Постанова № 21911074, 03.03.2012, Львівський окружний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

79018, м. Львів, вул. Чоловського, 2

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

03 березня 2012 р. № 2а-13123/11/1370

Львівський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого - судді Сакалоша В.М.,

за участю секретаря судового засідання Іваськевича С.В.,

представника позивача - Балаєва Ф.Д., представника відповідача Томашівського О.Г.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом Підприємства «Гарант»Львівської обласної організації Українського товариства глухих до Державної податкової інспекції у Личаківському районі м. Львова про визнання недійсними та скасування податкових повідомлень-рішень

в с т а н о в и в :

Підприємство «Гарант» Львівської обласної організації Українського товариства глухих (далі - Підприємство «Гарант) звернулося до Львівського окружного адміністративного суду з позовом до Державної податкової інспекції у Личаківському районі м. Львова (далі-ДПІ у Личаківському районі м. Львова), в якому просить визнати нечинним податкове повідомлення-рішення № 0001842320/14285 від 17.06.2011 року, яким визначено податкове зобовязання за платежем податок на додану вартість в сумі 1773091,23 грн.

В обґрунтування позовних вимог підприємство «Гарант»посилається на те, що оскаржуване податкове повідомлення-рішення прийняте із порушенням вимог законодавства. Господарські операції підприємства «Гарант»з ТзОВ «Гросс»мали реальний характер та підтверджені документально. Податковий кредит з податку на додану вартість з приводу придбання товарів (робіт, послуг) у ТзОВ «Гросс»був належним чином сформований позивачем на підставі відповідних первинних бухгалтерських документів. На думку позивача, він не зобовязаний нести відповідальність за невиконання своїм контрагентом податкових зобовязань. Відтак, висновок податкового органу про безтоварність та нікчемність правочинів, укладених із зазначеним контрагентом, є безпідставним та необґрунтованим.

Ухвалою суду від 17.11.2011 року відкрито провадження у справі. Хід розгляду справи відображений в ухвалах суду. В судовому засіданні 03.03.2012 року відповідно до положень ч.3 ст. 160 Кодексу адміністративного судочинства України проголошено вступну та резолютивну частини постанови.

Представник позивача позовні вимоги підтримав в повному обсязі з підстав викладених у позові, просив суд адміністративний позов задовольнити в повному обсязі. Пояснив, що висновки акту перевірки відповідача, на підставі яких було прийняте оскаржуване податкове повідомлення-рішення, суперечать вимогам податкового законодавства.

Представник відповідача проти позову заперечив з підстав наведених у письмових запереченнях на адміністративний позов від 24.02.2012 року. Зазначив, що висновок податкового органу про безтоварність господарських операцій, проведених між Підприємством «Гарант»та ТзОВ «Гросс», зроблений з урахуванням висновків Акту перевірки ТзОВ «Гросс»№ 742/15-2/30729660 від 28.03.2011 року, проведеної ДПІ у Вишгородському районі Київської області. В акті перевірки ТзОВ «Гросс»зафіксовано, що за даними Декларацій з податку на прибуток виручка від реалізації товарів (робіт, послуг) за 2010 рік склала 70470,3 тис. грн., основні засоби ТзОВ «Гросс»відсутні. Згідно додатку К1 до декларації з податку на прибуток за 2010 рік основні фонди на підприємстві відсутні. Значення в рядках 4.10 «Витрати на поліпшення основних фондів»та 07 «Сума амортизаційних відрахувань» декларацій відсутні. Такі відомості підтверджені позивачем. Аналізом представлених позивачем документів, які на думку позивача підтверджують реальність господарських операцій із ТзОВ «Гросс», встановлено неможливість виконання вказаних у актах виконаних робіт обємів робіт з привязкою до кількості людино-годин, не доведення обсягу виконаних робіт та їх вартості, не відповідність дат, зазначених у наказах про відрядження працівників, датам нібито фактичного виконання робіт. Наведене, на думку представника відповідача, лише підтверджує факт відсутності фактичного здійснення господарських операцій. Враховуючи викладене, представник відповідач просить суд відмовити у задоволенні позовних вимог.

Суд заслухавши пояснення представників сторін, зясувавши обставини, на які посилаються сторони як на підстави своїх вимог та заперечень, дослідивши докази, які наявні в матеріалах справи, вважає, що позов підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

ДПІ у Личаківському районі м. Львова проведено позапланову виїзну перевірку підприємства «Гарант»з питань взаєморозрахунків з контрагентами ТзОВ «Гросс», ТзОВ «Синтро КЛМ», ПП фірма «Барель»за період з 01.12.2010 року по 31.12.2011 року, результати якої відображені в Акті перевірки № 350/23-2/20815359 від 01.06.2011 року.

Податковим органом встановлено, що правочини, укладені між Підприємством «Гарант»та ТзОВ «Гросс»не спричинили реального настання юридичних наслідків, а отже відповідно до п.п.1, 2 ст. 215, п.п.5 ст. 203 Цивільного кодексу України є нікчемними, і в силу ст. 216 Цивільного кодексу України не створюють юридичних наслідків, крім тих, що повязані з їх недійсністю. В порушення п.7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість»Підприємством «Гарант»завищено податковий кредит по безтоварних операціях з ТзОВ «Гросс».

На підставі висновків зазначеного Акту перевірки, відповідачем прийняте податкове повідомлення-рішення № 0001842320/14285 від 17.06.2011 року, яким позивачу збільшено суму грошового зобовязання за платежем податок на додану вартість із вироблених в Україні товарів на суму 1773091,25 грн., з них за основним платежем 1418473 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями 354618,25 грн.

Не погоджуючись із вказаним податковим повідомленням-рішенням позивач оскаржив його до суду.

Приймаючи рішення суд виходив з наступного.

Основним видом діяльності Підприємства «Гарант»є здача в оренду майна, продаж товару та матеріалів, будівельно-монтажні роботи. Позивач є платником податку на додану вартість із вироблених в Україні товарів (робіт, послуг). У періоді, за який ДПІ у Личаківському районі м.Львова проводилась перевірка, відповідно до Свідоцтва про реєстрацію платника ПДВ від 27.06.2001 року № 18073644, виданого ДПІ у Личаківському районі м. Львова, індивідуальний податковий номер 208153513068 був зареєстрований платником ПДВ з 27.06.2001 року.

У 2010 році позивач був залучений до проведення капітального ремонту на обєктах Державна організація «Резиденції «Синьогора» в с.Гута Івано-Франківської області (Договір №23/2010 від 20.12.2010 року) та будівельно-монтажних роботах на обєктах Південної залізниці (Договір № П/Л -101558/НЮ від 10.12.2010 року). Для виконання даних робіт підприємством було залучено субпідрядні організації, в тому числі ТзОВ «Гросс», зокрема: щодо виконання капітального ремонту інженерних мереж та ремонтно-відновлювальних робіт обєктів ДО «Резиденції «Синьогора»в с. Гута Івано-Франківської області на загальну суму 33089438 грн., на обєкті «Капітальний ремонт виходів з тунелів вокзалу Харків пасажирський», на обєктів «Будівництво чергового пункту контактної мережі ст. Коломак.

Висновки Акту перевірки № 350/23-2/20815359 від 01.06.2011 року, проведеної ДПІ у Личаківському районі м. Львова, ґрунтуються на тому, що перевіркою ТзОВ «Гросс», проведеною ДПІ у Вишгородському районі Київської області (Акт перевірки від 28.03.2011 року № 742/15-23/30729660) не підтверджено реальне здійснення господарських операцій зокрема, проведеною перевіркою встановлено відсутність у цього товариства трудових ресурсів, складських приміщень, виробничих потужностей для здійснення будь-якої господарської діяльності у звязку з чим, зроблено висновок про нікчемність угод укладених цим товариством. Також висновок податкового органу обумовлений співставленням даних автоматизованої системи на рівні ДПА України, чим виявлено розходження між сумою задекларованого податкового кредиту Підприємства «Гарант» та сумою податкових зобовязань, задекларованих ТзОВ «Гросс».

Порядок обчислення та сплати податку на додану вартість станом на 2010 рік регулювався Законом України «Про податок на додану вартість»№168/97 ВР від 03.04.1997 року.

Відповідно до п.1.7 ст. Закону України «Про податок на додану вартість»податковий кредит сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобовязання звітного періоду.

Згідно з п.п. 3.1.1. п. 3.1 ст. 3 Закону України «Про податок на додану вартість»об'єктом оподаткування є операції платників податку з поставки товарів та послуг, місце поставки яких знаходиться на митній території України.

Як вбачається з п. 4.1 ст. 4 Закону України «Про податок на додану вартість»база оподаткування операції з поставки товарів (послуг) визначається виходячи з їх договірної (контрактної) вартості, визначеної за вільними цінами, але не нижче за звичайні ціни, з урахуванням акцизного збору, ввізного мита, інших загальнодержавних податків та зборів (обов'язкових платежів), згідно із законами України з питань оподаткування (за винятком податку на додану вартість, а також збору на обов'язкове державне пенсійне страхування на послуги стільникового рухомого зв'язку, що включається до ціни товарів (послуг)). До складу договірної (контрактної) вартості включаються будь-які суми коштів, вартість матеріальних і нематеріальних активів, що передаються платнику податку безпосередньо покупцем або через будь-яку третю особу в зв'язку з компенсацією вартості товарів (послуг). У разі якщо звичайна ціна на товари (послуги) перевищує договірну ціну на такі товари (послуги) більше ніж на 20 відсотків, база оподаткування операції з поставки таких товарів (послуг) визначається за звичайними цінами.

Згідно вимог п.п.7.4.1 п.7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість», податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 81 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з, зокрема, придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари (послуги) та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Якщо у подальшому такі товари (послуги) починають використовуватися в операціях, які не є об'єктом оподаткування згідно зі статтею 3 цього Закону або звільняються від оподаткування згідно зі статтею 5 цього Закону, чи основні фонди переводяться до складу невиробничих фондів, то з метою оподаткування такі товари (послуги), основні фонди вважаються проданими за їх звичайною ціною у податковому періоді, на який припадає початок такого використання або переведення, але не нижче ціни їх придбання (виготовлення, будівництва, спорудження).

Не підлягають включення до податкового кредиту, згідно з пп. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 даного Закону, суми сплаченого (нарахованого) податку у звязку із придбанням товарів (послуг), не підтвердженні податковими накладними чи митними деклараціями.

Відповідно до пп. 7.2.3 п. 7.2 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» податкова накладна є звітним податковим документом і одночасно розрахунковим документом.

Судом встановлено та підтверджено відповідачем в Акті перевірки № 350/23-2/20815359 від 01.06.2011 року, що позивачем під час проведення перевірки були представлені податкові накладні, отримані від ТзОВ «Гросс», а саме:

- від 30.12.2010 року № 3012004 на загальну суму 1364373,01 грн., в тому числі ПДВ 227395, 50 грн.;

- від 30.12.2010 року № 3012005 на загальну суму 781771,66 грн., в тому числі ПДВ 130295,28 грн.;

- від 30.12.2010 року № 3012006 на загальну суму 763007,86 грн., в тому числі ПДВ 127167,98 грн.;

- від 30.12.2010 року № 3012007 на загальну суму 928380,31 грн., в тому числі ПДВ 154730,05 грн.;

- від 30.12.2010 року № 3012008 на загальну суму 859085,26 грн., в тому числі ПДВ 143180,88 грн.;

- від 30.12.2010 року № 3012009 на загальну суму 727596,86 грн., в тому числі ПДВ 121266,14 грн.;

- від 30.12.2010 року № 3012024 на загальну суму 29969,63 грн., в тому числі ПДВ 4994,94 грн.;

- від 30.12.2010 року № 3012011 на загальну суму 1544014,00 грн., в тому числі ПДВ 257335,67 грн.;

- від 30.12.2010 року № 3012010 на загальну суму 1512636,58 грн., в тому числі ПДВ 252106,10 грн.

Податкові накладні зареєстровані у Книзі отриманих податкових накладних та відображено в рядку 10.1 «Придбання (виготовлення, будівництво, спорудження) з податком на додану вартість на митній території України товарів (послуг) та основних фондів з метою їх використання у межах господарської діяльності платника податку для здійснення операцій, які підлягають оподаткуванню за ставкою 20 відсотків та нульовою ставкою»Декларації по ПДВ.

Суд керується листом Вищого адміністративного суду України від 02.06.2011 року № 742/11/13-11, згідно якого для підтвердження даних податкового обліку можуть братися до уваги лише ті первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції, тобто достовірні первинні документи. Для зясування обставин реальності вчинення господарської операції судам належить ретельно перевіряти доводи податкових органів про фактичне нездійснення господарської операції, викладені в актах перевірки або підтверджені іншими доказами.

Згідно з положеннями Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні»при складанні податкової звітності з метою правильного відображення господарської операції повинні враховуватись відповідні документи первинного обліку, а по зазначених операціях придбання результатів робіт (послуг) повинні бути в наявності.

Як вбачається із ст.1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність», первинний документ документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Згідно з ч. 2 ст. 3 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

Підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій, згідно з вимогами п.1 ст.9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

З наведених положень Закону випливає, що обов'язковою умовою віднесення витрат підприємства на оплату товарів (робіт, послуг) до складу валових витрат є наявність господарських операцій з придбання цих товарів (робіт, послуг) підкріплена належними документами та зв'язок цих витрат з господарською діяльністю платника.

Судом враховано принцип офіційного зясування обставин справи, передбачений частинами четвертою та пятою статті 11 Кодексу адміністративного судочинства України. Відповідно до вказаної норми судом вжито передбачені законом заходів, необхідні для зясування всіх обставин у справі, у тому числі щодо виявлення та витребування доказів з власної ініціативи, зокрема запропоновано позивачу подати докази, яких, на думку суду, не вистачає, а саме докази які спростовують доводи податкового органу щодо наявності порушень з боку платника податків.

Так, позивачем представлено документальне підтвердження обґрунтованості віднесення до складу податкового кредиту сум податку на додану вартість за перевірений період, зокрема:

-Ліцензія Державної архітектурно-будівельної інспекції Міністерства регіонального розвитку та будівництва України на здійснення господарської діяльності, повязаної із створенням обєктів архітектури серії АВ № 555501, видана ТзОВ «Гросс»(строк дії ліцензії 21.09.2010 року по 21.09.2012 року, перелік робіт, які має право виконувати підприємство, визначений у додатку до вказаної ліцензії);

-Дозвіл ТУ Державного комітету України з промислової безпеки, охорони праці та гірничого нагляду по Київській області та м. Києву на продовження виконання ТзОВ «Гросс»роботи підвищеної небезпеки № 1109.08.32-45.21.1 (дозвіл діє з 08.09.2008 року по 08.09.2013 року);

-Договір підряду № 01-09/10 від 01.09.2010 року, укладений між Підприємством «Гарант» та ТзОВ «Гросс»щодо виконання будівельно-монтажних робіт на обєктах: будівництво чергового пункту контактної мережі ст. Коломак, капітальний ремонт інженерних мереж та ремонтно-відновлювальних робіт обєктів ДО «Резиденції «Синьогора»в с. Гута, Богородчанського району, Івано-Франківської області;

-Накази ТзОВ «Гросс»№ 11 від 01.11.2010 року та № 12 від 01.12.2010 року про відрядження працівників до місця виконання робіт;

-Податковий розрахунок ТзОВ «Гросс»утриманого податку з доходів фізичних осіб (форма 1 ДФ) за 4 квартал 2010 року;

-Акти приймання виконаних будівельних робіт за грудень 2010 року згідно Договору підряду № 01-09/10 від 01.09.2010 року;

-Договір підряду № П/НКВ-10605/НЮ від 30.04.2010 року, укладений між Статутним територіально-галузевим обєднанням Південна залізниця та Підприємством «Гарант»щодо виконання робіт на обєкті «Будівництво чергового пункту контактної мережі ст. Коломак»;

-Довідка про вартість виконаних підрядних робіт за грудень 2010 року згідно Договору підряду № П/НКВ-10605/НЮ від 30.04.2010 року;

-Реєстр виконаних робіт за грудень 2010 року на обєкті «Будівництво чергового пункту контактної мережі ст. Коломак»;

-Подорожні листи вантажного автомобіля (по ст. Коломак);

-Видаткові накладні на придбання матеріалів по обєкту ст. Коломак;

-Акти приймання виконаних будівельних робіт за грудень 2010 року по обєкту ст.Коломак;

-Договір №23/2010 від 20.12.2010 року, укладений між Державною організацією «Резиденції «Синьогора»та Підприємством «Гарант»щодо виконання капітального ремонту інженерних мереж та ремонтно-відновлювальних робіт обєктів ДО «Резиденції «Синьогора», Додаткова угода №2 до Договору від 27.12.2010 року, якою внесено зміни до ціни Договору, Зміни календарного плану з капітального ремонту інженерних мереж та ремонтно-відновлювальних робіт обєктів ДО «Резиденції «Синьогора», укладені між представника сторін за Договором, якими визначено строк завершення робіт 31.12.2010 року;

-Довідки про вартість виконаних робіт, реєстр виконаних робіт та Акти виконаних робіт відповідно до Договору №23/2010 від 20.12.2010 року;

-Видаткові накладні на придбання матеріалів по обєкту ДО «Резиденції «Синьогора»;

-Подорожні листи вантажного автомобіля по обєкту ДО «Резиденції «Синьогора».

Вказані первинні документи підтверджують той факт, що на момент укладення вищевказаних договорів і здійснення господарських операцій контрагент позивача ТзОВ «Гросс» був зареєстрований як субєкт господарювання, мав дозвіл на здійснення господарської діяльності, повязаної із створенням обєктів архітектури, та проведення робіт підвищеної небезпеки. При цьому, такі дозволи надаються органами контролю за умови наявності відповідної матеріально-технічної бази та трудових ресурсів.

Зазначені первинні документи оформлені відповідно до вимог, встановлених ст.9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», доказів протилежного відповідачем не представлено та судом не встановлено.

Факт подальшого використання у господарській діяльності позивачем робіт (послуг), наданих ТзОВ «Гросс», було підтверджено прийняттям зазначених робіт генеральними підрядниками.

Також встановлено судом і не спростовано відповідачем той факт, що 30.05.2011 року ТзОВ «Гросс»було подано уточнюючу декларацію розшифровки зобовязань та податкового кредиту в розрізі контрагентів, яка підтверджує включення цим товариством до складу своїх податкових зобовязань зобовязання в сумі 1418472,53 грн. по господарських операціях здійснених з Підприємством «Гарант», що спростовує твердження акту перевірки про встановлення розбіжності між сумами податкового кредиту Підприємства «Гарант»та сумами податкових зобовязань ТзОВ «Гросс»на вказану суму.

Таким чином, суд приходить до висновку, що господарські операції між Підприємством «Гарант»та ТзОВ «Гросс»мали реальний характер та підтверджені документально.

Щодо тверджень податкового органу про нікчемність правочинів, укладених між Підприємством «Гарант»та ТзОВ «Гросс», то судом встановлено наступне.

Відповідно до ст. 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

У ст. 203 ЦК України наведено загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину:

1. Зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

2. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності.

3. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

4. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом.

5. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

6. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Законом закріплено презумпцію правомірності правочину: правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним (ст. 204 ЦК). З наведеного випливає, що правочин (договір) є правомірним, а отже й дійсним. Неправомірність (недійсність) правочину повинна бути прямо передбачена законом або встановлена рішенням суду, що набрало законної сили.

Відповідно до ч.2 ст. 215 Цивільного кодексу України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). Позови податкових органів про визнання такого правочину (угоди, господарського зобов'язання) недійсним розгляду у судовому порядку не підлягають, оскільки визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

У Постанові Пленуму від 06.11.2009 р. № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними»Верховний Суд України розтлумачив, що нікчемний правочин є недійсним через невідповідність його вимогам закону та не потребує визнання його таким судом. Оспорюваний правочин може бути визнаний недійсним лише за рішенням суду (п. 4 Постанови). Виконання чи невиконання сторонами зобов'язань, які виникли з правочину, має значення лише для визначення наслідків його недійсності, а не для визнання правочину недійсним. У разі якщо правочин ще не виконаний, він є таким, що не створює жодних юридичних наслідків (ч. 1 ст. 216 ЦК України ) (п. 7 Постанови).

Перелік правочинів, які є нікчемними як такі, що порушують публічний порядок, визначений ст. 228 ЦК України:

1) правочини, спрямовані на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина;

2) правочини, спрямовані на знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Такими є правочини, що посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема: правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини, спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження об'єктами права власності українського народу - землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (ст. 14 Конституції України); правочини щодо відчуження викраденого майна; правочини, що порушують правовий режим вилучених з обігу або обмежених в обігу об'єктів цивільного права тощо.

Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об'єктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не є такими, що порушують публічний порядок. При кваліфікації правочину за ст. 228 ЦК України має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо (п. 18 Постанови Пленуму від 06.11.2009 р. № 9).

Враховуючи викладене, суд приходить до висновку, що твердження відповідача є безпідставними, оскільки господарські операції позивача з вищевказаними контрагентами не суперечать актам цивільного законодавства, не встановлено фактів, які свідчили б про те, що проведення таких не відповідає дійсним намірам сторін і що вони не спрямовані на реальне настання правових наслідків.

Судом встановлено, що на момент здійснення господарських операцій позивач та його контрагенти були зареєстровані як субєкти господарювання у встановленому законом порядку та були платниками податку на додану вартість. Субєктом владних повноважень не представлено суду доказів відсутності повноважень у посадових осіб позивача чи його контрагентів на здійснення господарських операцій, притягнення їх до кримінальної відповідальності за ухилення від сплати податків та зборів тощо.

Згідно з частиною другою статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності субєкта владних повноважень обовязок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Виходячи зі змісту наведеної норми, саме на податкові органи покладається обовязок надати достатні докази на обґрунтування висновків про порушення платником податків норм податкового законодавства, на підставі яких такому платникові визначено відповідні грошові зобовязання.

Проте, податковим органом, конкретних доказів, на підставі яких можна дійти до висновку про порушення платником податків норм податкового законодавства суду надано не було.

Частиною 2 ст. 19 Конституції України та ч. 3 ст. 2 КАС України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Аналізуючи діюче на момент виникнення спірних правовідносин законодавство та обставини справи, суд приходить до висновку, що твердження органу державної податкової служби, викладені в акті перевірки, є необґрунтованими та не знайшли свого підтвердження зібраними у справі належними та допустимими доказами, а тому, у суду відсутні правові підстави вважати податкове повідомлення-рішення, яким позивачу визначене податкове зобов'язання з податку на додану вартість, правомірним.

Таким чином, сукупність вищенаведених, підтверджених документально та встановлених обставин дає суду підстави визнати позовні вимоги обґрунтованими та такими, що підлягають до задоволення.

Відповідно до ст. 94 КАС України судові витрати належить стягнути з Державного бюджету України на користь позивача.

На підставі вищенаведеного, керуючись ст.ст.7-14, 69-71, 86, 94, 159-163, 167 КАС України-

п о с т а н о в и в :

1. Адміністративний позов задовольнити повністю.

2. Визнати протиправними та скасувати податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Личаківському районі м. Львова № 0001842320/14285 від 17.06.2011 року.

3. Стягнути з Державного бюджету України на користь Підприємства «Гарант»Львівської обласної організації Українського товариства глухих (ЄДРПОУ 20815359) 30 (тридцять) гривень судового збору.

Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку до Львівського апеляційного адміністративного суду через Львівський окружний адміністративний суд шляхом подачі апеляційної скарги в десятиденний строк з дня отримання копії постанови.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Постанова виготовлена у повному обсязі 07 березня 2012 року.

Суддя Сакалош В.М.