Ухвала суду № 21986943, 18.01.2012, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"18" січня 2012 р. м. КиївК-44415/09

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

Головуючий:Нечитайло О.М.

Судді:Бившева Л.І.

Костенко М.І.

Острович С.Е.

Пилипчук Н.Г.,

за участю секретаря:Альошиної Г.А.,

за участю представників позивача:Ткача В.В., відповідача:Мірошниченка С.В.,

прокурора:Суходольського С.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні

касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Дубовязівський елеватор»

на постанову Господарського суду Сумської області від 26.03.2009 р.

та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 02.09.2009 р.

у справі №АС10/664-08

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Дубовязівський елеватор»

до Конотопської міжрайонної державної податкової інспекції,

за участю прокурора Сумської області,

про визнання недійсними податкових повідомлень-рішень,

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Дубовязівський елеватор»(далі позивач) звернулось до суду з адміністративним позовом до Конотопської міжрайонної державної податкової інспекції (далі відповідач) про визнання недійсними податкових повідомлень-рішень.

Постановою Господарського суду Сумської області від 26.03.2009 р., залишеною без змін ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 02.09.2009 р., у задоволенні позовних вимог відмовлено.

Не погодившись із прийнятими судовими рішеннями, Товариство з обмеженою відповідальністю «Дубовязівський елеватор»звернулося із касаційною скаргою до Вищого адміністративного суду України, у якій з підстав порушення судовими інстанціями норм матеріального права, просить скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій та постановити нове, яким позовні вимоги задовольнити у повному обсязі.

Податковою інспекцією надано письмові заперечення на касаційну скаргу позивача, за змістом яких проти вимог останньої заперечує з мотивів її необґрунтованості та просить вказану касаційну скаргу залишити без задоволення, а постановлені у справі судові рішення без змін.

Відповідно до ч.1 та ч.2 ст.220 КАС України, суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено наступні фактичні обставини справи. Представниками контролюючого органу було проведено виїзну планову документальну перевірку позивача з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 30.03.2007 р. по 30.06.2008 р., за результатами якої було складено акт від 10.11.2008 р. №451/23-3/34072570.

Зазначеним актом перевірки, крім інших, встановлено порушення позивачем: п.1.23 ст.1, пп.4.1.1, пп.4.1.6 п.4.1 ст.4, п.5.1 ст.5, пп.7.3.3, пп.7.3.5 п.7.3 ст.7, пп.8.8.1 п.8.8 ст.8 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», у результаті чого завищено відємне значення обєкта оподаткування податком на прибуток у періоді, що перевірявся, на загальну суму 316.707,00грн.; п.1.4 ст.1, пп. 3.1.1 п.3.1 ст.3, пп.7.4.1, пп.7.4.5 п.7.4 ст.7, пп.7.5.4. п.7.5. ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість», що призвело до заниження податку на додану вартість на суму 20.397,00 грн.

За наслідками проведеної перевірки податковою інспекцією 18.11.2008 р. було прийнято податкові повідомлення-рішення №0001372311/0, яким зменшено позивачу суму бюджетного відшкодування податку на додану вартість на суму 851.245,00 грн., та №0001362311/0, яким визначено позивачу суму податкового зобовязання з податку на додану вартість у розмірі 30.595,50 грн. (20.397,00 грн. основного платежу та 10.198,50 грн. штрафних (фінансових) санкцій), які і є предметом оскарження у даній справі.

Заслухавши суддю-доповідача, представників сторін, розглянувши та обговоривши доводи наведені у касаційній скарзі, надані сторонами письмові докази в їх сукупності, перевіривши матеріали справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з огляду на наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, підставою для донарахування підприємству податку на додану вартість, зменшення валових витрат та амортизаційних відрахувань було визнання нікчемним Договору №1 оренди цілісного майнового комплексу з правом викупу від 02.04.2007р., укладеного між позивачем та ТОВ «Біо Лат»(орендодавець).

Суди першої та апеляційної інстанцій відмовляючи у задоволенні позовних вимог виходили з того, що відповідно до ст.793, ст.794 ЦК України, договір найму будівлі або іншої капітальної споруди строком на три роки і більше підлягає обовязковому нотаріальному посвідченню та державній реєстрації.

У звязку з невиконанням платником податків вимог зазначених законодавчих приписів, суди попередніх інстанцій дійшли висновків про нікчемність названого Договору оренди цілісного майнового комплексу, а відтак про безпідставність віднесення позивачем до складу валових витрат вартості сплачених орендних платежів за вказаним Договором.

Крім того, з огляду на викладене, судові інстанції визнали обґрунтованими доводи контролюючого органу щодо безпідставності віднесення позивачем до складу податкового кредиту суми податку на додану вартість, сплаченої у ціні орендних платежів, без відповідних підтверджуючих розрахункових документів, поліпшення орендованих основних фондів (у частині будівель та споруд), придбання обладнання та його монтаж на орендовані основні засоби у сумі 695.533,71 грн., у результаті чого порушено п.п.7.4.1 п.7.4 ст.7 Закону України Закону України «Про податок на додану вартість».

Зважаючи на встановлення факту нікчемності зазначеного Договору оренди, судами також було встановлено, що позивачем, в порушення п.п.8.8.1 п.8.8 ст.8 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», безпідставно нараховувались амортизаційні відрахування на суму поліпшення І-ої групи орендованих основних засобів у сумі 23.892,00грн.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суди попередніх інстанцій також керувались тим, що відповідно до приписів пп.7.5.4 п.7.5 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість», датою виникнення права замовника на податковий кредит з контрактів, визначених довгостроковими відповідно до Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», є дата збільшення валових витрат замовника довгострокового контракту.

Між тим, судовими інстанціями було встановлено, що у акті перевірки контролюючим органом зафіксовано, що ТОВ «Спецелеваторбуд»виконувало для позивача ремонтно-будівельні роботи, які у подальшому повинні були відноситись на збільшення балансової вартості основних фондів та амортизуватися. Проте, зазначені ремонтно-будівельні роботи були віднесені в бухгалтерському обліку на рахунок 152 «Придбання (виготовлення) основних засобів». На кінець перевіряємого періоду вартість робіт не була віднесена на рахунок 10 «Основні засоби»(що підтверджено в бухгалтерському обліку оборотно-сальдовою відомістю по рахунку 15), а також не було збільшено балансову вартість І-ої групи основних фондів у податковому обліку.

У звязку з тим, що нарахування амортизаційних відрахувань у податковому обліку по вказаних операціях не проводилось, судові інстанції дійшли висновків, що у позивача не виникло права на податковий кредит у перевіряємому періоді.

Крім того, судами попередніх інстанцій було встановлено, що позивачем безпідставно завищено склад податкового кредиту у березні 2008 р. у сумі 26.030,00 грн., у жовтні 2007 р. у сумі 3.733,45 грн., у квітні 2008 р. у сумі 3.750,00 грн., у вересні 2007 р. у сумі 166, 67 грн., внаслідок подвійного включення до складу податкового кредиту податкових накладних №28/к від 06.07.2007 р., №267 від 14.03.2008 р., №10601 від 23.08.2007 р., оскільки вони не були підтверджені відповідними взаєморозрахунками з контрагентами.

Судова колегія Вищого адміністративного суду України вважає зазначені висновки судових інстанцій передчасними та помилковими з огляду на наступне.

Так, приписами ст.793 ЦК України передбачено, що договір найму будівлі або іншої капітальної споруди (їх окремої частини) укладається у письмовій формі. Договір найму будівлі або іншої капітальної споруди (їх окремої частини) строком на три роки і більше підлягає нотаріальному посвідченню.

Положеннями ст.203 ЦК України встановлено загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину. Статтею 209 ЦК України визначено, що правочин, який вчинений у письмовій формі, підлягає нотаріальному посвідченню лише у випадках, встановлених законом або домовленістю сторін.

Підставою недійсності правочину ч.1 ст.215 ЦК України визначено недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені ч.1 ч.3, ч.5 та ч.6 ст.203 цього Кодексу.

Частиною 1 ст.220 ЦК вказано, що у разі недодержання сторонами вимоги закону про нотаріальне посвідчення договору такий договір є нікчемним.

У той же час, нормативними приписами ч.2 ст.220 ЦК України передбачено, що у випадку якщо сторони домовилися щодо усіх істотних умов договору, що підтверджується письмовими доказами, і відбулося повне або часткове виконання договору, але одна із сторін ухилилася від його нотаріального посвідчення, суд може визнати такий договір дійсним. У цьому разі наступне нотаріальне посвідчення договору не вимагається.

Судовими інстанціями було встановлено, що позивач з метою визнання спірного договору дійсним звернувся до Постійно діючого Третейського суду при Сумській торгово-промисловій палаті з відповідним позовом. Рішенням від 10.11.2008 р. №02/25-08 позовні вимоги підприємства було задоволено та визнано вказаний договір дійсним.

Крім того, судовими інстанціями було встановлено, що умови названого договору виконувались сторонами у повному обсязі. У підтвердження чого, позивачем було надано договір купівлі-продажу нерухомого майна (майнового комплексу, який перебував в оренді) від 07.03.2008 р.

Між тим, судовими інстанціями при постановленні оскаржуваних судових рішень було лише констатовано нікчемність спірного договору та не враховано наведені факти при вирішенні питання про його дійсність.

У той же час, судовим інстанціям слід було визначатись з висновками щодо порушення позивачем нормативних приписів Законів України Закону України «Про податок на додану вартість»та «Про оподаткування прибутку підприємств», а саме про безпідставність віднесення позивачем до складу валових витрат вартості сплачених орендних платежів, про неправомірність віднесення позивачем до складу податкового кредиту суми податку на додану вартість, сплаченої у ціні орендних платежів, необґрунтованість нарахування амортизаційних відрахувань на суму поліпшення І-ої групи орендованих основних засобів, саме з урахуванням зазначених обставин справи, які не були належним чином досліджені.

Слід також зазначити, що судовим інстанціями не було надано і належної правової оцінки питанню безпідставно завищення підприємством складу податкового кредиту, внаслідок подвійного включення податкових накладних №28/к від 06.07.2007 р., №267 від 14.03.2008 р., №10601 від 23.08.2007 р., оскільки вони не були підтверджені відповідними взаєморозрахунками з контрагентами.

Так, ні судом першої, ні судом апеляційної інстанцій не було встановлено у чому полягало подвійне включення позивачем до складу податкового кредиту сум, визначених у зазначених податкових накладних, та у чому саме відбулося порушення платником податків положень ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість».

Оскільки зазначені обставини справи, не були зясовані, в той час як їх встановлення впливає на правильність вирішення спору, і це порушення вимог ч.4, ч.5 ст.11 КАС України не може бути усунено судом касаційної інстанції з урахуванням меж касаційного перегляду справи, встановлених ст.220 КАС України, ухвалені у справі судові рішення підлягають скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Під час нового розгляду справи суду першої інстанції слід взяти до уваги викладене у цій ухвалі, виконати вимоги процесуального законодавства, зокрема ч.4 та ч.5 ст.11 КАС України щодо зясування всіх обставин у справі, ст.86 цього Кодексу щодо оцінки доказів та в залежності від встановленого і у відповідності з нормами матеріального права вирішити спір.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 210-231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

УХВАЛИВ:

1. Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Дубовязівський елеватор»задовольнити частково.

2. Постанову Господарського суду Сумської області від 26.03.2009 р. та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 02.09.2009 р. у справі № АС10/664-08 скасувати.

Справу № АС10/664-08 направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

3. Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя:Нечитайло О.М. Судді:Бившева Л.І. Костенко М.І. Острович С.Е. Пилипчук Н.Г.