Рішенням ДПА у м. Києві від 10.02.2007 р. податкові повідомлення-рішення від 05.12.2006 р. № 0000972309/1 та від 27.09.2006 р. № 0000972309/0 залишені без змін, а також збільшено суму податкового зобовязання, визначеного у вказаних податкових повідомленнях-рішеннях, за основним платежем у розмірі 65890,90 грн. та штрафними санкціями в розмірі 65890,90 грн. Податковим органом прийнято податкове повідомлення-рішення від 28.02.2007 р. № 0000972309/2 про визначення суми податкового зобовязання по податку на прибуток у загальному розмірі 1421450 грн., у тому числі 704100 грн. основного платежу та 717350 грн. штрафних санкцій, а також податкове повідомлення-рішення від 28.02.2007 р. № 0000622307/0 про визначення суми податкового зобовязання по податку на прибуток у загальному розмірі 131781,8 грн., у тому числі 65890,9 грн. основного платежу та 65890,9 грн. штрафних санкцій.

Рішенням ДПА України від 21.04.2007 р. усі вказані податкові повідомлення-рішення залишені без змін. Податковим органом прийнято податкові повідомлення-рішення від 03.05.2007 р. № 0000972309/3 про визначення позивачу податкових зобовязань по податку на прибуток в загальному розмірі 1421450 грн., в тому числі 704100 грн. основного платежу та 717350 грн. штрафних санкцій та № 0000622307/3, яким позивачу визначено податкове зобовязання по податку на прибуток в розмірі 131781,8 грн., в тому числі 65809,9 грн. основного платежу та 65890,9 грн. штрафних санкцій.

Як встановлено судом першої інстанції, податковий орган в акті перевірки зазначив, що ДП “Український Державний розрахунковий центр міжнародних перевезень” здійснює контроль та забезпечення взаєморозрахунків за перевезення, роботи, послуги та інше, які виконуються підприємствами залізничного транспорту України, повязані єдиним технологічним процесом перевезень. Підприємство підпорядковане Укрзалізниці і свою господарську діяльність здійснює в межах кошторису, який затверджений Укрзалізницею. Основна сума валового доходу підприємства це отримані суми цільового фінансування від Укрзалізниці на підставі повідомлень (авізо). Податковий орган також вказав, що договорів укладених між ДП “Український Державний розрахунковий центр міжнародних перевезень” та Укрзалізницею на право розпорядження грошовими коштами до перевірки не надано. Підприємство обслуговує рух оборотних коштів Укрзалізниці та здійснює розподіл між підприємствами залізничного транспорту пропорційно отриманих доходів, при цьому, право власності на грошові кошти Укрзалізниці та її структурних підрозділів до підприємства не переходять.

Перевіркою встановлено, що ДП “Український Державний розрахунковий центр міжнародних перевезень” здійснює бухгалтерський облік цінностей, що не належать підприємству. У період з 01.10.2003 р. по 01.01.2005 р. підприємство включало до складу валових доходів суми, отримані від операцій із розрахунків в іноземній валюті, витрати від операцій із розрахунків в іноземній валюті відносило до власних валових витрат.

На думку податкового органу позивач внаслідок здійснення перерахунку іноземної валюти завищив валовий доход за 2003 рік на 1230370 грн., за 2004 рік на 462468,08 грн., а також завищив валові витрати за 2003 рік на 2346529,19 грн., за 2004 рік на 2293440,45 грн.

Згідно акта перевірки ДП “Український Державний розрахунковий центр міжнародних перевезень” порушено підпункти 7.9.1, 7.9.2 пункту 7.9 статті 7 Закону України “Про оподаткування прибутку підприємств”, а саме включено до складу валових доходів та валових витрат суми від операцій із розрахунків в іноземній валюті та борговими зобовязаннями, які належать Укрзалізниці.

Відповідно до підпунктів 7.9.1, 7.9.2 пункту 7.9 статті 7 Закону України “Про оподаткування прибутку підприємств” не включаються до валового доходу і не підлягають оподаткуванню кошти або майно, залучені платником податку у зв'язку з залученням платником податку коштів або майна в довірче управління.

Статтею 1029 Цивільного кодексу України передбачено, що за договором управління майном одна сторона (установник управління) передає другій стороні (управителеві) на певний строк майно в управління, а друга сторона зобов'язується за плату здійснювати від свого імені управління цим майном в інтересах установника управління або вказаної ним особи (вигодонабувача).

Відповідно до статті 1030 Цивільного кодексу України не можуть бути предметом договору управління майном грошові кошти, крім випадків, коли право здійснювати управління грошовими коштами прямо встановлено законом.

Згідно зі статтею 1031 Цивільного кодексу України договір управління майном укладається в письмовій формі.

Судом першої інстанції встановлено, що договорів управління між позивачем та Укрзалізницею не укладалось.

Відповідно до пункту 2.1 Статуту, затвердженого наказом Укрзалізниці від 21.11.2001 р. № 634 метою діяльності ДП “Український Державний розрахунковий центр міжнародних перевезень” є здійснення взаєморозрахунків за міжнародні перевезення, послуги, роботи та інше, які виконуються підприємствами залізничного транспорту України, повязаними єдиним технологічним процесом перевезень та з метою взаєморозрахунків із залізницями іноземних держав.

Відповідно до Положення про порядок зарахування надходжень з розподільчих рахунків залізниць і підприємств Укрзалізниці на централізований розподільчий рахунок Укрзалізниці, затвердженого наказом Міністерства транспорту України від 16.08.2000 р. № 443, який зареєстровано в Міністерстві юстиції України 04.09.2000 р. за № 572/4793, позивачем в банківській установі відкрито рахунки, з яких за вказівкою позивача щоденно в повній сумі на централізований розподільчий рахунок Укрзалізниці перераховуються грошові кошти в національній валюті.

Правильним є висновок судів попередніх інстанцій відносно того, що щоденне перерахування позивачем коштів на централізований рахунок Укрзалізниці також свідчить про відсутність довірчого управління з боку позивача коштами Укрзалізниці.

Отже, позивачем не порушено положень підпунктів 7.9.1, 7.9.2 пункту 7.9 статті 7 Закону України “Про оподаткування прибутку підприємств”.

Судом першої інстанції було також встановлено, що позивач відображав у складі валових доходів та валових витрат результат перерахунку вартості іноземної валюти від продажу, та результат перерахунку балансової вартості іноземної валюти, яка рахувалась на банківський рахунках підприємства з урахуванням вимог підпункту 7.3.5 пункту 7.3 статті 7 Закону України “Про оподаткування прибутку підприємств”, відповідно до якого у разі продажу іноземної валюти за гривні валові доходи платника податку збільшуються на суму гривень, отриманих від покупця у зв'язку з таким продажем, а валові витрати такого платника податку збільшуються на суму балансової вартості такої іноземної валюти.

З огляду на викладене, колегія суддів Вищого адміністративного суду України погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанції про часткове задоволення позовних вимог.

Доводи касаційної скарги не дають підстав вважати, що при прийнятті оскаржуваних рішень, судами першої та апеляційної інстанцій було порушено норми матеріального права.

Відповідно до статті 224 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанції не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

За наведених обставин та з урахуванням викладеного, колегія суддів Вищого адміністративного суду України не знаходить підстав, які могли б призвести до скасування оскаржуваних судових рішень.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 210 - 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

УХВАЛИВ:

1. Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Соломянському районі м. Києва залишити без задоволення.

2. Постанову Господарського суду м. Києва від 05.09.2007 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 18.12.2008 року залишити без змін.

3. Ухвала набирає законної сили через пять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, та може бути переглянута з підстав, встановлених статтею 237 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя:Нечитайло О.М. СуддіЛанченко Л.В. Пилипчук Н.Г. Суддя О.М. Нечитайло