Постанова № 21955708, 01.02.2012, Миколаївський окружний адміністративний суд

Миколаївський окружний адміністративний суд

вул. Заводська, 11, м. Миколаїв, 54002 П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Миколаїв.

01.02.2012 р.                                                                                 Справа № 2а-7922/11/1470

          Миколаївський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Желєзного І.В. за участю секретаря судового засідання Салової І.О. розглянувши адміністративну справу

за позовомТОВ "Готельно -ресторанний комплекс "Миколаїв", пр. Леніна, 107,Миколаїв,54055 доДержавної екологічної інспекції в Миколаївській області, вул. Дзержинського, 134,Миколаїв,54055 провизнання протиправним припису № 103/08 від 25.08.2011р., ВСТАНОВИВ: Товариство з обмеженою відповідальністю «Готельно-ресторанний комплекс «Миколаїв»(надалі по тексту –позивач, ТОВ, підприємство) звернулося до суду з позовом про визнання протиправним і скасування припису про усунення порушень природоохоронного законодавства №103.08 від 25.08.2011, посилаючись на протиправність та невмотивованість оспорюваного припису.

Відповідач позов не визнав, зазначивши про правомірність дій з приводу перевірки суб’єкта господарювання та законність постановленого припису про усунення порушень природоохоронного законодавства, який виданий в межах повноважень контролюючого органу.

Дослідивши матеріали справи та оцінивши наявні в них фактичні дані, суд приходить до висновку про безпідставність заявлених вимог, виходячи з наступного.

Відповідно до ст. 2 КАС України основним завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб’єктів при здійсненні ними управлінських функцій на основі законодавства, у тому числі на виконання делегованих повноважень.

У справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб’єктів владних повноважень судам належить перевіряти, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, із якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

При розгляді справи встановлено, що 22.08.2011 на підставі наказу №257 від 30.07.2011 та направлення на проведення перевірки Державною екологічною інспекцією в Миколаївській області (надалі по тексту - Інспекція) проведено перевірку дотримання позивачем природоохоронного законодавства, за результатами якої було складено відповідний акт.

В ході перевірки суб’єкта господарювання виявлено низку порушень вимог природоохоронного законодавства, зокрема:

- відсутність дозволу та лімітів на утворення та розміщення відходів у навколишньому природному середовищі на 2011рік;

- відсутність дозволу на викиди забруднюючих речовин в атмосферне повітря із стаціонарних джерел (дахової котельні);

- відсутність відомчого контролю за якістю стічних вод, що скидаються до міської каналізаційної мережі та інші порушення.

          25.08.2011 старшим державним інспектором з охорони навколишнього природного середовища в Миколаївській області винесено припис №103/08 про усунення виявлених перевіркою недоліків та порушень природоохоронного законодавства, зокрема:

п.1 припису про встановлення обов’язку ТОВ «ГРК «Миколаїв»розробити план організаційно-технічних заходів з усунення виявлених недоліків та надати копію цього плану Державної екологічної інспекції в Миколаївській;

п.2 припису про необхідність «постійно вести первинний та поточний облік відходів, що утворюються відповідно форми № 1-ВТ»;

п.3 припису про встановлення обов’язку ТОВ «ГРК «Миколаїв»дотримувати у належному стані відповідно до вимог законодавства територію підприємства;

п.4 припису про необхідність отримання дозволу та ліміту на утворення та розміщення відходів (відходів різного роду небезпеки, в т.ч. відпрацьованих люмінісцентних ламп);

п.5 припису про необхідність отримання дозволу на викиди забруднюючих речовин в атмосферне повітря (в зв’язку з експлуатацією при здійснені статутної діяльності модуля нагріву МН120 «Бернард»ТУУ20016760-005-2000 (дахова котельня) та пункту приготування їжі);

п.6 припису про встановлення обов’язку ТОВ «ГРК «Миколаїв»дотримуватись Правил приймання стічних вод у комунальну каналізацію міста Миколаєва: здійснювати систематичний контроль за кількістю та якістю стічних вод, які вони скидають до системи міської каналізації»;

п.7 припису про встановлення ТОВ «ГРК «Миколаїв»строку для оформлення правоустановлюючих документів на використання земельної ділянки;

п.8 припису про оформлення паспортів відходів;

п. 9 припису про встановлення обов’язку ТОВ «ГРК «Миколаїв»оформити договори на здачу усіх видів відходів, які утворюються на підприємстві.

Вирішуючи питання про правомірність припису про усунення виявлених перевіркою недоліків та порушень природоохоронного законодавства, суд виходить з наступного:

Стосовно п.4 оспорюваного припису про необхідність отримання дозволу та ліміту на утворення та розміщення відходів.

Підпунктом «а»частини 1 ст.32 Закону України «Про відходи»визначено, що забороняється вести будь-яку господарську діяльність, пов’язану з утворенням відходів, без одержання від спеціально уповноважених органів виконавчої влади у сфері поводження з відходами лімітів на обсяги утворення та розміщення відходів.

Згідно п.1 Порядку розроблення, затвердження і перегляду лімітів на утворення та розміщення відходів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03.08.1998 №1218 (в редакції постанови КМУ від 11.10.2002), ліміт на утворення відходів - максимальний обсяг відходів, на який у суб'єкта права власності на відходи (далі - власник відходів) є документально підтверджений дозвіл на передачу їх іншому власнику (на розміщення, утилізацію, знешкодження тощо) або на утилізацію чи розміщення на своїй території; нормативно допустимі обсяги утворення відходів - максимальний обсяг відходів, що може утворитися в результаті технологічного процесу за умови дотримання встановленого технологічного регламенту; ліміт на утворення відходів визначається їх власником у процесі діяльності на підставі дозволу на розміщення відходів та договору (контракту) на передачу відходів іншому власнику. Відповідно до пункту 8 Порядку розроблення, затвердження і перегляду лімітів на утворення та розміщення відходів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03.08.1998 №1218 (в редакції постанови КМУ від 11.10.2002), від одержання лімітів на утворення та розміщення відходів звільняються власники побутових відходів, що уклали договори на розміщення відходів з підприємствами комунального господарства.

          В ході перевірки Позивача було встановлено, що в процесі діяльності підприємства утворюються та розміщуються відходи різних класів небезпеки, а саме: відпрацьовані люмінесцентні лампи та інші відходи виробничої діяльності підприємства. Факт відсутності у Позивача дозволу та встановлених лімітів на обсяги утворення та розміщення відходів останнім не заперечується, так само як і факт утворення в процесі господарської діяльності різних видів відходів.

Аргументи позивача про незаконність вказаного пункту припису зводяться до того, що відходи, які утворюються при здійснені господарської ТОВ є побутовими (за винятком люмінесцентних ламп, на заміну яких укладено договір з відповідним суб’єктом господарювання), а отже відповідно до Закону України «Про відходи», постанови КМУ від 3.08.1998 року №1218 підприємство не повинно отримувати дозвіл на утворення та розміщення відходів.

На думку суду, вказані судження є безпідставними, виходячи з такого.

До сфери виробничо-господарської діяльності усіх видів підприємств належать процеси виробництва, виконання робіт, надання послуг. Підприємства самостійно планують свою виробничо-господарську діяльність і визначають перспективи розвитку, виходячи з попиту на вироблену продукцію, роботи та послуги. Процеси виробництва забезпечують реалізацію завдань виготовлення продукції, виконання робіт та надання послуг. ТОВ «Готельно-ресторанний комплекс «Миколаїв»- суб’єкт господарювання, що здійснює готельну та ресторанну господарську діяльність (вказана обставина підтверджена позивачем). При цьому, основна виробнича діяльність підприємств ресторанного господарства полягає у виробництві, реалізації та організації споживання кулінарної продукції у формі сніданків, обідів і вечерь. Загальний випуск продукції підприємств ресторанного господарства визначається виробничою програмою та передбачає випуск перших, дру гих, третіх страв, холодних закусок і гарячих напоїв; борошняних, конди терських, кулінарних виробів, бутербродів і напівфабрикатів. Ця продук ція є продукцією власного виробництва. Продукція власного виробництва є найбільш важливою складовою виробничо-торговельної діяльності підприємств ресторанного господарст ва. Крім того, ТОВ здійснює готельну господарську діяльність. Вказані види господарської діяльності передбачають отримання, накопичення та зберігання різного виду відходів (відходи від приготування продуктів харчування їх реалізації та організації споживання, відходів від списаних меблів, білизни, строк використання яких закінчився, або що втратили свої властивості, відходи від ремонтних робіт, підтримання об’єктів інфраструктури в належному стані, залишки сировини, напівфабрикатів та ін.).

Відповідно до ст.1 Закону України «Про відходи»відходи - будь-які речовини, матеріали і предмети, що утворилися у процесі виробництва чи споживання, а також товари (продукція), що повністю або частково втратили свої споживчі властивості і не мають подальшого використання за місцем їх утворення чи виявлення і від яких їх власник позбувається, має намір або повинен позбутися шляхом утилізації чи видалення; власник відходів - фізична або юридична особа, яка відповідно до закону володіє, користується і розпоряджається відходами; побутові відходи - відходи, що утворюються в процесі життя і діяльності людини в житлових та нежитлових будинках (тверді, великогабаритні, ремонтні, рідкі, крім відходів, пов'язаних з виробничою діяльністю підприємств) і не використовуються за місцем їх накопичення. Приписами п.8 постанови КМУ від 3.08.1998 року №1218 визначено, що власники відходів, для яких платежі за розміщення відходів усіх класів небезпеки не перевищують 10 гривень на рік, власники побутових відходів, що уклали договори на розміщення відходів з підприємствами комунального господарства, та власники відходів, які одержали ліцензію на збирання і заготівлю окремих видів відходів як вторинної сировини, звільняються від одержання лімітів на утворення та розміщення відходів. Тобто, одні і ті ж відходи (тверді, великогабаритні, ремонтні, рідкі) в залежності від виду діяльності їх утворення можуть бути віднесені як до побутових відходів та і до інших їх видів відповідно до державного класифікатора відходів (класифікатор відходів ДК 005-96). Таким чином, відходи ТОВ, що є результатом виробничої господарської діяльності, відносяться до відходів виробництва та до залишкових продуктів усіх інших видів діяльності (згідно державного класифікатора відходів) та не можуть бути віднесені до побутових відходів (як такі, що пов’язані з виробничою діяльністю підприємства). Вказане свідчить про правомірність п.4 оспорюваного припису. Посилання позивача на наявність договору з спеціалізованим підприємством на вивіз відходів не позбавляє його обов’язку отримати дозвіл та встановлення ліміти на їх утворення.

2.Стосовно п.5 оспорюваного припису про необхідність отримання дозволу на викиди забруднюючих речовин в атмосферне повітря.

Відповідно до ч.1 ст.11 Закону України «Про охорону атмосферного повітря»для забезпечення екологічної безпеки, створення сприятливого середовища життєдіяльності, запобігання шкідливому впливу атмосферного повітря на здоров'я людей та навколишнє природне середовище здійснюється регулювання викидів найбільш поширених і небезпечних забруднюючих речовин, перелік яких встановлюється Кабінетом Міністрів України, в тому числі і шляхом необхідності одержання спеціальних дозволів на викиди забруднюючих речовин в атмосферне повітря стаціонарними джерелами (ч.5 ст.11).

Статтею 20 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища»та Положенням про Державну екологічну інспекцію в областях, містах Києві та Севастополі, затвердженого наказом Мінприроди України від 19.12.2006 року №548, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 13.02.2007 року за №120/13387, визначено повноваження екологічних інспекцій щодо здійснення державного контролю у галузі охорони довкілля, відповідно до яких Інспекції мають право: обстежувати в установленому порядку підприємства, установи і організації … з метою перевірки додержання ними вимог законодавства про охорону навколишнього природного середовища, раціональне використання, відтворення та охорону природних ресурсів, поводження з відходами (крім поводження з радіоактивними відходами), небезпечними хімічними речовинами, пестицидами та агрохімікатами, екологічної та в межах своєї компетенції радіаційної безпеки; перевіряти документи на право спеціального використання природних ресурсів (ліцензії, дозволи); складати акти перевірок і протоколи про адміністративні правопорушення та розглядати справи про адміністративні правопорушення у межах повноважень, визначених законом; давати обов'язкові для виконання приписи щодо усунення виявлених порушень вимог законодавства з питань, що належать до її повноважень.

Відповідно до положень ч.5 ст.11 Закону України «Про охорону атмосферного повітря» викиди забруднюючих речовин в атмосферне повітря стаціонарними джерелами можуть здійснюватися після отримання дозволу, який видається територіальним органом спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади в галузі екології та природних ресурсів за погодженням із територіальним органом спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади з питань охорони здоров’я.

Частиною 9 ст.11 Закону України «Про охорону атмосферного повітря»визначено, що порядок проведення та оплати робіт, пов’язаних з видачею дозволів на викиди забруднюючих речовин в атмосферне повітря стаціонарними джерелами, обліку підприємств, установ, організацій та громадян –суб’єктів підприємницької діяльності, які отримали такі дозволи, встановлюється Кабінетом Міністрів України. Видача дозволів на викиди забруднюючих речовин зі стаціонарних джерел є одним із способів регулювання викидів забруднюючих речовин в атмосферне повітря.

Відповідно до пункту 2 Порядку проведення та оплати робіт, пов’язаних з видачею дозволів на викиди забруднюючих речовин в атмосферне повітря стаціонарними джерелами, обліку підприємств, установ, організацій та громадян –підприємців, які отримали такі дозволи, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 13.03.2002 року №302, Порядок встановлює єдиний механізм проведення та оплати робіт, пов'язаних з видачею дозволів на викиди забруднюючих речовин в атмосферне повітря стаціонарними джерелами. Дозвіл на викиди забруднюючих речовин в атмосферне повітря видається суб’єкту господарювання –власнику стаціонарного джерела викиду, з якого надходять в атмосферне повітря забруднюючі речовини або їх суміші. Для отримання дозволу суб’єкт господарювання здійснює наступні заходи: проводить інвентаризацію стаціонарних джерел викидів забруднюючих речовин в атмосферне повітря, видів та обсягів викидів забруднюючих речовин в атмосферне повітря стаціонарними джерелами, пилогазоочисного обладнання; готує документи, в яких обґрунтовуються обсяги викидів забруднюючих речовин; проводить оцінку впливу викидів забруднюючих речовин на стан атмосферного повітря на межі санітарно-захисної зони; розробляє плани заходів щодо: досягнення встановлених нормативів граничнодопустимих викидів для найбільш поширених і небезпечних забруднюючих речовин; обґрунтовує розміри нормативних санітарно-захисних зон, проводить оцінку витрат, пов`язаних з реалізацією заходів щодо їх створення; проводить оцінку та аналіз витрат, пов`язаних з реалізацією запланованих заходів щодо запобігання забрудненню атмосферного повітря; готує інформацію про отримання дозволу для ознайомлення з нею громадськості відповідно до законодавства. Суб’єкт господарювання для отримання дозволу подає до установи державної санітарно-епідеміологічної служби та територіального органу Мінприроди документи, у яких обґрунтовуються обсяги викидів, для отримання дозволу на викиди забруднюючих речовин в атмосферне повітря стаціонарними джерелами, а також вміщує в місцевих друкованих засобах масової інформації повідомлення про намір отримати дозвіл.

Відповідно до ст.ст.17, 26, 28, 32, 33 Закону України «Про відходи»суб’єкти господарської діяльності у сфері поводження з відходами зобов’язані мати дозвіл на експлуатацію об’єкта поводження з небезпечними відходами. Державному обліку та паспортизації підлягають в обов’язковому порядку всі відходи, що утворюються на території України і на які поширюється дія цього Закону. Для забезпечення повного обліку та опису функціонуючих, закритих та законсервованих місць видалення відходів, їх якісного складу, а також здійснення контролю за впливом відходів на навколишнє природне середовище та здоров’я людини ведеться реєстр місць видалення відходів. На кожне місце зберігання або видалення відходів складається спеціальний паспорт.

Системний аналіз вказаних правових норм свідчить про те, що законодавець не робить виключення для суб’єктів господарювання, які використовують стаціонарні джерела забруднення, щодо обов’язку отримання дозволу на викиди забруднюючих речовин в залежності від виду таких джерел та їх потужності.

Твердження позивача з посилання на постанову Кабінету Міністрів України від 28.12.2001 №1780, якою затверджений Порядок розроблення та затвердження нормативів граничнодопустимих викидів забруднюючих речовин із стаціонарних джерел, та наказ Мінприроди від 10.05.2002 №177, про незаконність вимог контролюючого органу щодо обов’язку отримання дозволу на викиди забруднюючих речовин, оскільки відносно підприємства не затверджувались нормативи граничнодопустимих викидів забруднюючих речовин із стаціонарних джерел, є невмотивованими, так як вказана обставина не звільняє власника устаткування від отримання дозволу на викиди в установленому порядку. Взяття на державний облік об’єктів, які справляють шкідливий вплив на здоров’я людей і стан атмосферного повітря, здійснюється територіальними органами Мінприроди на підставі аналізу порогових значень викидів за критеріями, затвердженими наказом Мінприроди від 10.05.2002 №177 відповідно до інвентаризації стаціонарних джерел викидів, що є однією із складових документів, які необхідні для отримання дозволу на викиди при експлуатації певних стаціонарних джерел викидів, і не стосуються безпосередньо питання одержання дозволів на викиди забруднюючих речовин в атмосферу.

Стосовно п.6 оспорюваного припису про встановлення обов’язку ТОВ «ГРК «Миколаїв»дотримуватись Правил приймання стічних вод у комунальну каналізацію міста Миколаєва: здійснювати систематичний контроль за кількістю та якістю стічних вод, які вони скидають до системи міської каналізації.

Суд вважає вказаний пункт припису правомірним та таким, що ґрунтується на положеннях чинних нормативних актів. В судовому засіданні встановлено, що ТОВ не здійснювало систематичний контроль за кількістю та якістю стічних вод, які скидає до системи міської каналізації (вказана обставина позивачем не оспорюється). А відповідно до п.2.4.1 Правил прийняття стічних вод у комунальну каналізацію м.Миколаєва, затверджених рішенням виконавчого комітету Миколаївської міської Ради N70 від 23.01.2003 року, підприємства зобов’язані здійснювати систематичний контроль за кількістю та якістю стічних вод, які вони скидають до системи міської каналізації згідно з графіком відбору. При цьому, Державне управління екології та природних ресурсів у Миколаївській області Мінекоресурсів України Правилами прийняття стічних вод у комунальну каналізацію м.Миколаєва, затверджених рішенням виконавчого комітету Миколаївської міської Ради N70 від 23.01.2003 року визначено одним із контролюючих органів за дотриманням зазначених Правил, що вказує на правомірність дій відповідача та законність 6 пункту припису.

Стосовно п.7 оспорюваного припису про необхідність оформлення правовстановлюючих документів на використання земельної ділянки.

Вимога контролюючого про оформлення правовстановлюючих документів на земельну ділянку, що використовується підприємством в господарських цілях (на ділянці розміщений готельно-ресторанний комплекс), також є законною, оскільки дії суб’єкта господарювання суперечать вимогам ст.ст.125, 126 ЗК України.

Стосовно пунктів 1, 2, 3, 8 припису про усунення виявлених перевіркою недоліків та порушень природоохоронного законодавства.

Оскільки вказані пункти (п.1 про встановлення обов’язку ТОВ «ГРК «Миколаїв»розробити план організаційно-технічних заходів з усунення виявлених недоліків та надати копію цього плану Державної екологічної інспекції в Миколаївській; п.2 про необхідність «постійно вести первинний та поточний облік відходів, що утворюються відповідно форми № 1-ВТ»; п.3 про встановлення обов’язку ТОВ «ГРК «Миколаїв»дотримувати у належному стані відповідно до вимог законодавства територію підприємства; п.8 про оформлення паспортів відходів; п.9 про встановлення обов’язку ТОВ «ГРК «Миколаїв»оформити договори на здачу усіх видів відходів, які утворюються на підприємстві) є похідними від п.4, п.5 та п.6 оспорюваного припису, які визнані судом обґрунтованими, позовні вимоги в частині скасування пунктів 1, 2, 3, 8 припису про усунення виявлених перевіркою недоліків та порушень природоохоронного законодавства також не підлягають задоволенню.

Наведене вказує на те, що оспорюване рішення (припис про усунення виявлених перевіркою недоліків та порушень природоохоронного законодавства) відповідачем прийнято обґрунтовано, з врахування усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення, з дотримання необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів суб’єкта господарювання і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення, що є підставою для відмови в задоволенні позову.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 70-71, 86, 122,138, 158 - 163 КАС України суд, -

П О С Т А Н О В И В:

В задоволені позову відмовити.

Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів в порядку ст.186 КАС України.

Суддя                                                                                           І. В. Желєзний