Постанова № 21904179, 23.02.2012, Київський окружний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

23 лютого 2012 року 2а-3810/11/1070

Київський окружний адміністративний суд у складі головуючого - судді Колеснікової І.С., при секретарі судового засідання Гололобові В.Ю., за участю представників сторін

від позивача: Корнієнко Р.О., Олійниченко І.В.,

від відповідача: Мацюк М.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу

за позовом приватного підприємства «Літл»в особі ліквідатора товариства з обмеженою відповідальністю «Премєр Ліга»

доДержавної податкової інспекції у Києво-Святошинському районі Київської області

провизнання незаконними дій та скасування податкового повідомлення-рішення,

ВСТАНОВИВ:

Приватне підприємства «Літл»в особі ліквідатора товариства з обмеженою відповідальністю «Премєр Ліга»(надалі - позивач) звернулося до Київського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у Києво-Святошинському районі Київської області (надалі відповідач) про визнання незаконними дій відповідача щодо правомірності проведення перевірки та скасування податкового повідомлення рішення від 22.01.2009 № 0000032301/0, за яким позивачу донараховано податкові зобовязання по податку на додану вартість у розмірі 42549073, 50 грн. (за основним платежем 28366049, 00 грн. та штрафними (фінансовими) санкціями 14183024, 50 грн.).

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що висновки відповідача про порушення вимог підпунктів 7.2.1, 7.2.3, 7.2.6 пункту 7.2, підпунктів 7.4.4, 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» від 03.04.1997 № 168/97-ВР є необґрунтованими, оскільки підприємством у відповідності до вимог чинного законодавства та на підставі належним чином оформлених податкових накладних сформовано податковий кредит. Проте, як стверджує позивач, податковий орган дійшов помилкового висновку про нікчемність укладеної між позивачем та його контрагентом угоди та, як наслідок, неправомірно встановив суму донарахуваного податку на додану вартість. Водночас, позивач зазначив, що на час розгляду даної справи наявне судове рішення Вищого адміністративного суду України від 29 листопада 2011 року у адміністративній справі № 2а-8608/09/1070 за позовом Державної податкової інспекції у Києво-Святошинському районі Київської області до приватного підприємства «Літл»та приватного підприємства «Ольвія-Кан» про стягнення коштів, отриманих за нікчемною угодою, яким спростовано висновки податкового органу про нікчемність оспорюваного правочину.

Поряд із цим, як стверджує позивач, документальна виїзна перевірка проводилась відповідачем із порушенням чинного законодавства, без належного повідомлення посадових осіб підприємства та у їх відсутності. Тому, на думку позивача, рішення податкового органу є незаконним, оскільки при його прийнятті відповідачем невірно встановлено факти та застосовано норми закону.

Представник позивача у судовому засіданні 23.02.2012 підтримав позовні вимоги у повному обсязі та просив суд позов задовольнити.

Відповідач позов не визнав, заперечення надав суду у письмовій формі та просив суд у його задоволені відмовити. В обґрунтування заперечень пояснив, що угода, укладена позивачем з ПП «Ольвія-Кан»є нікчемною, оскільки спрямована на порушення публічного порядку, а контрагент позивача здійснював поставку товару без мети реального настання правових наслідків. Таким чином, на думку відповідача, оскаржуване рішення прийняте ним з урахуванням вимог чинного законодавства, оскільки відповідач діяв у межах повноважень, наданих йому законами України та підзаконними нормативно-правовими актами.

Представник відповідача у судовому засіданні 23.02.2012 заперечував з мотивів, викладених у письмових запереченнях.

Заслухавши пояснення представників сторін, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, що мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов висновку, що адміністративний позов підлягає задоволенню з огляду на таке.

Приватне підприємство «Літл»є юридичною особою, що зареєстровано 24.10.2003 державним реєстратором Києво-Святошинської районної державної адміністрації Київської області. Як платник податків перебуває на обліку у Державній податковій інспекції у Києво-Святошинському районі Київської області та є платником податку на додану вартість.

Станом на момент подання позову приватне підприємство «Літл»перебуває у стані припинення підприємницької діяльності, що підтверджується витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців станом на 06.09.2011 (а.с.35-36).

Вказане зумовлено постановою Господарського суду Київської області від 17.05.2011 по справі № Б3/050-11 про визнання боржника банкрутом, згідно якої приватне підприємство «Літл»визнано банкрутом, відкрито ліквідаційну процедуру, ліквідатором банкрута призначено товариство з обмеженою відповідальністю «Премєр Ліга».

У ході здійснення ліквідаційної процедури Державною податковою інспекцією у Києво-Святошинському районі Київської області подано заяву про визнання її кредитором з грошовими вимогами у сумі 42563969, 00 грн.

Не погоджуючись із підставами виникнення вказаної заборгованості, товариство з обмеженою відповідальністю «Премєр Ліга», як ліквідатор приватного підприємства «Літл», з урахуванням статті 25 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом»від 14.05.1992 № 2343-ХІІ, оскаржило до адміністративного суду рішення податкового органу, на підставі якого ґрунтуються вимоги про стягнення заборгованості.

Як вбачається з наявних матеріалів справи, у період з 19.12.2008 по 08.01.2009 посадовими особами Державної податкової інспекції у Києво-Святошинському районі Київської області проведено документальну виїзну перевірку позивача щодо підтвердження відомостей, отриманих від особи, яка мала правові відносини з платником податків ПП «Ольвія-Кан»за період з 01.06.2008 по 31.07.2008.

Перевірка проведена на підставі наказу Державної податкової інспекції у Києво-Святошинському районі Київської області від 19.12.2008 № 520 про проведення виїзної позапланової перевірки та направлення від 19.12.2008, термін проведення перевірки з 19.12.2008 по 08.01.2009 (а.с.76-77 Том І).

У ході перевірки перевіряючими встановлено, зокрема, порушення позивачем положень підпунктів 7.2.1, 7.2.3, 7.2.6 пункту 7.2, підпунктів 7.4.4, 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» від 03.04.1997 № 168/97-ВР, що виявилось у завищенні позивачем суми податкового кредиту за червень 2008 року у розмірі 15488994, 00 грн. та за липень 2008 року у сумі 12877055, 00 грн., в наслідок чого занижено суму податкового зобовязання з податку на додану вартість у розмірі 28366049, 00 грн.

Так, під час перевірки податковим органом зроблено висновок про те, що правочин, укладений між ПП «Літл»та ПП «Ольвія-Кан»є нікчемним і в силу статей 203, 215, 228 Цивільного кодексу України не створює юридичних наслідків, крім тих, що повязані з його недійсністю.

Такий висновок податкового органу ґрунтується на використаних під час аналізу господарських правовідносин позивача та ПП «Ольвія-Кан» матеріалів СВВ ПМ ДПА у Чернівецькій області, а саме пояснень та заяв директора ПП «Ольвія-Кан»- ОСОБА_4, наданих ним у ході розгляду кримінальної справи № 080479, порушеної за ознаками злочину, передбаченого статтею 212 Кримінального кодексу України, згідно до яких підприємство протягом червня-вересня 2008 року фінансово-господарської діяльності не здійснювало. Отже, на думку податкового органу, вказане свідчить про те, що ОСОБА_4, будучі посадовою особою ПП «Ольвія-Кан», договорів не укладав, бухгалтерських документів, накладних та банківських рахунків не підписував. Печатки та первинних документів стосовно фінансово-господарської діяльності підприємства не має, звітність по вказаному підприємству не підписував та нікому цього не доручав.

З огляду на зазначене, перевіряючи дійшли до висновку, що укладені між ПП «Літл»та ПП «Ольвія-Кан»правочини здійснені без мети настання реальних наслідків, а отже є нікчемними, в результаті чого надані до перевірки первинно-бухгалтерські документи позивача не прийняті до уваги, що в свою чергу призвело до встановлення недостатнього документального підтвердження виконання умов за договорами, та, як наслідок, призвело до встановлення відповідачем порушень формування позивачем суми податкового кредиту по податку на додану вартість.

Як зазначено в акті перевірки позивача (розділ 3) (а.а.21Том І), з метою отримання документів для проведення перевірки ПП «Літл», податковою інспекцією було направлено запити про надання документів для проведення перевірки, а саме: 30.09.2008 № 6850/10/15-207, від 05.12.2008 № 8736/10/23-338, 23.12.2008 № 9226/10/23-338, від 31.12.2008 № 9398/10/23-338 та від 08.01.2009 № 15/10/23-338.

Листом від 24.10.2008 року №19-13-958 ПП «Літл»надано ДПІ у Києво-Святошинському районі документи, необхідні для проведення перевірки (а.с.138 Том І).

За результатами перевірки відповідачем складено акт від 12.01.2009 № 5/23-3/32684103 (надалі Акт перевірки) (а.с.19-25 Том І).

На підставі висновків Акту перевірки відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення від 22.01.2009 №0000032301/0, за яким позивачу донараховано податкові зобовязання по податку на додану вартість у розмірі 42549073, 50 грн. (за основним платежем 28366049, 00 грн. та штрафними (фінансовими) санкціями 14183024, 50 грн.).

Розглянувши матеріали справи судом встановлено, що між ПП «Літл»та ПП «Ольвія-Кан» 01.01.2008, було укладено договір № 05/ЛТ-08 поставки нафтопродуктів (а.с.47-51 Том І).

Договором поставки нафтопродуктів від 01.01.2008 № 05/ЛТ-08 визначено, що поставка товару здійснюється покупцю з дотриманням Міжнародних правил тлумачення комерційних термінів «ІНКОТЕРМС»у редакції 2000 року, на умовах постачання ЕХW Франко/склад у пункті призначення та/або СТР Фрахт/перевезення оплачено до станції призначення. Конкретні умови постачання, реквізити станції призначення та одержувача товару зазначаються в замовленнях покупця. Договір поставки нафтопродуктів від 01.01.2008 № 05/ЛТ-08 набирає чинності з моменту його підписання сторонами і діє до 31.12.2008 , а в частині розрахунків - до повного виконання сторонами своїх зобов'язань.

Як вбачається зі змісту договору від 01.01.2008 № 05/ЛТ-08, його предметом є поставка нафтопродуктів. Згідно положень договору, товар вважається поставленим постачальником і прийнятим покупцем по кількості якості за умови підписання акту приймання-передачі товару та/або накладної.

На підтвердження факту виконання договору від 01.01.2008 № 05/ЛТ-08, ТОВ «Ольвія-Кан»було виписано видаткові накладні у червні 2008 року на суму 92933965, 95 грн. (в т.ч. ПДВ 15488994, 02 грн.), та у липні 2008 року на суму 77262325, 52 грн. (в т.ч. ПДВ 12877054, 23 грн.) (а.с.147-149 Том І, а.с.17-91 Том ІІ).

Також, ПП «Ольвія-Кан» виписало на адресу позивача належним чином оформлені податкові накладні у червні 2008 року на суму 92933965, 95 грн. (в т.ч. ПДВ 15488994, 02 грн.), та у липні 2008 року на суму 77262325, 52 грн. (в т.ч. ПДВ 12877054, 23 грн.) (а.с.143-145 Том І, а.с.92-166 Том ІІ).

Поряд із цим, 01.03.2008 між ПП «Літл»та ПП «Ольвія-Кан» укладено договір доручення № 08/ЛТ-08, згідно якого повірений зобовязується від імені та за рахунок довірителя укласти договори на закупівлю нафтопродуктів, в кількості, асортименті та за ціною, зазначеною у додаткових угодах, які є невідємною частиною даного договору. Винагорода повіреному становить 120000, 00 грн. (у тому числі ПДВ 20000, 00 грн.).

Судом встановлено та не заперечується сторонами, що загальна вартість поставлених ПП «Ольвія-Кан»нафтопродуктів у червні 2008 року становить 92933965, 95 грн. (в т.ч. ПДВ 15488994, 02 грн.), та у липні 2008 року становить 77262325, 52 грн. (в т.ч. ПДВ 12877054, 23 грн.)

Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, зокрема, щодо визнання незаконними дій відповідача з правомірності проведення перевірки, суд зазначає таке.

Статус державної податкової служби в Україні, її функції та правові основи діяльності визначається Законом України «Про державну податкову службу»від 04.12.1990 № 509-XII (надалі Закон України від 04.12.1990 № 509-XII).

Так, порядок проведення позапланових перевірок своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати податків та зборів (обов'язкових платежів) регламентовано положеннями статті 11-1 Закону України «Про державну податкову службу»від 04.12.1990 № 509-XII у редакції, яка діяла на час перевірки позивача (надалі Закон України від 04.12.1990 № 509-XII).

Пунктами 3 та 5 частини 6 статті 111 Закону України від 04.12.1990 № 509-XII передбачено право податкового органу на проведення позапланової перевірки у разі виявлення недостовірності даних, що містяться у податковій декларації, поданій платником податків, якщо платник податків не надасть пояснення та їх документальні підтвердження на обов'язковий письмовий запит органу державної податкової служби протягом десяти робочих днів з дня отримання запиту та з підстав виникнення потреби у перевірці відомостей, отриманих від особи, яка мала правові відносини з платником податків, якщо платник податків не надасть пояснення та їх документальні підтвердження на обов'язковий письмовий запит органу державної податкової служби протягом десяти робочих днів з дня отримання запиту.

Судом встановлено, що відповідачем проведено виїзну позапланову перевірку позивача на підставі пунктів 3, 5 частини 6 статті 111 Закону України від 04.12.1990 № 509-XII.

Як то зазначено в акті перевірки, відповідачем як заздалегідь до початку перевірки так і у період її проведення (з 19.12.2008 по 08.01.2009) направлялися на адресу ПП «Літл»запити щодо взаємовідносин з ПП «Ольвія-Кан»від 30.09.2008 № 6850/10/15-207, від 05.12.2008 № 8736/10/23-338, від 23.12.2008 № 9226/10/23-338, від 31.12.2008 № 9398/10/23-338 та від 08.01.2009 № 15/10/23-338 (а.с.170-178 Том І).

Водночас, в акті перевірки містися інформація, що листом від 24.10.2008 № 19-13-958 ПП «Літл»надано ДПІ у Києво-Святошинському районі документи, необхідні для проведення перевірки.

За змістом частини восьмої статті 111 Закону України від 04.12.1990 № 509-XII, позапланові виїзні перевірки платників податків проводяться з підстав, які передбачені частинами 6 та 7 цієї статті, за рішенням керівника податкового органу, яке оформлюється наказом.

Частиною першою статті 112 Закону України від 04.12.1990 № 509-XII встановлено, що посадові особи органу державної податкової служби вправі приступити до проведення планової або позапланової виїзної перевірки за наявності підстав для їх проведення, визначених цим та іншими законами України, та за умови надання платнику податків під розписку: направлення на перевірку, в якому зазначаються дата його видачі, назва органу державної податкової служби, мета, вид (планова або позапланова), підстави, дата початку та дата закінчення перевірки, посади, звання та прізвища посадових осіб органу державної податкової служби, які проводитимуть перевірку. Направлення на перевірку є дійсним за наявності підпису керівника органу державної податкової служби, скріпленого печаткою органу державної податкової служби; копії наказу керівника податкового органу про проведення позапланової виїзної перевірки, в якому зазначаються підстави проведення позапланової виїзної перевірки, дата початку та дата закінчення.

Згідно пункту 1.2 Порядку оформлення результатів невиїзних документальних, виїзних планових та позапланових перевірок з питань дотримання податкового, валютного та іншого законодавства, затвердженого наказом Державної податкової адміністрації України від 10 серпня 2005 року № 327, позаплановою виїзною перевіркою вважається перевірка, яка не передбачена в планах роботи органу державної податкової служби і проводиться за наявності хоча б однієї із обставин, визначених Законом України "Про державну податкову службу в Україні" та іншими законодавчими актами. Така перевірка здійснюється за місцезнаходженням такого суб'єкта господарювання чи за місцем розташування об'єкта права власності, стосовно якого проводиться така позапланова виїзна перевірка.

Отже, даною нормою Закону встановлено право органів державної податкової служби проводити виїзні та невиїзні перевірки, однак це право обмежено порядком, встановленим законами України щодо перевірок.

З матеріалів справи вбачається, що наказ Державної податкової інспекції у Києво-Святошинському районі Київської області від 19.12.2008 № 520 про проведення виїзної позапланової перевірки та направлення від 19.12.2008 вручені представнику ПП «Літл»ОСОБА_5

За поясненнями представника позивача, наданими у ході розгляду справи, ОСОБА_5 не є посадовою особою ПП «Літл»та на час вручення йому наказу і направлення не був уповноваженим представником даного підприємства на здійснення відповідних функцій.

З метою зясування всіх обставин справи громадянин ОСОБА_5 був допитаний по даній справі у якості свідка.

Так, свідок повідомив, що з 2005 року знайомий з директором позивача ОСОБА_6 та надавав йому правову допомогу. У грудні 2008 року посадові особи відповідача, в офісі ПП «ОІЛ», зобовязали його отримати направлення та наказ на перевірку, при цьому свідок зазначив, що повідомив перевіряючим про те, що з ОСОБА_6 тривалий час не спілкується. Водночас свідок вказав, що передав наказ та направлення ОСОБА_6А наприкінці січня 2009 року, після проведення перевірки та дізнався про той факт, що з 23.12.2008 ОСОБА_6 вже не є директором ПП «Літл».

Судом встановлено, що наказом начальника Державної податкової інспекції у Києво-Святошинському районі Київської області про проведення перевірки та направлення на перевірку було доручено провести саме позапланову виїзну документальну перевірку позивача.

Проте, жодних доказів того, що ОСОБА_5 на час вручення йому наказу та направлення на проведення перевірки був уповноваженою особою ПП «Літл», на виконання таких обовязків, відповідачем не надано.

Водночас, матеріали судової справи містять копію договору купівлі-продажу корпоративних прав ПП «Літл»від 09.12.2008, за яким власник ПП «Літл»- ОСОБА_6 передав у власність ОСОБА_7 корпоративні права, а саме 100 % статутного капіталу ПП «Літл»(а.с.9-10 Том ІІ).

Згідно рішення ПП «Літл»від 09.12.2008, ОСОБА_6 виведено зі складу власників підприємства та прийнято до складу власників ОСОБА_7 з одночасним призначенням його на посаду директора ПП «Літл».

Відповідні зміни до реєстраційної картки позивача про зміну керівника та засновника підприємства внесено 22.12.2008 та 29.12.2008, що підтверджується довідкою з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців серії АЄ № 883607 (а.с.12-16 Том ІІ).

Таким чином, на час перевірки директором позивача був ОСОБА_7, проте, в акті перевірки даний факт не знайшов свого відображення.

Належних та допустимих доказів, які свідчать, що відповідачем вживалися заходи для повідомлення уповноважених посадових осіб позивача про проведення перевірки у встановленому законом порядку та для виїзду за місцезнаходженням позивача з метою проведення позапланової перевірки до закінчення відведеного на перевірку терміну, тобто до 8 січня 2009 року суду не надано.

Так, зіславшись на вручення громадянину ОСОБА_5 наказу та направлення на перевірку, відповідачем не проведено роботи із з'ясування фактичного місця розташування (місцезнаходження) платника податків та його посадових осіб, як на момент початку перевірки (19.12.2008) так і на момент її закінчення (08.01.2009).

Дослідивши матеріали справи та заслухавши пояснення представників сторін у справі суд дійшов до висновку, що наказ та направлення на перевірку не були вручені належному представнику ПП «Літл».

Також суд звертає увагу, що позапланову перевірку ПП «Літл»відповідачем здійснено в приміщенні інспекції, тобто, фактично відповідачем проведено позапланову невиїзну документальну (камеральну) перевірку.

Оцінюючи матеріали справи, а також факт недотримання відповідачем порядку оформлення документів на проведення позапланової виїзної перевірки суб'єкта господарювання - ПП «Літл», суд дійшов висновку, що позовні вимоги позивача щодо визнання незаконними дій відповідача щодо правомірності проведення перевірки підлягають задоволенню.

Як встановлено судом, за наслідками розгляду матеріалів перевірки відповідач дійшов висновку про те, що господарські операції між позивачем та ПП «Ольвія-Кан» є нікчемними.

Про те, такий висновок податкового органу ґрунтується виключно на поясненнях директора контрагента позивача ОСОБА_4, відповідно до яких він не має відношення до фінансово-господарської діяльності ПП «Ольвія-Кан», жодних документів (договори, податкові накладні, акти виконаних робіт), що засвідчують факт фінансово-господарських відносин з позивачем не видавав та не підписував.

Згідно положень частини 1 статті 202 Цивільного кодексу України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Відповідно до частини 5 статті 203 Цивільного Кодексу України, правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) цієї вимоги є підставою недійсності правочину.

В той же час, Цивільний кодекс України статтею 215 визначає підстави для визнання правочину недійсним. Серед іншого, вказаною нормою передбачено, що якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

За вимогами цивільного законодавства існує презумпція правомірності правочину. Так, частиною 1 статті 204 Цивільного кодексу України встановлено, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Відповідачем не надано суду доказів визнання правочину, укладеного між позивачем та контрагентом ПП «Ольвія-Кан»недійсним у судовому порядку.

Водночас, суд звертає увагу на таке.

За результатами перевірки позивача, Державна податкова інспекція у Києво-Святошинському районі Київської області, у липні 2009 року, звернулась до Київського окружного адміністративного суду із позовом до приватного підприємства «Літл»та приватного підприємства «Олівія-Кан» про стягнення коштів, отриманих за нікчемною угодою від 01.01.2008 року №05/ЛТ-08.

Постановою Київського окружного адміністративного суду від 09.10.2009 позов задоволено частково: стягнуто з ПП "ЛІТЛ" на користь державного бюджету вартість отриманого за договором від 01.01.2008 року №05/ЛТ-08, укладеним між відповідачами на загальну суму 170196291,47 грн.; закрито провадження у справі в частині вимоги про стягнення з ПП "Олівія-Кан" на користь ПП "ЛІТЛ" вартості отриманого за договором від 01.01.2008 року №05/ЛТ-08, укладеним між цими підприємствами на загальну суму 170196291,47 грн., як такий, що не підлягає вирішенню в порядку адміністративного судочинства.

Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 16.09.2010, залишеною без змін ухвалою Вищого адміністративного суду України від 29.11.2011 скасовано постанову Київського окружного адміністративного суду від 09.10.2009 та прийнято нове рішення про відмову у задоволенні позову з мотивів безпідставності заявлених вимог.

Так, у ході судового розгляду справи № 2а-8608/09 Вищим адміністративним судом України встановлено, що порушення сторонами договору законодавства про податки не є підставою для визнання його недійсним. Якщо податковим органом не подано доказів спрямованості укладеної угоди на вчинення порушення податкового законодавства, несплата податків (обовязкових платежів) не є підставою для визнання угоди недійсною.

Окрім того судом вказується, що товар, який став предметом купівлі-продажу за оспорюваною угодою, не виключено із цивільного обігу, немає й інших законодавчих обмежень стосовно його виготовлення та купівлі-продажу.

Також, суд касаційної інстанції встановив відсутність наявності в діях хоча б однієї зі сторін оспорюваної угоди умислу на її укладання з метою, завідомо суперечною інтересам держави та суспільства, а отже і відсутність підстав для застосування визначених в статті 215 та 216 Цивільного кодексу України правових наслідків, повязаних із стягненням вартості виконаного.

За наведених обставин Вищий адміністративний суд України дійшов висновку про те, що податковий орган неправомірно визначив нікчемність спірної угоди, оскільки не вбачається, в чому ж полягала мета, яка завідомо суперечить інтересам держави та суспільства, а також не доведено, що метою укладання спірної угоди було настання протиправних наслідків.

Станом на день розгляду даної адміністративної справи ухвала Вищого адміністративного суду від 29.11.2011 набрала законної сили, у відповідності до частини пятої статті 254 Кодексу адміністративного судочинства України.

В силу приписів частини першої статті 72 та частини другої статі 255 Кодексу адміністративного судочинства України, обставини, встановлені судовим рішенням в адміністративній, цивільній або господарській справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

А відтак, враховуючи приписи статті 124 Конституції України та статті 14, частини першої статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України, ухвала Вищого адміністративного суду від 29.11.2011 є обовязковою до виконання для осіб, які беруть участь у справі, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України.

Таким чином, висновки відповідача щодо нікчемності укладеного між ПП «Літл»та ПП«Ольвія-Кан»правочину є помилковими та такими, що не доказуються при розгляді даної справи.

З метою всебічного і повного зясування всіх фактичних обставин, на яких ґрунтується позов, обєктивної оцінки доказів, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом було витребувано інформацію стосовно результатів розгляду кримінальної справи № 47-1161, порушеної відносно директора ПП «Літл»ОСОБА_6 за ознаками злочину, передбаченого частиною 3 статті 212 Кримінального кодексу України.

Як вбачається з постанови старшого слідчого СВ ПМ Києво-Святошинського району Київської області від 30.12.2012, кримінальну справу № 47-1161, порушену відносно директора ПП «Літл»ОСОБА_6 за фактом ухилення від сплати податків у червні 2008 року у сумі 15488994, 00 грн. та у липні 2008 року у сумі 12877405, 00 грн., за ознаками злочину, передбаченого частиною 3 статті 212 Кримінального кодексу України та за фактом службового підроблення, за ознаками злочину, передбаченого частиною 2 статті 366 Кримінального кодексу України - закрито за недоведеністю участі обвинуваченого у вчиненні злочину, на підставі пункту 2 статті 213 Кримінально-процесуального кодексу України (а.с.140-142 Том І).

Підставою для закриття кримінальної справи стало те, що у ході проведення досудового слідства порушення ОСОБА_6 норм чинного законодавства не знайшло свого підтвердження.

Зокрема, у постанові про закриття кримінальної справи від 30.12.2012 вказується, що ОСОБА_4 дійсно являється директором ПП «Ольвія Кан»та здійснював господарську діяльність вказаного підприємства; підписи від імені ОСОБА_4 в документах на поставку нафтопродуктів ПП «Ольвія Кан»на адресу ПП «Літл»- виконані ОСОБА_4

Таким чином, належними та допустимими доказами відповідач, як субєкт владних повноважень, на якого покладено обовязок щодо доказування правомірності прийнятого ним рішення, не довів обґрунтованість висновків акту перевірки.

На підтвердження своєї позиції відповідачем не надано, як того вимагають положення чинного законодавства України, доказів, які б свідчили про те, що документи, виписані на виконання договору, були сфальсифікованими, як і не надано відомостей про звернення до правоохоронних органів у звязку з виявленими порушеннями складання завідомо неправдивих документів звітності. Такими доказами може бути, зокрема, обвинувальний вирок відносно засновника чи інших осіб за вчинення злочину, передбаченого статтями 205, 212 Кримінального кодексу України.

З огляду на зазначене та враховуючи встановлені у ході розгляду судової справи обставин, суд приходить до висновку, що правочин, укладений позивачем з ПП «Ольвія-Кан»відповідає нормам чинного законодавства України.

Щодо неправомірного включення позивачем до податкового кредиту суми податку на додану вартість у розмірі 28366049, 00 грн., суд зазначає таке.

На момент виникнення спірних правовідносин законом, що визначає платників податку на додану вартість, обєкти, базу та ставки оподаткування, перелік неоподатковуваних та звільнених від оподаткування операцій, особливості оподаткування експортних та імпортних операцій, поняття податкової накладної, порядок обліку, звітування та внесення податку до бюджету, був Закон України «Про податок на додану вартість».

Згідно пункту 1.7 статті 1 Закону України «Про податок на додану вартість», податковий кредит - це сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобовязання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом.

Відповідно підпункту 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість», податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8-1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у звязку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.

З аналізу вказаної правової норми та обставин справи суд дійшов висновку, що достатніми підставами для включення позивачем до складу податкового кредиту відповідних сум податку на додану вартість є: придбання ним товарів та послуг; використання зазначених товарів та послуг у межах господарської діяльності; сплата чи нарахування сум податку на додану вартість у звязку з таким придбанням, з врахуванням рівня звичайних цін.

Як вбачається з акту перевірки, згідно поданої ПП «Літл»податкової декларації з ПДВ за червень 2008 року (вх. від 16.07.2008 №52341) у додатку 5 "Розшифровки податкових зобов'язань та податкового кредиту в розрізі контрагентів" відображено, що до податкового кредиту ПП «Літл»віднесено по взаємовідносинах з ПП «Ольвія-Кан»(код за ЄДРПОУ 35583142) суму у розмірі 15488994,02 грн. Згідно поданої ПП «Літл» податкової декларації з ПДВ за липень 2008 року (вх. від 18.08.2008р. №65309) у додатку 5 "Розшифровки податкових зобов'язань та податкового кредиту в розрізі контрагентів" відображено, що до податкового кредиту ПП «Літл»віднесено по взаємовідносинах з ПП «Ольвія-Кан»(код за ЄДРПОУ 35583142) суму у розмірі 12877054,23 грн.

Підставою для нарахування податкового кредиту, відповідно до підпункту 7.2.6 пункту 7.2 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість», є податкова накладна, яка видається платником податку, який поставляє товари (послуги) на вимогу їх отримувача.

За приписом підпункту 7.5.1 пункту 7.5 статті Закону України «Про податок на додану вартість», датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій: або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків; або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Закон України «Про податок на додану вартість»передбачає виключний випадок невключення до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у звязку з придбанням товарів (послуг), а саме непідтвердження таких сум податковими накладними чи митними деклараціями (підпункт 7.4.5 пункту 7.4 статті 7).

Згідно підпункту 7.2.1 пункту 7.2 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість», платник податку зобовязаний надати покупцю податкову накладну, що має містити зазначені окремими рядками: а) порядковий номер податкової накладної; б) дату виписування податкової накладної; в) назву юридичної особи або прізвище, імя та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість; г) податковий номер платника податку (продавця та покупця); д) місце розташування юридичної особи або місце податкової адреси фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість; е) опис (номенклатуру) товарів (робіт, послуг) та їх кількість (обсяг, обєм); є) повну назву отримувача; ж) ціну продажу без врахування податку; з) ставку податку та відповідну суму податку у цифровому значенні; и) загальну суму коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку.

Згідно вимог підпункту 7.2.4 пункту 7.2 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість», право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку у порядку, передбаченому статтею 9 цього Закону.

У ході судового розгляду справи позивачем надано податкові накладні, виписані ТОВ «Ольвія-Кан»на адресу позивача у червні 2008 року на суму 92933965, 95 грн. (в т.ч. ПДВ 15488994, 02 грн.), та у липні 2008 року на суму 77262325, 52 грн. (в т.ч. ПДВ 12877054, 23 грн.) (а.с.143-145 Том І, а.с.92-166 Том ІІ), що містять усі дані стосовно змісту операцій з надання послуг, вимоги щодо яких встановлені приписами підпункту 7.2.1 пункту 7.2 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість».

Судом приймаються до уваги вказані вище податкові накладні з тих підстав, що фактично позивач був позбавлений права на участь у проведенні перевірки податковим органом, оскільки, як встановлено судом, наказ та направлення на перевірку не було вручено належному представнику ПП «Літл», що на думку суду є поважними причинами, з яких такі документи не могли бути надані відповідачу саме у ході проведення перевірки.

Доказів того, що на момент складання податкових накладних контрагент позивача не був зареєстрований як платник податку на додану вартість у встановленому законодавством порядку, а тому не мав права видавати податкові накладні на кожну повну або часткову поставку товарів (робіт, послуг) суду не надано.

В свою чергу податкові накладні, на підставі яких позивач формував податковий кредит, та копії яких знаходяться в матеріалах справи, відповідають вимогам, встановленим підпунктом 7.2.1 пункту 7.2 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість».

Відтак, у разі, якщо на час здійснення господарських операцій, за якими податковий орган не визнає обґрунтованим віднесення позивачем до податкового кредиту сум податку на додану вартість, постачальники були включені до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, а також мали свідоцтво про реєстрацію платника податку на додану вартість, покупець не може нести відповідальність ні за несплату податків продавцями, ні за можливу недостовірність відомостей про них, наведених у зазначеному реєстрі, за умови необізнаності щодо неї.

При цьому слід ураховувати вимоги статті 18 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців», згідно якої відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, були внесені до нього, вважаються достовірними і можуть бути використані у спорі з третьою особою, доки до них не внесено відповідних змін. Якщо відомості, які підлягають внесенню до цього реєстру, є недостовірними і були внесені до нього, то третя особа може посилатися на них у спорі як на достовірні, за винятком випадків, коли вона знала або могла знати про те, що такі відомості є недостовірними.

Витяг з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців підтверджує, що ТОВ «Ольвія-Кан»станом на час укладання спірного правочину було зареєстровано в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців (а.с.187-188 Том ІІ).

З огляду на зазначені норми законодавства та враховуючи обставини справи, суд дійшов висновку, що позивачем правомірно сформовано податковий кредит з податку на додану вартість за період червень-липень 2008 року.

Окремо суд зауважує, що для віднесення відповідних сум податків, сплачених в ціні товару до податкового кредиту та подальшого відшкодування ПДВ з бюджету, в розумінні податкового законодавства, не передбачається обовязкова умова про сплату цих сум до бюджету контрагентами. Якщо контрагент не виконав своїх зобов'язань по належному формуванню первинних документів для підтвердження податкового кредиту або зобовязання з ПДВ, то це може тягнути відповідальність та негативні наслідки саме щодо цієї особи. Зазначена обставина не є підставою для зменшення суми від'ємного значення з податку на додану вартість.

Також, суд звертає увагу на ту обставину, що нормами чинного законодавства на сторону цивільно-правової угоди, яка є платником податків, не покладено обовязку з перевірки відповідності законодавству правил ведення іншим учасником правовідносин господарської діяльності та дотримання ним вимог податкового законодавства.

Незважаючи на це, відповідачем право позивача на формування податкового кредиту поставлено в залежність від добросовісності осіб постачальника. Невиконання такими особами свого зобовязання по сплаті податку до бюджету, тягне негативні наслідки саме для цих осіб. На переконання суду, своїми рішеннями відповідач встановив для позивача додаткові обмеження, що не відповідає повноваженням відповідача, передбаченим Податковим кодексом України.

Даний висновок також узгоджується із практикою Європейського Суду з прав людини. Так, у справі “БУЛВЕС” АД проти Болгарії” (заява № 3991/03) Європейський Суд з прав людини у своєму рішенні від 22 січня 2009 року зазначив, що «платник податку не повинен нести наслідків невиконання постачальником його зобовязань зі сплати податку і в результаті сплачувати ПДВ другий раз, а також сплачувати пеню. На думку Суду, такі вимоги стали надмірним тягарем для платника податку, що порушило справедливий баланс, який повинен підтримуватися між вимогами суспільного інтересу та вимогами захисту права власності».

Водночас, судом враховано при розв'язанні відповідних спорів принцип офіційного з'ясування обставин справи, передбачений частинами четвертою та п'ятою статті 11 Кодексу адміністративного судочинства України. Відповідно до вказаної норми суд вживає передбачені законом заходи, необхідні для з'ясування всіх обставин у справі, у тому числі щодо виявлення та витребування доказів з власної ініціативи. Судом було запропоновано особам, які беруть участь у справі, подати докази або з власної ініціативи витребувати докази, яких, на думку суду, не вистачає.

Задля вжиття належних заходів із метою встановлення обставин реальності здійснення спірної господарської операції суд витребовував у податкового органу докази, які можуть підтвердити доводи податкового органу щодо наявності порушень з боку платника податків.

При розгляді даної справи відповідачем не наведено жодних доводів та не подано будь-яких належних доказів, які б могли свідчити про недобросовісність позивача як платника податків або про наявність обставин, що виключають обґрунтованість заявленої позивачем податкової вигоди; факт здійснення господарських операцій, за наслідками виконання яких у позивача виникло відємне значення податку, податковим органом не заперечувався; доказів того, що безпосередній контрагент позивача був виключений з реєстру платників податку на додану вартість, а його свідоцтво платника податку на додану вартість було анульовано у встановленому чинним законодавством порядку суду не надано.

Таким чином, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, суд дійшов висновку про те, що податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Києво-Святошинському районі Київської області від 22.01.2009 № 0000032301/0, за яким позивачу донараховано податкові зобовязання по податку на додану вартість у розмірі 42549073, 50 грн. (за основним платежем 28366049, 00 грн. та штрафними (фінансовими) санкціями 14183024, 50 грн.), прийнято безпідставно та підлягає скасуванню.

Частиною 1 статті 11 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Частиною 1 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України зазначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, коли судом здійснюється розгляд справ про протиправність рішень, дій чи бездіяльності субєкта владних повноважень, у яких обовязок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

На виконання цих вимог відповідач, як суб'єкт владних повноважень, не надав суду жодних доказів, які спростовували б твердження позивача, а відтак, не довів правомірності своїх рішень.

Податковим органом не доведено, що господарські операції з поставки товарів є фіктивними або безтоварними, не доведено недобросовісності позивача, а отже висновки податкового органу ґрунтуються на припущеннях, які не підтверджені належними доказами і не мають фактичного та правового обґрунтування.

З огляду на зазначене, суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог та вважає їх такими, що підлягають задоволенню у повному обсязі.

Відповідно до статті 94 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є субєктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України (або відповідного місцевого бюджету, якщо іншою стороною був орган місцевого самоврядування, його посадова чи службова особа). Жодних заяв з приводу відшкодування судових витрат позивачем суду не заявлено, у звязку з чим судові витрати розподілу не підлягають.

Керуючись статтями 11, 14, 69, 70, 71, 72, 157-163, 167, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

п о с т а н о в и в:

1. Адміністративний позов задовольнити повністю.

2. Визнати неправомірними дії Державної податкової інспекції у Києво-Святошинському районі Київської області щодо проведення позапланової виїзної перевірки приватного підприємства «Літл».

3. Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Києво-Святошинському районі Київської області від 22.01.2009 № 0000032301/0, за яким позивачу донараховано податкові зобовязання по податку на додану вартість у розмірі 42549073, 50 грн. (за основним платежем 28366049, 00 грн. та штрафними (фінансовими) санкціями 14183024, 50 грн.).

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо скаргу не було подано в установлені строки. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішення за наслідками апеляційного провадження.

Апеляційна скарга на постанову суду подається до Київського апеляційного адміністративного суду через Київський окружний адміністративний суд протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Суддя Колеснікова І.С.

Дата виготовлення і підписання повного тексту постанови - 28 лютого 2012 р..