Постанова № 21955406, 28.02.2012, Луганський окружний адміністративний суд

Категорія №8.2.1

ПОСТАНОВА

Іменем України

28 лютого 2012 року Справа № 2а/1270/1074/2012 Луганський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Островської О.П.,

при секретарі Тельдековій Н.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за адміністративним позовом фізичної особи - підприємця ОСОБА_2 до Краснодонської обєднаної державної податкової інспекції про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень рішень від 30 грудня 2011 року № 0002081740 та № 0002091740, -

ВСТАНОВИВ:

30 січня 2012 року позивач фізична особа підприємець ОСОБА_2 звернувся до Луганського окружного адміністративного суду з позовом до відповідача Краснодонської обєднаної державної податкової інспекції в Луганській області в обґрунтування якого послався на наступне.

На підставі ст.77, ст.79 Податкового кодексу України відповідачем - Краснодонською обєднаною державною податковою інспекцією - проведена документальна планова невиїзна перевірка фінансово-господарської діяльності з питань дотримання позивачем фізичною особою - підприємцем ОСОБА_2 вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.10.08 по 30.09.11 року відповідно до затвердженого плану перевірки. Про результати перевірки складено Акт № 1594/17/2912501051 від 23.12.2011, на підставі якого складені податкові повідомлення-рішення №0002081740 та № 0002091740 від 30 грудня 2011 року.

Позивач вважає вказані податкові повідомлення-рішення безпідставними, необгрунтованими, такими, що суперечать законодавству України та підлягають скасуванню, в зв'язку з неправильним застосуванням відповідачем норм права, а перевірку такою, що не відповідає вимогам чинного законодавства.

Позивачем з ТОВ «БК «Укр-Буд-Комплект» укладено договір від 01.07.10 року № б/н на поставку нафтопродуктів. Позивачем до складу валових витрат віднесено витрати з придбання ПМП від ТОВ «БК «Укр-Буд-Комплект» («Продавець», код 36991345) на загальну суму 500950,00грн та до складу податкового кредиту з ПДВ віднесено податковий кредит з придбання ПМП від ТОВ «БК «Укр-Буд-Комплект» на загальну суму 100191,00грн. На виконання умов договору від 01.07.10 № б/н ТОВ «БК «Укр-Буд-Комплект» було оформлено документи на реалізацію в адресу позивача нафтопродуктів на загальну суму 601,1 тис.грн., в тому числі ПДВ -100,0 тис.грн. На вказану суму за період з 01.10.08 по 30.09.11 виписані та надані до перевірки видаткові накладні (сума без ПДВ-500950,00грн) та податкові накладні (сума ПДВ-100191,00грн), що включені до податкових декларацій. Розрахунки між позивачем та ТОВ «БК «Укр-Буд-Комплект» станом на 30.09.11 року проведено через розрахунковий рахунок в повному обсязі у сумі 601140,00 грн. (у т.ч. ПДВ).

Відповідачем перевіркою правильності визначення витрат, безпосередньо пов'язаних з одержанням доходу та документально підтверджених, з даними про суми витрат, визначеними в ході перевірки встановлено їх завищення у сумі 500950,00 грн.

Перевіркою правильності визначення оподатковуваного доходу, відображеного в деклараціях про доходи, з даними про суми оподатковуваного доходу, визначеними в ході перевірки, встановлена розбіжність на загальну суму 500950,00 грн.

Перевіркою повноти визначення податкового кредиту за період з 01.10.08 по 30.09.11 року встановлено його завищення всього у сумі 100191,00 грн.

Однак, наведені доводи відповідача щодо відсутності ТОВ «БК «Укр-Буд-Комплект» за юридичною адресою не відповідають дійсності та законодавче не заслуговують уваги,

Місцезнаходження ТОВ «БК «Укр-Буд-Комплект» станом на 14.01.2011 року можливо підтвердити лише відомостями, що містяться в Єдиному державному реєстрі

Таким чином, доводи відповідача щодо відсутності ТОВ «БК «Укр-Буд-Комплект» за юридичною адресою фактично не відповідають дійсності.

Незважаючи на ствердження Відповідача щодо неможливості проведення перевірки, він стверджує, що Ленінською МДПІ у М.Луганську, при перевірці ТОВ «БК «Укр-Буд-Комплект» не встановлено місцезнаходження майна, виробничі активи, складські приміщення, технічного персоналу, транспортних засобів, які економічно необхідні для виконання такого постачання або здійснення діяльності, що свідчить про відсутність необхідних умов для результатів відповідної господарської, економічної діяльності продавця.

Наведене висловлювання не може бути взято до уваги, оскільки Ленінська МДПІ у м.Луганську не мала змоги встановити відсутність або наявність вказаних умов з огляду на те, що складено акт про неможливість проведення перевірки взагалі.

Також в акті зазначено, що фізичною особою - підприємцем ОСОБА_2 («Замовник») укладено договір перевезення - нафтопродуктів з фізичною особою-підприємцем ОСОБА_4 («Перевізник») від 01.06.10 № б/н, але товарно-транспортних накладних, на підставі яких відбувалась поставка паливо-мастильних матеріалів до перевірки не надано та не надано сертифікатів відповідності щодо отриманої продукції, тобто фактична поставка нафтопродуктів фізичній особі-підприємцю ОСОБА_2 не підтверджена.

Вказаний висновок юридично не обгрунтовано, оскільки єдиний нормативний акт щодо порядку зберігання первинної транспортної документації, що діє в Україні - це Інструкція про порядок виготовлення, зберігання, застосування єдиної первинної документації для перевезення вантажів автомобільним транспортом та обліку транспортної роботи, затверджена Наказом Мінстату України і Мінтрансу України від 07.08.96р № 228/253 втратила чинність на підставі Наказу Державного комітету статистики України № 507/1059 від 03.11.2006р. Тобто, зберігання транспортної документації не є обов'язком суб'єкта підприємницької діяльності, а нормативні акти на які посилається відповідач щодо ненадання товарно-транспортних накладних регулюють порядок оформлення, а не зберігання.

Відповідно до Наказу Мінтрансу України №363 від 14 жовтня 1997 року « Про затвердження правил перевезення вантажів автомобільним транспортом в Україні», зареєстрованого в Мінюсті України, основними документами на перевезення вантажів є товарно-транспортні накладні та дорожні листи вантажного автомобіля. Наказ Мінстату України та Мінтрансу України № 488/346 від 29 грудня 1995 року « Про затвердження типових форм первинного обліку роботи вантажного автомобіля» не зареєстровано в Мінюсті України, отже він не обовязковий для виконання.

Відповідно до Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку , затвердженого Наказом Мінфіну України №88 від 24 травня 1995 року, зареєстрованим в Мінюсті України, первинні документи ( на паперових і машино зчитуваних носіях інформації) для надання їм юридичної сили і доказовості повинні мати такі обовязкові реквізити: назва підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документу ( форми), код форми, дата і місце складання, зміст господарської операції та її вимірники ( у натуральному і вартісному виразі), посада, прізвища та підписи осіб, відповідальних за дозвіл та здійснення господарської операції і складання первинного документу. Таким чином, форма товарно-транспортної накладної не затверджена і її застосування для перевезення вантажів автомобільним транспортом та обліку транспортної роботи не передбачена. Первинна транспортна документація регламентує взаємовідносини перевізника та замовника, як учасників транспортного процесу. Тобто для ведення податкового обліку купівлі-продажу товарно-матеріальних цінностей ТТН не застосується.

Також відповідачем зроблено висновок, що позивачем відображені в податковій звітності правові взаємовідносини з ТОВ « БК «Укр-Буд-Комплект» без мети реального настання правових наслідків, з метою заниження обєкта оподаткування, несплати податків.

Відображені операції не спричиняють реального настання правових наслідків, виходячи з приписів ст. 203, п.1.2 ст. 215, ст. 228 ЦК України п. 19 ст. 2, ст.. 9 Бюджетного Кодексу України, ст. 207 Господарського Кодексу України.

Вказані висновки суперечать діючому законодавству та не заслуговують на увагу.

Відповідач в ході проведення перевірки дослідив всі первинні документи, які належить складати, перевірив фізичні, технічні та технологічні можливості позивача до вчинення тих чи інших дій, що становлять зміст господарської операції, як-от : наявність кваліфікованого персоналу, основних фондів, приміщень для зберігання товарів тощо, оскільки такі умови необхідні для здійснення певної операції; можливість здійснення операцій з відповідною кількістю певного товару у відповідні строки з урахуванням терміну його придатності. Однак, установленим обставинам не дано оцінку.

Позивач зазначив, що у його фінансово-господарській діяльності присутні обставини:

І. Для здійснення зазначених операцій з урахуванням часу, місця знаходження майна або обсягу матеріальних ресурсів, економічно необхідних для виробництва товарів, виконання робіт або послуг;

2.Присутність необхідних умов для досягнення результатів відповідної підприємницької, економічної діяльності присутність управлінського або технічного персоналу, основних коштів, виробничих активів, складських приміщень, транспортних засобі в;

3.Облік для цілей оподаткування усіх господарських операцій, які безпосередньо пов'язані з виникненням права на податковий кредит;

4.Відсутність здійснення операцій з товарно-матеріальними цінностями, які не вироблялися або не могли бути вироблені в обсязі, зазначеному платником податку в документах обліку.

Таким чином, не існує жодних обставин, які б могли .свідчити про відсутність реального характеру спірних господарських операцій.

Щодо висновку Відповідача про нікчемність угод, укладених фізичною особою-підприємцем ОСОБА_2 з ТОВ «БК «Укр-Буд-Комплект» у період, за який здійснювалась перевірка, зазначається наступне.

Акт перевірки не тільки не містить таких посилань, не доводить умислу фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 на порушення публічного порядку, не містить посилання і на те, в чому таке порушення полягає.

Акт перевірки ґрунтується лише на припущеннях ревізора-інспектора щодо фіктивності (нікчемності) укладених договорів, його позиція про те, що ці правочини суперечать інтересам держави, не підкріплені належними доказами чи рішеннями суду про визнання їх такими.

Позивач зазначає, що податковий орган робить висновок про правильність відображення пов'язаних з таким продажем доходів та податкових зобов'язань з ПДВ в обліку. Вочевидь, при відсутності факту придбання товару за фіктивним правочином з причини нікчемності такої угоди неможливим є і подальший продаж такого товару, що призведе до відповідного зменшення у покупця (яким цей товар перепроданий третім особам) валових доходів та податкових зобов'язань з ПДВ від цієї операції та унеможливить нарахування йому будь-яких зобов'язань щодо сплати сум податків до бюджету.

Також позивач не погоджується з висновком акту, щодо встановлення перевіркою повноти визначення податкового кредиту та податку з доходів фізичної особи від підприємницької діяльності за перевіряємий період, з огляду на наступне.

Фізична особа-підприємець ОСОБА_2 у визначенні оподатковуваного доходу повністю дотримувався положень норм законодавства.

Згідно з п.7.5. Закону України «Про податок на додану вартість» - «Датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій:

або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків;

або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Згідно з п.7.4. Закону України «Про податок на додану вартість» - «Податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8-1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.

Не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями

Під час проведення перевірки надано договір, укладений між ТОВ «БК «Укр-Буд-Комплект» та фізичною особою ОСОБА_2, видаткові та податкові накладні.

Всі податкові накладні, на підставі яких включались суми до складу податкового кредиту відповідають вимогам ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність» та вимогам Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24 травня 1995 року № 88.

На час здійснення господарської діяльності ТОВ «БК «Укр-Буд-Комплект», податкові накладні якого позивач включив до складу податкового кредиту, було зареєстровано у відповідній податковій інспекції за місцем свого розташування у якості платника податку на додану вартість і мало індивідуальний податковий номер, спростування чого відсутнє в Акті перевірки.

Під час проведення перевірки надано договір, укладений між ТОВ «БК «Укр-Буд-Комплект» та фізичною особою ОСОБА_2, видаткові та податкові накладні.

Тобто позивач фізична особа-підприємець ОСОБА_2 виконував всі законодавче встановлені вимоги діючого законодавства України.

Тому позивач просить визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення №0002081740 та № 0002091740 від ЗО грудня 2011 року.

У судовому засіданні представники позивача підтримали позовні вимоги, дали пояснення, аналогічні викладеному у позовній заяві.

Представник відповідача позов не визнав у наданих запереченнях послався, що Краснодонською ОДПІ проведена документальна планова невиїзна перевірка фінансове господарської діяльності з питань дотримання позивачем ФОП ОСОБА_2 вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 0 1 .10.2008 р. по 30.09.2011 року .

Результати перевірки оформлені актом № 1594/17/2912501051 від 23.12.2011 р.

Перевіркою встановлено порушення:

а)ст. 13 розділу IV Декрету Кабінету Міністрів України „Про прибутковий податок з громадян" від 26.12.1992 р. №13-92 (із змінами та доповненнями), п. 22.10 ст. 22 Закону України „Про податок з доходів фізичних осіб" від 22.05.2003 р. №889-ІУ (із змінами та доповненнями), в результаті чого позивачем ФОП ОСОБА_2 занижений податок на доходи фізичних осіб від підприємницької діяльності за 2008 р. - 2011 р.р. на суму 72726, 52 грн.

б)п.п. 7.2.3, 7.2.6 п. 7.2, п.п. 7.4.1. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість" від03.04.1997 р. №168/97-ВР (із змінами та доповненнями) - в результаті чого ФОП ОСОБА_2 занижено податок на додану вартість за період з 01.10.2008 р. по 30.09.2011 р. на загальну суму 100 191 грн.. в тому числі за:

за липень 2010р.- 12 542 грн.;

за серпень 2010 р. - 29 804 грн.;

за вересень 2010 р. - 40183 грн.; за жовтень 2010 р. 17 662 грн.

Актом перевірки встановлено наступне.

Між ФОП ОСОБА_2 (покупець) та ТОВ „БК „Укр - Буд - Комплект" (продавець) укладено договір поставки нафтопродуктів (бензин, дизпаливо) від 01.07.2010 р. на загальну суму 601 140 грн.

На виконання умов договору за період з 01.10.2008 р. по 30.09.2011 р. виписані видаткові накладні на суму 500 950 грн. Розрахунки між продавцем та покупцем проведено через розрахунковий рахунок в повному обсязі.

Актом про встановлення фактичного місцезнаходження платника податків, складеного фахівцями Ленінської МДПІ у м. Луганську встановлено, що ТОВ „БК «Укр - Буд - Комплект" за юридичною адресою зазначеною у статутних документах м. Луганськ, кв. Шевченко. 48/2 - не знаходиться (акт від 14.01.10. І м №49).

Постановою суду від 31.12.2010 р. ТОВ .,БК „Укр -Буд - Комплект" визнано банкрутом.

Між ФОП ОСОБА_2 (замовник) та ФОП ОСОБА_4 (перевізник) укладено договір перевезення нафтопродуктів від 01.06.2010 р.

До перевірки ФОП ОСОБА_2 не надано товарно-транспортні накладні за формою №1-ТН на підставі яких відбувалась поставка нафтопродуктів відповідно до наказу Міністерства транспорту України та Міністерства статистики України від 29.12.1995 р. №488/346 із відмітками відправника товару (щодо відвантаження товару) та його одержувача (стосовно фактичного отримання товару).

На думку відповідача товарно - транспортна накладна відноситься до первинної транспортної документації, застосування якої для всіх суб'єктів господарської діяльності незалежно від форм власності є обов'язковим.

У ході перевірки не надано також сертифікатів щодо отриманої продукції.

Вважає, що ФОП ОСОБА_2 порушено ст. 228 ЦК України щодо укладення правочину, який суперечить моральним засадам суспільства, а також порушує публічний прядок, спрямований на заволодіння майном держави, дохідної частини бюджету, а отже є нікчемним.

Таким чином, Позивачем завищено витрати на суму отриманих від постачальника ТОВ „БК ,.Укр- - Буд - Комплект" паливо мастильних матеріалів по нікчемному правочину у розмірі 500 950.01 гри.

Податковий кредит ФОП ОСОБА_2 сформований на підставі податкових накладних по операціях з придбання нафтопродуктів від ТОВ „БК „Укр- Буд - Комплект" у сумі 100 191 грн. по періодах:

за липень 2010р. - 12 542 грн.;

за серпень 2010 р. - 29 804 грн.:

за вересень 2010 р. - 40 183 грн.;

за жовтень 2010 р. - 17 662 грн.

За результатами опрацювання відхилень, встановлених Системою автоматизованого співставлення податкових зобов'язань і податкового кредиту в розрізі контрагентів на рівні ДПА України, між сумами податкових зобов'язань та податкового кредиту з податку на додану вартість ТОВ „БК „Укр - Буд - Комплект" та його контрагентів встановлено розбіжності за період з 19.07.2010 р. по 15.10.2010 р.. Податкові зобов'язання ТОВ „БК „Укр - Буд - Комплект" у деклараціях по ПДВ за період з 01.10.2008 р. по 30.09.2011 р. не заявляло.

ФОП ОСОБА_2 до рядку 17 Декларації з ПДВ до податкового кредиту згідно з податковими накладними ТОВ „БК „Укр -Буд- Комплект" включено 100 191 грн., в т.ч.:

декларація № 9003238951 від 11 серпня 2010 року) - 12 542 грн.;

декларація №9003844281 від 17 вересня 2010 року) - 29 804 грн.

декларація № 27231 від 20 жовтня 2010 року) - 40 183 грн.;

декларація № 9005068963 від 17 листопаду 2010 року) - 17 662 грн.

На порушення ст. 13 розділу IV Декрету Кабінету Міністрів України „Про прибутковий податок з громадян» від 26. 12.1992 року (із змінами та доповненнями), п. 22.10 ст. 22 Закону України «Про податок з фізичних осіб» від 22.05.2003 р. №889-ІУ (із змінами та доповненнями), Позивачем занижено чистий Дохід на суму 500 950 грн.. в результаті чого занижений податок на доходи фізичних осіб від підприємницької діяльності за 2010 р. на суму 72 726,52 грн. (500 950 * 15 % - 2 415,98грн. (плата за патенти)).

Таким чином, на підставі акту перевірки №1594/17/2912501051 від 23.12.2011 р. прийняті податкові повідомлення - рішення від 30.12.2011 р. №0002091740, яким визначені податкові зобов'язання з ПДВ на суму 150286.50 грн. та №0002081740, яким визначені податкові зобов'язання з податку з доходів фізичних осіб на суму 72 726,52 грн.

Тому у задоволенні позову просить відмовити.

Заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши надані докази, суд приходить до наступного.

У відповідності з Конституцією України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій, чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб.

Ст. 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові та службові особи зобовязані діяти лише на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Ст. 17 КАС України передбачено, що в числі інших юрисдикція адміністративних судів поширюється на спори фізичних чи юридичних осіб із субєктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності.

Відповідно до ч.1 ст.2 КАС України основним завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними управлінських функцій на основі законодавства, у тому числі на виконання делегованих повноважень, шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.

Тому у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності субєктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті ( вчинені) вони:

- на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України,

- з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано,

- обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії),

- безсторонньо ( неупереджено),

- добросовісно,

- розсудливо,

- з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації,

- пропорційно, зокрема, з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення ( дія),

- з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення,

- своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Статус державної податкової служби України, її функції та правові основи діяльності визначено нормами Закону України «Про державну податкову службу в Україні» та Податковим Кодексом України.

Державна податкова інспекція є органом державної влади і, відповідно, її діяльність має підпорядковуватись вимогам наведеної норми Конституції України та аналогічним вимогам Закону України «Про державну податкову службу в Україні».

Відповідно до статті 1 зазначеного вище закону, до системи органів державної податкової служби віднесено Державну податкову адміністрацію України, державні податкові адміністрації в Автономній республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі, державні податкові інспекції в районах, містах (крім міст Києва та Севастополя), районах у містах.

Судом встановлено, що позивач у встановленому порядку зареєстрований в якості фізичної особи підприємця виконавчим комітетом Краснодонської міської ради Луганської області 31.08.2006 року за №23870000000003688 (а.с12), знаходиться у відповідача на обліку, як платник податків, у тому числі є платником податку на додану вартість відповідно до свідоцтва №70065105 НБ № 413654 від 19.09.2006 року (а.с13,14). Позивач веде господарську (підприємницьку) діяльність, отримує прибутки та сплачує податки, збори (обов'язкові платежі). Відповідачем Краснодонською ОДПІ у встановленому порядку проведена документальна планова невиїзна перевірка фінансове господарської діяльності з питань дотримання позивачем ФОП ОСОБА_2 вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 0 1 .10.2008 р. по 30.09.2011 року .

Результати перевірки оформлені актом № 1594/17/2912501051 від 23.12.2011 року (а.с.18-33).

Перевіркою, як зазначено у акті, встановлено порушення:

а)ст. 13 розділу IV Декрету Кабінету Міністрів України „Про прибутковий податок з громадян" від 26.12.1992 р. №13-92 (із змінами та доповненнями), п. 22.10 ст. 22 Закону України „Про податок з доходів фізичних осіб" від 22.05.2003 р. №889-ІУ (із змінами та доповненнями), в результаті чого позивачем ФОП ОСОБА_2 занижений податок на доходи фізичних осіб від підприємницької діяльності за 2008 р. - 2011 р.р. на суму 72726, 52 грн.

б)п.п. 7.2.3, 7.2.6 п. 7.2, п.п. 7.4.1. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість" від 03.04.1997 р. №168/97-ВР (із змінами та доповненнями) - в результаті чого ФОП ОСОБА_2 занижено податок на додану вартість за період з 01.10.2008 р. по 30.09.2011 р. на загальну суму 100 191 грн.. в тому числі за:

за липень 2010р.- 12 542 грн.;

за серпень 2010 р. - 29 804 грн.;

за вересень 2010 р. - 40183 грн.; за жовтень 2010 р. 17 662 грн.

На підставі цього акту складені податкові повідомлення-рішення №0002081740 (а.с.35) та № 0002091740 (а.с36) від 30 грудня 2011 року.

Згідно вказаного податкового повідомлення-рішення №0002081740 від 30 грудня 2011 року встановлено порушення ст. 13 розділу IV Декрету Кабінету Міністрів України „Про прибутковий податок з громадян" від 26.12.1992 р. №13-92 (із змінами та доповненнями), п. 22.10 ст. 22 Закону України „Про податок з доходів фізичних осіб" від 22.05.2003 р. №889-ІУ (із змінами та доповненнями), у зв'язку із чим Позивачу збільшено суму грошового зобов'язання за платежем податок на доходи фізичних осіб від підприємницької діяльності на суму 72726, 52 грн.

Згідно вказаного податкового повідомлення-рішення №0002091740 від 30 грудня 2011 року встановлено порушення п.п. 7.2.3, 7.2.6 п. 7.2, п.п. 7.4.1. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість" від 03.04.1997 р. №168/97-ВР (із змінами та доповненнями) у зв'язку із чим Позивачу збільшено суму грошового зобов'язання за платежем податок на додану на суму 100 191 грн.

За висновками, викладеними відповідачем в згаданому Акті, в діяльності Позивача податковим органом виявлено порушення, а саме: до складу податкового кредиту з ПДВ Позивача віднесено грошові кошти, сплачені на користь контрагента ТОВ «БК «Кра-Буд-Комплект» в межах нікчемних правочину

Позивач не згоден з вказаним податковим повідомленням-рішенням.

Таким чином, причиною виникнення спору зі справи стало питання щодо правомірності формування позивачем податкового кредиту за період з 0 1 .10.2008 р. по 30.09.2011 року по взаємовідносинам з контрагентом ТОВ «БК «Укр-Буд-Комплект» та визначення чистого доходу і розміру податку на доходи фізичних осіб від підприємницької діяльності у 2010 році.

Справа розглядається у межах виниклого спору та заявлених позовних вимог.

При цьому, враховуючи спірний період, суд вважає необхідним при вирішенні спору керуватися Законом України «Про податок на додану вартість», положеннями Декрету КМУ від 26.12.1992 №13-92 «Про прибутковий податок з громадян», Закону України „Про податок з доходів фізичних осіб".

Суд вважає, що у даному випадку у відповідача не було підстав для прийняття зазначених податкових повідомлень - рішень.

Відповідно до ст.13 Декрету КМУ від 26.12.1992 №13-92 «Про прибутковий податок з громадян» оподаткуванню підлягають доходи громадян, одержані протягом календарного року від здійснення підприємницької діяльності без створення юридичної особи, а також інші доходи громадян, не передбачені як об'єкти оподаткування у розділах II та III цього Декрету.

Оподатковуваним доходом вважається сукупний чистий доход, тобто різниця між валовим доходом (виручки у грошовій та натуральній формі) і документально підтвердженими витратами, безпосередньо пов'язаними з одержанням доходу. Якщо ці витрати не можуть бути підтверджені документально, то вони враховуються податковими органами при проведенні остаточних розрахунків за нормами, визначеними Головною державною податковою інспекцією України за погодженням з Міністерством економіки України та Державним комітетом України по сприянню малим підприємствам та підприємництву.

До складу витрат, безпосередньо пов'язаних з одержанням доходів, належать витрати, які включаються до складу валових витрат виробництва (обігу) або підлягають амортизації згідно з Законом України "Про оподаткування прибутку підприємств".

При здійсненні операцій з купівлі-продажу корпоративних прав та визначених законом цінних паперів, крім набутих у випадках, визначених пунктом "з" статті 5 цього Декрету, оподатковуваним доходом громадянина, у тому числі зареєстрованого як суб'єкт підприємницької діяльності, вважається прибуток, тобто різниця між доходом, отриманим від продажу таких корпоративних прав та цінних паперів протягом звітного року, та документально підтвердженими витратами на їх придбання, понесеними громадянином протягом звітного року або попередніх звітному років. Облік фінансових результатів операцій з купівлі-продажу корпоративних прав та цінних паперів ведеться у порядку, встановленому пунктом 7.6 статті 7 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств". Прибуток, отриманий громадянином від операцій з купівлі-продажу корпоративних прав та цінних паперів, обчислений за результатами звітного року, включається до складу його сукупного річного оподатковуваного доходу.

Відповідно до п. 1.6, п. 1.7 ст. 1 Закону України “Про податок на додану вартість” (який діяв до 01.01.2011 року, та був чинним на час виконання спірних господарських операцій у 2010 році) податковий кредит це сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобовязання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом, а податкове зобовязання це загальна сума податку, одержана (нарахована) платником податку в звітному (податковому) періоді, що визначена згідно з цим Законом.

Згідно до п.п. 7.2.6 п. 7.2. ст. 7 Закону України “Про податок на додану вартість” податкова накладна видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача, та є підставою для нарахування податкового кредиту.

Таким чином, Законом України “Про податок на додану вартість” передбачено лише єдиний випадок не включення до складу податкового кредиту витрат по сплаті податку це відсутність податкової накладної. Інших підстав для не включення до складу податкового кредиту витрат по сплаті податку на додану вартість даний Закон не передбачає.

Відповідно до підпункту 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 81 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Абзацом 1 п.п. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону України “Про податок на додану вартість” визначено, що не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у звязку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

При цьому, абз. 2 п.п. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону України “Про податок на додану вартість” встановлено, що платник податку несе відповідальність у вигляді фінансових санкцій, установлених законодавством, нарахованих на суму податкового кредиту, не підтверджену зазначеними цим підпунктом документами лише у разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим підпунктом документами.

З наведених правових норм вбачається, що умовою правомірності формування платником податків валових витрат та податкового кредиту є придбання ним товарів або послуг з метою їх використання у своїй господарській діяльності. Метою укладання таких угод повинно бути настання реальних наслідків з придбання товарів або послуг.

Таким чином, необхідною умовою для віднесення сплачених (нарахованих) у ціні товарів сум ПДВ до податкового кредиту є факт придбання товарів з метою їх використання в господарській діяльності.

Отже, для цілей визначення обєкта оподаткування ПДВ витрати платника щодо сплати (нарахування) відповідної суми податку у складі ціни товару мають бути підтверджені належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції та є підставою для формування податкового обліку платника податків.

П.3.1 ст.3 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» визначено, що об'єктом оподаткування є прибуток, який визначається шляхом зменшення суми скоригованого валового доходу звітного періоду, визначеного згідно з пунктом 4.3 цього Закону на:

суму валових витрат платника податку, визначених статтею 5 цього Закону;

суму амортизаційних відрахувань, нарахованих згідно із статтями 8 і 9 цього Закону.

За приписами пункту 5.1 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» встановлено, що під терміном «валові витрати виробництва та обігу» (далі - валові витрати) розуміється сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Відповідно до підпункту 5.2.1 п. 5.2 ст. 5 цього Закону до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.7 цієї статті.

Крім того, згідно з абзацом четвертим пп. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Відповідно до п.п.11.2.1 п.11.2 ст.11 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», датою збільшення валових витрат виробництва (обігу) вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше:

або дата списання коштів з банківських рахунків платника податку на оплату товарів (робіт, послуг), а в разі їх придбання за готівку - день їх видачі з каси платника податку;

або дата оприбуткування платником податку товарів, а для робіт (послуг) - дата фактичного отримання платником податку результатів робіт (послуг).

Відповідно до статті 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та бухгалтерську звітність в Україні» первинний документ це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Отже, будь-які документи (у тому числі договори, накладні тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції. Якщо ж фактичного здійснення господарської операції не було, то відповідні документа не можуть вважатися первинними для цілей податкового обліку навіть за наявності усіх формальних реквізитів, що передбачені для певного виду документа чинним законодавством.

Частинами 2, 3 статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", передбачено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факт здійснення господарської операції. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.

Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати обов'язкові реквізити: назву документу; дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складається документ; зміст та обсяг господарської операції; одиницю виміру господарської операції; посади осіб відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що мають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Частинами другою та третьою ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» передбачено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, що фіксують факт здійснення господарської операції. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю й упорядкування оброблених даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні і зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати обов'язкові реквізити: назва документа; дату і місце складання; назва підприємства, від імені якого складається документ; зміст і обсяг господарської операції; одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що мають можливість ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Таким чином, відображення господарської операції у податковому обліку повинно здійснюватись відповідно до її реального економічного змісту на підставі первинних документів бухгалтерського обліку.

Тобто, податковий кредит формується при дотриманні платником податку вказаних вимог закону.

При цьому, господарські операції (поставка, продаж тощо) є самостійним поняттям, відмінним від правочинів або господарських зобовязань.

Наслідки в податковому обліку створюють лише реально вчинені господарські операції, тобто ті, що повязані з легітимними рухом активів, зміною зобовязань чи власного капіталу платника податку.

Аналіз реальності господарських операцій може здійснюватися на підставі даних податкового та бухгалтерського обліку платника податків та інших обставин, в тому числі реального економічного змісту господарських операцій та підтвердження їх первинними документами (товарно-транспортними накладними та ін.).

Відповідно до п. 2, 5, 18 Наказу Державної податкової адміністрації України від 30.05.97 № 165, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 23.06.97 за № 233/2037 "Про затвердження форми податкової накладної та порядку її заповнення": податкову накладну складає особа, яка зареєстрована як платник податку в податковому органі і якій присвоєно індивідуальний податковий номер платника податку на додану вартість (п. 2 Порядку заповнення податкової накладної); податкова накладна вважається недійсною у разі її заповнення іншою особою, ніж вказаною у пункті 2 даного Порядку (п.5 Порядку заповнення податкової накладної); всі складені примірники податкової накладної підписуються особою, уповноваженою платником податку здійснювати поставку товарів (послуг), та скріплюються печаткою такого платника податку - продавця (п.18 Порядку заповнення податкової накладної).

тже підставою для формування податкового кредиту, а в подальшому для відшкодування відємного значення між загальною сумою податкових зобовязань, що виникли у звязку з будь-якою поставкою товарів (робіт, послуг) протягом звітного періоду, та сумою податкового кредиту звітного періоду є належним чином оформлена податкова накладна, зокрема, наведені в ній відомості повинні відповідати дійсності.

Надання податковому органу належним чином оформлених документів, передбачених законодавством про податки і збори, з метою одержання податкової вигоди є підставою для її одержання, якщо податковим органом не встановлено та не доведено, що відомості, які містяться в цих документах, неповні, недостовірні та (або) суперечливі, є наслідком укладення нікчемних правочинів.

Наявність належним чином оформлених податкових накладних є підставою для включення до податкового кредиту платника сум ПДВ за такими накладними за умови реального вчинення дій по виконанню господарської операції.

Судом встановлено, що 1 липня 2010 року № б/н між позивачем та його контрагентом ТОВ «БК «Укр-Буд-Комплект» було укладено договір, на поставку нафтопродуктів (а.с34).

Вказаний договір підписаний директорами підприємств, які на той час мали всі повноваження на укладення угод, їх підписи завірені відповідними печатками підприємств.

На виконання цього договору вказаним контрагентом було реалізовано позивачеві продукції на суму 601100 грн., у тому числі позивачем було сплачено ПДВ у сумі 100191 грн., позивачем було отримано продукцію від вказаного контрагента, на що було оформлено цим контрагентом та видано позивачеві податкові накладні по операціях з придбання нафтопродуктів від . ТОВ „БК „Укр- Буд - Комплект" у тому числі по ПДВ всього у сумі 100 191 грн. по періодах:

за липень 2010р. ( декларація № 9003238951 від 11 серпня 2010 року) - 12 542 грн.;

за серпень 2010 р. ( декларація №9003844281 від 17 вересня 2010 року) - 29 804 грн.

за вересень 2010 р. ( декларація № 27231 від 20 жовтня 2010 року) - 40 183 грн.;

за жовтень 2010 р. ( декларація № 9005068963 від 17 листопаду 2010 року) - 17 662 грн.

Вказані податкові накладні оформлені належним чином.

Крім того, виконання договору підтверджуються належним чином оформленими первинними документами.

Так, на підтвердження виконання договору було надано відповідачеві під час перевірки податкові накладні та видаткові накладні, договір перевезення нафтопродуктів від 01.06.2010 року та акти виконаних робіт згідно цього договору. Крім того, в акті перевірки зазначені контрагенти-покупці зазначених нафтопродуктів, тобто відбулася реалізація товару.

Вказана первинна документація бухгалтерської та фінансової звітності , складена на виконання договору з контрагентом ТОВ « БК «Укр-Буд-Комплект» на підставі якої відповідну суму коштів включено до складу податкового кредиту позивача, оформлена належним чином.

Доводи відповідача про:

неправильне визначення валового доходу, що потягло неправильне визначення податку з доходів громадян, одержанних протягом календарного року від здійснення підприємницької діяльності без створення юридичної особи, порушення ч. 1, ч.5 ст. 203, ч.І ст.207, ст. 215 , п 1 ст. 216, ст. 228, ЦК України в частині недодержання вимог зазначених статей в момент вчинення правочинів, які не спрямовані на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ними, відсутність належних товарно-транспортних накладних на перевезення продукції, на увагу не заслуговують, оскільки спростовуються вищевказаними доказами. Доводи відповідача стосовно неналежного оформлення первинних документів бухгалтерської та фінансової звітності на увагу не заслуговують

Правила податкового обліку не встановлюють конкретного переліку первинних документів за допомогою яких повинні бути оформлені господарські операції, а також не передбачають будь-яких спеціальних вимог до форми або виду первинних документів, до їх оформлення та заповнення.

До документів, які засвідчують факт придбання товару, робіт, послуг, діючим законодавством передбачена лише одна умова: вони повинні засвідчувати фактичне отримання товарук або результатів робіт, послуг.

Факт отримання позивачем робіт від контрагента ТОВ «БК «Укр-Буд-Комплект» підтверджено, здійснення позивачем оплати отриманої продукції підтверджується також платіжними дорученнями, які надавались відповідачеві при перевірці.

Таким чином, на момент перевірки реальність господарської операції між позивачем та ТОВ «БК «Укр-Буд-Комплект» підтверджено первинними документами бухгалтерського обліку та податкової звітності.

Зобовязання за договором між позивачем та його вказаним контрагентом виконані сторонами договору у повному обсязі, що підтверджується відповідними документами первинного бухгалтерського обліку, якими відображено господарську операцію.

Доводи відповідача щодо відсутності товаро-транспортних накладних на перевезення вантажу та дорожніх листів за вказаним договором, сертифікатів відповідності, у даному випадку на увагу не заслуговують, оскільки ця обставина не є підставою вважати, що господарська операція за зазначеним договором не виконувалася, бо її наявність підтверджена іншими вище вказаними доказами, які відповідачем не спростовано.

Крім того, перевозка продукції здійснювалася на підставі договору перевозки, укладеного між позивачем Фізичною особою - підприємцем ОСОБА_2 («Замовник») з фізичною особою-підприємцем ОСОБА_4 («Перевізник») від 01.06.10 № б/н.

Відповідно до Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку , затвердженого Наказом Мінфіну України №88 від 24 травня 1995 року, зареєстрованим в Мінюсті України, первинні документи (на паперових і машино зчитуваних носіях інформації) для надання їм юридичної сили і доказовості повинні мати такі обовязкові реквізити: назва підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документу ( форми), код форми, дата і місце складання, зміст господарської операції та її вимірники ( у натуральному і вартісному виразі), посада, прізвища та підписи осіб, відповідальних за дозвіл та здійснення господарської операції і складання первинного документу.

Первинна транспортна документація регламентує взаємовідносини перевізника та замовника, як учасників транспортного процесу.

Тобто для ведення податкового обліку купівлі-продажу товарно-матеріальних цінностей ТТН не застосується.

Доводи відповідача стосовно, що вказаний вище договір між позивачем та його контрагентом ТОВ «БК «Укр-Буд-Комплект» є нікчемним договором, на увагу не заслуговують.

Згідно частини 2 статті 215 Цивільного кодексу України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Пунктом 3 ст. 215 Цивільного кодексу України передбачено, якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Відповідно до ст. 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього кодексу (загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину).

Статтею 204 Цивільного кодексу України передбачено, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Згідно з статтею 228 Цивільного кодексу України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

Відповідно до п.18 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 року №9 „Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними” при кваліфікації правочину за статтею 228 Цивільного кодексу України має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо.

Крім того, відповідно до приписів статті 207 Господарського кодексу України господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Вказані норми Цивільного та Господарського кодексів України не тільки не містять прямої вказівки на нікчемність правочину, укладеного з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави, а навпаки, вказують на можливість його оспорювання.

Водночас, положеннями Податкового кодексу України та Закону України «Про державну податкову службу в Україні» не передбачено такого права, як визнання в односторонньому порядку господарських правочинів нікчемними.

Тобто, факт порушення публічного порядку повинен бути доведеним певними засобами доказування, онак відповідачем належні докази з цього приводу не надано.

Згідно з частиною 4 статті 70 КАС України обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування, крім випадків, коли щодо таких обставин не виникає спору.

Угоди, які укладені між Позивачем та його контрагентами, не визнані судом недійсними і їх недійсність прямо не встановлена законом, у зв'язку з чим існує презумпція правомірності вказаних правочинів, а також наявність взаємних прав та обов'язків сторін за такими угодами. Сама по собі обставина, що ТОВ «БК «Укп-Буд-Комплект» у грудні 2010 року визнано судом банкрутом, не є підставою вважати, що укладений позивачем з цим контрагентом договір у липні 2010 року є нікчемним або недійсним.

Таким чином, Відповідач при складанні акту перевірки та прийнятті на його підставі оскаржуваного повідомлення-рішення, вийшов за межі своїх повноважень і самостійно, поза судовою процедурою, визнав вищезазначений договір, укладений між позивачем - з одної сторони та ТОВ «БК «Укр-Буд-Комплект»- з другої сторони, недійсним, наведені в акті перевірки порушення не дають право податковому органу вчиняти дії щодо самостійного визнання угод нікчемними, а є лише підставою, при наявності достатніх доказів, для звернення до суду у встановленому законодавством порядку з вимогою про визнання правочинів недійсними.

Суд не приймає до уваги та вважає безпідставними доводи податкового органу стосовно не підтвердження між позивачем та його контрагентами господарських операцій, що є по своїй суті нікчемністю укладених правочинів та відповідно не створюють юридичних наслідків, оскільки зазначені доводи є лише припущеннями відповідача.

За таких обставин, відповідач не довів суду правомірність своїх висновків щодо порушень позивачем податкового законодавства, його доводи щодо ненадання належним чином оформлених первинних бухгалтерських та фінансових документів, та щодо нікчемності укладених Позивачем угод (навіть без їх переліку) ґрунтуються на припущеннях та не підтвердженні посиланнями на будь-які первинні документи. Жодним нормативно-правовим актом не визначено право податкового органу самостійно надавати оцінку укладеним (вчиненим) договорам з визначенням їх нікчемними, недійсними з застосуванням відповідних наслідків внаслідок вчинення таких правочинів. Висновки податкового органу в даному випадку є передчасними.

Крім того, не є підставою для відмови у праві на податковий кредит та бюджетне відшкодування з податку на додану вартість порушення податкової дисципліни, вчинені контрагентами платника податку, про що зазначено у акті перевірки позивача з посиланням на матеріалами відповідної перевірки його контрагента ТОВ «БК «Укр-Буд-Комплект».

Також у звязку з вищенаведеним, є помилковими висновки відповідача стосовно неправильного визначення чистого доходу для оподаткування доходів громадян, одержаних протягом календарного року від здійснення підприємницької діяльності без створення юридичної особи, внаслідок чого занижений податок на доходи фізичних осіб від підприємницької діяльності за 2008 р. - 2011 р.р. на суму 72726, 52 грн., оскільки такі висновки відповідачем зроблені на підстави висновків про нікчемність вищевказаного договору між позивачем та його контрагентом «БК «Укр-Буд-комплект» та про відсутність вказаної господарської операції, з чим суд не погодився.

Таким чином, висновки відповідача про відсутність реальної можливості поставок нафтопродуктів позивачу у звязку з відсутністю основних фондів, виробничих активів, складських приміщень, технічного персоналу, транспортних засобів, укладення договору без мети настання реальних наслідків, а також про те, що проведені операції не мають реального товарного характеру (відсутність товарно-транспортних накладних, розрахунків кількісних і вартісних показників), тобто здійснений правочин між ТОВ «БК «Укр-Буд-Комплект» та позивачем, не відповідає вимогам закону, не спричинив реального настання правових наслідків та являється нікчемним, оскільки вчинений з метою завідомо суперечною інтересам держави і суспільства, свого підтвердження не знайшли в судовому засіданні, вони є лише припущеннями відповідача, на підставі яких відповідачем прийняті оскаржувані податкові повідомлення-рішення.

За таких обставин суд вважає, що є підстави для задоволення позовних вимог позивача.

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд зазначає, що, оскільки судове рішення ухвалене на користь особи, яка не є субєктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України (або з відповідного місцевого бюджету, якщо іншою стороною був орган місцевого самоврядування, його посадова чи службова особа).

На підставі ч.3 ст.160 КАС України в судовому засіданні 28.02.2012 проголошено вступну та резолютивну частини постанови. Виготовлення постанови у повному обсязі відкладено на 05.03.2012, про що повідомлено сторонам після проголошення вступної та резолютивної частини постанови в судовому засіданні з урахуванням вимог ч.4 ст.167 КАС України.

Керуючись ст. ст. 11, 71, 94, 159-163 КАС України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Позовні вимоги фізичної особи - підприємця ОСОБА_2 до Краснодонської обєднаної державної податкової інспекції про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень рішень від 30 грудня 2011 року № 0002081740 та № 0002091740 задовольнити.

Визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення Краснодонської обєднаної державної податкової інспекції від 30 грудня 2011 року № 0002081740 та № 0002091740.

Стягнути з Державного бюджету України на користь фізичної особи - підприємця ОСОБА_2 судові витрати зі сплати судового збору в сумі 32 грн. 19 коп. (тридцять дві грн. 19 коп).

Постанова суду першої інстанції набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого Кодексом адміністративного судочинства України, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Апеляційна скарга подається до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.

Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 цього Кодексу, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Якщо субєкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених частиною четвертою статті 167 цього Кодексу, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення пятиденного строку з моменту отримання субєктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.

Повний текст постанови складено 05 березня 2012 року.

СуддяО.П. Островська