Ухвала суду № 21984323, 20.09.2011, Харківський апеляційний адміністративний суд

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 вересня 2011 р.Справа № 2а-15772/10/2070

Колегія суддів Харківського апеляційного адміністративного суду у складі

Головуючого судді: Мельнікової Л.В.

Суддів: Григорова А.М. , Подобайло З.Г.

за участю секретаря судового засідання Співак О.А.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у місті Харкові апеляційну скаргу Красноградської міжрайонної державної податкової інспекції Харківської області на постанову Харківського окружного адміністративного суду від 23 березня 2011 року по справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Укрнафтогазресурс»до Красноградської міжрайонної державної податкової інспекції Харківської області про скасування податкового повідомлення - рішення, -

Встановила:

У грудні 2010 року позивач товариство з обмеженою відповідальністю «Укрнафтогазресурс»(далі ТОВ «Укрнафтогазресурс») звернувся до суду з позовом про скасування податкових повідомлень-рішень відповідача Красноградської міжрайонної державної податкової інспекції Харківської області (далі Красноградська МДПІ) від 31.08.2010 року № 0000011800/0 та від 06.10.2010 року № 0000011800/1 про визначення підприємству податкового зобовязання з податку на додану вартість у розмірі 208.891 грн., в тому числі, 160.685 грн. основний платіж та 48.706 грн. штрафні санкції.

Позивач посилається на хибність висновків відповідача щодо нікчемності господарських зобовязань, що мали місце у травні 2010 року між ТОВ «Укрнафтогазресурс»та ПП ВКФ «Віколі».

Ухвалою Харківського окружного адміністративного суду від 02.02.2010 року задоволено клопотання ТОВ «Укрнафтогазресурс», підприємству поновлений строк звернення до адміністративного суду.

Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 23 березня 2011 року позовні вимоги ТОВ «Укрнафтогазресурс»задоволені в повному обсязі.

Не погоджуючись з постановою суду від 23 березня 2011 року, в апеляційній скарзі відповідач, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи, просить скасувати рішення суду та прийняти нове про відмову в задоволенні позовних вимог ТОВ «Укрнафтогазресурс».

Заслухавши доповідь судді Харківського апеляційного адміністративного суду, пояснення представників сторін, дослідивши матеріали справи та перевіривши наведені в скарзі доводи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, а судове рішення, відповідно до положень ст. 200 КАС України, слід залишити без змін, виходячи з наступного.

Судом встановлено, що за наслідками проведення невиїзної документальної перевірки ТОВ «Укрнафтогазресурси»з питання взаємовідносин з ПП ВКФ «Віколі»за травень 2010 року Красноградською МДПІ складено акт перевірки № 1015/18/35314646 від 17.08.2010 року, яким встановлені порушення підприємством ч. 1 ст. 203, 215, ч. 1 ст. 216, ст. 228 Цивільного кодексу України та п.п. 7.2.3, п. 7.2, п.п. 7.4.1, п. 7.4, ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» в редакції, чинній на час виникнення правовідносин, в частині віднесення до складу податкового кредиту суми 160.685,44 грн. відповідно до податкових накладних: від 05.05.2010 року № 450569, від 20.05.2010 року № 200569, отриманих від ПП ВКФ «Віколі».

Підставою для такого висновку послугувало встановлене під час проведення перевірки про те, що ПП ВКФ «Віколі»до податкового органу за місцем реєстрації не подано податкову декларації з ПДВ за травень 2010 року, не задекларовано обєкт оподаткування та податкові зобовязання з ПДВ. На даному підприємстві лічився 1 штатний робітник. Основний вид діяльності оптова торгівля зерном, насінням та кормами для тварин. 19.07.2010 року анульовано свідоцтво платника ПДВ. Як визначив відповідач на підприємстві відсутні трудові резерви та необхідні основні фонди для виконання основного виду діяльності.

ТОВ «Укрнафтогазресурс»до перевірки не надані товарно-транспортні накладні, рахунки-фактури, довіреності на отримання товару.

На підставі даного акту та рішень щодо відхилення скарг підприємства відповідачем прийняті оскаржувані податкові повідомлення-рішення.

Відповідно до Порядку заповнення і подання податкової декларації з податку на додану вартість, затвердженого наказом ДПА України від 30.05.1997 року N 166, платник податку самостійно обчислює суму податкового зобовязання, яку зазначає в декларації з ПДВ. Дані, наведені в декларації, повинні відповідати даним бухгалтерського та податкового обліку платника, отже, аналіз реальності господарської діяльності повинен здійснюватися на підставі даних податкового, бухгалтерського обліку платника податків та відповідності їх дійсному економічному змісту.

Згідно із ч. 2 ст. 3 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" від 16.07.1999 року N 996-XIV бухгалтерський облік є обовязковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

Враховуючи те, що податкова накладна є звітним податковим документом і одночасно розрахунковим документом (підпункт 7.2.3 пункту 7.2 статті 7 Закону України “Про податок на додану вартість”), та з урахуванням визначення, наданого пунктом 2.1 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, яке затверджене наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 року N 88 та зареєстроване в Міністерстві юстиції України від 05.06.1995 року за N 168/704, податкова накладна відноситься до категорії первинних документів.

Відповідно до підпункту 7.4.1 пункту 7.4 ст. 7 Закону України “Про податок на додану вартість” податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, сплачених (нарахованих) платником податку у звітному періоді у звязку з придбанням товарів (робіт, послуг), вартість яких відноситься до складу валових витрат виробництва (обігу) та основних фондів чи нематеріальних активів, що підлягають амортизації.

За змістом підпункту 7.2.3 пункту 7.2 цієї ж статті Закону податкова накладна складається у момент виникнення податкових зобовязань продавця у двох примірниках. Оригінал податкової накладної надаються покупцю, копія залишається у продавця товарів (робіт, послуг).

Згідно із пп. 7.2.6 п. 7.2 ст. 7 вказаного Закону податкова накладна видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача, та є підставою для нарахування податкового кредиту.

Підпункт 7.4.5 цієї ж статті передбачено, що не дозволяється включення до податкового кредиту будь-яких витрат по сплаті податку, що не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями, а при імпорті робіт (послуг) - актом прийняття робіт (послуг) чи банківським документом, який засвідчує перерахування коштів в оплату вартості таких робіт (послуг).

Зі змісту наведених норм випливає, що, дозволяючи формування податкового кредиту за рахунок сум податку як сплаченого, так і нарахованого в ціні придбання (у разі, коли відвантаження товару (робіт, послуг) є першою подією та передує зарахуванню коштів від покупця (замовника) на банківський рахунок постачальника), законодавець в кінцевому результаті передбачає наявність у платника податку - покупця витрат по сплаті податку, як підставу для врахування сум податку в розрахунку сум бюджетного відшкодування.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що включені позивачем до податкового кредиту суми податку підтверджені податковими накладними, а при сплаті позивачем податку в ціні придбання товарів відповідальність за перерахування цих сум до бюджету лежить на контрагенте позивача - постачальнику товарів.

Дійсно, відповідальність за податковим законодавством настає за винне порушення встановлених нормами цього законодавства вимог і має індивідуальний характер, а відтак висновок суду, що платник податків не може нести відповідальність за порушення податкового законодавства, допущені іншими платниками податків, є правильним.

Вимога закону щодо підтвердження сум податку податковою накладною, як умова включення цих сум до податкового кредиту, передбачає видачу податкової накладної на підтвердження операції з поставки товару (послуги), доказом факту якої, у свою чергу, є зокрема, факт сплати покупцем грошових коштів за придбаний товар (послугу). Висновок суду про сплату позивачем сум податку постачальникам підтверджений матеріалами справи (а.с. 67-81, 88-91, 97).

Колегії суддів вважає, що надання податковому органу належним чином оформлених документів, передбачених законодавством про податки та збори, з метою одержання податкової вигоди є підставою для її одержання, якщо податковим органом не встановлено та не доведено, що відомості, які містяться в цих документах, неповні, недостовірні та (або) суперечливі, є наслідком укладення нікчемних правочинів або коли відомості ґрунтуються на інших документах, недійсність даних в яких установлена судом.

Про необґрунтованість податкової вигоди можуть, зокрема, свідчити підтверджені доказами доводи податкового органу, зокрема про наявність таких обставин:

неможливість реального здійснення платником податків зазначених операцій з урахуванням часу, місця знаходження майна або обсягу матеріальних ресурсів, економічно необхідних для виробництва товарів, виконання робіт або послуг, нездійснення особою, яка значиться виробником товару, підприємницької діяльності;

відсутність необхідних умов для досягнення результатів відповідної підприємницької, економічної діяльності в силу відсутності управлінського або технічного персоналу, основних коштів, виробничих активів, складських приміщень, транспортних засобів;

облік для цілей оподаткування тільки тих господарських операцій, які безпосередньо пов'язані з виникненням податкової вигоди, якщо для цього виду діяльності також потрібне здійснення й облік інших господарських операцій;

здійснення операцій з товаром, що не вироблявся або не міг бути вироблений в обсязі, зазначеному платником податків у документах обліку;

відсутність первинних документів обліку.

Відповідно до частини другої ст. 215 Цивільного кодексу України недійсним є правочин, якщо його недійсність установлено законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання судом такого правочину недійсним не вимагається. Нікчемний правочин є недійсним на підставі закону, а тому також не створює інших наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю.

Статтею 228 Цивільного кодексу України встановлено, що правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

Із матеріалів справи вбачається, що на підтвердження своїх доводів щодо неправомірності формування податкового кредиту позивач Красноградська МДПІ вказував, що в результаті співставлення відповідно до “Системи співставлення податкових зобовязань та податкового кредиту в розрізі контрагентів” виявлено розбіжності між даними задекларованого податкового кредиту ТОВ “Укрнафтогазресурс” та даними податкових зобовязань його контрагента ПП ВКФ «Віколі»- даним підприємством станом до податкового органу, за місцем його реєстрації, не подана декларація з ПДВ за травень 2010 року.

В акті перевірки та запереченнях на адміністративний позов також МДПІ вказувала, що відповідно до бази даних ДПС та податкової звітності на підприємстві ПП ВКФ “Віколі” лічився 1 робітник, який фізично не можливості здійснювати такий обсяг роботи. 19.07.2010 року анульовано свідоцтво платника ПДВ.

Інших доводів, а також доказів в обґрунтування висновків, викладених в акті перевірки ТОВ “Укрнафтогазресурс”, відповідач судам першої та апеляційної інстанції не надав.

Відповідно до частини 3 пункту 1.2 Порядку оформлення результатів невиїзних документальних, виїзних планових та позапланових перевірок з питань дотримання податкового, валютного та іншого законодавства, затвердженого наказом ДПА України від 10.08.2005 року N 327, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 25.08.2005 року за N 925/11205 (в редакції на час проведення перевірки податковим органом), невиїзною документальною перевіркою вважається перевірка, яка проводиться в приміщенні органу державної податкової служби на підставі поданих податкових декларацій, звітів та інших документів, повязаних з нарахуванням і сплатою податків та зборів (обовязкових платежів), незалежно від способу їх подачі.

Як вбачається з матеріалів справи, Акт перевірки не містить будь-якого документального підтвердження стосовно фінансово-господарських взаємовідносин позивача з ПП ВКФ “Віколі”, які мали бути дослідженими перевіряючими під час проведення перевірки.

Викладені в Акті перевірки висновки податковим органом зроблені лише на підставі даних системи автоматизованого співставлення податкових зобовязань та податкового кредиту в розрізі контрагентів на рівні ДПА України. Це свідчить про те, що висновки не ґрунтуються на документах первинного бухгалтерського та податкового обліку, як це визначено пунктом 1.7 вищезазначеного Порядку.

Оскільки предмет доказування у справі, що розглядається, за висновком податкового органу, становлять обставини, що підтверджують або спростовують реальність здійснення самої господарської операції (поставки товару), а відтак, і обґрунтованість визначення податкового кредиту позивача, судом досліджені документи первинного бухгалтерського та податкового обліку ТОВ “Укрнафтогазресурс”.

Погоджуючись з висновком суду першої інстанції, колегія суддів зазначає, що факт здійснення господарських операцій та використання придбаного у власній господарській діяльності підприємством підтверджений відповідними документами, а невиконання свого обовязку щодо подання декларацій з податку на додану вартість контрагентом позивача, не позбавляє позивача права включення сплачених сум податку до податкового кредиту.

Вимога суду апеляційної інстанції щодо надання для дослідження в судовому засіданні пояснень директора ПП ВКФ “Віколі” ОСОБА_3 та засновника підприємства ОСОБА_4, посилання на які маються в запереченнях на позов та в апеляційній скарзі, МДПІ не виконана.

Посилання на неможливість перевезення автомобілем марки КамАЗ вантажу більш ніж 10 тон, зважаючи на вантажність автомобілів модельного ряду КамАЗів, можливість використання причепів, колегія суддів до уваги не приймає.

Також колегія суддів не приймає до уваги твердження МДПІ з посиланням на лист відповідь ДПІ у Харцизькому районі Донецької області щодо не здійснення ОСОБА_5 (перевізником ТМЦ) в І півріччі 2010 року фінансово-господарської діяльності.

Як вбачається із листа ДПІ у Харцизькому районі Донецької області № 15458/26-298 від 15.08.2011 року у податкового органу відсутня можливість здійснити перевірку взаємовідносин з ПП ОСОБА_5 та ТОВ «Укрнафтогазресурс»у звязку з тим, що ПП ОСОБА_5 не здійснював фінансово-господарської діяльності в першому півріччі 2011 року.

Подання ПП ОСОБА_5 розрахунку збору за забруднення навколишнього природного середовища за 1 півріччя 2010 року без визначення обєкту оподаткування (з прочерками) не є безумовним свідченням відсутності такого обєкту.

За відсутності доказів критично оцінюється твердження представника відповідача про те, що ПП ОСОБА_5 не перебуває у трудових відносинах з водіями ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_2, ОСОБА_10, ОСОБА_11, ОСОБА_12, оскільки таке твердження обґрунтовані тільки даними отриманими оперуповноваженим ВПМ ДПІ в м. Харцизьку (рапорт).

Також не підтверджені відповідними доказами твердження представника відповідача щодо нераціонального використання підприємством позивача мінеральних добрив, отриманих від постачальника ПП ВКФ «Віколі»

Погоджуючись з висновком суду першої інстанції, колегія суддів зазначає, що факт здійснення господарських операцій та використання придбаного у власній господарській діяльності підприємством підтверджений відповідними документами, а невиконання свого обовязку щодо подання декларацій з податку на додану вартість контрагентом позивача, не позбавляє позивача права включення сплачених сум податку до податкового кредиту.

Таким чином, рішення суду про задоволення позову є законними та обґрунтованими, а доводи, викладені в апеляційній скарзі, не знайшли свого підтвердження.

Керуючись ст.ст. 160, 167, 195, 196, 200, 205, 206, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу Красноградської міжрайонної державної податкової інспекції Харківської області залишити без задоволення, а постанову Харківського окружного адміністративного суду від 23 березня 2011 року без змін.

Ухвала Харківського апеляційного адміністративного суду набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня складання ухвали у повному обсязі шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий суддя(підпис) Л.В. Мельнікова

Судді(підпис)З.Г. Подобайло

(підпис)А.М. Григоров

Повний текст ухвали виготовлений та підписаний 26 вересня 2011 року.

ЗГІДНО З ОРИГІНАЛОМ Мельнікова Л.В.