Ухвала суду № 21976068, 16.02.2012, Львівський апеляційний адміністративний суд

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 лютого 2012 р. Справа № 31517/10/9104 Львівський апеляційний адміністративний суд у складі :

головуючого судді Святецького В.В.

суддів Коваля Р.Й., Глушка І.В.,

з участю секретаря судового засідання Саган Х.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові апеляційну скаргу державної податкової інспекції у м. Львові на постанову Львівського окружного адміністративного суду від 11 серпня 2010 року у справі за позовом Львівського міського комунального підприємства ,,Львівводоканал” до державної податкової інспекції у м. Львові про скасування податкових повідомлень-рішень,-

В С Т А Н О В И В :

04 червня 2010 року Львівське міське комунальне підприємство (ЛМКП) ,,Львівводоканал” звернулось в суд першої інстанції з адміністративним позовом, в якому просило визнати незаконним та скасувати податкові повідомлення-рішення державної податкової інспекції (ДПІ) у м. Львові від 09.02.2010 року за №0000021601/0/2582 та від 21.04.2010 року за №0000151601/0/7523.

Постановою Львівського окружного адміністративного суду від 11 серпня 2010 року позов задоволено частково та постановлено: скасувати, прийняте державною податковою інспекцією у м. Львові податкове повідомлення-рішення від 09.02.2010 року за №0000021601/0/2582 в частині застосованого штрафу в сумі 215987 грн. 01 коп.; скасувати, прийняте державною податковою інспекцією у м.Львові податкове повідомлення-рішення від 21.04.2010 року за №0000151601/0/7523 в частині застосованого штрафу в сумі 1174266 грн. 32 коп.. В іншій частині позовних вимог відмовлено.

Не погодившись з таким рішенням суду першої інстанції, ДПІ у м. Львові подала апеляційну скаргу, оскільки вважає, що постанова прийнята з порушенням норм матеріального права.

В апеляційній скарзі зазначає, що податковий орган застосував штрафні (фінансові) санкції) до позивача у відповідності з вимогами підпункту 17.1.7 пункту 17.1 статті 17 Закону України №2181III. Тому вважає помилковим висновок суду першої інстанції про те, що самостійне зарахування податковим органом сплачених платником податку сум у рахунок податкового боргу або тих податкових зобовязань, які не вказані в призначенні платежу під час перерахування платником податків коштів до бюджету, є неправомірним.

З огляду на викладене відповідач просить скасувати постанову суду першої інстанції та прийняти нову постанову, якою відмовити в задоволенні позову в повному обсязі.

Представник відповідача в судове засідання апеляційного суду не зявився, що не перешкоджає розгляду справи у його відсутності згідно з ч.4 ст. 196 КАС України.

Представник позивача заперечив проти вимог апеляційної скарги, просить залишити апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду першої інстанції без змін.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність та обґрунтованість постанови суду в межах доводів апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення з таких підстав.

Суд першої інстанції встановив, що за наслідками перевірки дотримання вимог пп. 5.3.1 п.5.3 ст.5 Закону України „Про порядок погашення зобовязань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами” за період з листопада 2008 року по січень 2009 року, оформленої актом за №1/15-2/03348471 від 01.02.2010 року, ДПІ у м. Львові прийнято податкове повідомлення-рішення (ППР) від 09.02.2010 року за №0000021601/0/2582, яким до ЛМКП ,,Львівводоканал” на підставі пп.17.1.7 п.17.1 ст.17 згаданого Закону за затримку більше 90 календарних днів граничного строку сплати узгодженої суми податкового зобовязання в розмірі 3065210 грн. 12 коп. застосовано штраф у розмірі 50% в сумі 1532605 грн. 06 коп..

За наслідками перевірки дотримання вимог підп.5.3.1 п.5.3 ст.5 Закону України „Про порядок погашення зобовязань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами” за період з лютого 2009 року по березень 2009 року, оформленої актом за №8/15-2/03348471 від 12.04.2010 року, ДПІ у м. Львові прийнято податкове повідомлення-рішення від 12.04.2010 року за №0000151601/0/7523, яким до ЛМКП ,,Львівводоканал” на підставі пп.17.1.7 п.17.1 ст.17 згаданого Закону за затримку більше 90 календарних днів граничного строку сплати узгодженої суми податкового зобовязання в розмірі 2707197 грн. 00 коп. застосовано штраф у розмірі 50% в сумі 1353597 грн. 50 коп..

Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції входив з того, що податковим органом безпідставно застосовано штраф в сумі 215987 грн. 01 коп. згідно ППР від 09.02.2010 року за №0000021601/0/2582 та в сумі 1174266 грн. 32 коп. згідно ППР від 21.04.2010 року за №0000151601/0/7523.

Суд першої інстанції належним чином дослідив платіжні доручення та встановив, що податковим органом по частині платіжних доручень протиправно самостійно змінено призначення платежу шляхом погашення попередніх податкових зобовязань позивача.

На думку колегії суддів такі висновки суду є обґрунтованими, правомірними та такими, що відповідають фактичним обставинам справи.

Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно підпункту 5.3.1 пункту 5.3 статті 5 Закону України від 21.12.2000 року за №2181-ІІІ „Про порядок погашення зобовязань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами” (чинного на час виникнення спірних правовідносин) платник податків зобовязаний самостійно сплатити суму податкового зобовязання, зазначену у поданій ним податковій декларації, протягом десяти календарних днів, наступних за останнім днем відповідного граничного строку.

Відповідно до підпункту 17.1.7 пункту 17.1 статті 17 Закону №2181-ІІІ у разі коли платник податків не сплачує узгоджену суму податкового зобовязання протягом граничних строків, визначених цим Законом, такий платник податку зобовязаний сплатити штраф у таких розмірах: при затримці, що є більшою 90 календарних днів, наступних за останнім днем граничного строку сплати узгодженої суми податкового зобовязання, - у розмірі пятдесяти відсотків погашеної суми податкового боргу.

Згідно з підпунктом 5.4.1 пункту 5.4 статті 5 Закону №2181- ІІІ узгоджена сума податкового зобовязання, не сплачена платником податків у строки, визначені цією статтею, визнається сумою податкового боргу платників податків.

Пунктом 7.7 статті 7 Закону № 2181- ІІІ встановлена рівність бюджетних інтересів та зазначено, що податковий борг погашається попередньо податкових зобовязань, які не є податковим боргом, у порядку календарної черговості його виникнення, а в разі одночасного його виникнення за різними податками, зборами (обовязковими платежами) -у рівних пропорціях.

Разом з тим, цим же Законом, який є спеціальним законом з питань оподаткування і який установлює порядок погашення зобовязань юридичних або фізичних осіб перед бюджетами та державними цільовими фондами з податків і зборів (обовязкових платежів), нарахування і сплати пені та штрафних санкцій, що застосовуються до платників податків, визначені заходи, які вживаються контролюючим органом з метою погашення платниками податків податкового боргу. Серед таких заходів немає зміни призначення платежу, самостійно визначеного платником податків.

Як визначено підпунктом 7.1.1 пункту 7.1 статті 7 Закону № 2181- ІІІ, джерелами самостійної сплати податкових зобовязань або податкового боргу платника податку є будь-які власні кошти такого платника податку. Отже, грошовий платіж є єдиною формою сплати податкових зобовязань і погашення податкового боргу.

Відповідно до пункту 1.8 Інструкції про порядок ведення державними податковими інспекціями оперативно-бухгалтерського обліку податків і неподаткових платежів, затвердженої наказом Державної податкової адміністрації України від 12 травня 1994 року № 37 (чинної на час виникнення спірних правовідносин) облік, контроль і складання звітності щодо платежів, які надходять до бюджету, проводяться органами державної податкової служби з використанням автоматизованої інформаційної системи.

Згідно з пунктом 5.3 цієї Інструкції при обробці розрахункових документів про сплату платежів до бюджету в автоматичному режимі з використанням даних електронного реєстру розрахункових документів відповідальною особою, яка проводить їх обробку, за зовнішніми ознаками перевіряються дані заповнення реквізиту ,,Призначення платежу” на відповідність необхідним вимогам та на його паперовій копії проставляються дата та підпис відповідальної особи.

Виходячи з системного аналізу наведених норм та враховуючи, що субєкт владних повноважень зобовязаний діяти на підставі та в межах, визначених законом, апеляційний суд вважає, що у податкового органу відсутнє право самостійно змінювати призначення платежу, зазначеного платником податків при його внесенні з метою погашення податкового боргу.

Позивач, самостійно визначивши та перерахувавши суми податку на додану вартість, виконав свої зобовязання протягом граничних строків, що виключало застосування до нього штрафних (фінансових) санкцій, передбачених підпунктом 17.1.7 пункту 17.1 статті 17 зазначеного вище Закону.

Дослідивши надані позивачем платіжні доручення апеляційний суд визнає, що суд першої інстанції вірно визначив суми штрафів, які безпідставно застосовані податковим органом внаслідок самостійної зміни призначення платежів.

Суд першої інстанції також дійшов обґрунтованого висновку про те, що позивач був обєктивно позбавлений можливості визначати призначення платежу при погашенні податкового боргу на підставі постанови уряду та договору про організацію взаєморозрахунків, а тому органом державної податкової служби правомірно спрямовано визначені в платіжних документах суми на погашення податкового боргу, який виник до укладення договору про організацію взаєморозрахунків за №31/13 від 16.12.2009 року. Відтак, податковий орган правомірно застосував штрафи за вказані періоди в сумі 1316618,05 грн. (ППР №0000021601/0/2582) та в сумі 179337,18 грн. (ППР №0000151601/0/7523).

За таких обставин апеляційний суд визнає доводи апеляційної скарги безпідставними, оскільки вони не спростовують висновків суду першої інстанції.

В силу ст. 200 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті рішення суду з одних лише формальних міркувань.

Враховуючи вищенаведене, апеляційний суд визнає, що суд першої інстанції, вирішуючи даний публічно-правовий спір, правильно встановив обставини справи та ухвалив законне рішення з дотриманням норм матеріального і процесуального права, постанова суду першої інстанції ґрунтується на повно, обєктивно і всебічно зясованих обставинах, доводи апеляційної скарги їх не спростовують, а тому підстав для скасування постанови суду першої інстанції немає.

Керуючись ч.3 ст. 160, ст.195, ст. 196, п. 1 ч. 1 ст.198, ст. ст. 200, 205, 206, 254 КАС України, суд,-

У Х В А Л И В :

Апеляційну скаргу державної податкової інспекції у м. Львові залишити без задоволення, а постанову Львівського окружного адміністративного суду від 11 серпня 2010 року у справі № 2а-4871/10/1370 без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів після набрання нею законної сили шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції, а в разі складення ухвали в повному обсязі відповідно до статті 160 КАС України з дня складення ухвали в повному обсязі.

Головуючий суддя В.В. Святецький

Судді І.В. Глушко

Р.Й. Коваль

Ухвала в повному обсязі складена 21 лютого 2012 року.