Ухвала суду № 21980762, 08.02.2012, Одеський апеляційний адміністративний суд

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

08 лютого 2012 р.Справа № 2-а-6945/08/1570 Категорія:8.2.2Головуючий в 1 інстанції: Харченко Ю.В. Одеський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого судді Осіпова Ю.В.,

суддів Золотнікова О.С., Кравця О.О.,

при секретарі Коваленко І.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Одесі апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Приморському районі м. Одеси на постанову Одеського окружного адміністративного суду від 11 листопада 2009 року у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ЛасуняМ»до Державної податкової інспекції у Приморському районі м. Одеси про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення рішення, -

В С Т А Н О В И В:

14.05.2008 року Товариство з обмеженою відповідальністю «ЛасуняМ»звернулось до Одеського окружного адміністративного суду з позовом до Державної податкової інспекції у Приморському районі м.Одеси про визнання протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення №0018872301/1 від 02.11.2007 року щодо визнання суми податкового зобовязання по податку на додану вартість на загальну суму 16 723,50 грн.

Обґрунтовуючи свої вимоги, позивач вказував, що за результатами перевірки господарської діяльності товариства, відповідач дійшов до необгрунтованого висновку про порушення підприємством вимог п.п.7.4.1 п.7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість», в результаті чого, ніби то було занижено податок на додану вартість на загальну суму 11 149 грн.

Позивач вважає ці висновки податкового органу помилковими, оскільки позивачем правомірно віднесено до складу податкового кредиту за період червень 2006 року суму ПДВ у розмірі 39 493 грн., яка була сплачена підприємством при імпорті обладнання, згідно ВМД від 13.01.2006 року №500050000/6/000279.

Постановою Одеського окружного адміністративного суду від 11 листопада 2009 року адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю «ЛасуняМ»задоволено. Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Приморському районі м.Одеси від 02.11.2007 року №0018872301/1.

Не погоджуючись з вищезазначеною постановою суду 1-ї інстанції, Державна податкова інспекція у Приморському районі м. Одеси подала апеляційну скаргу, в якій зазначає, що судом, при винесенні оскаржуваної постанови порушено норми процесуального та матеріального права та просить скасувати постанову Одеського окружного адміністративного суду від 11 листопада 2009 року прийняти нову постанову, якою відмовити в задоволенні позову ТОВ «ЛасуняМ» в повному обсязі.

Заслухавши суддю - доповідача, виступ представника ДПІ в підтримку апеляційної скарги та дослідивши матеріали справи, перевіривши доводи апеляційної скарги, судова колегія вважає, що остання необґрунтована та задоволенню не підлягає, з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлені наступні обставини справи.

В жовтні 2007 року працівниками ДПІ у Приморському районі м.Одеси було проведено перевірку господарської діяльності ТОВ «ЛасуняМ»з питань дотримання вимог податкового та валютного законодавства, за наслідками якої складено акт №9503/23-10/30914155 від 24.10.2007р.

Актом перевірки встановлено, що підприємством до податкового кредиту віднесена сума ПДВ в вартості обладнання, отриманого згідно ВМД №500050000/6/000279 від 13.01.2006 року від фірми Westfaliasurge GmbH, загальна митна вартість якого становить 188 063,05 грн., згідно контракту №UA від 19.07.05/01 від 19.07.2005 року, сума ПДВ на імпорт складає 39 493,24 грн. При цьому, 2 одиниці вказаного обладнання Підприємством було переведено з рахунку 15 «Капітальні інвестиції»до рахунку 28 «Товари»та реалізовано, згідно накладної №4 від 15.11.2006 року в адресу ТОВ «Троїцький молсервіс»на загальну суму 63 750,0 грн. у т.ч. ПДВ - 10625 грн., 7 одиниць отриманого обладнання залишалось на відповідальному зберіганні у «Троїцький молзавод» згідно договору б/н від 15.01.2006 року та не використовувалось в оподаткованих операціях у межах господарської діяльності, в результаті чого:

- завищена сума відємного значення різниці між сумою податкового зобовязання та сумою податкового кредиту поточного звітного періоду, зокрема, за червень 2006 року - на 30 317 грн.;

- занижено податок на додану вартість на загальну суму 11 149 грн., у тому числі по періодах: за 2006 рік - на суму 7099 грн., за листопад 2006 року - 6349 грн., за грудень 2006 року - 750 грн., за 2007 рік - на суму 4050 грн., у тому числі по періодах: за січень 2007 року 750 грн., за лютий - 750 грн., березень 2007 року - 750 грн., квітень 2007 року 600 грн., травень 2007 року 600 грн., червень 2007 року 600 грн.;

- завищено залишок відємного значення, який після бюджетного відшкодування включається до наступного періоду за липень 2006 року - на 30717 грн., за серпень 2006 року - на 30717 грн., за вересень 2006 року - на 30717 грн., за жовтень 2006р. - на 30717грн., за листопад 2006р., за грудень на 2006р. - на 30717грн., за січень 2007р. - на 30717грн., за лютий 2007р. - на 30717 грн., за березень 2007р. - на 30717грн., за квітень 2007р., за травень 2007р. - на 30717грн., за червень 2007 року - на 30717 грн.

На підставі зазначеного акту, Державною податковою інспекцією у Приморському районі м. Одеси було винесено податкове повідомлення-рішення №001887230/1 від 02.11.2007 року, за яким визначено суму податного зобовязання в загальному розмірі 16 723 грн., у тому числі 11 149 грн. - за основним платежем та 5 574,50 грн. - за штрафними санкціями.

Вирішуючи справу по суті, суд першої інстанції виходив з того, що відповідачем не доведена правомірність оскаржуваного рішення, у звязку з чим, позовні вимоги підлягають задоволенню.

Судова колегія апеляційного суду погоджується з такими висновками суду 1-ї інстанції і вважає їх правильними і відповідаючими вимогам ст.ст. 2, 7, 10, 11, 70, 71, 72 КАС України та ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість».

Так, в апеляційній сказі ДПІ у Приморському районі м. Одеси вказується, що судом першої інстанції не враховано, що підприємством неправомірно сформовано податковий кредит, у звязку з придбанням товару, який ніби то фактично не використовувався у його господарській діяльності.

Однак, судова колегія не приймає до уваги ці доводи апелянта, виходячи з наступного.

Відповідно до пп.7.4.1, 7.4.5 п. 7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість»(в редакції, яка була чинною під час проведення перевірки) - податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою п.6.1 ст.6 та ст.8-1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку. Не дозволяється включення до податкового кредиту будь-яких витрат по сплаті податку, що не підтверджені податковими накладними.

Таким чином, правомірність формування податкового кредиту підтверджується самим фактом придбанням товарів з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку та відповідною податковою накладною.

Тобто, не можуть бути прийняті до уваги твердження апелянтів щодо неправомірного формування позивачем податкового кредиту, мотивованих посиланням на невикористання обладнання у власній господарській діяльності, з таких підстав.

З вищенаведеної норми Закону слідує, що неправомірність дій платника податків полягає у віднесені до складу податкового кредиту суми податку, яка сплачена за товар, придбаний без мети його використання у власній господарській діяльності.

Таким чином, для доказу цієї неправомірності недостатньо встановити факт невикористання товару у межах господарської діяльності платника податків (що помилково не враховано апелянтами), а необхідно довести, що під час укладення договору купівлі-продажу товару платник податків не мав на меті використання цього товару в оподатковуваних операціях у межах своєї господарської діяльності, оскільки, якщо він мав цю мету, а у подальшому з різних обставин не зміг її реалізувати (зокрема, внаслідок порчі, знецінення товару, змінення ситуації на ринку або на підприємстві і т.п.), не можна стверджувати про порушення ним Закону.

Отже, в даному конкретному випадку, податковому органу належало довести, що саме під час укладання договору купівлі-продажу обладнання позивач не планував використовувати його у своїй господарській діяльності, однак ця обставина не була встановлена ні актом перевірки, а також не була доведена і в ході розгляду справи як в суді 1-ї інстанції, так і в суді апеляційної інстанції.

За таких обставин, висновки суду першої інстанції про необхідність задоволенні позовних вимог є правильними, обґрунтованими та заснованими на законі.

Також, в звязку із цим, слід зазначити, що відповідно до ч.1 ст.71 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення

А згідно ж з ч.2 ст. 71 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Отже, на підставі вищезазначеного, апеляційний суд приходить до висновку про те, що в даному конкретному випадку, представник відповідача, в порушення вимог ч.2 ст. 71 КАС України, свою правову позицію суду 1-ї та 2-ї інстанції належним чином не довів, в звязку із чим, судова колегія вважає викладені в Акті перевірки висновки необґрунтованими та не заснованими на законі, тобто такими, що ґрунтуються на невірному трактуванні норм матеріального права, а оскаржуване податкове повідомлення-рішення, прийняте на підставі цього акту, відповідно, - протиправним та підлягаючим скасуванню.

Враховуючи вищевикладене, судова колегія приходить до висновку, що суд першої інстанції порушень матеріального і процесуального права при вирішенні даної справи не допустив, вірно встановив фактичні обставини справи та надав їм належної правової оцінки. Наведені ж у скарзі доводи правильність висновків суду не спростовують, оскільки ґрунтуються на невірному трактуванні норм матеріального та процесуального права.

Відповідно до п.1 ч.1 ст.198 КАС України, суд апеляційної інстанції за наслідками розгляду апеляційної скарги на постанову суду першої інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду без змін.

Отже, за таких обставин, колегія суддів апеляційної інстанції, відповідно до ст.200 КАС України, залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову окружного суду без змін.

Керуючись ст.ст. 195, 196, 198, 202, 205, 207, 254 КАС України, суд,

У Х В А Л И В:

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Приморському районі м. Одеси - залишити без задоволення, а постанову Одеського окружного адміністративного суду від 11 листопада 2009 року без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого Адміністративного Суду України протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили судовим рішенням апеляційного суду.

Головуючий: Осіпов Ю.В.

Судді: Золотніков О.С.

Кравець О.О.