Ухвала суду № 21975891, 22.02.2012, Львівський апеляційний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 лютого 2012 р. Справа № 10070/11/9104 Колегія суддів Львівського апеляційного адміністративного суду в складі:

головуючого суддіШавеля Р.М.,

суддівЛіщинського А.М. та Гулида Р.М.,

при секретарі судового засідання Васильків А.А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Львові апеляційну скаргу Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м.Львові на постанову Львівського окружного адміністративного суду від 20.01.2011р. в адміністративній справі за позовом Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м.Львові до Дочірнього підприємства «Факро-Львів» Польського підприємства по виробництві, торгівлі та послугам «Факро» товариства з обмеженою відповідальністю про стягнення суми податкового зобовязання, визначеного за непрямими методами, -

В С Т А Н О В И Л А:

07.07.2010р. позивач Спеціалізована державна податкова інспекція по роботі з великими платниками податків /СДПІ/ у м.Львові звернулася до суду з адміністративним позовом, в якому просила стягнути з відповідача Дочірнього підприємства /ДП/ «Факро-Львів» Польського підприємства по виробництві, торгівлі та послугам «Факро» товариства з обмеженою відповідальністю суму податкового зобовязання по податку на прибуток, визначеного із застосуванням звичайних цін, в розмірі 5181477 грн. 60 коп., в тому числі за основним платежем 2777780 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями 2403697 грн. 60 коп. (а.с.3-6).

Постановою Львівського окружного адміністративного суду від 20.01.2011р. у задоволенні заявленого позову відмовлено (Т.2, а.с.260-261).

Не погодившись із винесеною постановою, її оскаржила відповідач СДПІ у м.Львові, яка покликаючись на порушення судом норм матеріального права, що призвело до неправильного вирішення справи, просить суд апеляційної інстанції скасувати постанову суду та прийняти нове рішення, яким заявлений позов задоволити (Т.2, а.с.263-266).

Вимоги апеляційної скарги обґрунтовує тим, що проведеною перевіркою встановлені факти реалізації позивачем протягом ІІ півріччя 2008 року та 2009 року сходових вилазів власного виробництва та вікон, придбаних в ТзОВ «Факро Орбіта», нерезидентам за цінами, нижче ціни продажу цих же товарів на митній території України; відповідно до вимог Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» наведені нерезиденти відносяться до повязаних осіб.

На письмовий запит податкового органу підприємством не надано обґрунтованих пояснень формування цін, через що, з огляду на викладене, податковим органом прийнято рішення № 431/23-208 від 17.05.2010р. про визначення спірної суми податкового зобовязання.

Заслухавши суддю-доповідача, представника позивача на підтримання поданої скарги, заперечення представника відповідача, перевіривши матеріали справи та апеляційну скаргу в межах наведених у ній доводів, колегія суддів прийшла до висновку, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення, з наступних підстав.

Як встановлено судом першої інстанції, протягом 31.03.2010р.-28.04.2010р. позивачем ДПІ у м.Львові (правонаступником якої є СДПІ у м.Львові) проведена планова виїзна перевірка ДП «Факро-Львів» з питань дотримання останнім вимог податкового, валютного та іншого законодавства в період його господарської діяльності з 01.07.2008р. по 31.12.2009р., за результатами якої складено Акт перевірки № 321/23-2/25551988 від 25.05.2010р. (Т.1, а.с.17-144).

Вказаною перевіркою встановлені факти продажі відповідачем протягом ІІ півріччя 2008 року та 2009 року сходових вилазів власного виробництва та вікон, придбаних в ТзОВ «Факро Орбіта», нерезидентам за цінами, меншими ніж договірні ціни ідентичних товарів, які були реалізовані відповідачем на митній території України резидентам.

На підставі вищенаведеного Акту керівником позивача винесено рішення № 431/23-208 від 17.05.2010р. про застосування звичайних цін при визначенні сум податкових зобов'язань з податку на прибуток, зазначивши, що підставою для застосування звичайних цін є непідтвердження під час документальної перевірки платником податків розрахунків, наведених у декларації з податку на прибуток підприємств, наявними документами обліку у порядку, передбаченому законодавством, що призвело до заниження доходу від продажу нерезидентам товарів за рахунок заниження ціни реалізації Т.1, а.с.16).

Також рішенням позивача № 1/23-2/10545 від 08.06.2010р. визначено відповідачу податкові зобовязання із застосуванням звичайних цін в розмірі 5181477 грн. 60 коп., з яких 2777780 грн. за основним платежем та 2403697 грн. 60 коп. за штрафними (фінансовими) санкціями (Т.1, а.с.10).

При вирішенні наведеного спору, колегія суддів враховує, що відповідно до пп.7.4.1 п.7.4 ст.7 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) доход, отриманий платником податку від продажу товарів (робіт, послуг) пов'язаним особам, визначається виходячи із договірних цін, але не менших за звичайні ціни на такі товари (роботи, послуги), що діяли на дату такого продажу.

Аналіз наведеної норми права дає підстави вважати, що доход отриманий платником податку від продажу товарів (робіт, послуг), повинен бути не меншим за звичайні ціни на такі товари (роботи, послуги), які діяли на дату такого продажу, у тому випадку, коли договір купівлі продажу укладається між платником податку і пов'язаною особою.

Підпунктом 1.20.1 п.1.20 ст.1 зазначеного Закону передбачено, що якщо цим пунктом не встановлено інше, звичайною вважається ціна товарів (робіт, послуг), визначена сторонами договору. Якщо не доведене зворотне, вважається, що така ціна відповідає рівню справедливих ринкових цін. Згідно з цим підпунктом справедлива ринкова ціна - це ціна, за якою товари (роботи, послуги) передаються іншому власнику за умови, що продавець бажає передати такі товари (роботи, послуги), а покупець бажає їх отримати за відсутності будь-якого примусу, обидві сторони є взаємно незалежними юридично та фактично, володіють достатньою інформацією про такі товари (роботи, послуги), а також ціни, які склалися на ринку ідентичних (а за їх відсутності - однорідних) товарів (робіт, послуг).

Обов'язок доведення того, що ціна договору не відповідає рівню звичайної ціни у випадках, визначених цим Законом, покладається на податковий орган у встановленому порядку. При проведенні перевірки платника податку податковий орган має право надати запит, а платник податку зобов'язаний обґрунтувати рівень договірних цін.

Таким чином, якщо не доведене зворотне, звичайною вважається ціна, визначена сторонами договору. При цьому обов'язок доведення невідповідності ціни договору рівню звичайних цін покладається на податковий орган.

Для визначення звичайної ціни використовується інформація про укладені на момент продажу такого товару (роботи, послуги) договори з ідентичними (однорідними) товарами (роботами, послугами) у співставних умовах. Однак при цьому необхідно враховувати, чи є умови таких договорів співставними, важливе значення також мають і властивості товарів, які є предметом купівлі-продажу.

З'ясування рівня звичайних цін має відбуватися відповідно до визначеної процедури, а необхідна інформація - надаватися уповноваженим державним органом. Таким чином, будь-які дані, надані приватними структурами чи не уповноваженими на це державними органами (висновки, результати досліджень, витяги з реєстру прав власності на нерухоме майно тощо), не є статистичними документами стосовно звичайних цін на товари (роботи, послуги) та не можуть бути підставою для визначення звичайної ціни.

Разом з тим, вказані вимоги Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» позивачем в розглядуваному випадку не дотримані; також останнім фактично не було визначено в установленому порядку звичайну ціну на реалізовану позивачу продукцію нерезидентам.

Відмовляючи у задоволенні заявлених позовних вимог, суд першої інстанції вірно виходив з того, що проведеною перевіркою встановлено, що відповідач протягом ІІ півріччя 2008 року та 2009 року реалізовував свою продукцію нерезидента за цінами, що були нижчими від цін реалізації цієї ж продукції на території України; суми доходу від реалізації продукції нерезидентам включено до суми скоригованого валового доходу підприємства за відповідні періоди 2008-2009 років.

Разом з тим, виходячи з вимог ст.ст.19, 62 Господарського кодексу України, ст.7 Закону України «Про ціни і ціноутворення», суб'єкти господарювання вправі самостійно встановлювати ціни на товари, які ними реалізовуються, крім тих, щодо яких здійснюється державне регулювання цін.

Позивач при визначені звичайної ціни на товари, які реалізовувались відповідачем за межами митної території України нерезидентам, використовував договірні ціни на ідентичні товари, які реалізовувались відповідачем на території України резидентам.

Однак експортовані відповідачем товари реалізовувались оптом на світовому ринку за гуртовими цінами з передоплатою або з відтермінуванням оплати не більше 90 днів з моменту відвантаження товару, незалежно від його реалізації споживачам, а товари продані по Україні, як правило, вроздріб з оплатою після реалізації товару споживачу, з включенням в ціну договору додаткових витрат по дистрибуції, зокрема щодо маркетингу, реклами, логістики.

А відтак, позивачем при визначенні звичайної ціни в порушенням вимог пп.1.20.2 п.1.20 ст.1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» використовувалися ціни на ідентичні товари реалізовані не у співставних умовах, оскільки відмінність між такими умовами суттєво впливає на ціну.

Крім того, в ціну товарів реалізованих відповідачем на експорт включено їх собівартість та націнку, а відтак такі операції здійсненні з метою одержання прибутку.

Враховуючи вищенаведене, позивачем не доведено перед судом факт невідповідності рівня цін експортованих відповідачем товарів рівню їх звичайних цін.

Окрім цього, із змісту Розрахунків суми заниженого валового доходу по операціях з реалізації продукції нерезидентам слідує, що до складу повязаних осіб (нерезидентів) включені також юридичні особи, щодо яких не представлено жодних доказів їх належності до таких осіб.

Також податковим органом під час розгляду справи не представлено жодного обґрунтування наявності передбачених законом підстав застосування звичайних цін щодо визначення бази оподаткування в частині договорів відповідача, укладених з його контрагентами, крім тих, які укладені з повязаними особами.

Колегія суддів звертає увагу й на те, що свої позовні вимоги податковий орган грунтує на порівнянні цін на продукцію, яка експортується, з цінами на національному та місцевому ринку; однак в обґрунтування позову не покладені посилання на ціни світового ринку чи індикативні ціни.

Окрім цього, позивачем на підтвердження своїх доводів співставлено показники різних договорів, укладених відповідачем з контрагентами, не враховані вимоги пп.1.20.2 п.1.20 ст.1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» на предмет їх співставних умов, зокрема, щодо обсягу товарів, строки, виконання зобовязань, платежів умов їхньої співставності.

Відповідно до Методичних рекомендацій з формування цін на продукцію (роботи, послуги) промислових підприємств, затв. наказом Міністерства промислової політики України № 491 від 17.07.2009р., ціноутворення на продукцію підприємств в умовах ринку ґрунтується на двох методологічних підходах (принципах): витратному (собівартість) та ціннісному (цінність товару для споживачів); відмінність між якими виявляється в послідовності ціноутворення. Тобто суб'єкту господарювання надається право обирати підхід ціноутворення.

Відповідачем надані договори поставки, надані пояснення до їх умов, зокрема, що формування цін відбувалось з врахуванням типу ринку та його кон'юктури, що підтверджує правомірність використання витратного та ціннісного підходу до ціноутворення. Зокрема, досягнуто позитивного результату у вигляді доходу за вказаними договорами, що підтверджується Звітом про реалізацію товарів по країнах за 2009 рік.

Також СДПІ у м.Львові не наведено переконливих доказів, які б свідчили про навмисне заниження дохідності операцій, позаяк лише дії, спрямовані на заниження податкових зобов'язань за рахунок вчинення завідомо збиткових операцій, слід розцінювати як такі, що виходять за межі господарської діяльності, і тільки за такі дії, в даному випадку, можливе настання відповідальності.

За таких обставин колегія суддів вважає, що визначення відповідачем податкових зобовязань з податку на прибуток є безпідставними, оскільки не грунтуються на вимогах чинного законодавства.

З огляду на викладені обставини та враховуючи приписи ч.2 ст.71 КАС України, в силу яких в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності субєкта владних повноважень обовязок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову, колегія суддів вважає позовні вимоги позивача необґрунтованими і такими, що не підлягають задоволенню.

Доводи апелянта в іншій частині на правомірність прийнятої постанови не впливають та висновків суду не спростовують.

Таким чином, заявлений позов не підлягає до задоволення з вищевикладених мотивів.

Враховуючи викладене, суд першої інстанції правильно і повно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків рішення суду, а тому підстав для скасування постанови колегія суддів не вбачає і вважає, що апеляційну скаргу на неї слід залишити без задоволення.

Керуючись ст.94, ч.3 ст.160, ст.ст.195, 196, п.1 ч.1 ст.198, ст.200, п.1 ч.1 ст.205, ст.ст.206, 254 КАС України, колегія суддів,-

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м.Львові на постанову Львівського окружного адміністративного суду від 20.01.2011р. в адміністративній справі № 2а-6117/10/1370 залишити без задоволення, а вказану постанову суду без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення, але може бути оскаржена у касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до адміністративного суду касаційної інстанції протягом двадцяти днів після набрання ухвалою законної сили.

Головуючий суддя: Р.М.Шавель

Судді: А.М.Ліщинський

Р.М.Гулид