Постанова № 21908778, 09.02.2012, Львівський окружний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

79018, м. Львів, вул. Чоловського, 2

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

09 лютого 2012 р. № 2а-11958/11/1370

Львівський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Брильовського Р.М.,

при секретарі Падляк О.І.

за участю:

представника позивача Чорнія О.Б.

представника відповідача Оленюк Х.І.

розглянувши у відкритому судовому з асіданні у місті Львові справу за адміністративним позовом Публічного акціонерного товариства "Західенерго" до Спеціалізованої ДПІ по роботі з великими платниками податків у м. Львові про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, -

Встановив:

Публічне акціонерне товариство «Західенерго»(надалі по тексту Позивач або ПАТ «Західенерго») звернулось до суду з позовом до Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Львові (надалі по тексту Відповідач або СДПІ ВПП у м. Львові), в якому просить визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення - рішення від 08.06.2011 року № 0000170802/08-02/964. Позивач позовні вимоги обґрунтовує тим, що на підставі Акту перевірки від 06.06.2011 р. № 613/08-02/23269555 «Про результати документальної позапланової виїзної перевірки ПАТ «Західенерго»з питань правомірності формування податкового кредиту в податковій декларації з ПДВ за лютий, березень 2011 року при здійсненні взаєморозрахунків з ПП «Окко-Бізнес»за лютий 2011 року та ТОВ «Техкоменерго»за березень 2011 року»відповідачем було прийнято податкове повідомлення - рішення від 08.06.2011 року №0000170802/08-02/964, яким позивачу визначено суму податкового зобовязання з податку на додану вартість у розмірі 124441,00 грн., у тому числі: за основним платежем 124440,00 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями 1,00 грн. Позивач вважає, що оскаржуване податкове повідомлення рішення підлягає скасуванню, як таке, що не відповідає чинному законодавству, оскільки прийнято на підставі хибних висновків, до яких прийшов відповідач в ході проведення перевірки, у звязку з відсутністю порушень, що стали підставою для прийняття вказаного податкового повідомлення - рішення.

Представник позивача у судовому засіданні підтримав позовні вимоги та просив позов задовольнити у повному обсязі, посилаючись на обставини викладені в позові.

Представник відповідача проти задоволення позовних вимог у судовому засіданні заперечив у повному обсязі, посилаючись на те, що в ході перевірки з боку позивача були встановлені порушення, які знайшли відображення в акті перевірки, що підтверджується фактичними обставинами, а тому оскаржуване податкове повідомлення - рішення є законним.

Вивчивши матеріали справи, заслухавши пояснення представника позивача та відповідача, а також дослідивши обставини, якими обґрунтовувалися позовні вимоги та заперечення, перевіривши їх доказами, суд вважає, що адміністративний позов підлягає задоволеннюз наступних підстав.

Відповідно до п. 75.1 ст. 75 Податкового кодексу України органи державної податкової служби мають право проводити камеральні, документальні (планові або позапланові; виїзні або невиїзні) та фактичні перевірки.

Згідно з п.п. 75.1.2 п. 75.1 ст. 75 Податкового кодексу України, документальною перевіркою вважається перевірка, предметом якої є своєчасність, достовірність, повнота нарахування та сплати усіх передбачених цим Кодексом податків та зборів, а також дотримання валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, дотримання роботодавцем законодавства щодо укладення трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками (найманими особами) та яка проводиться на підставі податкових декларацій (розрахунків), фінансової, статистичної та іншої звітності, регістрів податкового та бухгалтерського обліку, ведення яких передбачено законом, первинних документів, які використовуються в бухгалтерському та податковому обліку і повязані з нарахуванням і сплатою податків та зборів, виконанням вимог іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби, а також отриманих в установленому законодавством порядку органом державної податкової служби документів та податкової інформації, у тому числі за результатами перевірок інших платників податків.

Судом встановлено, що на підставі направлення від 27.05.2011 р. № 183/08-02 головним державним податковим ревізором інспектором СДПІ ВПП у м. Львові Жеребною Іриною Мирославівною, згідно вимог ст. 78 Податкового кодексу України від 02.12.2010р. № 2755-V, відповідно до розпорядження ДПА України № 48 від 24.02.2011 року та розпорядження ДПА у Львівській області № 24-р від 01.03.2011 р. «Про відпрацювання підприємств», відповідно до наказу СДПІ ВПП у м. Львові від 26.05.2011 р. № 204 проведено документальну позапланову виїзну перевірку ПАТ «Західенерго»по питанню проведення взаєморозрахунків з ПП «Окко-Бізнес»за лютий 2011 року та ТОВ «Техкоменерго»за березень 2011 року.

За результатами проведеної перевірки відповідачем був складений Акт, яким встановлено порушення ПАТ «Західенерго»п. 14.1.185, п. 14.1.191 ст. 14, п. 185.1 ст. 185, п. 188.1 ст. 188, п. 198.2, п. 198.3, п. 198.4, п. 198.6 ст. 198, п. 201.1, п. 201.4, п. 201.7, п.201.10 ст. 201 Податкового кодексу України по взаєморозрахунках з ТОВ «Техкоменерго», а саме завищення податкового кредиту на суму 124440,00 грн. в березні 2011 року.

На підставі акту перевірки СДПІ у м. Львові прийняла податкове повідомлення-рішення від 08.06.2011 № 0000170802/08-02/964, яким зменшила позивачу суму відємного значення з податку на додану вартість за березень 2011р. на 124440,00 грн.

17.06.2011 позивач скористався правом адміністративного оскарження та звернувся до ДПА у Львівській області зі скаргою № 55-1944 на податкове повідомлення - рішення № 0000170802/08-02/964 від 08.06.2011 року, в якій просив скасувати його в повному обсязі.

Рішенням № 21747/10/25-005/1736 про результати розгляду первинної скарги позивача від 11.08.2011 року ДПА у Львівській залишила без змін податкове повідомлення рішення № 0000170802/08-02/964 від 08.06.2011 року СДПІ ВПП у м. Львові, а скаргу ПАТ «Західенерго»без задоволення.

Не погоджуючись з прийнятим рішенням від 11.08.2011 року № 21747/10/25-005/1736 ДПА у Львівській області, ПАТ «Західенерго»звернулось з повторною скаргою № 82-2808 від 18.08.2011 року до ДПС України.

Рішенням № 4057/6/10-2115 від 21.10.2011 року про результати розгляду повторної скарги позивача від 18.08.2011 року № 82-2808 ДПС України залишила без змін податкове повідомлення рішення № 0000170802/08-02/964 від 08.06.2011 року СДПІ ВПП у м. Львові, а повторну скаргу ПАТ «Західенерго»без задоволення.

Позивач не погоджується з вказаним податковим повідомленням-рішенням в частині зменшення суми відємного значення з податку на додану вартість за березень 2011р. на 124440,00 грн., яке виникло внаслідок віднесення позивачем до податкового кредиту податку на додану вартість за податковими накладними ТОВ «Техкоменерго»№ 1 від 04.03.2011р. та № 2 від 04.03.2011р.

Перевіряючи законність віднесення ПДВ за вказаними податковими накладними до складу податкового кредиту за березень 2011р., суд виходить з наступного.

На час виникнення спірних правовідносин порядок формування податкового кредиту визначено Податковим кодексом України від 02.12.2010р. № 2755-VI (надалі за текстом - Кодекс).

Згідно з п. 201.8 ст. 201 Податкового кодексу України право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку в порядку, передбаченому статтею 183 цього Кодексу.

Відповідно до п. 198.1 ст. 198 Кодексу право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з:

а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Відповідно до п. 198.2 ст. 198 Кодексу датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг чи дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Пунктом 198.3 ст. 198 Кодексу встановлено, що податковий кредит звітного періоду складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку. Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Зі змісту вказаних приписів вбачається, що право на податковий кредит виникає при наявності одночасно двох обовязкових умов: за умови придбання товарів (послуг) чи основних фондів з метою їх подальшого використання у власній господарській діяльності та при наявності податкової накладної, оформленої відповідно до вимог Кодексу.

Згідно з п. 201.1 ст. 201 Кодексу платник податку зобовязаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою податкову накладну, у якій зазначаються в окремих рядках такі обовязкові реквізити:

а) порядковий номер податкової накладної; б) дата виписування податкової накладної; в) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, імя та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - продавця товарів/послуг; г) податковий номер платника податку (продавця та покупця); ґ) місцезнаходження юридичної особи - продавця або податкова адреса фізичної особи - продавця, зареєстрованої як платник податку; д) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, імя та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - покупця (отримувача) товарів/послуг; е) опис (номенклатура) товарів/послуг та їх кількість, обсяг; є) ціна постачання без урахування податку; ж) ставка податку та відповідна сума податку в цифровому значенні; з) загальна сума коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку; и) вид цивільно-правового договору; і) код товару згідно з УКТ ЗЕД (для підакцизних товарів та товарів, ввезених на митну територію України).

Згідно з п. 201.7 вказаної статті податкова накладна виписується на кожне повне або часткове постачання товарів/послуг, а також на суму коштів, що надійшли на поточний рахунок як попередня оплата (аванс).

Як вбачається з Акту перевірки, підставою для прийняття оскаржуваного податкового повідомлення - рішення став висновок відповідача про неправомірне віднесення позивачем до складу податкового кредиту у березні 2011 року податку на додану вартість по взаємовідносинам з контрагентом ТОВ «Техкоменерго»у сумі 124440,00 грн., оскільки встановлено, що ТОВ «Техкоменерго»підпадає під критерії відбору субєктів господарювання, що мають ризик здійснення нереальних (удаваних) операцій з надання послуг із безпідставного формування податкового кредиту третім особам.

Судом встановлено, що позивач у перевіряємому періоді здійснював господарські операції з ТОВ «Техкоменерго».

Судом встановлено, що 05.11.2010 р. між позивачем та ТОВ «Техкоменерго»був укладений договір № 07-ТТ/0035/11 від 20.02.2011 р.

Згідно вказаного Договору, ТОВ «Техкоменерго»зобовязалось поставити, а ПАТ «Західенерго»- на умовах зазначеного договору прийняти та оплатити товар який зазначено в специфікації до Договору і який являється невідємною частиною зазначеного договору.

Відповідно до вимог ст. 526 та ст. 545 Цивільного кодексу України зобовязання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Статтями 626, 629 ЦК України передбачено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обовязків. Договір є обовязковим для виконання сторонами.

Згідно ст. 638 ЦК України, договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.

Положення ст.ст. 655, 656 ЦК України встановлюють, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобовязується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобовязується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму. Предметом договору купівлі-продажу може бути товар, який є у продавця на момент укладення договору або буде створений (придбаний, набутий) продавцем у майбутньому.

Згідно ст.ст. 662, 689, 691, 692 ЦК України продавець зобовязаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу, а покупець зобовязаний прийняти товар та оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу.

Також, відповідно до презумпції правомірності правочину всі укладені між сторонами правочини є чинними, якщо їх недійсність прямо не встановлена законом (нікчемні правочини). В усіх інших випадках питання про недійсність правочину має бути встановлено судом на підставі заяви зацікавленої особи після повного та всебічного розгляду питання про недійсність такого правочину. Про недійсність правочину ухвалюється судове рішення.

Судом встановлено, що укладений між ВАТ «Західенерго»та ТОВ «Техкоменерго»договір не віднесено законом до нікчемного, а також відсутні судові рішення про визнання його недійсним.

Витребувані судом на виконання вимог ст.11 КАС України та розяснень Вищого адміністративного суду України (лист № 742/11/13-11 від 02.06.2011 р.) і приєднані до справи документи засвідчують факт виконання позивачем зобовязань за спірним правочином та підтвердження реальності господарської операції по вказаному вище договору: специфікація до договору № 1; додаткова угода № 1 від 18.05.2011р.; сертифікат якості від 09.09.2010р. № 74/10; акти прийому-передачі № 1 від 04.03.2011 р. та № 2 від 05.03.2011 р.; видаткові накладні № 1 від 04.03.2011 р. та № 2 від 05.03.2011 р.; платіжне доручення № 266 від 19.04.2011 р.; карточка № 59 складського обліку матеріалів; товаро-транспортна накладна № 105 від 04.03.2011; договір перевезення № 104 від 01.03.2011 р. укладений між ТОВ «Техкоменерго»та ФОП Бреженюк; акт № 104 виконання транспортно-експедиторських послуг від 04.03.2011 р.; технічну документацію на поставлену продукцію; докази наявності складських і виробничих приміщень та відповідного працюючого персоналу.

Всі представлені позивачем первинні документи відповідають вимогам, встановленим Законом України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні»до первинних документів, не викликають у суду сумнівів щодо їх достовірності та в сукупності з іншими доказами підтверджують реальний характер господарських операцій з TOB «Техкоменерго».

Враховуючи наведене, судом встановлено наявність факту здійснення позивачем господарської операції.

У перевіряємому періоді на виконання умов домовленості між позивачем та ТОВ «Техкоменерго», останнім виписано податкові накладні № 1 від 04.03.2011р. та № 2 від 04.03.2011р.

Суми податку на додану вартість за зазначеними податковими накладними включено позивачем до складу податкового кредиту, відповідного звітного періоду, а саме за березень 2011 р. та відображено у реєстрах отриманих податкових накладних, про що зазначено в акті перевірки.

Статтею 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» передбачено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обовязкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

З аналізу вищенаведених норм права та наявних у справі первинних документів можна зробити висновок, що всі первинні документи, надані позивачем, відповідають вимогам, встановленим Законом України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», не викликають сумнівів щодо їх достовірності та підтверджують фактичне здійснення господарської операції між сторонами.

Судом встановлено, що вищезазначені вимоги Закону щодо оформлення податкової накладної ТОВ «Техкоменерго» при видачі податкових накладних за перевіряємий період були дотримані та заповнені відповідно до чинних вимог.

Позивачем були надані всі первинні документи, які підтверджують правомірність включення до податкового кредиту суми, нарахованої за операціями з ТОВ «Техкоменерго».

Суд критично відноситься до тверджень відповідача про відсутність документів, що підтверджують факт транспортування товару, а саме товарно-транспортних накладних, оскільки в даному випадку позивач взагалі не зобовязаний заповнювати та мати в наявності товарно-транспортні накладні та посилання відповідача в акті перевірки на Правила перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні, затверджених наказом Міністерства транспорту України від 14 жовтня 1997 року № 363 є безпідставними.

Відповідно до зазначених Правил, Правила перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні визначають права, обовязки і відповідальність власників автомобільного транспорту Перевізників, вантажовідправників і вантажоодержувачів - Замовників.

У ст.1 Правил дано визначення поняттю «Перевізник», що використовується для цілей цих Правил, відповідно до якої - Перевізник - особа, яка надає послуги з перевезення вантажу автомобільним транспортом загального користування.

Тобто вищевказані правила застосовуються до випадків, коли перевезення здійснюються саме на умовах договорів про надання перевізниками послуг з перевезення вантажів, що належать на праві власності не перевізнику, а іншим особам.

Отже, наявність чи відсутність товарно - транспортних накладних є лише дотриманням чи порушенням тільки правил перевезень автомобільним транспортом, які не повязані з дотриманням вимог податкового законодавства та не свідчать про безтоварність операцій; відсутність саме товарно-транспортних накладних не позбавляє права покупця включити понесені ним витрати з придбання товарів до складу валових витрат та віднести до податкового кредиту відповідні суми податку на додану вартість.

З огляду на викладене, суд дійшов висновку, що вищевказані Правила перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні у цих випадках не визначають будь-яких прав, обовязків і відповідальності для позивача. Також посилання відповідача на спільний наказ Міністерства транспорту та міністерства статистики України від 29 грудня 1995 року № 488/346 «Про затвердження типових форм первинного обліку роботи вантажного автомобіля»є безпідставним, оскільки вищезазначений наказ в порушення Указу Президента України «Про державну реєстрацію нормативно-правових актів міністерств та інших органів виконавчої влади»від 03.10.92р. № 493/92 не зареєстрований в Міністерстві юстиції України та не є обовязковим для застосування.

Таким чином, суд дійшов висновку, що жодних порушень діючого законодавства з боку позивача в даному випадку не допущено.

Враховуючи, що визнаний відповідачем правочин між позивачем та ТОВ «Техкоменерго»на думку відповідача є удаваним, суд зазначає, що оскільки правочин з якого виникло господарське зобовязання укладений юридичними особами, проявом вини юридичної особи у договірних відносинах є виключно винні дії уповноважених органів та посадових осіб. Органи юридичних осіб формуються з фізичних осіб, а вина визначається як психічне ставлення особи до скоєного протиправного діяння та його наслідків. Отже за змістом ст. 92 ЦК України доведення умислу у діях юридичної особи можливе через доведення умислу у діях фізичних осіб, які діяли від імені юридичної особи.

Суд зазначає, що зміст спірного договору не суперечить актам цивільного законодавства. Судом не встановлено фактів, які свідчили б про те, що зміст договору не відповідає дійсним намірам сторін і, що ці наміри спрямовані на ухилення від сплати податків за фінансово-господарськими результатами виконання зазначеного договору також вказаних доказів у відповідності до вимог ст. 71 КАС України не надано.

Окрім того, суд бере до уваги, що вчинення платником податків діяння по укладенню правочину, спрямованого на порушення інтересів Держави у сфері оподаткування, утворює собою склад злочину, що передбачений ст. 191 або ст. 212 Кримінального кодексу України.

В ході розгляду справи відповідач не подав до суду жодних доказів прийняття компетентним субєктом права рішення про порушення кримінальної справи відносно посадових осіб позивача та ТОВ «Техкоменерго»за фактами діяльності платника податків, що викладені в акті перевірки, а також не надано доказів наявності притягнення до кримінальної відповідальності посадових осіб як позивача так і ТОВ «Техкоменерго»за ухилення від сплати податків або інші податкові правопорушення.

Крім того, відповідні відносини у сфері оподаткування регулюються підпунктом 4.1.4 пункту 4.1 статті 4 Податкового кодексу України. Вказана норма встановлює презумпцію правомірності рішень платника податку в тому, що в разі, якщо норма закону чи іншого нормативно-правового акта, виданого на підставі закону, або якщо норми різних законів чи різних нормативно-правових актів припускають неоднозначне (множинне) трактування прав та обовязків платників податків.

Зазначена норма поширюється також і на кваліфікацію господарських операцій з метою формування платником податків витрат для визначення обєкта оподаткування податком на прибуток та/або податкового кредиту з податку на додану вартість. За змістом вказаної норми, відповідні витрати і податковий кредит вважаються сформованими платником податків правомірно, однак контролюючий орган не позбавлений можливості довести в установленому порядку факт невідповідності задекларованих наслідків господарської операції платника податків у податковому обліку фактичним обставинам.

При цьому з урахуванням норм статей 61 та 44 Податкового кодексу України саме на контролюючі органи покладається обовязок контролювати правильність формування даних податкового обліку платників податків, у тому числі щодо правильності складення та достовірності первинних документів.

Встановлення факту недійсності, в тому числі нікчемності цивільно-правового правочину, який опосередковує відповідну господарську операцію, не є необхідною умовою для визначення контролюючим органом грошових зобовязань або зменшення бюджетного відшкодування платнику податків у разі, якщо буде встановлено відсутність реального вчинення цієї господарської операції або відсутність звязку між такою операцією та господарською діяльністю платника податків.

Оцінюватися при дослідженні факту здійснення господарської операції повинні відносини безпосередньо між учасниками тієї операції, на підставі якої сформовані дані податкового обліку.

Не є обовязковою передумовою для визначення контролюючими органами грошових зобовязань або зменшення бюджетного відшкодування визнання недійсними (у тому числі нікчемними) правочинів, які укладалися за ланцюгом між попередніми посередниками, через ланцюг яких декларувався рух товарів чи послуг, нібито придбаних останнім у такому ланцюгу платником податку. При цьому відносини між учасниками попередніх ланцюгів постачань товарів та послуг не мають безпосереднього впливу на дослідження факту реальності господарської операції, вчиненої між останнім у ланцюгу постачань платником податків та його безпосереднім контрагентом.

Таким чином, суд не може погодитись з обґрунтуваннями податкової інспекції, викладеними в акті перевірки.

Також суд вважає необхідним зазначити, що CДПІ ВПП у м. Львові, приймаючи оскаржуване рішення, не могла керуватися лише припущеннями щодо відсутності у ТОВ «Техкоменерго»основних фондів (згідно декларацій по податку на прибуток), власних трудових ресурсів та власного автотранспорту та не може бути прийнято судом до уваги на підтвердження безпідставного формування податкового кредиту з огляду на те, що чинним законодавством України не передбачено, що господарська діяльність може здійснюватись субєктом господарювання лише з використанням власних трудових ресурсів, а також власних основних фондів та інших матеріальних активів.

Враховуючи характер здійснюваних між сторонами операції поставки товару виконання такого договору не вимагало від продавця спеціального технічного обладнання та/або наявності основних фондів, адже умови про безпосереднє виробництво ТОВ «Техкоменерго»зазначеного товару укладений між сторонами договір не містить.

Отже, ТОВ «Техкоменерго»могло здійснювати посередницьку діяльність з придбання та подальшого продажу зазначеного товару без його виробництва та зберігання на власних складських приміщення, що не заборонено правилами ведення господарської діяльності.

Виконання господарських зобовязань могло здійснюватись ТОВ «Техкоменерго» за посередництвом третіх осіб або залучення осіб, які працювали на умовах цивільно-правових угод, тощо.

Відповідачем не було надано беззаперечних доказів, які б підтверджували, що відсутність персоналу або відсутність власних основних фондів на вказаному підприємстві унеможливлювала виконання останнім цивільно-правових зобовязань за договором поставки товарів або що наявність основних фондів найманого персоналу є необхідною умовою для здійснення постачання товарів.

Таким чином, доводи податкового органу в даній частині ґрунтуються лише на припущеннях, які за відсутності інших обставин, які вказують на безтоварність господарських операцій, не можуть бути самостійною підставою для донарахування позивачу податкових зобовязань та застосування штрафних (фінансових) санкцій за порушення вимог податкового законодавства.

Більш того - згідно з приписами ст. 67 Конституції України кожен зобовязаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом.

Дані висновки узгоджуються із практикою Європейського Суду з прав людини. Так, у справі «БУЛВЕС»АД проти Болгарії»(заява № 3991/03) Європейський Суд з прав людини у своєму рішенні від 22 січня 2009 року зазначив, що платник податку не повинен нести наслідків невиконання постачальником його зобовязань зі сплати податку і в результаті сплачувати ПДВ другий раз, а також сплачувати пеню. На думку Суду, такі вимоги стали надмірним тягарем для платника податку, що порушило справедливий баланс, який повинен підтримуватися між вимогами суспільного інтересу та вимогами захисту права власності».

Слушність наведеного висновку підтверджується правозастосовчою практикою Верховного Суду України (постанова від 09.09.2008р. у справі № 21-500во08, постанова від 01.06.2010р. у справі № 21-573во10, постанова від 31.01.2011р. у справі за позовом ЗАТ «Мукачівський лісокомбінат» до Мукачівської ОДПІ про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення, постанова від 31.01.2011р. у справі за позовом ТОВ «Фірма «ВІК» до ДПІ у м. Херсоні про визнання недійсними податкових повідомлень-рішень), врахування якої при відправленні правосуддя є обовязковим в силу приписів ст.244-2 КАС України.

Відповідно до ст.19 Конституції України органи державної влади та місцевого самоврядування, їх посадові особи зобовязані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 10 Закону України «Про державну податкову службу в Україні»визначені функції податкових органів, а саме: державні податкові інспекції в районах, містах без районного поділу, районах у містах, міжрайонні та обєднані спеціалізовані державні податкові інспекції виконують такі функції: здійснюють контроль за своєчасністю, достовірністю, повнотою нарахування та сплати податків та зборів; забезпечують облік платників податків, інших платежів, правильність обчислення і своєчасність надходження цих податків, платежів, а також здійснюють реєстрацію фізичних осіб - платників податків та інших обовязкових платежів; контролюють своєчасність подання платниками податків бухгалтерських звітів і балансів, податкових декларацій, розрахунків та інших документів, повязаних з обчисленням податків, інших платежів, а також перевіряють достовірність цих документів щодо правильності визначення обєктів оподаткування і обчислення податків, інших платежів; забезпечують застосування та своєчасне стягнення сум фінансових санкцій, передбачених цим Законом та іншими законодавчими актами України за порушення податкового законодавства, а також стягнення адміністративних штрафів за порушення податкового законодавства, допущені посадовими особами підприємств, установ, організацій та громадянами; аналізують причини і оцінюють дані про факти порушень податкового законодавства; проводять перевірки фактів приховування і заниження сум податків та зборів (обовязкових платежів) у порядку, встановленому цим Законом та іншими законами України; за дорученням спеціальних підрозділів по боротьбі з організованою злочинністю проводять перевірки своєчасності подання та достовірності документів, повязаних з обчисленням і сплатою податків, інших платежів в порядку, встановленому законом; подають до судів позови до підприємств, установ, організацій та громадян про визнання угод недійсними і стягнення в доход держави коштів, одержаних ними за такими угодами, а в інших випадках - коштів, одержаних без установлених законом підстав, а також про стягнення заборгованості перед бюджетом і державними цільовими фондами за рахунок їх майна; звертаються до суду в інших випадках, передбачених законом.

Нормами статті 20 Податкового кодексу України, податковим органам надано право, а саме: запрошувати платників податків або їх представників для перевірки правильності нарахування та своєчасності сплати податків та зборів, дотримання вимог іншого законодавства, здійснення контролю за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби. Письмові повідомлення про такі запрошення надсилаються в порядку, встановленому статтею 42 цього Кодексу, не пізніше ніж за 10 календарних днів до дня запрошення рекомендованими листами, в яких зазначаються підстави запрошення, дата і час, на які запрошується платник податків (представник платника податків); під час проведення виїзних перевірок отримувати у платників податків (представників платників податків) копії документів (засвідчені підписом платника податків або його посадовою особою та скріплені печаткою (за наявності), що свідчать про порушення вимог податкового законодавства або іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби; перевіряти під час проведення перевірок у платників податків - фізичних осіб, а також у посадових осіб та інших працівників платників податків - юридичних осіб документи, що посвідчують особу; проводити перевірки платників податків (крім Національного банку України) в порядку, встановленому цим Кодексом; вимагати від платників податків, що перевіряються в ході перевірок, проведення інвентаризації основних фондів, товарно-матеріальних цінностей, коштів, у тому числі зняття залишків товарно-матеріальних цінностей, готівки. У разі відмови платника податків (його посадових осіб або осіб, які здійснюють готівкові розрахунки та/або проводять діяльність, що підлягає ліцензуванню та/або патентуванню) від проведення інвентаризації основних фондів, товарно-матеріальних цінностей, коштів (зняття залишків товарно-матеріальних цінностей, готівки), передбаченої абзацом першим цього пункту, або ненадання для перевірки документів, їх копій (за умови наявності таких документів) застосовуються заходи, передбачені статтею 94 цього Кодексу; для здійснення функцій, визначених податковим законодавством, отримувати безоплатно від платників податків, у тому числі благодійних та інших неприбуткових організацій, у порядку, визначеному цим Кодексом, інформацію, довідки, копії документів (засвідчені підписом платника податків або його посадовою особою та скріплені печаткою (за наявності) про фінансово-господарську діяльність, отримувані доходи, видатки платників податків та іншу інформацію, повязану з обчисленням та сплатою податків, дотриманням вимог іншого законодавства, здійснення контролю за яким покладено на органи державної податкової служби, а також фінансову та статистичну звітність, в порядку та на підставах, визначених цим Кодексом; під час проведення перевірок вимагати виготовлення і надання копій первинних документів (засвідчені підписом платника податків або його посадовою особою та скріплені печаткою), які свідчать про порушення податкового та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби, та отримувати їх у платників податків у порядку, встановленому цим Кодексом; під час проведення перевірок вивчати та перевіряти первинні документи, які використовуються в бухгалтерському та податковому обліку, інші регістри, фінансову, статистичну звітність, повязані з обчисленням і сплатою податків та зборів, виконанням вимог іншого законодавства,контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби.

З аналізу вищенаведених норм чинного законодавства України, вбачається, що податковому органу, відповідно до покладених на нього функцій та повноважень, не надано права встановлення висновків щодо безпідставного формування податкового кредиту без належних доказів.

Відтак, встановивши правочин, який має ознаки фіктивного, податковий орган, діючи в межах своїх повноважень, повинен звернутися до суду з позовом про визнання цього правочину недійсним. До набрання рішенням суду законної сили правочин вважається дійсним, оскільки саме це є змістом презумпції, яка наведена у ст. 204 ЦК України. До цього часу податковий орган не може застосовувати наслідки недійсності правочину, зокрема й корегувати податкові зобовязання, навіть якщо б у нього і були відповідні переконання. Здійснення таких дій не відповідає повноваженням податкового органу та способу їх реалізації, свідчить про перевищення компетенції та безпідставне втручання в приватні правовідносини, порушує принцип офіційності.

Крім того практика Європейського суду з прав людини, яка відповідно до ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини»є джерелом права, свідчить про те, що якщо державні органи мають інформацію про зловживання в системі оподаткування конкретною компанією, вони повинні застосовувати відповідні заходи саме до цього субєкта, а не розповсюджувати негативні наслідки на інших осіб при відсутності зловживання з їх боку (Рішення Європейського Суду від 09.01.2007р. у справі «Інтерсплав проти України»).

Важливим є і той факт, що на момент укладення договору ТОВ «Техкоменерго», було включено до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, а також мало свідоцтво про реєстрацію платника податку на додану вартість.

Таким чином, позивач не може нести відповідальність за несплату податків його контрагентами та за можливу недостовірність даних внесених до вказаного реєстру.

Суд також звертає увагу на те що, чинним на момент проведення перевірки, податковим законодавством не встановлено обмежень по включенню до складу податкового кредиту сум ПДВ з придбання товарів, робіт (послуг), отриманих від продавця, окрім випадку, коли такий продавець був позбавлений статусу платника ПДВ чи відсутня податкова накладна.

Відповідно до вимог статті 18 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців», відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, були внесені до нього, вважаються достовірними і можуть бути використані у спорі з третьою особою, доки до них не внесено відповідних змін. Якщо відомості, які підлягають внесенню до цього реєстру, є недостовірними і були внесені до нього, то третя особа може посилатися на них у спорі як на достовірні, за винятком випадків, коли вона знала або могла знати про те, що такі відомості є недостовірними.

Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку, що позивач діючи з належною обачністю, перевіривши наявність відомостей про його контрагента в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців уклав з ТОВ «Техкоменерго»відповідний договір, прийняв такий товар та оплатив його у відповідності до договору. Вказані операції були належним чином відображені позивачем в своєму бухгалтерському та податковому обліку на підставі належним чином оформлених документів у відповідності до вимог чинного законодавства.

Згідно ст. 61 Конституції України, норми якої є нормами прямої дії, юридична відповідальність особи має індивідуальний характер. Тому, якщо контрагент позивача не виконав свого зобовязання зі сплати ПДВ до бюджету, настає відповідальність та відповідні негативні наслідки саме щодо цієї особи. Зазначена обставина не є підставою для позбавлення ПАТ «Західенерго»- платника податку права на відшкодування ПДВ у разі, якщо останній виконав усі передбачені законом умови щодо отримання такого відшкодування та має документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту і не можуть бути підставою для притягнення його до відповідальності.

В контексті наведеного суд також зазначає, що відповідач під час розгляду справи не навів жодних обставин та доказів якими було-би спростовано достовірність відомостей первинних та розрахункових документів, поданих платником податків на підтвердження факту реальності здійснення господарських операцій за спірним правочином.

Відповідачем не доведено неможливості проведення господарських операцій з урахуванням фізичних характеристик товару, просторових та часових факторів, економічних чинників, не подано доказів відсутності руху активів у процесі здійснення господарської операції, доказів відсутності зміни стану та структури активів, зобовязань чи власного капіталу сторін спірного правочину, доказів отримання майнової вигоди чи права на таку вигоду будь-кого з учасників операції виключно шляхом зменшення бази оподаткування з певного податку та/або отримання коштів із Державного бюджету за одночасної відсутності обєктивної можливості отримати майнову вигоду від цієї операції в інший спосіб, доказів отримання позивачем товарів (робіт, послуг) від іншої особи ніж сторона за правочином. У ході розгляду справи відповідачем не доведений факт несумісності предмету договору з напрямом господарської діяльності позивача.

Доказів того, що у спірних правовідносинах позивач та його контрагент є повязаними особами, були обізнані з обставинами організації господарської діяльності один одного, діяли взаємоузгоджено та зловмисно, маючи на меті завдати шкоди інтересам Держави, мали інший матеріальний інтерес, ніж виконання зобовязань за спірним правочином, вчинений правочин обєктивно не був потрібний для організації господарської діяльності позивача, господарська операція за спірним правочином була відображена лише в документообігу, а фактично не відбулась і не спричинила змін у структурі і складі активів сторін спірного правочину, відповідач до суду не подав.

З огляду на матеріали справи, які містять фактичні дані, що засвідчують факт виконання позивачем зобовязань по оплаті вартості товарів та послуг за переліченим вище правочином шляхом перерахування безготівкових грошових коштів (платіжне доручення № 266 від 19.04.2011 р.). та враховуючи приписи Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні»та Закону України «Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом»суд робить висновок про те, що операції субєктів права з перерахування саме безготівкових грошових коштів є прозорими для контролю з боку Держави, так як здійснюються виключно у встановлений самою ж Державою спосіб через банківські установи, а отже безготівкові кошти були списані з рахунку позивача, тобто, вибули з його власності. Доказів повернення цих коштів до позивача, наявності у позивача та його контрагента спільного інтересу щодо їх отримання позивачем (що могло б мати місце в разі повязаності цих осіб), в матеріалах справи не має.

Враховуючи викладене, суд вважає, що ПАТ «Західенерго»правомірно сформовано податковий кредит з податку на додану вартість за березень 2011 року, а висновок Акта перевірки про порушення позивачем Податкового кодексу України є помилковим, відтак визначення суми податкового зобовязання з податку на додану вартість у розмірі 124440,00 грн. є протиправним.

Додатково до викладеного, суд також зазначає, що використання відповідачем інформації з компютерних автоматизованих інформаційних систем «Співставлення податкових зобовязань і податкового кредиту в розрізі контрагентів на рівні ДПА України»суперечить положенням Податкового кодексу України, за своєю правовою та технічною суттю є програмними продуктами, створеними для внутрішнього використання податковими органами для обробки зібраної інформації в автоматичному режимі та в розумінні наведених норм Податкового кодексу не є підставою для позбавлення платника податків на податковий кредит (не є правомірним доказом завищення податкового кредиту), а отже невизнання відповідачем податкового кредиту за результатами «співставлення»не відповідає вимогам закону та є протиправним, а податкові повідомлення - рішення, ухвалені відповідачем за результатами такого «співставлення»є незаконними.

Частиною 1 ст.71 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення. Відповідно доч. 2 ст.71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності субєкта владних повноважень обовязок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

В акті перевірки відповідачем наведено лише норми Податкового кодексу, але не зазначено в якій частині позивачем порушено вказані норми та в чому полягає суть порушення.

СДПІ ВПП у м. Львові не надано доказів правомірності винесення оскаржуваного податкового повідомлення рішення, не доведено суду фіктивність господарської операції позивача з його контрагентом, у звязку з чим суд дійшов висновку щодо обґрунтованості позовних вимог ПАТ «Західенерго»про визнання протиправними та скасування податкового повідомлення рішення № 0000170802/08-02/964 від 08.06.2011 року.

Приймаючи до уваги вищевикладене, оцінюючи надані докази в сукупності, суд вважає, що позовні вимоги обґрунтовані, документально підтверджені, відповідають чинному законодавству та підлягають задоволенню в повному обсязі.

Понесені позивачем витрати зі сплати судового збору відповідно до статті 94 КАС України у звязку із задоволенням позову підлягають відшкодуванню із Державного бюджету України.

Керуючись ст.ст. 2, 4, 7-14, 23, 69, 70, 71, 86, 160-163, 167 Кодексу адміністративного судочинства України,

Постановив:

Позов задовольнити.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Спеціалізованої ДПІ по роботі з великими платниками податків у м. Львові від 08.06.2011 року № 0000170802/08-02/964.

Стягнути з Державного бюджету на користь на користь Публічного акціонерного товариства "Західенерго" державне мито в сумі 3,40 грн.

Апеляційна скарга на постанову суду подається протягом десяти днів з дня її проголошення до Львівського апеляційного адміністративного суду через Львівський окружний адміністративний суд. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до Львівського апеляційного адміністративного суду. У разі застосування судом частини третьої статті 160 цього Кодексу, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Якщо суб'єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених частиною четвертою статті 167 цього Кодексу, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.

Постанова набирає законної сили в порядку, встановленому ст. 254 КАС України.

СуддяР. Брильовський