Постанова № 21969272, 08.02.2012, Донецький апеляційний адміністративний суд

Головуючий у 1 інстанції - Прудник С.В.

Суддя-доповідач - Міронова Г.М.

ДОНЕЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08 лютого 2012 року справа №2а-8216/11/1270

приміщення суду за адресою: 83017, м. Донецьк, бул. Шевченка, 26

Колегія суддів Донецького апеляційного адміністративного суду у складі: головуючого судді: Міронової Г.М., суддів: Юрко І.В., Блохіна А.А., секретарі судового засідання Поляковій К.М., за участі представника позивача: Муратової О.О., представника відповідача Масленнікової Ю.О., розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Луганський машинобудівний завод" на постанову Луганського окружного адміністративного суду від 29 листопада 2011 р. у справі № 2а-8216/11/1270 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Луганський машинобудівний завод" до Ленінської міжрайонної державної податкової інспекції у місті Луганську про скасування податкового повідомлення-рішення від 21.03.2011 року № 000003260/0,

ВСТАНОВИЛА:

Позивач з зазначеним позовом звернувся до суду 19.08.2011 року, мотивуючи свої вимоги тим, що 18.03.2011 року відповідачем була проведена невиїзна документальна перевірка ТОВ «Луганський машинобудівний завод» з питань достовірності нарахування сум бюджетного відшкодування податку на додану вартість за грудень 2010 року.

За результатами перевірки відповідачем 21.03.2011 року було складено акт № 98/23-616/36827531, у якому вказано порушення:

- пункту 1.8 статті 1, підпункту 7.3.1 пункту 7.З., підпункту 7.7.2 пункту 7.7 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» ТОВ «Луганський машинобудівний завод» неможливо підтвердити заявлену суму бюджетного відшкодування податку на додану вартість за грудень 2010 року на суму 286 135,00 грн.

На підставі акту перевірки заступником начальника Ленінської МДПІ у м. Луганську 21.03.2011 року було прийнято податкове повідомлення-рішення № 0000032360/0 про зменшення суми бюджетного відшкодування з податку на додану вартість у розмірі 286 116,00 грн. за грудень 2010 року.

Позивач вважає дії відповідача з проведення невиїзної документальної перевірки ТОВ «Луганський машинобудівний завод» та прийняття податкового повідомлення рішення № 0000032360/0 протиправними з огляду на наступне.

27.01.2011 року головним державним податковим інспектором відділу адміністрування ПДВ управління податкового обслуговування юридичних осіб Ленінської МДПІ м. Луганська Хатунцевою І.В. була проведена документальна (камеральна) перевірка достовірності заявленої суми бюджетного відшкодування. За її результатами було складено акт № 101/16/36827531, де вказано, що порушень вимог діючого податкового законодавства не встановлено, сума заявленого бюджетного відшкодування відповідне дійсності та складає 286 135,00 грн.

Тобто перевірка, яка проводилася відповідачем 21.03.2011 року, була здійснена з порушенням вимог ст. 77, 78 Податкового кодексу України.

У пункті 2.5.6 акту перевірки відповідач зазначив про відсутність працюючих у ТОВ «Луганський машинобудівний завод» протягом 2010 року. Це, нібито, свідчить про відсутність у позивача трудових ресурсів, необхідних для здійснення господарської діяльності, а саме в частині відвантаження та перевезення товарів. Таке твердження не відповідає дійсним документам, які були надані відповідачу. У позивача існує договір на транспортне експедирування з ФОП ОСОБА_5 та акти виконаних робіт за перевіряємий період, який надавався для перевірки, але до уваги відповідачем не прийнято.

Також відповідач дійшов висновку, що відсутність у позивача основних засобів свідчить про відсутність необхідних умов для здійснення господарчої діяльності в частині купівлі, продажу, реалізації, зберігання та відвантаження товарно-матеріальних цінностей. Надані документи для перевірки свідчать про те, що позивач здійснює тільки господарчу діяльність по купівлі-продажу товару. Мати або утримавути складські приміщення не має необхідності для проведення своєї господарчої діяльності.

У акті перевірки відповідач вказує про неможливість підтвердження фактів виникнення податкових зобов'язань по ланцюгам постачання до виробника продукції або імпортера, а також факт надмірної сплати суми податку на додану вартість по даному ланцюгу постачання до Держбюджету, що передбачено пунктом 1.8 статті 1 Закону України «Про податок на додану вартість». Це свідчить про неможливість підтвердження суми бюджетного відшкодування ПДВ за грудень 2010 року на суму 286 135,00 грн. Але відомості, вказані по ланцюгам постачання, не мають ніякої відношення до діяльності позивача. У позивача немає договорених та господарчих стосунків з юридичними особами, які вказані у акті перевірки, і ніколи їх не було.

Висновки акту були підставою для прийняття оскаржуємого повідомлення-рішення № 000003260/0 від 21.03.2011 року.

Позивач вважає, що повідомлення - рішення № 000003260/0 від 21.03.2011 року прийнято із порушенням вимог Податкового кодексу України та обставини, викладені у акті перевірки, не відповідають дійсності.

У зв'язку із чим позивач просив скасувати податкове повідомлення - рішення від 21.03.2011 № 000003260/0 Ленінської МДПІ в м. Луганську про зменшення бюджетного відшкодування ТОВ «Луганський машинобудівний завод» у розмірі 286 116,00 грн.

Постановою Луганського окружного адміністративного суду від 29 листопада 2011 р. у задоволенні позовних вимог було відмовлено в повному обсязі.

Не погодившись з даною постановою суду першої інстанції, позивач подав апеляційну скаргу, в якій він просить скасувати постанову суду першої інстанції та прийняти нову, якою задовольнити позовні вимоги.

В обґрунтування апеляційної скарги зазначає, що вважає рішення суду першої інстанції незаконним, та не обґрунтованим. Апелянт вказує, що по ланцюгам постачання з зазначеними у акті перевірки юридичними особами він не працював та не мав ніяких договірних відносин (окрім ТОВ «Луганський Машинобудівельник - 43», який є основним постачальник імпортуємої продукції). Ця обставина підтверджується первинними документами, які надані суду, але суд першої інстанції в порушення вимог ст. 86 КАС України належним чином їх не дослідив. Апелянт вказує, що позивачем були надані первинні документи, які підтверджували проведення господарської діяльності, у тому числі і товаро транспортні накладні.

Представник позивача у судовому засіданні підтримав доводи апеляційної скарги.

Представник відповідача у судовому засіданні проти доводів апеляційної скарги заперечував.

Колегія суддів, заслухавши доповідь судді-доповідача, доводи представників сторін, вивчивши доводи апеляційної скарги та наданих заперечень, вважає апеляційну скаргу такою, що підлягає задоволенню, а постанову суду першої інстанції такою, що підлягає скасуванню з винесенням нового рішення, виходячи з наступного.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що позивач подав до Ленінської МДПІ в м. Луганську податкову декларацію з податку на додану вартість № 151615 за грудень 2010 року, де в рядку 25.1 (сума, що підлягає бюджетному відшкодуванню на рахунок платника у банку) зазначено суму 286 135,00 грн.

18.03.2011 відповідачем була проведена невиїзна документальна перевірка ТОВ «Луганський машинобудівний завод» з питань достовірності нарахування сум бюджетного відшкодування податку на додану вартість за грудень 2010 року, за результатами якої 21.03.2011 року було складено акт № 98/23-616/36827531 з зазначенням порушень пункту 1.8 статті 1, підпункту 7.3.1 пункту 7.З., підпункту 7.7.2 пункту 7.7 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» ТОВ «Луганський машинобудівний завод» (т.1 а.с.19-24).

Крім того, у акті про проведення документальної невиїзної перевірки від 21.03.2011 року № 98/23-616/36827531, на який посилається відповідач у акті про проведення камеральної перевірки, податковою інспекцією проаналізовано взаємодії позивача із контрагентами та встановлено, що у відношенні деяких контрагентів прийнято рішення про припинення юридичної особи, деякі не знаходяться за місцем реєстрації юридичної особи, у відношенні деяких до Єдиного державного реєстру внесено запис про відсутність підтвердження відомостей щодо місця знаходження підприємств, тому підтвердити факт виникнення податкових зобов'язань по ланцюгам постачання до виробника продукції або імпортера, а також факт надмірної сплати суми податку на додану вартість по даному ланцюгу постачання неможливо.

21.03.2011 на підставі акту перевірки було прийнято податкове повідомлення-рішення № 0000032360/0 про зменшення суми бюджетного відшкодування з податку на додану вартість у розмірі 286 116,00 грн. за грудень 2010 року (т.1 а.с. 18).

Колегія суддів вважає помилковим висновок суду першої інстанції щодо відмови у задоволенні позовних вимог з огляду на наступне.

Суд першої інстанції, відмовляючи в задоволенні позову послався на те, що позивачем не було надано суду товаро-транспортні накладні за формою ТТН-1, тому суд прийшов до висновку про безтоварність господарський операцій позивача.

Як вбачається з матеріалів справи, між позивачем та ТОВ «Луганський Машинобудівельник - 43» укладений договір купівлі продажу № 229, договір підряду від 12.11.09 р. та додаткову угоду до договору; між позивачем та ЗАТ «Донецький Машинобудівник», укладено контракт купівлі продажу № 1-ВД, та додаткову угоду до контракту та інші.

На підтвердження виконання вказаних договорів свідчать наступні документи: податкові накладні, акти виконаних робіт, рахунки-акти приймання виконаних робіт, платіжні доручення.

Надані позивачем документи на підтвердження здійснення господарських операцій за зазначеними договорами та відповідають Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні».

Суд першої інстанції залишив поза увагу той факт, що поставка товару за договором здійснювалася безпосередньо продавцем.

Статтею 215 ЦК України передбачено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Пунктом 18 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 року № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» визначений перелік правочинів, які є нікчемними як такі, що порушують публічний порядок (ст. 228 ЦК України): правочини, спрямовані на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина) правочини, спрямовані на знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи,держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Такими є правочини, що посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема: правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини, спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження об'єктами права власності українського народу - землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (стаття 14 Конституції України); правочини щодо відчуження викраденого майна; правочин, що порушують правовий режим вилучених з обігу або обмежених в обігу об'єктів цивільного права тощо.

Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об'єктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не є такими, що порушують публічний порядок.

При кваліфікації правочину за статтею 228 ЦК України має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо.

Відповідач не зазначив у акті перевірки та не надав суду доказів, які б з огляду на приведені вище положення ЦК України та роз'яснення Пленуму Верховного Суду України свідчили про нікчемність правочинів - договорів укладених позивачем із контрагентами, вказані правочини не визнавалися недійсними у судовому порядку.

Колегія суддів також звертає увагу, що можлива відсутність необхідних умов для ведення господарської діяльності не може бути підставою для висновку про нікчемність укладених із ними договорів на підставі ст.ст. 203, 215, 216 Цивільного кодексу України. Зазначені норми законодавства не пов'язують нікчемність правочину із відсутністю умов для здійснення господарської діяльності.

Колегія суддів не приймає посилання представників відповідача в обґрунтування нікчемності договорів на те, що позивач не підтвердив фактичне виконання договорів відповідними первинними та бухгалтерськими документами, оскільки це спростовано дослідженими судом матеріалами справи (актом приймання-передачі, накладними та ін.), про що було зазначено судом вище.

Враховуючи викладене, суд вважає, що відповідач не довів обставин, які б свідчили про нікчемність правочинів договорів.

Натомість, позивачем надано достатній об'єм документів, на підставі яких можливо зробити висновок про зв'язок витрат по придбанню продукції за вказаними договорами із його господарською діяльністю та фактичне використання отриманої продукції у його власній господарській діяльності.

Стосовно правомірності формування позивачем податкового кредиту податку на додану вартість суд зазначає наступне.

Як визначено п.п. 7.4.1. п.7.4. ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 81 цього Закону, протягом такого звітного періоду.

Підпунктом 7.5.1 п. 7.5 ст. 7 вищевказаного Закону встановлено, що датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається: дата здійснення першої з подій: або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків; або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

З урахуванням наведених правових норм та наданих до матеріалів письмових документів, колегія суддів дійшла до висновку про те, що висновки акту перевірки про порушення позивачем вимог Закону України «Про податок на додану вартість» є безпідставними та такими, що спростовуються фактичними обставинами справи, у зв'язку з чим є необґрунтованим у даному випадку донарахування податковим органом позивачу податкових зобов'язань з податку на прибуток та податку на додану вартість.

Відсутність контрагентів позивача за місцем знаходження через певний проміжок часу після проведення господарської операції само по собі не може призвести до недійсності всіх угод, укладених з моменту державної реєстрації такої особи до моменту виключення її з державного реєстру та анулювання її свідоцтва платника податку на додану вартість, та не позбавило правового значення виданих за цими господарськими операціями податкових накладних.

Порушень позивачем порядку відображення в деклараціях з податку на додану вартість сум податкових зобов'язань відповідачем не встановлено, а можливе порушення контрагентами позивача податкового законодавства, на думку судової колегії, не є підставою для висновку про порушення саме позивачем п.п. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість».

Колегія суддів зазначає, що статтею 204 Цивільного кодексу України передбачена презумпція правомірності правочину, під якою розуміється те, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним. Презумпція правомірності правочину є важливою гарантією реалізації цивільних прав учасниками цивільних відносин, яки вчиняючи правочин діють правомірно. При цьому, не вимагається прямої вказівки на правомірність тих чи інших дій в акті цивільного законодавства: достатньо, що закон не визначає ці дії як заборонені.

Спростувати презумпцію правомірності правочину можливо лише у випадку, коли недійсність правочину передбачена прямою нормою закону, так само як застосувати наслідки такого правочину можливо лише за санкціями встановленими законом, проте у спірних правовідносинах податковий орган всупереч вимог частини 2 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України не довів ні факту нікчемності правочину, ні підстав для застосування санкції до відповідача у вигляді для визначення, стягнення з позивача суми податкового зобовязання з урахуванням штрафних санкцій.

Колегія суддів не погоджується з висновком суду першої інстанції про непідтвердження позивачем суми податку на додану вартість, які позивач включив до складу податкового кредиту, оскільки надав копії відповідних податкових накладних, які містять відомості про придбані товари (роботи, послуги), їх вартість, дату здійснення операції та відповідну суму податку на додану вартість, а також дають змогу ідентифікувати особу, яка видала податкову накладну та особу, яка її отримала. Тому відсутні підстави для донарахування позивачу податкових зобовязань та застосування штрафних (фінансових) санкцій спірним податковим повідомленням-рішенням.

Колегія суддів не приймає до уваги доводи податкового органу на неможливість підтвердити заявлену суму бюджетного відшкодування ТОВ «Луганський машинобудівний завод» за спірний період по ланцюгу постачання стосовно постачальників платника ПДВ, оскільки, Законом України «Про податок на додану вартість» від 03.04.1997 року № 168/97-ВР не повязано право платника податку на відшкодування бюджетної заборгованості з податку на додану вартість із закінченням перевірок до кінцевого виробника, а також, із фактом підтвердження сплати податку контрагентами позивача по всьому ланцюгу постачань, оскільки відємне значення податку на додану вартість є коштами платника податку, які він сплатив продавцям (постачальникам) товару (послуг) в ціні таких товарів (послуг). Крім того, вказаним законом визначаються умови та гарантії повернення цих коштів у вигляді обовязку держави здійснити повернення коштів за результатами відповідного звітного періоду.

Такий судовий захист порушеного права юридичної особи відповідає вимогам статей 106 та 162 Кодексу адміністративного судочинства України.

Крім того, суд першої інстанції не дав належну оцінку тому факту, що 27.01.2011 року Ленінською МДПІ м. Луганська вже була проведена документальна (камеральна) перевірка достовірності заявленої суми бюджетного відшкодування. За її результатами було складено акт № 101/16/36827531, де вказано, що порушень вимог діючого податкового законодавства не встановлено, сума заявленого бюджетного відшкодування відповідне дійсності та складає 286 135,00 грн.

Стаття 159 КАС України передбачає, що судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно зясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до приписів ч. 1 ст. 9 КАС України, суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого: суд вирішує справи відповідно до Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України; суд застосовує інші нормативно-правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, передбачених Конституцією та законами України.

Суд першої інстанції при постановленні судового рішення не здійснив аналізу первинних документів бухгалтерського та податкового обліку, а зробив висновки на припущеннях, тому доводи апеляційної скарги заслуговують на увагу і є цілком слушними.

Колегія суддів приходить до висновку про те, що судом першої інстанції постановлене судове рішення з порушенням норм матеріального і процесуального права, що є підставою для скасування судового рішення.

Керуючись статтями 195, 196, 198, 199, 202, 205, 207, 211, 212, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів,

П О С Т А Н О В И Л А :

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Луганський машинобудівний завод" у справі № 2а-8216/11/1270 - задовольнити.

Постанову Луганського окружного адміністративного суду від 29 листопада 2011 р. у справі № 2а-8216/11/1270 - скасувати.

Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "Луганський машинобудівний завод" до Ленінської міжрайонної державної податкової інспекції у місті Луганську про скасування податкового повідомлення-рішення від 21.03.2011 року № 000003260/0 - задовольнити.

Скасувати податкове повідомлення-рішення Ленінської міжрайонної державної податкової інспекції у місті Луганську від 21.03.2011 року № 000003260/0 про зменшення суми бюджетного відшкодування з податку на додану вартість у розмірі 286116,00 грн. за грудень 2010 року.

Постанова суду апеляційної інстанції за наслідками перегляду набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена безпосередньо до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів після набрання законної сили судовим рішенням суду апеляційної інстанції, а в разі складення в повному обсязі відповідно до ч. 3 статті 160 цього Кодексу - з дня складення в повному обсязі.

Повний текст складено 15 лютого 2012 року.

Головуючий суддя Міронова Г.М.

Судді Юрко І.В.

Блохін А.А.