Ухвала суду № 21970427, 14.02.2012, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа: № 2а-15808/10/2670 Головуючий у 1-й інстанції: Федорчук А.Б.

Суддя-доповідач: Романчук О.М

У Х В А Л А

Іменем України

"14" лютого 2012 р. м. Київ

Головуючий суддя Романчук О.М

Судді: Глущенко Я.Б. Шелест С.Б. при секретарі: Воронець Н.В.,

розглянувши у судовому засіданні апеляційну скаргу Спеціалізованої державної податкової інспекції у м. Києві по роботі з великими платниками податків на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 31 березня 2011 року у справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Альянс Ойл Україна»до Спеціалізованої державної податкової інспекції у м. Києві по роботі з великими платниками податків про визнання нечинним податкового повідомлення-рішення від 04.10.2010 року № 0000824240/0, -

В С Т А Н О В И В :

Товариство з обмеженою відповідальністю «Альянс Ойл Україна»звернулися до Окружного адміністративного суду м. Києва із позовом до Спеціалізованої державної податкової інспекції у м. Києві по роботі з великими платниками податків про визнання нечинним податкового повідомлення-рішення від 04.10.2010 року № 0000824240/0.

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 31 березня 2011 року позов задоволено повністю. Визнано нечинним податкове повідомленнярішення Спеціалізованої державної податкової інспекції у м. Києві по роботі з великими платниками податків від 04.10.2010 р. № 0000824240/0. Визнано нечинним податкове повідомленнярішення Спеціалізованої державної податкової інспекції у м. Києві по роботі з великими платниками податків від 23.12.2010 р. № 0000824240/1.

Не погоджуючись з прийнятим рішенням, відповідач по справі подали апеляційну скаргу, в якій просили скасувати постанову суду першої інстанції та прийняти нову, якою у задоволенні позову відмовити.

Заслухавши суддю-доповідача, учасників процесу, які зявилися у судове засідання, дослідивши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з наступних підстав.

Відповідно до ч. 1 ст. 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших субєктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджується матеріалами справи, що Спеціалізованою державною податковою інспекцією у м. Києві по роботі з великими платниками податків було проведено документальну невиїзну перевірку Товариства з обмеженою відповідальністю «Альянс Ойл Україна»з питання формування податкового кредиту з податку на додану вартість за березень, квітень 2010 року по взаємовідносинах з ТОВ «Онікс Союз», ТОВ «Контанго Трейд»та ТОВ «ЮБП-Ойл», про що складено Акт від 20.09.2010 року № 460/42-40/34531124.

Зазначеним актом перевірки зафіксовано порушення позивачем п.п. 7.2.3, 7.2.4 п. 7.2.6, п. 7.2, п.п. 7.4.1, п. 7.4, п.п. 7.5.1 п. 7.5 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість»від 03.04.1997 № 168/97-ВР зі змінами та доповненнями, в результаті чого занижено податок на додану вартість на загальну суму 853 999 грн. (заберезень 2010 року в сумі 408119 грн., за квітень 2010 року в сумі 445880 грн.)

Відповідно Спеціалізованою державною податковою інспекцією у м. Києві по роботі з великими платниками податків прийнято податкове повідомлення-рішення № 0000824240/0 від 04.10.2010 р., яким за позивачем визначено суму податкового зобовязання з податку на додану вартість в розмірі 1280 998 грн., в тому числі за основним платежем - 853 999 грн. та 426 999 грн. - штрафні (фінансові) санкції.

Позивач, не погоджуючись з прийнятим податковим повідомленням-рішенням, оскаржив його в адміністративному порядку.

За результатами розгляду скарги позивача Спеціалізованою державною податковою інспекцією у м. Києві по роботі з великими платниками податків винесено податкове повідомленнярішення від 23.12.2010 р. № 0000824240/1.

Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та висновкам суду першої інстанції, колегія суддів зазначає наступне.

Спеціальним законом, який визначає платників податків на додану вартість, обєкти, базу та ставки оподаткування, перелік неоподатковуваних і звільнених від оподаткування операцій, особливості оподаткування експортних та імпортних операцій, поняття податкової накладної, порядок обліку, звітування та внесення податку до бюджету є Закон України «Про податок на додану вартість»від 03.04.1997 № 168/97-ВР (далі - Закон № 168/97-ВР).

Згідно п. 1.7 ст. 1 Закону податковий кредит це сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобовязання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом.

Відповідно до п.п. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону № 168/97-ВР податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 81 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари (послуги) та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Відповідно п.п. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону № 168/97-ВР до податкового кредиту не дозволяється включення суми податку на додану вартість, сплаченого в звязку з придбанням товарів (робіт, послуг), що не відносяться до складу валових витрат чи основних фондів (п.п. 7.4.4 п. 7.4 ст. 7) та витрати по сплаті податку на додану вартість, що не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (п.п. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7). У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим підпунктом документами, платник податку несе відповідальність у вигляді фінансових санкцій, установлених законодавством, нарахованих на суму податкового кредиту, не підтверджену зазначеними цим підпунктом документами.

Отже, Закон України «Про податок на додану вартість»визначає два випадки неможливості включення витрат по сплаті податку на додану вартість до податкового кредиту:

- у разі, коли вартість придбаних товарів не відноситься до складу валових витрат виробництва (обігу) чи основних фондів;

- у разі не підтвердження витрат по сплаті податку на додану вартість податковими накладними чи митними деклараціями.

Інших підстав для не включення до складу податкового кредиту витрат по сплаті податку на додану вартість зазначений Закон не містить.

Підпунктом 7.2.3 п. 7.2 ст. 7 цього ж Законувизначено, що податкова накладна складається у момент виникнення податкових зобов'язань продавця у двох примірниках. Оригінал податкової накладної надаються покупцю, копія залишається у продавця товарів (робіт, послуг). Податкова накладна є звітним податковим документом і одночасно розрахунковим документом, при цьому платники податку повинні зберігати податкові накладні протягом строку, передбаченого законодавством для зобов'язань із сплати податків.

Відповідно до ст. 42 Господарського кодексу України підприємництво - це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб'єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку.

З матеріалів справи вбачається, що між ТОВ «Альянс Ойл Україна» (Покупець) та ТОВ «Онікс Союз»(Продавець) укладено договір № 03/19 купівлі-продажу нафтопродуктів від 20.03.2010 р., п. 11.1 якого передбачено, що Продавець продає, а Покупець купує для подальшої реалізації нафтопродукти в подальшому товар. Обєм кожної партії товару, ціна, залізничні і поштові реквізити, по яким буде здійснюватись поставка товару, обумовлюються в Додатках до Договору, які являються невідємною частиною даного договору.

Між ТОВ «Альянс Ойл Україна»(Покупець) та ТОВ «Контанго Трейд» (Продавець) укладено договір № 1604/10-19 купівлі-продажу нафтопродуктів від 16.04.2010 р., п. 1.1 якого передбачено, що Продавець продає, а Покупець купує для подальшої реалізації нафтопродукти в подальшому «Товар». Обєм кожної партії Товару, ціна, залізничні і поштові реквізити, по яким буде здійснюватись поставка Товару, обумовлюються в Додатках до Договору, які являються невідємною частиною даного договору.

Між ТОВ «Альянс Ойл Україна»(Покупець) та ТОВ «ЮБП-Ойл»(Постачальник) укладено генеральний договір № 21/04/10 поставки нафтопродуктів від 21.04.2010 р., п. 1.1 якого передбачено, що Постачальник зобовязується передати у власність Покупцеві, а Покупець зобовязується прийняти та оплатити нафтопродукти, в подальшому «Продукція»по цінам і кількості та обумовлюються в Додатках до Договору, які являються невідємною частиною даного договору.

Частинами 2 та 3 ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні»передбачено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Первинні і зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати обов'язкові реквізити: назва документа; дата і місце складання; назва підприємства, від імені якого складається документ; зміст і обсяг господарської операції; одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що мають можливість ідентифікувати особу, які брала участь у здійсненні господарської операції.

Відповідно до п. 2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 р. № 88, первинні документи повинні мати такі обов'язкові реквізити: найменування підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), дата і місце складання, зміст та обсяг господарської операції, одиниця виміру господарської операції (у натуральному та/або вартісному виразі), посади і прізвища осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, особистий чи електронний підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

На підтвердження здійснення відповідних господарських операцій позивачем були надані належним чином оформленні первинні документи, закрема, додатки до договорів, акти прийому-передачі, видаткові накладні, транспортні накладні, податкові накладні, платіжні доручення та ін., які містяться в матеріалах справи.

Крім того, колегія суддів звертає увагу, що ані під час розгляду справи судом першої інстанції, ані під час апеляційного розгляду відповідачем під сумнів товарність господарських операцій не ставилась.

З огляду на вищевикладене, колегія суддів вважає, що під час формування податкового кредиту позивачем повністю дотримано вимог законодавства.

Також, судом першої інстанції встановлено, що під час проведення перевірки податковим органом предметом дослідження перевіряючих були лише декларації з податку на додану вартість з розшифровками податкових зобовязань та податкового кредиту в розрізі контрагента та дані «АІС співставлення ПЗ та ПК», при цьому будь-яких відомостей, в тому числі і податкових накладних, на підставі яких позивачем у перевіряємому періоді віднесено суми до податкового кредиту, податковим органом при здійсненні перевірки не витребовувалось.

При цьому, слід звернути увагу, що відповідно до ч. 1 ст. 2 Закону України «Про Державну податкову службу в Україні»від 04.12.1990 р. № 509/ХІІ завданням органів державної податкової служби є здійснення контролю за додержанням податкового законодавства, правильністю обчислення, повнотою і своєчасністю сплати до бюджетів, державних цільових фондів податків і зборів (обов'язкових платежів), а також неподаткових доходів, установлених законодавством (далі - податки, інші платежі).

Відповідно до ст. 3 цього ж Закону органи державної податкової служби України у своїй діяльності керуються Конституцією України, законами України, іншими нормативно-правовими актами органів державної влади, а також рішеннями Верховної Ради Автономної Республіки Крим і Ради міністрів Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування з питань оподаткування, виданими у межах їх повноважень.

Згідно ст. 10 Закону № 509/ХІІ державні податкові інспекції в районах, містах без районного поділу, районах у містах, міжрайонних та об'єднаних державних податкових інспекцій виконують функції по здійсненню контролю за своєчасністю, достовірністю, повнотою нарахування та сплати податків та зборів (обов'язкових платежів), забезпечують облік платників податків, інших платежів, правильність обчислення і своєчасність надходження цих податків, платежів, а також здійснюють реєстрацію фізичних осіб - платників податків та інших обов'язкових платежів, контролюють своєчасність подання платниками податків бухгалтерських звітів і балансів, податкових декларацій, розрахунків та інших документів, пов'язаних з обчисленням податків, інших платежів, а також перевіряють достовірність цих документів щодо правильності визначення об'єктів оподаткування і обчислення податків, інших платежів, та ін.

Статтею 11 цього ж Закону передбачені права державних податкових інспекцій, якими вони наділені для виконання покладених функцій, а саме: здійснювати документальні невиїзні перевірки (на підставі поданих податкових декларацій, звітів та інших документів, пов'язаних з нарахуванням і сплатою податків та зборів (обов'язкових платежів) незалежно від способу їх подачі), а також планові та позапланові виїзні перевірки своєчасності, достовірності, повноти нарахування і сплати податків та зборів (обов'язкових платежів), додержання валютного законодавства юридичними особами, їх філіями, відділеннями, іншими відокремленими підрозділами, що не мають статусу юридичної особи, а також фізичними особами, які мають статус суб'єктів підприємницької діяльності чи не мають такого статусу, на яких згідно із законами України покладено обов'язок утримувати та/або сплачувати податки і збори (обов'язкові платежі), крім Національного банку України та його установ (далі - платники податків); здійснювати контроль за додержанням порядку проведення готівкових розрахунків за товари (послуги) у встановленому законом порядку, наявністю свідоцтв про державну реєстрацію суб'єктів підприємницької діяльності, ліцензій на провадження видів господарської діяльності, що підлягають ліцензуванню відповідно до закону, з наступною передачею матеріалів про виявлені порушення органам, які видали ці документи, торгових патентів; 3) одержувати у платників податків (посадових осіб платників податків) пояснення з питань, що виникають під час перевірок та стосуються реалізації повноважень органів державної податкової служби, встановлених цим та іншими законами України; перевіряти під час проведення перевірок у фізичних осіб документи, що посвідчують особу; 4) запрошувати платників податків або їх представників для перевірки правильності нарахування та своєчасності сплати податків та зборів (обов'язкових платежів) такими платниками податків. Письмові повідомлення про такі запрошення направляються не пізніше ніж за десять робочих днів до дня запрошення рекомендованими листами, в яких зазначаються підстави запрошення, дата і час, на які запрошується платник податків (посадова особа платника податків); 5) одержувати безоплатно від платників податків, а також від установ Національного банку України та комерційних банків у порядку, встановленому Законом України «Про банки і банківську діяльність», довідки та/або копії документів про наявність банківських рахунків, а на підставі рішення суду - про обсяг та обіг коштів на рахунках, у тому числі про ненадходження у встановлені терміни валютної виручки від суб'єктів підприємницької діяльності та ін.

Як вбачається з матеріалів справи, оскаржуваними податковими повідомленням-рішенням позивача фактично притягнуто до відповідальності за віднесення сум до податкового кредиту, що не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями, однак, як вже було зазначено вище, відповідачем під час проведення документальної перевірки не досліджувалось первинних документів на підставі яких позивачем формувався податковий кредит, усі висновки викладені у акті перевірки ґрунтуються лише на даних Автоматизованої системи співставлення податкового кредиту та податкових зобовязань в розрізі контрагентів на рівні ДПА України.

Виходячи з наведеного, колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції, що податковим органом не було використано наданих йому законодавством можливостей для встановлення факту правомірності віднесення позивачем сум до податкового кредиту.

Також, в обгрунтування правомірності винесення оскаржуваного податкового повідомлення-рішення відповідачем зазначено, що у контрагентів позивача не було прийнято звітності податковими органами.

Разом із тим, зі змісту Закону України «Про податок на додану вартість»вбачається, що ненадходження сум податку на додану вартість до бюджету від контрагентів платника ПДВ не є підставою для виключення відповідних сум зі складу податкового кредиту такого платника, оскільки для віднесення відповідних сум податків, сплачених в ціні товару до податкового кредиту, не передбачається умова про сплату цих сум до бюджету. Питання відємного значення суми поширюється тільки на окремо взятого платника податків і не ставить цей факт у залежність від розрахунків з бюджетом третіх осіб. Якщо контрагент не виконав свого зобовязання по сплаті податку до бюджету, то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цієї особи. Зазначена обставина не є підставою для позбавлення платника податку права на відшкодування податку на додану вартість у разі, якщо останній виконав усі передбачені законом умови щодо отримання такого відшкодування та має всі документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту.

Таким чином, виникнення у платника податку на додану вартість права на податковий кредит не ставиться у залежність від дотримання вимог податкового законодавства іншими субєктами господарювання.

Враховуючи вищевикладене, порушення позивачем п.п. 7.2.3, 7.2.4 п. 7.2.6, п. 7.2, п.п. 7.4.1, п. 7.4, п.п. 7.5.1 п. 7.5 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», що призвело до заниження податку на додану вартість на загальну суму 853 999 грн. (заберезень 2010 року в сумі 408119 грн., за квітень 2010 року в сумі 445880 грн.), не знайшли свого підтвердження, а тому, колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції про правомірність формування податкового кредиту позивачем.

Відповідно до ч. 1 та ч. 2 ст. 71 КАС України - кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

При цьому, доводи, викладені заявником в апеляційній скарзі не спростовують висновків суду першої інстанції та не знайшли свого належного підтвердження в суді апеляційної інстанції.

Відповідно до ст. 159 КАС України, обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно зясованих обставин у адміністративній справі, підтверджених такими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Отже, судом першої інстанції правильно встановлено обставини справи та ухвалено рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права, а тому, у відповідності до ст. 200 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду без змін.

Керуючись ст. ст. 160, 167, 198, 200, 205, 206, 212, 254 КАС України, суд, -

У Х В А Л И В :

Апеляційну скаргу Спеціалізованої державної податкової інспекції у м. Києві по роботі з великими платниками податків залишити без задоволення, а постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 31 березня 2011 року без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів з дня складення в повному обсязі шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Повний текст ухвали виготовлено: 20 лютого 2012 року.

Головуючий суддя: О.М. Романчук

Судді: Я.Б. Глущенко

С.Б. Шелест