Постанова № 21906460, 21.12.2011, Кіровоградський окружний адміністративний суд

Копія Справа № 1170/2а-3170/11

Категорія статобліку 8.2.8

КІРОВОГРАДСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

-------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

21 грудня 2011 року м. Кіровоград

Кіровоградський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого - судді Флоренка О. Ю.,

при секретарі - Галушко О.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Кіровоградської обєднаної держаної податкової інспекції, Головного управління Державного казначейства України в Кіровоградській області про визнання протиправною бездіяльності, зобовязати вчинити певні дії, стягнення коштів та відшкодування моральної шкоди, -

ВСТАНОВИВ:

19 серпня 2011 року ОСОБА_1 звернувся до Кіровоградського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Кіровоградської об'єднаної державної податкової інспекції (далі: відповідач-1) та Головного управління Державного казначейства України в Кіровоградській області (далі: відповідач-2), в якій, з урахуванням додатку до позову щодо уточнення позовних вимог (а.с. 47) просить: визнати протиправною бездіяльність відповідача-1, щодо ненадання відповідачеві-2 висновку про повернення з бюджету на користь ОСОБА_1 податку з доходів фізичних осіб в сумі 838,49 грн; зобов'язати відповідача-2, протягом п'яти робочих днів з дня отримання висновку відповідача-1 про повернення з бюджету на користь ОСОБА_1 податку з доходів фізичних осіб в сумі 838,49 грн., здійснити повернення з місцевого бюджету м. Кіровограда (р/р 33212800700002, код доходів 11010100 в ГУДКУ у Кіровоградській області, МФО 823016, ідентифікаційний код 24145329) на користь ОСОБА_1 податку з доходів фізичних осіб в сумі 838,49 грн.; стягнути з місцевого бюджету м. Кіровограда на користь ОСОБА_1 податок з доходів фізичних осіб в сумі 838,49 грн.; стягнути з місцевого бюджету м. Кіровограда 2000 грн., завданої ОСОБА_1 моральної шкоди, яка завдана протиправною бездіяльністю відповідача-1 щодо ненадання відповідачеві-2 висновку про повернення з бюджету податку з доходів фізичних осіб; присудити ОСОБА_1 з Державного бюджету України судовий збір в сумі 51 грн. + 8,50 грн., а всього в сумі 59,50 грн.

Заявлені позовні вимоги позивач обґрунтовує тим, що 26.02.2008 року він придбав у ОСОБА_2 двокімнатну квартиру в АДРЕСА_1. 26.02.2008 р. позивач уклав з АКІБ «УкрСиббанк»договір іпотеки, згідно з яким передав в іпотеку квартиру. Зобовязання за договором позивач виконує з 2008 року по даний час.

29 квітня 2011 року позивачем подано до відповідача-1 декларацію про доходи, одержані з 01 січня по 31 грудня 2010 року, в якій самостійно задекларував доходи, одержані за місцем основної роботи в сумі 12793,92 грн. та не за місцем основної роботи в розмірі 5528,00 грн. Також позивач мав намір реалізувати своє право на податкову знижку за договором комплексного страхування ОСОБА_1, як позичальника. До вказаної декларації ОСОБА_1 було додано всі необхідні документи, з метою реалізації його права на податковий кредит, що передбачено Законом України «Про податок з доходів фізичних осіб», а також довідку від 14.03.2011 року №28 про нараховані і сплачені відсотки. Будь якого письмового повідомлення чи листа відповіді за результатами розгляду поданої декларації позивач не отримав.

Позивач вважає, що відповідачем-1 допущено протиправну бездіяльність щодо ненадання відповідачеві-2 висновку про повернення з бюджету на користь ОСОБА_1 податку з доходів фізичних осіб.

У судовому засіданні позивач ОСОБА_1 позовні вимоги підтримав в повному обсязі, з урахуванням уточнених позовних вимог та просив суд задовольнити позов з підстав, викладених у ньому.

Представники відповідача-1 Бобух С.А. та відповідача-2 Щербак Г.М. просили суд відмовити в задоволенні адміністративного позову, пославшись на доводи, зазначені у письмових запереченнях на позов.

Представник відповідача-1, заперечуючи проти задоволення адміністративного позову у своїх письмових запереченнях на позов (а.с. 76-78) зазначив, що з поданих позивачем матеріалів неможливо зробити висновок про те, чи є у даному випадку такі умови відповідальності, як безпосередній причинний звязок між діями податкового органу та наслідками. Вина відповідача не доведена. Позивач в позовній заяві не вказує, які саме наслідки настали в результаті невиплати йому суми податкового кредиту та які саме збитки він поніс, яку шкоду нанесено посадовими особами податкового органу та не надано підтверджуючі документи.

Представник відповідача-2 у своїх письмових запереченнях на позов (а.с. 74) зазначив, що порядок повернення помилково та/або надмірно зарахованих до бюджету коштів регламентовано спільним Наказом Державної податкової адміністрації України, Міністерства фінансів України, Державного казначейства України від 21.12.2010р. № 974/1597/499 «Про затвердження Порядку взаємодії органів державної податкової служби, місцевих фінансових органів та органів Державного казначейства України в процесі повернення платникам податків помилково та/або надміру сплачених сум грошових зобов'язань», зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 29 грудня 2010 р. за № 1386/18681 та «Порядком повернення коштів, помилково або надмірно зарахованих до державного та місцевих бюджетів», затвердженим наказом Державного казначейства України від 10.12.2002 р. № 226, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 25.12.2002 р. за №1000/7288. Вказаними нормативними актами передбачено, що органи Держказначейства формують розрахункові документи і проводять повернення помилково та/або надмірно зарахованих до бюджетів платежів па підставі документів органів, за якими згідно із законодавством, закріплено контроль за справлянням (стягненням) платежів до бюджету. До відповідача-2 не надходило документів про повернення ОСОБА_1 коштів з податку з доходів фізичних осіб. Таким чином, до набрання законної сили постановою суду відсутні будь-які порушення прав та інтересів позивача з боку відповідача-2 і відповідно позовні вимоги в частині стягнення коштів є безпідставними та не підлягають задоволенню.

Заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши у судовому засіданні подані суду докази, оцінивши їх за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді у судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що позов підлягає задоволенню частково з наступних підстав.

Судом встановлено, що 26.02.2008 року між позивачем та ОСОБА_2 було укладено договір купівлі - продажу квартири, за адресою АДРЕСА_1. (а.с. 6-7).

Також 26.02.2008 року позивачем було укладено договір із Акціонерним комерційним інноваційним банком «УкрСиббанк»про надання споживного кредиту у розмірі 11000,00 доларів США, що дорівнює еквіваленту 55550,00 грн. за курсом НБУ на день укладення договору (а.с. 9-13). Також укладено договір щодо кредитування страхових платежів при страхуванні майна (а.с. 92-95).

29.04.2011 року позивачем до відповідача-1 подано декларацію про доходи, одержані ним з 01 січня по 31 грудня 2010 року, в якій позивач самостійно задекларував доходи, одержані за місцем основної роботи в сумі 12793,92 грн. та не за місцем основної роботи в розмірі 5528,00 грн. (а.с. 29-30).

29.04.2011 року позивач звернувся до відповідача із заявою про відшкодування йому коштів на повернення податкового кредиту з податку з доходів фізичних осіб за 2010 рік (а.с. 79), а тому спірні правовідносини, на думку суду, повинні врегульовуватися нормами Закону України від 22.05.2003 р. №889-ІV “Про податок з доходів фізичних осіб” (далі Закон), а не нормами Податкового кодексу України, який регулює правовідносини, що виникли після набрання ним чинності, тобто з 01.01.2011 р.

Згідно з п.5.1 ст. 5 Закону (в редакції, чинній на час виникнення у позивача права на податковий кредит) платник податку має право на податковий кредит за наслідками звітного податкового року. Підстави для нарахування податкового кредиту із зазначенням конкретних сум відображаються платником податку у річній податковій декларації.

Відповідно до п. 1.16 ст. 1 Закону визначено, що податковий кредит сума (вартість) витрат, понесених платником податку-резидентом у звязку з придбанням товарів (робіт, послуг) у резидентів фізичних або юридичних осіб протягом звітного року (крім витрат на сплату податку на додану вартість та акцизного збору), на суму яких дозволяється зменшення суми його загального річного оподатковуваного доходу, одержаного за наслідками такого звітного року, у випадках, визначених цим Законом.

Відповідно до п. 4.1 ст. 4 Закону, загальний річний оподатковуваний дохід складається з суми загальних місячних оподатковуваних доходів звітного року, а також іноземних доходів, одержаних протягом такого звітного року.

У відповідності до п.п.5.2.1 п. 5.2 ст. 5 Закону, до складу податкового кредиту включаються фактично понесені витрати, підтверджені платником податку документально, а саме: фіскальним або товарним чеком, касовим ордером, товарною накладною, іншими розрахунковими документами або договором, які ідентифікують продавця товарів (робіт, послуг) та визначають суму таких витрат.

Відповідно до п.п.5.3.5 п. 5.3 ст.5 Закону, платник податку має право включити до складу податкового кредиту звітного року, зокрема, суму витрат платника податку на сплату за власний рахунок страхових внесків, страхових премій та пенсійних внесків страховику-резиденту, недержавному пенсійному фонду, установі банку за договорами довгострокового страхування життя, недержавного пенсійного забезпечення, за пенсійним контрактом з недержавним пенсійним фондом, а також внесків на банківський пенсійний депозитний рахунок, на пенсійні вклади як такого платника податку, так і членів його сімї першого ступеня споріднення, яка не перевищує (у розрахунку за кожний з повних чи неповних місяців звітного податкового року, протягом яких діяв договір страхування): а) при страхуванні платника податку або за пенсійним контрактом з недержавним пенсійним фондом платника податку або на банківський пенсійний депозитний рахунок чи за їх сукупністю - суму, визначену у підпункті 6.5.1 пункту 6.5 статті 6 цього Закону; б) при страхуванні члена сімї платника податку першого ступеня споріднення або за пенсійним контрактом з недержавним пенсійним фондом або на банківський пенсійний депозитний рахунок на користь такого члена сімї чи за їх сукупністю 50 відсотків суми, визначеної у підпункті 6.5.1 пункту 6.5 статті 6 цього Закону, у розрахунку на кожного застрахованого члена сімї.

Що стосується віднесення позивачем до сум витрат, які включаються до складу податкового кредиту 678,05 грн. витрат згідно договору комплексного страхування позичальника ДКСП №-01/01/8312/13407 від 26.02.2008 р., то суд вважає що воно (віднесення) є правомірним відповідно до п.п.5.3.5 п. 5.3 ст. 5 Закону України “Про податок з доходів фізичних осіб”, що прийнято відповідачем-1 при виконанні розрахунку суми податку з доходів фізичних за поданою декларацією (а.с. 85).

У відповідності до п.п.5.3.1 п. 5.3 ст. 5 Закону, платник податку має право включити до складу податкового кредиту звітного року, зокрема, частину суми процентів (комісій, винагороди) за іпотечним житловим кредитом, договором оренди житла з викупом або фінансового лізингу житла, сплачених платником податку, що розраховується за правилами, визначеними статтею 10 цього Закону.

В судовому засіданні встановлено, що позивачем віднесено до витрат, що включаються до складу податкового кредиту 10322,69 грн., як частину сум процентів за іпотечним кредитом, сплачених ним згідно умов договору від 26.02.2008 року.

На своє обґрунтування задекларованої суми позивачем надано квитанції від 25.01.2010 р. №91 на суму 1 001,05 грн. (а.с.15), від 23.02.2010 р. №79 на суму 998,79 грн. (а.с.16), від 25.03.2010 р. №65 на суму 952,20 грн. (а.с.17), від 22.04.2010 р. №44 на суму 990,75 грн. (а.с.18), від 13.05.2010 р. №72 на суму 990,74 грн. (а.с.19), від 25.06.2010 р. №2 на суму 806,21 грн. (а.с.20), від 21.07.2010 р. №64 на суму 987,25 грн. (а.с.21), від 25.08.2010 р. №134 на суму 986,25грн. (а.с.22), від 16.09.2010 р. №60 на суму 989,00 грн. (а.с.23), від 22.10.2010 р. №49 на суму 988,95 грн. (а.с.24), від 25.11.2010 р. №117 на суму 1095,54 грн. (а.с.25) та від 27.12.2010 р. №13 на суму 1194,23 грн. (а.с.26). Всього на загальну суму 10322,69 грн.

Представник відповідача-1 в судовому засіданні пояснив, що надані позивачем квитанції не можуть бути належним доказом сплати процентів за іпотечним кредитним договором, оскільки це не вбачається із графи “призначення платежу”.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 при зверненні до відповідача-1 щодо одержання податкового кредиту із податку з доходів фізичних осіб за 2010 рік крім зазначених квитанцій надав податковому органу довідку Публічного акціонерного товариства “УкрСиббанк” №28 від 14.03.2011 р., яка містить розмір сплачених позивачем відсотків за кредитним договором з посиланнями на дату сплати таких відсотків (а.с. 86).

В судовому засіданні представник відповідача-1 пояснив, що довідка Публічного акціонерного товариства “УкрСиббанк” №28 від 14.03.2011 р. не бралася до уваги, оскільки сплата відповідних коштів повинна підтверджуватися тільки первинними документами, зокрема, квитанціями, в яких в графі «Призначення платежу»має бути зазначена сплата відсотків за кредитним договором.

Суд вважає таку позицію податкового органу необґрунтованою та безпідставною, у звязку з наступним.

Зі змісту наданих позивачем до податкового органу квитанцій вбачається сплата ним за договором кредиту відповідних сум, що представником відповідача-1 в судовому засіданні не заперечувалось.

Судом встановлено, що сумніви податкового органу під час дослідження змісту даних квитанцій стосувались лише розмежування видів платежів за спрямуванням: основної суми кредиту та відсотків.

У відповідності до довідки Публічного акціонерного товариства “УкрСиббанк” №28 від 14.03.2011 року вбачається, що загальний розмір відсотків, сплачених ОСОБА_1 за кредитним договором №11305659000 від 26.02.2008 р. становить 10322,69 грн., як і задекларовано позивачем.

Згідно п.10.1 ст.10 Закону України “Про податок з доходів фізичних осіб”, платник податку резидент має право включити до складу податкового кредиту частину суми процентів за іпотечним житловим кредитом, наданим позичальнику як у національній, так і в іноземній валютах, фактично сплачених протягом звітного податкового року. При сплаті процентів за іпотечним житловим кредитом в іноземній валюті сума платежів за такими процентами, здійснених в іноземній валюті, перераховується у гривні за офіційним валютним (обмінним) курсом Національного банку України, що діє на день сплати таких процентів. Таке право виникає у разі, якщо за рахунок такого іпотечного житлового кредиту будується чи придбається житловий будинок (квартира, кімната), визначений таким платником податку як основне місце його проживання.

У відповідності до п.10.2 ст.10 Закону, частина суми процентів, яка включається до складу податкового кредиту платника податку позичальника іпотечного житлового кредиту, дорівнює добутку суми процентів, фактично сплачених платником податку протягом звітного податкового року у рахунок його погашення, на коефіцієнт, який розраховується за такою формулою: К = МП / ФП, де К коефіцієнт; МП мінімальна загальна площа житла, яка дорівнює 100 квадратних метрів; ФП фактична загальна площа житла, яке будується (придбається) платником податку за рахунок іпотечного кредиту.

Якщо цей коефіцієнт є більшим одиниці, то до складу податкового кредиту включається сума фактично сплачених процентів за іпотечним кредитом без застосування такого коефіцієнта.

У відповідності до іпотечного договору від 26.02.2008 р. загальна площа квартири, придбаної за рахунок іпотечного кредиту складає 53,45 кв. м.

Таким чином, розрахований коефіцієнт складає 1,87 (100 / 53,45), тобто розрахований коефіцієнт є більшим одиниці, а тому до складу податкового кредиту включається сума фактично сплачених процентів за іпотечним кредитом (10322,69 грн.) без застосування такого коефіцієнта.

З огляду на викладене, суд приходить до висновку, що сума витрат, що включається до складу податкового кредиту декларації ОСОБА_1 становить 11000,74 грн. (10322,69 грн. + 678,05 грн.).

Суд приходить до висновку, що ОСОБА_1 підлягає поверненню податок з доходів фізичних осіб в сумі 838,49 грн. = 1936,67 грн. (7321,18 грн. х 15%)

де 1936,67 грн. становить сума утриманого з позивача податку з доходів фізичних осіб за 2010 рік а.с. 80), а тому позовні вимоги в цій частині підлягають задоволенню.

Повернення коштів за податковим кредитом, як і повернення з бюджету надміру сплачених податків, зборів (обовязкових платежів) або помилково сплачених податків, зборів (обовязкових платежів), здійснюється у відповідності до «Порядку взаємодії органів державної податкової служби України, фінансових органів та органів Державного казначейства України в процесі повернення помилково та/або надміру сплачених податків, зборів (обов'язкових платежів) платникам податків», затвердженого спільним наказом Державної податкової адміністрації України, Міністерства фінансів України, Державного казначейства України від 3 лютого 2005 року №58/78/22 (в редакції, чинній на час звернення позивача до податкового органу) (далі Порядок).

Відповідно до п.7 Порядку, орган державної податкової служби України на підставі даних особових рахунків платників готує висновки, два примірники Реєстру висновків за платежами, належними державному бюджету, та три примірники Реєстру висновків за платежами, належними місцевим бюджетам. Згідно з зазначеними реєстрами орган державної податкової служби України, відповідний районний (міський) фінансовий орган та орган Державного казначейства України проводять приймання-передавання висновків про повернення помилково та/або надміру сплачених податків, зборів (обовязкових платежів).

Згідно п. 9 Порядку, на підставі отриманих висновків органи Державного казначейства України протягом пяти робочих днів здійснюють повернення помилково та/або надміру сплачених податків, зборів (обовязкових платежів) платникам податків.

У відповідності до п.п.20.4.3 п. 20.4 ст.20 Закону, повернення суми надміру сплаченого податку, у тому числі внаслідок застосування права на податковий кредит, та штрафів відповідно до підпункту 20.4.2 цього пункту здійснюється органом державного казначейства з рахунку, на який зараховується цей податок до його розподілу між рівнями відповідних місцевих бюджетів.

З огляду на викладене, суд приходить до висновку, що відповідачем-1 допущено протиправну бездіяльність щодо ненадання відповідачеві-2 висновку про повернення з бюджету на користь ОСОБА_1 податку з доходів фізичних осіб в сумі 838,49 грн., а тому позовні вимоги в цій частині підлягають задоволенню.

Щодо позовних вимог зобов'язати відповідача-2, протягом п'яти робочих днів з дня отримання висновку відповідача-1 про повернення з бюджету на користь ОСОБА_1 податку з доходів фізичних осіб в сумі 838,49 грн., здійснити повернення з місцевого бюджету м. Кіровограда (р/р 33212800700002, код доходів 11010100 в ГУДКУ у Кіровоградській області, МФО 823016, ідентифікаційний код 24145329) на користь ОСОБА_1 податку з доходів фізичних осіб в сумі 838,49 грн., то на думку суду, слід відмовити в їх задоволенні з наступних підстав.

Як було встановлено в судовому засіданні та не заперечувалося позивачем, на момент розгляду в суді даної адміністративної справи відповідач-1 не надав відповідачеві-2 висновку про повернення з бюджету на користь позивача податку з доходів фізичних осіб в сумі 838,49 грн. Такий висновок може бути наданий тільки у випадку задоволення судом позову в цій частині обовязково після набрання судовим рішенням у даній справі законної сили. З огляду на це, суд вважає дані позовні вимоги такими, що заявлені передчасно.

Також позивач просить суд стягнути з місцевого бюджету м. Кіровограда 2000,00 грн. на відшкодування моральної шкоди, яка має вираз у душевних стражданнях позивача, яких він зазнав внаслідок протиправної бездіяльності відповідача-1 щодо ненадання відповідачеві-2 висновку про повернення позивачеві з бюджету податку з доходів фізичних осіб.

Відповідно до ч.2 ст.23 Цивільного кодексу України моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у звязку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоровя; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у звязку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сімї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у звязку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

Згідно п.5 Постанови Пленуму Верховного Суду України №4 від 31.03.1995 р. “Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди” відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обовязковому зясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіяння, наявність причинного звязку між шкодою і протиправним діянням заподіяння та вини останнього в її заподіянні. Зясуванню в даному випадку підлягає те, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.

На порушення вимог чинного законодавства України, в позовній заяві не зазначено в чому полягає заподіяна моральна шкода, з яких міркувань позивач виходив, визначаючи розмір шкоди, та якими доказами це підтверджується. Тому суд вважає, що позивачем під час розгляду справи не доведені факти наявності моральної шкоди, протиправності діянь її заподіювачів, наявності причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювачів та вини останніх в її заподіянні. Позивач не довів, чим саме підтверджується факт заподіяння йому моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, що на думку суду, є підставою для відмови в задоволені позовних вимог в цій частині.

Відповідно до ч.3 ст.94 КАС України, якщо адміністративний позов задоволено частково, судові витрати, здійснені позивачем присуджуються йому відповідно до задоволених вимог, а відповідачу відповідно до тієї частини вимог, у задоволенні яких позивачеві відмовлено.

Згідно ч.1 ст.87 КАС України судові витрати складаються із судового збору та витрат, повязаних з розглядом справи.

На момент звернення позивача до суду з даним позовом Закон України «Про судовий збір»ще не набрав законної сили.

У відповідності до п. 3 Розділу VІІ “Прикінцеві та перехідні положення” КАС України до набрання чинності законом, який регулює порядок сплати і розміри судового збору: 1) судовий збір при зверненні до адміністративного суду сплачується у порядку, встановленому законодавством для державного мита; 2) розмір судового збору визначається відповідно до підпункту “б” пункту 1 статті 3 Декрету Кабінету Міністрів України “Про державне мито”, крім випадків, встановлених підпунктом 3 цього пункту; 3) розмір судового збору щодо майнових вимог про стягнення грошових коштів становить один відсоток від розміру таких вимог, але не більше 1700 гривень.

Оскільки майнові позовні вимоги підлягають задоволенню в частині стягнення 838,49 грн., то відповідно сума судового збору, який підлягає присудженню позивачу становить 8,39 грн. (838,49грн. х 1%). Немайнові позовні вимоги позивача також задоволено частково, а тому підлягає присудженню на користь ОСОБА_1 сплачене ним державне мито в сумі 1,70 грн. Таким чином, загальна сума судового збору, що підлягає присудженню позивачу, становить 10,09 грн.

На підставі викладеного та керуючись п. 3 ч. 3 ст. 2, ст.ст. 70, 71, 94, 160-163 КАС України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Адміністративний позов задоволено частково.

2. Визнати протиправною бездіяльність Кіровоградської обєднаної державної податкової інспекції щодо ненадання Головному управлінню Державного казначейства України в Кіровоградській області висновку про повернення з бюджету на користь ОСОБА_1 податку з доходів фізичних осіб в сумі 838,49 грн.

3. Стягнути з місцевого бюджету м. Кіровограда на користь ОСОБА_1 податок з доходів фізичних осіб в сумі 838,49 грн.

4. В задоволенні інших позовних вимог відмовити.

5. Присудити на користь ОСОБА_1 здійснені ним документально підтверджені судові витрати, пропорційно до задоволених позовних вимог, в сумі 10,09 грн. з Державного бюджету України.

Постанова суду набирає законної сили в порядку, передбаченому ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України.

Постанова суду може бути оскаржена до Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду шляхом подачі, протягом десяти днів з дня отримання копії постанови суду, апеляційної скарги через Кіровоградський окружний адміністративний суд, з одночасним надсиланням копії апеляційної скарги до суду апеляційної інстанції.

На підставі ч. 3 ст. 160 КАС України в судовому засіданні 21.12.2011 р. проголошено вступну та резолютивну частини постанови. Виготовлення постанови у повному обсязі відкладено на 26.12.2011 р., про що повідомлено сторін після проголошення вступної та резолютивної частини постанови в судовому засіданні з урахуванням вимог ч. 2 ст. 167 КАС України.

Суддя (підпис)О.Ю. Флоренко

Згідно з оригіналом:

СуддяО.Ю. Флоренко