Ухвала суду № 21978387, 29.02.2012, Львівський апеляційний адміністративний суд

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 лютого 2012 р. Справа № 86487/09 Львівський апеляційний адміністративний суд в складі:

головуючого судді Багрія В.М.,

суддів Кушнерика М.П., Старунського Д.М.,

з участю секретаря судового засідання Грущенко І.П.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «Астіко» на постанову Хмельницького окружного адміністративного суду від 16.10.2009 року в справі за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Астіко» до Державної податкової інспекції в м. Хмельницькому про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень- рішень,

В С Т А Н О В И В :

У вересні 2008 року товариство з обмеженою відповідальністю «Астіко» звернулося до суду з позовом до Державної податкової інспекції в м. Хмельницькому про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень- рішень.

Позивач просив визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення відповідача № 0001592301/0/4973 від 26.06.2008 року, яким позивачу було визначено податкове зобовязання з податку на додану вартість в сумі 80226 грн. ( 53484 грн. основного платежу та 26742 грн. штрафних санкцій) та № 000158 2301/0/ 4972, яким йому було визначено податкове зобовязання з податку на прибуток в сумі 133968 грн. (89312 грн. за основним платежем та 44656 грн. штрафних санкцій). Посилався на порушення податковим органом норм чинного законодавства при їх прийнятті.

Постановою Хмельницького окружного адміністративного суду від 16.10.2009 року позивачу в задоволенні позову відмовлено.

Постанову суду першої інстанції оскаржило товариства з обмеженою відповідальністю «Астіко», яке в апеляційній скарзі ставить питання про її скасування та прийняття нової постанови про повне задоволення позову.

Обгрунтовуючи апеляційні вимоги, апелянт посилається на те, що суд першої інстанції порушив норми матеріального та процесуального права, не перевірив доводів позивача про обґрунтованість його вимог, прийняв незаконну постанову про відмову в позові. Зокрема, має місце порушення судом законодавства про оподаткування прибутку підприємств, зокрема не взято до уваги, що правилами ведення податкового обліку не передбачено обовязковість ведення товарно-транспортних накладних, застосовано судом законодавство, яке не регулює податкових правовідносин, не взято до уваги відсутність доказів про державну реєстрацію контрагентів позивача на час здійснення господарських операцій, та допущено порушення судом законодавства про податок на додану вартість при вирішенні спору.

Вислухавши суддю-доповідача, представника апелянта, який апеляційну скаргу підтримав, представника Державної податкової інспекції в м. Хмельницькому, яка просить апеляційну скаргу відхилити, а постанову суду першої інстанції залишити без змін, дослідивши обставини справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

В справі встановлено, що працівниками Державної податкової інспекції в м. Хмельницькому було проведено планову виїзну документальну перевірку фінансово-господарської діяльності товариства з обмеженою відповідальністю «Астіко» з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 1.01.2005 року по 31.12.2007 року.

За результатами перевірки податковим органом було складено акт № 4997/23-4/32118377 від 13.06.2008 року, згідно якого позивач порушив вимоги п.5.1, пп. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», внаслідок чого занизив податок на прибуток на суму 89312 грн., а також порушив вимоги пп. 7.2.1, пп. 7.2.4 , пп. 7.2.6, п.7.2, пп. 7.4.1, пп. 7.4.5, п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», внаслідок чого занизив суму податку на додану вартість на 53484 грн.

На підставі акту перевірки № 4997/23-4/32118377 від 13.06.2008 року податковим органом було прийнято податкові повідомлення-рішення, які оскаржені позивачем в судовому порядку.

З матеріалів справи видно, що товариство з обмеженою відповідальністю «Астіко» до складу валових витрат віднесло вартість вантажних перевезень, виконаних ТОВ «Забота» на підставі актів виконаних робіт, зокрема, від 1.06.2005 року 12062 грн., від 30.06.2005 року 15320 грн., від 31.07.2005 року 4750 грн., від 30.09.2005 року 6250 грн., від 27.10.2005 року 5250 грн., від 29.11.2005 року 7000 грн., від 30.06.2006 року 15000 грн., від 31.07.2006 року 24200 грн., всього на загальну суму 89832 грн.

Відповідно до пп. 5.1 ст. 5 чинного на час спірних правовідносин Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» валові витрати виробництва та обігу (далі - валові витрати) - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Згідно з абз. 4 пп. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 цього ж Закону не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про бухгалтерський облік і фінансову звітність в Україні» (в редакції, чинній на час спірних правовідносин), первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Згідно з ч.1 ст. 9 цього ж Закону підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.

Відповідно до пп. 1.2, 2.1, 2.2, 2.7 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24 травня 1995 р. N 88 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 5 червня 1995 р. за N 168/704, господарські операції відображаються у бухгалтерському обліку методом їх суцільного і безперервного документування. Записи в облікових регістрах провадяться на підставі первинних документів, створених відповідно до вимог цього Положення.

Первинні документи - це письмові свідоцтва, що фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації (власника) на їх проведення.

Господарські операції - це факти підприємницької та іншої діяльності, що впливають на стан майна, капіталу, зобов'язань і фінансових результатів.

Первинні документи повинні бути складені у момент проведення кожної господарської операції або, якщо це неможливо, безпосередньо після її завершення. При реалізації товарів за готівку допускається складання первинного документа не рідше одного разу на день на підставі даних касових апаратів, чеків тощо. Для контролю та впорядкування обробки інформації на основі первинних документів можуть складатися зведені документи (далі - первинні документи).

Первинні документи складаються на бланках типових форм, затверджених Міністерством статистики України, а також на бланках спеціалізованих форм, затверджених міністерствами і відомствами України. Документування господарських операцій може здійснюватись з використанням виготовлених самостійно бланків, які повинні обов'язково містити реквізити типових або спеціалізованих форм.

Відповідно до п.1 та 2 наказу Міністерства транспорту України та Міністерства статистики України від 29 грудня 1995 року N 488/346 «Про затвердження типових форм первинного обліку роботи вантажного автомобіля» затверджено типові форми первинного обліку роботи вантажного автомобіля та введено їх в дію з 1 січня 1996 року, зокрема, товарно-транспортна накладну форми N 1-ТН та наказано вважати обов'язковим застосування вказаних форм первинного обліку всіма суб'єктами господарської діяльності, незалежно від форм власності.

Відповідно до пп.11.1, 11.4 та 11.5 Правил перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні, затверджених наказом Міністерства транспорту України 14.10.97 N 363, основними документами на перевезення вантажів є товарно-транспортні накладні та дорожні листи вантажного автомобіля.

Оформлення перевезень вантажів товарно-транспортними накладними здійснюється незалежно від умов оплати за роботу автомобіля.

Товарно-транспортну накладну на перевезення вантажів автомобільним транспортом Замовник (вантажовідправник) повинен виписувати в кількості не менше чотирьох екземплярів. Замовник (вантажовідправник) засвідчує всі екземпляри товарно-транспортної накладної підписом і при необхідності печаткою (штампом).

Згідно з ст. 48 Закону України «Про автомобільний транспорт» документами для юридичної особи, що здійснює вантажні перевезення на договірних умовах, є:

для водія - посвідчення водія відповідної категорії, реєстраційні документи на транспортний засіб, ліцензійна картка, дорожній лист, товарно-транспортна накладна або інший визначений законодавством документ на вантаж, інші документи, передбачені законодавством України.

Отже, наявність товарно-транспортної накладної при здійсненні перевезень вантажів автомобільним транспортом в даному випадку є обовязковою з метою підтвердження отримання послуг від конкретного контрагента, розмір оплати за які віднесені до валових витрат позивача.

Оскільки позивач не підтвердив отримання послуг з перевезення вантажу автомобільним транспортом ТОВ «Забота» предявленням податковому органу товарно-транспортних накладних, відсутності яких сам не заперечує, суд першої інстанції прийшов до обґрунтованого висновку про відсутність у нього права відносити витрати на перевезення до складу валових витрат. Тому доводи апелянта в частині необовязковості товарно-транспортної накладної при формуванні валових витрат є безпідставними.

Крім того, на запит відповідача ДПІ в Центральному районі м. Миколаєва повідомила, що за період з 1.06.2005 року по 31.06.2005 року (так у довідці) ТОВ НВП «Забота» не мало фінансово-господарських звязків з позивачем ( а.с. 106 т.1). Доводи апелянта щодо того, що довідка не торкається позивача, оскільки в ній зазначена інша організаційно-правова форма (ПП замість ТОВ), не можуть бути прийнятими до уваги, оскільки в довідці зазначений код в ЄДРПОУ саме позивача.

Далі, як встановлено в справі, позивач до складу валових витрат відніс витрати на придбання товарів (будівельних матеріалів) на загальну суму 267418 грн. у субєктів господарювання ПП «Астра», ТОВ «Світло-Сервісна компанія», ТОВ «Альянс-Сервіс», ТОВ «Рембудкомплект», які в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців не були зареєстровані та не набрали статусу юридичних осіб.

Спираючись на положення ст. 42, 55, 218 ГК України, ст. 216, 228 ЦК України, ст. 18 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців», суд першої інстанції обгрунтовано прийшов до висновку про неправомірність віднесення позивачем до складу валових витрат всіх витрат за господарськими операціями з вказаними контрагентами, оскільки такі не були у встановленому порядку зареєстровані як юридичні особи та платниками податку на додану вартість, про що позивачу повинно було бути відомо. В матеріалах справи є достатньо підстав для визнання правочинів позивача з зазначеними їх учасниками нікчемними. Посилання суду першої інстанції на зазначені норми законодавства є обґрунтованими.

Посилання апелянта на те, що наявні в справі довідки щодо відсутності даних про реєстрацію юридичних осіб свідчать про такі відомості станом на час видання довідки, а не на час здійснення господарської операції є безпідставними, оскільки такі довідки жодних сумнівів у суду не викликають.

Його ж доводи щодо реальності господарських операцій не є визначальними, оскільки предметом спору є правовірність віднесення витрат позивача по господарських звязках з даними контрагентами.

Далі, як видно з матеріалів справи, позивачем було включено до складу податкового кредиту суми податку на додану вартість, сплачені при придбанні товарів, всього на суму 53484, 00 грн., зокрема, в ПП «Астра» на суму 12970 грн., в ТОВ «Світло-Сервісна Компанія» на суму 6325 грн., в ТОВ «Альянс-Сервіс» на суму 10862 грн., в ТОВ «Рембудкомплект» на суму 23327 грн.

Суд першої інстанції прийшов до обґрунтованого висновку про безпідставність такого включення та правомірність дій податкового органу щодо оцінки дій позивача як платника податку та прийняття оскаржуваного податкового повідомлення-рішення.

Відповідно до п.1.7 ст. 1 чинного на час спірних правовідносин Закону України «Про податок на додану вартість» податковий кредит - сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом.

Згідно з пп. 7.4.1 п. 7.4. ст. 7 цього ж Закону податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Відповідно до пп. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим підпунктом документами, платник податку несе відповідальність у вигляді фінансових санкцій, установлених законодавством, нарахованих на суму податкового кредиту, не підтверджену зазначеними цим підпунктом документами.

Згідно з пп.7.2.6 п. 7.2 ст. 7 Закону податкова накладна видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача, та є підставою для нарахування податкового кредиту.

Відповідно до пп. 7.2.1 п. 7.2 ст. 7 Закону платник податку зобов'язаний надати покупцю податкову накладну, що має містити зазначені окремими рядками, зокрема, податковий номер платника податку (продавця та покупця).

Згідно з пп. 7.2.4 п. 7.2 ст. 7 Закону право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку у порядку, передбаченому статтею 9 цього Закону.

З матеріалів справи видно, що податкові накладні зазначених вище підприємств оформлені з невідповідністю індивідуального податкового номера та номеру свідоцтва про реєстрацію платника податку на додану вартість. Крім того, вони виписані субєктами господарювання, які на час складання податкових накладних не були зареєстрованим як платники податку на додану вартість. Розрахунок за господарськими операціями позивач та його контрагенти проводили готівковими коштами.

З матеріалів справи видно, що ПП «Астра», ТОВ «Світло-Сервісна компанія», ТОВ «Альянс-Сервіс», ТОВ «Рембудкомплект» не зареєстровані у встановленому законом порядку як платники податку на додану вартість, тому не мали права видавати податкові накладні, суми податку за якими необґрунтовано віднесено позивачем до податкового кредиту.

За таких обставин, позивач не мав права включати до податкового кредиту суми податку на додану вартість, сплачені при здійсненні господарських операцій з названими контрагентами, а доводи апелянта щодо достатності податкових накладних при формуванні податкового кредиту є безпідставними.

Повно встановивши фактичні обставини справи, давши належну оцінку доказам, правильно застосувавши норми матеріального та процесуального права, суд першої інстанції прийшов до правильного висновку про необхідність відмови позивачу в задоволенні позову. Тому підстав для скасування постанови суду та задоволення апеляційної скарги не має.

Доводи апеляційної скарги щодо порушення судом законодавства про оподаткування прибутку підприємств, зокрема не взяття до уваги, що правилами ведення податкового обліку не передбачено обовязковість ведення товарно-транспортних накладних, застосування судом законодавства, яке не регулює податкових правовідносин, відсутність доказів про державну реєстрацію контрагентів позивача на час здійснення господарських операцій, порушення законодавства про податок на додану вартість при вирішенні спору, з огляду на викладене, підставою для її задоволення бути не можуть.

Керуючись ст.ст. 160 ч.3, 195, 196, 198, 200, 205, 206, 254 КАС України, апеляційний суд,

У Х В А Л И В :

Апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «Астіко» залишити без задоволення.

Постанову Хмельницького окружного адміністративного суду від 16.10.2009 року в справі №2а-5583/09/2270 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Головуючий: В.М. Багрій

Судді : М.П.Кушнерик

Д.М. Старунський

Повний текст виготовлено 2.03.2012 року