Постанова № 21943140, 14.09.2011, Донецький окружний адміністративний суд

Україна

ДОНЕЦЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

14 вересня 2011 р. справа № 2а/0570/10771/2011

Приміщення суду за адресою: 83052, м.Донецьк, вул. 50-ої Гвардійської дивізії, 17

час прийняття постанови:

Донецький окружний адміністративний суд в складі:

головуючого судді Ушенка С. В.

при секретаріШимко Н.В.,

за участю

представника позивача:ОСОБА_1 (за довіреністю),

представника відповідача: ОСОБА_2 (за довіреністю),

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю „Данко-Базальт” до Державної податкової інспекції в Старобешівському районі Донецької області про визнання нечинним податкового повідомлення-рішення від 17.06.2011р. №0000412350 та частково нечинним податкового повідомлення-рішення від 17.06.2011р. №0000402350, -

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Данко-Базальт» звернулось до Донецького окружного адміністративного суду з позовом до Державної податкової інспекції у Старобешівському районі Донецької області про визнання нечинним податкового повідомлення-рішення від 17.06.2011р. № 0000412350 та часткового нечинним податкового повідомлення рішення від 17.06.2011р. № 0000402350.

В обґрунтування своїх вимог позивач посилається на те, що в ході проведення документальної планової виїзної перевірки з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.07.2009р. по 31.03.2011р., валютного та іншого законодавства за період з 01.07.2009р. по 31.03.2011р. податковим органом були встановлені, зокрема, порушення п.п.7.4.1 п.7.4., п.п 7.5.1. п. 7.5 ст. 7 Закону України “Про податок на додану вартість” та п. 5.1, п.п.5.2.1., п.п. 5.2.5. п. 5.2., п.п. 5.3.9. п. 5.3., п. 5.9. ст. 5 Закону України “Про оподаткування прибутку підприємств”. За результатами зазначеної перевірки відповідачем прийняті податкові повідомлення-рішення від 17.06.2011р. № 0000412350, яким позивачеві збільшено суму грошового зобов`язання з податку на додану вартість у розмірі 35343,75 грн., з яких 28275, 00 грн. - сума основного платежу та 7068, 75 грн. - сума штрафних санкцій, та №0000402350, яким позивачеві збільшено суму грошового зобов`язання з податку на прибуток у розмірі 51995,75 грн., з яких 41830,00 грн. - сума основного платежу та 10165,75 грн. - сума штрафних санкцій. На його думку, викладені в Акті перевірки №254/23-0/35062076 від 07.06.2011 року висновки щодо нікчемності укладеного між ТОВ «Данко - Базальт» та ПП “Меркурій - 2000” договору поставки та відсутності реального виконання цієї угоди спростовуються наданими позивачем первинними документами. Також позивач зазначив, що податковим органом визнано нікчемною останню поставку продукції на загальну суму 175500,00 грн., у тому числі ПДВ 29250,00 грн. і звертає увагу на визначення податкового зобов`язання з ПДВ лише у сумі 28275,00 грн.

Представник позивача в судовому засіданні підтримав позовні вимоги, надав пояснення, аналогічні викладеним у позовній заяві, та просить визнати повністю нечинним податкове повідомлення-рішення від 17.06.2011р. № 0000412350 та нечинним податкове повідомлення рішення від 17.06.2011р. № 0000402350 в частині збільшення суми грошового зобов`язання з податку на прибуток у сумі 44180,00 грн., у тому числі 35344,00 грн. - за основним платежем та 8836,00 грн. за штрафними санкціями.

Представник відповідача у судовому засіданні заперечував проти задоволення позову, надав суду письмові заперечення, в яких зазначив, що підставою для прийняття спірних податкових повідомлень-рішень стали висновки акту документальної виїзної планової перевірки від 07.06.2011р. № 254/23-0/35062076. За результатами перевірки встановлено, що у перевіряємий період ТОВ «Данко-Базальт» був укладений договір поставки з ПП «Меркурій-2000» від 21.09.2009 № 07/09, який має ознаки нікчемності, що підтверджується актом документальної невиїзної перевірки ПП «Меркурій-2000» від 19.05.2011р. № 314/23-3-30816412, проведеної Костянтинівською ОДПІ. Відповідач зазначає, що в ході проведення перевірки діяльності ТОВ «Данко-Базальт» встановлено, що воно неправомірно включило до складу валових витрат у ІІІ кварталі 2010 року витрати з придбання товарів при здійснені нікчемного правочинну з ПП «Меркурій - 2000» у сумі 141375,00 грн., що не може спричиняти виникнення будь-яких правових наслідків. При проведенні перевірки позивача податковий орган на підставі акту документальної невиїзної перевірки ПП «Меркурій-2000» від 19.05.2011р. № 314/23-3-30816412, проведеної Костянтинівською ОДПІ, дійшов висновків про непідтвердження фактичного здійснення поставок товарно-матеріальних цінностей, з огляду на що правочини, які вчинені, підлягають виключенню. Крім того, відповідач зазначив, що виходячи з приписів підпункту 5.2.1 п. 5.2., п.п. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону України “Про оподаткування прибутку підприємств”, підпункту 7.4.1, п.п. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону України “Про податок на додану вартість”, передумовою для віднесення суми сплачених податків до складу податкового кредиту є придбання або виготовлення товарів, послуг для їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах здійснюваної платником податку господарської діяльності. У звязку з викладеним просить у задоволенні позову відмовити.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, повно, всебічно та об`єктивно дослідивши в судовому засіданні всі обставини справи та оцінивши їх наявними доказами в їх сукупності за своїм внутрішнім переконанням, суд встановив наступне.

Позивач Товариство з обмеженою відповідальністю «Данко - Базальт» є юридичною особою, зареєстровано 30.03.2007 року Старобешівською районною державною адміністрацією Донецької області, як платник податків знаходиться на обліку в ДПІ у Старобешівському районі Донецької області та є платником податку на додану вартість відповідно до свідоцтва про реєстрацію платника ПДВ від 29.11.2007р. № 100080135.

На підставі направлень на перевірку, згідно з п.п. 75.1.2. п. 75.1. ст. 75, п. 77.1. ст. 77 Податкового кодексу України та відповідно до плану-графіку проведення планових виїзних перевірок суб`єктів господарювання відповідачем проведено документальну планову виїзну перевірку ТОВ «Данко-Базальт» з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.07.2009р. по 31.03.2011р., валютного та іншого законодавства за період з 01.07.2009р. по 31.03.2011р., за результатами якої складено відповідний акт від 07.06.2011р. №254/23-0/35062076.

Як вбачається з Акту документальної планової виїзної перевірки ТОВ «Данко-Базальт» № 254/23-0/35062076 від 07.06.2011р., відповідачем з посиланням на акт документальної невиїзної перевірки ПП «Меркурій-2000» з питань правомірності нарахування податкового кредиту та податкових зобов`язань з податку на додану вартість за вересень 2010 року по взаємовідносинам з ПП «Мітра» зазначено, що позивачем неправомірно включено до складу валових витрат у ІІІ кварталі 2010 року витрати з придбання товарів (продукції, послуг) у сумі 141375,00 грн., у тому числі за ІІІ квартал 2010 року у сумі 141375,00 грн., оскільки продукцію було придбано у ПП «Меркурій - 2000» при здійсненні нікчемного правочинну. До такого висновку податковий орган прийшов у зв`язку з тим, що контрагентом ПП «Мітра» у податковому звітному періоді серпень 2010 року з поставки аналогічної продукції були ТОВ «Е-Восток» та ТОВ «Елфра Дисплей», яким 05.05.2010р. анульовано свідоцтва про реєстрацію платника ПДВ. Отже, в силу пункту 1, 2 статті 215, статті 203 Цивільного кодексу України, такі правочини є нікчемними та в силу статті 216 Цивільного кодексу України не створюють юридичних наслідків, крім тих, що повязані із їх недійсністю. З огляду на встановлені при проведенні перевірки обставини та із посиланням на висновки про нікчемність укладеного між позивачем та ТОВ «Меркурій-2000» договору поставки, ТОВ «Данко-Базальт» не сплачено податок на прибуток унаслідок порушення встановленого порядку формування валових витрат, відповідно, що є дохідною частиною державного бюджету. Отже, якщо платником податків здійснюються операції без мети реального настання наслідків, але з метою формування валових витрат та, як наслідок, несплати податків, то такі дії призводять до втрат дохідної частини Держбюджету України.

Що стосується суми податку на додану вартість, то за змістом викладеного в Акті перевірки, позивачем порушено п.п.7.4.1 п.7.4., п.п 7.5.1. п. 7.5 ст. 7 Закону України “Про податок на додану вартість” в результаті чого занижено суму ПДВ, що підлягає сплаті до бюджету, у сумі 28275, 00 грн., в тому числі за грудень 2010 року у сумі 28275,00 грн. (сума податкового кредиту за вересень 2010 року), в результаті допущених порушень податкового законодавства.

Перевіркою повноти визначення податку на прибуток за період з 01.07.2009р. по 31.03.2011р. в порушення п. 5.1, п.п. 5.2.1., п.п. 5.2.5. п. 5.2., п.п. 5.3.9. п. 5.3., п. 5.9. ст. 5 Закону України “Про оподаткування прибутку підприємств” відповідачем встановлено його заниження у сумі 41830,00 грн., у тому числі за IV квартал 2009р. в сумі 587 грн., за І квартал 2010 року в сумі 182 грн., за ІІ квартал 2010 року в сумі 1182,00 грн., за ІІІ квартал 2010 року в сумі 36 527 грн., за ІV квартал 2010 року в сумі 1181 грн., за І квартал 2011 року в сумі 1171 грн.

За результатами перевірки ДПІ у Старобешівському районі Донецької області у зв`язку із встановленням порушень п. 5.1., пп. 5.2.1. та пп. 5.2.5. п. 5.2., пп. 5.3.9. п. 5.3., п.5.9. ст. 5 Закону України “Про оподаткування прибутку підприємств” та п.п. 7.4.1. п.7.4., п.п.7.5.1. п. 7.5. ст. 7 Закону України “Про податок на додану вартість” прийняті податкові повідомлення-рішення № 0000402350 від 17.06.2011р., яким позивачеві збільшено суму грошового зобов`язання з податку на прибуток приватних підприємств у сумі 51995,75 грн., з яких 41830, 00 грн. - сума основного платежу та 10165, 75 грн. - сума штрафних санкцій, і податкове повідомлення-рішення № 0000412350, яким позивачеві збільшено суму грошового зобов`язання з податку на додану вартість у сумі 35 343, 75 грн., з яких 28275,00 грн. - сума основного платежу та 7068,75 грн. - сума штрафних санкцій.

Предметом доказування в цій справі є обставина реальності господарських операцій позивача з ПП «Меркурій-2000», правильність відображення їх в податковому обліку, а саме включення позивачем до складу валових витрат звітного податкового періоду суми витрат, повязаних із виконанням договору поставки, укладеного із ПП “Меркурій-2000”, і правильності формування податкового кредиту.

Спір виник через висновки податкового органу про те, що правочин, який укладений позивачем з ПП «Меркурій-2000» не був спрямований на реальне настання правових наслідків та є нікчемним.

При цьому суд зазначає, що позивачем оскаржується податкове повідомлення-рішення від 17.06.2011р. № 0000402350 лише в частині збільшення за результатами здійснення господарських операцій з ПП «Меркурій-2000» суми грошового зобов`язання з податку на прибуток приватних підприємств у сумі 44180, 00 грн., з яких 35344,00 грн. - сума основного платежу та 8836,00 грн. - сума штрафних санкцій.

Суд враховує, що аналіз реальності господарської операції повинен здійснюватися на підставі даних податкового, бухгалтерського обліку платника податків та відповідності їх дійсному економічному змісту.

Згідно зі статтею 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», господарською операцією є дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства. Таким чином, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Судом встановлено, що між позивачем та ПП «Меркурій-2000» укладено договір поставки від 21.09.2009р. № 07/09, згідно з яким постачальник (ПП «Меркурій-2000») зобовязується поставити, а покупець (позивач) прийняти та оплатити товар партіями відповідно до заказу останнього. Згідно з пунктом 1.2. вказаного договору, найменування, асортимент, кількість, умови поставки та ціна товару узгоджуються сторонами за домовленістю та зазначаються у специфікаціях, які є невідємною частиною договору. Пунктом 3.2. договору визначено, що поставку товару здійснює постачальник, місцем поставки є склад, розташований за адресою, зазначеною покупцем в заявці на поставку партії товару. Відповідно до пункту 6.1 договору, строк його дії встановлено до 31.12.2009р., який є пролонгованим на наступний календарний рік у разі відсутності ініціативи однієї із сторін на його розірвання.

Виконання умов укладеного між позивачем та ПП «Меркурій-2000» договору знайшло своє відображення в податковому та бухгалтерському обліку позивача, а саме: специфікаціях до договору № 07/09 від 21.09.2009р., видаткових та податкових накладних.

Поставки товару відбувалися в періоді з жовтня 2009 року по вересень 2010 року. В специфікаціях до договору від 21.09.2009р. № 07/09 визначені строк поставки протягом трьої діб з моменту отримання передплати, умови поставки DDP м. Докучаєвськ, вид транспорту автомобільний. Розрахунки між субєктами господарювання за відвантажений товар проводилися у безготівковій формі, здійсненні в повному обсязі. Даний факт не є спірним між сторонами.

Як вбачається з матеріалів справи, позивачем з ПП «Меркурій-2000» в періоді, в якому податковим органом встановлені порушення, на виконання умов договору поставки від 21.09.2009р. № 07/09 складено видаткову накладну від 30.08.2010р. № 3/08 та податкову накладну від 30.08.2010р. № 3-08 на суму з податком на додану вартість 175500,00 грн., з яких ПДВ 29250,00 грн. Відповідно до зазначеної видаткової накладної від 30.08.2010р. №3/08 ПП «Меркурій-2000» відпустив, а ТОВ «Данко-Базальт» в особі ОСОБА_3 (за довіреністю від 30.08.2010р. № 104, що відповідає наданому позивачем реєстру виданих довіреностей по договору від 21.09.2009р. № 07/09) отримав кокс КЛ-2+6мм в кількості 39 тон на суму з податком на додану вартість 175500,00 грн.

Крім того, на підтвердження обставини того, що поставки коксу мали реальний характер позивачем надані до матеріалів справи копії сертифікатів якості.

До складу витрат, безпосередньо пов'язаних з одержанням доходів, належать документально підтверджені витрати, які включаються до складу валових витрат виробництва (обігу) або підлягають амортизації згідно з Законом України «Про оподаткування прибутку підприємств».

Відповідно до підпункту 2.1.1. пункту 2.1. статті 2 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», платниками податку з числа резидентів є суб'єкти господарської діяльності, бюджетні, громадські та інші підприємства, установи та організації, які здійснюють діяльність, спрямовану на отримання прибутку як на території України, так і за її межами.

Об'єктом оподаткування є прибуток, який визначається шляхом зменшення суми скоригованого валового доходу звітного періоду, визначеного пунктом 4.3. Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» на суму валових витрат платника податку, визначених статтею 5 цього Закону та суму амортизаційних відрахувань, нарахованих згідно із статтями 8 і 9 цього Закону.

Згідно пункту 16.1., платники податку самостійно визначають суми податку, що підлягають сплаті. Податок на прибуток нараховується за ставкою, визначеною статтею 10 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», від прибутку, що підлягає оподаткуванню, розрахованого згідно з пунктом 3.1. цього Закону, з урахуванням положень пунктів 7.12., 7.13., 7.14., 14.1., 16.9. та статей 6 та 13 цього Закону.

Платники податку у строки, визначені законом, подають до податкового органу податкову декларацію про прибуток за звітний період, розраховану наростаючим підсумком з урахуванням від'ємного значення об'єкта оподаткування минулих податкових періодів у разі його наявності відповідно до пункту 6.1. статті 6 цього Закону. При цьому, за звітні квартал, півріччя та три квартали платники податку надають спрощену декларацію, а за результатами звітного року - повну.

Наявними в матеріалах справи документами підтверджено надання позивачем до податкової інспекції податкової звітності з податку на прибуток за 3-й квартал 2010 року та відповідність даних, що міститься в наданій податковій звітності даним первинного бухгалтерського обліку. Будь-яких зауважень щодо невідповідності даних бухгалтерського обліку та даних податкового обліку з податку на прибуток відповідач не зазначив ані в Акті перевірки ані в судовому засіданні.

Згідно з пунктом 5.1. статті 5 цього Закону, валові витрати виробництва та обігу - це сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

За змістом підпункту 5.2.1. пункту 5.2. цієї ж статті Закону, до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3. - 5.7. цієї статті.

Крім того, у п. 5.3. ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» наведений вичерпний перелік операцій, за якими витрати платника податків не включаються до складу валових витрат, оскільки у п. 5.10. наведеної статті зазначено, що встановлення додаткових обмежень щодо віднесення витрат до складу валових витрат платника податку, крім тих, що зазначені у цьому Законі, не дозволяється.

Як встановлено в судовому засіданні, позивачем були сформовані валові витрати за фактом отримання товарно-матеріальних цінностей в порядку, визначеному Законом України «Про оподаткування прибутку підприємств».

Платники податку на додану вартість, об'єкти, база та ставки оподаткування, перелік неоподатковуваних та звільнених від оподаткування операцій, особливості оподаткування експортних та імпортних операцій, поняття податкової накладної, порядок обліку, звітування та внесення податку до бюджету визначені Законом України «Про податок на додану вартість».

Відповідно до підпункту 7.4.1. пункту 7.4. статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість», який був чинним під час виникнення спірних правовідносин, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1. статті 6 та статтею 81 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

- придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

- придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари (послуги) та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Якщо у подальшому такі товари (послуги) починають використовуватися в операціях, які не є об'єктом оподаткування згідно зі статтею 3 цього Закону або звільняються від оподаткування згідно зі статтею 5 цього Закону, чи основні фонди переводяться до складу невиробничих фондів, то з метою оподаткування такі товари (послуги), основні фонди вважаються проданими за їх звичайною ціною у податковому періоді, на який припадає початок такого використання або переведення, але не нижче ціни їх придбання (виготовлення, будівництва, спорудження).

З аналізу положень Закону України «Про податок на додану вартість» та Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», якими визначені правила формування податкового кредиту та валових витрат, вбачається, що визначальним фактором для формування податкового кредиту платником податку на додану вартість є подальше використання таких товарів (основних фондів) в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності такої особи - платника податку.

Згідно пункту 1.32. статті 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», господарська діяльність - це будь-яка діяльність особи, направлена на отримання доходу в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, у разі коли безпосередня участь такої особи в організації такої діяльності є регулярною, постійною та суттєвою. Під безпосередньою участю слід розуміти зазначену діяльність особи через свої постійні представництва, філіали, відділення, інші відокремлені підрозділи, а також через довірену особу, агента або будь-яку іншу особу, яка діє від імені та на користь першої особи.

Під господарською діяльністю у Господарському кодексі України (стаття 3) розуміється діяльність суб'єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність.

Судом встановлено, що ТОВ «Данко-Базальт» (замовник) та ТОВ «Данко-Ізол» (виконавець) укладено договір про виробництво продукції з давальницької сировини від 18.09.2009р. № 001/09 строком дії до 30.04.2011р.

Згідно умов даного договору замовник надає виконавцеві замовлення на виробництво продукції із сировини та матеріалів замовника із залученням сировини, матеріалів та інших ресурсів виконавця та поставку продукції замовнику на умовах та в порядку, передбачених договором. Пунктом 2.1. договору передбачено, що для виконання цього договору замовник забезпечує поставку виконавцеві сировини, зокрема, коксу (вагонними або автомобільними нормами з маркуванням у відповідності до вимог ТУУ 23.1-00190443-031:2006).

Як вбачається з реквізитів виконавця (ТОВ «Данко-Ізол»), зазначених в даному договорі, його місцезнаходження: м.Докучаєвськ, вул. Індустріальна, 3, що обумовлює поставку ПП «Меркурій-2000» товару в м. Докучаєвськ, визначене у специфікаціях до договору від 21.09.2009р. №07/09, укладеного з ТОВ «Данко-Базальт».

Як встановлено в судовому засіданні з пояснень представника позивача, на виконання умов даного договору ТОВ «Данко-Базальт» через ПП «Меркурій-2000» поставило ТОВ «Данко-Ізол» сировину кокс, про що позивачем і ТОВ «Данко-Ізол» складено і підписано, зокрема, акт приймання-передачі давальницької сировини від 30.08.2010р. № 46 на суму без ПДВ 146250,00 грн.

Відповідно до підпункту 7.4.5. пункту 7.4. статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість», не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у звязку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

Виходячи із положень вищевказаної норми закону, лише відсутність податкової накладної безспірно позбавляє платника податку права на формування податкового кредиту з податку на додану вартість. І тільки у разі не підтвердження на момент перевірки податкового кредиту податковими накладними платник податку може бути притягнутий до відповідальності.

Згідно з підпунктом 7.5.1. пункту 7.5. ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій:

- або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків;

- або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Суд враховує, що наявність податкових накладних є обовязковою обставиною для визначення правильності формування податкового кредиту, але не вичерпною. Від встановлення цієї обставини залежить оцінка податкових накладних як правової підстави для віднесення сум податку на додану вартість до складу податкового кредиту.

Дослідженням в судовому засіданні зазначеної вище податкової накладної від 30.08.2010р. № 3-08, виписаної ПП «Меркурій-2000» за результатами здійснення фінансово-господарської діяльності з позивачем в рамках договору поставки від 21.09.2009р. № 07/09, судом встановлена її відповідність вимогам підпункту 7.2.1. пункту 7.2. статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» та Порядку заповнення податкової накладної, затвердженому наказом ДПА України № 165 від 30 травня 1997 року (зареєстрований в Міністерстві юстиції України 23 червня 1997 року за № 233/2037). Отже, наявними в матеріалах справи документами підтверджено формування позивачем податкового кредиту за грудень 2010 року на підставі належним чином оформленої податкової накладної, що свідчить про відсутність перешкод, визначених підпунктом 7.4.5. пункту 7.4. статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість», для включення зазначеної суми до складу податкового кредиту відповідного звітного періоду.

Згідно з частиною 4 статті 70 Кодексу адміністративного судочинства України, обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування, крім випадків, коли щодо таких обставин не виникає спору.

Правові засади регулювання, організації, ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності в Україні визначені Законом України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні».

Відповідно до статті 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», господарська операція - дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства; первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення; фінансова звітність - бухгалтерська звітність, що містить інформацію про фінансове становище, результати діяльності та рух грошових коштів підприємства за звітний період.

Згідно зі статтею 3 цього ж Закону, метою ведення бухгалтерського обліку і складання фінансової звітності є надання користувачам для прийняття рішень повної, правдивої та неупередженої інформації про фінансове становище, результати діяльності та рух грошових коштів підприємства. Частина 2 даної статті передбачає, що бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

Відповідно до частини 1 статті 9 зазначеного Закону, підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.

Таким чином, враховуючи умови договору щодо поставки (обовязок постачальника забезпечити поставку, вид транспорту, місце поставки), видаткові накладні, що містяться в матеріалах справи, є належними доказами, що підтверджують транспортування товару позивачеві. Правильність формування суми спірного податкового кредиту підтверджується, окрім податкових накладних, первинними документами.

Судом встановлено, що контрагент позивача ПП «Меркурій-2000» на момент вчиненення спірної фінансово-господарської операції був юридичною особою, зареєстрованою у встановленому законом порядку, знаходився на податковому обліку в Костянтинівський ОДПІ та був платником податку на додану вартість.

Відповідно до підпункту 7.2.4. пункту 7.2. статті 7 Закону України “Про податок на додану вартість”, який був чинний під час виникнення спірних правовідносин, право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку у порядку, передбаченому статтею 9 цього Закону.

Відповідно до частини 1 статті 55 Господарського кодексу України, суб'єктами господарювання визнаються учасники господарських відносин, які здійснюють господарську діяльність, реалізуючи господарську компетенцію (сукупність господарських прав та обов'язків), мають відокремлене майно і несуть відповідальність за своїми зобов'язаннями в межах цього майна, крім випадків, передбачених законодавством.

Згідно з пунктом 1 частини 2 статті 55 Господарського кодексу України, суб'єктами господарювання є господарські організації - юридичні особи, створені відповідно до Цивільного кодексу України, державні, комунальні та інші підприємства, створені відповідно до цього Кодексу, а також інші юридичні особи, які здійснюють господарську діяльність та зареєстровані в установленому законом порядку.

Таким чином, постачальник позивача ПП «Меркурій-2000» на час здійснення господарської операції мав статус юридичної особи, та як наслідок мав право здійснювати господарську діяльність шляхом укладення договорів на поставку товарів та був наділений правом видачі податкових накладних, що обумовлює спеціальну податкову правосуб'єктність.

19.05.2011р. Костянтинівською ОДПІ у Донецькій області складено акт про результати документальної невиїзної перевірки ПП «Меркурій-2000» з питань правомірності нарахування податкового кредиту та податкових зобов`язань з податку на додану вартість за вересень 2010 року по взаємовідносинам з ПП «Мітра» №314/23-3-30816412.

Як вбачається із зазначеного акту перевірки за результатами здійснення господарської діяльності ПП «Меркурій-2000» видано позивачеві видаткову накладну від 30.08.2010р. №0003-10 та податкову накладну від 30.08.2010р. № 2208 на суму з податком на додану вартість 175500,00 грн., номера яких не співпадають з номерами видаткової та податкової накладних, виданих ПП «Меркурій-2000» позивачеві, оригінали яких досліджені в судовому засіданні (видаткова накладна № 3/08, податкова накладна № 3-08).

Представником відповідача в судовому засіданні надано до матеріалів справи копії зазначених документів, які не містять відміток ні ПП «Меркурій-2000», ні податкового органу про їх відповідність оригіналам. Як встановлено з пояснень представника відповідача в судовому засіданні, зазначені копії документів були використані Костянтинівською ОДПІ при проведенні даної перевірки.

Таким чином, суд вважає безпідставними посилання відповідача в акті від 07.06.2011р. №254/23-0/35062076 документальної планової виїзної перевірки ТОВ «Данко-Базальт» з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.07.2009р. по 31.03.2011р., валютного та іншого законодавства за період з 01.07.2009р. по 31.03.2011р. на необгрунтованість формування позивачем податкового кредиту за наслідками здійснення господарської діяльності з ПП «Меркурій-2000».

Крім того, наведена інформація щодо контрагентів ПП «Меркурій-2000», тобто ТОВ «Е-Восток Україна» та ТОВ «Елфра Дисплей», жодним чином не може спростувати доводи позивача щодо фактичного руху товарів від ПП «Меркурій-2000» до позивача.

Взаємовідносини ПП «Меркурій-2000» з ТОВ «Е-Восток Україна» та ТОВ «Елфра Дисплей» ніяким чином не можуть безпосередньо вплинути на взаємовідносини ПП «Меркурій-2000» з позивачем та на його податковий облік.

Таким чином, акт Костянтинівської ОДПІ про результати документальної невиїзної перевірки ПП «Меркурій-2000» з питань правомірності нарахування податкового кредиту та податкових зобов`язань з податку на додану вартість за вересень 2010 року по взаємовідносинам з ПП «Мітра» від 19.05.2011р. №314/23-3-30816412 не може вважатися належним доказом, що свідчить про обставину укладення нікчемного правочину позивачем з ПП «Меркурій-2000» та відсутність реального виконання спірного договору.

В свою чергу, обставина реального здійснення господарських операцій та правильність їх відображення в податковому обліку доведена в цій адміністративній справі на підставі досліджених доказів.

Стосовно доводів відповідача, що договір поставки від 21.09.2009р. № 07/09, укладений між позивачем та ПП «Меркурій-2000», є нікчемним, суд зазначає наступне.

Статтею 204 Цивільного кодексу України передбачено, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Відповідно до частини 2 ст. 215 ЦК України, недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин).

Згідно з частиною 1 статті 228 ЦК України, правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

Суд бере до уваги, що умовою для кваліфікації правочину як нікчемного через те, що він порушує публічний порядок, є встановлення умислу в діях осіб, що уклали такий правочин. При цьому, визначальне значення має встановлення персоналій посадових осіб, у яких виник умисел на вчинення протиправного правочину, зміст їх умислу, обставини, за яких такий умисел виник.

В процесі розгляду справи відповідачем доказів, крім тих, що містяться у матеріалах справи, до суду не надано, відомостей про наявність інших доказів, які могли б бути витребувані судом, відповідачем не надано.

Водночас позивачем з посиланням на належні докази, що долучені до матеріалів справи, доведено обставину реального здійснення господарських операцій.

Відповідно до пункту 18 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009р. № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними», при кваліфікації правочину за статтею 228 Цивільного кодексу України має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо.

Разом з тим, як встановлено в судовому засіданні з пояснень представників сторін, кримінальних справ відносно посадових осіб позивача та ПП «Меркурій-2000» щодо порушення податкового та іншого законодавства в сфері економічних відносин, зокрема щодо укладення та виконання договору поставки від 21.09.2009р. № 07/09, не порушувалось, обвинувальні вироки суду з цього приводу відсутні.

Відповідно до частин 1, 2, 4 статті 70 КАС України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмету доказування.

Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.

Обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування, крім випадків, коли щодо таких обставин не виникає спору.

Суд приходить до висновку, що первинні документи, які наявні в матеріалах справи, є належними доказами в розумінні частини 4 ст. 70 КАС України при підтвердженні обставини реальності правочину, укладеного з ПП «Меркурій-2000», та правильності його відображення в податковому обліку позивача.

Згідно з ч. 1, 2 ст. 71 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

З огляду на викладене, судом встановлено, що спірний договір з ПП «Меркурій-2000» спричинив зміну майнового стану позивача, тобто є реальним, спірні суми податкового кредиту та валових витрат сформовані на підставі достовірних первинних документів, які підтверджують рух активів у процесі здійснення господарської операції позивача, у договорі наявна господарська мета, тобто спірний договір пов'язаний з виконанням договору про виробництво продукції з давальницької сировини від 18.09.2009р. № 001/09, який укладений з ТОВ «Данко-Ізол».

Крім того, суд зазначає, що відповідачем визнано нікчемним останню поставку товару, при тому, що господарські відносини між позивачем та ПП «Меркурій-2000», як вже було зазначено вище, відбувалися в період з жовтня 2009р по вересень 2010р.

З цього приводу суд звертає увагу сторін, що законодавство України, яке діяло в період виникнення спірних правовідносин, та законодавство України, яке чинне на дату розгляду справи, не містить поняття «частково нікчемний правочин».

Наведене обумовлює безпідставність висновку відповідача про порушення позивачем п.п.7.4.1 п.7.4., п.п 7.5.1. п. 7.5 ст. 7 Закону України “Про податок на додану вартість” та п.5.1, п.п.5.2.1., п.п. 5.2.5. п. 5.2., п.п. 5.3.9. п. 5.3., п. 5.9. ст. 5 Закону України “Про оподаткування прибутку підприємств”.

У звязку з тим, що позивачем не було порушено вимог податкового законодавства в частині формування валових витрат та податкового кредиту з податку на додану вартість, застосування до нього штрафних санкцій на підставі пункту 123.1 статті 123 Податкового кодексу України є неправомірним.

На підставі викладеного, позовні вимоги ТОВ «Данко-Базальт» підлягають задоволенню.

Відповідно до ст. 94 КАСУ якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України.

Керуючись ст.ст. 2-14, 17, 18, 24, 71, 86, 94, 158-163, 167, 185-186, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Данко-Базальт» до Державної податкової інспекції в Старобешівському районі Донецької області про визнання нечинним податкового повідомлення-рішення від 17.06.2011р. №0000412350 та частково нечинним податкового повідомлення-рішення від 17.06.2011р. №0000402350 - задовольнити в повному обсязі.

Визнати нечинним податкове повідомлення-рішення від 17.06.2011р. № 0000412350, винесене Державною податковою інфпекцією в Старобешівському районі Донецької області, про визначення Товариству з обмеженою відповідальністю «Данко-Базальт» податкового зобов`язання з податку на додану вартість у сумі 28275,00 грн. та штрафних (фінансових) санкцій в розмірі 7068,75 грн.

Визнати частково нечинним податкове повідомлення-рішення від 17.06.2011р. №0000402350, винесене Державною податковою інфпекцією в Старобешівському районі Донецької області, про визначення Товариству з обмеженою відповідальністю «Данко-Базальт» податкового зобов`язання з податку на прибуток у сумі 35344,00 грн. та штрафних (фінансових) санкцій в розмірі 8836,00 грн.

Присудити з Державного бюджету України на користь Товариства з обмеженою відповідальністю „Данко-Базальт” здійснені судові витрати в розмірі 3 (три) грн. 40 (сорок) коп.

Вступну та резолютивну частини постанови виготовлено у нарадчій кімнаті і проголошено в судовому засіданні 14 вересня 2011 року.

Постанова у повному обсязі складена 19 вересня 2011 року.

Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку до Донецького апеляційного адміністративного суду через Донецький окружний адміністративний суд шляхом подачі в 10-денний строк з дня проголошення постанови апеляційної скарги. У разі застосування судом частини третьої ст.160 КАС України, а також прийняття постанови у письмовому провадженні, апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги. У випадку подання апеляційної скарги постанови, якщо її не скасовано, набирає законної сили після закінчення апеляційного розгляду справи.

Суддя Ушенко С. В.