Ухвала суду № 21986955, 18.01.2012, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"18" січня 2012 р. м. КиївК-30571/09

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

Головуючий:Нечитайло О.М.

Судді:Бившева Л.І.

Костенко М.І.

Острович С.Е.

Пилипчук Н.Г.,

за участю секретаря:Альошиної Г.А.,

за участю представників позивача:Бойко З.М., відповідача:Сольвара О.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні

касаційну скаргу Державного підприємства «Львіввугілля»

на постанову Господарського суду Львівської областi від 16.10.2007 р.

та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 22.06.2009 р.

у справі №13/238А

за позовом Державного підприємства «Львіввугілля»

до Державної податкової інспекції у Сокальському районі Львівської області

про визнання нечинним податкового повідомлення-рішення,

ВСТАНОВИВ:

Державне підприємство «Львіввугілля»(далі позивач) звернулося з адміністративним позовом Державної податкової інспекції у Сокальському районі Львівської області (далі відповідач) про визнання нечинним податкового повідомлення-рішення.

Постановою Господарського суду Львівської областi від 16.10.2007 р. (суддя Л.Л. Станько), залишеною без змін ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 22.06.2009 р. (судова колегія у складі: головуючий суддя Р.М. Шавель, судді В.М. Каралюс, О.П. Стародуб), у задоволенні заявленого позову відмолено.

Вважаючи, що рішення судів попередніх інстанцій були прийняті з порушенням норм матеріального та процесуального права, позивач звернувся до Вищого адміністративного суду України із касаційною скаргою, в які просить їх скасувати та ухвалити нове, яким задовольнити позовні вимоги.

У письмових запереченнях на касаційну скаргу відповідач просить відмовити у задоволенні її вимог.

Відповідно до частини 1 ст. 220 КАС України, суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Судами попередніх інстанцій були встановлені такі фактичні обставини справи.

Так, працівниками податкового органу було проведено виїзну планову перевірку господарської діяльності позивача з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.04.2004 р. по 31.03.2006 р., результати якої викладені у акті перевірки від 09.11.2006 р. №778/23-1/3/32323256.

Перевіркою було встановлено порушення позивачем вимог пп. 4.1.6 п. 4.1 ст. 4, п. 5.1 ст.5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», у результаті чого занижено від'ємне значення податку на прибуток на 5 714 098,00 грн. та занижено податок на прибуток на суму 4 251 101,00 грн.

На підставі встановлених порушень податковим органом було прийнято податкове повідомлення-рішення від 23.11.2007 р. №001061231/0, яким позивачу визначено суму податкового зобовязання з податку на прибуток у сумі 5 928 840,30 грн. (у т.ч. 4 251101,00 грн. основний платіж та 1 677 739,30 грн. штрафні (фінансові) санкції).

За результатом адміністративного оскарження вказаного рішення було прийнято нове від 26.06.2007 р. №001061231/3, аналогічне за змістом.

Позивач звертаючись із даним позовом зазначив про допущені відповідачем порушення при складанні вказаного акта перевірки. Такі доводи обґрунтовано не взяті судовими інстанціями до уваги, оскільки такі обставини не можуть бути самостійною підставою для скасування рішення субєкта владних повноважень про визначення податкових зобовязань та застосування штрафних санкцій, такою підставою може стати лише спростування висновків контролюючого органу про вчинення позивачем порушень, зафіксованих у акті перевірки.

Враховуючи, що вимогами заявленого позову є скасування податкового повідомлення-рішення, предметом доказування у даній справі є правомірність прийняття контролюючим органом податкового повідомлення-рішення від 26.06.2007 р. №001061231/3.

Як було зазначено, підставою для прийняття спірного податкового повідомлення-рішення стало на думку податкової інспекції порушення позивачем приписів п. 4.1.6 п. 4.1 ст. 4 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», що полягало у наявності у позивача згідного даних його бухгалтерського обліку, кредиторської заборгованості у сумі 11443103,00 грн., за якою минув строк позовної давності, та по якій позивач не розрахувався з кредиторами. Зважаючи на викладене, на думку податкового органу, таку заборгованість слід вважати безповоротною фінансовою допомогою у розумінні приписів пп. 1.22.1 п. 1.22 ст. 1 цього Закону України. Невключення до складу валового доходу сум непогашеної заборгованості у сумі 3 170 793,00 грн. у свою чергу призвело до порушення положень пп. 12.1.5 п.12.1 ст. 12 зазначеного Закону.

Натомість, позивач зазначає, що Законом України «Про оподаткування прибутку підприємств»не передбачено у разі списання сум кредиторської заборгованості виключення зі складу валових витрат вартості неоплачених товарів. Скаржник не погоджуючись із заниженням скоригованого валового доходу, не погоджується і з нарахуванням йому податкових зобовязань з податку на прибуток.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, розглянувши та обговоривши доводи, наведені у касаційній скарзі, перевіривши матеріали справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на наступне.

Змінами до Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»від 24.12.2002 р., було змінено порядок відображення у податковому обліку продавця сумнівної та безнадійної заборгованості, а також встановлено порядок відображення такої заборгованості у податковому обліку покупця.

Так, відповідно до п. 4.1 ст. 4 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»(в редакції, що діяла на час виникнення спірних правовідносин) валовий доход - загальна сума доходу платника податку від усіх видів діяльності, отриманого (нарахованого) протягом звітного періоду в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах як на території України, її континентальному шельфі, виключній (морській) економічній зоні, так і за їх межами.

Згідно з пп. 4.1.6 п. 4.1 ст. 4 вказаного Закону, валовий дохід включає доходи з інших джерел, у тому числі, але не виключно, у вигляді сум безповоротної фінансової допомоги, отриманої платником податку у звітному періоді, вартості товарів (робіт, послуг), безоплатно наданих платнику податку у звітному періоді, крім їх надання неприбутковим організаціям згідно з пунктом 7.11 статті 7 цього Закону та у межах таких операцій між платником податку та його відокремленими підрозділами, які не мають статусу юридичної особи, крім випадків, визначених у частині четвертій статті 3 Закону України «Про списання вартості несплачених обсягів природного газу».

Підпунктом 1.22.1 п.1.22 ст.1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»визначено, зокрема, що безповоротною фінансовою допомогою є сума заборгованості платника податку перед іншою юридичною чи фізичною особою, що залишилася нестягнутою після закінчення строку позовної давності, якщо по закінченні терміну позовної давності боржник не розрахувався за отримані раніше товари (роботи, послуги).

Згідно пп. 12.1.5 п. 12.1. ст. 12 вказаного Закону, платник податку - покупець зобов'язаний збільшити валові доходи на суму непогашеної заборгованості (її частини), визнаної у порядку досудового врегулювання спорів або судом чи за виконавчим написом нотаріуса, у податковому періоді, на який припадає перша з подій: або 90-й календарний день від дня граничного строку погашення такої заборгованості (її частини), передбаченого договором або визнаною претензією; або 30-й календарний день від дня прийняття рішення судом про визнання (стягнення) такої заборгованості (її частини) або вчинення нотаріусом виконавчого напису.

Обґрунтовуючи безпідставність висновку податкового органу про те, що вказані кошти є безповоротною фінансовою допомогою, позивач вказує на наявність у матеріалах справи актів звірки по розрахунках з кредиторами, які на його думку дають підстави для висновку про наявність господарських відносин з кредиторами та невизнанням ним свого боргу.

Між тим, судовими інстанціями було правомірно зазначено, що вказані твердження позивача не можуть слугувати належним доказом наявності чи відсутності зобовязань, оскільки акт звірки не є по своїй суті первинним бухгалтерським документом, а виключно відображає проведення тих чи інших господарських операцій.

Відтак, суди першої та апеляційної інстанцій цілком обґрунтовано визнали правильними висновки контролюючого органу щодо необхідності донарахування податкових зобовязань платнику податків зважаючи на безпідставне заниження останнім складу валового доходу.

Мотивація та докази, наведені у касаційній скарзі, не дають адміністративному суду касаційної інстанції підстав для постановлення висновків, які б спростовували правову позицію судів попередніх інстанцій.

На підставі викладеного та зважаючи на приписи ч. 1 ст. 224 Кодексу адміністративного судочинства України, судова колегія Вищого адміністративного суду України приходить до висновку, що суди першої та апеляційної інстанції не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухвалені судових рішень чи вченні процесуальних дій, а тому касаційну скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення залишити - без змін.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 210-231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

УХВАЛИВ:

1. Касаційну скаргу Державного підприємства «Львіввугілля»залишити без задоволення.

2. Постанову Господарського суду Львівської областi від 16.10.2007 р. та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 22.06.2009 р. у справі №13/238А залишити без змін.

3. Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути переглянута з підстав, встановлених статтею 237 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя:Нечитайло О.М. Судді:Бившева Л.І. Костенко М.І. Острович С.Е. Пилипчук Н.Г. Суддя О.М. Нечитайло