Ухвала суду № 21965771, 07.03.2012, Господарський суд м. Севастополя

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА СЕВАСТОПОЛЯ

УХВАЛА

про відмову у забезпеченні позову

07 березня 2012 року справа № 5020-229/2012

За позовомСевастопольського транспортного прокурора

(99011, м. Севастополь, вул. Вороніна, 11)

в інтересах Севастопольської міської державної адміністрації,

державиідентифікаційний код 04055587

в особі:(99011, м. Севастополь, вул. Леніна, 2)

до1.Служби автомобільних доріг у місті Севастополі,

ідентифікаційний код 26187042

(99029, м. Севастополь, вул. Хрустальова, 22),

2.Малого приватного підприємства „Темпо и К”,

ідентифікаційний код 20683142

(99804, м. Севастополь, смт Кача, БОС 5, кв. 6)

про визнання договору недійсним,

Суддя Головко В.О.,

Представники учасників судового процесу не викликались.

ВСТАНОВИВ:

05.03.2012 Севастопольський транспортний прокурор (далі прокурор) в інтересах держави в особі Севастопольської міської державної адміністрації (дав позивач) звернувся до господарського суду міста Севастополя (далі суд) із позовом до Служби автомобільних доріг у місті Севастополі та Малого приватного підприємства „Темпо и К”, про визнання недійсним Договору про дольове будівництво № 28 від 07.04.2005, укладеного між Службою автомобільних доріг у місті Севастополі та Малим приватним підприємством „Темпо и К”.

Ухвалою суду від 07.03.2012 порушено провадження у справі.

Разом із позовними вимогами у тексті позовної заяви міститься вимога про вжиття заходів до забезпечення позову шляхом заборони відповідачам вчиняти будь-які дії щодо участі у будівництві та вводі в експлуатацію кафе на земельній ділянці магістральної автомобільної дороги державного значення „Сімферополь-Ялта-Севастополь”, км 130+600, зліва, загальною площею 107,8 м2, право постійного користування якою має Державне підприємство „Севастопольське управління автомобільних доріг”, відповідно до Державного акта на право постійного користування землею серії І-КМ № 005464, виданого 14.11.1999 відповідно до розпорядження Севастопольської міської державної адміністрації № 1860-р від 28.09.1998.

Розглянувши заяву про вжиття заходів до забезпечення позову та дослідивши надані докази, суд дійшов висновку, що ця вимога не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Статтею 66 Господарського процесуального кодексу України унормовано, що господарський суд за заявою сторони, прокурора чи його заступника, який подав позов, або з своєї ініціативи має право вжити передбачених статтею 67 цього Кодексу заходів до забезпечення позову. Забезпечення позову допускається в будь-якій стадії провадження у справі, якщо невжиття таких заходів може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення господарського суду.

Виходячи з приписів статей 1, 2 Господарського процесуального кодексу України, головним завданням господарського судочинства є забезпечення ефективності захисту порушених чи оспорюваних прав і законних інтересів субєктів господарських відносин. Одним із засобів захисту та забезпечення поновлення порушених прав і законних інтересів є забезпечення позову.

Відповідно до пункту 1 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України №16 від 26.12.2011 „Про деякі питання практики застосування заходів до забезпечення позову” (далі постанова Пленуму) заходи до забезпечення позову застосовуються господарським судом за заявою сторони, прокурора чи його заступника, який подав позов, або з ініціативи господарського суду як гарантія реального виконання рішення суду.

Особа, яка подала заяву про забезпечення позову, повинна обґрунтувати причини звернення із заявою про забезпечення позову. З цією метою та з урахуванням загальних вимог, передбачених статтею 33 Господарського процесуального кодексу України, обовязковим є подання доказів наявності фактичних обставин, з якими повязується застосування певного заходу до забезпечення позову.

У вирішенні питання про забезпечення позову господарський суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням:

-розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову;

-забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу;

-наявності звязку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний таких захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову;

-імовірності утруднення виконання або невиконання рішення господарського суду в разі невжиття таких заходів;

-запобігання порушенню у звязку з вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.

Згідно з пунктом 3 Постанови Пленуму достатньо обґрунтованим для забезпечення позову є підтверджена доказами наявність фактичних обставин, з якими повязується застосування певного виду забезпечення позову. Про такі обставини може свідчити вчинення відповідачем дій, спрямованих на ухилення від виконання зобовязання після предявлення вимоги чи подання позову до суду (реалізація майна чи підготовчі дії до його реалізації, витрачання коштів не для здійснення розрахунків з позивачем, укладення договорів поруки чи застави за наявності невиконаного спірного зобовязання тощо). Саме лише посилання в заяві на потенційну можливість ухилення відповідача від виконання судового рішення без наведення відповідного обґрунтування не є достатньою підставою для задоволення відповідної заяви. Адекватність заходу до забезпечення позову, що застосовується господарським судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється господарським судом, зокрема, з урахуванням співвідношення права (інтересу), про захист яких просить заявник, з вартістю майна, на яке вимагається накладення арешту, або майнових наслідків заборони відповідачеві вчиняти певні дії.

Водночас, в пункті 9 зазначеної постанови Пленум Вищого господарського суду України звертає увагу господарських судів на те, що виносячи ухвалу про заборону відповідачеві вчиняти певні дії, господарський суд повинен точно визначити, які саме дії забороняється вчиняти.

Всупереч наведеним вимогам прокурор не навів належного та достатнього обґрунтування необхідності вжиття заходів до забезпечення позову, а саме: не зазначив, яким чином ці заходи співвідносяться з предметом позову; чому невжиття таких заходів може утруднити чи зробити неможливим виконання судового рішення у разі задоволення позову, та не надав жодного доказу, який би підтверджував необхідність вжиття заходів до забезпечення позову.

За викладених обставин, заява Севастопольського транспортного прокурора в інтересах держави в особі Севастопольської міської державної адміністрації про вжиття заходів до забезпечення позову задоволенню не підлягає.

На підставі вищевикладеного, керуючись статтями 66, 86 Господарського процесуального кодексу України, суд

УХВАЛИВ:

В задоволенні заяви Севастопольського транспортного прокурора в інтересах держави в особі Севастопольської міської державної адміністрації про вжиття заходів до забезпечення позову, відмовити.

Суддя підпис В.О. Головко