Постанова № 21969260, 03.02.2012, Донецький апеляційний адміністративний суд

Головуючий у 1 інстанції - Бєломєстнов О.Ю.

Суддя-доповідач - Міронова Г.М.

ДОНЕЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03 лютого 2012 року справа №2а/0570/12014/2011

приміщення суду за адресою: 83017, м. Донецьк, бул. Шевченка, 26

Колегія суддів Донецького апеляційного адміністративного суду у складі: головуючого судді: Міронової Г.М., суддів: Юрко І.В., Блохіна А.А., секретарі судового засідання Діденко О.С., за участю представників позивача: Адамян Г.Ю., Федорової Т.Ю., представника відповідача: Присяжного С.М., розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Данком» на постанову Донецького окружного адміністративного суду від 14 грудня 2011 року у справі № 2а/0570/12014/2011 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Данком» до Державної податкової інспекції у Київському районі м. Донецька про скасування податкових повідомлень-рішень № 0002042340, № 0002052340 від 06.07.2011 року,

ВСТАНОВИЛА:

Позивач з зазначеним позовом звернувся до суду 15.07.2011 року, тому що не згоден з податковими повідомленнями-рішеннями в повному обсязі. Посилаючись на Закон України «Про податок на додану вартість», Закон України «Про оподаткування прибутку підприємств», Податковий кодекс України вважає, що податковим органом неправомірно зроблено висновок про те, що договір між ним та ПП «Новотех Плюс» має ознаки нікчемності. Вказував, що у нього наявні податкові накладні, що підтверджують його право на формування податкового кредиту за проведеними господарськими операціями. Крім того, він має товарно-транспортні накладні, видаткові накладні на інші документи, що підтверджують фактичне здійснення господарських операцій з вказаними особами. Також позивач зазначає, що у нього наявні документи, які підтверджують використання у господарській діяльності отриманої продукції та подальшої її реалізації. Тому позивач вважає, що податковим органом неправомірно визначені податкові зобовязання з податку на додану вартість та податку на прибуток та просить суд скасувати податкові повідомлення-рішення № 0002042340, № 0002052340 від 06.07.2011 року.

Постановою Донецького окружного адміністративного суду від 14 грудня 2011 року у задоволенні позовних вимог було відмовлено в повному обсязі.

Не погодившись з даною постановою суду першої інстанції, позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати постанову суду першої інстанції та прийняти нову, якою задовольнити позовні вимоги.

В обґрунтування апеляційної скарги зазначає, що вважає рішення суду першої інстанції незаконним, винесеним з порушенням норм матеріального та процесуального права. Апелянт посилається на Закон України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», норми Цивільного кодексу України, Господарського кодексу України та лист ВАСУ № 742/11/13-11 від 02.06.2011 року. Апелянт вказує, що судом першої інстанції не був досліджений витяг із системи автоматизованого співставлення податкових зобовязань та податкового кредиту в розрізі контрагентів та не встановлена відсутність розбіжностей між податковим кредитом, сформованим позивачем, та податковими зобовязанням контрагента позивача. Апелянт зауважує, що кожна юридична особа має свої права та зобовязання окремо, крім цього самостійно відповідає за своїми зобовязаннями, а також несе відповідальність за зміст установчих документів та своєчасну реєстрацію необхідних змін, у т. ч. зміни місцезнаходження.

Представники позивача у судовому засіданні підтримали доводи апеляційної скарги.

Представник відповідача у судовому засіданні проти доводів апеляційної скарги заперечував.

Колегія суддів, заслухавши доповідь судді-доповідача, доводи представників сторін, вивчивши доводи апеляційної скарги та наданих заперечень, вважає апеляційну скаргу такою, що підлягає задоволенню, а постанову суду першої інстанції такою, що підлягає скасуванню з винесенням нового рішення, виходячи з наступного.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, Державною податковою інспекцією у Київському районі м. Донецька у період з 06.06.2011 р. по 09.06.2011 р. була проведена документальна невиїзна перевірка позивача з питань правомірності сплати податку на додану вартість за серпень 2010 р. та податку на прибуток за 3 квартал. 2010 р. по відносинах з ПП «Новотех Плюс».

За результатами перевірки був складений акт № 3928/23-2/34705334с від 17.06.2011 р. (надалі Акт перевірки).

У акті перевірки було відображено, що на порушення п.п. п. 5.1, п.п.5.2.1, п. 5.3.9, п. 5.3 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», п.п. 7.4.1, 7.4.5, п.п. 7.4.4, п. 7.4, п.п. 7.7.1 п. 7.7 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» позивач включив до валових витрат та податкового кредиту з податку на додану вартість (надалі ПДВ) вартість товарно-матеріальних цінностей, отриманих від ПП «Новотех Плюс» за нікчемним правочином.

Відповідач у акті перевірки зазначив, що господарські операції з контрагентом ПП «Новотех Плюс», не підтверджуються стосовно врахування реального часу здійснення операцій, місцезнаходження майна, наявності трудових, виробничо-складських приміщень на іншого майна, які економічно необхідні для виконання такого постачання або здійснення такої діяльності. Тому за твердженням відповідача згідно з п. 1, 2 ст. 215, ч. 1, 5 ст. 203 ЦК України договір за участі позивача є нікчемним, в результаті чого завищено податок на прибуток на загальну суму 71961 грн., у тому числі за 3 кв. 2010 року у сумі 71961грн.; та занижений податок на додану вартість на суму 57569,00 грн., у тому числі за серпень 2010 року - 57569,00грн.

На підставі акту перевірки відповідачем були прийняті податкові повідомлення - рішення: № 0002042340 від 06.07.2011 р., яким були визначені податкові зобовязання з податку на прибуток у розмірі 71961,00 грн. та застосовані штрафні (фінансові) санкції у розмірі 17990,25 грн. та № 0002052340 від 06.07.2011 року, яким були визначені податкові зобовязання з податку на додану вартість у розмірі 57569,00 грн. та застосовані штрафні (фінансові) санкції) у розмірі 14562,25 грн.

Колегія суддів вважає помилковим висновок суду першої інстанції щодо відмови у задоволенні позовних вимог з огляду на наступне.

Проблемою даного спору є правомірність прийняття податковим органом спірних податкових повідомлень- рішень та різна юридична оцінка певних обставин і норм законодавства з врахуванням загальноправових принципів дії норми у часі.

Відповідно до п. 5.1 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», валові витрати виробництва та обігу визначаються як сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

До складу валових витрат, згідно з пп. 5.2.1 п. 5.2 ст. 5 цього Закону, включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3-5.8 цієї статті.

Згідно п.п. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Як вбачається з матеріалів справи, між позивачем (покупець) та Приватним підприємством «Новотех Плюс» (постачальник) був укладений договір № 02/08/10 від 02.08.2010 р. (надалі Договір) про постачання нафтопродукції (мазут М-100, мазут М-40, Дт Л-02-40, Дт Л-0,05-62, Дт ЕN 590, бітум дорожній БНД 60/90 і 90/130). Номенклатура, кількість, ціна, умови поставки та оплати товару визначені сторонами у додатку до угоди.

Відповідно до додатків № 1 від 02.08.2010 р., № 2 від 11.08.2010 р., № 3 від 13.08.2010 р., № 4 від 23.08.2010 р., № 7 від 27.08.2010 р. до договору постачальник передає, а покупець приймає та перераховує грошові кошти на розрахунковий рахунок продавця за бітум дорожній БНД60/90 виробництва Лисичанського НПЗ ГОСТ 4044-2001, мазут М-100 виробництва Кременчуцького НПЗ ГОСТ 4058-2001 на умовах СРТ склад покупця. Місце поставки товару м. Донецьк, вул. Новоросійська, 9. На кожну відвантажену партію товару видається паспорт заводу-виробника та оригінал (ксерокопія завірена печаткою заводу-виробника) сертифікату якості на продукцію, яка поставляється.

На підтвердження виконання даного договору позивач надав копії документів: накладні,податкові накладні,товарно-транспортні накладні,платіжні доручення, сертифікати відповідності,копії паспортів на бітум

На підтвердження використання у господарській діяльності вказаного товару позивачем були надані наступні документи: договір оренди асфальтобетонної установки ДС -185 № 5 від 08.01.2010р., договір купівлі-продажу №12 від 08.01.2010р.; специфікації: №17 від 25.08.2010р., №26 від 15.09.2010р., №29 від 14.10.2010р., №33 від 18.10.2010р., накладні: № 19 від 31.08.2010р., № 45 від 29.10.2010 р., № 22 від 30.09.2010 р., податкові накладні: № 192 від 30.09.2010 р., № 221 від 29.10.2010 р., № 182 від 31.08.201р., акти переробки: № 49 від 31.08.2010 р., № 77 від 18.10.2010 р., № 78 від 29.10.2010 р., № 50 від 30.09.2010 р., акти списання: № 1683 від 30.09.2010 р., № 2135 від 30.09.2010 р., № 1600 від 31.08.2010 р.

Надані позивачем документи на підтвердження здійснення господарських операцій за зазначеним договором відповідають Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні».

Відповідно до Порядку заповнення і подання податкової декларації з податку на додану вартість, затвердженого наказом Державної податкової адміністрації України від 30 травня 1997 року N 166 (далі - порядок № 166), платник податку самостійно обчислює суму податкового зобов'язання, яку зазначає в декларації. Дані, наведені в декларації, повинні відповідати даним бухгалтерського та податкового обліку платника (пункт 3.4 Порядку), оскільки, як визначено пунктом 2 статті 3 Закону "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

Згідно зі ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність» встановлено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій, вони повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення, первинні документи повинні мати обов'язкові реквізити - назву документу, дату і місце його складання, назву підприємства від імені якого складено документ, зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції, посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції та правильність її оформлення, особистий підпис або інші дані, що дають можливість ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Такі ж вимоги до первинних документів містяться і в Положенні про документальне забезпечення записів бухгалтерського обліку, затвердженого Наказом Міністерства фінансів України від 24 травня 1995 року № 88, зареєстрованого у Міністерстві юстиції України 5 червня 1995 року за № 168/704.

Колегія суддів не приймає посилання представника відповідача в обґрунтування нікчемності договору на те, що позивач не підтвердив фактичне виконання договору відповідними первинними та бухгалтерськими документами, оскільки це спростовано дослідженими судом матеріалами справи, про що було зазначено судом вище.

Натомість, позивачем надано достатній об'єм документів, на підставі яких можливо зробити висновок про зв'язок витрат по придбанню продукції за вказаним договором із його господарською діяльністю та фактичне використання отриманої продукції у його власній господарській діяльності.

Статтею 215 ЦК України передбачено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним повинно бути рішення суду.

Пунктом 18 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 року № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» визначений перелік правочинів, які є нікчемними як такі, що порушують публічний порядок (ст. 228 ЦК України): правочини, спрямовані на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина) правочини, спрямовані на знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи,держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Такими є правочини, що посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема: правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини, спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження об'єктами права власності українського народу - землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (стаття 14 Конституції України); правочини щодо відчуження викраденого майна; правочин, що порушують правовий режим вилучених з обігу або обмежених в обігу об'єктів цивільного права тощо.

Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об'єктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не є такими, що порушують публічний порядок.

При кваліфікації правочину за статтею 228 ЦК України має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо.

Відповідач не зазначив у акті перевірки та не надав суду доказів, які б з огляду на приведені вище положення ЦК України та роз'яснення Пленуму Верховного Суду України свідчили про нікчемність правочину - договору укладеному позивачем із ПП «Новотех Плюс». Також, вказаний правочин не визнавався недійсними у судовому порядку.

Колегія суддів також звертає увагу, що можлива відсутність необхідних умов для ведення господарської діяльності (місцезнаходження майна, наявності трудових, виробничо-складських приміщень на іншого майна) у ПП «Новотех Плюс» не може бути підставою для висновку про нікчемність укладених із ними договорів на підставі ст.ст. 203, 215, 216 Цивільного кодексу України. Зазначені норми законодавства не пов'язують нікчемність правочину із відсутністю умов для здійснення господарської діяльності.

Стосовно правомірності формування позивачем податкового кредиту податку на додану вартість суд зазначає наступне.

Як визначено п.п. 7.4.1. п.7.4. ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 81 цього Закону, протягом такого звітного періоду.

Підпунктом 7.5.1 п. 7.5 ст. 7 вищевказаного Закону встановлено, що датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається: дата здійснення першої з подій: або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків; або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

З урахуванням наведених правових норм та наданих до матеріалів письмових документів, колегія суддів дійшла до висновку про те, що висновки акту перевірки про порушення позивачем вимог Законів України «Про оподаткування прибутку підприємств», «Про податок на додану вартість» є безпідставними та такими, що спростовуються фактичними обставинами справи, у зв'язку з чим є необґрунтованим у даному випадку донарахування податковим органом позивачу податкових зобов'язань з податку на прибуток та податку на додану вартість.

Колегія суддів зазначає, що статтею 204 Цивільного кодексу України передбачена презумпція правомірності правочину, під якою розуміється те, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним. Презумпція правомірності правочину є важливою гарантією реалізації цивільних прав учасниками цивільних відносин, яки вчиняючи правочин діють правомірно. При цьому, не вимагається прямої вказівки на правомірність тих чи інших дій в акті цивільного законодавства: достатньо, що закон не визначає ці дії як заборонені.

Спростувати презумпцію правомірності правочину можливо лише у випадку, коли недійсність правочину передбачена прямою нормою закону, так само як застосувати наслідки такого правочину можливо лише за санкціями встановленими законом, проте у спірних правовідносинах податковий орган всупереч вимог частини 2 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України не довів ні факту нікчемності правочину, ні підстав для застосування санкції до відповідача у вигляді для визначення, стягнення з позивача суми податкового зобовязання з урахуванням штрафних санкцій.

Порушень позивачем порядку відображення в деклараціях з податку на додану вартість сум податкових зобов'язань відповідачем не встановлено, а можливе порушення контрагентами позивача податкового законодавства, на думку судової колегії, не є підставою для висновку про порушення саме позивачем п.п. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість».

Колегія суддів не приймає до уваги доводи податкового органу на неможливість підтвердити заявлену суму бюджетного відшкодування ТОВ «Данком» за спірний період по ланцюгу постачання стосовно постачальників платника ПДВ, оскільки, Законом України «Про податок на додану вартість» від 03.04.1997 року № 168/97-ВР не повязано право платника податку на відшкодування бюджетної заборгованості з податку на додану вартість із закінченням перевірок до кінцевого виробника, а також, із фактом підтвердження сплати податку контрагентами позивача по всьому ланцюгу постачань, оскільки відємне значення податку на додану вартість є коштами платника податку, які він сплатив продавцям (постачальникам) товару (послуг) в ціні таких товарів (послуг). Крім того, вказаним законом визначаються умови та гарантії повернення цих коштів у вигляді обовязку держави здійснити повернення коштів за результатами відповідного звітного періоду.

Також, колегія суддів зазначає, що визнання недійсними установчих документів юридичної особи та подальше анулювання свідоцтва платника податку на додану вартість, не тягне недійсність всіх угод, укладених з моменту державної реєстрації такої особи, та не позбавляє правового значення виданих за такими господарськими операціями податкових накладних (Постанова Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України від 26 вересня 2006 року).

Тобто, покупець не може нести відповідальність за можливу недостовірність відомостей про своїх контрагентів, включених до Єдиного державного реєстру, за умови необізнаності покупця щодо такої.

З цього приводу Верховний Суд України виклав свою правову позицію з такої категорії справ, де зазначив, що у даних випадках податкові органи не можуть нараховувати податок на додану вартість та накладати штрафні санкції на покупця при несплаті цього податку продавцем, оскільки чинне законодавство не встановлює підстав для такого нарахування та накладання штрафних санкцій.

Колегія суддів не погоджується з висновком суду першої інстанції про непідтвердження позивачем суми податку на додану вартість, які позивач включив до складу податкового кредиту, оскільки надав копії відповідних податкових накладних, які містять відомості про придбані товари (роботи, послуги), їх вартість, дату здійснення операції та відповідну суму податку на додану вартість, а також дають змогу ідентифікувати особу, яка видала податкову накладну та особу, яка її отримала. Тому відсутні підстави для донарахування позивачу податкових зобовязань та застосування штрафних (фінансових) санкцій спірним податковим повідомленням-рішенням.

Такий судовий захист порушеного права юридичної особи відповідає вимогам статей 106 та 162 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суд першої інстанції при постановленні судового рішення не здійснив аналізу первинних документів бухгалтерського та податкового обліку, а зробив висновки на припущеннях, тому доводи апеляційної скарги заслуговують на увагу і є цілком слушними.

Колегія суддів приходить до висновку про те, що судом першої інстанції постановлене судове рішення з порушенням норм матеріального і процесуального права, що є підставою для скасування судового рішення.

Керуючись статтями 195, 196, 198, 199, 202, 205, 207, 211, 212, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів,

П О С Т А Н О В И Л А :

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Данком» у справі № 2а/0570/12014/2011 - задовольнити.

Постанову Донецького окружного адміністративного суду від 14 грудня 2011 року у справі № 2а/0570/12014/2011 - скасувати.

Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Данком» до Державної податкової інспекції у Київському районі м. Донецька про скасування податкових повідомлень-рішень № 0002042340, № 0002052340 від 06.07.2011 року - задовольнити.

Скасувати податкове повідомлення - рішення № 0002042340 від 06.07.2011 р., яким були визначені податкові зобовязання з податку на прибуток у розмірі 71961,00 грн. та застосовані штрафні (фінансові) санкції у розмірі 17990,25 грн.

Скасувати податкове повідомлення - рішення № 0002052340 від 06.07.2011 року, яким були визначені податкові зобовязання з податку на додану вартість у розмірі 57569,00 грн. та застосовані штрафні (фінансові) санкції) у розмірі 14562,25 грн.

Постанова суду апеляційної інстанції за наслідками перегляду набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена безпосередньо до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів після набрання законної сили судовим рішенням суду апеляційної інстанції, а в разі складення в повному обсязі відповідно до ч. 3 статті 160 цього Кодексу - з дня складення в повному обсязі.

Повний текст складено 10 лютого 2012 року.

Головуючий суддя Міронова Г.М.

Судді Юрко І.В.

Блохін А.А.