Рішення № 21970953, 27.02.2012, Господарський суд Запорізької області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

Запорізької області

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27.02.12 Справа № 32/5009/7843/11

Суддя Колодій Н.А.

за позовом Бердянського міжрайонного прокурора (71100, Запорізька область, м. Бердянськ, вул. Дюміна, буд. 61) в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати відповідні функції в спірних правовідносинах

позивач Фонд державного майна України (01601, м. Київ, вул. Кутузова, 18/9)

до відповідача 1 - Виконавчого комітету Бердянської міської ради (71112, Запорізька область, м. Бердянськ, пл. І Бердянської Ради, буд. 2)

до відповідача 2 - Приватного акціонерного товариства “Приазовкурорт” (71100, Запорізька область, м. Бердянськ, вул. Котляревського, 12/24)

Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача 2 Приватне акціонерне товариство лікувально-оздоровчих закладів профспілок України “Укрпрофоздоровниця” (01019, м. Київ, вул. Шота Руставелі, 39/41)

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача Комунальне підприємство “Бердянське бюро технічної інвентаризації” (71100, м. Бердянськ Запорізької області, вул. Мазіна, буд. 21)

про визнання недійсними пунктів 7, 8.1 рішення Виконавчого комітету Бердянської міської ради Запорізької області № 24 від 19.01.2006 р., визнання за державою права власності на нерухоме майно та витребування з чужого незаконного володіння нерухомого майна

Колегія суддів господарського суду Запорізької області у складі: головуючий суддя Колодій Н.А., судді Зінченко Н.Г., Кагітіна Л.П.

Представники:

Прокурор Марков І.Ю., пісвідчення № 80 від 11.08.2010 р.

Від позивача ОСОБА_1, довіреність № 485 від 01.12.2011 р.

Від відповідача 1 не зявився

Від відповідача 2 ОСОБА_2, довіреність № 02/1047 від 26.07.2011 р.

Від третьої особи не зявився

Від третьої особи не зявився

Суть спору:

До господарського суду Запорізької області Бердянським міжрайонним прокурором подано позов в інтересах держави в особі Фонду державного майна України до відповідачів: Виконавчого комітету Бердянської міської ради та до Приватного акціонерного товариства “Приазовкурорт”, за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача 2 Приватне акціонерне товариство лікувально-оздоровчих закладів профспілок України “Укрпрофоздоровниця” з вимогами про:

-визнання недійсними пунктів 7, 8.1 рішення Виконавчого комітету Бердянської міської ради Запорізької області № 24 від 19.01.2006 р. “Про оформлення права власності”;

-визнання права власності за державою України в особі Фонду державного майна України на обєкт нерухомого майна Приватного акціонерного товариства “Приазовкурорт” за адресою: бул. Тінистий 3, м. Бердянськ, Запорізька область, що складається з основних будівель “А, Б, В”, прибудов “а, в”, двох ганків до “А”, ганку до “а”, козирка до “А”, двох ганків до “Б”, балкону до “Б”, ганку до “в”, складу “Г”, господарчої будівлі “Д”, навісу “Ж”, паркану № 1, замощення І;

-витребування із чужого незаконного володіння Приватного акціонерного товариства “Приазовкурорт” обєкт нерухомості за адресою: бул. Тінистий 3, м. Бердянськ, Запорізька область, що складається з основних будівель “А, Б, В”, прибудов “а, в”, двох ганків до “А”, ганку до “а”, козирка до “А”, двох ганків до “Б”, балкону до “Б”, ганку до “в”, складу “Г”, господарчої будівлі “Д”, навісу “Ж”, паркану № 1, замощення І.

Ухвалою господарського суду Запорізької області від 12.12.2011 р. порушено провадження у справі № 32/5009/7843/11, на підставі ст. 27 ГПК України до участі у справі № 32/5009/7843/11 у якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача 2 залучено Приватне акціонерне товариство лікувально-оздоровчих закладів профспілок України “Укрпрофоздоровниця”, м. Київ (далі за текстом скорочено ПАТ “Укрпрофоздоровниця”) судове засідання призначено на 18.01.2012 р.

В ході розгляду справи представник третьої особи 2 заявив клопотання вих. № 08/1953 від 30.12.2011 р. про залучення до участі у справі в якості третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача Федерацію профспілок України, Фонд соціального страхування з тимчасової втрати працездатності, Запорізьку обласну раду професійних спілок. Клопотання обґрунтоване тим, що вище перелічені особи є акціонерами приватного акціонерного товариства лікувально-оздоровчих закладів профспілок України “Укрпрофоздоровниця”, Запорізької обласної ради професійних спілок, яка є акціонером приватного акціонерного товариства “Приазовкурорт”, отже прийняте судом рішення у справі № 32/5009/7843/11, на думку відповідача 2, може порушити їх майнові права.

Згідно з ч. 1 ст. 27 ГПК України, треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, можуть вступити у справу на стороні позивача або відповідача до прийняття рішення господарським судом, якщо рішення з господарського спору може вплинути на їх права або обов'язки щодо однієї з сторін. Їх може бути залучено до участі у справі також за клопотанням сторін, прокурора або з ініціативи господарського суду.

Розглянувши заявлене клопотання, заслухавши думку представників сторін присутніх в судовому засіданні з цього приводу, судом клопотання про залучення до участі у справу № 32/5009/7843/11 третіх осіб відхилено, оскільки наведені у клопотанні обставини не свідчать, що судове рішення у справі № 32/5009/7843/11 може вплинути на права та обовязки зазначених третіх осіб, щодо однієї зі сторін у даній справі, тобто правовідносини, що склалися між ТОВ “Приазовкурорт” та Федерацією профспілок України, Фондом соціального страхування з тимчасової втрати працездатності та Запорізькою обласною радою професійних спілок не стосуються правовідносин між сторонами у справі № 32/5009/7843/11.

Ухвалою господарського суду Запорізької області від 18.01.2012 р. за клопотанням відповідача на підставі ч. 3 ст. 69 ГПК України процесуальний строк вирішення спору у справі № 32/5009/7843/11 судом продовжений до 15.02.2012 р. та розгляд справи відкладено на 15.02.2011 р.

Ухвалою господарського суду Запорізької області від 15.02.2011 р. на підставі розпорядження Голови господарського суду Запорізької області Немченка О.І. від 15.02.2012 р. справа № 32/5009/7843/11 прийнята до колегіального розгляду у складі трьох суддів господарського суду Запорізької області: головуючий суддя Колодій Н.А, судді Зінченко Н.Г., Кагітіна Л.П., судове засіданні призначено на 27.02.2012 р.

Також, ухвалою господарського суду Запорізької області від 15.02.2012 р. на підставі ст. 27 ГПК України за ініціативою суду до участі у справі № 32/5009/7843/11 у якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача залучено Комунальне підприємство “Бердянське бюро технічної інвентаризації”.

Заявлені прокурором вимоги ґрунтуються на приписах ст., ст. 19, 121, 124, 125 Конституції України, ст. 86 ЦК Української УРСР, ст., ст. 16, 21, 328, 386, 393 ЦК України, положеннях Законів України “Про місцеве самоврядування в Україні”, “Про власність”, “Про підприємства, установи та організації союзного підпорядкування, розташовані на території України” та полягають в наступному. В ході проведеної прокуратурою Запорізької області перевірки додержання вимог законодавства під час відчуження майна оздоровчих закладів професійних спілок було встановлено, що 19.01.2006 р. Виконкомом Бердянської міської ради прийнято рішення № 24 “Про оформлення права власності”, яке в частині пунктів 7, 8.1 суперечить вимогам законодавства України. Так, оспорюваними пунктами рішення № 24 від 19.01.2006 р. вирішено оформити право власності за ЗАТ “Приазовкурорт” (балансоутримувач Санаторій “Бердянськ”) на комплекс будівель та споруд за адресою: м. Бердянськ Запорізької області, бул. Тінистий, 3, що складаються з основних будівель “А, Б, В”, прибудов “а, в”, двох ганків до “А”, ганку до “а”, козирка до “А”, двох ганків до “Б”, балкону до “Б”, ганку до “в”, складу “Г”, господарчої будівлі “Д”, навісу “Ж”, паркану № 1, замощення 1. Однак, на виконання постанови Ради Міністрів УРСР від 23.04.1960 р. № 606 “Про передачу профспілкам санаторіїв і будинків відпочинку Міністерства охорони здоровя УРСР” усі діючі госпрозрахункові санаторії, будинки відпочинку та пансіонати Міністерства охорони здоровя зобовязано було передати до 1 травня 1960 року Українській республіканській раді профспілок з метою подальшого поліпшення організації відпочинку і санаторно-курортного обслуговування трудящих і підвищення ролі профспілок. Згідно з п. 2 вказаної постанови від 23.04.1960 р. № 606 майно передавалось профспілковим органам у відання. Після розпаду СРСР правонаступником Української республіканської ради профспілок стала Рада Федерації професійних спілок України. Постановою Верховної Ради Української РСР від 29.11.1990 р. № 506 “Про захист суверенних прав власності Української РСР” було введено мораторій на території республіки на будь-які зміни форм власності і власника державного майна до введення в дію Закону Української РСР про роздержавлення майна. Статтею 1 Закону України “Про підприємства, установи та організації союзного підпорядкування, розташовані на території України” встановлено, що майно та фінансові ресурси підприємств, установ, організацій та інших об'єктів союзного підпорядкування, розташованих на території України, є державною власністю України. У звязку з наведеним, власником спірного майна на момент прийняття відповідачем 1 оспорюваного рішення № 24 від 19.01.2006 р. була держава в особі ФДМУ і лише ФДМУ був уповноважений здійснювати розпорядження спірними обєктами нерухомості як державним майном, а не Виконком Бердянської міської ради. Статтею 393 ЦК України передбачено, що правовий акт органу місцевого самоврядування, який не відповідає законові і порушує права власника, за позовом власника майна визначається судом незаконним і скасовується. На підставі зазначеного, прокурор просить суд позов задовольнити повністю.

Крім того, враховуючи, що про виявлені порушення вимог законодавства при прийнятті Виконкомом Бердянської міської ради рішення № 24 від 19.01.2006 р. оспорюваного в частині пунктів 7, 8.1 прокуратура Запорізької області дізналась лише у серпні 2011 року в ході проведеної перевірки за дорученням Генеральної прокуратури України, прокурор просить суд визнати поважними причини непредявлення раніше прокурором даного позову та поновити строк позовної давності за цим позовом.

Позивач про відмову від позову прокурора не заявив, заявлені прокурором вимоги підтримав у повному обсязі з підстав, наведених у позові прокурора. Додатково пояснив суду, що згідно з Указом Президії Верховної Ради України “Про передачу підприємств, установ та організацій союзного підпорядкування, розташованих на території України, у власність держави” № 1452-ХП від 30.08.1991 р. та ст. 1 Закону України “Про підприємства, установи та організації союзного підпорядкування, розташовані на території України” від 10.09.1991 р. № 1540-ХІІ майно та фінансові ресурси підприємств, установ, організацій та інших об'єктів союзного підпорядкування, розташованих на території України, є державною власністю України. Відповідно до положень вказаного Закону України “Про підприємства, установи та організації союзного підпорядкування, розташовані на території України” рішення державних органів, органів громадських, політичних, кооперативних, інших організацій і підприємств, посадових осіб, а також договори та інші угоди, прийняті чи здійснені на основі законодавства СРСР щодо зміни власника і форм власності, а також створення акціонерних та спільних підприємств за участю органів влади та управління Союзу РСР після прийняття Постанови Верховної Ради України від 24 серпня 1991 року “Про проголошення незалежності України” без узгодження з відповідними органами управління, визначеними Кабінетом Міністрів України, вважаються недійсними. Постановою Верховної Ради України від 10.04.1992 р. № 2268-ХІІ “Про майнові комплекси та фінансові ресурси громадських організацій колишнього Союзу РСР, розташовані на території України” майно та фінансові ресурси розташованих на території України підприємств, установ та об'єктів, що перебували у віданні центральних органів цих організацій, до визначення правонаступників загальносоюзних громадських організацій колишнього Союзу РСР вирішено тимчасово передати Фонду державного майна України. Крім того, Постановою Верховної Ради України від 04.02.1994 р. № 3943-ХІІ “Про майно загальносоюзних громадських організацій колишнього Союзу РСР” встановлено, що тимчасово, до законодавчого визначення суб'єктів права власності майна загальносоюзних громадських організацій колишнього Союзу РСР, розташованого на території України, зазначене майно є загальнодержавною власністю. Пунктом 3 зазначеної постанови також передбачено, що до законодавчого визначення правонаступників майна загальносоюзних громадських організацій колишнього Союзу РСР ФДМУ здійснює право розпорядження цим майном у процесі приватизації та повноваження орендодавця майнових комплексів підприємств та організацій (їх структурних підрозділів). Отже, будь-яких нормативних актів, які б передбачали вибуття майна санаторію “Бердянськ” з державної власності не існує. На виконання вимог Постанови Верховної Ради України від 01.11.1996 р. № 461/96-ВР “Про проект Постанови Верховної Ради України про тлумачення Постанови Верховної Ради України “Про майно загальносоюзних громадських організацій колишнього Союзу РСР” Фондом було складено Перелік лікувально-оздоровчих організацій, установ та підприємств, які станом на 24.08.1991 р. знаходились у віданні Федерації незалежних профспілок України (колишньої Укрпрофради), підписаного керівниками ФДМУ та Федерації незалежних профспілок України 14.07.1997 р., до якого включено санаторій “Бердянськ”. Таким чином, в результаті складання зазначеного Переліку було підтверджено, що спірний об'єкт станом на 24.08.1991 р. знаходився не у власності, а лише у віданні Федерації незалежних профспілок України (колишньої Укрпрофради). З вищевикладеного випливає, що під час створення ПАТ “Укрпрофоздоровниця” спірне майно, що передавалось до статутного капіталу товариства, не переходило у його приватну власність, а залишалось і залишається у власності держави. Таким чином, ПАТ “Укрпрофоздоровниця”, не будучи власником майна, не мало права без згоди ФДМУ передавати у власність ПАТ “Приазовкурорт” спірне майно, як внесок до статутного капіталу чим порушило права держави в особі ФДМУ, позбавило її правомочностей з володіння, користування та розпорядження цим майном. З урахуванням зазначеного, позивач просить суд позов прокурора задовольнити повністю.

Відповідач 1 заявлені прокурором позовні вимоги вважає необґрунтованими та недоведеними з наступних підстав. Відповідач не згодний з доводами прокурора, що оспорюване рішення № 24 від 19.01.2006 р. суперечить вимогам законодавства України. Так, спірне рішення № 24 від 19.01.2006 р. “Про оформлення права власності” прийнято на підставі “Тимчасового положення про порядок державної реєстрації права власності та інших речових прав на нерухоме майно”, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 07.02.2002 р. № 7/5, та на підставі наданих документів про створення ЗАТ “Приазовкурорт” та про передачу майна у власність ЗАТ “Приазовкурорт” одним з його засновників ЗАТ “Укрпрофоздоровниця”. Отже, спірне нерухоме майно набуте відповідачем 2 на підставі правочину, а не на підставі спірного рішення. Також відповідач 1 вважає, що в теперішній час визнання недійсним спірного рішення порушить право власності відповідача 2, а діючим законодавством України, зокрема, ст. 147 ГК України та ст. 346 ЦК України, не передбачено позбавлення права власності субєкта господарювання шляхом визнання недійсним раніше виданого рішення про визнання права власності. Крім того, відповідач 1 зазначає, що значна частина спірного нерухомого майна збудована значно пізніше, ніж була прийнята постанова Ради Міністрів УРСР від 23.04.1960 р. № 606 “Про передачу профспілкам санаторіїв і будинків відпочинку Міністерства охорони здоровя УРСР”. Позивачем не надані докази будівництва державою спірного нерухомого майна. В приведеному в Додатку № 1 до постанови від 23.04.1960 р. № 606 переліку санаторіїв та будинків відпочинку містяться лише назви підприємств без зазначення точної адреси та без переліку кількості обєктів нерухомого майна, з яких складається їх цілісний майновий комплекс. Докази того, що обєкти, зазначені в спірному рішенні № 143 від 17.03.2005 р. та в Додатку № 1 до постанови від 23.04.1960 р. № 606, ідентичні в матеріалах даної справи відсутні. Навпаки, з огляду на те, що спірне нерухоме майно збудоване після 1960 року, відповідач 1 вважає, що вказане майно не могло бути передане за постановою від 23.04.1960 р. № 606. Також слід врахувати, що у Цивільному кодексі УРСР в редакції 1963 року містилися окрема глава 9 “Власність профспілкових та інших громадських організацій”, в якій останні були визначені як самостійні субєкти права власності. Таким чином, майно профспілкових та інших громадських організацій, необхідне їм для здійснення статутних завдань, ніколи не відносилося до державної (загальнонародної) власності. З урахуванням зазначеного, відповідач 1 просить суд в позові прокурора відмовити повністю, відзив (№ 01-0449/37 від 23.01.2012 р.) долучено до матеріалів справи.

Крім того, 08.02.2012 р. від відповідача 1 надійшла заява (вих. № 01-0614/37 від 31.01.2012 р.), якою просить суд застосувати до правовідносин з приводу скасування пунктів 7, 8.1 рішення Виконавчого комітету Бердянської міської ради Запорізької області № 24 від 19.01.2006 р. “Про оформлення права власності”, визнання за державою в особі ФДМУ права власності на спірні обєкти нерухомого майна та зобовязання витребувати з незаконного володіння ПАТ “Приазовкурорт” спірних обєктів нерухомого майна та повернути їх у власність держави в особі ФДМУ наслідки пропуску строку позовної давності та відмовити у звязку із цим у позові прокурора повністю. Вказану заяву відповідач 1 мотивує тим, що згідно з Регламентом виконавчого комітету Бердянської міської ради протоколи всіх засідань виконкому Бердянської міської ради з копіями прийнятих рішень на цих засіданнях надаються до Бердянської міжрайонної прокуратури. Також про час та місце проведення засідань виконкому повідомляється в приймальню прокуратури та передаються проекти рішень, які внесено до порядку денного засідань, для ознайомлення з ними працівників прокуратури, отже органам прокуратури було відомо про прийняття 19.01.2006 р. спірного рішення. Отже доводи про те, що про порушення права власності держави на спірне нерухоме майно стало відомо лише в серпні 2011 року під час прокурорської перевірки, є недоведеними та необґрунтованими.

Відповідач 2 в судове засідання не зявився, позовні вимоги не визнав, позов вважає безпідставним та необґрунтованим, у звязку з чим, просить суд у задоволенні позову прокурора відмовити повністю (відзив вих. № 08/1933 від 29.12.2011 р. та доповнення до відзиву вих. № 08/65 від 13.01.2012 р. долучені до матеріалів справи).

Крім того, в доповненні до відзиву, відповідач 2 просить відмовити в позовних вимогах та застосувати наслідки пропуску позовної давності. Вважає, що спір про визнання недійсним та скасування пунктів 7, 8.1 рішення Виконавчого комітету Бердянської міської ради Запорізької області № 24 від 19.01.2006 р. “Про оформлення права власності” повинен розглядатися в порядку адміністративного судочинства. Клопотання мотивовано тим, що положеннями статті 20 ГК України визначено способи захисту прав і законних інтересів суб'єктів господарювання та споживачів. Ними є, зокрема, визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб. Таким чином, вищезазначеними нормами не передбачено такого способу захисту прав, як скасування рішення органу державної влади або органу місцевого самоврядування, який не відповідає підвідомчості спорів, визначеній в ст. 12 ГПК України. Натомість, відповідно до ст. 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування їх службових та посадових осіб, інших субєктів при здійсненні ними владних управлінських функцій. До адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність субєктів владних повноважень, крім тих рішень щодо яких встановлений інший порядок оскарження.

Оскільки у спірних правовідносинах фактично має місце спір щодо права власності, то справа № 32/5009/7843/11 повинна розглядатися за правилами Господарського процесуального кодексу України, у звязку з наступним.

Пунктом 1 ч. 1 ст. 12 ГПК України передбачено, що господарським судам підвідомчі справи у спорах, що виникають при укладанні, зміні, розірванні і виконанні господарських договорів та з інших підстав. З огляду на приписи ч. 3 ст. 22 Закону України “Про судоустрій і статус суддів” від 07.07.2010 р. № 2453-VI, згідно з якими місцеві господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають з господарських правовідносин, а також інші справи, віднесені процесуальним законом до їх підсудності, та вимоги статей 1, 41, 12 ГПК України господарські суди розглядають справи в порядку позовного провадження, коли склад учасників спору відповідає приписам статті 1 ГПК України, а правовідносини, з яких виник спір, мають господарський характер. У вирішенні питання про те, чи є правовідносини господарськими, а спір господарським, слід виходити з визначень, наведених у ст. 3 ГК України. Господарський спір підвідомчий господарському суду, зокрема, за таких умов: а) участь у спорі субєкта господарювання; б) наявність між сторонами, по-перше, господарських відносин, врегульованих ЦК України, ГК України, іншими актами господарського і цивільного законодавства, і, по-друге, спору про право, що виникає з відповідних відносин; в) відсутність у законі норми, що прямо передбачала б вирішення такого спору судом іншої юрисдикції. Таким чином, господарські суди на загальних підставах вирішують усі спори між субєктами господарської діяльності, а також спори, повязані, в тому числі, з захистом права власності, в тому числі з визнанням цього права.

Зазначена правова позиція викладена в рекомендаціях Президії Вищого господарського суду України № 04-5/120 від 27.06.2007 р. “Про деякі питання підвідомчості і підсудності справ господарським судам” (з наступними змінами та доповненнями).

Представники третіх осіб в жодне судове засідання не зявилися, письмові пояснення по суті спору, а також витребувані ухвалами суду по справі документи і матеріали суду не надали, про поважність причин неявки суд жодного разу не попереджали.

Про дату, час та місце розгляду справи № 32/5009/7843/11 сторони по справі у справі повідомлялися належним чином ухвалами суду по справі № 32/5009/7843/11 від 12.12.2011 р., від 18.01.2012 р., від 15.02.2012 р. які на адресу суду підприємствами поштового звязку не поверталися.

Згідно з п. 3.9.1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 р. “Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції” в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.

За таких обставин, суд вважає, що ним вжиті достатні заходи для повідомлення сторін у справі про дату, час та місце розгляду справи № 32/5009/7843/11.

Відповідно до п. 3.9.2. постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 р. у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

У відповідності до ст. 22 ГПК України, сторони зобовязані добросовісно користуватися належними їм процесуальними правами, виявляти взаємну повагу до прав і охоронюваних законом інтересів другої сторони, вживати заходів до всебічного, повного та обєктивного дослідження всіх обставин справи.

За клопотанням сторін судове засідання велось із застосуванням технічних засобів фіксації судового процесу.

Судовий процес завершено 22.02.2012 р. оголошенням вступної та резолютивної частин рішення суду.

Розглянувши матеріали справи та вислухавши пояснення прокурора та представників сторін, суд

ВСТАНОВИВ:

Згідно Постанови Ради Міністрів УРСР № 606 від 23.04.1960 р. “Про передачу профспілкам санаторіїв і будинків відпочинку Міністерства охорони здоров'я УРСР”, Міністерство охорони здоров'я мало передати Українській республіканській раді профспілок з метою подальшого поліпшення організації відпочинку і санаторно-курортного обслуговування трудящих і підвищення ролі профспілок курортні установи, санаторії, будинки відпочинку та таке інше.

Згідно пункту 2 вказаної постанови № 606 від 23.04.1960 р., передача у відання профспілкових органів курортних установ, санаторіїв, будинків відпочинку та інших підприємств і організацій здійснювалася безоплатно, з усім обладнанням, транспортом, допоміжними підприємствами і підсобними господарствами, спорудами, жилими будинками, земельними ділянками, парками станом на 1 січня 1960 року, а також з асигнуваннями на їх утримання, планами з праці, фондами персональних надбавок, капіталовкладеннями, фондами на всі види матеріалів і лімітами на проектування за планом на 1960 рік, невикористаними централізованими коштами курортного збору і амортизаційного фонду та іншими коштами по балансу на 1 січня 1960 року.

Рішенням виконавчого комітету Ленінської районної ради м. Києва № 971 від 23.12.1991 р. зареєстровано ЗАТ “Укрпрофоздоровниця”, що створене на підставі майна його засновників Федерації професійних спілок України та Фонду соціального страхування України з тимчасової втрати працездатності. З 05.05.2011 р. правонаступником ЗАТ “Укрпрофоздоровниця” є Приватне акціонерне товариство лікувально-оздоровчих закладів профспілок України “Укрпрофоздоровниця” (третя особа на стороні відповідача 2 у справі).

Згідно акту прийому-передачі майна від 24.01.1992 р. Федерація незалежних профспілок України передала у власність Акціонерного товариства лікувально-оздоровчих закладів профспілок України “Укрпрофоздоровниця” Санаторій “Бердянськ”.

20.06.2002 р. Рішенням загальних зборів ЗАТ лікувально-оздоровчих закладів профспілок України “Укрпрофоздоровниця” № 2/6, оформленого Протоколом № 2, було ухвалено виступити останньому співзасновником ЗАТ “Приазовкурорт”, реорганізувавши його шляхом перетворення Приазовське ДП ЗАТ лікувально-оздоровчих закладів профспілок України “Укрпрофоздоровниця” в закрите акціонерне товариство. Цим же рішенням загальних зборів схвалено проекти установчих документів ЗАТ “Приазовкурорт” та встановлено, що вкладом ЗАТ “Укрпрофоздоровниця” до статутного фонду ЗАТ “Приазовкурорт” є майнові права на фінансові інвестиції у вигляді 100 % статутного фонду реорганізованого Приазовського дочірнього підприємства ЗАТ лікувально-оздоровчих закладів профспілок України “Укрпрофоздоровниця”.

Рішенням установчих зборів ЗАТ “Приазовкурорт” від 31.10.2002 р., оформленого протоколом № 1/1, вирішено створити ЗАТ “Приазовкурорт” та затвердити статут ЗАТ “Приазовкурорт” .

В Установчому договорі про створення і діяльність ЗАТ “Приазовкурорт” зазначено, що засновниками юридичної особи є ЗАТ лікувально-оздоровчих закладів профспілок України “Укрпрофоздоровниця” та Запорізька обласна Рада професійних спілок.

Відповідно до “Акту приймання-передачі майна майнового комплексу Приазовського дочірнього підприємства, що належить на правах власності ЗАТ “Укрпрофоздоровниця” у власність ЗАТ “Приазовкурорт”, як внесок до Статутного фонду” від 30.10.2002 р. було передано майновий комплекс Санаторій “Бердянськ” у власність ЗАТ “Приазовкурорт” як внесок ЗАТ лікувально-оздоровчих закладів профспілок України “Укрпрофоздоровниця” до статутного фонду Товариства (на підставі свідоцтва про право власності), додаток № 2 до акту приймання-передачі від 30.10.2002 р.).

Згідно з п. 1.1 Статуту ПАТ “Приазовкурорт”, затвердженого позачерговими Загальними зборами акціонерів ЗАТ “Приазовкурорт”, протокол № 2 від 05.10.2011 р., і зареєстрованого 12.10.2011 р. за 3 10991050039000201, ЗАТ “Приазовкурорт” створено відповідно до установчого договору про створення та діяльність ЗАТ “Приазовкурорт” від 31.10.2002 р. шляхом перетворення Приазовського Дочірнього підприємства ЗАТ лікувально-оздоровчих закладів профспілок України “Укрпрофоздоровниця” у вищенаведене акціонерне товариство. ЗАТ “Приазовкурорт” змінено своє найменування на ПАТ “Приазовкурорт”. ПАТ “Приазовкурорт” (відповідач 2 у справі) є повним правонаступником Приазовського Дочірнього підприємства ЗАТ лікувально-оздоровчих закладів профспілок України “Укрпрофоздоровниця”.

19.01.2006 р. Виконавчий комітет Бердянської міської ради Запорізької області, керуючись пп. 10 п. “б” ст. 30 Закону України “Про місцеве самоврядування в Україні”, ст. 25 Статуту територіальної громади міста Бердянська, Законом України “Про власність”, Тимчасовим положенням про порядок реєстрації на нерухоме майно від 07.02.2002 р. № 7/5, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України від 28.01.2003 р. № 66/7387, на підставі листів ЗАТ “Приазовкурорт” від 07.05.2005 р. № 04/576, від 05.07.2005 р. № 04/575 та рішення вісімнадцятої (позачергової) сесії Бердянської міської ради ХХІV скликання від 25.12.2003 р. № 18 “Про припинення права користування та передачу в оренду земельних ділянок ЗАТ “Приазовкурорт” було прийнято рішення № 24 “Про оформлення права власності”.

Зазначеним рішенням № 24 від 19.01.2006 р., пунктами 7, 8.1, Виконком Бердянської міської ради (відповідач 1 у справі) вирішив оформити право власності за ЗАТ “Приазовкурорт” (балансоутримувач Санаторій Бердянськ”) на домоволодіння по вул. Макарова, 3ж, що складається з житлового будинку “А”, житлової прибудови “А1” та на комплекс будівель та споруд по бул. Тінистому, 3, що складається з основних будівель “А, Б, В”, прибудов “а, в”, двох ганків до “А”, ганку до “а”, козирка до “А”, двох ганків до “Б”, балкону до “Б”, ганку до “в”, складу “Г”, господарчої будівлі “Д”, навісу “Ж”, паркану № 1, замощення І.

На підставі зазначеного рішення № 24 від 19.01.2006 р. Виконком Бердянської міської ради видав:

Свідоцтво від 02.02.2006 р. серія ЯЯЯ № 058334 про право колективної власності ЗАТ “Приазовкурорт” на комплекс будівель та споруд за адресою: м. Бердянськ Запорізької області, бул. Тінистий, 3, що складається з основних будівель “А, Б, В”, прибудов “а, в”, двох ганків до “А”, ганку до “а”, козирка до “А”, двох ганків до “Б”, балкону до “Б”, ганку до “в”, складу “Г”, господарчої будівлі “Д”, навісу “Ж”, паркану № 1, замощення І;

Свідоцтво від 03.02.2006 р. серія ЯЯЯ № 058338 про право колективної власності ЗАТ “Приазовкурорт” на домоволодіння за адресою: м. Бердянськ Запорізької області, вул. Макарова, 3ж, що складаються з житлового будинку “А”, житлової прибудови “А1”.

Відповідно до інформаційних довідок права власності ЗАТ “Приазовкурорт” на комплекс будівель та споруд за адресою: м. Бердянськ Запорізької області, бул. Тінистий, 3, що складається з основних будівель “А, Б, В”, прибудов “а, в”, двох ганків до “А”, ганку до “а”, козирка до “А”, двох ганків до “Б”, балкону до “Б”, ганку до “в”, складу “Г”, господарчої будівлі “Д”, навісу “Ж”, паркану № 1, замощення І; на домоволодіння за адресою: м. Бердянськ Запорізької області, вул. Макарова, 3ж, що складаються з житлового будинку “А”, житлової прибудови “А1” було внесено Бердянським комунальним підприємством з технічної інвентаризації до реєстру прав власності на нерухоме майно.

Оцінивши фактичні обставини справи, вивчивши нормативне регулювання спірних правовідносин, суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог, виходячи з наступного.

Згідно статті 10 Конституції Української Радянської Соціалістичної Республіки (прийнятої позачерговою сьомою сесією Верховної Ради Української РСР дев'ятого скликання 20 квітня 1978 року) встановлено, що основу економічної системи Української РСР становить соціалістична власність на засоби виробництва у формі державної (загальнонародної) і колгоспно-кооперативної власності. Соціалістичною власністю є також майно профспілкових та інших громадських організацій, необхідне їм для здійснення статутних завдань.

Відповідно до ст. 87 Цивільного кодексу Української РСР (в редакції 1963 року), соціалістичною власністю є: державна (загальнодержавна) власність; колгоспно-кооперативна власність; власність профспілкових та інших громадських організацій.

Статтею 89 ЦК УРСР визначено, що державна власність основна форма соціалістичної власності. Держава є єдиним власником всього державного майна.

Після розпаду СРСР правонаступником Української республіканської Ради профспілок стала Рада Федерації незалежних профспілок України, правонаступником якої, в свою чергу, є Федерація професійних спілок України.

Статтею 1 Закону України “Про підприємства, установи та організації союзного підпорядкування, розташованих на території України” від 10.09.1991 р. № 1540-XII встановлено, що майно підприємств, установ і організацій та інших об'єктів союзного підпорядкування є державною власністю.

Постановою Верховної Ради Української РСР “Про захист суверенних прав власності Української РСР” від 29.11.1990 р. № 506 введено мораторій на території республіки на будь-які зміни форми власності і власника державного майна до введення в дію Закону Української РСР про роздержавлення майна.

Постановою Верховної Ради України від 04.02.1994 р. № 3943-ХП “Про майно загальносоюзних громадських організацій колишнього Союзу РСР” визначено, що тимчасово, до законодавчого визначення субєктів права власності майна загальносоюзних громадських організацій колишнього Союзу РСР, розташованого на території України останнє є загальнодержавною власністю.

Пунктом 3 зазначеної Постанови також передбачено, що до законодавчого визначення правонаступників майна загальносоюзних громадських організацій колишнього Союзу РСР є Фонд державного майна, який здійснює право розпорядження цим майном у процесі приватизації та повноваження орендодавця майнових комплексів підприємств та організацій.

Згідно статті 1 Тимчасового Положення “Про Фонд державного майна України”, затвердженого постановою Верховної Ради України від 07.07.1992 р., Фонд державного майна України здійснює державну політику у сфері приватизації державного майна та виступає орендодавцем майнових комплексів, що є загальнодержавною власністю.

Виходячи з наведених норм законодавства, суд дійшов висновку, що майно, яке передане у відання профспілок на підставі постанови Ради Міністрів УРСР № 606 від 23.04.1960 р., є державною (загальнодержавною) власністю.

Таким чином, Федерація незалежних профспілок України за відсутності згоди Фонду державного майна України неправомірно передало до ЗАТ “Укрпрофоздоровниця” майно Санаторію “Бердянськ”.

Суд вважає безпідставними заперечення відповідача 2 щодо правомірного набуття ними права власності на комплекс будівель та споруд Санаторію “Бердянськ”, виходячи з наступного.

Свою правову позицію відповідач 2 обґрунтовує тим, що постановою Ради Міністрів УРСР № 606 від 23.04.1960 р., якою передбачалася передача у відання профспілкових органів курортних установ, санаторіїв, будинків відпочинку та інших підприємств і організацій здійснити безоплатно, з усім обладнанням, транспортом, допоміжними підприємствами і підсобними господарствами, спорудами, жилими будинками, земельними ділянками, парками станом на 1 січня 1960 року, передбачалося під фразою “передача у відання” саме закріплення цього майна на праві власності.

Суд вважає, що така правова позиція відповідачів, суперечить нормам законодавства про власність, згідно з якими право власності, це врегульовані законом суспільні відносини щодо володіння, користування та розпорядження майном.

Відповідач 2, заперечуючи правову позицію прокурора та позивача, зазначає, що прокурор безпідставно вважає фразу “передачу у відання” як право лише на володіння і користування цим державним майном (без розпорядження) і посилається при цьому на ч. 1 ст. 137 Закону України “Про власність”, чинного на момент виникнення спірних правовідносин, згідно якої майно, що є державною власністю і закріплене за держаним підприємством, належить йому на праві повного господарського відання, крім випадків, передбачених законодавством України.

Суд вважає, що наведена відповідачем норма ніяким чином не спростовує позицію прокурора та позивача, оскільки у даному випадку мова йде про майно державного підприємства, тобто у разі передання у відання державному підприємству державного майна форма власності не змінюється і майно і далі перебуває у державній власності, а от вибуття його з державної власності можливе лише в ході приватизації державного майна.

Крім того, нормами чинного законодавства, зокрема ст. 136 ГК України визначено, що право господарського відання є речовим правом субєкта підприємництва, який володіє, користується і розпоряджається майном, закріпленим за ним саме власником (уповноваженим ним органом), з обмеженням правомочності розпорядження щодо окремих видів майна за згодою власника у випадках, передбачених цим Кодексом та іншими законами.

Власник майна, закріпленого на праві господарського відання за субєктом підприємництва, здійснює контроль за використанням та збереженням належного йому майна безпосередньо або через уповноважений ним орган, не втручаючись в оперативно-господарську діяльність підприємства.

Отже, з системного аналізу вищевикладених фактичних обставин справи та норм законодавства слідує, що ЗАТ “Укрпрофоздоровниця” не набувши на законних підставах права власності на спірне майно, не мало права без згоди Фонду державного майна України передавати державне майно Санаторію “Бердянськ” у власність ЗАТ “Приазовкурорт” .

Відповідно до преамбули оспорюване рішення № 24 від 19.01.2006 р. прийнято на підставі пп. 10 п. “б” ст. 30 Закону України “Про місцеве самоврядування в Україні”, ст. 25 Статуту територіальної громади міста Бердянська, Законом України “Про власність”, Тимчасовим положенням про порядок реєстрації на нерухоме майно від 07.02.2002 р. № 7/5, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України від 28.01.2003 р. № 66/7387, з урахуванням поданих матеріалів, підтверджуючих право власності.

Таким чином, рішення Виконавчого комітету Бердянської міської ради Запорізької області № 24 від 19.01.2006 р. “Про оформлення права власності”, яке оспорюється прокурорам та позивачем, є юридичною формою рішення цього органу, яке породжує певні правові наслідки для ЗАТ “Призовкурорт” (правонаступником якого є відповідач 2 у справі), отже є актом ненормативного характеру (індивідуальним актом).

При прийнятті актів як нормативного, так і ненормативного (індивідуального характеру) державний чи інший орган повинен бути на це уповноважений, діяти в межах наданої йому компетенції.

Ця норма, в першу чергу, закріплена Конституцією України, у статті 19 якої зазначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобовязані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Отже, у справах щодо оскарження рішень органів державної влади чи органів місцевого самоврядування суд повинен перевірити чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, в межах та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України, з використанням повноважень з метою, з якою це повноваження надано, обґрунтовано, безсторонньо, добросовісно, розсудливо, з дотриманням принципу рівності перед законом, пропорційно, з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення, своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Аналогічна правова позиція підтримана в розясненнях президії Вищого арбітражного суду України від 26.01.2000 р. № 02-5/35 “Про деякі питання практики вирішення спорів, повязаних з визнанням недійсними актів державних чи інших органів” (з наступними змінами та доповненнями), пунктом 2 яких передбачено, що підставами для визнання акта недійсним є невідповідність його вимогам чинного законодавства та/або визначеній законом компетенції органу, який видав цей акт. Обовязковою умовою визнання акта недійсним є також порушення у звязку з прийняттям відповідного акта прав та охоронюваних законом інтересів підприємства чи організації - позивача у справі. Якщо за результатами розгляду справи факту такого порушення не встановлено, у господарського суду немає правових підстав для задоволення позову.

Статтею 10 Закону України “Про місцеве самоврядування в Україні” № 280/97-ВР від 21.05.1997 р. передбачено, що сільські, селищні, міські ради є органами місцевого самоврядування, що представляють відповідні територіальні громади та здійснюють від їх імені та в їх інтересах функції і повноваження місцевого самоврядування, визначені Конституцією України та іншими законами.

У відповідності до ст. 25 Закону України “Про місцеве самоврядування в Україні” сільські, селищні, міські ради правомочні розглядати і вирішувати питання, віднесені Конституцією України, цим та іншими Законами до їх відання.

Статтею 11 вказаного Закону України визначено, що виконавчими органами сільських, селищних, міських рад є їх комітети, відділи, управління та інші виконавчі органи, які відповідно до ст. 5 цього Закону входять в систему органів місцевого самоврядування.

Згідно зі ст. 59 Закону України “Про місцеве самоврядування в Україні” виконавчий комітет сільської, селищної, міської ради в межах своїх повноважень приймає нормативні та інші акти у формі рішень.

Статтею 30 цього ж Закону визначені повноваження виконавчих органів сільських, селищних, міських рад в галузі житлово-комунального господарства, побутового, торговельного обслуговування, громадського харчування, транспорту і звязку.

Так, підпунктом 10 пункту “б” ч. 1 Закону України “Про місцеве самоврядування в Україні” до делегованих повноважень виконавчих органів сільських, селищних, міських рад в цій галузі віднесені облік та реєстрація відповідно до закону об'єктів нерухомого майна незалежно від форм власності.

Відповідно до п. 6.1 Тимчасового положення “Про порядок реєстрації прав власності на нерухоме майно”, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 07.02.2002 р. № 7/5 і зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 18.02.2002 р. за № 157/6445, оформлення права власності на об'єкти нерухомого майна провадиться з видачею свідоцтва про право власності місцевими органами виконавчої влади, місцевого самоврядування фізичним особам та юридичним особам на новозбудовані, перебудовані або реконструйовані об'єкти нерухомого майна за наявності акта про право власності на землю або рішення про відведення земельної ділянки для цієї мети та за наявності акта комісії про прийняття об'єкта і введення його в експлуатацію.

Таким чином, з аналізу вище наведених норм законодавства, судом встановлено, що на час винесення Виконавчим комітетом Бердянської міської ради Запорізької області оспорюваного рішення № 24 від 19.01.2006 р. визначений законом обсяг повноважень виконавчих органів сільських, селищних, міських рад в галузі житлово-комунального господарства, побутового, торговельного обслуговування, громадського харчування, транспорту і звязку передбачав здійснення заходів, спрямованих на оформлення права власності на обєкти нерухомого майна за фізичними чи юридичними особами за наявності встановленого діючим на той час законодавством переліку правовстановлюючих документів.

Згідно зі статтею 21 ЦК України суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси.

Статтею 33 ГПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Отже, враховуючи вищевикладене у сукупності, суд дійшов висновку, що рішення № 24 від 19.01.2006 р. “Про оформлення права власності” хоча і прийнято відповідачем 1 в межах наданої Виконкому Бердянської міської ради на час його винесення компетенції, але без дотримання вимог чинного на час його винесення законодавства, чим порушує права та охоронювані законом інтереси держави в особі Фонду державного майна України.

У звязку з цим, суд вважає обґрунтованою та такою, що підлягає задоволенню, вимога прокурора про визнання недійсним пунктів 7, 8.1. рішення Виконавчого комітету Бердянської міської ради Запорізької області № 24 від 19.01.2006 р. “Про оформлення права власності”.

Крім того, прокурором заявлена вимога про визнання права власності держави в особі Фонду державного майна України на комплекс будівель та споруд ПАТ “Приазовкурорт” (балансоутримувач Санаторій “Бердянськ”) за адресою: м. Бердянськ Запорізької області, бул. Тінистий, 3, що складається з основних будівель “А, Б, В”, прибудов “а, в”, двох ганків до “А”, ганку до “а”, козирка до “А”, двох ганків до “Б”, балкону до “Б”, ганку до “в”, складу “Г”, господарчої будівлі “Д”, навісу “Ж”, паркану № 1, замощення І.

Статтею 328 ЦК України встановлено, що право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

За приписами ст. 392 ЦК України власник майна може предявити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.

Відтак, виходячи з наведеного, позов про визнання права власності подається у випадках, коли належне певній особі право або набуття цією особою права не визнається, оспорюється іншою особою або у разі відсутності в неї документів, що засвідчують належність їй такого права.

Частиною 1 ст. 386 ЦК України закріплено, що держава забезпечує рівний захист прав усіх субєктів права власності.

Відповідно до приписів ст. 321 ЦК України, право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Як свідчать матеріали даної справи, право власності держави України на спірні обєкти нерухомості не визнається відповідачем 2 по справі.

При цьому, доводи відповідача 2 про правомірність набуття права власності на спірні обєкти нерухомості Федерацією незалежних профспілок України та законне розпорядження ними шляхом вкладення до статутного капіталу створеного ЗАТ “Приазовкурорт”, суд визнав такими, що суперечать нормам чинного законодавства України та фактичним обставинам справи.

На підставі викладеного, враховуючи те, що господарським судом встановлено наявність обставин та підстав, що підтверджують право власності держави в особі уповноваженого органу Фонду державного майна України на спірне нерухоме майно, судом визнається за позивачем право власності на обєкти нерухомого майна за адресою: м. Бердянськ Запорізької області, бул. Тінистий, 3, що складається з основних будівель “А, Б, В”, прибудов “а, в”, двох ганків до “А”, ганку до “а”, козирка до “А”, двох ганків до “Б”, балкону до “Б”, ганку до “в”, складу “Г”, господарчої будівлі “Д”, навісу “Ж”, паркану № 1, замощення І. У звязку з чим, судом позовні вимоги прокурора в цій частині задовольняються повністю.

Щодо вимоги про витребування із чужого незаконного володіння ПАТ “Приазовкурорт” спірних будівель і споруд та повернення їх у власність держави в особі Фонду державного майна України, то в цій частині вимоги прокурора суд також вважає, такими, що підлягають задоволенню, виходячи з наступного.

Згідно зі ст. 387 ЦК України, власник має право звернутися до суду з вимогою про витребування свого майна із чужого незаконного володіння. Зокрема, правом на подання віндикаційного позову наділені як власники, так і титульні во лодільці, які на час подання позову не володіли цим майном. При цьому позивач повинен довести належність йому майна на праві власності чи на іншому речо вому праві. Відповідачем за віндикаційним позовом виступає незаконний воло ділець майна, незалежно від того чи знає він про неправомірність і незаконність свого володіння, чи ні. Незаконним володільцем визнається така осо ба, яка здійснює володіння майном без належних правових підстав.

Оскільки, як встановлено судом, прокурором та позивачем в ході розгляду цієї справи доведено факт володіння відповідачем спірним нерухомим майном без відповідної правової підстави, судом задовольняється позовна вимога про витребування із чужого незаконного володіння ПАТ “Приазовкурорт” обєктів нерухомості Санаторію “Бердянськ” за адресою: м. Бердянськ Запорізької області, бул. Тінистий, 3, що складається з основних будівель “А, Б, В”, прибудов “а, в”, двох ганків до “А”, ганку до “а”, козирка до “А”, двох ганків до “Б”, балкону до “Б”, ганку до “в”, складу “Г”, господарчої будівлі “Д”, навісу “Ж”, паркану № 1, замощення І та повернення їх у власність держави в особі Фонду державного майна України.

Клопотання прокурора про визнання поважними причини пропуску строку позовної давності для звернення до суду з позовом у даній справі та поновлення строку позовної давності за цим позовом, а також заява відповідача 2 про застосування до правовідносин з приводу скасування пунктів 7, 8.1. рішення Виконавчого комітету Бердянської міської ради Запорізької області № 24 від 19.01.2006 р. “Про оформлення права власності”, визнання за державою в особі ФДМУ права власності на спірні обєкти нерухомого майна та зобовязання витребувати з незаконного володіння ПАТ “Приазовкурорт” спірних обєктів нерухомого майна та повернути їх у власність держави в особі ФДМУ наслідків пропуску строку позовної давності судом відхиляються як безпідставні та необґрунтовані, виходячи з наступного.

Право власності є безстроковим і може бути припинено лише з підстав, визначених законом, перелік яких є вичерпним (ст. 346 ЦК України).

Дії органів державної влади та місцевого самоврядування, спрямовані на позбавлення субєкта права власності після державної реєстрації такого права поза межами підстав, визначених у законі, є такими, що порушують право власності. На позовні вимоги про визнання недійсним акта органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, яким порушено право власності або інше речове право, відповідно до пункту 4 частини першої статті 268 ЦК України не поширюється строк позовної давності.

Зазначена правова позиція викладена в Інформаційному листі Вищого арбітражного суду України від 31.01.2001 р. № 01-8/98 “Про деякі приписи законодавства, яке регулює питання, повязані із здійсненням права власності та його захистом” (з урахуванням наступних змін і доповнень).

Отже, прокурор та позивачі надали всі необхідні докази в обґрунтування позовних вимог.

Доводи відповідачів 1 і 2 в обґрунтування наданих ним заперечень суд визнав хибними.

Враховуючи викладене, суд вважає вимоги прокурора про визнання недійсними пунктів 7, 8.1 рішення Виконавчого комітету Бердянської міської ради Запорізької області № 24 від 19.01.2006 р. “Про оформлення права власності”, визнання права власності за державою України в особі Фонду державного майна України на обєкт нерухомого майна Приватного акціонерного товариства “Приазовкурорт” за адресою: бул. Тінистий 3,м. Бердянськ, Запорізька область, що складається з основних будівель “А, Б, В”, прибудов “а, в”, двох ганків до “А”, ганку до “а”, козирка до “А”, двох ганків до “Б”, балкону до “Б”, ганку до “в”, складу “Г”, господарчої будівлі “Д”, навісу “Ж”, паркану № 1, замощення І; витребування із чужого незаконного володіння Приватного акціонерного товариства “Приазовкурорт” обєкт нерухомості за адресою: бул. Тінистий 3, м. Бердянськ, Запорізька область, що складається з основних будівель “А, Б, В”, прибудов “а, в”, двох ганків до “А”, ганку до “а”, козирка до “А”, двох ганків до “Б”, балкону до “Б”, ганку до “в”, складу “Г”, господарчої будівлі “Д”, навісу “Ж”, паркану № 1, замощення І, та повернення їх у власність держави в особі Фонду державного майна України доведеними, заснованими на законі, обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Відповідно до ст. 49 ГПК України, враховуючи, що сторонами не були подані належні та допустимі докази у підтвердження балансової вартості спірних будівель, судом судові витрати присуджуються до стягнення з відповідачів 1 і 2 порівну, оскільки спір доведено до суду з їх вини, в розмірі, передбаченому Законом України “Про судовий збір”.

Керуючись ст., ст. 22, 32, 33, 44, 49, 82-85 ГПК України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позов Бердянського міжрайонного прокурора Запорізької області в інтересах держави в особі органу, уповноваженого державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах, Фонду державного майна України, м. Київ до Виконавчого комітету Бердянської міської ради Запорізької області, м. Бердянськ Запорізької області та до Приватного акціонерного товариства “Приазовкурорт”, м. Бердянськ Запорізької області про визнання недійсними пунктів 7, 8.1 рішення Виконавчого комітету Бердянської міської ради Запорізької області № 24 від 19.01.2006 р. “Про оформлення права власності”, визнання права власності за державою України в особі Фонду державного майна України на обєкт нерухомого майна Приватного акціонерного товариства “Приазовкурорт” за адресою:бул. Тінистий 3, м. Бердянськ, Запорізька область, що складається з основних будівель “А, Б, В”, прибудов “а, в”, двох ганків до “А”, ганку до “а”, козирка до “А”, двох ганків до “Б”, балкону до “Б”, ганку до “в”, складу “Г”, господарчої будівлі “Д”, навісу “Ж”, паркану № 1, замощення І; витребування із чужого незаконного володіння Приватного акціонерного товариства “Приазовкурорт” обєкт нерухомості за адресою: бул. Тінистий 3, м. Бердянськ, Запорізька область, що складається з основних будівель “А, Б, В”, прибудов “а, в”, двох ганків до “А”, ганку до “а”, козирка до “А”, двох ганків до “Б”, балкону до “Б”, ганку до “в”, складу “Г”, господарчої будівлі “Д”, навісу “Ж”, паркану № 1, замощення І, та повернення їх у власність держави в особі Фонду державного майна України задовольнити повністю.

2. Визнати недійсними пункти 7, 8.1. рішення Виконавчого комітету Бердянської міської ради Запорізької області № 24 від 19.01.2006 р. “Про оформлення права власності”.

3. Визнати право власності держави в особі Фонду державного майна України, (01601, м. Київ, вул. Кутузова, буд. 18/9, код ЄДРПОУ 00032945) на обєкт нерухомого майна ПАТ “Приазовкурорт” за адресою: бул. Тінистий 3, м. Бердянськ, Запорізька область, що складається з основних будівель “А, Б, В”, прибудов “а, в”, двох ганків до “А”, ганку до “а”, козирка до “А”, двох ганків до “Б”, балкону до “Б”, ганку до “в”, складу “Г”, господарчої будівлі “Д”, навісу “Ж”, паркану № 1, замощення І.

4. Витребувати із чужого незаконного володіння Приватного акціонерного товариства “Приазовкурорт”, (71100, м. Бердянськ Запорізької області, вул. Котляревського, буд. 12/24, код ЄДРПОУ 02647763) обєкт нерухомості ПАТ “Приазовкурорт” за адресою: бул. Тінистий 3, м. Бердянськ, Запорізька область, що складається з основних будівель “А, Б, В”, прибудов “а, в”, двох ганків до “А”, ганку до “а”, козирка до “А”, двох ганків до “Б”, балкону до “Б”, ганку до “в”, складу “Г”, господарчої будівлі “Д”, навісу “Ж”, паркану № 1, замощення І та повернути їх у власність держави в особі Фонду державного майна України, (01601, м. Київ, вул. Кутузова, буд. 18/9, код ЄДРПОУ 00032945).

У разі добровільного невиконання, видати наказ на примусове виконання рішення.

5. Стягнути з Виконавчого комітету Бердянської міської ради Запорізької області, (71112, м. Бердянськ Запорізької області, пл. І-ї Бердянської ради, буд. 2, код ЄДРПОУ 02140805) на користь Державного бюджету України (отримувач: УДКСУ у м. Запоріжжя (Орджонікідзевський район); банк отримувача: УДКСУ у м. Запоріжжя (Орджонікідзевський район; МФО 813015; код ЄДРПОУ 38025409; рахунок № 31215206783007; код бюджетної класифікації 22030001; символ звітності банку 050) 1646 (одну тисячу шістсот сорок шість) грн. 75 коп. судового збору. Видати наказ.

6. Стягнути з Приватного акціонерного товариства “Приазовкурорт”, (71100, м. Бердянськ Запорізької області, вул. Котляревського, буд. 12/24, код ЄДРПОУ 02647763, р/р № 26001702934007 в АТ “Райффайзен Банк Аваль” м. Київ, МФО 380805) на користь Державного бюджету України (отримувач: УДКСУ у м. Запоріжжя (Орджонікідзевський район); банк отримувача: УДКСУ у м. Запоріжжя (Орджонікідзевський район; МФО 813015; код ЄДРПОУ 38025409; рахунок № 31215206783007; код бюджетної класифікації 22030001; символ звітності банку 050) 1646 (одну тисячу шістсот сорок шість) грн. 75 коп. судового збору. Видати наказ.

Головуючий Н.А. Колодій

Судді Н.Г.Зінченко

Л.П. Кагітіна

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня підписання. Рішення підписано у повному обсязі 03.03.2012 р.