Ухвала суду № 21976076, 23.02.2012, Львівський апеляційний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 лютого 2012 р. Справа № 37605/10 Львівський апеляційний адміністративний суд в складі колегії суддів:

головуючого судді Яворського І.О.,

суддів: Рибачука А.І., Хобор Р.Б.

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Ужгородської міжрайонної державної податкової інспекції у Закарпатській області на постанову Закарпатського окружного адміністративного суду від 13 жовтня 2010 року в справі за позовом Ужгородської міжрайонної державної податкової інспекції у Закарпатській області до приватного підприємства «Весна», товариства з обмеженою відповідальністю «Рубітекс» про стягнення коштів,-

В С Т А Н О В И В:

Позивач, Ужгородська міжрайонна державна податкова інспекція у Закарпатській області в лютому 2010 року звернувся з позовом в суд до приватного підприємства «Весна», товариства з обмеженою відповідальністю «Рубітекс» та просило стягнути з ПП «Весна» кошти в розмірі 269000000,00 грн. в дохід держави; стягнути з ТзОВ «Рубітекс» кошти в розмірі 269000000,00 грн. в дохід держави.

В обґрунтування своїх вимог позивач вказує на те, що договори поставок товарів між відповідачем є нікчемними, оскільки встановлено відсутність поставок товарів, що свідчать про укладення угод без мети настання реальних наслідків, а нікчемний правочин є недійсним в силу Закону і не створює наслідків, крім тих, що повязані із його недійсністю.

Постановою Закарпатського окружного адміністративного суду від 13 жовтня 2010 року в справі №2а-418/10/0770 в задоволенні адміністративного позову було відмовлено.

Не погодившись із зазначеним судовим рішенням Ужгородською міжрайонною державною податковою інспекцією у Закарпатській області подано апеляційну скаргу в якій, просить скасувати постанову Закарпатського окружного адміністративного суду від 13 жовтня 2010 року в справі №2а-418/10/0770 та прийняти нову постанову, якою задовольнити позовні вимоги.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги, апелянт посилається на порушення судом першої інстанції норм матеріального права. Обґрунтовуючи доводи апеляційної скарги апелянт посилається на те, що господарські операції між відповідачами фактично не проводилися. Також скаржник зазначає, що перевіркою не встановлено наявність розумних економічних або інших причин (ділової мети) систематичного (протягом місяця) придбання та продажу товарів. Такі причини можуть бути наявними лише за умови, що платник податку має намір одержати економічний ефект у результаті підприємницької або іншої економічної діяльності, а не виключно чи переважно за рахунок формування податкового кредиту та валових витрат для інших суб'єктів підприємницької діяльності. Крім того апелянт зазначає, що оспорюваними господарськими зобовязаннями відповідачами не сплачено обовязкових платежів у бюджет, а несплачений підприємством податок на прибуток, податок на додану вартість внаслідок невірного формування валових доходів, валових витрат, податкового зобовязання та податкового кредиту, є дохідною частиною державного бюджету, власністю держави. Отже, підприємством перераховувались кошти без мети реального настання правових наслідків, з метою заниження об'єкту оподаткування, несплати податків, в зв'язку з чим дії підприємства призвели до втрат дохідної частини Державного бюджету України. Таким чином, на думку апелянта, підприємством порушено ст. 228 ЦК України щодо укладення правочину, який суперечить моральним засадам суспільства, а також порушує публічний порядок, спрямований на заволодіння майном держави, дохідної частини бюджету, а отже є нікчемним.

Особи, які беруть участь у справі в судове засідання для розгляду апеляційної скарги не прибули, про дату, час і місце розгляду справи були повідомлені належним чином, клопотань від осіб, які беруть участь у справі, про розгляд справи за їх участю не поступило, а тому, колегія суддів, у відповідності до пп. 1,2, ч.1 ст. 197 КАС України, вважає за можливе розглянути справу в порядку письмового провадження за наявними у матеріалах справи. Справу може бути вирішено на основі наявних у ній доказів.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи і обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційну скаргу Ужгородської міжрайонної державної податкової інспекції у Закарпатській області слід залишити без задоволення, а оскаржувану постанову без змін. При цьому колегія суддів виходить з наступних міркувань.

Відмовляючи в позові Ужгородської міжрайонної державної податкової інспекції у Закарпатській області суд першої інстанції виходив з того, що жодних відомостей щодо наявності в діях посадових осіб приватного підприємства "Весна" та товариства з обмеженою відповідальністю "Рубітекс" вини у формі протиправного умислу, встановленого обвинувальним вироком суду, що набрав законної сили позивачем не наведено.

У відповідності до ч. 1 ст. 638 Цивільного кодексу України та ч. 1-3 ст. 180 Господарського кодекс) України договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови визнані такими за законом, які необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода.

Згідно з вимогами ст. 180 Господарського кодексу України та аб. 2 ч. 1 ст. 631 Цивільного кодексу України крім вище визначених істотних умов, договір повинен відповідати умовам, встановленим для даного виду договорів законом. При укладенні господарського договору сторони в будь-кому разі зобов'язані погодити предмет, ціну та строк дії договору.

Таким чином, договори укладені між приватним підприємством "Весна" та товариством з обмеженою відповідальністю "Рубітекс" відповідають вимогам встановленим ст. 638 Цивільного кодексу України та ст. 180 Господарського кодексу України та вважаються укладеними.

Такі висновки суду першої інстанції, на думку колегії суддів, частково відповідають нормам матеріального права.

У судовому засіданні встановлено, що на підставі постанови слідчого з особливо важливих справ слідчого управління податкової міліції державної податкової адміністрації України від 10 жовтня 2008 року "Про призначення невиїзної документальної перевірки ПП "Весна"(м. Перечин. пл. Народна, буд. 5, код за ЄДРПОУ - 20459893) по кримінальній справі № 69-59. порушеній відносно директора приватного підприємства "Весна" ОСОБА_1 за ч. 3 ст. 212 та ч. 2 ст. 366 Кримінального кодексу України, а також з врахуванням вимог п. 1 ст. 11 Закон України "Про державну податкову службу в Україні" та згідно наказу Державної податкової адміністрації у Закарпатській області від 19 січня 2009 року № 22 проведена невиїзна документальна перевірка приватного підприємства "Весна" з питань правильності дотримання вимог податкового та іншого законодавства за період з 30 жовтня 2007 року по 31 серпня 2008 року, про що складено акт перевірки від 18 лютого 2009 року № 6/23-50 20459893.

В процесі проведення невиїзної документальної перевірки товариства з обмеженою відповідальністю "Рубітекс" з питань правових відносин приватного підприємства "Весна" за квітень 2008 року встановлено, що відповідно до договору № В-08/03-1 від 01 березня 2008 року Приватне підприємство "Весна" (постачальник) на підставі видаткових, податкових накладних та специфікацій відвантажило товариству з обмеженою відповідальністю "Рубітекс" (покупець) нафтопродукти. Поставка товару згідно договору здійснювалася на умовах ЕХW - склад ВАТ "Дніпронафтопродукт" (м. Дніпропетровськ, вул. Океанська, 11).

На виконання зазначеного договору товариство з обмеженою відповідальністю "Рубітекс" в березні 2008 року перерахувало грошові кошти на рахунок приватного підприємства "Весна" - призначення платежу: за нафтопродукти за договором № В-08/03-1 від 01 березня 2008 року. Станом на 01 березня 2008 року сальдо по розрахункам з приватним підприємством "Весна" становить 0 грн., у березні 2008 року перераховано коштів на загальну суму 269 000 000, 0 грн., отримано товару на загальну суму 402 345 105, 24 грн.

Крім того, перевіркою встановлено, що у приватного підприємства "Весна" відсутні необхідні умови для здійснення господарських операцій так як відсутній факт купівлі ПММ, набуття права власності на відпущені ПММ, що є необхідною умовою для здійснення відповідної реалізації, сертифікати та паспорти якості, технічний персонал, виробничі активи, складські приміщення, транспортні засоби, оренда транспортних засобів для перевезення ПММ, трудові ресурси, які приймали б участь у прийманні продукції від постачальника паливно-мастильних матеріалів та відвантаження її товариству з обмеженою відповідальністю "Рубітекс".

У своїй позовній заяві позивач в обґрунтування нікчемності правочину посилається на невідповідність чи суперечність договору № В-08/03-1 від 01 березня 2008 року вимогам чинного законодавства, а виключно на безтоварність поставки по даному договору, по-скільки перевіркою встановлено відсутність у сторін необхідних умов для здійснення господарських операцій, а саме виробничих активів, персоналу, складських приміщень, транспортних засобів їх оренди тощо, а також первинних та перевізних документів.

У ході розгляду справи судом встановлено, що відповідно до умов договору приватне підприємство "Весна" зобов'язується поставити та передати у власність товариству з обмеженою відповідальністю "Рубітекс" нафтопродукти, а товариство з обмеженою відповідальністю "Рубітекс", у свою чергу, зобов'язується їх прийняти та оплатити у кількості за ціною та на умовах встановлених договором, специфікаціями та додатковими угодами до нього.

Зобов'язання приватного підприємства "Весна" вважаються виконаними з моменту надання товару у розпорядження товариства з обмеженою відповідальністю "Рубітекс".

Моментом передання товару у розпорядження товариства з обмеженою відповідальністю "Рубітекс" є момент підписання відповідної видаткової накладної. Тобто право власності на товар переходить від приватного підприємства "Весна" до товариства з обмеженою відповідальністю "Рубітекс" в момент підписання та оформлення видаткової накладної.

Оплата за товар здійснюється в безготівковій формі в національній валюті на розрахункові рахунки вказані в Договорі. Згідно специфікацій № 1 від 01 березня 2008 року та № 2 від 01 березня 2008 року приватним підприємством "Весна" було поставлено товариству з обмеженою відповідальністю "Рубітекс" ПММ на суму 402345105, 24 грн. в тому числі 67057517, 54 грн. ПДВ, що підтверджується видатковою накладною № РН-00000000699 від 01 березня 2008 року, податковою накладною № 637 від 01 березня 2008 року.

Здійснення оплати за договором поставки № В-08/03-1 від 01 березня 2010 року підтверджується виписками КБ "ПриватБанк" від 28 березня 2008 року та від 29 квітня 2008 року.

Транспортування товару за цим договором фактично не відбувалося, оскільки відповідно до договору зберігання № 0303/08-4 від 03 березня 2008 року відкрите акціонерне товариство "Дніпронафтопродукт" надає послуги зберігання нафтопродуктів товариству з обмеженою відповідальністю "Рубітекс".

Таким чином, судом встановлено, що куплений відповідно до договору поставки № В-08/03-1 від 01 березня 2008 року товар був переданий товариством з обмеженою відповідальністю "Рубітекс" на зберігання відкритому акціонерному товариству "Дніпронафтопродукт" згідно актів здачі-прийому ПММ по договору зберігання № 0303/08-4 від 03 березня 2008 року на тому ж складі відкритого акціонерного товариства "Дніпронафтопродукт", на якому товариство з обмеженою відповідальністю "Рубітекс" прийняло товар від приватного підприємства "Весна".

Крім того, матеріалами справи встановлено, що придбаний у приватного підприємства "Весна" по договору поставки № В-08/03-1 від 01 березня 2008 року товар було реалізовано товариством з обмеженою відповідальністю "Рубітекс" іншим суб'єктам господарювання згідно договорів комісії.

Отже суд приходить до переконання, що у товариства з обмеженою відповідальністю "Рубітекс" наявні усі необхідні первинні документи та господарсько-правові договори, оформлені відповідно до вимог чинного законодавства, що підтверджує товарність правочину за договором № В-08/03-1 від 01 березня 2008 року та дозволяє прослідкувати рух товару, порядок та підстави переходу права власності на нього, рух грошових коштів за поставлений товар, а також його подальший продаж на користь інших суб'єктів господарювання. Усі зазначені вище операції були належним чином та в повному обсязі відображені товариством з обмеженою відповідальністю "Рубітекс" в бухгалтерському та податковому обліку відповідно до вимог чинного законодавства.

Згідно ст. 228 Цивільного кодексу України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок та є нікчемним, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави АР Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

Відповідно до ч. 1 ст. 207 ГК України господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яке завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Згідно з ч. 1 ст. 208 ГК України якщо господарське зобов'язання визнано недійсним, як таке, що вчинено з метою, яке завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то за наявності наміру в обох сторін - у разі виконання зобов'язання обома сторонами - в дохід держави за рішенням суду стягується все одержане ними за зобов'язанням, а у разі виконання зобов'язання однією стороною з другої сторони стягується в дохід держави все одержане нею, а також все належне з неї першій стороні на відшкодування одержаного. У разі наявності наміру лише у однієї із сторін усе одержане нею повинно бути повернено другій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного стягується за рішенням суду в дохід держави.

Відповідно до ч.2 п.4 постанови Пленуму Верховного Суду України від 6 листопада 2009 року № 9 «Про судову практику про визнання правочинів недійсними» нікчемний правочин є недійсним через невідповідність його вимогам закону та не потребує визнання його таким судом.

Аналіз наведених приписів дає підстави для висновку про те, що для визнання правочину таким, що порушує публічний порядок та, як наслідок - застосування конфіскаційних санкцій до учасників такого правочину, закон передбачає наявність умислу сторін (сторони) на незаконний результат, а також суперечність цього правочину публічно-правовим актам держави, що одночасно становить правопорушення у вигляді злочину чи адміністративно-правового делікту.

Враховуючи, що юридична особа набуває цивільних прав та обов'язків і здійснює їх через свої органи (частина перша статті 92 Цивільного кодексу України), то виявлення умислу в діях учасників правочину передбачає обов'язкове встановлення посадових осіб, у яких виник умисел на вчинення протиправного правочину, зміст їх умислу, обставин, за яких такий умисел виник. Без з'ясування наведених фактичних даних саме по собі порушення юридичною особою правил здійснення господарської діяльності та несплата податків і зборів не може бути підставою для висновку про укладення правочину, який порушує публічний порядок.

Згідно п. 18 постанови Пленуму Верховного Суду України від 6 листопада 2009 року № 9 «Про судову практику про визнання правочинів недійсними» при кваліфікації правочину за статтею 228 ЦК має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо.

Наслідки вчинення правочину, що порушує публічний порядок, визначаються загальними правилами (стаття 216 ЦК).

У відповідності до ст. 62 Конституції України особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду. Ніхто не зобов'язаний доводити свою невинуватість у вчиненні злочину. Обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом, а також на припущеннях. Усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь.

Жодних відомостей щодо наявності в діях посадових осіб приватного підприємства "Весна" та товариства з обмеженою відповідальністю "Рубітекс" вини у формі протиправного умислу, встановленого обвинувальним вироком суду, що набрав законної сили позивачем не наведено.

Колегією суддів встановлено, що директор ПП «Весна» ОСОБА_1 у жовтні 2007 року купив ПП «Весна», з метою ухилення від сплати податків податковий та бухгалтерський облік на підприємстві не вів, бухгалтера на роботу не найняв, а здійснив ряд господарських операцій, в тому числі з ТзОВ "Рубітекс" за договором № В-08/03-1 від 01 березня 2008 року, по яких ухилився від сплати податку на додану вартість.

За фактом ухилення від сплати податків та службового підроблення службовими особами приватного підприємства «Весна» органами досудового слідства була порушена кримінальна справа, в процесі якої директору ПП «Весна» ОСОБА_1 було пред'явлено обвинувачення у вчиненні злочинів, передбачених ст. 28 ч.2 - 212 ч. З, ст. 366 ч.ч. 1, 2 КК України. За цими ж статтями ОСОБА_1 на час розгляду справи в суді апеляційної інстанції засуджений до позбавлення волі, проте вирок суду першої інстанції не набрав законної сили. В матеріалах справи містяться відомості, зокрема лист апеляційного суду Закарпатської області від 10.01.2012 року, згідно якого вирок Перечинського районного суду Закарпатської області щодо ОСОБА_1, обвинуваченого у вчиненні злочинів, передбачених ст. 28 ч.2, ст.212 ч.3, ст.366 ч.1, ч.2 КК України., скасовано, а кримінальну справу направлено на новий розгляд до суду першої інстанції.

Колегія суддів приходить до висновку, що при укладенні спірного правочину ПП «Весна» в особі його директора порушило публічний порядок, тому такий правочин № В-08/03-1 від 01 березня 2008 року укладений з метою, що суперечить інтересам держави і суспільства, а отже, є нікчемним. Доказів вини товариства з обмеженою відповідальністю ТзОВ "Рубітекс" щодо порушення закону при укладенні договору з ПП «Весна» позивачем суду не подано в силу їх відсутності.

Органи державної податкової служби, зазначені в абзаці 1 статті 10 Закону України «Про державну податкову службу в Україні», можуть на підставі пункту 11 цієї статті звертатись до судів із позовами про визнання угод недійсними і стягнення в доход держави коштів, одержаних ними за такими угодами, тому Ужгородська МДПІ вправі звернутися до адміністративного суду з зазначеним позовом.

Колегія суддів, разом з тим зазначає, що відповідно до частини 1 статті 208 ГК України передбачені нею санкції застосовує лише суд. Це правило відповідає статті 41 Конституції України, згідно з якою конфіскація майна може бути застосована виключно за рішенням суду у випадках, обсязі та порядку, встановлених законом.

Так, як зазначені санкції є конфіскаційними, стягуються за рішенням суду в дохід держави за порушення правил здійснення господарської діяльності, то вони належать не до цивільно-правових, а до адміністративно-господарських, як такі, що відповідають визначенню, наведеному в частині 1 статті 238 ГК України і тому такі санкції можуть застосовуватись лише протягом строків, встановлених статтею 250 цього Кодексу.

Відповідно до ст. 250 ГК України (в редакції на час спірних правовідносин) адміністративно-господарські санкції можуть бути застосовані до суб'єкта господарювання протягом шести місяців з дня виявлення порушення, але не пізніше, як через один рік з дня порушення цим суб'єктом встановлених законодавчими актами правил здійснення господарської діяльності, крім випадків, передбачених законом.

Оскільки правочин, якого оспорює податковий орган, укладений між відповідачами у березні 2008 року, а позов про застосування правових наслідків його нікчемності до суду поданий у лютому 2010 року, є підстави для відмови в його задоволенні в силу того, що строк для застосування адміністративно-господарських санкцій з дня порушення здійснення господарської діяльності сплив, а можливості його поновлення законодавством не передбачено.

Доводи представника апелянта в судовому засіданні щодо наявності підстав для застосування в даному випадку положень ч.4 ст. 258 ЦК України про застосування давності десяти років по вимогах про застосування наслідків нікчемних правочинів є безпідставними, оскільки санкції, відносно застосування яких податковим органом заявлено позов, за своєю правовою природою є адміністративно-господарськими, строк для застосування яких встановлений ст. 250 ГК України.

Суд першої інстанції повно встановив дійсні обставини справи, дав належну оцінку доказам, правильно застосував норми матеріального та процесуального права та прийняв обґрунтовану постанову про відмову в позові з підстав спливу строків застосування адміністративно-господарських санкцій.

Тому доводи апеляційної скарги щодо наявності правових підстав для застосування передбачених законом санкцій за укладення нікчемного правочину є безпідставними. Не зупинення судом першої інстанції провадження в даній справі до вирішення кримінальної справи, яка згадана вище, не потягнуло неправильності прийнятого рішення, тому підставою для задоволення апеляційної скарги бути не може.

З врахуванням того, що колегія суддів прийшла до висновку про нікчемність спірного правочину, є підстави для виключення з мотивувальної частини оскаржуваної постанови суду першої інстанції посилання на відсутність доказів нікчемності правочину та відмову в позові з цих підстав, оскільки це не впливає на законність постанови суду першої інстанції, який, крім того, відмовив в задоволенні позову і з передбачених законом підстав.

Згідно ст. 200 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду першої інстанції без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

З огляду на наведене апеляційні вимоги Ужгородської міжрайонної державної податкової інспекції у Закарпатській області є неаргументованими, а тому в задоволенні таких слід відмовити.

Керуючись ст.195, ст.197, п.1 ч.1 ст.198, ст.200, ст.205, ст.206, ст.254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

У Х В А Л И В:

Апеляційну скаргу Ужгородської міжрайонної державної податкової інспекції у Закарпатській області залишити без задоволення, а постанову Закарпатського окружного адміністративного суду від 13 жовтня 2010 року в справі №2а-418/10/0770 - без змін.

Ухвала набирає законної сили через пять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі та може бути оскаржена протягом двадцяти днів шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Головуючий І.О. Яворський

Судді А.І. Рибачук

Р.Б. Хобор