Постанова № 21966515, 15.03.2012, Харківський апеляційний господарський суд

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05 березня 2012 року Справа № 5023/8563/11

Колегія суддів у складі:

головуючий суддя Бондаренко В.П., суддя Ільїн О.В. , суддя Камишева Л.М.

при секретарі Голозубовій О.І.

за участю прокурора Васильця Ю.О., посвідчення № 26 від 23 лютого 2009 року

за участю представників сторін:

позивача - не з'явився,

1-го відповідача - ОСОБА_1- особисто; ОСОБА_2, ордер від 05 березня 2012 року,

2-го відповідача - не з'явився,

третьої особи - не з'явився,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу першого відповідача (вх. № 445Х/1-6) на рішення господарського суду Харківської області від 21 грудня 2011 року у справі № 5023/8563/11

за позовом Ізюмського міжрайонного прокурора Харківської області в інтересах держави в особі Ізюмської міської ради, м. Ізюм Харківської області

до 1. СПД ФО ОСОБА_1, м. Ізюм Харківської області

2.Виконавчого комітету Ізюмської міської ради Харківської області

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача приватний нотаріус ОСОБА_4, м. Ізюм Харківської області

про визнання недійсним договору,

ВСТАНОВИЛА:

Рішенням господарського суду Харківської області від 21 грудня 2011 року у справі № 5023/8563/11 (суддя Добреля Н.С.) у задоволенні клопотання представника позивача про відмову від позову та припинення провадження у справі відмовлено; в задоволені клопотання прокурора про заміну неналежного відповідача (Виконавчий комітет Ізюмської міської ради) належним - Ізюмським міським головою Божковим О.А. відмовлено; в задоволені клопотання позивача про надання згоди на заміну неналежного відповідача - Виконавчого комітету Ізюмської міської ради на належного - Ізюмську міську раду відмовлено; в задоволені клопотання відповідача - ФОП ОСОБА_1 про застосування строку позовної давності відмовлено. Позовні вимоги задоволено частково. Визнано недійсним договір від 14.03.2006 р. № 2 "Про внесення змін до договору на право тимчасового користування землею (в тому числі на умовах оренди), посвідченого приватним нотаріусом Ізюмського міського нотаріального округу Харківської області ОСОБА_4 від 23.01.2001 р. за № 562, укладений між Ізюмською міською радою та ФОП ОСОБА_1 Визнано відсутність у ОСОБА_1 права займати земельну ділянку за адресою: Харківська область, АДРЕСА_1 площею 10 м2 з 14.03.2006 р. Зобов'язано ФОП ОСОБА_1 звільнити земельну ділянку площею 10 м. кв. за адресою: АДРЕСА_1. Стягнуто з ФОП ОСОБА_1 на користь державного бюджету України 255,00 грн. державного мита та 236,00 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу. В задоволенні позовних вимог до Виконавчого комітету Ізюмської міської ради відмовлено.

Перший відповідач із рішенням місцевого господарського суду не погодився, подав до Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на невідповідність висновків суду обставинам справи, на неповне зясування судом обставин, що мають значення для справи, які місцевий господарський суд визнав встановленими, та порушення судом норм матеріального і процесуального права, що призвело до прийняття неправильного рішення, просить рішення господарського суду Харківської області від 21 грудня 2011 року у справі № 5023/8563/11 скасувати та прийняти нове рішення, яким відмовити Ізюмському міжрайонному прокурору в задоволенні позовних вимог в повному обсязі.

Позивач, другий відповідач та третя особа відзиви на апеляційну скаргу не надали, представники зазначених учасників процесу в судове засідання 05 березня 2012 року не зявились, про час та місце слухання справи повідомлені належним чином, що підтверджується повідомленнями про вручення поштового відправлення, залученими до матеріалів справи.

Відповідно до частини 2 статті 96 Господарського процесуального кодексу України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення місцевого господарського суду.

Харківським апеляційним господарським судом виконано процесуальний обовязок щодо повідомлення учасників процесу про дату, час та місце розгляду справи відповідно до вимог пункту 3.5.11 Інструкції з діловодства в господарських судах України, затвердженої наказом Вищого господарського суду України від 10 грудня 2002 р. № 75 (з подальшими змінами), а тому судова колегія вважає можливим розглядати справу за наявними в ній матеріалами, як це передбачено статтею 75 Господарського процесуального кодексу України.

Перевіривши повноту встановлення судом обставин справи та докази на їх підтвердження, їх юридичну оцінку та доводи апеляційної скарги в межах вимог, передбачених статтею 101 Господарського процесуального Кодексу України, вислухавши прокурора та першого відповідача, колегія суддів встановила наступне.

Ізюмський міжрайонний прокурор в інтересах громади міста Ізюм в особі Ізюмської міської Ради звернувся до господарського суду Харківської області з позовною заявою до фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 та виконавчого комітету Ізюмської міської ради, в якій просить визнати недійсним договір від 14 березня 2006року №2 "Про внесення змін до договору на право тимчасового користування землею (в тому числі на умовах оренди) від 23 січня 2001 року № 563"; визнати відсутність у ФОП ОСОБА_1 права займати земельну ділянку за адресою: АДРЕСА_1, площею 10 м2 з 14 березня 2006 року; зобов`язати ФОП ОСОБА_1 звільнити земельну ділянку за вказаною адресою.

Як убачається із матеріалів справи, 22 січня 2001 року між виконавчим комітетом Ізюмської міської ради (міськвиконком) та приватним підприємцем ОСОБА_1 (землекористувач) був укладений договір на право тимчасового користування землею (в тому числі на умовах оренди).

Відповідно до пункту 1.1. цього договору міськвиконком на підставі рішення № 1506 від 30 листопада 2000 року надав, а землекористувач прийняв у тимчасове користування земельну ділянку, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, загальною площею 7,5 м2.

Строк дії цього договору сторони визначили на пять років (пункт 1.2. договору).

23 січня 2001 року зазначений договір посвідчений приватним нотаріусом Ізюмського міського нотаріального округу Харківської області ОСОБА_4, а 25 січня 2001 року договір зареєстровано у книзі записів договорів на право тимчасового користування землею за № 39.

28 лютого 2006 року рішенням Ізюмської міської ради 56 сесії 4 скликання «Про розгляд звернення фізичної особи-підприємця ОСОБА_1»вирішено продовжити право оренди земельної ділянки комерційного призначення ФОП ОСОБА_1 для обслуговування і експлуатації торгівельного кіоску.

14 березня 2006 року Ізюмська міська рада (орендодавець) та фізична особа-підприємець ОСОБА_1 (орендар) уклали договір № 2 про внесення змін до договору на право тимчасового користування землею (в тому числі на умовах оренди), посвідченого приватним нотаріусом Ізюмського міського нотаріального округу Харківської області ОСОБА_4 23 січня 2001 року (далі - договір № 2).

Згідно умов договору № 2, орендодавець надав, а орендар прийняв в строкове платне користування земельну ділянку несільськогосподарського призначення, категорія земель землі громадської та житлової забудови, яка знаходиться у АДРЕСА_1, площею 10 м2 (пункт 1, 2 договору).

Договір укладено на 10 років з 14 березня 2006 року по 14 березня 2016 року (пункт 6 договору).

Зазначений договір був посвідчений приватним нотаріусом ОСОБА_4, про що 23 січня 2006 року зроблений запис в реєстрі за № 592, та був зареєстрований в Ізюмській міській раді Харківської області, про що у реєстрі земель вчинено запис від 24 березня 2006 року за № 12.

Постановою Ізюмського міськрайонного суду від 30 жовтня 2008 року у адміністративній справі № 2-а-117/2008р. рішення Ізюмської міської ради № 2409 від 28 лютого 2006 року, яким вирішено продовжити право оренди земельної ділянки комерційного призначення ФОП ОСОБА_1 для обслуговування і експлуатації торгівельного кіоску, визнано незаконним.

Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 19 жовтня 2010 року вказана постанова Ізюмського міськрайонного суду залишена без змін.

Як зазначено в постанові Вищого адміністративного суду України від 19 жовтня 2010 року, ФОП ОСОБА_1 не мав переважного права на поновлення договору оренди земельної ділянки в АДРЕСА_1, оскільки право оренди цією ділянки останній був позбавлений на підставі рішення виконавчого комітету Ізюмської міської ради, а, відтак, оскаржуване рішення 56 сесії 4 скликання Ізюмської міської ради Харківської області № 2409 від 26 лютого 2006 року, яким продовжене право оренди земельної ділянки комерційного призначення фізичній особі-підприємцю ОСОБА_1, прийняте з порушенням норм земельного законодавства України.

Виходячи зі змісту частини першої статті 124 Земельного кодексу України (в редакції, що діяла на час укладення оспорюваного договору) передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування шляхом укладення договору оренди земельної ділянки.

Відповідно до частини другої статті 16 Закону України “Про оренду землі” укладення договору оренди земельної ділянки із земель державної або комунальної власності здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування - орендодавця, прийнятого у порядку, передбаченому Земельним кодексом або за результатами аукціону.

Отже, підставою для укладення договору оренди земельної ділянки із земель державної або комунальної власності є рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування або аукціону.

Як зазначалось в цій постанові, рішення міської ради, яке було правовою підставою для укладення спірного договору оренди землі, скасоване як таке, що не відповідає закону.

Отже, передача фізичній особі-підприємцю ОСОБА_1 в оренду земельної ділянки за договором № 2 відбулась з порушенням закону, а саме, на виконання незаконного рішення міської ради, що, з врахуванням вищенаведеного, є підставою для визнання такого договору недійсним.

Слід зауважити, що не можна вважати дійсним договір оренди землі, який укладено на виконання незаконного рішення міської ради, неправомірність (незаконність) якого встановлено судом.

Відповідно до частини першої статті 216 Цивільного кодексу України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю.

Слід зазначити, що відповідно до мотивувальної частини постанови Ізюмського міськрайонного суду від 30 жовтня 2008 року у адміністративній справі № 2-а-117/2008 року, судом за сукупністю ознак зроблений висновок про недійсність спірного договору № 2 від 14 березня 2006 року з дати його укладення, тобто з 14 березня 2006 року.

Факти, встановлені при розгляді зазначеної адміністративної справи, хоча їм й не надано преюдиціального значення для господарських судів згідно статті 35 Господарського процесуального кодексу України, при розгляді даної господарської справи враховується колегією суддів з урахуванням загальних правил статі 43 названого Кодексу щодо оцінки доказів.

Відповідно до частини першої статті 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і обєктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Аналізуючи наявні в матеріалах справи докази в їх сукупності, судова колегія дійшла висновку про те, що судом першої інстанції правомірно задоволені позовні вимоги прокурора.

Доводи скаржника, викладені в апеляційній скарзі стосовно того, що при розгляді справи судом першої інстанції вимоги прокурора про визнання відсутності права займати земельну ділянку не були застосовані норми статті 16 Цивільного кодексу України, а також неправильне застосування судом положення частини 2 статті 20 Господарського кодексу України, є необґрунтованими, виходячи з наступного.

Відповідно до статей 15, 16 Цивільного кодексу України та статті 20 Господарського кодексу України способи захисту права по своїй суті - це правові заходи, за допомогою яких у встановленому законом порядку здійснюється відновлення порушеного субєктивного права.

Відповідно до частини другої статті 20 Господарського кодексу України кожний суб'єкт господарювання та споживач має право на захист своїх прав і законних інтересів.Права та законні інтереси зазначених суб'єктів захищаються шляхом: визнання наявності або відсутності прав; визнання повністю або частково недійсними актів органів державної влади та органів місцевого самоврядування, актів інших суб'єктів, що суперечать законодавству, ущемлюють права та законні інтереси суб'єкта господарювання або споживачів; визнання недійсними господарських угод з підстав, передбачених законом; відновлення становища, яке існувало до порушення прав та законних інтересів суб'єктів господарювання; припинення дій, що порушують право або створюють загрозу його порушення; присудження до виконання обов'язку в натурі; відшкодування збитків; застосування штрафних санкцій; застосування оперативно-господарських санкцій; застосування адміністративно-господарських санкцій; установлення, зміни і припинення господарських правовідносин; іншими способами, передбаченими законом.

Вказана правова норма кореспондується з положеннями статті 16 Цивільного кодексу України.

Враховуючи, що договір № 2 від 14 березня 2006 року є недійсним, місцевий господарський суд дійшов правильного висновку про те, що вимога прокурора про визнання відсутності у ФОП ОСОБА_1 права займати спірну земельну ділянку відповідає способам захисту відповідно до статті 20 Господарського кодексу України та статті 16 Цивільного кодексу України.

Оскільки договір, на підставі якого було надано в користування земельну ділянку є недійсним, то похідна позовна вимога прокурора про зобов`язання ФОП ОСОБА_1 звільнити спірну земельну ділянку правомірно задоволена судом першої інстанції.

Доводи скаржника в апеляційній скарзі про відсутність у прокурора правових підстав звертатись в інтересах держави в особі Ізюмської міської ради Харківської області з позовом про визнання спірного договору недійсним є необґрунтованими, виходячи з наступного.

Пунктом 5 статті 121 Конституції України на прокуратуру України покладається представництво інтересів громадян або держави в суді у випадках, встановлених законом.

Статтею 36-1 Закону України "Про Прокуратуру" визначено, що підставою представництва у суді інтересів держави є наявність порушень або загрози порушень економічних, політичних та інших державних інтересів, внаслідок протиправних дій (бездіяльності) фізичних або юридичних осіб, що вчинюються у відносинах між ними або державою.

Господарський суд, відповідно до частини першої статті 2 Господарського процесуального кодексу України порушує справи за заявами прокурорів та їх заступників, які звертаються до господарського суду в інтересах держави. В позовній заяві прокурор самостійно визначає порушення інтересів держави і обґрунтовує необхідність їх захисту.

Конституційний суд у рішенні від 8 квітня 1999 року у справі N 3-рп/99 вказав, що інтереси держави можуть збігатися повністю, частково або не збігатися зовсім з інтересами державних органів, державних підприємств та організацій чи з інтересами господарюючих товариств з частиною державної власності у статутному фонді. Разом з тим, держава може вбачати свої інтереси не тільки в їх діяльності, але й у діяльності приватних підприємств, товариств.

Враховуючи, що рішення Ізюмської міської ради № 2409 від 28 лютого 2006 року, на підставі якого був укладений спірний договір, визнано незаконним, прокурор обґрунтовано зазначив в позові про відсутність підстав для дії договору № 2 від 14 березня 2006 року «Про внесення змін до договору на право тимчасового користування землею (в тому числі на умовах оренди) від 23 січня 2001 р. № 562», і такі заявлені вимоги не суперечать інтересам держави та відповідають приписам наведеного законодавства.

Інші доводи, які викладені в апеляційній скарзі, не спростовують висновків суду першої інстанції.

Враховуючи викладене, судова колегія дійшла висновку, що господарським судом першої інстанції правильно застосовані норми матеріального та процесуального права, у звязку з чим апеляційна першого відповідача не підлягає задоволенню, а рішення господарського суду Харківської області від 21 грудня 2011 року у справі № 5023/8563/11 підлягає залишенню без змін.

Керуючись статтями 99, 101, пунктом 1 статті 103, статтею 105 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу першого відповідача залишити без задоволення.

Рішення господарського суду Харківської області від 21 грудня 2011 року у справі № 5023/8563/11 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття.

Касаційна скарга може бути подана протягом двадцяти днів з дня набрання постановою апеляційного господарського суду законної сили.

Головуючий суддя Бондаренко В.П.

Суддя Ільїн О.В.

Суддя Камишева Л.М.

Повний текст постанови складений 12 березня 2012 року