Ухвала суду № 21980763, 31.01.2012, Одеський апеляційний адміністративний суд

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

31 січня 2012 р.Справа № 2-а-1093/11/1470 Категорія:8.2.6Головуючий в 1 інстанції: Мороз А.О Колегія суддів Одеського апеляційного адміністративного суду

у складі:

головуючого Ступакової І.Г.

суддів Бітова А.І.

Алєксєєва В.О.

при секретарі Посторонка І.Г.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Одесі адміністративну справу за апеляційними скаргами представника Державної податкової інспекції у Заводському районі м. Миколаєва, Публічного акціонерного товариства “Суднобудівний завод “Лиман” на постанову Миколаївського окружного адміністративного суду від 12 жовтня 2011 року за адміністративним позовом Відкритого акціонерного товариства “Суднобудівний завод “Лиман” до Державної податкової інспекції у Заводському районі м. Миколаєва про визнання нечинними податкових повідомлень - рішень, -

В С Т А Н О В И Л А :

Відкрите акціонерне товариство “Суднобудівний завод “Лиман” звернулось до суду з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у Заводському районі м. Миколаєва про визнання нечинними податкових повідомлень - рішень від 27 січня 2011 р. № № 0000072301/0, 0000082301/0, 0000092301/0, 0000102301/0.

Ухвалою Миколаївського окружного адміністративного суду від 12 жовтня 2011р. здійснено заміну позивача його правонаступником - публічним акціонерним товариством “Суднобудівний завод “Лиман” .

В обґрунтування позову зазначалося, що висновки податкового органу в оскаржуваних повідомленнях рішеннях не відповідають вимогам Законів України “Про оподаткування прибутку підприємств”, “Про плату за землю” та «Про податок на додану вартість».

Постановою Миколаївського окружного адміністративного суду від 12 жовтня 2011 року адміністративний позов Відкритого акціонерного товариства “Суднобудівний завод “Лиман” задоволений частково. Податкові повідомлення-рішення №№ 0000082301/0, 0000092301/0, 0000102301/0, прийняті ДПІ у Заводському районі м. Миколаєва 27 січня 2011р. визнано протиправними та скасовано. В решті адміністративного позову відмовлено.

В апеляційній скарзі представника Державної податкової інспекції у Заводському районі м. Миколаєва ставиться питання про скасування судового рішення в частині задоволення позовних вимог, в звязку з тим, що воно у вказаній частині постановлено з порушенням норм матеріального та процесуального права.

В апеляційній скарзі Публічного акціонерного товариства “Суднобудівний завод “Лиман” ставиться питання про скасування судового рішення в частині відмови в задоволенні адміністративного позову, в звязку з тим, що воно у вказаній частині постановлено з порушенням норм матеріального та процесуального права.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши доповідача, доводи апеляційних скарг представника Державної податкової інспекції у Заводському районі м. Миколаєва, Публічного акціонерного товариства “Суднобудівний завод “Лиман”, перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення в межах позовних вимог і доводів апеляційних скарг, колегія суддів вважає, що апеляційні скарги не підлягають задоволенню, з наступних підстав.

Вирішуючи справу суд першої інстанції встановив, що у період з 27 жовтня 2010р. до 4 січня 2011р. відповідач провів планову виїзну перевірку позивача з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 1 квітня 2008р. до 30 червня 2010р., валютного та іншого законодавства за той же період. Результати перевірки оформлені актом від 12 січня 2011 р. № 23/23-200/01373890 .

В акті перевірки відповідачем наведено такі порушення податкового та валютного законодавства з боку позивача:

- ст. 1 п. 1.31., ст. 3 п. 3.1., ст. 4 п. 4.1. пп. 4.1.3., ст. 5 п. 5.1., п. 5.2. пп. 5.2.1., п. 5.3. пп. 5.3.9. абз. 4, п. 5.9., ст. 6, п. 6.1., ст. 7 п. 7.3., пп. 7.3.1., ст. 11 п. 11.3. пп. 11.3.7. Закону України “Про оподаткування прибутку підприємств”, у результаті чого позивачем занижено податок на прибуток підприємств на загальну суму 7923228,0 грн.;

- ст. 1 п. 1.31., ст. 3 п. 3.1., ст. 4 п. 4.1. пп. 4.1.3., ст. 5 п. 5.1., п. 5.2. пп. 5.2.1., п. 5.3. пп. 5.3.9. абз. 4, п. 5.9., ст. 6, п. 6.1., ст. 7 п. 7.3., пп. 7.3.1., ст. 11 п. 11.3. пп. 11.3.7. Закону України “Про оподаткування прибутку підприємств”, у результаті чого позивачем завищено від'ємне значення об'єкта оподаткування податком на прибуток підприємств за 2008 р. на суму 2661243,0 грн., за 2009 р. на суму 4520946,0 грн. за 1 півріччя 2010 р. на суму 4725590,0 грн.;

- ст. 4 п. 4.1., ст. 7 п. 7.3. пп. 7.3.1., п. 7.4. пп. 7.4.1., 7.4.5., п. 7.7. пп. 7.7.1. Закону України “Про податок на додану вартість”, у результаті чого позивачем занижено податок на додану вартість на загальну суму 24601,0 грн.;

- ст. ст. 2, 7, 14, 23 Закону України “Про плату за землю”, у результаті чого позивачем занижено земельний податок на суму 41534,46 грн.

На підставі акту перевірки 27 січня 2011р. ДПІ прийняті податкові повідомлення-рішення № 0000072301/0, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість у сумі 24601,0 грн. та застосовано штрафну (фінансову) санкцію у розмірі 6150,25 грн., № 0000082301/0, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з земельного податку у сумі 18459,76 грн. та застосовано штрафну (фінансову) санкцію у розмірі 4614,94 грн., № 0000092301/0, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток підприємства у сумі 4531027,0 грн. та застосовано штрафну (фінансову) санкцію у розмірі 1132756,75 грн., № 0000102301/0, яким позивачу зменшено суму від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток підприємства у розмірі 10421528,0 грн. та застосовано штрафну (фінансову) санкцію у розмірі 2605382,0 грн.

Частково задовольняючи позовні вимоги суд першої інстанції зазначив, що податкові повідомлення-рішення № 0000082301/0, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з земельного податку у сумі 18459,76 грн. та застосовано штрафну (фінансову) санкцію у розмірі 4614,94 грн., № 0000092301/0, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток підприємства у сумі 4531027,0 грн. та застосовано штрафну (фінансову) санкцію у розмірі 1132756,75 грн., № 0000102301/0, яким позивачу зменшено суму від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток підприємства у розмірі 10421528,0 грн. та застосовано штрафну (фінансову) санкцію у розмірі 2605382,0 грн., прийняті ДПІ без врахування всіх обставин, та відповідно податковим органом доведено законність податкового повідомлення-рішення № 0000072301/0, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість у сумі 24601,0 грн. та застосовано штрафну (фінансову) санкцію у розмірі 6150,25 грн.

Колегія суддів погоджується з зазначеними висновками суду першої інстанції, та вважає, що при винесенні оскаржуваної постанови, суд дійшов обґрунтованого висновку про часткове задоволення адміністративного позову, виходячи з наступного.

Вимогами пп. 7.3.1. п. 7.3. статті 7 цього Закону України “Про оподаткування прибутку підприємств” встановлено, що доходи, отримані (нараховані) платником податку в іноземній валюті у зв'язку з продажем товарів (робіт, послуг) протягом звітного періоду, перераховуються в гривні за офіційним валютним (обмінним) курсом Національного банку України, що діяв на дату отримання (нарахування) таких доходів, і не підлягають перерахуванню у зв'язку зі зміною обмінного курсу гривні протягом такого звітного періоду. Балансова вартість іноземної валюти, отриманої платником податку у зв'язку з таким продажем (виручка в іноземній валюті), визначається за курсом, зазначеним у абзаці першому цього підпункту.

Відповідно до пп. 11.3.7. п. 11.3. ст. 11 вказаного Закону, суми авансових платежів та попередньої оплати отримані підприємствами суднобудівної промисловості від замовників морських, річкових суден включаються до складу валових доходів таких підприємств за датою підписання акта про передачу морських, річкових суден замовнику, за умови цільового використання вказаних коштів у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.

Також, нормами ст.1 Закону України “Про заходи щодо державної підтримки суднобудівної промисловості в Україні” (чинної на час виникнення спірних правовідносин, яку суд першої інстанції обґрунтовано застосував до спірних правовідносин), встановлено, що на період з 1 січня 2000 року до 1 січня 2012 року впроваджуються такі заходи державної підтримки суднобудівної промисловості: суми авансових платежів та попередньої оплати за контрактами підприємств суднобудівної промисловості, визначених згідно із частиною другою цієї статті, отримані від замовників суден, зараховуються на окремі рахунки цих підприємств, не підлягають безспірному списанню та використовуються лише за цільовим призначенням відповідно до контрактних зобов'язань зазначених підприємств. Ці суми включаються до складу валових доходів таких підприємств з метою визначення прибутку, що підлягає оподаткуванню згідно з Законом України “Про оподаткування прибутку підприємств”, в момент здачі судна замовнику, а витрати суднобудівних підприємств, здійснені ними за рахунок авансових платежів та попередньої оплати відповідно до їх цільового призначення, включаються до складу валових витрат з метою визначення прибутку, що підлягає оподаткуванню, в податковому періоді, на який припадає дата збільшення валових доходів на суму зазначених платежів. Перелік суднобудівних підприємств, для яких запроваджуються зазначені заходи, крім підприємств, що є суб'єктами спеціальних (вільних) економічних зон, затверджується Кабінетом Міністрів України за наслідками їх діяльності у 1999 році.

Отже, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про те, що дії позивача щодо включення до складу валового доходу сум авансових платежів в момент задачі судна замовнику, за курсом НБУ, якій діяв на час отримання валюти, є правомірними, оскільки вони повністю відповідають вище наведеним приписам Законів, що також підтверджується наданою позивачу податковою консультацією ДПА України зі спірного питання.

Доводи апеляційної скарги представника Державної податкової інспекції у Заводському районі м. Миколаєва з вказаного вище питання колегія суддів до уваги не приймає, оскільки ні в апеляційній скарзі, ні в доводах представника податкового органу у судовому засіданні не наведено належних обґрунтувань позиції ДПІ з посиланнями на норми Закону, які б спростували вище зазначений висновок суду першої інстанції.

Крім того, справляння сплати за землю здійснюється відповідно до Закону України «Про плату за землю»№ 2535ХІІ, який визначає розміри та порядок плати за використання земельних ресурсів, пільги щодо плати за землю, відповідальність платників та контроль за правильністю обчислення і справляння земельного податку, а також орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності.

Відповідно до ст.13 Закону № 2535 підставою для нарахування земельного податку є дані державного земельного кадастру, а орендної плати за земельну ділянку, яка перебуває у державній або комунальній власності договір оренди такої земельної ділянки.

Відповідно до ст.23 Закону № 2535 грошова оцінка земельної ділянки проводиться Державним комітетом України по земельних ресурсах за методикою, затвердженою Кабінетом Міністрів України.

Колегія суддів погоджується з доводами суду першої інстанції про безпідставність визначення відповідачем позивачу податкового зобовязання з земельного податку у розмірі 18459,76 грн. та застосування штрафної (фінансової) санкції у розмірі 4614,94 грн., оскільки як зазначено в акті перевірки, на підставі висновків якого позивачу визначено зобовязання з земельного податку, грошова оцінка землі станом на 17.06.2008 року визначена управлінням земельних ресурсів міського виконавчого комітету м.Миколаєва, тобто як обґрунтовано зазначено судом першої інстанції в оскаржуваному рішенні - органом, до повноважень якого Законом не віднесено здійснення грошової оцінки земельної ділянки.

В свою чергу, колегія суддів вважає, що позивачем було правильно обчислено та сплачено земельний податок за спірний період, що підтверджується наявними в матеріалах справи та дослідженими судом першої інстанції витягами з технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки виданими 1 серпня 2008 р. та 17 березня 2010 р.

Щодо висновків суду першої інстанції про правомірність податкового повідомлення-рішення від 27 січня 2011р. №0000072301/0, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість у сумі 24601,0 грн. та застосовано штрафну (фінансову) санкцію у розмірі 6150,25 грн. колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до підпункту 7.4.1 пункту 7.4 ст. 7 Закону «Про податок на додану вартість», податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8-1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.

П.п. 7.4.5 вказаного вище пункту 7.4 ст.7 Закону «Про податок на додану вартість»встановлено, що не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

Податкова накладна є звітним податковим документом і одночасно розрахунковим документом (абз.3 п.п.7.2.3 п.7.2 ст. 7 Закону № 168/97-ВР).

Таке юридичне значення податкової накладної означає, що на неї поширюються не тільки вимоги підпункту 7.2.1 пункту 7.2 ст. 7 вказаного Закону, які стосуються податкового документу, а й вимоги частини 2 ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік і фінансову звітність в Україні», встановлені до первинного документу, яким є розрахунковий документ, оскільки він фіксує факт здійснення господарської операції. Серед цих вимог вимога про зазначення в документі посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, та особистого підпису або інших даних, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Відповідно до пункту 18 Порядку заповнення податкової накладної, затвердженої наказом Державної податкової адміністрації України від 30.05.1997 № 165, зареєстрованим у Міністерстві юстиції України 23.06.1997 за № 233/2037, усі складені примірники податкової накладної підписуються особою, уповноваженою платником податку здійснювати поставку товарів (послуг), та скріплюються печаткою такого платника податку продавця.

Як встановлено судом першої інстанції в ході судового розгляду справи шляхом отримання пояснень від директора ТОВ ВКФ “Транс-Ойл” ОСОБА_2, за грошову винагороду він погодився зареєструвати ТОВ ВКФ “Транс-Ойл”, але після державної реєстрації не займався господарською діяльність підприємства, функцій директора або бухгалтера не виконував, жодних документів, зокрема договорів та податкових накладних не підписував.

Крім того, досліджуючи відносини позивача з ТОВ “Андрей-Строй” та ПП “Техпроммаш” суд першої інстанції зазначив, що у даному випадку, з урахуванням пояснень свідків ОСОБА_2, ОСОБА_3 та ОСОБА_4, даних актів перевірок ТОВ “Андрей-Строй” та ПП “Техпроммаш”, - акти прийому-передачі та податкові накладні, складені названими підприємствами, не можуть засвідчувати факт виконання робіт саме ТОВ ВКФ “Транс-Ойл”, ТОВ “Андрей-Строй” та ПП “Техпроммаш”, а тому суми податку на додану вартість сплачені позивачем у ціні робіт, не можуть вважатись такими, що вірно віднесені до складу податкового кредиту.

За таких обставин, встановлених на підставі пояснень свідків та з урахуванням доданих до матеріалів справи документів, суд першої інстанції правомірно у відповідності з вимогами частини 1 ст. 71 КАС України, якою закріплений принцип змагальності в адміністративному судочинстві, взяв до уваги доводи податкового органу про безпідставність включення до складу податкового кредиту з податку на додану вартість сум, які сплачені позивачем у ціні робіт, виконаних контрагентами позивача - ТОВ ВКФ “Транс-Ойл”, ТОВ “Андрей-Строй” та ПП “Техпроммаш”.

В свою чергу доводи апеляційної скарги ПАТ “Суднобудівний завод “Лиман” не спростовують вище наведених висновків суду першої інстанції та не доводять факту здійснення господарських операцій між ПАТ “Суднобудівний завод “Лиман” та ТОВ ВКФ “Транс-Ойл”, ТОВ “Андрей-Строй” та ПП “Техпроммаш”, у звязку з чим висновок суду першої інстанції про правомірність податкового повідомлення рішення щодо збільшення позивачу суми грошового зобов'язання з ПДВ, відповідає нормам як матеріального, так і процесуального права.

Враховуючи все вищевикладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи, порушень матеріального та процесуального права при вирішенні справи не допустив, а наведені в скаргах доводи правильність висновків суду не спростовують. За таких обставин апеляційні скарги задоволенню не підлягають.

Керуючись ст.ст. 195, 196; п.1 ч.1 ст. 198; ст. 200; п.1 ч.1 ст. 205; ст. 206; ч.5 ст. 254 КАС України, колегія суддів,

У Х В А Л И Л А :

Апеляційні скарги представника Державної податкової інспекції у Заводському районі м. Миколаєва, Публічного акціонерного товариства “Суднобудівний завод “Лиман” залишити без задоволення, а постанову Миколаївського окружного адміністративного суду від 12 жовтня 2011 року залишити без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає чинності негайно після її проголошення, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів після набрання законної сили судовим рішенням суду апеляційної інстанції.

Повний текст судового рішення виготовлено 01 лютого 2012 року.

Головуючий:

Судді: