Постанова № 21839947, 06.03.2012, Харківський апеляційний господарський суд

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"28" лютого 2012 року Справа № 5023/4286/11

Колегія суддів у складі:

головуючий суддя Істоміна О.А., судді Барбашова С.В., Білецька А.М.

при секретарі Гурдісовій Н.В.

за участю представників сторін:

ДПІ - не зявився

позивача ОСОБА_1 дов. б/н від 21.02.2012 року

відповідача ОСОБА_2 дов. № 85/1023 від 05.12.2011 року

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Харкові (вх. № 126Х/3-10) на рішення господарського суду Харківської області від "06" липня 2011 року по справі №5023/4286/11

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю “СТД-Сталь”, м. Харків

до Публічного акціонерного товариство “Харківський тракторний завод”, ім. С. Орджонікідзе”, м. Харків

про визнання недійсними договорів ,-

ВСТАНОВИЛА:

У червні 2011 року позивач звернувся до господарського суду з позовною заявою, в якій просив суд визнати недійсним договір купівлі-продажу № 11/45-01 від 04.01.2011 року та договір підряду № 11/44-01 від 04.01.11 року.

Рішенням господарського суду Харківської області від 06 липня 2011 року (суддя Задорожна І.М.) в задоволенні позовних вимог відмовлено повністю.

Спеціалізована державна податкова інспекція по роботі з великими платниками податків у м. Харкові з рішенням господарського суду не погодилася та звернулася до Харківського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення господарського суду Харківської області від 06.07.2011 р. та прийняти нове рішення, яким позов Товариства з обмеженою відповідальністю “СДТ-Сталь” задовольнити в повному обсязі.

Перевіривши, в межах вимог, передбачених статтею 101 Господарського процесуального кодексу України, повноту встановлення обставин справи і докази по справі на їх підтвердження та їх юридичну оцінку судом першої інстанції, доводи апеляційної скарги, заслухавши пояснення представників позивача та відповідача, колегія суддів дійшла висновку про залишення апеляційної скарги без задоволення, виходячи з наступного.

Як свідчать матеріали справи та вірно встановлено господарським судом першої інстанції, 04 січня 2011 року між Товариством з обмеженою відповідальності «СТД-Сталь»та Відкритим акціонерним товариством «Харківський тракторний завод ім. С. Орджонікідзе» було укладено договір купівлі продажу лому і відходів чорних металів №11/45-01 (аркуші справи 24-26 том 1) та шість специфікацій до цього договору, які є його невідємними частинами.

Приписами статті 655 Цивільного кодексу України передбачено, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобовязується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобовязується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до умов договору постачальник (відповідач у справі) зобовязується поставити, а покупець (позивач у справі) прийняти і оплатити лом і відходи чорних металів. Номенклатура, кількість, ціна кожного визначена у Специфікаціях до цього договору, яка є його невід'ємною частиною (пункт 1.1 договору).

Пунктом 2.1. договору сторони передбачили, що ціна за лом і відходи чорних металів вказується у специфікації до договору, яка є невід'ємною частиною даного договору. У випадку її зміни, сторони здійснюють переузгодження цін в установленому порядку протоколом узгодження цін.

Розділом 4 цього договору сторони передбачили, що прийомка лому і відходів чорних металів оформлюється прийомо - здаточними актами за формою ф.19. в двох екземплярах. Право власності на продукцію переходить від постачальника до покупця з моменту складення і підписання прийомо - здаточного акту, а також повної попередньої оплати за лом і відходи чорних металів.

На підставі вивчення матеріалів справи, колегією суддів встановлено, що додані копії прийомо здаточних актів, податкові накладні, довіреності на отримання товарно-матеріальних цінностей, якими обумовлено кількість, найменування, асортимент та ціна товару, що скріплені підписами відповідальних осіб позивача та відповідача, які підтверджують факт здійснення купівлі - продажу товару та засвідчують реальність господарських операцій, що відбулись між сторонами правочину.

Як вірно зазначено господарським судом, що поставка товару відбувалася партіями протягомпевного часу, істотні умови щодо асортименту, кількості та вартості товару узгоджувалися сторонами на кожну партію товару у специфікаціях №1-№6.

Далі, як вірно встановлено судом першої інстанції, між Товариством з обмеженою відповідальністю «СТД-Сталь»та Відкритим акціонерним товариством «Харківський тракторний завод ім. С. Орджонікідзе»було укладено договір підряду № 11/44 -01 від 04.01.2011 року (аркуші справи 27-31 том 1).

Відповідно до умов договору підрядник (позивач у справі) зобовязується власними силами та засобами виконати демонтаж та порізку металоконструкцій згідно договору, перегородок, внутрішніх трубопроводів та інших металоконструкцій згідно договору, а замовник (відповідач у справі) зобовязується розрахуватись за виконані роботи (розділ 1 договору).

Статтею 837 Цивільного кодексу України визначено, за договором підряду одна сторона (підрядник) зобов'язується на свій ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони (замовника), а замовник зобов'язується прийняти та оплатити виконану роботу.

У пунктах 3.4, 3.5 договору сторони домовились, що за поставку вагонів від станції Індустріальна до заводу ХТЗ і по території заводу оформляється акт про надання послуг ЗДЦ. Підрядник оплачує за послуги згідно акту прийомки надання послуг на протязі десяти днів після підписання акта. Замовник здійснює оплату по факту виконаних робіт, згідно акту прийомки виконаних робіт по демонтажу металоконструкцій на протязі десяти днів після підписання акту.

Так судом досліджено, що відповідачем були надані позивачу транспортні послуги по переміщенню вагонів позивача, що підтверджується актами наданих послуг від 31.01.2001 року, від 24.02.2011 року, від 22.03.2011 року (аркуші справи 112, 113, 114 том 1).

З наявних у матеріалах справи документів вбачається, що факт розрахунків між сторонами за вищевказаним договором підтверджується банківськими виписками за період з 17.01.2011р. по 28.01.2011р.

Крім того, слід зазначити, що сторонами здійснено зарахування зустрічних однорідних вимог на підставі листів відповідача за № 64/2 від 21.02.2011 року ,№ 64/16 від 23.05.2011 року та № 64/16 від 23.05.2011 року.

За загальними положеннями цивільного законодавства зобовязання виникають з підстав, зазначених у статті 11 Цивільного кодексу України. За приписами частини 2 цієї статті підставами виникнення цивільних прав та обовязків, зокрема, є договори та інші правочини, інші юридичні факти. Підставою виникнення цивільних прав та обовязків є дії осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також дії, що не передбачені актами, але за аналогією породжують цивільні права та обовязки.

Приймаючи оскаржене рішення господарський суд посилався на приписи частини 1 статті 638 Цивільного кодексу України та частини 2, 3 статті 180 Господарського кодексу України, якими передбачено, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також всі істотні умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

В силу приписів статті 173 Господарського кодексу України вбачається, що господарським визнається зобовязання, що виникає між субєктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один субєкт (зобовязана сторона, у тому числі боржник) зобовязаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого субєкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший субєкт (управлена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобовязаної сторони її обовязку.

Пунктом 1 статті 526 Цивільного кодексу України передбачено, що зобовязання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Так, судом апеляційної інстанції досліджено, що виконання вищезазначених договорів підтверджується первинною документацією, а саме, долученими до справи копіями актів прийняття виконаних робіт, копіями прийомоздаточних актів та довіреностей на отримання товарно-матеріальних цінностей, а також податковими накладними.

З цього питання колегія суддів вважає за необхідне вказати наступне.

Статтею 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" встановлено, що первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення. Кожною стороною (підприємством), що брала участь у здійсненні господарської операції, мають бути отримані первинні документи для записів у регістрах бухгалтерського обліку, інформація в яких ідентично засвідчує зміст господарської операції. Первинні документи складаються на бланках типових форм, затверджених Міністерством статистики України, а також на бланках спеціалізованих форм, затверджених міністерствами і відомствами України.

Відповідно до статті 9 цього Закону підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій та повинні бути складені під час здійснення цієї операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.

Пунктом 2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого Наказом Міністерства фінансів України N 88 від 24.05.1995 року передбачено, що первинні документи (на паперових і машинозчитуваних носіях інформації) для надання їм юридичної сили і доказовості повинні мати такі обов'язкові реквізити: назва підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), код форми, дата і місце складання, зміст господарської операції та її вимірники (у натуральному і вартісному виразі), посади, прізвища і підписи осіб, відповідальних за дозвіл та здійснення господарської операції і складання первинного документа.

З урахуванням вказаного, а також відповідних положень Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" обставини щодо передачі товару саме в рамках спірного договору повинні засвідчувати виключно первинні документи, складені в порядку визначеному зазначеним законом.

Дослідивши первинні бухгалтерські документи, якими обумовлені кількість, найменування, асортимент та ціна товару, а також підписами відповідальних осіб позивача та відповідача, місцевий господарський суд дійшов висновку про те, що складені первинні документи відповідають вимогам Закону України “Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні”, Закону України “Про податок на додану вартість” та “Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку” та підтверджують факт виконання господарських операції за вищезазначеною угодою.

Відповідно до частини 1 статті 207 Господарського кодексу України господарське зобовязання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосубєктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Згідно положень статті 4-3 Господарського процесуального кодексу України (принцип змагальності) сторона самостійно обґрунтовує свої вимоги.

Зокрема, цей принцип означає, що сторони у процесуальній формі доводять перед судом свою правоту, за допомогою доказів переконують суд у правильності власної правової позиції. Принцип змагальності є процесуальною гарантією всебічного, повного та об'єктивного з'ясування судом обставин справи, ухвалення законного, обґрунтованого і справедливого рішення у справі.

Згідно зі статтею 43 цього ж кодексу господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Місцевим господарським судом встановлено, що вказані договори були складені згідно з вимогами Цивільного та Господарського кодексів України та підписано обома сторонами.

Наведені в сукупності вищевказані обставини дають підстави колегії суддів погодитись з висновком господарського суду про те, що відсутність нормативного обґрунтування позову і доказів на підтвердження зайнятої позивачем позиції унеможливлює задоволення такого позову.

Оцінюючи обґрунтованість апеляційної скарги Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Харкові, колегія суддів вважає за необхідне зауважити наступне.

В апеляційній скарзі ДПІ міститься вимога про прийняття нового рішення, яким позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «СТД-Сталь»слід задовольнити в повному обсязі.

З акту виїзної документальної перевірки Публічного акціонерного товариства «Харківський тракторний завод ім. С. Орджонікідзе»з питань дотримання вимог податкового законодавства № 1866/23-1/05750295 від 26.07.2011 року вбачається, що податковим органом вищевказані правочини, вчинені з позивачем, кваліфіковані як нікчемні з посиланням на приписи статтей 215 та 228 Цивільного кодексу України, оскільки, на думку ДПІ, ці правочини не спрямовані на реальне настання правових наслідків.

Відповідно до приписів статті 215 Цивільного кодексу України правовою підставою недійсності правочину є факт недодержання однією стороною чи всіма сторонами вимог, встановлених частинами 3, 5, 6 статті 203 Цивільного кодексу України. За ступенем недійсності правочину всі правочини поділяються на абсолютно недійсні з моменту їх вчинення (нікчемні) та відносно недійсні (оспорювані), які можуть бути визнані недійсними, але за певних умов.

Згідно частин 1, 2, 5 статті 203 Цивільного кодексу України зміст правочину не може суперечити діючому законодавству, а також моральним засадам суспільства. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Колегія суддів вважає за необхідне зауважити наступне, що у відповідності до статтей 15, 16 Цивільного кодексу України визнання правочину недійсним є одним із способів захисту цивільного права та інтересу у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Аналогічно стаття 20 Господарського кодексу України передбачає можливість визнання недійсними господарських угод з підстав, передбачених законом з метою захисту прав і законних інтересів суб'єкта господарювання.

Отже, господарський договір може бути визнано недійсним за наявності двох умов: перша це порушення ним прав та/або охоронюваних законом інтересів позивача; друга це наявність передбачених законом підстав для визнання договору недійсним.

В даному випадку зміст договорів не суперечить діючому законодавству, сторони при їх укладенні дійшли згоди стосовно всіх істотних умов договорів, та своїми діями щодо виконання умов договорів підтвердили те, що спірні договори були спрямовані на реальне настання правових наслідків.

Таким чином, вимога ДПІ про те, що господарський суд Харківської області повинен був задовольнити позовну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю «СТД-Сталь»є необґрунтованою.

Між тим, вирішуючи спір, колегія суддів опирається на такі норми законодавства.

Відповідно до приписів статтей 1, 2 Господарського процесуального кодексу України, захист порушеного права, в тому числі такого учасника цивільного обороту, як державний фіскальний орган, відбувається шляхом подання позову або скарги.

Стаття 204 Цивільного кодексу України закріплює принцип презумпції правомірності правочину: правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Відповідно до презумпції правомірності правочину всі укладені між сторонами правочини є чинними, якщо їх недійсність прямо не встановлена законом (нікчемні правочини). В усіх інших випадках недійсність правочину має бути встановлено судом на підставі заяви зацікавленої особи після повного та всебічного розгляду питання про недійсність такого правочину.

Враховуючи відсутність позову ДПІ та рішення суду про визнання спірних правочинів недійсними, колегія суддів позбавлена права кваліфікувати спірні правочини як недійсні і задовольнити вимоги апеляційної скарги.

Окрім того, відповідно до частини 1 статті 91 Господарського процесуального кодексу України сторони у справі, прокурор, треті особи, особи які не брали участь у справі, якщо господарський суд вирішив питання про їх права та обов'язки, мають право подати апеляційну скаргу на рішення місцевого господарського суду.

Зі змісту даної норми вбачається, що судове рішення, оскаржуване не залученою до участі у справі особою, повинно безпосередньо стосуватися прав та обов'язків цієї особи, тобто судом має бути розглянуто й вирішено спір про право у правовідносинах, учасником яких на момент розгляду справи та прийняття рішення господарським судом першої інстанції є скаржник, або міститься судження про права та обов'язки цієї особи у відповідних правовідносинах.

Рішення є таким, що прийняте про права та обов'язки особи, яка не була залучена до участі у справі, якщо в мотивувальній частині рішення містяться висновки суду про права та обов'язки цієї особи, або у резолютивній частині рішення суд прямо вказав про права та обов'язки таких осіб.

В такому випадку рішення порушує не лише матеріальні права осіб, не залучених до участі у справі, а й їх процесуальні права, що витікають із сформульованого в пункті 1 статті 6 Європейської конвенції про захист прав людини і основних свобод положення про право кожного на справедливий судовий розгляд при визначенні його цивільних прав і обов'язків. Будь-який інший правовий зв'язок між скаржником і сторонами спору не може братися до уваги.

Як вбачається із матеріалів справи, резолютивна частина оскаржуваного рішення не містить жодних приписів щодо прав та обов'язків Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Харкові. В мотивувальній частині рішення суд надає відповідну правову оцінку доказам, наданим сторонами, та правовідносинам виключно між даними сторонами Товариством з обмеженою відповідальністю «СТД-Сталь»та Публічним акціонерним товариством “Харківський тракторний завод” ім. С. Орджонікідзе”. При цьому жодних суджень про права і обов'язки ДПІ у відповідних правовідносинах мотивувальна частина оскаржуваного рішення суду також не містить.

Наведені в сукупності вищевказані обставини дають підстави колегії суддів зазначити, що оскаржуване рішення будь-яким чином не обмежує права податкової інстпекції.

Від так, колегія суддів погоджується з висновком місцевого господарського суду про відсутність підстав щодо задоволення позову Товариства з обмеженою відповідальністю «СТД-Сталь»про визнання договорів недійсними, а апеляційну скаргу Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Харкові вважає необґрунтованою та такою, що задоволенню не підлягає, у звязку з чим підстави для скасування оскарженого рішення місцевого господарського суду відсутні.

Інші доводи апеляційної скарги та досліджені в судовому засіданні докази не спростовують наведені висновки колегії суддів, в звязку з чим апеляційна скарга не підлягає задоволенню з підстав, викладених вище, а оскаржуване рішення місцевого господарського суду має бути залишене без змін.

На підставі викладеного, керуючись статтями 99, 101, пунктом 1 статті 103, статтею 105 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів, -

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Харкові залишити без задоволення.

Рішення господарського суду Харківської області від 06 липня 2011 року по справі №5023/4286/11 залишити без змін.

Постанова набирає чинності з дня її проголошення і може бути оскаржена до Вищого господарського суду України протягом 20-ти днів.

Головуючий суддя Істоміна О.А.

суддя Барбашова С.В.

суддя Білецька А.М.

Повний текст постанови підписано 05 березня 2012 року.