Постанова № 21955412, 28.02.2012, Луганський окружний адміністративний суд

Категорія №8.2.1

ПОСТАНОВА

Іменем України

28 лютого 2012 року Справа № 2а/1270/1375/2012 Луганський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Островської О.П.,

при секретарі Тельдековій Н.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю “Будматеріали” до Ленінської міжрайонної державної податкової інспекції у м. Луганську про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення №0000552320 від 05.01.2012 року,-

Встановив:

09 лютого 2012 року позивач Товариство з обмеженою відповідальністю «Будматеріали» звернувся до суду з позовом до відповідача Ленінської МДПІ, в якому послався, що він зареєстрований як суб'єкт господарювання - юридична особа 21.10.1998 року виконавчим комітетом Луганської міської ради за № 13821050001006312, код ЄДРПОУ 30092148, про що видано свідоцтво про державну реєстрацію юридичної особи, є платником податків та зборів, перебуває на обліку в Ленінській МДПІ у м. Луганську, є платником податку на додану вартість відповідно до Свідоцтва про реєстрацію платника податку на додану вартість від 17.11.1998 року за № 17289393, виданого Ленінською МДПІ у м. Луганську, індивідуальний податковий номер - 300921412369. ТОВ «Будматеріали» відповідно до встановлених статутом підприємства предмету та цілей веде господарську (підприємницьку) діяльність, отримує прибутки та сплачує податки, збори (обов'язкові платежі). 05 січня 2012 року Ленінською міжрайонною державною податковою інспекцією у м. Луганську (надалі за текстом - Відповідач) на підставі Акту від 20.12.2011 року № 989/23/300092148 «Про результати позапланової перевірки ТОВ «Будматеріали» (Код за ЄДРПОУ 30092148) з питань дотримання вимог податкового законодавства з податку на додану вартість за період з 01.12.2010 по 30.09.2011 року по взаємовідносинам з ПП «Інтенція» (код за ЄДРПОУ 37156804)» (надалі за текстом - Акт) було прийнято податкове повідомлення-рішення № 0000552320. Згідно вказаного податкового повідомлення-рішення встановлено порушення п.198.1, п.198.2, п.198.3 ст. 198 Податкового кодексу України, у зв'язку із чим позивачу збільшено суму грошового зобов'язання за платежем податок на додану вартість 3014010100 у розмірі 123 605,75 грн. (за основним платежем - 117453, 00 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями (платежами) - 6152, 75 грн.). За висновками, викладеними суб'єктом владних повноважень в згаданому Акті, в діяльності позивача податковим органом виявлено порушення п. 198.1, п. 198.2, п.198.3 ст. 198 Податкового кодексу України, а саме: до складу податкового кредиту з ПДВ позивача віднесено грошові кошти, сплачені на користь ПП «Інтенція» в межах нікчемних на думку податкового органу правочину. Позивач вважає, що відповідачем Ленінською міжрайонною державною податковою інспекцією у м. Луганську під час здійснення перевірки були зроблені помилкові висновки щодо порушення ТОВ «Будматеріали» норм Податкового кодексу України, оскільки: реальність господарських операцій підтверджується первинними документами договорами, актами виконаних робіт, податковими накладними; відсутні факти, які б свідчили про те, що господарські операції не відповідають дійсним намірам сторін і спрямовані на ухилення від сплати податків; правочини не порушують публічний порядок, оскільки види таких правочинів наведені у Постанові Пленуму Верховного Суду України № 9 від 06.11.2009 р. «Про судові практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» та відсутнє відповідне рішення суду про визнання договору, укладеного між Позивачем та ПП «Інтенція» недійсним.

Спірне податкове повідомлення-рішення суперечить приписам Господарського кодексу України, Цивільного кодексу України, Податкового кодексу України, Закону України «Про Бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», Постанові Пленуму Верховного Суду України № 9 від 06.11.2009 р. «Про судові практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними», Листу Вищого адміністративного суду України від 02.06.2011 року № 742/11/13-11, що є підставою для визнання податкового повідомлення-рішення № 0000552320 від 05 січня 2012 року протиправним та його скасування у судовому порядку, що підтверджується наступним:

29 квітня 2011 року між ТОВ «Будматеріали» та ПП «Інтенція» було укладено договір, за умовами якого ПП «Інтенція» виконало для ТОВ «Будматеріали» роботи з парафінації паперу, перемотки паперу з рулонів вагою 200-400 кг в рулони вагою 50-100 кг, порізку на полоси шириною 30-150 мм та намотку в бобини вагою 3-20 кг та інші. Укладаючи договір із зазначеним контрагентом, Позивач за допомогою інтернет-ресурсу переконався у наявності запису в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців про підтвердження відомостей про юридичну особу ПП «Інтенція», згідно відомостей сайту ДПА України, ПП «Інтенція» було зареєстровано в якості платника ПДВ. Вказаний договір підписаний директорами підприємств, які на той час мали всі повноваження на укладення угод, їх підписи завірені відповідними печатками підприємств, крім того укладені угоди були виконані, що підтверджуються належним чином оформленими первинними документами. Так, на підтвердження виконання робіт сторони складали акти виконаних робіт: акт виконаних робіт № 327/1 від 29.04.2011 року на 3,129 тон; акт виконаних робіт № 327/2 від 29.04.2011 року на 20,589 тон; акт виконаних робіт № 327/3 від 29.04.2011 року на 6,272 тон; акт виконаних робіт № 327/4 від 29.04.2011 року на 1,028 тон; акт виконаних робіт № 327/5 від 29.04.2011 року на 12,996 тон; акт виконаних робіт № 327/6 від 29.04.2011 року на 9,973 тон; акт виконаних робіт № 327/7 від 29.04.2011 року на 14,846 тон; акт виконаних робіт № 327/8 від 29.04.2011 року на 5,3 тон; акт виконаних робіт № 327/9 від 29.04.2011 року на 3,462 тон; акт виконаних робіт № 327/10 від 29.04.2011 року на 9,15 тон; акт виконаних робіт № 328 від 29.04.2011 року на 0,791 тон; акт виконаних робіт № 297 від 31.05.2011 року на 2,507 тон; акт виконаних робіт № 297/1 від 31.05.2011 року на 1,5 тон; акт виконаних робіт № 296 від 31.05.2011 року на 1,5 тон; акт виконаних робіт № 296/1 від 31.05.2011 року на 24,782 тон; акт виконаних робіт № 296/2 від 31.05.2011 року на 3,227 тон; акт виконаних робіт № 418 від 30.06.2011 року на 1,4 тон; акт виконаних робіт № 479/1 від 30.06.2011 року на 4,734 тон; акт виконаних робіт № 479/2 від 30.06.2011 року на 14,888 тон; акт виконаних робіт № 479/3 від 30.06.2011 року на 6,197 тон; акт виконаних робіт № 479/4 від 30.06.2011 року на 8,048 тон; акт виконаних робіт № 479/5 від 30.06.2011 року на 13,309 тон; акт виконаних робіт № 479/6 від 30.06.2011 року на 0,84 тон; акт виконаних робіт № 479/7 від 30.06.2011 року на 8,8138 тон; акт виконаних робіт № 546 від 29.07.2011 року на 15 тон; акт виконаних робіт № 546/1 від 29.07.2011 року на 15,173 тон. Договір та акти були надані відповідачу під час проведення перевірки.

Вказані документи були виконані відповідно до вимог чинного законодавства та відповідають вимогам ст.. 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», згідно якої первинний документ це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення. Господарською операцією є дія або подія, яка викликає зміни у структурі активів та зобовязань, власному капіталі підприємства. Ст.9 вказаного Закону встановлені вимоги до первинних документів, які є підставою для бухгалтерського та податкового обліку. Згідно з даною нормою підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо неможливо безпосередньо після її закінчення. Такі первинні документи повинні мати обовязкові реквізити: назву документа ( форми), дату і місце складання, назву підприємства від імені якого складено документ, зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції, посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції. Первинна документація бухгалтерської та фінансової звітності, складена на виконання договору з ПП «Інтенція», на підставі якої відповідну суму коштів включено до складу податкового кредиту позивача, оформлена належним чином. Зобовязання за договором між позивачем та ПП «Інтенція» виконані сторонами договору у повному обсязі, що підтверджується відповідними документами первинного бухгалтерського обліку, якими відображено господарську операцію. Правила податкового обліку не встановлюють конкретного переліку первинних документів за допомогою яких повинні бути оформлені господарські операції, а також не передбачають будь-яких спеціальних вимог до форми або виду первинних документів, до їх оформлення та заповнення. До документів, які засвідчують факт придбання товару, робіт, послуг, діючим законодавством передбачена лише одна умова: вони повинні засвідчувати фактичне отримання товару або результатів робіт, послуг. Факт отримання позивачем робіт від ПП « Інтенція» підтверджено актами виконаних робіт, копії яких були надані відповідачеві , здійснення позивачем оплати отриманого товару підтверджується платіжним дорученням, які також надавались відповідачеві при перевірці. Таким чином, реальність господарської операції між позивачем та ПП «Інтенція» підтверджено первинними документами бухгалтерського обліку та податкової звітності, угода виконана в повному обсязі відповідно до умов договору, укладеного між позивачем та його контрагентом.

Згідно частини 2 статті 215 Цивільного кодексу України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. Обґрунтування відповідача щодо нікчемності правочинів не є підставою для визнання таких правочинів нікчемними, оскільки ним не доведено, на підставі якої саме статті Цивільного кодексу України правочини, вчинені між позивачем та його контрагентом є нікчемними. Крім того, пунктом 3 ст. 215 Цивільного кодексу України передбачено, якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин). Відповідно до ст. 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього кодексу (загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину). Статтею 204 Цивільного кодексу України передбачено, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним. А від так, відповідно до статті 204 Цивільного кодексу України та згідно з позицією Верховного Суду України, викладеною в Узагальненнях «Практика розгляду судами цивільних справ про визнання правочинів недійсними» від 24.11.2008 р. - законодавцем закріплено презумпцію правомірності правочину. Правомірність є конститутивною ознакою правочину, як юридичного факту. Крім того, відповідно до ст.215 Цивільного кодексу України нікчемним правочином визнається правочин, недійсність якого встановлена законом. У такому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Згідно зі ст.228 Цивільного кодексу України (в редакції чинній з 01.01.2011 року) правочин, який порушує публічний порядок, тобто такий який був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним, є нікчемним, а відтак визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. За змістом ч.3 ст.228 Цивільного кодексу України правочин, при здійсненні якого недодержуються вимоги щодо його відповідності інтересам держави і суспільства, його моральним засадам, може бути визнаний недійсним судом. З наведених приписів слідує, що законодавець з 01.01.2011 року виключив правочини, які були укладені з метою суперечною інтересам держави та суспільства, з кола нікчемних правочинів і відніс такі правочини до оспорюваних, тобто таких, які можуть бути визнані недійсними виключно судом. Крім того, при кваліфікації правочину за ст.228 Цивільного кодексу України має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо. Тобто, факт порушення публічного порядку повинен бути доведеним певними засобами доказування, але в Акті відсутні посилання Відповідача на відповідні докази вини.

Крім того, відповідно до приписів статті 207 Господарського кодексу України господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Вказані норми Цивільного та Господарського кодексів України не тільки не містять прямої вказівки на нікчемність правочину, укладеного з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави, а навпаки, вказують на можливість його оспорювання.

Водночас, положеннями Податкового кодексу України та Закону України «Про державну податкову службу в Україні» не передбачено такого права, як визнання в односторонньому порядку господарських правочинів нікчемними.

Угоди, які укладені між позивачем та ПП «Інтенція», не визнані судом недійсними і їх недійсність прямо не встановлена законом, у зв'язку з чим існує презумпція правомірності вказаних правочинів, а також наявність взаємних прав та обов'язків сторін за такими угодами. Отже, висновки про ознаки нікчемності укладених Позивачем угод (навіть без їх переліку) ґрунтуються на припущеннях та не підтвердженні посиланнями на будь-які первинні документи.

Таким чином, наведені в акті перевірки порушення не дають право податковому органу вчиняти дії щодо визнання угод нікчемними, а є лише підставою, при наявності достатніх доказів, для звернення до суду у встановленому законодавством порядку з вимогою про визнання правочинів недійсними.

Відповідач при складанні акту перевірки та прийнятті на його підставі оскаржуваного повідомлення-рішення, вийшов за межі своїх повноважень і самостійно, поза судовою процедурою, визнав вищезазначений договір, укладений між позивачем - з одної сторони та ПП «Інтенція» - з другої сторони, недійсним.

Виходячи з приписів ст. 19 ч. 2 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, що відповідачем не виконано у даному випадку.

Відповідно до п. 56.1, п. 56.2 ст. 56 Податкового кодексу України рішення, прийняті контролюючим органом, можуть бути оскаржені в адміністративному або судовому порядку.

Тому позивач просить :

Визнати протиправним податкове повідомлення-рішення Ленінської міжрайонної податкової інспекції у м. Луганську від 5 січня 2012 року № 0000552320.

Скасувати податкове повідомлення-рішення Ленінської міжрайонної податкової інспекції у м. Луганську від 5 січня 2012 року № 0000552320

У судовому засіданні представник позивача підтримав позовні вимоги, дав пояснення, аналогічні викладеному у позовній заяві.

Представник відповідача у судовому засіданні позов не визнав, надав заперечення, в яких послався, що Ленінською МДПІ у м. Луганську згідно п.п. 20.1.4 п. 20.1 ст. 20, п.п. 78.1.11 п. 78.1. ст. 78 Податкового кодексу України від 02 грудня 2010 року №2755-УІ (із змінами та доповненнями), на підставі направлень від 07.12.11 № 1280, від 07.12.11 № 1281, відповідно до наказу Ленінської МДПІ у м. Луганську від 06.12.11 № 2141 та на підставі постанови слідчого СВ ПМ ДПА в Луганській області від 30.11.11 року проведена позапланова виїзна документальна перевірка ТОВ "Будматеріали" з питань дотримання вимог податкового законодавства з ПДВ за період з 01.12.10 по 30.09.11 по взаємовідносинам з ПП «Інтенція». За результатами проведеної перевірки складено акт від 20.12.11 № 914/23/34386620.

Вказаним актом встановлені наступні порушення: в актах виконаних робіт відсутня інформація про місце виконання робіт, місце передачі паперу на переробку, місце передачі переробленого паперу, підписи та ініціали матеріально-відповідальних осіб, які здійснювали передачу паперу. В ході проведення перевірки не надано документів, які б підтверджували фактичний рух паперу від ПП «Інтенція» до ТОВ «Будматеріали».

Пунктом 11.2 Правил перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні визначено, що основними документами на перевезення вантажів є товарно-транспортні накладні та дорожні листи вантажного автомобіля. При перевезенні вантажів автомобільним транспортом оформлення товарно-транспортної накладної є обов'язковим незалежно від умов оплати за роботу автомобіля, умов перевезення вантажів (як на комерційних засадах, так і для власних потреб), а також видів перевезень. Товарно-транспортна накладна додається до подорожнього листа. Отже, товарно-транспортна накладна відноситься до первинної транспортної документації, ведення форм якої для всіх суб'єктів господарської діяльності незалежно від , форм власності є обов'язковим та є основним первинним документом, на підставі якого відбувається списання товарно-матеріальних цінностей у вантажовідправника та оприбуткування їх у вантажоодержувача при перевезенні вантажів у межах України, а також для їх складського, оперативного та бухгалтерського обліку. Первинна транспортна документація відноситься до первинних документів, на основі яких ведеться бухгалтерський облік. Документи на перевезення паперу до переробки на ПП «Інтенція» та відповідно повернення з переробки ТОВ «Будматеріали» до перевірки не надавалися.

Проведення робіт, зазначених в актах виконаних робіт ПП «Інтенція» потребує наявності спеціального обладнання, приміщень та працівників за фахом. В актах виконаних робіт відсутня інформація про місце виконання робіт, місце передачі паперу на переробку, місце передачі переробленого паперу, підписи та ініціали матеріально-відповідальних, осіб, які здійснювали передачу паперу.

В ході перевірки ПП «Інтенція» (код за ЄДРПОУ 37156804) встановлено наступне:

Чисельність працюючих: Відповідно до БД 1 - ДФ загальна чисельність працюючих на ПП «Інтенція» складала 2 особи.

Звіт 1 - ДФ за III квартал 2011 року не надавався. В ході перевірки встановлено відсутність у підприємства необхідних умов для здійснення господарської діяльності в частині, купівлі, продажу, реалізації, зберігання та відвантаження товарно-матеріальних цінностей та надання послуг чи здійснення робіт в силу відсутності відповідного персоналу, транспортних засобів, приміщень та матеріальних ресурсів, що свідчить про відсутність у ПП «Інтенція» адміністративно-господарських можливостей на виконання господарських зобов'язань та відсутність фактичних дій, спрямованих на виконання взятих на себе зобов'язань.

Господарські операції між ПП «Інтенція» та ТОВ «Будматеріали» не підтверджуються стосовно врахування реального часу здійснення операцій, місцезнаходження майна, наявності трудових ресурсів, транспортних засобів та іншого майна, які економічно необхідні для здійснення такої діяльності, що свідчить про відсутність необхідних умов для результатів відповідної господарської, економічної діяльності, технічного персоналу, основних фондів і транспортних засобів.

Неможливість реального здійснення постачальником ПП «Інтенція» на адресу ТОВ «Будматеріали» робіт по переробці паперу з урахуванням часу, відсутності необхідних умов для досягнення відповідних результатів економічної діяльності в силу відсутності управлінського та технічного персоналу, основних засобів, складських приміщень та транспортних засобів свідчить про відсутність у ПП «Інтенція» адміністративно-господарських можливостей на виконання господарських зобов'язань.

Таким чином, роботи на виконання договорів №29/04/11 від 29 квітня 2011 року та 04/04/11 від 04 квітня 2011 року між ТОВ «Будматеріали» та ПП «Інтенція» (код за ЄДРПОУ 37156804) фактично не проводилися, та відповідно придбання таких послуг не відбулося.

ТОВ «Будматеріали» на порушення п. 198.1, п. 198.2, п.198.3 ст.198 Податкового кодексу України із змінами та доповненнями, в результаті чого за період з 01.12.2010 по 30.09.2011 завищено податковий кредит у сумі-117 453 грн., у тому числі:

за січень 2011 року - 0 грн.;

за лютий 2011 року - 0 грн.;

за березень 2011 року - 0 грн.;

за квітень 2011 року - 41 547 грн.;

за травень 2011 року - 26 578 грн.;

за червень 2011 року - 24 721 грн. ;

за липень 2011 року -24607грн.;

за серпень 2011 року - 0 грн.;

за вересень 2011 року - 0 грн.

В ході перевірки встановлено відсутність реальної можливості поставок товарів (робіт, послуг) підприємству ТОВ «Будматеріали» від ПП «Інтенція», а саме відсутність майна, трудових ресурсів, виробниче - складських приміщень, технічного персоналу, основних фондів, виробничих активів, складських приміщень, засобів для транспортування та іншого майна, які економічно необхідні для здійснення господарських операцій у зазначених обсягах, що свідчить про відсутність необхідних умов для реального настання результатів відповідної господарської діяльності.

Отже, підприємством відображені в податковій звітності правові взаємовідносини з вищевказаними суб'єктами господарювання без мети реального настання правових наслідків, з метою заниження об'єкту оподаткування, несплати податків.

Таким чином, ТОВ «Будматеріали» порушено ст. 228 ЦК України щодо укладення правочину, який суперечить моральним засадам суспільства, а також порушує публічний прядок, спрямований на заволодіння майном держави, дохідної частини бюджету, а отже є нікчемним.

Тобто, в ході проведення перевірки встановлено:

неможливість фактичного здійснення постачальниками ТОВ «Будматеріали» господарських операцій через відсутність майна та інших матеріальних ресурсів, економічно необхідних для здійснення операцій з купівлі-продажу;

відсутність у постачальників ТОВ «Будматеріали» необхідних умов для досягнення результатів економічної діяльності у зв'язку з відсутністю трудових ресурсів, основних фондів, складських приміщень, транспортних засобів. порушення ч. 1, ч.5 ст. 203, ч.1 ст.207, ст. 215 , п 1 ст. 216, ст. 228, ЦК України в частині недодержання вимог зазначених статей в момент вчинення правочинів, які не спрямовані на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ними по правочинах, здійснених ТОВ «Будматеріали» з постачальником ПП «Інтенція». За таких обставин у відповідача були підстави для прийняття оскаржуваного податкового повідомленні-рішення.

Заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши надані докази, суд приходить до наступного.

У відповідності з Конституцією України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій, чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб.

Ст. 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові та службові особи зобовязані діяти лише на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Ст. 17 КАС України передбачено, що в числі інших юрисдикція адміністративних судів поширюється на спори фізичних чи юридичних осіб із субєктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності.

Відповідно до ч.1 ст.2 КАС України основним завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними управлінських функцій на основі законодавства, у тому числі на виконання делегованих повноважень, шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.

Тому у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності субєктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано, обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії), безсторонньо (неупереджено), добросовісно, розсудливо, з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації, пропорційно, зокрема, з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія), з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення, своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Статус державної податкової служби України, її функції та правові основи діяльності регулюються нормами Закону України «Про державну податкову службу в Україні» та Податковим Кодексом України.

Державна податкова інспекція є органом державної влади і, відповідно, її діяльність має підпорядковуватись вимогам наведеної норми Конституції України та аналогічним вимогам Закону України «Про державну податкову службу в Україні».

Відповідно до статті 1 зазначеного вище закону, до системи органів державної податкової служби віднесено Державну податкову адміністрацію України, державні податкові адміністрації в Автономній республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі, державні податкові інспекції в районах, містах (крім міст Києва та Севастополя), районах у містах.

Судом встановлено, що позивач ТОВ «Будматеріали» зареєстрований як суб'єкт господарювання - юридична особа 21.10.1998 року виконавчим комітетом Луганської міської ради за № 13821050001006312, код ЄДРПОУ 30092148, про що видано свідоцтво про державну реєстрацію юридичної особи, є платником податків та зборів, перебуває на обліку в Ленінській МДПІ у м. Луганську, є платником податку на додану вартість відповідно до Свідоцтва про реєстрацію платника податку на додану вартість від 17.11.1998 року за № 17289393, виданого Ленінською МДПІ у м. Луганську, індивідуальний податковий номер - 300921412369.

Позивач ТОВ «Будматеріали» відповідно до встановлених статутом підприємства предмету та цілей веде господарську (підприємницьку) діяльність, отримує прибутки та сплачує податки, збори (обов'язкові платежі).

05 січня 2012 року Ленінською міжрайонною державною податковою інспекцією у м. Луганську на підставі Акту від 20.12.2011 року № 989/23/300092148 «Про результати позапланової перевірки ТОВ «Будматеріали» (Код за ЄДРПОУ 30092148) з питань дотримання вимог податкового законодавства з податку на додану вартість за період з 01.12.2010 по 30.09.2011 року по взаємовідносинам з ПП «Інтенція» (код за ЄДРПОУ 37156804)» було прийнято податкове повідомлення-рішення № 0000552320.

Згідно вказаного податкового повідомлення-рішення встановлено порушення п.198.1, п.198.2, п.198.3 ст. 198 Податкового кодексу України, у зв'язку із чим Позивачу збільшено суму грошового зобов'язання за платежем податок на додану вартість 3014010100 у розмірі 123 605,75 грн. (за основним платежем - 117453, 00 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями (платежами) - 6152, 75 грн.).

За висновками, викладеними відповідачем в згаданому Акті, в діяльності позивача податковим органом виявлено порушення п. 198.1, п. 198.2, п.198.3 ст. 198 Податкового кодексу України, а саме: до складу податкового кредиту з ПДВ позивача віднесено грошові кошти, сплачені на користь ПП «Інтенція» в межах нікчемних правочинів.

Позивач не згоден з вказаним податковим повідомленням-рішенням.

Таким чином, причиною виникнення спору зі справи стало питання щодо правомірності формування позивачем податкового кредиту за період з 01.12.2010 по 30.09.2011 року по взаємовідносинам з контрагентом ПП «Інтенція».

Справа розглядається у межах виниклого спору та заявлених позовних вимог.

При цьому враховуючи спірний період суд вважає необхідним при вирішенні спору керуватися, як Законом України «Про податок на додану вартість», так і Податковим Кодексом України, який набрав чинності з 1 січня 2011 року.

Суд вважає, що у відповідача не було підстав для прийняття зазначеного податкового повідомлення - рішення.

Відповідно до п. 1.6, п. 1.7 ст. 1 Закону України “Про податок на додану вартість” (який діяв на час виконання господарських операцій у грудні 2010 року) податковий кредит це сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобовязання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом, а податкове зобовязання це загальна сума податку, одержана (нарахована) платником податку в звітному (податковому) періоді, що визначена згідно з цим Законом.

Абзацом 1 п.п. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону України “Про податок на додану вартість” визначено, що не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у звязку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

Згідно до п.п. 7.2.6 п. 7.2.6 ст. 7 Закону України “Про податок на додану вартість” податкова накладна видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача, та є підставою для нарахування податкового кредиту.

Таким чином, Законом України “Про податок на додану вартість” передбачено лише єдиний випадок не включення до складу податкового кредиту витрат по сплаті податку це відсутність податкової накладної. Інших підстав для не включення до складу податкового кредиту витрат по сплаті податку на додану вартість даний Закон не передбачає.

Відповідно до підпункту 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 81 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

При цьому, абз. 2 п.п. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону України “Про податок на додану вартість” встановлено, що платник податку несе відповідальність у вигляді фінансових санкцій, установлених законодавством, нарахованих на суму податкового кредиту, не підтверджену зазначеними цим підпунктом документами лише у разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим підпунктом документами.

З наведених правових норм вбачається, що умовою правомірності формування платником податків валових витрат та податкового кредиту є придбання ним товарів або послуг з метою їх використання у своїй господарській діяльності. Метою укладання таких угод повинно бути настання реальних наслідків з придбання товарів або послуг.

Таким чином, необхідною умовою для віднесення сплачених (нарахованих) у ціні товарів сум ПДВ до податкового кредиту є факт придбання товарів з метою їх використання в господарській діяльності.

Отже, для цілей визначення обєкта оподаткування ПДВ витрати платника щодо сплати (нарахування) відповідної суми податку у складі ціни товару мають бути підтверджені належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції та є підставою для формування податкового обліку платника податків.

За приписами пункту 5.1 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» встановлено, що під терміном «валові витрати виробництва та обігу» (далі - валові витрати) розуміється сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Відповідно до підпункту 5.2.1 п. 5.2 ст. 5 цього Закону до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.7 цієї статті.

Крім того, згідно з абзацом четвертим пп. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Згідно зі ст. 198 Податкового Кодексу України:

198.1. Право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з:

а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг;

б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності);

в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України;

г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

198.2. Датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається:

дата тієї події, що відбулася раніше:

дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг;

дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

198.3. Податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

198.6. Не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу).

У разі якщо на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, які попередньо віднесені до податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до закону.

У разі якщо платник податку не включив у відповідному звітному періоді до податкового кредиту суму податку на додану вартість на підставі отриманих податкових накладних, таке право зберігається за ним протягом 365 календарних днів з дати виписки податкової накладної.

Згідно зі ст. 201 Податкового Кодексу України платник податку зобовязаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою податкову накладну, яка є податковим документом і одночасно відображається у податкових зобовязаннях і реєстрі виданих податкових накладних продавця та реєстрі отриманих податкових накладних покупця.

Податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів ( послуг), на вимогу покупця, та є підставою для нарахування сум податку, що відноситься до податкового кредиту.

Відповідно до статті 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та бухгалтерську звітність в Україні» первинний документ це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення. Отже, будь-які документи (у тому числі договори, накладні тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції. Якщо ж фактичного здійснення господарської операції не було, то відповідні документа не можуть вважатися первинними для цілей податкового обліку навіть за наявності усіх формальних реквізитів, що передбачені для певного виду документа чинним законодавством.

Частинами 2, 3 статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", передбачено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факт здійснення господарської операції. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.

Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати обов'язкові реквізити: назву документу; дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складається документ; зміст та обсяг господарської операції; одиницю виміру господарської операції; посади осіб відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що мають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Таким чином, відображення господарської операції у податковому обліку повинно здійснюватись відповідно до її реального економічного змісту на підставі первинних документів бухгалтерського обліку.

Таким чином, податковий кредит формується при дотриманні платником податку вказаних вимог закону.

При цьому, господарські операції (поставка, продаж тощо) є самостійним поняттям, відмінним від правочинів або господарських зобовязань.

Наслідки в податковому обліку створюють лише реально вчинені господарські операції, тобто ті, що повязані з легітимним рухом активів, зміною зобовязань чи власного капіталу платника податку.

Аналіз реальності господарських операцій може здійснюватися на підставі даних податкового та бухгалтерського обліку платника податків та інших обставин, в тому числі реального економічного змісту господарських операцій та підтвердження їх первинними документами (товарно-транспортними накладними та ін.).

Відповідно до п. 2, 5, 18 Наказу Державної податкової адміністрації України від 30.05.97 № 165, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 23.06.97 за № 233/2037 "Про затвердження форми податкової накладної та порядку її заповнення": податкову накладну складає особа, яка зареєстрована як платник податку в податковому органі і якій присвоєно індивідуальний податковий номер платника податку на додану вартість (п. 2 Порядку заповнення податкової накладної); податкова накладна вважається недійсною у разі її заповнення іншою особою, ніж вказаною у пункті 2 даного Порядку (п.5 Порядку заповнення податкової накладної); всі складені примірники податкової накладної підписуються особою, уповноваженою платником податку здійснювати поставку товарів (послуг), та скріплюються печаткою такого платника податку - продавця (п.18 Порядку заповнення податкової накладної).

Отже, підставою для формування податкового кредиту, а в подальшому для відшкодування відємного значення між загальною сумою податкових зобовязань, що виникли у звязку з будь-якою поставкою товарів (робіт, послуг) протягом звітного періоду, та сумою податкового кредиту звітного періоду є належним чином оформлена податкова накладна, зокрема, наведені в ній відомості повинні відповідати дійсності.

Надання податковому органу належним чином оформлених документів, передбачених законодавством про податки і збори, з метою одержання податкової вигоди є підставою для її одержання, якщо податковим органом не встановлено та не доведено, що відомості, які містяться в цих документах, неповні, недостовірні та (або) суперечливі, є наслідком укладення нікчемних правочинів.

Наявність належним чином оформлених податкових накладних є підставою для включення до податкового кредиту платника сум ПДВ за такими накладними за умови реального вчинення дій по виконанню господарської операції.

Судом встановлено, що 29 квітня 2011 року між ТОВ «Будматеріали» та його конрагентом ПП «Інтенція» було укладено договір, за умовами якого ПП «Інтенція» виконало для ТОВ «Будматеріали» роботи з парафінації паперу, перемотки паперу з рулонів вагою 200-400 кг в рулони вагою 50-100 кг, порізку на полоси шириною 30-150 мм та намотку в бобини вагою 3-20 кг та інші.

Укладаючи договір із зазначеним контрагентом, позивач за допомогою інтернет-ресурсу переконався у наявності запису в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців про підтвердження відомостей про юридичну особу ПП «Інтенція», згідно відомостей сайту ДПА України, ПП «Інтенція» було зареєстровано в якості платника ПДВ.

Вказаний договір підписаний директорами підприємств, які на той час мали всі повноваження на укладення угод, їх підписи завірені відповідними печатками підприємств.

Укладена угода була виконана, позивачем було отримано твар (послуги) від вказаного контрагента, на що було оформлено цим контрагентом та видано позивачеві податкові накладні :

4 квітня 2011 року видано податкову накладну №254 на загальну суму 2561, 82 грн. (у тому числі ПДВ 426,97 грн.),

29 квітня 2011 року видано податкову накладну №327 на загальну суму 242446,79 грн. (у тому числі ПДВ 40407,80 грн.),

29 квітня 2011 року видано податкову накладну №328 на загальну суму 4271,40 грн. (у тому числі ПДВ 711,90 грн.),

31 травня 2011 року видано податкову накладну №296 на загальну суму 133178,30 грн. (у тому числі ПДВ - 22196,38 грн.),

31 травня 2011 року видано податкову накладну №297 на загальну суму 26287,80 грн. (у тому числі ПДВ 4381,30 грн.),

30 червня 2011 року видано податкову накладну №418 на загальну суму 11900 грн.. (у тому числі ПДВ - 1983,33 грн.),

30 червня 2011 року видано податкову накладну №479 на загальну суму 136425,16 грн. (у тому числі ПДВ - 22737,52 грн.),

29 липня 2011 року видано податкову накладну № 546 на загальну суму 147640,10 грн. (у тому числі ПДВ - 24606,68 грн.),

Всього на загальну суму 704711,37 гр., в тому числі ПДВ 117451,88 грн.

Вказані податкові накладні оформлені належним чином.

Крім того, виконання договору підтверджуються належним чином оформленими первинними документами.

Так, на підтвердження виконання робіт сторони складали акти виконаних робіт: акт виконаних робіт № 327/1 від 29.04.2011 року на 3,129 тон; акт виконаних робіт № 327/2 від 29.04.2011 року на 20,589 тон; акт виконаних робіт № 327/3 від 29.04.2011 року на 6,272 тон; акт виконаних робіт № 327/4 від 29.04.2011 року на 1,028 тон; акт виконаних робіт № 327/5 від 29.04.2011 року на 12,996 тон; акт виконаних робіт № 327/6 від 29.04.2011 року на 9,973 тон; акт виконаних робіт № 327/7 від 29.04.2011 року на 14,846 тон; акт виконаних робіт № 327/8 від 29.04.2011 року на 5,3 тон; акт виконаних робіт № 327/9 від 29.04.2011 року на 3,462 тон; акт виконаних робіт № 327/10 від 29.04.2011 року на 9,15 тон; акт виконаних робіт № 328 від 29.04.2011 року на 0,791 тон; акт виконаних робіт № 297 від 31.05.2011 року на 2,507 тон; акт виконаних робіт № 297/1 від 31.05.2011 року на 1,5 тон; акт виконаних робіт № 296 від 31.05.2011 року на 1,5 тон; акт виконаних робіт № 296/1 від 31.05.2011 року на 24,782 тон; акт виконаних робіт № 296/2 від 31.05.2011 року на 3,227 тон; акт виконаних робіт № 418 від 30.06.2011 року на 1,4 тон; акт виконаних робіт № 479/1 від 30.06.2011 року на 4,734 тон; акт виконаних робіт № 479/2 від 30.06.2011 року на 14,888 тон; акт виконаних робіт № 479/3 від 30.06.2011 року на 6,197 тон; акт виконаних робіт № 479/4 від 30.06.2011 року на 8,048 тон; акт виконаних робіт № 479/5 від 30.06.2011 року на 13,309 тон; акт виконаних робіт № 479/6 від 30.06.2011 року на 0,84 тон; акт виконаних робіт № 479/7 від 30.06.2011 року на 8,8138 тон; акт виконаних робіт № 546 від 29.07.2011 року на 15 тон; акт виконаних робіт № 546/1 від 29.07.2011 року на 15,173 тон.

Договір та акти були надані відповідачу під час проведення перевірки.

Вказана первинна документація бухгалтерської та фінансової звітності, складена на виконання договору з ПП «Інтенція», на підставі якої відповідну суму коштів включено до складу податкового кредиту позивача, оформлена належним чином.

Доводи відповідача про:

неможливість фактичного здійснення постачальниками ТОВ «Будматеріали» господарських операцій через відсутність майна та інших матеріальних ресурсів, економічно необхідних для здійснення операцій з купівлі-продажу;

відсутність у постачальників ТОВ «Будматеріали» необхідних умов для досягнення результатів економічної діяльності у зв'язку з відсутністю трудових ресурсів, основних фондів, складських приміщень, транспортних засобів. порушення ч. 1, ч.5 ст. 203, ч.1 ст.207, ст. 215 , п 1 ст. 216, ст. 228, ЦК України в частині недодержання вимог зазначених статей в момент вчинення правочинів, які не спрямовані на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ними по правочинах, здійснених ТОВ «Будматеріали» з постачальником ПП «Інтенція», - викладені у акті перевірки та які стали підставою для прийняття оскаржуваного податкового повідомлення-рішення, на увагу не заслуговують, оскільки спростовуються вищевказаними доказами.

Доводи відповідача стосовно неналежного оформлення первинних документів бухгалтерської та фінансової звітності на увагу не заслуговують.

Правила податкового обліку не встановлюють конкретного переліку первинних документів за допомогою яких повинні бути оформлені господарські операції, а також не передбачають будь-яких спеціальних вимог до форми або виду первинних документів, до їх оформлення та заповнення.

До документів, які засвідчують факт придбання товару, робіт, послуг, діючим законодавством передбачена лише одна умова: вони повинні засвідчувати фактичне отримання товару або результатів робіт, послуг.

Факт отримання позивачем робіт від ПП «Інтенція» підтверджено вказаними актами виконаних робіт, копії яких були надані відповідачеві, здійснення позивачем оплати отриманого товару підтверджується платіжним дорученням, які також надавались відповідачеві при перевірці.

Таким чином, на момент перевірки реальність господарської операції між позивачем та ПП «Інтенція» підтверджено первинними документами бухгалтерського обліку та податкової звітності.

Зобовязання за договором між позивачем та ПП « Інтенція» виконані сторонами договору у повному обсязі, що підтверджується відповідними документами первинного бухгалтерського обліку, якими відображено господарську операцію.

Доводи відповідача щодо відсутності товарно-транспортних накладних на перевезення вантажу та дорожніх листів за вказаним договором, у даному випадку на увагу не заслуговують, оскільки ця обставина не є підставою вважати, що господарська операція за зазначеним договором не виконувалася, бо її наявність підтверджена іншими вищевказаними доказами, які відповідачем не спростовано.

Доводи відповідача стосовно, що вказаний вище договір між позивачем та його контрагентом ПП «Інтенція» є нікчемним договором, на увагу не заслуговують.

Згідно частини 2 статті 215 Цивільного кодексу України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Пунктом 3 ст. 215 Цивільного кодексу України передбачено, якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Відповідно до ст. 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього кодексу (загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину).

Статтею 204 Цивільного кодексу України передбачено, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Згідно з статтею 228 Цивільного кодексу України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

Відповідно до п.18 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 року №9 „Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними” при кваліфікації правочину за статтею 228 Цивільного кодексу України має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо.

Згідно з частиною 4 статті 70 КАС України обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування, крім випадків, коли щодо таких обставин не виникає спору.

Крім того, відповідно до приписів статті 207 Господарського кодексу України господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Вказані норми Цивільного та Господарського кодексів України не тільки не містять прямої вказівки на нікчемність правочину, укладеного з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави, а навпаки, вказують на можливість його оспорювання.

Водночас, положеннями Податкового кодексу України та Закону України «Про державну податкову службу в Україні» не передбачено такого права, як визнання в односторонньому порядку господарських правочинів нікчемними.

Тобто, факт порушення публічного порядку повинен бути доведеним певними засобами доказування, однак відповідачем належні докази з цього приводу не надано .

Угоди, які укладені між Позивачем та ПП «Інтенція», не визнані судом недійсними і їх недійсність прямо не встановлена законом, у зв'язку з чим існує презумпція правомірності вказаних правочинів, а також наявність взаємних прав та обов'язків сторін за такими угодами.

Таким чином, відповідач при складанні акту перевірки та прийнятті на його підставі оскаржуваного повідомлення-рішення, вийшов за межі своїх повноважень і самостійно, поза судовою процедурою, визнав вищезазначений договір, укладений між позивачем - з одної сторони та ПП «Інтенція» - з другої сторони, недійсним, наведені в акті перевірки порушення не дають право податковому органу вчиняти дії щодо самостійного визнання угод нікчемними, а є лише підставою, при наявності достатніх доказів, для звернення до суду у встановленому законодавством порядку з вимогою про визнання правочинів недійсними.

За таких обставин, відповідач не довів суду правомірність своїх висновків щодо порушень позивачем податкового законодавства, його доводи щодо ненадання належним чином оформлених первинних бухгалтерських та фінансових документів, та щодо нікчемності укладених Позивачем угод (навіть без їх переліку) ґрунтуються на припущеннях та не підтвердженні посиланнями на будь-які первинні документи.

Крім того, не є підставою для відмови у праві на податковий кредит та бюджетне відшкодування з податку на додану вартість порушення податкової дисципліни, вчинені контрагентами платника податку, про що зазначено у акті перевірки позивача з посиланням на матеріалами відповідної перевірки його контрагента ПП «Інтенція».

За таких обставин суд вважає, що є підстави для задоволення позовних вимог позивача.

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд зазначає, що, оскільки судове рішення ухвалене на користь особи, яка не є субєктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України (або з відповідного місцевого бюджету, якщо іншою стороною був орган місцевого самоврядування, його посадова чи службова особа).

На підставі ч.3 ст.160 КАС України в судовому засіданні 28.02.2012 проголошено вступну та резолютивну частини постанови. Виготовлення постанови у повному обсязі відкладено на 05.03.2012, про що повідомлено сторонам після проголошення вступної та резолютивної частини постанови в судовому засіданні з урахуванням вимог ч.4 ст.167 КАС України.

Керуючись ст. ст. 11, 71, 94, 159-163 КАС України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю “Будматеріали” до Ленінської міжрайонної державної податкової інспекції у м. Луганську про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення №0000552320 від 05.01.2012 року задовольнити.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Ленінської міжрайонної державної податкової інспекції у м. Луганську №0000552320 від 05.01.2012 року.

Стягнути з Державного бюджету України на користь Товариства з обмеженою відповідальністю “Будматеріали” судові витрати зі сплати судового збору в сумі 32 грн. 19 коп. (тридцять дві грн. 19 коп).

Постанова суду першої інстанції набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого Кодексом адміністративного судочинства України, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Апеляційна скарга подається до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.

Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 цього Кодексу, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Якщо субєкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених частиною четвертою статті 167 цього Кодексу, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення пятиденного строку з моменту отримання субєктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.

Повний текст постанови складено 05 березня 2012 року.

СуддяО.П. Островська