Постанова № 21966525, 12.03.2012, Рівненський апеляційний господарський суд

РІВНЕНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

33001 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 березня 2012 року Справа № 5004/2012/11

Рівненський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючий суддя Юрчук М.І., суддя Василишин А.Р. , суддя Дужич С.П.

при секретарі Левчук І.О.

за участю представників сторін:

прокурор: Іллюк С.В.

позивача: представник Боліщук І.Ю.

відповідача1: представник Самчук А.М.

третя особа: представник не з'явився

відповідача2: представник не з'явився

третя особа: представник не з'явився

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу відповідача-1 Приватного акціонерного товариства "Волиньтурист" на рішення господарського суду Волинської області від 24.11.11р. у справі № 5004/2012/11 (Дем'як В.М. - головуюча суддя, судді Пахолюк В.М., Сур'як О.Г.)

за позовом Прокурора міста Луцька в інтересах держави в особі Фонду державного майна України

до відповідача -1 Приватного акціонерного товариства "Волиньтурист"

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача: Приватне акціонерне товариство "Укрпрофтур" до відповідача -2 Виконавчого комітету Луцької міської ради

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача Комунальне підприємство "Волинське обласне бюро технічної інвентаризації"

про визнання недійсним та скасування рішення; визнання права власності на майно, витребування майна з чужого незаконного володіння; повернення безпідставно набутого майна.

ВСТАНОВИВ:

Рішенням господарського суду Волинської області у справі №5004/2012/11 від 24.11.11р. позовні вимоги прокурора м. Луцька в інтересах держави в особі Фонду державного майна до Волинського обласного закритого акціонерного товариства по туризму та екскурсіях "Волиньтурист", Виконавчого комітету Луцької міської ради за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача Комунальне підприємство "Волинське обласне бюро технічної інвентаризації" про визнання недійсним та скасування рішення; визнання прав власності на майно; витребування майна з чужого незаконного володіння задоволені в повному обсязі.

Рішення місцевого господарського суду мотивоване тим, що прокурор та позивач довели суду ті обставини, на які посилалися, а тому позовні вимоги про визнання незаконним та скасування рішення виконавчого комітету Луцької міської ради народних депутатів №560 від 21.12.1995р. та №95 від 23.02.2001р. "Про оформлення права власності на нерухоме майно" в частині оформлення Волинському обласному закритому акціонерному товариству по туризму та екскурсіях «Волиньтурист»свідоцтва про право колективної власності на об'єкт нерухомого майна: вбудовано-прибудоване приміщення на пр.-ті Грушевського, 33 в м.Луцьку загальною площею 657,8 кв.м. згідно з додатком є підставними та обґрунтованими.

Вимога прокурора про визнання за державою в особі Фонду державного майна України права власності на об'єкт нерухомого майна: вбудовано-прибудоване приміщення на проспекті Грушевського, 33 в м.Луцьку загальною площею 657,8 кв.м. та зобов’язання Волинського обласного закритого акціонерного товариства по туризму та екскурсіях «Волиньтурист» повернути державі в особі Фонду державного майна України безпідставно набуте майно - : вбудовано-прибудоване приміщення на проспекті Грушевського, 33 в м.Луцьку загальною площею 657,8 кв.м. також є обґрунтованою і підлягає до задоволення.

Не погоджуючись з прийнятим рішенням суду першої інстанції, Волинське обласне закрите акціонерне товариство по туризму та екскурсіях "Волиньтурист" звернулося до Рівненського апеляційного господарського суду із апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції від 24.11.11р. у справі 5004/2012/11 та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити.

Апеляційна скарга мотивована тим, що рішення прийнято з порушенням норм матеріального права - щодо строків позовної давності, та процесуального права, адже позивачем, на думку апелянта, не доведена належним чином жодна обставина, а всі письмові докази надані в копіях, зроблених з копій документів, що є неналежними доказами, а тому підлягає скасуванню. Крім того, апелянт, як на підставу скасування рішення суду першої інстанції, посилається на те, що позивач не довів, яким чином визнання недійсним спірного рішення в частині оформлення за Волинським обласним закритим акціонерним товариством по туризму та екскурсіях "Волиньтурист" права власності на нерухоме майно призведе до захисту прав держави в особі позивача. Також апелянт посилається на недоведеність в суді першої інстанції обставин належності майна відповідача-1 до майна загальносоюзних громадських організацій та факту прийняття без достатніх правових підстав рішення виконавчого комітету Луцької міської ради №560 від 21 грудня 1995 р. та №95 від 23 лютого 2001 р., якими визнано та оформлено право власності на об'єкт нерухомого майна за Волинським обласним закритим акціонерним товариством по туризму та екскурсіях "Волиньтурист".

Прокуратурою Волинської області подано відзив на апеляційну скаргу, відповідно до якого він просить суд рішення господарського суду Волинської області від 24.11.11р. залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення з підстав, викладених у відзиві. Із такими запереченнями погоджується із представник позивача - Фонду державного майна України, просить рішення суду першої інстанції залишити без змін.

Відповідач - Виконавчий комітет Луцької міської ради, треті особи відзиву (заперечення) на апеляційну скаргу не подали, участі представників у судовому засіданні не забезпечили. Про день та час розгляду апеляційної скарги повідомлені в установленому порядку.

Рівненський апеляційний господарський суд, заслухавши пояснення представників прокуратури, позивача, відповідача-1 у судових засіданнях, розглянувши доводи апеляційної скарги, заперечення на апеляційну скаргу, дослідивши наявні матеріали справи, перевіривши повноту встановлення обставин справи та їх юридичну оцінку, проаналізувавши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, вважає, що рішення господарського суду Волинської області від 24.11.11р. у даній справі слід залишити без змін, а апеляційну скаргу скаржника - без задоволення, виходячи з наступного.

Як вбачається з матеріалів справи, керівництво роботою в галузі туризму постановою ЦВК СРСР від 17.04.1936 «Про ліквідацію Всесоюзного товариства пролетарського туризму та екскурсій» було покладено на ВЦРПС та його організації, що стало підставою для створення мережі туристсько-екскурсійних закладів профспілок, які в Українській РСР перебували в складі Української республіканської ради по туризму і екскурсіях, підпорядкованої Укрпрофраді згідно постанови президії ВЦРПС від 27.11.1959 «Про поліпшення керівництва розвитком туризму у профспілках».

Постановою Президії Ради Федерацій незалежних профспілок України (колишнього ВЦРПС) № ІІ-7-7 від 23 серпня 1991 року зі змінами від 09 жовтня 1991 року перетворено Українську республіканську раду по туризму та екскурсіях в Акціонерне товариство «Укрпрофтур».

04 жовтня 1991 року Рада Федерацій незалежних профспілок України та Фонд соціального страхування України уклали установчий договір про створення на базі туристсько-екскурсійних підприємств і організацій Української республіканської ради по туризму і екскурсіях акціонерного товариства «Укрпрофтур» та затвердили його статут.

На момент створення товариства, Рада Федерацій незалежних профспілок передала до статутного фонду ЗАТ «Укрпрофтур» основні фонди і оборотні засоби туристсько-екскурсійних підприємств, об'єднань та організацій профспілок України на суму 381206 тис. руб., Фонд соціального врахування - 10 млн. руб.

Як встановлено судом першої інстанції, у вересні 1965 року було створено Волинську обласну раду по туризму та екскурсіях. Постановою колегії Центральної ради по туризму і екскурсіях №13-17 від 9 серпня 1988 року «Про створення Волинського обласного туристсько-екскурсійного виробничого об’єднання «Волиньтурист»» та постановою Української республіканської ради по туризму та екскурсіях № 9 від 11 серпня 1988 року «Про організаційні заходи по створенню туристсько-екскурсійного об’єднання». Волинська обласна рада по туризму і екскурсіях ліквідована і на її базі було створено Волинське обласне виробниче об’єднання «Волиньтурист».

Рішенням правління Українського акціонерного товариства по туризму та екскурсіях «Укрпрофтур» (протокол №9 від 30 березня 1992 року) Волинське обласне виробниче об’єднання «Волиньтурист» було реорганізовано у Волинське обласне туристсько-екскурсійне об’єднання «Волиньтурист», яке є правонаступником виробничого об’єднання «Волиньтурист».

11 жовтня 1994 року рішенням правління AT «Укрпрофтур» (протокол №8) Волинське обласне туристсько-екскурсійне об’єднання «Волиньтурист» було реорганізоване у Волинське обласне дочірнє підприємство «Волиньтурист» акціонерного товариства «Укрпрофтур».

24 червня 1998 року постановою ради закритого акціонерного товариства по туризму і екскурсіях «Укрпрофтур» (протокол №30/3) Волинське обласне дочірнє підприємство «Волиньтурист» було реорганізоване у Волинське обласне закрите акціонерне товариство по туризму та екскурсіях «Волиньтурист».

Відповідно до статуту Волинського обласного закритого акціонерного товариства по туризму та екскурсіях "Волиньтурист" (нова редакція) товариство створене відповідно до установчого договору від 01.10.1998 року та є правонаступником Волинського обласного дочірнього підприємства "Волиньтурист" Українського закритого акціонерного товариства по туризму та екскурсіях "Укрпрофтур".

Вбудоване-прибудоване приміщення по пр. Грушевського,33 в м. Луцьку з липня 1985 року перебувало на балансі підприємства "Волиньтурист". Дане приміщення є вбудованим у 32-квартирному будинку за вказаною адресою. Будівництво даного об'єкта здійснювалось за рахунок коштів, переданих Волинською облпрофрадою облвиконкому в 1985 році (лист управління економіки та ринку облдержадміністрації від 11.06.1995р. № 05-430/3).

21 грудня 1995 року рішенням виконавчого комітету Луцької міської ради за №560 "Про розгляд клопотання Ради Федерації профспілок Волинської області про визнання права власності" право власності на вбудоване приміщення по проспекту Грушевського, 33 в м. Луцьку визнано за Волинським обласним дочірнім підприємством "Волиньтурист".

Згідно з реєстраційним посвідченням на об'єкти нерухомого майна, які належать юридичним особам від 19.02.1998 року вбудовано-прибудоване приміщення площею 659,2 кв.м. по проспекту Грушевського, 33 в м. Луцьку на праві власності належить Волинському обласному дочірньому підприємству «Волиньтурист» Українського акціонерного товариства «Укрпрофтур».

Згідно з рішенням виконавчого комітету Луцької міської ради №95 від 23.02.2001 року Волинському обласному закритому акціонерному оформлено свідоцтво про право колективної власності на вбудовано-прибудоване приміщення загальною площею 657,8 кв.м. по проспекту Президента Грушевського, 33 в м. Луцьку та видано свідоцтво на право власності (а.с.51).

Згідно ст. 86 ЦК УРСР (в редакції 1963 року, чинного на момент створення ЗАТ «Волиньтурист») передача майна у відання передбачає право лише на володіння та користування державним майном.

Конституцією Української РСР від 30 січня 1937 року встановлено, що власність розподіляється на соціалістичну та дрібну приватну (статті 5 і 9). У свою чергу соціалістична власність має форму, або державної власності (всенародне добро), або форму кооперативно-колгоспної власності (власність окремих колгоспів, власність кооперативних об'єднань). Статтею 7 визначалося, що громадські підприємства в колгоспах і кооперативах з їх майном становлять громадську, соціалістичну власність колгоспів і кооперативних організацій.

Конституцією Української РСР в редакції 1978 року було встановлено, що майно профспілкових та інших громадських організацій, необхідне їм для здійснення статутних завдань є соціалістичною власністю. Соціалістична власність на засоби виробництва є у формі державної (загальнонародної) і колгоспно-кооперативної власності.

Цивільний кодекс Української РСР дублюючи положення Конституції визначив, що власність профспілкових та інших громадських організацій є соціалістичною та передбачав можливість передачі профспілкам майна державних організацій (ст. 91). Профспілкові та інші громадські організації володіють, користуються і розпоряджаються майном, що належить їм на праві власності, відповідно до їх статутів (положень) (ст. 97).

Відповідно до Постанови Верховної Ради Української РСР "Про захист суверенних прав власності Української РСР" від 29 листопада 1990 року № 506 введено мораторій на території республіки на будь-які зміни форми власності і власника державного майна до введення в дію Закону Української РСР про роздержавлення майна, яка діяла до затвердження Верховною Радою України Державної програми приватизації на підставі Постанови ВР № 2164-ХІІ від 04 березня 1992 року.

Указом Президії Верховної Ради України від 30 серпня 1991 року №1452-ХІІ «Про передачу підприємств, установ та організацій союзного підпорядкування, розташованих на території України, у власність держави» та Законом України від 10 вересня 1991 року №1540-ХП «Про підприємства, установи та організації союзного впорядкування, розташовані на території країни» майно та фінансові ресурси підприємств, установ, організацій та інших об'єктів союзного підпорядкування, розташованих на території нашої країни, є державною власністю України, а укладені після 29 листопада 1990 року майнові договори, якими змінено форму власності, визнаються недійсними.

Постановою Верховної Ради України від 10 квітня 1992 року №2268-ХП «Про майнові комплекси та фінансові ресурси громадських організацій колишнього Союзу РСР, розташовані на території України» визначено, що майно та фінансові ресурси розташовані на території України підприємств, установ та об'єктів, що перебували у віданні центральних органів цих організацій, до визначення правонаступників загальносоюзних громадських організацій колишнього Союзу РСР вирішено передати Фонду державного майна України.

Пунктами 1, 3 Постанови Верховної Ради України від 04 лютого 1994року №3943-ХП «Про майно загальносоюзних громадських організацій колишнього Союзу РСР» встановлено, що тимчасово, до законодавчого визначення суб'єктів права власності майна загальносоюзних громадських організацій колишнього Союзу РСР, розташованого на території України, це майно є загальнодержавною власністю. Також постановою передбачено, що до законодавчого визначення правонаступників майна загальносоюзних громадських організацій колишнього Союзу РСР Фонд державного майна України здійснює право розпорядження цим майном у процесі приватизації та повноваження орендодавця майнових комплексів підприємств та організацій (їх структурних підрозділів).

Згідно із висновком Міністерства юстиції України від 19 серпня 2005 року №19-37-254, майно колишніх профспілкових організацій після 24 серпня 1991 року і на даний час було і залишається державною власністю, оскільки питання щодо суб'єктів права власності цього майна на законодавчому рівні не було врегульовано.

Таким чином, колегія суддів аналізуючи зазначені законодавчі акти, вважає, що майно загальносоюзних громадських організацій, до яких відносяться профспілки, було та на даний час є державною власністю.

Належність профспілок до загальносоюзних громадських організацій підтверджується їх Статутом.

Так, згідно Статуту професійних спілок СРСР, який затверджено постановою XVIII з’їзду профспілок СРСР від 01 січня 1987 року професійні союзи СРСР складали масову громадську непартійну організацію, цілями діяльності якої у тому числі було управління соціальним врахуванням трудящих.

Після розпаду СРСР правонаступником Української республіканської Ради профспілок тала Рада Федерації незалежних профспілок України, правонаступником якої, в свою чергу, є Федерація професійних спілок України.

З вищевикладеного випливає, що майно профспілок складалося з майна, яке передане їм державою, перебувало у їхній власності, а також майна яке передано у безоплатне користування.

Разом з тим на даний час залишається не врегульований статус майна, яке передано профспілкам державою та державними підприємствами, установами і організаціями та не визначено, яке саме майно набуто профспілками за участі держави та державних підприємств.

Факт володіння Федерацією професійних спілок України державним майном констатовано і Законом України «Про мораторій на відчуження майна, яке перебуває у володінні Федерації професійних спілок України».

Підтвердженням того, що майно передане Федерації профспілок та їй підпорядкованим організаціям є державною власністю встановлено і судовими рішеннями.

Проаналізувавши приписи законодавства в їх сукупності та дослідивши матеріали справи, колегія суддів погоджується з судом першої інстанції, що будь-яке майно, яке за час існування Союзу РСР було передано зокрема профспілковим організаціям, належало до державної власності та передавалось останнім виключно у відання. Передача майна у відання ніяким чином не є передачею майна у власність з огляду на різне правове значення даних форм управління майном, так і на юридичні наслідки реалізації прав на це майно. Викладені обставини свідчать, що вбудовано-прибудоване приміщення, яке перебувало у Федерацій профспілок України та в подальшому було передано Волинському обласному ЗАТ "Волиньтурист", також є державною власністю. Повноваження щодо управління майном державної власності, в тому числі і спірним майном з урахуванням наведеного, було покладено саме на Фонд державного майна України.

В силу положень ст. 4, пп. ї п. 2 ч. 1 ст. 7 Закону України „Про управління об'єктами державної власності" встановлено, що Фонд державного майна України є об’єктом управління державної власності та здійснює відповідно до законодавства право упорядження нерухомим та іншим окремим індивідуально визначеним майном, що перебуває на балансі громадських організацій колишнього СРСР, яке має статус державного.

Як вбачається із тексту оспорюваного рішення виконавчого комітету Луцької міської ради №560 від 21.12.1995р., спірний об'єкт нерухомого майна - вбудовано-прибудоване приміщення в 32-квартирному будинку за адресою м.Луцьк, проспект Грушевського,33 побудований за рахунок коштів, переданих Волинською облпрофрадою облвиконкому в 1985 році та перебував на балансі відповідача 1).

Разом з тим, перебування майна на балансі та користування ним не означає набуття права власності на нього. Право вільного володіння, користування і розпорядження майном передбачалося ст. 20 Закону СРСР «Про професійні спілки, права та гарантії їхньої діяльності».

Відповідно до ст. ст. 33, 34 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами і іншими учасниками судового процесу. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Заперечуючи позовні вимоги, відповідачем - ЗАТ "Волиньтурист" не подано належних та допустимих доказів, які дають підстави стверджувати про те, що товариство правомірно набуло право власності на спірний об'єкт нерухомого майна.

З врахуванням викладеного, доводи прокурора та позивача - Фонду державного майна України про те, що вбудовано-прибудоване приміщення по проспекту Грушевського,33 належить до державної власності є правомірними.

Згідно зі ст.21 ЦК України суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси.

Відповідно до правової позиції, яка викладена у п. 1 роз’яснення президії Вищого арбітражного суду України від 26.01.2000р. №02-5/35 “Про деякі питання практики вирішення спорів пов’язаних з визнанням недійсним актів державних чи інших органів” (з наступними змінами і доповненнями) акт державного чи іншого органу - це юридична форма рішень цих органів, тобто офіційний письмовий документ, який породжує певні правові наслідки, спрямований на регулювання тих чи інших суспільних відносин і має обов'язковий характер для суб'єктів цих відносин.

Підставами для визнання акта недійсним є невідповідність його вимогам чинного законодавства та/або визначеній законом компетенції органу, який видав цей акт. Обов'язковою умовою визнання акта недійсним є також порушення у зв'язку з прийняттям відповідного акта прав та охоронюваних законом інтересів підприємства чи організації - позивача у справі.

Як встановлено в процесі розгляду справи місцевим судом при прийнятті рішень про визнання та оформлення права власності на вбудовано-прибудоване приміщення по проспекту Грушевського,33 в м. Луцьку за Волинським обласним закритим акціонерним товариством по туризму та екскурсіях «Волиньтурист» виконком Луцької міської ради вийшов за межі наданих законом повноважень, оскільки вирішення таких питань було віднесено до виключної компетенції Фонду державного майна України.

Також наведені обставини спростовують заперечення викладені у відзиві Волинського обласного ЗАТ по туризму та екскурсіях «Волиньтурист».

Таким чином, дослідивши матеріали справи, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що прокурор та позивач довели суду ті обставини, на які посилалися, а тому позовні вимоги про визнання незаконним та скасування рішення виконавчого комітету Луцької міської ради народних депутатів №560 від 21.12.1995р. та №95 від 23.02.2001р. "Про оформлення права власності на нерухоме майно" в частині оформлення Волинському обласному закритому акціонерному товариству по туризму та екскурсіях «Волиньтурист» свідоцтва про право колективної власності на об'єкт нерухомого майна: вбудовано-прибудоване приміщення на проспекті Грушевського, 33 в м. Луцьку загальною площею 657,8 кв.м. згідно з додатком є підставними та обґрунтованими.

В силу ст. 316 Цивільного кодексу України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб, власник не може бути позбавлений права власності на своє майно, крім випадків, передбачених цим Законом та іншими законодавчими актами.

Згідно ст. 387 ЦК України власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.

Стаття 1212 ЦК України визначає, що особа, яка набула майно без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов’язана повернути потерпілому це майно. Обов’язковою умовою для застосування наслідків ст. 1212 ЦК України є відсутність правової підстави для набуття або збереження майна за рахунок іншої особи. Тобто, мова іде, зокрема, про помилку, обман, випадковість або інші підстави набуття або збереження майна, які не можна віднести до виникнення цивільних прав та обов’язків в розумінні ст.11 ЦК України.

За змістом ст.328 ЦК України право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності встановлена судом.

Наслідки безпідставно набутого майна є обов’язок повернути безпідставно набуте майно в натурі (ст. 1213 ЦК України).

Положення глави 83 ЦК України у відповідності з п. 2 ч.3 ст.1212 ЦК України застосовуються також до вимог про витребування майна власником із чужого незаконного володіння.

Відповідно до ст. 16 ЦК України та ст. 20 ГП України, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу, способами захисту цивільних прав та інтересів може бути, зокрема, і визнання права.

Відповідно до ст. 392 ЦК України власник майна може пред'явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.

Враховуючи викладене, вимога прокурора про визнання за державою в особі Фонду державного майна України права власності на об'єкт нерухомого майна: вбудовано-прибудоване приміщення на проспекті Грушевського, 33 в м.Луцьку загальною площею 657,8 кв.м. та зобов’язання Волинського обласного закритого акціонерного товариства по туризму та екскурсіях «Волиньтурист» повернути державі в особі Фонду державного майна України безпідставно набуте майно - : вбудовано-прибудоване приміщення на проспекті Грушевського, 33 в м.Луцьку загальною площею 657,8 кв.м. є обґрунтованою.

Твердження апелянта про ніби-то пропуск як прокурором так і позивачем позовної давності для захисту порушеного права судом апеляційної інстанції відхиляється, оскільки за змістом пункту 4 частини 1 статті 268 Цивільного кодексу України (редакція даної статті діяла на момент прийняття оспорюваного судового рішення у даній справі) позовна давність не поширюється на вимогу власника або іншої особи про визнання незаконним правового акта органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, яким порушено його право власності або інше речове право.

Доводи апелянта, наведені ним у апеляційній скарзі не знайшли свого підтвердження у судовому засіданні, спростовані вищевикладеним, а відтак задоволенню не підлягають.

Враховуючи наведене, апеляційний господарський суд вважає, що рішення господарського суду першої інстанції прийняте з врахування всіх обставин справи та з дотриманням норм чинного законодавства, а тому не вбачає підстав для його зміни чи скасування.

Керуючись ст. ст. 33, 34, 43, 49, 99, 101, 103 - 105 ГПК України, суд –

ПОСТАНОВИВ:

Рішення господарського суду Волинської області від 24.11.2011 р. у справі № 5004/2012/11 залишити без змін, апеляційну скаргу Волинського обласного закритого акціонерного товариства по туризму та екскурсіях "Волиньтурист" - без задоволення.

Справу №5004/2012/11 повернути господарському суду Волинської області.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття.

Постанову апеляційної інстанції може бути оскаржено у касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня набрання постановою апеляційного господарського суду законної сили.

Головуючий суддя Юрчук М.І.

Суддя Василишин А.Р.

Суддя Дужич С.П.

2820/12