Ухвала суду № 21973367, 15.02.2012, Львівський апеляційний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 лютого 2012 р. Справа № 7003/10/9104 Колегія суддів Львівського апеляційного адміністративного суду в складі:

головуючого суддіШавеля Р.М.,

суддівЛіщинського А.М. та Носа С.П.,

при секретарі судового засідання Васильків А.А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Львові апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Галицькому районі м.Львова на постанову Львівського окружного адміністративного суду від 21.12.2009р. у адміністративній справі за позовом Закритого акціонерного товариства «Артор» до Державної податкової інспекції у Галицькому районі м.Львова про визнання протиправним і скасування податкового повідомлення-рішення про визначення податкового зобовязання з податку на прибуток підприємств, -

В С Т А Н О В И Л А:

17.06.2009р. позивач Закрите акціонерне товариство /ЗАТ/ «Артор» звернувся до суду з позовом, в якому просив скасувати податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції /ДПІ/ у Галицькому районі м.Львова № 0001982321/0 від 05.09.2008р., яким визначено суму податкового зобовязання з податку на прибуток в сумі 2932064 грн., в тому числі 1666178 грн. основного платежу та 1265886 грн. штрафних (фінансових) санкцій; судові витрати покласти на відповідача (а.с.3-5).

Постановою Львівського окружного адміністративного суду від 21.12.2009р. заявлений позов задоволено частково, скасовано податкове повідомлення-рішення ДПІ у Галицькому районі м.Львова № 0001982321/0 від 05.09.2008р. в частині визначення позивачу суми податкового зобовязання за платежами податок на прибуток в сумі 2909006 грн., в тому числі 1650806 грн. основного платежу та 1258200 грн. штрафних санкцій; в частині скасування податкового повідомлення-рішення № 0001982321/0 від 05.09.2008р. у частині визначення ЗАТ «Артор» податкового зобовязання за платежами податок на прибуток в сумі 23058 грн., в тому числі 15372 грн. основного платежу та 7686 грн. штрафних санкцій відмовлено; стягнуто з Державного бюджету України на користь позивача 01 грн. 70 коп. сплаченого судового збору (а.с.115-122).

Не погодившись з винесеним судовим рішенням, постанову суду оскаржила відповідач ДПІ у Галицькому районі м.Львова, яка покликаючись на неповне зясування судом обставин, що мають значення для справи, порушення судом норм матеріального права, що призвело до неправильного вирішення справи, просить суд апеляційної інстанції скасувати постанову суду першої інстанції в частині задоволених позовних вимог та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити (а.с.125-129).

Вимоги апеляційної скарги обґрунтовує тим, що у позивача рахується кредиторська заборгованість за виданими ним векселями на суму 13506059 грн. 81 коп., при цьому векселедержателі таких є ліквідованими, визнаними банкрутами або відносно останніх порушені кримінальні справи; строки давності стягнення коштів за вказаними векселя сплили, через що суми останніх слід вважати безнадійною заборгованістю та безповоротною фінансовою допомогою.

Проведеною перевіркою встановлено розбіжність між даними, задекларованими в деклараціях з податку на прибуток підприємств та даними бухгалтерського обліку, відображеними в регістрах бухгалтерського обліку, оборотно-сальдових відомостях на загальну суму 275049 грн., яка виникла через не включення до складу валових доходів приросту балансової вартості запасів сумі 1231515 грн.

Також позивачем при продажі товарів нижче ціни придбання фактично проведена уцінка вартості товарно-матеріальних цінностей на суму 1499143 грн., позивачем при реалізації товару нижче ціни придбання зменшено балансову вартість запасів на кінець ІІ кварталу 2007 року на суму собівартості реалізованого товару, а суму залишків запасів відображено у відомості про балансову вартість запасів, про те не зменшено балансову вартість запасів на початок податкового кварталу на суму уцінки в розмірі 1499143 грн.

Заслухавши суддю-доповідача, заперечення представника позивача, перевіривши матеріали справи та апеляційну скаргу в межах наведених у них доводів, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення, з наступних підстав.

Як слідує з матеріалів справи, протягом 16.07.2008р.-27.08.2008р. ревізорами ДПІ у Галицькому районі м.Львова проведена виїзна планова перевірка ЗАТ «Артор» з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.10.2006р. по 31.08.2008р., за результатами якої складено Акт перевірки № 2565/23-024/23268076 від 03.09.2008р. (а.с.7-63).

Проведеною перевіркою встановлено порушення позивачем, зокрема, вимог пп.1.22.1 п.1.22, п.1.25 ст.1, пп.4.1.1, 4.1.6 п.4.1 ст.4, п.5.9 ст.5, пп.12.3.1 п.12.3 ст.12 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», внаслідок чого позивачем занижено податкове зобовязання з податку на прибуток на загальну суму 1666178 грн. 25 коп.

На підставі вищевказаного Акту податковим органом винесено податкове повідомлення-рішення № 0001982321/0 від 05.09.2008р. про визначення податкового зобовязання з податку на прибуток підприємств в сумі 2932064 грн., з яких 1666178 грн. за основним платежем та 1265886 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями (а.с.6).

Частково задовольняючи заявлений позов, суд першої інстанції виходив з того, що строк позовної давності по виданих позивачем векселях не закінчився, через що заборгованість по цих векселях не підпадає під поняття безнадійної заборгованості та не є безповоротною фінансовою допомогою; висновок податкового органу про заниження підприємством приросту балансової вартості запасів обґрунтований даними оборотно-сальдових відомостей, які не є первинними документами, через що такий висновок не можна вважати обґрунтованим.

Також позивачем проведено закупівлю товару, який в подальшому було реалізовано за ціною, яка є нижче ціни придбання, а тому вартість запасів підприємства в кінці звітного періоду не перевищувала їх вартість на початку періоду, а навпаки була меншою; у відповідності до ч.5 п.5.9 ст.5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» така різниця повинна включатися до складу валових витрат в такому звітному періоді; в цьому випадку продажна ціна вважається звичайною ціною, від якої повинно визначатися податкове зобовязання.

При цьому податковим органом не дотримано вимог пп.17.1.3 п.17.1 ст.17 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами».

Разом з тим, позивач, провівши списання кредиторської заборгованості, за якої минув строк позовної давності, фактично підтвердив її відповідність ознакам безповоротної фінансової допомоги, яка повинна бути включена останнім до складу валового доходу, через що позовні вимоги щодо неправомірного визначення податкового зобовязання за платежами податок на прибуток в сумі 23058 грн., в тому числі 15372 грн. основного платежу та 7686 грн. штрафних санкцій, є безпідставними.

Колегія суддів вважає, що наведені висновки суду першої інстанції є правильними, оскільки ґрунтуються на фактичних обставинах справи та відповідають вимогам чинного законодавства, з огляду на таке.

Підпунктом 4.1.6 п.4.1 ст.4 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) передбачено, що валовий дохід включає доходи з інших джерел, у тому числі, але не виключно у вигляді: суми безповоротної фінансової допомоги, отриманої платником податку у звітному періоді, вартості товарів (робіт,послуг) безоплатно наданих платнику податку у звітному періоді.

Поняття безповоротної фінансової допомоги визначено пп.1.22.1 п.1.22 ст.1 вказаного Закону, у відповідності до якого безповоротною фінансовою допомогою є:

сума коштів, передана платнику податку згідно з договорами дарування, іншими подібними договорами, які не передбачають відповідної компенсації чи повернення таких коштів (за винятком бюджетних дотацій і субсидій), або без укладання таких угод;

сума безнадійної заборгованості, відшкодована кредитору позичальником після її списання, якщо така безнадійна заборгованість була попередньо включена до складу валових витрат кредитора;

сума заборгованості платника податку перед іншою юридичною чи фізичною особою, що залишилася нестягнутою після закінчення строку позовної давності;

основна сума кредиту або депозиту, наданих платнику податку без встановлення строків повернення такої основної суми, за винятком кредитів, наданих під безстрокові облігації, та депозитів до запитання у банківських установах, а також сума процентів, нарахованих на таку основну суму, але не сплачених (списаних);

сума процентів, умовно нарахованих на суму поворотної фінансової допомоги, що залишається неповерненою на кінець звітного періоду, у розмірі облікової ставки Національного банку України, розрахованої за кожний день фактичного використання такої поворотної фінансової допомоги.

Згідно вимог п.1.25 ст.1 цього Закону безнадійна заборгованість це заборгованість, яка відповідає будь-якій з наведених нижче ознак, зокрема, заборгованість по зобов'язаннях, за якою минув строк позовної давності та заборгованість, яка виявилася непогашеною внаслідок недостатності майна фізичної особи - суб'єкта підприємницької діяльності або юридичної особи, оголошених банкрутами у порядку, встановленому законом, або при їх ліквідації (зняття з реєстрації як суб'єкта підприємницької діяльності).

Статтею 70 Уніфікованого Закону про переказні векселі та прості векселі, запровадженого Женевською Конвенцією 1930р., визначено строки позовної давності, які застосовуються для переказних та простих векселів. Відповідно до цієї норми Закону позовні вимоги до акцептанта, які випливають з переказного векселя, погашаються із закінченням трьох років, які обчислюються від дати настання строку платежу. Умови щодо строків позовної давності згідно зі ст.77 зазначеного Закону застосовуються також щодо простих векселів.

Отже, строк позовної давності для звернення з позовом до векселедавця простого векселя становить три роки з моменту настання строку платежу.

Як встановлено судом першої інстанції перебіг строку позовної давності по векселю № 733253090034 від 28.02.2005р. на суму 3774178 грн. 40 коп. (терміном платежу за векселем 28.02.2008р.) починається з 28.02.2008р. і закінчується 28.02.2011р.; по векселю № 733253090035 від 31.03.2005р. на суму 843969 грн. 60 коп. (терміном платежу за векселем 31.03.2008р.) починається з 31.03.2008р. і закінчується 31.03.2011р.

Таким чином, заборгованість ЗАТ «Артор» по оплаті виданих векселів, по яких не закінчився строк позовної давності щодо їх сплати, не підпадає під жодне з вищенаведених визначень і не є безповоротною фінансовою допомогою.

Як вбачається із Акту перевірки, відповідач обґрунтовує донарахування позивачу суми податкового зобов'язання з податку на прибуток в сумі 121483 грн. 26 коп. тим, що останнім не включено до складу валового доходу кредиторську заборгованість, по якій минув строк позовної давності за векселем на суму 485933 грн. 05 коп., виданим 31.03.2004р. підприємству ТзОВ «Енергія-Захід», який підлягав оплаті при його пред'явленні, яке мало відбутися не пізніше року з дати складання векселя, тобто до 31.03.2004р.

31.03.2004р. позивачем виписано ТзОВ «Енергія-Захід» простий вексель № 733253090018 на суму 485933 грн. 05 коп., який підлягав оплаті за його пред'явленням не раніше 20.12.2004р.

Відповідно до ст.34. Уніфікованого Закону про переказні векселі та прості векселі, запровадженого Женевською Конвенцією 1930р., переказний вексель строком за пред'явленням підлягає оплаті при його пред'явленні. Він повинен бути пред'явлений для платежу протягом одного року від дати його складання. Трасант може скоротити цей строк або обумовити більш тривалий строк. Ці строки можуть бути скорочені індосантами.

Частиною 2 цієї норми визначено, що трасант може встановити, що переказний вексель зі строком платежу за пред'явленням не може бути пред'явленим для платежу раніше визначеної дати. У цьому разі строк для пред'явлення починається від зазначеної дати.

Статтею 70 Уніфікованого Закону про переказні векселі та прості векселі, запровадженого Женевською Конвенцією 1930р., визначено строки позовної давності, які застосовуються для переказних та простих векселів. Відповідно до цієї норми Закону позовні вимоги до акцептанта, які випливають з переказного векселя, погашаються із закінченням трьох років, які обчислюються від дати настання строку платежу. Умови щодо строків позовної давності згідно зі ст.77 зазначеного Закону застосовуються також щодо простих векселів.

Таким чином, строк позовної давності для звернення з позовом до векселедавця простого векселя становить три роки з моменту настання строку платежу. В даному випадку перебіг строку позовної давності по векселю № 733253090018, який підлягав оплаті за його пред'явленням не раніше 20.12.2004р. починається з 20.12.2005р. після спливу 1 року, який надається для пред'явлення такого векселя і закінчується 20.12.2008р.

В період проведення перевірки строк позовної давності по оплаті вказаного векселя не закінчився, а тому у відповідача були відсутні правові підстави вважати, що наведена кредиторська заборгованість відповідно до вимог пп.1.22.1 п.1.22. ст.1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» є безповоротною фінансовою допомогою, яка підлягає включенню до складу валового доходу.

При цьому колегія суддів підкреслює, що не впливає на вексельні зобов'язання факт подальшої ліквідації векселедержателя (зокрема, у зв'язку з визнанням банкрутом), позаяк за таких обставин вексель як актив не втрачає своєї правової сили та може і надалі використовуватися в обігу. Водночас ані податковим органом, ані судом першої інстанції не було встановлено факту залишення у ліквідованих контрагентів позивача виданих останнім векселів без подальшої передачі.

Також під час апеляційного розгляду позивачем надані докази погашення вищевказаних векселів (а.с.163-166).

В Акті перевірки, посилаючись на дані оборотно-сальдових відомостей, порівнюючи їх із даними податкової декларації позивача з податку на прибуток за І квартал 2007 року, відповідач прийшов до висновку про заниження підприємством приросту балансової вартості за І квартал 2007 року на 275049 грн. та про заниження останнім на цю суму скоригованого валового доходу за цей період, через що позивачу з цієї суми визначено податкове зобов'язання з податку на прибуток підприємств в сумі 68762 грн.

Разом з тим, відповідно до п.1 ст.9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

У відповідності із ст.1 цього ж Закону первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Проте, відповідач обґрунтовуючи зазначений вище висновок про заниження позивачем приросту балансової вартості запасів, покликався виключно на дані оборотно-сальдових відомостей, які в силу ст.9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність», не є первинними документами, на підставі яких можна прийти до відповідного висновку.

За таких обставин твердження відповідача про заниження позивачем приросту балансової вартості за І квартал 2007 року на 275049 грн. та про заниження останнім на цю суму скоригованого валового доходу за цей період, донарахування позивачу з цієї суми податкового зобов'язання з податку на прибуток в сумі 68762 грн., не можна вважати обґрунтованими.

Як вбачається із змісту акту перевірки, відповідач обґрунтовує підстави донарахування позивачу податкових зобов'язань з податку на прибуток в сумі 374785 грн. тим, що в порушення п.5.9 ст.5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» ним не включено до складу валового доходу підприємства вартість списаних в ІІ кварталі 2007 року товарно-матеріальних цінностей на суму 1499143 грн. внаслідок продажу товару нижче ціни придбання.

Відповідно до п.5.9. ст.5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», платник податку веде податковий облік приросту (убутку) балансової вартості товарів, сировини, матеріалів, комплектуючих виробів, напівфабрикатів, малоцінних предметів на складах, у незавершеному виробництві та залишках готової продукції; у разі коли балансова вартість таких запасів на кінець звітного періоду перевищує їх балансову вартість на початок того ж звітного періоду, різниця включається до складу валових доходів платника податку у такому звітному періоді.

В Акті перевірки відповідач вказує на те, що внаслідок продажу позивачем товару нижче ціни придбання відбулося списання вартості товарно-матеріальних цінностей в сумі 1499143 грн., яка не включена до складу валового доходу підприємства.

З аналізу наведеної вище норми Закону вбачається, що коли на кінець звітного періоду вартість запасів підприємства перевищує їх вартість на початку періоду, то така різниця включається до складу валових доходів платника податку у такому звітному періоді.

В даному ж випадку позивачем проведено закупівлю товару, який пізніше було реалізовано за ціною нижче ціни придбання, з чого вбачається, що вартість запасів підприємства в кінці звітного періоду не перевищувала їх вартість на початку періоду, а навпаки була меншою.

Також реалізований позивачем своєму контрагенту товар був відпущений по визначеній сторонами відповідній ціні, остання вважається звичайною ціною, від якої повинно бути визначено податкове зобов'язання.

Виходячи із викладеного, твердження податкового органу про заниження позивачем валового доходу в сумі 1148143 грн. та донарахування позивачу на цю суму податкового зобов'язання з податку на прибуток в розмірі 374785 грн. є неправомірними.

Окрім цього, під час апеляційного розгляду позивачем надано акт обстеження товару від 04.06.2007р., згідно якого підприємством проведено уцінку пошкодженого товару шляхом зменшення його прихідної вартості орієнтовно на 90 відсотків (а.с.167).

Також Актом перевірки встановлено, що в позивача рахувалась кредиторська заборгованість від постачальників в сумі 61489 грн. 29 коп., яка була списана позивачем в ІІ кварталі 2007 року у зв'язку із закінченням строку позовної давності для погашення такої, і не була включена до валового доходу в цьому звітному періоді.

Донарахування на вказану суму податкового зобов'язання з податку на прибуток в сумі 15372 грн. є правомірним, оскільки п.1.25 ст.1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» визначено, що безнадійна заборгованість - це заборгованість по зобов'язаннях, за якою минув строк позовної давності.

Відповідно до пп.1.22.1 п.1.22 ст.1 цього ж Закону безповоротна фінансова допомога - це сума заборгованості платника податку перед іншою юридичною чи фізичною особою, що залишилися нестягнутою після закінчення строку позовної давності.

Підпунктом 4.1.6 п.4.1 ст.4 наведеного Закону передбачено, що валовий дохід включає доходи з інших джерел, у тому числі, але не виключно у вигляді: суми безповоротної фінансової допомоги, отриманої платником податку у звітному періоді, вартості товарів (робіт, послуг) безоплатно наданих платнику податку у звітному періоді.

Позивач, провівши списання кредиторської заборгованості, за якою минув строк позовної давності, фактично підтвердив відповідність її ознакам безповоротної фінансової допомоги, яка повинна була бути включена останнім до складу валового доходу.

Окрім цього, відповідачем при визначенні податкового зобов'язання по податку на прибуток підприємств, застосовані до позивача штрафні санкції у розмірі більшому, ніж 50 відсотків.

Однак, приписи пп.17.1.6 п.17.6 ст.17 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» передбачають, що такі санкції застосовуються у разі, коли платника податків (посадову особу платника податків) засуджено за скоєння злочину щодо ухилення від сплати податків або якщо платник податків декларує переоцінені або недооцінені об'єкти оподаткування, що призводить до заниження податкового зобов'язання у великих розмірах, такий платник податків додатково до штрафів, визначених цим пунктом, за наявності підстав для їх накладення, сплачує штраф у розмірі 50 відсотків від суми недоплати, але не менше ста неоподатковуваних мінімумів доходів громадян сукупно за весь строк недоплати, незалежно від кількості податкових періодів, що минули.

Оскільки у відповідача не було підстав для застосування вказаної норми, нарахування штрафних санкцій за цією нормою є неправомірним.

Доводи апелянта в іншій частині на правомірність прийнятої постанови не впливають та висновків суду не спростовують.

Враховуючи наведене, суд першої інстанції прийшов до вірного висновку про обгрунтованість та підставність позовних вимог щодо скасування податкового повідомлення-рішення № 0001982321/0 від 05.09.2008р. в частині визначення позивачу суми податкового зобов'язання за платежами податок на прибуток в сумі 2909006 грн., в т.ч. 1650806 грн. за основним платежем та 1258200 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями; решта позовних вимог задоволенню не підлягає.

Враховуючи викладене, суд першої інстанції правильно і повно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків рішення суду, а тому підстави для скасування постанови колегія суддів не вбачає і вважає, що апеляційну скаргу на неї слід залишити без задоволення.

Керуючись ст.94, ч.3 ст.160, ст.ст.195, 196, п.1 ч.1 ст.198, ст.200, п.1 ч.1 ст.205, ст.ст.206, 254 КАС України, колегія суддів

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Галицькому районі м.Львова на постанову Львівського окружного адміністративного суду від 21.12.2009р. у адміністративній справі № 2а-4102/09/1370 залишити без задоволення, а згадану постанову суду без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення, але може бути оскаржена у касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до адміністративного суду касаційної інстанції протягом двадцяти днів після набрання ухвалою законної сили.

Головуючий суддя: Р.М.Шавель

Судді: А.М.Ліщинський

С.П.Нос