Постанова № 21911070, 02.03.2012, Львівський окружний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

02 березня 2012 р. № 2а-9287/11/1370

Львівський окружний адміністративний суд у складі:

Головуючого-судді Мричко Н.І.

за участю секретаря судового засідання Якимець О.І.

представника позивача Андрієвської Н.Л.

представника відповідача Кармелюка Т.Б.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у м.Львові адміністративну справу за позовом Приватного підприємства «Бурштин»-Львів»до Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м. Львова про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 16.03.201 року № 0000442300/0/6333, № 0000452300/0/6336, № 0000472300/0/6334 від 15.06.2011 року № 0001732300/14986, № 0001622300/14985, № 0001672300/14984,-

встановив :

Приватне підприємство «Бурштин-Львів»(далі ПП «Бурштин-Львів») звернулось до Львівського окружного адміністративного суду з позовом до Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м. Львова (далі ДПІ у Шевченківському районі м. Львова) в якому просить скасувати податкові повідомлення-рішення ДПІ у Шевченківському районі м.Львова від 16.03.2011 року №0 0000442300/0/6333, № 0000452300/0/6336, № 0000472300/0/6334, від 15.06.2011 року № 0001732300/14986, № 0001622300/14985, № 0001672300/14984.

В судовому засіданні представник позивача надав уточнені пояснення, згідно яких просить скасувати податкові повідомлення-рішення ДПІ у Шевченківському районі м.Львова № 0000472300/0/6334 від 16.03.2011 року, яким позивачу визначено суму збору за використання місцевої символіки в розмірі 2619,36 грн., № 0001672300/14984 від 15.06.2011 року, яким до позивача застосовано штрафні (фінансові) санкції в сумі 5440 грн., №0001622300/14985 від 15.06.2011 року, яким позивачу визначено грошове зобовязання за платежем податок на прибуток в сумі 548757,81 грн. в тому числі 439006,25 грн. за основним платежем та 109751,56 грн. за штрафними санкціями, №0001732300/14986 від 15.06.2011 року, яким позивачу визначено грошове зобовязання за платежем податок на додану вартість в сумі 432691,75 грн. в тому числі 346153,00 грн. за основним платежем та 86538,75 грн. за штрафними санкціями. Позивач вважає, що висновки посадових осіб в акті перевірки ґрунтуються на припущеннях та спростовуються наявними в матеріалах справи доказами. Крім того, позивач вважає, що відсутні будь-які правові підстави вважати договори, укладені між ним та вказаними в акті контрагентами нікчемними. Також, в позовній заяві, зазначається про відсутність порушень позивачем п.п.5.3.9 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»та п.п.7.4.5 п.7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість». Просить позов задовольнити повністю.

Відповідач подав заперечення проти позову, відповідно до якого, не могли здійснювалися господарські операції з ТОВ «Новотехпроектбуд», ТОВ «НТБ», ПП «Укрторгсервіс», ТОВ «Світ промислових товарів», ТОВ «Славір», ПП «Західпромінвестбуд», ПП «Вілмат електрик», ПП «Львівпроектбудреставрація», ПП «Торгівельна компанія Бізнесхолдинг», ПП «Загата», ПП «Будівельна фірма Віалекс», ПП «Львівкомфортгруп К», ПП «Універсалбуд», ТОВ «Іртас», ТОВ «Віктор Ко», так як проведеними дослідженнями фінансово-господарської діяльності вказаних підприємств встановлено відсутність основних фондів та виробничих потужностей, трудових ресурсів, транспортних засобів,складських приміщень, що вказує на неможливість фактичного здійснення господарської діяльності такими підприємствами.

Представник відповідача в судовому засіданні проти позову заперечив, з наведених у запереченні підстав, просить відмовити в задоволенні позову.

Заслухавши пояснення представників сторін, зясувавши обставини, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень та дослідивши докази, якими вони обгрунтовуються, суд, даючи правову оцінку спірним правовідносинам, виходив з наступного.

ДПІ у Шевченківському районі м.Львова проведено планову виїзну перевірку ПП «Бурштин-Львів»з питань своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати податків та зборів (обовязкових платежів), дотримання вимог валютного законодавства за період з 01.01.2008 року по 31.12.2010 року, за результатами якої складено акт №162/33/23-1/33252300 від 01.03.2011 року.

На підставі Акта перевірки, ДПІ у Шевченківському районі м. Львова винесені податкові повідомлення-рішення №0000472300/0/6334 від 16.03.2011 року, яким позивачу визначено суму збору за використання місцевої символіки в розмірі 2619,36 грн., №0001672300/14984 від 15.06.2011 року, яким до позивача застосовано штрафні (фінансові) санкції в сумі 5440 грн., №0001622300/14985 від 15.06.2011 року, яким позивачу визначено грошове зобовязання за платежем податок на прибуток в сумі 548757,81 грн. в тому числі 439006,25 грн. за основним платежем та 109751,56 грн. за штрафними санкціями, №0001732300/14986 від 15.06.2011 року, яким позивачу визначено грошове зобовязання за платежем податок на додану вартість в сумі 432691,75 грн. в тому числі 346153,00 грн. за основним платежем та 86538,75 грн. за штрафними санкціями.

Як вбачається із Акта перевірки та податкових повідомлень-рішень, підставою для визначення сум грошових зобовязань стали висновки відповідача про порушення позивачем вимог податкового законодавства, а саме: пп.4.1.6 п.4.1 ст.4, п.5.1, п.п.5.2.1 п.5.2, п.п.5.3.9 п.5.3 ст.5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», які полягають у незаконному віднесенні до валових витрат сум з вартості безтоварних нікчемних операцій, що призвело до заниження податку на прибуток на суму 439006,25 грн.; пп.7.2.1, пп.7.2.6 п.7.2, п.п.7.4.1, пп.7.4.4, п.7.4, пп.7.7.1 п.7.7 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість», що призвело до заниження податку на додану вартість на суму 346153,00 грн.

Спірні правовідносини регулюються Конституцією України, Законами України «Про оподаткування прибутку підприємств»та «Про податок на додану вартість», Порядком оформлення результатів документальних перевірок з питань дотримання податкового, валютного та іншого законодавства, затвердженим Наказом ДПА України №984 від 22.12.2010 року, Цивільним кодексом України, Господарським кодексом України, Кодексом адміністративного судочинства України.

Із матеріалів справи вбачається, що позивачем укладено ряд договорів про виконання підрядних робіт із ПП «Вілмат Електрик», ПП «Львівпроектбудреставрація», ПП «Торгівельна компанія Бізнесхолдинг», ПП «Львівкомфортгруп К», ПП «Універсалбуд», ТОВ «Іртас», ТОВ «Віктор Ко», ПП «Будівельна фірма Віалекс», ТОВ «Світ промислових товарів», ТОВ «Славір».

На підтвердження факту виконання даних робіт позивачем до матеріалів справи долучено акти приймання виконаних будівельних робіт форми КБ-2в, довідки про вартість виконаних підрядних робіт форми КБ-3, акти здачі-приймання робіт.

Від тих же контрагентів позивачем отримано товари, що підтверджується наявними в матеріалах справи копіями видаткових накладних та податкових накладних, виписаних позивачу зазначеними контрагентами.

Як вбачається із доводів позивача та змісту наданих до справи актів виконаних робіт, зазначені послуги використані позивачем при виконанні ним підрядних робіт за договорами з ТОВ «Кроно-Україна», ТОВ «Кроноспан-УА», ДП «Львівський радіоремонтний завод», ВАТ «ЛЛРЗ»ДП «Львівенергорембуд», ВАТ «Стрийський вагоноремонтний завод», ДП «Львівенергорембуд»ВАТ «Львівобленерго». На підтвердження факту виконання даних робіт позивачем до матеріалів справи долучено акти приймання виконаних будівельних робіт форм КБ-2, КБ-2в, КБ-3.

За вказаними операціями позивачем сформовано валові витрати та податковий кредит по податку на додану вартість за фактом придбання товарів і послуг, а також валовий дохід та податкові зобовязання з ПДВ по реалізації послуг зазначеним замовникам, що підтверджено актом перевірки.

Відповідно до п.5.1 ст.5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», валові витрати виробництва та обігу це сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Згідно із п.п.5.2.1 п.5.2 ст.5 Закону, до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у звязку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.7 цієї статті.

Відповідно до п.п.5.3.9 п.5.3 ст.5 Закону, не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обовязковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Згідно із п.п.11.2.1 п.11.2 ст.11 Закону, датою збільшення валових витрат виробництва (обігу) вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше: або дата списання коштів з банківських рахунків платника податку на оплату товарів (робіт, послуг), а в разі їх придбання за готівку - день їх видачі з каси платника податку; або дата оприбуткування платником податку товарів, а для робіт (послуг) - дата фактичного отримання платником податку результатів робіт (послуг).

Згідно із п.1.7 ст.1 Закону України «Про податок на додану вартість», встановлював, що податковий кредит це сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобовязання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом.

Відповідно до п.п.7.4.1 п.7.4 ст.7 Закону, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 81 цього Закону, протягом такого звітного періоду, зокрема, у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Не підлягають включенню до складу податкового кредиту, згідно з п.п.7.4.5 п.7.4 ст.7 даного Закону, суми сплаченого (нарахованого) податку у звязку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

У відповідності до п.п.7.5.1 п.7.5 ст.7 цього Закону, датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій: або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків; або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Відповідно до п.п.7.2.6 п.7.2 ст.7 згаданого Закону, зокрема, податкова накладна видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача, та є підставою для нарахування податкового кредиту.

Відповідно до п.1.3 ст.1 Закону, платник податку це особа, яка згідно з цим Законом зобовязана здійснювати утримання та внесення до бюджету податку, що сплачується покупцем, або особа, яка імпортує товари на митну територію України. Платники податку, визначені у п.п. "а", "в", "г", "д" п.10.1 ст.10 вищезазначеного Закону, відповідають за дотримання достовірності та своєчасності визначення сум податку, а також за повноту та своєчасність його внесення до бюджету відповідно до закону (п. 10.2 ст. 10 Закону). Таким чином, як випливає з вищенаведеного, сама по собі несплата податку продавцем (у тому числі у разі ухилення від сплати) при фактичному здійсненні господарської операції не впливає на податковий кредит покупця та суму бюджетного відшкодування.

Такі ж доводи можна застосувати і щодо валових витрат, оскільки відповідно до ст.20 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», відповідальність за правильність нарахування, своєчасність сплати податку та дотримання податкового законодавства несе платник податку у порядку та розмірах, визначених законом. А отже, позивач не може бути позбавлений права на валові витрати та податковий кредит у звязку із неналежним звітуванням та неналежною сплатою податків його контрагентами.

Орган державної податкової служби в акті перевірки твердження про порушення норм податкового законодавства позивачем обґрунтовує виключно твердженням про відсутність поставок товарів (робіт, послуг), а тому виписані акти виконаних робіт та податкові накладні не можуть бути використані при формуванні валових витрат та податкового кредиту. Такий висновок ґрунтується на фактах нікчемності вчинених позивачем правочинів.

Однак, із врахуванням принципу індивідуалізації відповідальності, суд не може взяти до уваги посилання відповідача на фінансові показники діяльності ТОВ «Новотехпроектбуд», ТОВ «НТБ», ПП «Укрторгсервіс», ТОВ «Світ промислових товарів», ТОВ «Славір», ПП «Західпромінвестбуд», ПП «Вілмат електрик», ПП «Львівпроектбудреставрація», ПП «Торгівельна компанія Бізнесхолдинг», ПП «Загата», ПП «Будівельна фірма Віалекс», ПП «Львівкомфортгруп К», ПП «Універсалбуд», ТОВ «Іртас», ТОВ «Віктор Ко», оскільки показники податкової звітності не впливають на обставини реальності господарських операцій між позивачем та його контрагентами.

Крім того, не можна вважати належними і доводи про нікчемність операцій з огляду на те, що у вказаних контрагентів, на думку органу державної податкової служби, відсутні необхідні можливості для надання послуг. Адже, відсутність штату працівників по основному місцю праці, транспортних засобів та виробничих і складських приміщень не є належним доказом неможливості реального здійснення господарських операцій, оскільки діяльність може здійснюватись шляхом залучення трудових ресурсів та транспорту у інший спосіб, зокрема шляхом укладення цивільно-правових та господарських договорів.

Як вбачається із Акта перевірки, інформація про відсутність штатних працівників є результатом аналізу податкової звітності щодо утриманих і сплачених сум податку з доходів таких працівників. Однак, дана інформація не може вважатись належним доказом не використання праці найманих осіб взагалі. В даному випадку можна вказувати про правопорушення у вигляді несплати податків, не звітування, відповідальність за що передбачена чинним законодавством, а не про вчинення безтоварних операцій. Щодо відсутності у контрагентів позивача транспортних засобів, складських та виробничих приміщень, то акт перевірки не містить аналізу щодо необхідності таких обєктів при наданні підрядних послуг позивачу та реалізації йому будівельних матеріалів.

Відповідно до п.3 Порядку оформлення результатів документальних перевірок з питань дотримання податкового, валютного та іншого законодавства, затвердженого Наказом ДПА України №984 від 22.12.2010 року, акт - службовий документ, який підтверджує факт проведення документальної перевірки фінансово-господарської діяльності платника податків і є носієм доказової інформації про виявлені порушення вимог податкового, валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби. Згідно з п.6 даного Порядку, факти виявлених порушень податкового, валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби, викладаються в акті документальної перевірки чітко, обєктивно та в повній мірі, із посиланням на первинні або інші документи, які зафіксовані в бухгалтерському та податковому обліку, що підтверджують наявність зазначених фактів.

Однак, всупереч наведеним вимогам, акт перевірки не містить обєктивного аналізу господарських операцій вчинених позивачем з ТОВ «Новотехпроектбуд», ТОВ «НТБ», ПП «Укрторгсервіс», ТОВ «Світ промислових товарів», ТОВ «Славір», ПП «Західпромінвестбуд», ПП «Вілмат електрик», ПП «Львівпроектбудреставрація», ПП «Торгівельна компанія Бізнесхолдинг», ПП «Загата», ПП «Будівельна фірма Віалекс», ПП «Львівкомфортгруп К», ПП «Універсалбуд», ТОВ «Іртас», ТОВ «Віктор Ко», натомість ґрунтується виключно на припущеннях про те, що вони не могли відбутись, а отже є нікчемними.

В підтвердження обставин реальності господарських операцій судом взято до уваги діяльність позивача. Так, в матеріалах справи наявні акти приймання виконаних будівельних робіт форм КБ-2, КБ-2в, КБ-3, які свідчать про використання позивачем субпідрядних робіт вказаних контрагентів та придбаних у них товарно-матеріальних цінностей у господарській діяльності, а саме при наданні послуг підряду ТОВ «Кроно-Україна», ТОВ «Кроноспан-УА», ДП «Львівський радіоремонтний завод», ВАТ «ЛЛРЗ»ДП «Львівенергорембуд», ВАТ «Стрийський вагоноремонтний завод», ДП «Львівенергорембуд»ВАТ «Львівобленерго».

Не можна залишити поза увагою і той факт, що перелік правочинів, які є нікчемними як такі, що порушують публічний порядок, визначений статтею 228 ЦК України, згідно якої правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Такими є правочини, що посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема: правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини, спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження обєктами права власності українського народу - землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (стаття 14 Конституції України); правочини щодо відчуження викраденого майна; правочини, що порушують правовий режим вилучених з обігу або обмежених в обігу обєктів цивільного права тощо. Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших обєктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не є такими, що порушують публічний порядок. Дана позиція викладена у Постанові Пленуму Верховного Суду України №9 від 06.11.2009 року «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними». З врахуванням того, що орган державної податкової служби заперечуючи позов покликається на ст.228 ЦК України, наведені обставини враховуються судом при прийнятті судового рішення.

Таким чином, податкові повідомлення-рішення ДПІ у Шевченківському районі м. Львова від 16.03.2011 року № 0000442300/0/6333, № 0000452300/0/6336 та від 15.06.2011 року № 0001732300/14986, №0001600/14985 підлягають скасуванню.

Щодо вимоги позивача про скасування податкового повідомлення-рішення ДПІ у Шевченківському районі м.Львова від 16.03.2011 року № 0000472300/0/6334, яким позивачу донараховано збір за використання місцевої символіки в розмірі 2619,36 грн., та застосовано штрафну (фінансову) санкцію в сумі 654,84 грн., та податкового повідомлення-рішення від 15.06.2011 року № 0001672300/14984, яким позивачу збільшено розмір штрафної (фінансової) санкції за несплату збору за використання місцевої символіки на суму 5440,00 грн., судом зазначається наступне.

Відповідно до ст. 15 Закону України «Про систему оподаткування» місцеві податки і збори (обовязкові платежі), механізм справляння та порядок їх сплати встановлюється сільськими, селищними, міськими радами відповідно до переліку і в межах граничних розмірів ставок, установлених законами України.

Відповідно до статті 1 Декрету Кабінету Міністрів України «Про місцеві податки і збори до місцевих податків і зборів належить збір за право використання місцевої символіки.

Згідно із ст.12 вказаного Декрету збір за право на використання місцевої символіки справляється з юридичних осіб і громадян, які використовують цю символіку з комерційною метою. Дозвіл на використання місцевої символіки (герба міста або іншого населеного пункту, назви чи зображення архітектурних, історичних пам'яток) видається відповідними органами місцевого самоврядування.

Граничний розмір збору за право на використання місцевої символіки не повинен перевищувати з юридичних осіб - 0,1 відсотка вартості виробленої продукції, виконаних робіт, наданих послуг з використанням місцевої символіки, з громадян, що займаються підприємницькою діяльністю, - п'яти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Ухвалою Львівської міської ради за №1492 від 24.06.2004 року затверджено Положення про збір за право використання місцевої символіки. Відповідно до зазначеного Положення до місцевої символіки належать назва міста, герб міста, назви і зображення архітектурних та історичних памяток згідно з Переліком назв і зображень архітектурних та історичних памяток, що належать до місцевої символіки. Відповідно до додатку №1 зазначеного Переліку до місцевої символіки належить назва «Львів».

Відтак, оскільки позивачем використовується в назві підприємства обєкт місцевої символіки, він є платником збору за право використання місцевої символіки.

Згідно із пп.4.1, 4.2 п.4 згаданого Положення обєктом обкладання збором є загальна сума чистого доходу (виручки) від реалізації виробленої продукції (товарів, робіт, послуг).

Згідно із пп.5.1 згаданого Положення ставки збору для субєктів підприємницької діяльності - юридичних осіб диференціюються залежно від річної суми чистого доходу (виручки) від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг), повязаної з використанням місцевої символіки, скорегованого згідно з п.4.3.

Таким чином, відповідачем правомірно винесено податкові повідомлення-рішення № 0000472300/0/6334 від 16.03.2011 року та № 0001672300/14984 від 15.06.2011 року.

Згідно ст. 49, 70 КАС України, сторони зобовязані добросовісно користуватися належними їм процесуальними правами, а відтак зобовязані обґрунтовувати належність та допустимість доказів для підтвердження своїх вимог або заперечень, що позивачем не зроблено.

Згідно ч. 2 ст. 71 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідачем в свою чергу, окрім заперечень, жодного належного доказу на підтвердження правомірності нарахованих зобов'язань та винесених оскаржуваних рішень суду не надано.

З огляду на викладене, суд вважає, що позовні вимоги підлягають до задоволення частково

З урахуванням норм ч. 3 ст. 94 КАС України на користь позивача слід присудити з державного бюджету документально підтверджені судові витрати у вигляді судового збору пропорційно до задоволених позовних вимог.

Керуючись ст.ст. 2, 4, 7-14, 23, 69, 70, 86, 128, 160-163, 167 Кодексу адміністративного судочинства України,

ПОСТАНОВИВ:

адміністративний позов задовольнити частково.

Визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення винесені Державною податковою інспекцією у Шевченківському районі м. Львова від 16.03.2011 року № 0000442300/0/6333, № 0000452300/0/6336.

Визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення винесені Державною податковою інспекцією у Шевченківському районі м. Львова від 15.06.2011 року № 0001732300/14986, № 0001622300/14985.

Стягнути з Державного Бюджету України на користь Приватного підприємства «Бурштин-Львів»судовий збір в розмірі 02 (дві) грн. 95 коп.

В решті позовних вимог відмовити.

Апеляційна скарга подається до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.

Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення, а в разі складення постанови у повному обсязі у відповідності до ч. 3 ст. 160 цього Кодексу, апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Повний текст постанови виготовлений 05 березня 2012 року.

Суддя Мричко Н.І.