Ухвала суду № 21982464, 31.10.2011, Севастопольський апеляційний адміністративний суд

Копія

СЕВАСТОПОЛЬСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

УХВАЛА

Іменем України

Справа № 2а-15219/10/15/0170

31.10.11 м. Севастополь

Севастопольський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого суддіДугаренко О.В.,

суддів Іщенко Г.М. , Кучерука О.В. секретар судового засіданняБєланова О.О.

без участі представників сторін:

розглянувши апеляційну скаргу Комунального підприємства "Екосервіс-Кіровське" на постанову Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим (суддя Тоскіна Г.Л. ) від 01.06.11 у справі № 2а-15219/10/15/0170

за позовом Комунального підприємства "Екосервіс-Кіровське" (вул. Нова, 12, смт. Кіровське, Автономна Республіка Крим,97300)

до Державної міжрайонної податкової інспекції у м. Феодосії Автономної Республіки Крим (вул. Кримська, 82-В, м. Феодосія, Автономна Республіка Крим,98112)

про скасування податкового повідомлення - рішення,

ВСТАНОВИВ:

Постановою Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим від 01 червня 2011 року в задоволенні адміністративного позову Комунального підприємства "Екосервіс-Кіровське" до Державної міжрайонної податкової інспекції у м. Феодосії Автономної Республіки Крим про скасування податкового повідомлення-рішення- відмовлено.

Не погодившись з даним рішення суду, представник позивача - Комунального підприємства "Екосервіс-Кіровське", звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати постанову Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим від 01 червня 2011 року та прийняти нове рішення по справі.

Сторони у судове засідання не з`явились, про дату, час та місце слухання справи повідомлені належним чином.

Проте, неявка сторін не перешкоджає судовому розгляду справи. Відповідно до ч.4 ст.196 КАС України судова колегія знаходить можливим апеляційний розгляд справи у відсутність сторін, визнаючи достатніми для розгляду апеляційної скарги наявні в матеріалах справи письмові докази.

На підставі та за правилами статті 195, 196 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноти їх встановлення, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, встановила наступне.

Посадовими особами Феодосійської міжрайонної державної податкової інспекції АР Крим проведена документальна невиїзна перевірка КП «Екосервіс-Кіровське»з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.07.2006 по 09.06.2007.

За результатами перевірки складений акт №160/23-01/33176356 від 09.06.2010, за висновками якого встановлено, зокрема, порушення пункту 4.1. статті 4, підпункту 11.3.1. пункту 11.3. статті 11 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»№334/94-ВР від 28.12.1994, у звязку з чим вибірковою перевіркою повноти визначення податку на прибуток за період з 01.07.2006 по 31.12.2007 встановлено його заниження у сумі 14565,00 грн., в тому числі: за 1-е півріччя в розмірі 3000 грн. за терміном сплати 20.08.07, за 3 квартали 2007 р. в розмірі 14565,00 грн. за терміном сплати 20.11.07, 3а 2007 р. в розмірі 14565, за терміном сплати 20.02.08.

На підставі акту перевірки відповідачем прийнято податкове повідомлення - рішення № 0000522301/0 від 21.06.2010 про нарахування податкового зобовязання у розмірі 21847,50 гривень (в тому числі: податок на прибуток у розмірі 14565,00 грн. і штрафні санкції 7282,50 гривень).

Позивачем подано скаргу до Феодосійської міжрайонної державної податкової інспекції АР Крим, за результатом розгляду якої скарга залишена без задоволення, а податкове повідомлення-рішення без змін.

З акту перевірки вбачається, що до складу валових доходів за рядком 01.1 Декларації «Доходи від продажу товарів (робіт, послуг)»за 1-е півріччя 2007р. та 3 квартали 2007р. грошові кошти (у якості доходу отриманого на розрахунковий рахунок підприємства №2600430317401, відкритий у Кіровському відділенні № 5301 ВАТ «Ощадбанк», від здійснення робіт та надання послуг в загальному розмірі 58259,40 грн. відповідно до первинних бухгалтерських документів підприємства (копій виписок банку - Кіровського відділення № 5301 ВАТ «Ощадбанк») віднесені не були у червні 2007р.від ПММП «Дюн»за трубу п/т Ф.150 в розмірі 6000 грн. (без ПДВ) ВІДПОВІДЕ: документу № 587 від 19.06.2007р.; повернення кредиторської заборгованості згідно акту звірки від 01.06.2007 року в розмірі 6000 грн. (без ПДВ) відповідно до документ 156 від 27.06.2007р.; у липні 2007р.: повернення кредиторські заборгованості згідно акту звірки від 01.06.2007 року в розмірі 3172 грн. (без ПДВ) відповідно до документ162 від 13.07.2007р.; з каси підприємства у якості виручки від реалізації в розмірі 20 грн. (без ПДВ) відповідно до документу № 1 від 17.07.2007р.;у серпні 2007р.:з каси підприємства у якості виручки від реалізації в розмірі 3000 грн. (без ПДВ) відповідно до документу № 1 від 13.08.2007р.;у вересні 2007р.: за матеріали згідно рахунку № 213 від 27.08.2007р. в розмірі 31267,40 грн. (без ПДВ) відповідно до документу № 1 від 03.09.2007р.; за матеріали згідно рахунку № 213 від 27.08.2007р. в розмірі 8800 грн. (без ПДВ) відповідно до документу № 2 від 14.09.2007р. у зв'язку з чим було встановлено заниження валових доходів за 1-е півріччя 2007р. в розмірі 12000 грн., за 3 квартали 2007р. в розмірі 58259,40 грн. та за 2007р. в розмірі 58259,40 грн.

Зазначені обставини підтверджуються також випискою з банківського рахунку позивача. На вимогу суду позивачем не надані докази на підтвердження відображення у податкових деклараціях з податку на прибуток за півріччя 2007 року, за три квартали 2007 року, за 2007 рік зазначених сум, не надані первинні бухгалтерські документи, які спростовують висновки податкового органу щодо визначення податкових зобовязань, зокрема, нездійснення господарських операцій, що виключає підстави для відображення показників цієї господарської операції в податковому обліку.

Згідно з підпунктом "б" підпункту 4.2.2 пункту 4.2 статті 4 Закону N 2181-III "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" (далі Закон 2181) контролюючий орган зобов'язаний самостійно визначити суму податкового зобов'язання платника податків у разі, якщо дані документальних перевірок результатів діяльності платника податків свідчать про заниження або завищення суми його податкових зобов'язань, заявлених у податкових деклараціях.

Оскільки під час перевірки було встановлено заниження обєкту оподаткування, що підтверджується матеріалами справи, та позивачем не надані докази на підтвердження відсутності підстав для віднесення зазначених сум до складу валових доходів, відповідачем вірно визначені податкові зобовязання з податку на прибуток, у звязку з встановленням порушень податкового законодавства не відображенням у 1-ем півріччі 2007р. та за 3 квартали 2007р. грошових коштів (у якості доходу отриманого на розрахунковий рахунок підприємства №2600430317401, відкритий у Кіровському відділенні № 5301 ВАТ «Ощадбанк», від здійснення робіт та надання послуг) в загальному розмірі 58259,40 грн.

Стосовно посилання позивача на розповсюдження на спірні правовідносини положень ст. 250 Господарського кодексу України, суд першої інстанції вірно зазначив, що оскільки строки застосування адміністративно-господарських санкцій, установлені статтею 250 Господарського кодексу України, не поширюються на випадки накладення штрафних санкцій за порушення платником податків правил оподаткування у порядку, визначеному Законом України від 21 грудня 2000 року N 2181виходячи з наступного.

Закон N 2181-III, як зазначено в абзаці 1 його преамбули, є спеціальним законом з питань оподаткування, який установлює порядок погашення зобов'язань юридичних або фізичних осіб перед бюджетами та державними цільовими фондами з податків і зборів (обов'язкових платежів), включаючи збір на обов'язкове державне пенсійне страхування та внески на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, нарахування і сплати пені та штрафних санкцій, що застосовуються до платників податків контролюючими органами, у тому числі за порушення у сфері зовнішньоекономічної діяльності, а також визначає процедуру оскарження дій органів стягнення.

У пункті 1.5 статті 1 Закону N 2181-III штрафну санкцію (штраф) визначено як плату у фіксованій сумі або у вигляді відсотків від суми податкового зобов'язання (без урахування пені та штрафних санкцій), яка справляється з платника податків у зв'язку з порушенням ним правил оподаткування, установлених відповідними законами.

Згідно з пунктом 17.1 статті 17 того самого Закону штрафні санкції за порушення податкового законодавства накладаються на платника податків у розмірах, визначених цією статтею, крім штрафних санкцій за порушення валютного законодавства, що встановлюються окремим законодавством. Штрафні санкції накладаються контролюючими органами, а у випадку, передбаченому пунктом 17.2 цієї статті, самостійно нараховуються та сплачуються платником податків. Відповідно до пункту 17.3 зазначеної статті сплата (стягнення) передбачених нею штрафних санкцій прирівнюється до сплати (стягнення) податку та оскарження їх сум.

Отже, відповідно до положень підпункту 17.1.3 пункту 17.1 статті 17 Закону N 2181-III, у разі, донарахування податковим органом суми податкового зобов'язання платнику податків за підставами, викладеними у підпункті "б" підпункту 4.2.2 пункту 4.2 статті 4 цього Закону, тягне за собою накладення на нього контролюючим органом штрафу шляхом прийняття акта ненормативного характеру у формі податкового повідомлення, яке згідно з пунктом 1.9 статті 1 зазначеного Закону є письмовим повідомленням про обов'язок платника податків сплатити суму податкового зобов'язання, визначену контролюючим органом у випадках, передбачених цим Законом. При визначенні суми податкових зобов'язань податковий орган має враховувати строки давності, встановлені статтею 15 Закону N 2181-III.

Таким чином, щодо штрафних санкцій, запроваджених Законом N 2181-III, застосовуються строки давності, передбачені цим Законом, а не строки накладення адміністративно-господарських санкцій, установлені статтею 250 Господарського кодексу України.

Щодо посилання представника позивача на відкриття відносно позивача процедури банкротства та введення в дію мораторію на задоволення вимог кредиторів, що виключає можливість застосування до позивача штрафних санкцій, судом першої інстанції правильно зазначає наступне.

Згідно наведеного в статті 1 Закону "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" визначення, мораторій на задоволення вимог кредиторів - це зупинення виконання боржником грошових зобов'язань і зобов'язань щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів), термін виконання яких настав до дня введення мораторію, і припинення заходів, спрямованих на забезпечення виконання цих зобов'язань та зобов'язань щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів), застосованих до прийняття рішення про введення мораторію.

В силу вимог пункту 7.8 статті 7 Закону України "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" з моменту прийняття ухвали судом про порушення провадження у справі про банкрутство платника податків порядок сплати податкового зобов'язання або погашення податкового боргу такого платника податків, зазначених у заяві, яка подається до суду, визначається згідно з нормами Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", без застосування норм цього Закону.

Втім у наведеній нормі йдеться про заяву кредитора стосовно вимог, що виникли до порушення справи про банкрутство, як це випливає зі змісту статті 7, пункту 15 статті 11, статті 14 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом".

Отже, приписи Закону України "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" не регулюють питання погашення зобов'язань або стягнення податкового боргу, які виникли до порушення провадження про банкрутство боржника та визнані господарським судом конкурсними вимогами.

В даному разі, як вбачається з матеріалів справи, спірні податкові зобов'язання є поточними вимогами податкового органу у розумінні абзацу шостого статті 1 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", позаяк виникли після введення мораторію.

За змістом абзацу двадцять четвертого статті 1 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" мораторій на задоволення вимог кредиторів, який в силу вимог пункту 4 статті 12 названого Закону вводиться одночасно з порушенням справи про банкрутство, являє собою зупинення виконання боржником грошових зобов'язань і зобов'язань щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів), термін виконання яких настав до дня введення мораторію.

Таким чином, мораторій не зупиняє виконання боржником грошових зобов'язань і зобов'язань щодо сплати податків та зборів (обов'язкових платежів), які виникли після введення мораторію, а отже, не припиняє і заходів, спрямованих на їх забезпечення.

Порушення провадження у справі про банкрутство не означає завершення підприємницької діяльності боржника. Він має право укладати договори і вчиняти інші правочини, у зв'язку із чим у нього виникають права та обов'язки, виконання яких забезпечується на загальних підставах.

У звязку з чим, на нарахування, здійснене Феодосійською міжрайонною державною податковою інспекцією спірним повідомленням - рішенням, встановлені Законом України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" обмеження не поширюються, оскільки введення мораторію на задоволення вимог кредиторів не забороняє контролюючим органам нараховувати як поточні податкові зобов'язання та штрафні (фінансові) санкції за ними, так і податкові зобов'язання, які виникли до, а нараховані (виявлені) були після порушення провадження у справі про банкрутство платника податку, а також штрафи за їх невиконання до моменту введення мораторію.

Таким чином, оскільки порушення податкової дисципліни, які слугували підставою для донарахування позивачеві оспорюваних податкових зобов'язань, мали місце після введення мораторію, то застосування штрафних санкцій в силу факту таких правопорушень слід також визнати правомірним.

Стосовно доводів позивача щодо порушення податковим органом порядку проведення невиїзної документальної перевірки та відсутності повноважень у податкового органу на прийняття спірного податкового повідомленнярішення за результатами невиїзної документальної перевірки, суд першої інстанції правильно встановив наступне.

Згідно з п.1 ст.11 Закону України “Про державну податкову службу в Україні” (в редакції, що діяла на момент виникнення спірних правовідносин) органи державної податкової служби у випадках, в межах компетенції та у порядку, встановлених законами України, мають право здійснювати документальні невиїзні перевірки (на підставі поданих податкових декларацій, звітів та інших документів, пов'язаних з нарахуванням і сплатою податків та зборів (обов'язкових платежів) незалежно від способу їх подачі), а також планові та позапланові виїзні перевірки своєчасності, достовірності, повноти нарахування і сплати податків та зборів (обов'язкових платежів), додержання валютного законодавства юридичними особами, їх філіями, відділеннями, іншими відокремленими підрозділами, що не мають статусу юридичної особи, а також фізичними особами, які мають статус суб'єктів підприємницької діяльності чи не мають такого статусу, на яких згідно із законами України покладено обов'язок утримувати та/або сплачувати податки і збори (обов'язкові платежі), крім Національного банку України та його установ (далі - платники податків).

Відповідно до п.1.2 Порядку оформлення результатів невиїзних документальних, виїзних планових та позапланових перевірок з питань дотримання податкового, валютного та іншого законодавства, затвердженого наказом Державної податкової адміністрації України від 10 серпня 2005 р. N 327, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 25 серпня 2005 р. за N 925/11205(що діяв на момент виникнення спірних правовідносин) невиїзною документальною перевіркою вважається перевірка, яка проводиться в приміщенні органу державної податкової служби на підставі поданих податкових декларацій, звітів та інших документів, пов'язаних з нарахуванням і сплатою податків та зборів (обов'язкових платежів), незалежно від способу їх подачі.

Згідно пп. 1.5, 1.6, 1.7 Порядку оформлення результатів невиїзних документальних, виїзних планових та позапланових перевірок з питань дотримання податкового, валютного та іншого законодавства, затвердженого наказом Державної податкової адміністрації України 10.08.2005 N 327, акт невиїзної документальної, виїзної планової чи позапланової перевірок повинен містити систематизований виклад виявлених у ході перевірки фактів порушень норм податкового, валютного та іншого законодавства.

За результатами невиїзної документальної, виїзної планової чи позапланової перевірок в акті викладаються всі суттєві обставини фінансово-господарської діяльності суб'єкта господарювання, які мають відношення до фактів виявлених порушень податкового, валютного та іншого законодавства. Факти виявлених порушень податкового, валютного та іншого законодавства викладаються в акті чітко, об'єктивно та в повній мірі, із посиланням на первинні або інші документи, які зафіксовані в бухгалтерському та податковому обліку, що підтверджують наявність зазначених фактів.

Отже, з системного аналізу наведених норм законодавства, можливо зробити висновок, що документальна невиїзна перевірка здійснюється на підставі поданих платником податку до органу державної податкової служби документів, зокрема, податкових декларацій, звітів та інших документів, пов'язаних з нарахуванням і сплатою податків та зборів (обов'язкових платежів).

При цьому, як зазначено вище, податковий орган при проведенні документальної невиїзної перевірки здійснює звірку даних декларації з наявними в податкових органах інформаційними базами даних, перевірку на наявність арифметичних та логічних помилок у декларації.

З положень п.3 ч.6 ст.11-1 Закону України “Про державну податкову службу в Україні” (в редакції, що діяла на момент виникнення спірних правовідносин) випливає, що платник податків зобовязаний надати пояснення та їх документальні підтвердження на обовязковий письмовий запит органу державної податкової служби у випадку, якщо виявлено недостовірність даних, що містяться у податковій декларації.

Таким чином, судом встановлено, що обовязок платника податків надати документальне підтвердження виникає у випадку, якщо податковим органом виявлено недостовірність даних, що містяться у податковій декларації або якщо виникне потреба у перевірці відомостей, отриманих від особи, яка мала правові відносини з платником податків.

Дослідження під час невиїзної перевірки виписок з банківського рахунку, які свідчать про заниження обєкту оподаткування, є цілком правомірним, відповідає визначеної меті невиїзної документальної перевірки та повноваженням податкового органу.

Таким чином, твердження представника позивача щодо порушення відповідачем порядку перевірки, що, на думку позивача, є підставою для скасування податкового повідомлення рішення прийнятого за результатами такої перевірки, не ґрунтується на нормах податкового законодавства та встановлених судом обставин, і, на думку суду, не впливає у даному випадку на визначення податкових зобовязань, адже представник позивач не заперечував проти факту заниження податкових зобовязань та не надав доказів на підтвердження необґрунтованості віднесення зазначених сум до складу валового доходу та, як слідство, неправомірності визначення податкових зобовязань з податку на прибуток за звітні податкові періоди.

Все вищеперелічене дає судовій колегії право для висновку, що позовні вимоги не підлягають задоволенню.

Правова оцінка, яку суд першої інстанції дав обставинам справи, не суперечить вимогам процесуального і матеріального права, а доводи апеляційної скарги щодо їх неправильного застосування є необґрунтованими.

Судове рішення є законним і обґрунтованим й не може бути скасовано з підстав, що наведені в апеляційній скарзі.

На підставі викладеного, судова колегія дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а постанова суду першої інстанції - без змін.

Керуючись частиною третьою статті 24, статтями 160, 167, частиною першою статті 195, статтею 196, пунктом 1 частини першої статті 198, статтею 200, пунктом 1 частини першої статті 205, статтями 206, 212, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

УХВАЛИВ:

1. Апеляційну скаргу Комунального підприємства "Екосервіс-Кіровське" на постанову Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим від 01.06.11 у справі № 2а-15219/10/15/0170 залишити без задоволення.

2. Постанову Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим від 01.06.11 у справі № 2а-15219/10/15/0170 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення. Ухвала може бути оскаржена безпосередньо до Вищого адміністративного суду України у порядку та в строки, встановлені статтею 212 Кодексу адміністративного судочинства України.

Повний текст судового рішення виготовлений 07 листопада 2011 р.

Головуючий суддяпідписО.В.Дугаренко

Судді підпис Г.М. Іщенко підпис О.В.Кучерук З оригіналом згідно

Головуючий суддя О.В.Дугаренко