Постанова № 21904710, 27.02.2012, Київський окружний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

27 лютого 2012 року Справа № 2а-686/12/1070

Приміщення суду за адресою: місто Київ, бульвар Лесі Українки, 26, зал судових засідань № 1022

Київський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді -Леонтовича А.М.

при секретарі -Воронюк М.М.

за участю представників сторін

від позивача:ОСОБА_1 (за довіреністю)

від відповідача:ОСОБА_2 (за довіреністю)

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу

за позовом

до

проТовариства з обмеженою відповідальністю «Виробничо-торгова компанія «Рисан»

Ірпінської обєднаної державної податкової інспекції Київської області

визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, - В С Т А Н О В И В:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Виробничо-торгова компанія «Рисан»(далі по тексту - позивач) звернулося до Київського окружного адміністративного суду з позовом до Ірпінської обєднаної державної податкової інспекції Київської області (далі по тексту - відповідач) про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень Ірпінської ОДПІ Київської області від 30 січня 2012 року № 0000042307 та від 30 січня 2012 року № 0000052307.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що не погоджується з прийнятими відповідачем податковими повідомленнями рішеннями та вважає їх безпідставними.

Вказуючи на протиправність податкового повідомлення-рішення від 30 січня 2012 року № 0000042307 в частині збільшення податкового зобовязання ТОВ «Виробничо-торгова компанія «Рисан»з податку на прибуток підприємств на суму 81631 грн. із застосуванням фінансової санкції у розмірі 20408,00 грн. за порушення підпункту 5.3.3 пункту 5.3. статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», позивач зазначив, що посадовими особами Ірпінської ОДПІ Київської області протиправно виключено зі складу валових витрат позивача суми податку на додану вартість, сплачені у вартості придбаних легкових автомобілів, оскільки підпунктом 7.4.2 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість»прямо передбачено, що сума податку на додану вартість з вартості легкових автомобілів, що належать до основних фондів включається до складу валових витрат.

Мотивуючи вимогу про скасування податкового повідомлення-рішення від 30 січня 2012 року № 0000042307 в частині збільшення податкового зобовязання позивача з податку на прибуток приватних підприємств на суму 10000,00 грн. із застосуванням фінансової санкції у розмірі 2500,00 грн. позивач пояснив, що висновок відповідача про завищення валових витрат товариства на суму 40000,00 грн. за операцією з отримання юридичних послуг є помилковим через те, що при перевірці ТОВ «Виробничо-торгова компанія «Рисан»надано посадовим особам податкового органу акт здачі-прийняття робіт та договір, які підтверджують правомірність віднесення вартості юридичних послуг до складу валових витрат.

Позивач також не погоджується з висновком податкового органу про порушення ТОВ «Виробничо-торгова компанія «Рисан»підпункту 7.2.3 пункту 7.2 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість»за вчинення якого збільшено податкове зобовязання позивача з податку на додану вартість на загальну суму 29800,25 грн. згідно податкового повідомлення-рішення від 30 січня 2012 року № 0000052307. ТОВ «Виробничо-торгова компанія «Рисан»було укладено господарські договори з ТОВ «Компанія Прогрес»та ТОВ «Комфі Трейд», за результатами виконання яких були виписані податкові накладні, що дають право позивачу на формування податкового кредиту. Ту обставину, що ТОВ «Компанія Прогрес»та ТОВ «Комфі Трейд»не задекларовано податкове зобовязання по взаємовідносинам з ТОВ «Виробничо-торгова компанія «Рисан»та не сплачено податок на додану вартість до бюджету позивач не вважає достатньою підставою для позбавлення ТОВ «Виробничо-торгова компанія «Рисан»права на податковий кредит за вказаними операціями, оскільки чинне законодавство не ставить в залежність виникнення у платника податку на додану вартість права на податковий кредит від дотримання вимог податкового законодавства його контрагентами. Тому, якщо контрагент не виконав свого зобовязання щодо сплати податку до бюджету, то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме для цієї особи. Зазначені обставини не є підставою для позбавлення платника податку права на податковий кредит у випадку, коли останній виконав усі передбачені законом умови стосовно отримання такого податкового кредиту та має необхідні документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту.

У судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримав повністю, просив суд позов задовольнити.

Представник відповідача позов не визнав, надав суду письмові заперечення проти позову, в яких зазначив, що посадові особи Ірпінської обєднаної державної податкової інспекції Київської області діяли на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені законодавством України, оскаржувані рішення прийняті відповідачем правомірно, у зв'язку з чим позовні вимоги задоволенню не підлягають. Відповідач стверджує, що порушення ТОВ «Виробничо-торгова компанія «Рисан»вимог підпункту 5.3.3 пункту 5.3. статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», підпункту 7.2.3 пункту 7.2 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість»дійсно мали місце, тому податкові повідомлення рішення є обгрунтовними.

Спростовуючи твердження позивача про безпідставність виключення із складу валових витрат суми податку на додану вартість, сплаченої у вартості придбаних легкових автомобілів, відповідач вказав на те, що згідно із підпунктом 5.3.3 пункту 5.3 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»не включаються до складу валових витрат витрати на сплату податку на додану вартість, включеного до ціни товарів (робіт, послуг), що придбаваються платником податку для виробничого або невиробничого використання. Відповідач також зазначає, що даний Закон є спеціальним, і положення інших Законів можуть застосовуватись у частині, що йому не суперечить.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представників сторін, всебічно і повно зясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, врахувавши норми закону, які діяли на момент виникнення правовідносин між сторонами, суд вважає встановленими наступні обставини та відповідні їм правовідносини.

Товариство з обмеженою відповідальністю «Виробничо-торгова компанія «Рисан»зареєстроване виконавчим комітетом Ірпінської міської ради Київської області 29.12.2006 року, що підтверджується свідоцтвом про державну реєстрацію юридичної особи серії А00 № 489676 (а.с. 151).

Згідно довідки з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців № НОМЕР_4 основними видами економічної діяльності позивача є: оптова торгівля посудом, виробами зі скла, фарфору та кераміки, шпалерами та засобами для чищення; посередництво в торгівлі товарами широкого асортименту; оптова торгівля зерном, насінням та кормами для тварин; неспеціалізована оптова торгівля харчовими продуктами, напоями та тютюновими виробами; виробництво тари з пластмас (а.с. 155).

На податковому обліку Товариство з обмеженою відповідальністю «Виробничо-торгова компанія «Рисан»перебуває в Ірпінській обєднаній державній податковій інспекції Київської області, що підтверджується довідкою про взяття на облік платника податків від 30.05.2011 року № 257 (а.с. 149).

Відповідно до матеріалів справи, у період з 19.12.2011 року по 30.12.2011 року на підставі направлень від 19.12.2011 року № 1278, № 1279, № 1280, 1281, згідно із пунктами 1, 2, 4, статті 11-1 Закону України «Про державну податкову службу в Україні»та відповідно до плану-графіка проведення планових виїзних перевірок субєктів господарювання, проведена планова виїзна перевірка ТОВ «Виробничо-торгова компанія «Рисан»з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період 01.07.2010 року по 30.09.2011 року. За результатами перевірки складено акт від 17.01.2012 року № 34/23-7/34357830 (далі по тексту Акт перевірки) (а.с. 13-41).

У ході перевірки повноти визначення валових витрат встановлено, що в порушення підпункту 5.3.3 пункту 5.3. статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»ТОВ «Виробничо-торгова компанія «Рисан»включено до складу валових витрат за 4 квартал 2010 року суми податку на додану вартість при придбанні легкових автомобілів, що призвело до завищення валових витрат на загальну суму 326527,00 грн.

Перевіряючими також встановлено, що позивачем укладено договір з фізичною особою-підприємцем ОСОБА_4 від 28.09.2010 року про надання юридичних послуг в сумі 40000,00 грн. Згідно наданих до перевірки документів, а саме акту виконаних робіт № 1-Р за грудень 2010 року встановлено, що ТОВ «Виробничо-торгова компанія «Рисан»отримало юридичні послуги від ОСОБА_4, за які сплатило 40000,00 грн. У звязку з тим, що в акті, наданому до перевірки, не вказано які саме роботи (послуги) та в яких обємах були виконані, відповідач дійшов висновку про неправомірність відображення зазначеної суми у декларації з податку на прибуток за 2010 рік. Також встановлено, що ТОВ «Виробничо-торгова компанія «Рисан»згідно договору від 01.11.2006 року отримувало юридичні послуги від ТОВ «Лекс Патронус», які мають систематичний характер.

Згідно наданих до перевірки актів виконаних робіт за грудень 2010 року встановлено, що ТОВ «Виробничо-торгова компанія «Рисан»отримало юридичні послуги від ТОВ «Лекс Патронус», за які сплачено 14875,00 грн. Ураховуючи вищезазначене, відповідач дійшов висновку про завищення ТОВ «Виробничо-торгова компанія «Рисан», в порушення вимог підпункту 5.2.1 пункту 5.2. статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», валових витрат на 40000,00 грн., оскільки передбачено, що до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.7 цієї статті.

Перевіркою повноти визначення податкового кредиту встановлено його завищення ТОВ «Виробничо-торгова компанія «Рисан»на загальну суму 24097,00 грн, в тому числі: у липні 2010 року в сумі 8334,00 грн.; у серпні 2010 року в сумі 5000,00 грн.; у вересні 2010 року в сумі 9475,00 грн.; у січні 2011 року в сумі 1288,00 грн. Вказане завищення повязується податковим органом з тією обставиною, що контрагентами позивача за господарським операціями на підставі яких визначено показники податкового кредиту не задекларовано податкове зобовязання по взаємовідносинам з ТОВ «Виробничо-торгова компанія «Рисан»та не сплачено податок на додану вартість до бюджету, що, на думку відповідача, є порушенням підпункту 7.2.3 пункту 7.2 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість».

На основі висновків про порушення ТОВ «Виробничо-торгова компанія «Рисан»вимог підпункту 5.2.1 пункту 5.2, підпункту 5.3.3 пункту 5.3. статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», підпункту 7.2.3 пункту 7.2 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість»Ірпінською обєднаною державною податковою інспекцією Київської області прийнято податкове повідомлення-рішення від 30 січня 2012 року № 0000042307, яким збільшено грошове зобовязання позивача з податку на прибуток підприємств за основним платежем на суму 91632,00 грн. і застосовано фінансові санкції на суму 22908,00 грн. та податкове повідомлення-рішення від 30 січня 2012 року № 0000052307 яким збільшено грошове зобовязання позивача з податку на додану вартість за основним платежем на суму 24097,00 грн. і застосовано фінансові санкції на суму 5703,25 грн.

Частиною 2 статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобовязані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до частини 3 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності субєктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Згідно із частиною 1 статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України, суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого: 1) суд вирішує справи відповідно до Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обовязковість яких надана Верховною Радою України; 2) суд застосовує інші нормативно-правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, передбачені Конституцією та законами України.

Спірні правовідносини врегульовано Законом України «Про оподаткування прибутку підприємств»від 28.12.1994 року № 334/94-ВР, Законом України «Про податок на додану вартість»від 03.04.1997 року № 168/97-ВР, Законом України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами»від 21.12.2000р. № 2181-III, Законом України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні»від 19.08.1999 року № 996-XIV, Положенням про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженим наказом Міністерства фінансів України від 24 травня 1995 року N 88, та зареєстрованим у Міністерстві юстиції України 05.06.1995 року за № 168/704.

Розглянувши вимогу позивача про скасування податкового повідомлення-рішення Ірпінської ОДПІ Київської області від 30 січня 2012 року № 0000042307 в частині збільшення податкового зобовязання ТОВ «Виробничо-торгова компанія «Рисан»з податку на прибуток підприємств на суму 81631,00 грн. із застосуванням фінансової санкції у розмірі 20408,00 грн. за включення до складу валових витрат сум податку на додану вартість, сплачених у вартості придбаних позивачем легкових автомобілів, що, на думку відповідача, є порушенням вимог підпункту 5.3.3 пункту 5.3. статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», суд зазначає наступне.

Судом встановлено, що ТОВ «Виробничо-торгова компанія «Рисан»було придбано легкові автомобілі Мерседес-Бенц Е 500 Coupe VIN WDD2073721F090412 0052601203 вартістю 932590,00 грн. (в тому числі ПДВ 155431,67 грн.) та Lexus LX 570 33 вартістю 1026569,05 грн. (в тому числі ПДВ 171094,84 грн.), що підтверджується видатковими накладними, податковими накладними, свідоцтвами про реєстрацію транспортного засобу та банківськими виписками, копії яких наявні в матеріалах справи.

Суми податку на додану вартість сплачених у ціні придбання автомобілів, позивачем до складу податкового кредиту не включались, проте були віднесені до складу валових витрат підприємства. Придбані автомобілі позивачем було віднесено до складу основних фондів, що підтверджується розпорядженнями від 08.10.2010 року № 68 (а.с. 71), від 18.11.2010 року № 70 (а.с. 53), актами приймання передачі основних засобів від 08.10.2010 року № ВЭ-0000007 (а.с. 72-73), від 18.11.2010 року № ВЭ-0000009 (а.с. 54-55).

За визначенням, наведеним у пункті 5.1 статті Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»валові витрати виробництва та обігу (далі - валові витрати) - це сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Підпунктом 5.2.1 пункту 5.2 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»встановлено, що до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.7 цієї статті.

Відповідно до абзацу 1 підпункту 5.3.3 пункту 5.3 статті 5 не включаються до складу валових витрат витрати на сплату податку на додану вартість, включеного до ціни товарів (робіт, послуг), що придбаваються платником податку для виробничого або невиробничого використання.

Разом з тим, суд звертає увагу, що Законом України від 25.03.2005 року № 2505-IV підпункт 7.4.2 пункту 7.4 статті 7 «Про податок на додану вартість»викладено у новій редакції, абзацом другим якої передбачено, що не включається до складу податкового кредиту та відноситься до складу валових витрат сума податку, сплачена платником податку при придбанні легкового автомобіля (крім таксомоторів), що включається до складу основних фондів.

При цьому, Закон України «Про оподаткування прибутку підприємств»не містить норми щодо формування валових витрат з податку на додану вартість при придбанні легкового автомобіля (крім таксомоторів), що включається до складу основних фондів.

Таким чином, якщо норми Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»не передбачають прямого включення до складу валових витрат сум податку на додану вартість, сплачених при придбанні легкового автомобіля, то норма Закону України «Про податок на додану вартість» (підпункт 7.4.2 пункту 7.4 статті 7) прямо передбачає таке право платника податку.

Вирішуючи колізію між зазначеними нормами суд керується наступним.

У разі, якщо норми нормативних актів рівної юридичної сили містять різні моделі правового регулювання, перевагу при застосуванні слід надавати тій нормі, яка регулює вужче коло суспільних відносин, тобто є спеціальною.

У даному випадку, норма підпункту 7.4.2 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість»регулює правові наслідки придбання саме легкових автомобілів (крім таксомоторів), тобто регулює вузьке коло суспільних відносин (операції з придбання саме легкових автомобілів, а не всіх основних фондів), а відтак, є спеціальною.

До того ж, положення даної норми прийняті пізніше ніж положення загальної норми підпункту 5.3.3 пункту 5.3 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», яка забороняє включення до складу валових витрат сплачений податок на додану вартість, включений до ціни товарів (робіт, послуг), що придбаваються платником податку для виробничого або невиробничого використання. За правилами дії законів в часі положення закону застосовуються за принципом пріоритету тієї норми, яка прийнята пізніше.

Крім того, принцип вирішення колізій в податковому законодавстві закріплено в підпункті 4.4.1 пункту 4.4 статті 4 Закону України «Про порядок погашення зобовязань перед бюджетами та державними цільовими фондами», згідно якого у разі коли норма закону чи іншого нормативно-правового акта, виданого на підставі закону, або коли норми різних законів чи різних нормативно-правових актів припускають неоднозначне (множинне) трактування прав та обов'язків платників податків або контролюючих органів, внаслідок чого є можливість прийняти рішення на користь як платника податків, так і контролюючого органу, рішення приймається на користь платника податків.

Суд також зазначає, що Верховний Суд України висловив правову позицію щодо застосування вказаних норм права при розгляді справ зазначеної категорії, зокрема, у постанові №10/66 від 11 травня 2010 року у справі за позовом Державного підприємства обслуговування повітряного руху України до Державної податкової інспекції у Шевченківському районі міста Києва про визнання недійсними податкових повідомлень-рішень.

Ураховуючи вищезазначене, суд вважає правомірним віднесення позивачем витрат з придбання легкових автомобілів з урахуванням витрат з податку на додану вартість, понесених у зв'язку з таким їх придбанням, до складу валових витрат, без включення таких сум податку на додану вартість до податкового кредиту, тому податкове повідомлення-рішення Ірпінської обєднаної державної податкової інспекції Київської області від 30 січня 2012 року № 0000042307 в частині збільшення податкового зобовязання ТОВ «Виробничо-торгова компанія «Рисан»з податку на прибуток підприємств на суму 81631 грн. із застосуванням фінансової санкції у розмірі 20408,00 грн. є протиправним та підлягає скасуванню.

Вирішуючи питання щодо правомірності дій Ірпінської обєднаної державної податкової інспекції Київської при прийнятті податкового повідомлення-рішення від 30 січня 2012 року № 0000042307 в частині збільшення податкового зобовязання позивача з податку на прибуток приватних підприємств на суму 10000,00 грн. із застосуванням фінансової санкції у розмірі 2500,00 грн., суд звертає увагу на наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, 28.09.2010 року ТОВ «Виробничо-торгова компанія «Рисан»укладено з фізичною особою-підприємцем ОСОБА_4 договір про надання юридичних послуг, відповідно до умов якого Замовник (ТОВ «Виробничо-торгова компанія «Рисан») замовляє, а Виконавець (фізична особа-підприємець ОСОБА_4.) надає послуги з юридичного обслуговування, зокрема послуги з супроводження господарської діяльності Замовника на території України (а.с. 75-78).

Суд звертає увагу на те, що пунктом 4.2. вказаного договору передбачено надання Замовнику рахунку-фактури про надані послуги електронною поштою або факсом. Кінцевий взаєморозрахунок при закінченні дії договору між сторонами проводиться шляхом складання акта взаєморозрахунків після виконання робіт (надання послуг) (пункт 4.5 договору).

На підтвердження факту надання юридичних послуг складено акт здачі-прийняття робіт від 31 грудня 2010 року № 1-Р у якому зазначено, що фізичною особою-підприємцем ОСОБА_4 надано ТОВ «Виробничо-торгова компанія «Рисан»юридичні послуги згідно договору від 28.09.2010 року на суму 40000,00. Зазначену суму позивачем включено до складу валових витрат товариства за 4 квартал 2010 року.

Згідно із підпунктом 5.2.1 пункту 5.2 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.7 цієї статті.

Відповідно до підпункту 5.3.9 пункту 5.3 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

У свою чергу, правові засади регулювання, організації, ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності в Україні визначено Законом України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні». Цей Закон поширюється на всіх юридичних осіб, створених відповідно до законодавства України, незалежно від їх організаційно-правових форм і форм власності, а також на представництва іноземних суб'єктів господарської діяльності (далі - підприємства), які зобов'язані вести бухгалтерський облік та подавати фінансову звітність згідно з законодавством (стаття 2 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»).

У силу вимог частин 1 та 2 статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Відповідно до пункту 2.4 статті 2 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24 травня 1995 року N 88, первинні документи (на паперових і машинозчитуваних носіях інформації) для надання їм юридичної сили і доказовості повинні мати такі обов'язкові реквізити: назва підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа ( форми), код форми, дата і місце складання, зміст господарської операції та її вимірники (у натуральному і вартісному виразі), посади, прізвища і підписи осіб, відповідальних за дозвіл та здійснення господарської операції і складання первинного документа.

Зі змісту зазначених положень чинного законодавства вбачається, що для підтвердження правомірності включення витрат на послуги до складу валових витрат, підприємством має бути складено первинний бухгалтерський документ, який повинен містити необхідні відомості, у тому числі про зміст господарської операції та її обсяги. У випадку надання юридичних послуг, у первинному документі має бути конкретизовано, які саме роботи були виконані (зміст та обсяг господарської операції) із зазначенням їх вартості (вартісний вираз), годин виконання робіт (одиниця виміру господарської операції). Крім того, для включення до складу валових витрат, такі послуги повинні бути використані у господарській діяльності платника податку.

Разом з тим, у наданому позивачем акті здачі-прийняття робіт (надання послуг) від 31 грудня 2010 року № 1-Р зазначено найменування послуг та їх вартість і не визначено конкретного переліку юридичних послуг, які були надані, їх обсягу, що робить неможливим встановлення змісту господарської операції та факту використання її результатів у господарській діяльності позивача.

Твердження позивача про те, що зміст господарської операції відображено у договорі про надання юридичних послуг від 28.09.2010 року, суд до уваги не бере, оскільки у зазначеному договорі наведено лише орієнтовний перелік послуг, що можуть бути надані (представництво інтересів, усні та письмові пояснення з питань податкового законодавства, надання відповідей на запити, представництво інтересів в судах, надання інших юридичних послуг тощо). Зазначений договір не підтверджує, які саме роботи було виконано після його укладання.

Суд звертає увагу на те, що надання послуг на будь-яких умовах не звільняє учасників господарської операції від обовязку складання первинних документів.

У той самий час, позивачем не надано жодних документів на підтвердження факту надання юридичних послуг та використання їх результатів у господарській діяльності або на підтвердження звязку таких послуг з господарською діяльністю ТОВ «Виробничо-торгова компанія «Рисан».

За таких обставин, висновок посадових осіб Ірпінської обєднаної державної податкової інспекції Київської області про порушення ТОВ «Виробничо-торгова компанія «Рисан»пункту 5.2.1 пункту 5.2 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»при включенні до складу валових витрат вартості юридичних послуг на підставі акту про надання юридичних послуг від 28.09.2010 року є правомірним, тому в цій частині позовні вимоги задоволенню не підлягають.

Надаючи правову оцінку обґрунтованості висновків відповідача про порушення ТОВ «Виробничо-торгова компанія «Рисан»підпункту 7.2.3 пункту 7.2 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість»на підставі яких прийнято податкове повідомлення-рішення від 30 січня 2012 року № 0000052307, суд виходить з наступного.

ТОВ «Виробничо-торгова компанія «Рисан»було укладено з ТОВ «Компанія Прогрес»договір поставки від 11.01.2010 року № 1101/1. Умовами вказаного договору передбачено, що Постачальник (ТОВ «Компанія Прогрес») зобовязується передати у власність Покупця (ТОВ «Виробничо-торгова компанія «Рисан»), а покупець прийняти та оплатити продукцію (бій скляний) в кількості, по цінам, вказаним у договорі.

На виконання договору поставки від 11.01.2010 року № 1101/1 ТОВ «Компанія Прогрес»поставлено на користь ТОВ «Виробничо-торгова компанія «Рисан»склобій безбарвний, що підтверджується податковими накладними (а.с. 89-93) видатковими накладними (а.с. 94, 98, 101, 103, 105), товарно-транспортними накладними (а.с. 95-97, 99-100, 104, 106).

Отриманий від ТОВ «Компанія Прогрес»товар позивачем було оплачено у повному обсязі, що підтверджується банківськими виписками (а.с. 107-112).

Позивачем також було придбано продукцію у ТОВ «Комфі Трейд», що підтверджується видатковою накладною від 13.01.2011 року № ЧКІЕ2-0030 (а.с. 113), податковою накладною від 13.01.2011 року № 0000016/0173 (а.с. 115) та фіскальним чеком від 13.01.2011 року № ЧКІЕ2-0030 (а.с. 114).

Спеціальним законом, який визначав платників податку на додану вартість, обєкти, базу та ставки оподаткування, перелік неоподатковуваних та звільнених від оподаткування операцій, особливості оподаткування експортних та імпортних операцій, поняття податкової накладної, порядок обліку, звітування та внесення податку до бюджету на момент виникнення спірних правовідносин був Закон України «Про податок на додану вартість».

За змістом пункту 1.7. статті 1 зазначеного Закону податковий кредит - це сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом.

Податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 81 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

- придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

- придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку (підпункт 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закон України «Про податок на додану вартість»).

У силу вимог підпункту 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим підпунктом документами, платник податку несе відповідальність у вигляді фінансових санкцій, установлених законодавством, нарахованих на суму податкового кредиту, не підтверджену зазначеними цим підпунктом документами.

Та обставина, що позивачем надано до перевірки усі необхідні первинні бухгалтерські та податкові документи сторонами не оспорюється.

Згідно із підпунктом 7.5.1 пункту 7.5. статті 7 Закону України № 168/97-ВР датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій: або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків; або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Відповідно до підпункту 7.2.3 пункту 7.2 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість»податкова накладна складається у момент виникнення податкових зобов'язань продавця у двох примірниках. Оригінал податкової накладної надаються покупцю, копія залишається у продавця товарів (робіт, послуг).

Судом встановлено, що єдиною підставою для позбавлення ТОВ «Виробничо-торгова компанія «Рисан»права на податковий кредит за господарським операціями з ТОВ «Компанія Прогрес»та ТОВ «Комфі Трейд»є та обставина, що контрагентами позивача за господарським операціями на підставі яких визначено показники податкового кредиту не задекларовано податкове зобовязання по взаємовідносинам з позивачем та не сплачено податок на додану вартість до бюджету.

Суд з таким висновком не погоджується та зазначає, що чинним законодавством України встановлено принцип індивідуалізації юридичної відповідальності, згідно якого платник податків не може відповідати за порушення податкового законодавства, допущені його контрагентами. Тому порушення податкової дисципліни, вчинені контрагентами позивача не є підставою для відмови у праві на податковий кредит з податку на додану вартість.

Відповідачем не спростовано доводи позивача про те, що на час здійснення господарських операцій (за якими податкова інспекція не визнала обґрунтованим віднесення позивачем до податкового кредиту сум податку на додану вартість) продавці були включені до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, а також мали свідоцтво про реєстрацію платника податку на додану вартість. За таких обставин покупець не може нести відповідальність ні за несплату податків продавцями, ні за можливу недостовірність відомостей про них, наведених у зазначеному реєстрі, за умови необізнаності щодо неї.

Факту обізнаності позивача про порушення його контрагентами податкової дисципліни також не доведено.

Тому висновок відповідача про порушення ТОВ «Виробничо-торгова компанія «Рисан»підпункту 7.2.3 пункту 7.2 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість»суд вважає помилковим, а податкове повідомлення рішення від 30 січня 2012 року № 0000052307 протиправним та таким, що підлягає скасуванню.

Згідно частини 1 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Частиною 2 статті 71 цього Кодексу передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності субєкта владних повноважень обовязок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Системно проаналізувавши приписи законодавства України, що були чинними на момент виникнення спірних правовідносин між сторонами, оцінивши докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та обєктивному дослідженні, врахувавши ту обставину , що податковим органом не доведено правомірність прийняття податкового повідомлення-рішення від 30 січня 2012 року № 0000052307 та податкового повідомлення рішення від 30 січня 2012 року № 0000042307 в частині збільшення податкового зобовязання ТОВ «Виробничо-торгова компанія «Рисан»з податку на прибуток підприємств на суму 81631 грн. із застосуванням фінансової санкції у розмірі 20408,00 грн. з урахуванням вимог встановлених частиною 2 статті 19 Конституції України та частиною 3 статті 2Кодексу адміністративного судочинства України, суд дійшов висновку, що адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Виробничо-торгова компанія «Рисан»підлягає задоволенню частково.

Відповідно до частини 3 статті 94 Кодексу адміністративного судочинства України якщо адміністративний позов задоволено частково, судові витрати, здійснені позивачем, присуджуються йому відповідно до задоволених вимог, а відповідачу - відповідно до тієї частини вимог, у задоволенні яких позивачеві відмовлено.

Керуючись статтями 9, 14, 70, 71, 86, 94, 158-163 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

П О С Т А Н О В И В:

Адміністративний позов задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Ірпінської обєднаної державної податкової інспекції Київської області від 30 січня 2012 року № 0000042307 в частині нарахування Товариству з обмеженою відповідальністю «Виробничо-торгова компанія «Рисан» податкових зобовязань по податку з прибутку приватних підприємств у розмірі 81632 (вісімдесят одна тисяча шістсот тридцять дві) гривні та штрафних фінансових санкцій у розмірі 20408 (двадцять тисяч чотириста вісім) гривень.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Ірпінської обєднаної державної податкової інспекції Київської області від 30 січня 2012 року № 0000052307.

В решті позовних вимог відмовити.

Стягнути з Державного бюджету України за рахунок бюджетних асигнувань за зобовязаннями Ірпінської обєднаної державної податкової інспекції Київської області на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Виробничо-торгова компанія «Рисан» понесені ним витрати по сплаті судового збору в сумі 1318 (одна тисяча триста вісімнадцять) гривень 40 копійок

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо скаргу не було подано в установлені строки. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішення за наслідками апеляційного провадження.

Апеляційна скарга на постанову суду подається до Київського апеляційного адміністративного суду через Київський окружний адміністративний суд протягом десяти днів з дня її проголошення, а в разі проголошення лише вступної та резолютивної частини постанови або прийняття постанови у письмовому провадженні протягом десяти днів з дня отримання її копії.

Суддя Леонтович А.М.

Повний текст постанови виготовлено 2 березня 2012 року.