Ухвала суду № 21982542, 08.11.2011, Севастопольський апеляційний адміністративний суд

Копія

СЕВАСТОПОЛЬСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

УХВАЛА

Іменем України

Справа № 2а-15608/10/13/0170

08.11.11 м. Севастополь

Севастопольський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого суддіІщенко Г.М.,

суддів Щепанської О.А. , Кучерука О.В. секретар судового засіданняКисельова А.О.

за участю сторін:

представник позивача, Закритого акціонерного товариства "Завод марочних вин та коньяків "Коктебель"- ОСОБА_2, довіреність № б/н від 15.11.10

представник відповідача, Феодосійської міжрайонної державної податкової інспекції Автономної Республіки Крим- ОСОБА_3, довіреність № 29 від 06.04.11

розглянувши апеляційну скаргу Феодосійської міжрайонної державної податкової інспекції Автономної Республіки Крим на постанову Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим (суддя Ольшанська Т.С. ) від 31.03.11 у справі № 2а-15608/10/13/0170

за позовом Закритого акціонерного товариства "завод марочних вин та коньяків "Коктебель" (вул. Леніна, 27, Щебетівка, місто Феодосія, Автономна Республіка Крим, 98187)

до Феодосійської міжрайонної державної податкової інспекції Автономної Республіки Крим (вул. Кримська, 82-в, місто Феодосія, Автономна Республіка Крим, 98100)

про скасування податкових повідомлень-рішень

ВСТАНОВИВ:

Постановою Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим від 31.03.2011 адміністративний позов Закритого акціонерного товариства "Завод марочних вин та коньяків "Коктебель" задоволено: визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення Феодосійської міжрайонної державної податкової інспекції Автономної Республіки Крим від 15.09.2010 №0001471502/0, від 13.10.2010 №0001471502/1, від 22.11.2010 № 0001471502/2, вирішено питання про судові витрати.

На зазначене судове рішення від Феодосійської міжрайонної державної податкової інспекції Автономної Республіки Крим надійшла апеляційна скарга, в якій ставиться питання про скасування рішення суду першої інстанції у звязку з порушенням судом норм матеріального та процесуального права.

Розглянувши справу в порядку статей 195, 196 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши правову оцінку обставин у справі та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до частини першої статті 69 Кодексу адміністративного судочинства України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

При апеляційному перегляді справи встановлено, що15.09.2010 Феодосійською міжрайонною державною податковою інспекцією Автономної Республіки Крим винесено податкове повідомлення-рішення №0001471502/0 про визначення Закритому акціонерному товариству "Завод марочних вин та коньяків "Коктебель" податкового зобовязання з податку на додану вартість у сумі 2389,40 грн., у тому числі: основний платіж- 1838,00 грн., штрафні санкції -551,40 грн. За результатами апеляційного оскарження відповідачем були прийняті податкові повідомлення-рішення: від 13.10.2010 №0001417502/1, від 22.11.2010 №0001471502/2.

Передумовою визначення Закритому акціонерному товариству "Завод марочних вин та коньяків "Коктебель"податкового зобовязання з податку на додану вартість у сумі 2389,40 грн. став акт від 27.08.2010 №533/15-2/31382382 невиїзної документальної перевірки податкової декларації з податку на додану вартість за травень 2010 року та червень 2010 року Закритого акціонерного товариства «Завод марочних вин та коньяків «Коктебель».

Перевіркою встановлено порушення позивачем підпункту 7.7.1 статті 7 Закону України “Про податок на додану вартість”, що призвело до завищення суми податку на додану вартість по рядку 22.1, яка направлена на погашення податного боргу на суму 10,00 грн., та підпунктів 7.2.6., 7.5.1. Закону України “Про податок на додану вартість” щодо заниження суми податку на додану вартість, яка підлягає нарахуванню до сплати в бюджет за підсумками поточного звітного періоду (рядок 27) на суму 1838,00 грн.

Недоречними визнаються судовою колегією доводи апеляційної скарги про неправомірне включення до податкового кредиту до податкової декларації з податку на додану вартість за червень 2010 року податкові накладні від постачальників за періоди, перевірені актом документальної перевірки від 10.06.2010 №1002/23-1/31382382, а саме: податкова накладна за вересень 2009 року на суму 24,96 грн., за червень 2009 року на суму 489,00 грн., за листопад 2009 року на суму 1048,97 грн., за травень 2009 року на суму 274,67 грн.

Не визнаються апеляційною інстанцією твердження заявника апеляційної скарги про те, що податковим періодом є 1 календарний місяць, склад податкового кредиту конкретизується звітним періодом, діюче законодавство не надає право платнику податків приймати самостійне рішення про відстрочку реалізації своїх прав на отримання податкового кредиту після наступу дати виникнення права на податкових кредит через наступне.

Як свідчать матеріали справи, 20.07.2010 відповідачем була отримана податкова декларація з податку на додану вартість Закритого акціонерного товариства "Завод марочних вин та коньяків "Коктебель" за червень 2010 року, яку зареєстрував за вх.№9002780057, де у колонці 3 «період виписки податкових накладних, інших документів, що дають право на податкових кредит»розділу 2 «податковий кредит»додатку 5 до податкової декларації з податку на додану вартість за червень 2010 року «розшифровка податкових зобовязань та податкового кредиту в розрізі контрагентів»врахував суми податку на додану вартість за 2009 рік за постачальниками: Товариство з обмеженою відповідальністю «Промбитгазсервіс»з датою виписки податкової накладної 02.09.2009 та сумою податку на додану вартість-24,96 грн.; Товариство з обмеженою відповідальністю «Азовські гідравлічні машини»з датою виписки податкової накладної 15.06.2009 та сумою податку на додану вартість -489,00 грн.; Товариство з обмеженою відповідальністю «Науково-виробниче підприємство «Озон С»з датою виписки податкової накладної 23.11.2009 та сумою податку на додану вартість-1048,97 грн.; Приватне підприємство «Бест-Сервис»з датою виписки податкової накладної 12.05.2009 та сумою податку на додану вартість -274,67 грн.

Слід зазначити, що згідно підпункту 7.4.5. Закону України «Про податок на додану вартість»не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

Заявником апеляційної скарги не враховано, що вказана стаття надає право платнику податків сформувати податковий кредит, але ж не зобовязує його сформувати податковій кредит по даті здійснення першої події. Позивачем суми податку на додану вартість були включені до складу податкового кредиту у тому звітному періоді, в якому були отримані податкові накладні, оскільки включення таких даних позивачем без наявності податкових накладних було б безпідставним.

Поза увагою заявника апеляційної скарги залишився той факт, що вказані суми податку на додану вартість були враховані під час формування податкового кредиту вказаного періоду, тобто за червень 2010 року у повній сумі, оскільки відповідні податкові накладні були отримані платником податків у червні 2010 року, що підтверджується копією реєстрів вхідних податкових накладних, журналом реєстрації вхідної кореспонденції.

Судова колегія вважає правильним висновок суду першої інстанції про те, що відповідно до положень підпункту 7.5.1 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість»датою виникнення права у позивача на податковий кредит є дата фактичного отримання ним податкових накладних. Отже, позивачем дотримані вимоги підпункту 7.5.1 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість»щодо періоду формування податкового кредиту та, як наслідок, про відсутність порушення позивачем положень цієї норми Закону.

Слід зазначити, що право на податковий кредит виникає у платника податків лише після одержання податкової накладної, оскільки це єдиний документ первинного бухгалтерського та податкового обліку, що містить у собі суму податку на додану вартість, яку можливо відобразити в податкових деклараціях з податку на додану вартість. Отже, наявність податкової накладної є належним доказом, що підтверджує суму податкового кредиту позивача.

Заявником апеляційної скарги не враховано, що позивачем суми податку на додану вартість були включені у склад податкового кредиту у тому звітному періоді, у якому були отримані податкові накладні, оскільки включення таких даних позивачем без наявності податкових накладних було б безпідставним.

Податкова накладна видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача, та є підставою для нарахування податкового кредиту (абзаці 1,2 підпункту 7.2.6. пункту 7.2. статті 7 Закону України “Про податок на додану вартість”).

Як виняток з цього правила, підставою для нарахування податкового кредиту при поставці товару (послуг) за готівку чи з розрахунками картками платіжних систем, банківськими або персональними чеками у межах граничної суми, встановленої Національним банком України: для готівкових розрахунків, є належним чином оформлений товарний чек, інший платіжний розрахунковий документ, що підтверджує прийняття платежу постачальником від отримувача таких товарів (послуг) з визначенням загальної суми такого платежу, суми податку та податкового номера постачальника.

У разі відмови з боку постачальника товарів (послуг) надати податкову накладну або при порушенні ним порядку її заповнення отримувач таких товарів (послуг) має право додати до податкової декларації за звітний податковий період заяву зі скаргою на такого постачальника, яка є підставою для включення сум цього податку до складу податкового кредиту. До заяви додаються копії товарних чеків або інших розрахункових документів, що засвідчують факт сплати податку внаслідок придбання таких товарів (послуг). В акті перевірки відповідачем вказано, що такої скарги від позивача не надходило.

Заявником апеляційної скарги не враховано, що абзацом 2 вказаної норми встановлено право особи на подачу такої скарги, що неможна розуміти як обов'язок. Тому використання позивачем належного йому права на подання заяви зі скаргою на постачальника не вказує на допущення порушення Закону.

Суд апеляційної інстанції знаходить обґрунтованою позицію суду першої інстанції стосовно відсутності підстав щодо порушення позивачем положень Закону України “Про податок на додану вартість”.

Відповідно до частини третьої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони відповідно до загальних критеріїв адміністративної процедури. Серед яких є принцип розсудливості, згідно якому субєкт владних повноважень повинен діяти логічно, відповідно до здорового глузду, загальноприйнятих моральних стандартів та відповідно до обовязків, покладених на нього за законом. Висновок посадових осіб відповідача вказаним принципам не відповідає, тому суд першої інстанції обґрунтовано визнав неправомірним нарахування позивачу податкового зобовязання з податку на додану вартість у сумі 1838,00 грн.

Оскільки судом встановлено помилковість донарахування суми податкового зобовязання по податку на додану вартість за наслідками невиїзної документальної перевірки позивача з податку на додану вартість в сумі1838,00 грн., то і застосування у спірному податковому повідомленні-рішенні фінансових санкції 551,40 грн. слід визнати таким, що порушує визначені законом умови такого застосування.

Частиною першою статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу, тобто за наявності обставин, що звільнюють від доказування.

Особливістю адміністративного судочинства є те, що обовязок доказування в спорі покладається на відповідача - орган публічної влади, який повинен надати суду всі матеріали, які свідчать про його правомірні дії (стаття 71 Кодексу адміністративного судочинства України).

Відповідачем не підтверджено належними та допустимими доказами правомірність та обґрунтованість своїх дій щодо прийняття оскаржуваних податкових повідомлень-рішень.

У порушенні вимог частини першої статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України Феодосійською міжрайонною державною податковою інспекцією Автономної Республіки Крим не доведені обставини, на яких ґрунтуються її заперечення, у тому числі, не надані докази порушень при оформленні вказаних податкових накладних, а надані позивачем письмові пояснення щодо періоду формування податкового кредиту, реєстру отриманих податкових накладних, є належними та допустимими доказами в розумінні частин першої, четвертої статті 70 Кодексу адміністративного судочинства України.

Мотивація та докази, наведені відповідачем в апеляційній скарзі, не дають адміністративному суду підстав для постановлення висновків, які б спростовували правову позицію позивача.

Апеляційна скарга не містить доводів, які спростували б висновки суду першої інстанції.

Доводи апеляційної скарги щодо неправильного застосування норм матеріального та процесуального права висновків суду першої інстанції не спростовують, оскільки ґрунтуються на невірному трактуванні відповідачем наведених правових норм.

Суд першої інстанції вірно встановив фактичні обставини справи, повно та правильно зясував характер спірних правовідносин, ретельно дослідив наявні докази, дав їм належну оцінку та прийняв законне та обґрунтоване рішення відповідно до вимог матеріального та процесуального права, рішення не може бути скасовано з підстав, що викладені в апеляційній скарзі, а тому постанова Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим від 31.03.2011 підлягає залишенню без змін, апеляційна скарга Феодосійською міжрайонною державною податковою інспекцією Автономної Республіки Крим задоволенню не підлягає.

Керуючись статтями 195, 196, пунктом 1 частини першої статті 198, статтею 200, пунктом 1 частини першої статті 205, статтями 206, 212, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

УХВАЛИВ:

Апеляційну скаргу Феодосійської міжрайонної державної податкової інспекції Автономної Республіки Крим залишити без задоволення.

Постанову Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим від 31.03.2011 у справі № 2а-15608/10/13/0170 залишити без змін.

Ухвала суду набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржена безпосередньо до Вищого адміністративного суду України в порядку та строки, передбачені статтею 212 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддяпідписГ.М. Іщенко

Судді підпис О.А.Щепанська підпис О.В.Кучерук З оригіналом згідно

Головуючий суддя Г.М. Іщенко

Повний текст судового рішення

виготовлений 14 листопада 2011 року