Постанова № 21966353, 13.03.2012, Київський апеляційний господарський суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

01601, м.Київ, пров. Рильський, 8т. (044) 278-46-14

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13.03.2012 № 9/319

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого:Шипка В.В.

суддів: Борисенко І.В.

Ільєнок Т.В.

розглянувши апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю фірма «Оліс ЛТД»

на рішення Господарського суду м. Києва від 20.12.2011р.

по справі № 9/319 (суддя Бондаренко Г.П.)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю фірма «Оліс ЛТД»

до Дочірнього підприємства «Техенерго»

про визнання право власності на майно та витребування з чужого незаконного володіння

за участю представників:

від позивача: ОСОБА_1 дов. № 01/01 від 01.11.2011р.

від відповідача : ОСОБА_2 дов. № б/н від 30.12.2011р.

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю фірма «Оліс ЛТД» звернулось до Господарського суду м. Києва з позовом до Дочірнього підприємства «Техенерго» про визнання за TOB фірмою Оліс ЛТД” право власності на формокомплект призначений для виготовлення банки 06-009П-ІІІ-4-66-1-430 (“Оліс”), розроблений та виготовлений задля виконання Договору № 20/08 від 11.08.2008р. та зобов'язати ДП “Техенерго” (Код ЄДРПОУ 32072610) передати TOB фірмі “Оліс ЛТД” формокомплект призначений для виготовлення банки 06-009П-ІІІ-4-66-1-430 (“Оліс”), із ресурсом не меншим ніж 16 053 516 (шістнадцять мільйонів п'ятдесят три тисячі п'ятсот шістнадцять) штук, шляхом поставки формокомплекту та всієї документації, яка до нього додається, необхідної для використання та експлуатації формокомплекту, на склад TOB фірми “Оліс Лтд" який знаходиться за адресою: м. Запоріжжя, вул. Карпенка Карого 47, в десятиденний строк із часу набрання рішенням законної сили, а також просить суд покласти на відповідача судові витрати.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 20.12.2011р. у справі № 9/319 в задоволенні позовних вимог відмовлено повністю.

Не погоджуючись із згаданим рішенням позивач звернувся з апеляційною скаргою до Київського апеляційного господарського суду, в якій просить рішення Господарського суду м. Києва від 20.12.2011р. у справі № 9/319 скасувати повністю та прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 31.01.2012р. апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю фірма «Оліс ЛТД» було прийнято до провадження і розгляд справи призначено на 13.03.2012р.

Через відділ документального забезпечення 12.03.2012р. представником відповідача був поданий відзив на апеляційну скаргу в якому просить суд рішення залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

Представник позивача в судовому засіданні апеляційну скаргу підтримав та просив її задовольнити.

Представник позивача в судовому засіданні проти апеляційної скарги заперечував.

Розглянувши доводи скарги, заслухавши представника позивача та відповідача, перевіривши матеріали справи та зібрані у ній докази, колегія суддів апеляційного господарського суду встановила наступне.

11 серпня 2008 року між позивачем та відповідачем було укладено Договір № 20/08 відповідно до умов якого продавець зобов'язується передати у власність покупця, а покупець прийняти та оплатити склотару - банку 06-009П-ІІІ-4- 66-1-430 ("Оліс") виробництва Песковського заводу скловиробів (товар) у кількості 17 000 000 шт.

На виконання умов Договору відповідач поставив Товариству з обмеженою відповідальністю фірма "ОЛІС ЛТД" склотару - банку 06-009П-ІІІ-4- 66-1-430 у кількості 946 484 штуки. Кількість недопоставленого товару складає 16 053 516 штук.

Згідно п.п.4.5 та 8.3. Договору, при не підписанні чергової специфікації на поставку товару в межах попереднього графіку, що міститься в п.4.2. Договору договір вважається розірваним за згодою сторін. В такому випадку позивач відшкодовує відповідачу витрати по розробці та виготовленню формокомплекту із розрахунку 0,034 грн. за кожну недопоставлену, в наслідок такого розірвання, одиницю товару.

В подальшому Договір було розірвано за згодою сторін, що стало наслідком звернення ДП "Техенерго" до Господарського суду Запорізької області із позовною заявою про стягнення із Товариства з обмеженою відповідальністю фірми "Oліс ЛТД" суми в розмірі 586 590,18 грн., з яких - 545 819,54 грн. суми витрат на виготовлення формокомплекту, 12 764,74 грн. пені, 8 356, 18 грн. інфляційних втрат, та 1 648,72 грн. 3% річних.

Рішенням Господарського суду Запорізької області від 17.02.2010 р. у справі № 28/14/10 позов Дочірнього підприємства "Техенерго" задоволено частково. Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю фірми "Oліс ЛТД" на користь Дочірнього підприємства "Техенерго" 545 819,54 грн. суми витрат на виготовлення формокомплекту, 12 764,74 грн. пені, 6 679, 29 грн. інфляційних втрат, та 1 648,72 грн. 3% річних.

Запорізьким апеляційним господарським судом та Вищим господарським судом України рішення Господарського суду Запорізької області від 17.02.2010 р. по справі № 28/14/10 залишено без змін.

У звязку з тим, що на виконання вищезазначеного рішення позивач сплатив відповідачеві зазначену в рішенні суму, зокрема і суму витрат на виготовлення формокомплекту в розмірі 545 819,54 грн., останній вважає, що до Товариства з обмеженою відповідальністю фірми "Oліс ЛТД" перейшло право власності на формокомплект призначений для виготовлення банки 06-009П-ІІІ-4-66-1-430 (“Оліс”).

При цьому позивач в обґрунтування позовних вимог послався на ст.ст. 1212, 1213 ЦК України.

Колегія суддів не погоджується з таким висновком позивача, враховуючи наступне.

Відповідно до статті 328 Цивільного кодексу України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів.

Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Пунктом 1 частини 2 статті 16 Цивільного кодексу України визначено, що визнання права власності на майно є одним із способів захисту права власності.

Частиною 1 статті 16 Цивільного кодексу України передбачено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Згідно п.2 та п. 3 ст. 6 ЦК України, сторони мають право врегулювати у договорі, який передбачений актами цивільного законодавства, свої відносини, які не врегульовані цими актами. Сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд.

Відповідно до ст. 627 ЦК України, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Згідно ч. 1 ст.628 та ст.629 ЦК України, зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Судом встановлено, що, сторони скористались правом наданим їм чинним законодавством України та погодили, зокрема, порядок розірвання Договору, який передбачає, що при достроковому розірванні Договору, за згодою сторін, покупець зобов'язаний відшкодувати продавцю витрати по розробці та виготовленню останнім формокомплекту пляшки з розрахунку 0.034 грн. за 1 шт. непоставленого, в результаті такого розірвання, товару.

Проте, з аналізу положень Договору не вбачається, що сторони передбачили перехід права власності на формокомплект до позивача, а відтак, твердження позивача про те, що до Товариства з обмеженою відповідальністю фірми "Oліс ЛТД" перейшло право власності на формокомплект призначений для виготовлення банки 06-009П-ІІІ-4-66-1-430 (“Оліс”), у звязку з сплатою витрат на виготовлення формокомплекту є безпідставними та необґрунтованими, оскільки сплата зазначених витрат є санкцію, що прямо передбачена п. 8.3. Договору.

У апеляційній скарзі позивач посилається на ст. ст. 837, 839 ЦК України, які регулюють порядок укладення і виконання договорів підряду.

Щодо твердження позивача про те, що між сторонами існували відносини підряду по виготовленню формо комплекту то вони не приймаються судом, оскільки у Договорі № 20/08 від 11.08.2008р. немає таких його основних ознак як виконання робіт за завданням замовника, щодо передання результатів робіт замовнику та щодо прийняття та оплати результатів виконаної роботи.

Окрім того, матеріалами справи, а саме, договором №06-КП від 01.10.2008 р., видатковою накладною від 04.12.2008р. за № 98 та банківськими виписками від 09.04.2009 р. та 10.04.2009р. підтверджується, що фактичні витрати відповідача по закупівлі формокомплекту складають 783 600,00 грн., а отже, суд також не приймає твердження позивача про те, що розмір фактичних витрат по розробці та виготовленню формокомплекту є нижчим ніж розмір відшкодування який було покладено на Товариство з обмеженою відповідальністю фірму "Оліс ЛТД" п. 8.3. Договору у разі дострокового розірвання договору, за згодою сторін.

Обовязок доказування та подання доказів, відповідно до ст.33 ГПК України, розподіляється між сторонами виходячи з того, хто посилається на певні юридичні факти, які обґрунтовують його вимоги та заперечення. В даному випадку це стосувалося позивача, що мав довести факт порушення його права відповідачем за Договором № 20/08 від 11.08.2008 року. Водночас матеріалами справи підтверджується, що сплата Товариством з обмеженою відповідальністю фірмою "Oліс ЛТД" витрат на виготовлення формо комплекту у розмірі 545 819,54 грн. є штрафною санкцією, прямо передбаченою сторонами п. 8.3. Договору, а отже підстав для визнання за позивачем права власності на формо комплект, призначений для виготовлення банки 06-009П-ІІІ-4-66-1-430 (“Оліс”), суд не вбачає.

Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що місцевий суд дійшов вірного висновку, що позовні вимоги є необґрунтованими та задоволенню не підлягають.

Відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Апелянтом (позивачем) не наведено суду будь-яких доводів та не надано будь-яких належних та допустимих доказів, які б по суті спростовували висновки суду першої інстанції та доводили б помилковість оскаржуваного рішення.

За таких обставин, колегія суддів вважає, що рішення Господарського суду м. Києва від 20.12.2011р. по даній справі відповідає чинному законодавству, фактичним обставинам та матеріалам справи, підстав для його скасування не вбачається.

Враховуючи усе вищевикладене, колегія суддів не вбачає підстав для скасування чи зміни рішення Господарського суду м. Києва від 20.12.2011р. у справі № 9/319.

Керуючись ст.ст. 99, 101, п.1 ст.103, ст.105 ГПК України, Київський апеляційний господарський суд,

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю фірма «Оліс ЛТД» залишити без задоволення, а рішення Господарського суду м. Києва від 20.12.2011р. у справі № 9/319 без змін.

2. Матеріали справи № 9/319 повернути до Господарського суду м. Києва.

3. Постанова може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого господарського суду України протягом двадцяти днів з дня її прийняття.

Головуючий суддяШипко В.В.

СуддіБорисенко І.В.

Ільєнок Т.В.