Рішення № 21878550, 22.02.2012, Господарський суд м. Севастополя

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА СЕВАСТОПОЛЯ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 лютого 2012 року справа № 5020-15/2012

Господарський суд міста Севастополя у складі судді Єфременко О.О., розглянувши матеріали справи

за позовом Приватного підприємства «Артистичний клуб «Бункер»

(вул. Батумська, 36, кв. 37, м. Севастополь, 99011)

до Фонду комунального майна Севастопольської міської Ради

(вул. Луначарського, 5, м. Севастополь, 99011)

про визнання угоди дійсною та про примусове припинення зобовязань шляхом зарахування зустрічних однорідних вимог, визнання наказів такими, що не підлягають виконанню,

за участю представників:

позивача ОСОБА_1, довіреність №14 від 20.09.2011;

відповідача ОСОБА_2, довіреність б/н від 06.01.2012;

СУТЬ СПОРУ:

Приватне підприємство «Артистичний клуб «Бункер»звернулося до суду з позовною заявою до Фонду комунального майна Севастопольської міської Ради про визнання угоди дійсною та про примусове припинення зобовязань шляхом зарахування зустрічних однорідних вимог, визнання наказів такими, що не підлягають виконанню.

Позовні вимоги, з посиланням на статті 202, 203, 601 Цивільного кодексу України, обґрунтовані тим, що відповідач відмовляється прийняти припинення зобовязань шляхом зарахування зустрічних однорідних вимог та підписати акт звірки взаємних розрахунків.

Ухвалою від 05.01.2012 позовна заява прийнята до розгляду та порушено провадження у справі.

В судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримав, просить їх задовольнити, а також надав письмове клопотання про вихід суду за межі позовних вимог в порядку статті 83 Господарського процесуального кодексу України з метою захисту прав та законних інтересів Приватного підприємства «Артистичний клуб «Бункер».

Представник відповідача надав письмовий відзив на позов, просить в задоволенні позову в частині визнання угоди дійсною та примусового припинення зобовязань шляхом зарахування зустрічних однорідних вимог відмовити з тих підстав, що обраний позивачем спосіб захисту права не відповідає належному способу захисту права, передбаченому законом, в частині позовних вимог щодо визнання наказів такими, що не підлягають виконанню, просить провадження припинити, оскільки дані вимоги підлягають розгляду в порядку статті 117 Господарського процесуального кодексу України, а не в порядку позовного провадження.

Ухвалою від 22.02.2012 суд припинив провадження у справі №5020-15/2012 в частині визнання наказів господарського суду міста Севастополя від 30.11.2010 по справі №5020-4/162 про стягнення з Приватного підприємства «Артистичний клуб «Бункер»на користь Фонду комунального майна Севастопольської міської Ради 20575,09 грн., а також витрат по сплаті державного мита в розмірі 371,06 грн. та витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу в розмірі 236,00 грн., такими, що не підлягають виконанню, на підставі пункту 1 частини першої статті 80 Господарського процесуального кодексу України.

Представникам сторін в судовому засіданні роз'яснені їх процесуальні права і обов'язки, передбачені статтями 20, 22 Господарського процесуального кодексу України.

Розгляд справи відкладався за правилами статті 77 Господарського процесуального кодексу України.

Судом по справі оголошувалась перерва в порядку частини третьої статті 77 Господарського процесуального кодексу України з 06.02.2012 до 22.02.2012.

Заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши надані докази, перевіривши матеріали справи, суд

ВСТАНОВИВ:

Рішенням господарського суду міста Севастополя від 08.11.2010 у справі №5020-4/162 за позовом Фонду комунального майна Севастопольської міської Ради до Приватного підприємства «Артистичний клуб «Бункер»про стягнення 28606,01 грн. та спонукання виконати певні дії, за зустрічним позовом Приватного підприємства «Артистичний клуб «Бункер»до Фонду комунального майна Севастопольської міської Ради про стягнення 45480,00 грн. та спонукання виконати певні дії, первісний позов задоволено частково, стягнуто з Приватного підприємства «Артистичний клуб «Бункер»на користь Фонду комунального майна Севастопольської міської Ради 20575,09 грн., а також витрати по сплаті державного мита в розмірі 371,06 грн. та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу в розмірі 236,00 грн., зобовязано Приватне підприємство «Артистичний клуб «Бункер»звільнити вбудовані нежитлові приміщення бомбосховища, загальною площею 223,13 кв.м, розташовані за адресою: м. Севастополь, вул. Марата, і передати їх Фонду комунального майна Севастопольської міської Ради за актом прийому-передачі; зустрічний позов задоволено повністю, стягнуто з Фонду комунального майна Севастопольської міської Ради на користь Приватного підприємства «Артистичний клуб «Бункер»вартість поліпшень орендованого майна, які не можуть бути відокремлені, в сумі 45480,00 грн., також витрати по сплаті державного мита в розмірі 454,80 грн. та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу в розмірі 236,00 грн.

30.11.2010 судом по справі в порядку статті 116 Господарського процесуального кодексу України були видані відповідні накази.

27.12.2010 державним виконавцем Відділу державної виконавчої служби Ленінського районного управління юстиції у місті Севастополі винесені постанови про відкриття виконавчого провадження по виконанню наказу, виданого 30.11.2010 у справі №5020-4/162 щодо стягнення з Приватного підприємства «Артистичний клуб «Бункер» на користь Фонду комунального майна Севастопольської міської Ради суми у розмірі 20575,09 грн.

Постановою Севастопольського апеляційного господарського суду від 27.07.2011 рішення господарського суду міста Севастополя від 08.11.2010 залишено без змін.

03.10.2011 з Фонду комунального майна Севастопольської міської Ради на виконання рішення господарського суду міста Севастополя у справі №5020-4/162 було стягнуто на користь Приватного підприємства «Артистичний клуб «Бункер»690,00 грн. (арк.с. 42).

Постановою Вищого господарського суду України від 26.10.2011 рішення господарського суду міста Севастополя від 08.11.2010 та постанова Севастопольського апеляційного господарського суду від 27.07.2011 залишені без змін.

Позивач надіслав на адресу відповідача заяву з пропозицією зарахувати зустрічні однорідні фінансові вимоги в розмірі 21182,15 грн. та оформити акт звірки взаємних розрахунків станом на 01.11.2011.

01.12.2011 відповідач листом за вих. №01-15/4-96 відмовився від підписання акту звірки, що і стало причиною звернення позивача до суду з даним позовом.

14.12.2011 державним виконавцем Відділу державної виконавчої служби Ленінського районного управління юстиції у місті Севастополі винесено постанову про повернення виконавчого документа від 30.11.2010 у справі №5020-4/162 щодо стягнення з Приватного підприємства «Артистичний клуб «Бункер»на користь Фонду комунального майна Севастопольської міської Ради суми у розмірі 20575,09 грн. стягувачеві, на підставі пункту 5 частини першої статті 47 Закону України «Про виконавче провадження», у звязку з тим, що на рахунках боржника відсутні грошові кошти та неможливо зясувати його місцезнаходження.

В ході судового розгляду справи, 19.01.2012, Фонд комунального майна Севастопольської міської Ради надіслав на адресу Відділу державної виконавчої служби Ленінського районного управління юстиції у місті Севастополі заяву за вих. №01/05-01/35-юр про примусове виконання виконавчого документу у справі №5020-4/162 щодо стягнення з Приватного підприємства «Артистичний клуб «Бункер»на користь Фонду комунального майна Севастопольської міської Ради суми у розмірі 20575,09 грн.

Станом на день розгляду справи в суді, рішення господарського суду міста Севастополя від 08.11.2010 повністю сторонами не виконано.

Відповідно до статті 43 Господарського процесуального кодексу України суд, провівши оцінку доказів по справі, вважає позовні вимоги такими, що підлягають частковому задоволенню, виходячи з наступного.

Згідно з положеннями статті 202 Цивільного кодексу України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори).

Одностороннім правочином є дія однієї сторони, яка може бути представлена однією або кількома особами.

До правовідносин, які виникли з односторонніх правочинів, застосовуються загальні положення про зобов'язання та про договори, якщо це не суперечить актам цивільного законодавства або суті одностороннього правочину.

Положеннями статті 203 Цивільного кодексу України встановлено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Відповідно до статті 601 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється зарахуванням зустрічних однорідних вимог, строк виконання яких настав, а також вимог, строк виконання яких не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги.

Зарахування зустрічних вимог може здійснюватися за заявою однієї із сторін.

Отже, припинення зобовязання зарахуванням зустрічної вимоги це одностороння угода, яка оформлюється заявою однієї з сторін. Якщо друга сторона не погоджується з проведеним зарахуванням, спір підлягає вирішенню по суті, з урахуванням усіх матеріалів та обставин справи.

Аналогічний висновок міститься у постанові Вищого господарського суду України від 19.01.2012 по справі № 33/138.

Згідно з частиною другою статті 124 Конституції України юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі. Виходячи з конституційних положень, законодавцем встановлено у статті 12 Господарського процесуального кодексу України, що господарським судам підвідомчі справи у спорах, що виникають не лише при укладанні, зміні, розірванні і виконанні господарських договорів, а й з інших підстав, зазначених у законодавстві. Тобто, диспозитивна норма статті 12 Господарського процесуального кодексу України конкретизує конституційну норму в розрізі господарського судочинства, та водночас кореспондується з приписами статті 16 Цивільного кодексу України та статті 20 Господарського кодексу України, згідно з якими одним із способів захисту цивільних прав є припинення господарських правовідносин.

Таким чином, за правовою природою припинення зобовязання зарахуванням зустрічної вимоги це одностороння угода, яка оформляється заявою однієї із сторін, і якщо інша сторона не погоджується з проведенням такого зарахування, вона вправі на підставі статті 16 Цивільного кодексу України та статті 20 Господарського кодексу України звернутися за захистом своїх охоронюваних законом прав до господарського суду.

Статтею 602 Цивільного кодексу України визначено, що не допускається зарахування зустрічних вимог:

1) про відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю;

2) про стягнення аліментів;

3) щодо довічного утримання (догляду);

4) у разі спливу позовної давності;

5) в інших випадках, встановлених договором або законом.

Відтак, випадки недопустимості зарахування зустрічних вимог, передбачених статтею 602 Цивільного кодексу України, за обставин даної справи, відсутні.

Отже, суд дійшов висновку, що вимоги щодо припинення зобовязань шляхом зарахування однорідних зустрічних вимог випливають з виконання одного і того ж рішення господарського суду міста Севастополя від 08.11.2010 по справі №5020-4/162 та виникли на підставі договору оренди № 313-05 від 19.09.2005, укладеному між Приватним підприємством «Артистичний клуб «Бункер»та Фондом комунального майна Севастопольської міської Ради.

Крім того, слід зазначити, що на однорідність вимог не впливають підстави виконання зобовязання, а має значення лише природа зобовязання, В даному випадку зобовязання обох сторін є грошовими, тобто однорідними, та зустрічними.

Відповідно до положень статті 1 Закону України «Про виконавче провадження»регулювання правовідносин у сфері виконавчого провадження не обмежується лише цим законом, а здійснюється на підставах, у спосіб та в межах повноважень, визначених цим законом, іншими нормативно-правовими актами, виданими відповідно до цього закону та інших законів.

Добровільне виконання рішення суду може здійснюватись у будь-який, передбачений чинним законодавством спосіб, або у спосіб, що не суперечить вимогам чинного законодавства.

Таким чином, враховуючи вищевикладене, судом встановлено наявність умов, визначених статтею 601 Цивільного кодексу України, та відсутність обставин, передбачених статтею 602 Цивільного кодексу України, за яких зарахування зустрічних однорідних вимог не допускається, а тому односторонній правочин щодо припинення зобовязань шляхом зарахування однорідних зустрічних вимог, вчинений Приватним підприємством «Артистичний клуб «Бункер»за заявою про зарахування зустрічних однорідних вимог, є таким, що відповідає вимогам закону.

Згідно з положеннями статті 83 Господарського процесуального кодексу України господарський суд, приймаючи рішення, має право виходити за межі позовних вимог, якщо це необхідно для захисту прав і законних інтересів позивачів або третіх осіб з самостійними вимогами на предмет спору і про це є клопотання заінтересованої сторони.

На підставі викладеного, враховуючи те, що представник позивача в судовому засіданні надав письмове клопотання про вихід суду за межі позовних вимог в порядку статті 83 Господарського процесуального кодексу України, суд дійшов висновку, що порушене право позивача підлягає захисту шляхом визнання дійсним одностороннього правочину щодо припинення зобовязань шляхом зарахування однорідних зустрічних вимог, вчинений Приватним підприємством «Артистичний клуб «Бункер», за заявою про зарахування зустрічних однорідних вимог при виконанні рішення господарського суду міста Севастополя від 08.11.2010 по справі №5020-4/162.

Що стосується вимоги про зобовязання відповідача оформити акт звірки взаємних розрахунків, суд вважає зазначену вимогу такою, що задоволенню не підлягає, з огляду на наступне.

Відповідно до положень статті 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

У переліку засобів захисту цивільних прав та інтересів судом, визначеному статтею 16 Цивільного кодексу України, відсутній такий спосіб захисту права як зобовязання оформити акт звірки взаємних розрахунків.

Отже, суд вважає, що позивачем в частині позовних вимог обраний спосіб захисту права, якій не відповідає належному способу захисту права, передбаченому законом, а тому позовні вимоги в частині зобовязання відповідача оформити акт звірки взаємних розрахунків, задоволенню не підлягають.

Позивачем при поданні позовної заяви був сплачений судовий збір в розмірі 1005,00 грн., щ підтверджується квитанцією № 655.496.1 від 21.12.2011.

Відповідно до положень частини другої статті 4 Закону України «Про судовий збір»за подання до господарського суду позовної заяви немайнового характеру встановлено ставку судового збору 1 розмір мінімальної заробітної плати.

Положеннями статті 7 Закону України «Про судовий збір»передбачено, що сплачена сума судового збору повертається за ухвалою суду, зокрема, в разі внесення судового збору в більшому розмірі, ніж встановлено законом. Судовий збір повертається в розмірі переплаченої суми.

Згідно з пунктом 4 Інформаційного листа Вищого господарського суду України №01-06/1625/2011 від 21.11.2011 «Про деякі питання практики застосування Закону України «Про судовий збір»сплачена сума судового збору повертається у передбачених частиною першою статті 7 Закону України «Про судовий збір»випадках за ухвалою суду. Зазначене питання має вирішуватися господарським судом за результатами розгляду відповідних матеріалів, у тому числі й за відсутності заяви (клопотання) сторони чи іншого учасника судового процесу про повернення сплаченої суми судового збору. Зміст повязаної з цим ухвали може бути наведено в резолютивній частині судового рішення, прийнятого по суті справи.

Судовий збір в розмірі 941,00 грн. підлягає стягненню з відповідача відповідно до статті 49 Господарського процесуального кодексу України.

Керуючись статтями 43, 49, 82-85, 115, 116 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Визнати дійсним односторонній правочин щодо припинення зобовязань шляхом зарахування однорідних зустрічних вимог, вчинений Приватним підприємством «Артистичний клуб «Бункер» (вул. Батумська, 36, кв. 37, м. Севастополь, 99011, код ЄДРПОУ 33117526, р/р 2600700018171 в ПАТ «Державний експортно-імпортний банк України»в м.Севастополі, МФО 384986) за заявою про зарахування зустрічних однорідних вимог при виконанні рішення господарського суду міста Севастополя від 08.11.2010 по справі №5020-4/162.

3. Стягнути з Фонду комунального майна Севастопольської міської Ради (вул. Луначарського, 5, м. Севастополь, 99011, код ЄДРПОУ 25750044, відомості про наявні розрахункові рахунки в матеріалах справи відсутні) на користь Приватного підприємства «Артистичний клуб «Бункер» (вул. Батумська, 36, кв. 37, м. Севастополь, 99011, код ЄДРПОУ 33117526, р/р 2600700018171 в ПАТ «Державний експортно-імпортний банк України»в м.Севастополі, МФО 384986) судовий збір в розмірі 941,00 грн.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

4. В решті позовних вимог відмовити.

5. Повернути із Державного бюджету міста Севастополя (р/р №31210206700001 в ГУ ДКСУ у м.Севастополі, одержувач: Державний бюджет м.Севастополя, код ЄДРПОУ 38022717, код бюджетної класифікації: 22030001, МФО 824509) суму переплаченого судового збору у розмірі 64,00 грн. за квитанцією № 655.496.1 від 21.12.2011 (оригінал квитанції знаходиться в матеріалах справи).

Суддя О.О.Єфременко

Рішення оформлено відповідно до вимог ст. 84 Господарського

процесуального кодексу України і підписано 24.02.2012