Постанова № 21982730, 24.10.2011, Севастопольський апеляційний адміністративний суд

Копія

СЕВАСТОПОЛЬСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Постанова

Іменем України

Справа № 2а-2861/11/0170/12

24.10.11 м. Севастополь

Севастопольський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого суддіПривалової А.В.,

суддів Курапової З.І. , Лядової Т.Р. секретар судового засіданняКозирєва Т.С.

за участю сторін:

представника позивача, ОСОБА_2, довіреність від 04.04.2011

розглянувши апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у м.Сімферополі Автономної Республіки Крим на постанову Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим (суддя Котарева Г.М.) від 07.07.2011 у справі № 2а-2861/11/0170/12

за позовом Відкритого акціонерного товариства «Авіакомпанія «Росія»в особі Представництва ВАТ «Авіакомпанія «Росія»у м. Сімферополь»(пл.Аеропорота, 6, м.Сімферополь, Автономна Республіка Крим, 95491)

до Державної податкової інспекції у м.Сімферополі Автономної Республіки Крим (вул.М.Залкі, 1/9, м.Сімферополь, Автономна Республіка Крим, 95053)

про скасування податкових повідомлень-рішень

ВСТАНОВИВ:

Постановою Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим від 07 липня 2011 року адміністративний позов Відкритого акціонерного товариства «Авіакомпанія «Росія»в особі Представництва ВАТ «Авіакомпанія «Росія»в м. Сімферополь до ДПІ у м.Сімферополі АРК про скасування податкових повідомлень-рішень задоволено.

Визнані протиправними та скасовані податкові повідомлення-рішення Державної податкової інспекції в м. Сімферополі АР Крим від 23.07.2010 №0000602200/0, від 16.09.2010 №0000602200/1, від 25.12.2010 №0000602200/2, від 01.03.2011 №0000602200/3.

Стягнуто на користь позивача з Державного бюджету України судовий збір в розмірі 3 гривень 40 копійок.

Не погодившись з судовим рішенням Державна податкова інспекція у м.Сімферополі звернулась з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати постанову суду першої інстанції і ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог у повному обсязі, посилаючись на невідповідність висновків суду обставинам справи, порушенням судом норм матеріального права.

У судовому засіданні представник позивача просив відмовити у задоволенні апеляційної скарги та залишити судове рішення без змін.

Відповідач своїм правом на участь у судовому засіданні не скористався, про день, час та місце апеляційного розгляду справи повідомлений належним чином.

Відповідно до частини 4 статті 196 Кодексу адміністративного судочинства України неприбуття у судове засідання сторін, належним чином повідомлених про дату, час та місце апеляційного розгляду справи, не перешкоджає судовому розгляду справи. Судова колегія знаходить можливим апеляційний розгляд справи у відсутність заявника апеляційної скарги, визнаючи достатніми для розгляду апеляційної скарги наявні в матеріалах справи письмові докази.

Розглянувши справу в порядку ст.ст.195, 196 Кодексу адміністративного судочинства України, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши правову оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.

Матеріалами справи встановлено, що Представництво «ФДУП «Державна транспортна компанія «Росія»у м.Сімферополь» 07.12.2006 включено до Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України без права юридичної особи. Сфера діяльності нерезидента: авіаперевозки.

В подальшому представництво було перейменовано - «Представництво «ВАТ «Авиакомпания «Россия»у м.Сімферополь», про що у Єдиному державному реєстрі підприємств та організацій України вчинено запис 11.04.2011.

Представництво Відкритого акціонерного товариства «Авіакомпанія «Росія» в Україні м. Сімферополь є відокремленим структурним підрозділом ВАТ «Авіакомпанія Росія», організовано для виконання функцій, визначених Положенням, для координації комерційної, виробничої, фінансової та адміністративно-господарської діяльності з метою отримання прибутку для ВАТ «Авіакомпанія Росія».

Державною податковою інспекцією у м.Сімферополі АР Крим з 17.06.2010 по 07.07.2010 року проведено планову виїзну перевірку Представництва Федерального державного унітарного підприємства «Державна транспортна компанія «Росія» з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 08.12.06р. по 31.03.10р., за результатами якої складено акт №9686/23-012/26584932 від 14.07.2010.

Перевіркою встановлено, що позивач в порушення п.1 ст.7, п.4, 5 ст.11 Угоди між Урядом України та Урядом Російської Федерації про уникнення подвійного оподаткування доходів і майна та попередження ухилень від сплати податків від 08.02.1995, пп.4.1.4 і 4.1.6 п.4.1 ст.4, п.13.8 ст.13 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» не включив до складу валового доходу суми процентів, нарахованих на залишок грошових коштів на рахунках у банку у загальній сумі 4698,00грн., а також не включив до складу валового доходу суми фінансування, отриманих від Представництва Федерального державного унітарного підприємства «Державна транспортна компанія «Росія» в м. Києві у загальній сумі 102775,00грн., що призвело до заниження податкового зобовязання з податку на прибуток на загальну суму 18 992,00грн.

На підставі акту перевірки ДПІ у м.Сімферополі АР Крим прийнято податкове повідомлення-рішення від 23.07.2010 №0000602200, яким визначено позивачу суму податкового зобовязання з податку на прибуток іноземних юридичних осіб в сумі 18992,00грн. та застосовані штрафні санкції в сумі 9395,70грн.

За результатами адміністративного оскарження, відповідачем прийняти податкові повідомлення-рішення від 16.09.2010 р. № 0000602200/1, від 25.12.2010 р. № 0000602200/2 від 01.03.2011 р. № 0000602200/3, якими визначена така ж сума податкового зобовязання.

Податковий орган вважає, що діяльність позивача на території України у періоді, що перевірявся, є господарською та постійною і не носить допоміжного або підготовчого характеру для нерезидента, тому за нормами міжнародних Угод та приписів національного законодавства, що регулюють спірні правовідносини, прибуток постійного представництва нерезидента має оподатковуватись за правилами Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств».

Позивач вважає, що в силу п.18.1 ст.18 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» до спірних правовідносин застосовуються норми міжнародного договору, який встановлює інші правила ніж ті, які передбачені цим Законом. Тому, на його думку, умови міжнародної Угоди звільняють його від оподаткування операцій вказаних у акті перевірки податковим органом.

Задовольняючи позов у повному обсязі суд першої інстанції виходив з того, що висновки податкового органу про порушення позивачем норм Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» є неправомірними, оскільки ст.11, 20 Угоди між Урядом України та Урядом Російської Федерації від 08.02.1995 не відносить до терміну «проценти»доходи у вигляді відсотків банку, тому відповідач не мав підстав відносити до складу валового доходу суми процентів, нарахованих на залишок коштів на рахунках у банку згідно п.4.1.4 п.4.1. ст.4 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», а оскільки отримані від Представництва Федерального державного унітарного підприємства «Державна транспортна компанія «Росія»в м. Києві суми фінансування є фінансовою безповоротною допомогою, яка фактично отримана від нерезидента, тому відповідач неправомірно включив цю допомогу до складу валового доходу.

З такими висновками суду першої інстанції не може погодитися судова колегія і вважає їх такими, що ґрунтуються на невірному застосуванні норм матеріального права, з огляду на наступне.

Відповідно до п. 2 ст. 19 Закону України «Про міжнародні договори України», якщо міжнародним договором України, який набрав чинності в установленому порядку, встановлено інші правила, ніж ті, що передбачені у відповідному акті законодавства України, то застосовуються правила міжнародного договору.

Згідно п. 18.1. ст. 18 Закону України “Про оподаткування прибутку підприємств», якщо міжнародним договором, ратифікованим Верховною Радою України, встановлено інші правила, ніж ті, що передбачені цим Законом, застосовуються норми міжнародного договору.

Згідно Угоди між Урядом України та Урядом Російської Федерації про повітряне сполучення і співробітництво в галузі повітряного транспорту від 12.01.1994, для забезпечення експлуатації договірних ліній призначеному авіапідприємству однієї Договірної Сторони надається право відкрити на території іншої Договірної Сторони свої представництва з необхідним адміністративним, комерційним і технічним персоналом. Призначене авіапідприємство однієї Договірної Сторони на території іншої Договірної Сторони матиме право самостійного продажу авіаперевезень за власними перевізними документами та призначення агентів з їх продажу відповідно до законів та правил цієї іншої Договірної Сторони. Якщо комерційна діяльність підприємства однієї Договірної Сторони на території іншої Договірної Сторони, включаючи продаж авіаперевезень, буде регулюватися спеціальною угодою між Договірними Сторонами, то буде застосовуватися ця угода.

Такою угодою є Угода між Урядом України та Урядом Російської Федерації про уникнення подвійного оподаткування доходів і майна та попередження ухилень від сплати податків від 08.02.95, ратифікованої 06.10.95р., яка набула чинності 03.08.99.

Цією Угодою визначено, що прибуток підприємства Договірної держави оподатковується лише в цій Договірній Державі, якщо тільки це підприємство не здійснює підприємницьку діяльність у другій Договірній Державі через розташоване в ній постійне представництво. Якщо підприємство здійснює підприємницьку діяльність як вказано вище, прибуток підприємства оподатковується в другій Державі, але тільки в тій частині, яка стосується постійного представництва. Пункт 6 статті 7 Угоди передбачає, що якщо прибуток включає види доходів, які розглядаються окремо в інших статтях цієї Угоди, положення цих статей не зачапаються положеннями цієї статті.

Якщо підприємство однієї Договірної Держави здійснює підприємницьку діяльність у другій Договірній Державі через розташоване там постійне представництво, то в кожній Договірній Державі до такого постійного представництва відноситься прибуток, який воно могло б одержати, якби було окремим і самостійним підприємством, зайнятим такою ж або аналогічною діяльністю в таких же або аналогічних умовах і діяло в повній незалежності від підприємства, постійним представництвом якого воно є.

Стаття 5 Угоди від 08.02.1995 визначає термін «постійне представництво», яке означає постійне місце діяльності, через яке підприємство однієї Договірної Держави повністю або частково здійснює підприємницьку діяльність у другій Договірній Державі.

При цьому, п.4 ст.5 Угоди передбачає, що вираз «постійне представництво»не включає утримання постійного місяця діяльності виключно з метою здійснення для нерезидента будь-якої діяльності підготовчого чи допоміжного характеру.

Аналогічне визначення поняття постійного представництва нерезидентів в Україні надано пунктом 1.17 статті 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»постійне місце діяльності, через яке повністю або частково здійснюється господарська діяльність нерезидента на території України.

Згідно з пунктом 1.32 статті 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»господарська діяльність - це будь яка діяльність особи, направлена на отримання доходу в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, у разі коли безпосередня участь такої особи в організації діяльності є регулярною, постійною та суттєвою.

Згідно пп.2.1.4 п.2.1. ст.2 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»платниками податку є постійні представництва нерезидентів, які отримують доходи з джерел їх походження з України або виконують агентські (представницькі) функції стосовно таких нерезидентів або їх засновників.

Згідно п.13.8 статті 13 Закону «Про оподаткування прибутку підприємств»суми прибутків нерезидентів, які здійснюють свою діяльність на території України через постійне представництво, оподатковуються у загальному порядку. При цьому таке постійне представництво прирівнюється з метою оподаткування до платника податку, який здійснює свою діяльність незалежно від такого нерезидента.

Враховуючи наведене, прибуток постійного представництва нерезидента в Україні визначається за правилами, встановленими ст.3 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», як прибуток, який визначається шляхом зменшення суми скоригованого валового доходу звітного періоду, визначеного згідно з п.4.3 цього Закону, на суму валових витрат, визначених ст.5 Закону та суму амортизаційних відрахувань, нарахованих згідно з статтями 8 і 9 цього Закону.

Доводи позивача, що доходи представництва, отримані від підготовчої або допоміжної діяльності (відсотки банку, курсові ризниці, різниці тощо) не підлягають оподаткуванню податком на прибуток, з якими погодився суд першої інстанції, є помилковими, оскільки положення законодавства, на яке посилається позивач, повязують звільнення від оподаткування з характером діяльності представництва нерезидента, тобто якщо така діяльність носить допоміжний чи підготовчий характер.

Перевіркою встановлено, що діяльність Представництва у періоді, що перевірявся являється постійною та господарською, а не такою, що носить допоміжний або підготовчий характер для нерезидента.

Відтак, згідно ст.7 «Прибуток від підприємницької діяльності», п1. ст.8 «Доходи від міжнародних перевезень»Угоди від 08.02.95, п.13.8 ст.13 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» доходи постійного представництва оподатковуються у загальному порядку за правилами Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств».

Відповідно до п.4.1 ст.1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств валовим доходом являється загальна сума доходу платника податку від усіх видів діяльності, отриманого (нарахованого) протягом звітного періоду в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах як на території України, її континентальному шельфі, виключній (морській) економічній зоні, так і за їх межами.

Згідно підпункту 4.1.4 п.4.1 ст.4 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» до складу валових доходів включаються доходи від спільної діяльності та у вигляді дивідендів, отриманих від нерезидентів, процентів, роялті, володіння борговими вимогами, доходів від здійснення операцій лізингу (оренди).

Таким чином, відсотки банку, що нараховуються на залишок коштів на банківських рахунках, являються у розумінні Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» валовим доходом та повинні оподатковуватися представництвом на загальних умовах.

Відповідно до п. 4.1.6. п. 4.1. ст. 4 Закону України “Про оподаткування прибутку підприємств»до складу доходів включаються доходи з інших джерел, у тому числі, але не виключно, у вигляді сум безповоротної фінансової допомоги, отриманої платником податку у звітному періоді, вартості товарів (робіт, послуг), безоплатно наданих платнику податку у звітному періоді, крім їх надання неприбутковим організаціям згідно з пунктом 7.11 статті 7 цього Закону та у межах таких операцій між платником податку та його відокремленими підрозділами, які не мають статусу юридичної особи.

Враховуючи викладене, отримані Представництвом ФДУП «ГТК «Россия»у м.Сімферополі від Представництва ФДУП «ГТК «Россия»у м.Києві суми фінансування не можуть розглядатися як отримана відокремленим підрозділом від платника податку безповоротна фінансова допомога, оскільки Представництво у м.Сімферополі не є структурним підрозділом Представництва у м.Києві, а нерезидент Федеральне державне унітарне підприємство «Государственная транспортная компанія «Россия»не є платником податку на прибуток згідно з Законом України «Про оподаткування прибутку підприємств».

Таким чином, на отримані Представництвом у м.Сімферополь суми фінансування не поширюється виняток, передбачений пп.4.1.6 п.4.1 ст.4 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»і вказані суми фінансування повинні бути віднесені до складу валових доходів та відображатися у декларації про прибуток підприємства.

Висновок суду першої інстанції про те, що ст.13 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»називає обєктом оподаткування дохід (прибуток) безпосередньо нерезидента, а не його постійного представництва, не ґрунтується на положеннях цього Закону і не може слугувати підставою для звільнення позивача від оподаткування одержаних видів доходів.

За викладених обставин, колегія суддів вважає, що ДПІ у м.Сімферополі правомірно, відповідно до вимог закону, донарахувала позивачу спірними податковими повідомленнями-рішеннями податкові зобовязання з податку на прибуток і застосувала, у звязку з самостійним донарахуванням цих податкових зобовязань контролюючим органом, штрафні санкції на підставі пп.17.1.3 п.17.1 ст.17 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств».

Враховуючи правильність висновків ДПІ в м.Сімферополі АР Крим про порушення позивачем вимог податкового законодавства та вірний розрахунок сум штрафних (фінансових) санкцій, судова колегія вважає спірні податкові повідомлення-рішення №0000602200/0 від 23.07.2010, №0000602200/1 від 16.09.2010, №0000602200/2 від 25.12.2010 та №0000602200/3 від 01.03.2011 обґрунтованими, такими, що прийняти податковим органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, що є підставою для відмови у задоволенні адміністративного позову.

Колегія суддів зазначає, що суд першої інстанції, вирішуючи справу, не вірно застосував норми матеріального права, внаслідок чого дійшов невірного висновку про неправомірне визначення податковим органом спірними повідомленнями-рішеннями позивачу, як платнику податку на прибуток, податкових зобовязань.

Доводи апеляційної скарги спростовують висновки суду першої інстанції, тому апеляційна скарга підлягає задоволенню із скасуванням постанови суду першої інстанції.

Згідно ст.202 КАС України підставою для скасування судом апеляційної інстанції судового рішення суду першої інстанції з ухваленням нового рішення, є недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції вважає встановленими, невідповідність висновків суду обставинам справи, допущення порушень норм матеріального чи процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи.

На підставі викладеного, судова колегія Севастопольського апеляційного адміністративного суду дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, постанова суду першої інстанції підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення по справі про відмову позивачу у задоволенні позову у повному обсязі.

Керуючись ст.195, ст.196, п.3 ч.1 ст.198, ст.202, ч.2 ст.205, ст.207 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у м.Сімферополі Автономної Республіки Крим - задовольнити.

2. Постанову Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим від 07.07.2011 у справі № 2а-2861/11/0170/12 - скасувати.

3.Прийняти нову постанову по справі.

У задоволенні позову відмовити.

Постанова набирає законної сили з моменту проголошення. Постанова може бути оскаржена безпосередньо до Вищого адміністративного суду України, у порядку та в строки, встановлені статтею 212 Кодексу адміністративного судочинства України.

Повний текст судового рішення виготовлений 31 жовтня 2011 року.

Головуючий суддяпідписА.В.Привалова

Судді підпис З.І.Курапова підпис Т.Р.Лядова З оригіналом згідно

Головуючий суддя А.В.Привалова