Ухвала суду № 218690, 21.09.2006, Апеляційний суд Донецької області (м. Бахмут)

Справа 22-7553 Головуючий в 1 інстанції Попов В.В.

Категорія 21 Доповідач Біляєва О.М.

У X В А Л А ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 вересня 2006 року Апеляційний суд Донецької області в складі:

головуючого Висоцької B.C.,

суддів Біляєвої О.М., Зінов"євої А.Г.,

при секретарі Таранець В.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Донецьку цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до державного підприємства „Шахта ім.. Ю.О.Гагаріна" про стягнення моральної шкоди, завданої ушкодженням здоров'я при виконанні трудових обов'язків,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернувся до Апеляційного суду Донецької області з апеляційною скаргою на рішення Микитівського районного суду м. Горлівки від 05 червня 2006 року, яким в задоволені даного позову відмовлено в зв'язку з пропуском строку звернення до

суду.

В апеляційній скарзі позивач просить скасувати рішення та ухвалити нове, яким стягнути з ДП „Шахта ім. Ю.О.Гагаріна" моральну шкоду в розмірі 30000 гр., посилаючись на порушення судом норм матеріального права, неповне з'ясування обставин справи.

В обґрунтування скарги позивач посилався на те, що суд, встановивши факт наявності моральної шкоди, неправильно застосував до спірних правовідносин ст.233 КЗпП України, оскільки порядок відшкодування моральної шкоди регулюється цивільним законодавством, яким передбачено, що строк позовної давності на вимоги, пов'язані з відшкодуванням шкоди, спричиненої каліцтвом на виробництві, не розповсюджується. Крім цього, про право на відшкодування моральної шкоди йому стало відомо в травні 2006 року, з цього часу він має право на звернення до суду.

В судовому засіданні апеляційної інстанції позивач підтримав доводи апеляційної скарги, просив її задовольнити.

Представник шахти просив відхилити апеляційну скаргу, рішення суду залишити без змін як таке, що ухвалене з дотриманням норм матеріального та процесуального права.

Суд першої інстанції встановив, що вперше ступень стійкої втрати професійної працездатності 40% позивачеві був встановлений висновком МСЕК від 27 березня 1996 року. Право потерпілого на відшкодування моральної шкоди виникло з цього часу; спірні правовідносини регулювалися трудовим законодавством. Позивач без поважних причин пропустив строк звернення до суду, встановлений ст.233 КЗпП України, тому його позовні вимоги не підлягають задоволенню.

Апеляційний суд, заслухавши суддю-доповідача, пояснення сторін, дослідивши матеріали справи, приходить до висновку, що апеляційну скаргу слід відхилити, а рішення суду першої інстанції залишити без змін з наступних підстав.

Суд першої інстанції правильно встановив, що позивач ОСОБА_1 є особою, право якого на отримання відшкодування шкоди внаслідок ушкодження здоров'я, що призвело до стійкої втрати професійної працездатності, було встановлено згідно із Правилами відшкодування власником підприємства, установи і організації або уповноваженим ним органом шкоди, заподіяної працівникові ушкодженням здоров'я, пов'язаним з виконанням ним трудових обов'язків від 23.06.1993 року з наступними змінами.

Вказаними Правилами..., ст.173-1 КЗпП України та ст.12 Закону України „Про охорону працю" в редакції від 14.10.1992 року було закріплено право потерпілого на відшкодування моральної шкоди, завданої ушкодженням здоров'я при виконанні трудових обов'язків. Відповідним за таку шкоду визнається власник підприємства або уповноважений ним орган.

Питання про відшкодування моральної шкоди в зв'язку з ушкодженням здоров'я до 01.04.2001 року вирішувалися в порядку, встановленому для розгляду трудових спорів.

Таким чином, суд обгрунтовано виходив з положень ст.233 КЗпП України, якою передбачено, що за вирішенням трудових спорів працівник може звернутися до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права.

Судом встановлено, що виникнення права позивача на відшкодування моральної шкоди пов'язано з встановленням ступеня стійкої втрати професійної працездатності 27 березня 1996 року.

Оскільки позивачем не надано доказів поважності пропуску строку звернення до суду більш як десять років, а причини, на які посилається позивач, не є поважними, суд першої інстанції обґрунтовано відмовив в задоволенні позову саме з цих підстав.

Доводи апеляційної скарги про те, що на вимоги про відшкодування шкоди не розповсюджується строк позовної давності і що до спірних правовідносин не слід застосовувати норми трудового законодавства, не ґрунтуються на законі.

Цивільний Кодекс України в редакції від 16 січня 2003 року, який набрав чинності з 01 січня 2004 року, до спірних правовідносин, які виникли в 1997 році і є трудовими, не застосовується.

Суд першої інстанції повно та всебічно дослідив докази, надані сторонами, дав їм належну правову оцінку. Апеляційний суд вважає, що рішення суду першої інстанції ухвалене з додержанням норм матеріального та процесуального закону, тому згідно ст.308 ЦПК України відхиляє апеляційну скаргу, а рішення залишає без змін.

Доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду.

Керуючись ст.ст.307 ч.1 п.l, 308, 313-315 ЦПК України, апеляційний суд

УХВАЛИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 відхилити.

Рішення Микитівського районного суду м. Горлівки від 05 червня 2006 року залишити без змін.

Стягнути з ОСОБА_1 витрати на інформаційно-технічне забезпечення розгляду цивільної справи 1 гр. 50 коп. (розрахунок 35228011000992, ОКПО 02891428, МФО 824016 в УДК в Донецькій області, одержувач -Апеляційний суд Донецької області).

Ухвала набирає чинності з моменту її проголошення та може бути оскаржена безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом двох місяців з часу набрання законної сили.