Рішення № 21838762, 29.02.2012, Господарський суд Київської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

01032, м. Київ, вул. Комінтерну, 16 тел. 235-24-26

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

"29" лютого 2012 р. Справа № 12/016-12

Господарський суд Київської області

у складі:

головуючого:судді Дьоміної С.Ю.

секретар:Кулакова С.С.

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу

за позовомтовариства з обмеженою відповідальністю «МСБУД»

до малого приватного підприємства «АТЛАНТ-ПЛЮС»

про стягнення заборгованості у розмірі 146835,12 грн.

за участю представників сторін:

від позивача: ОСОБА_1 представник (довіреність від 13.12.2011 року);

від відповідача: ОСОБА_2 представник (довіреність від 19.08.2010 року),

ВСТАНОВИВ:

30 січня 2012 року до господарського суду Київської області надійшла позовна заява товариства з обмеженою відповідальністю «МСБУД»(далі позивач) до малого приватного підприємства «АТЛАНТ-ПЛЮС»(далі відповідач) про стягнення заборгованості у розмірі 146835,12 грн.

В обґрунтування заявлених вимог, представник позивача пояснила, що 22 травня 2007 року між позивачем та відповідачем був укладений договір субпідряду №40 (далі договір), згідно з умовами якого відповідач зобовязувався на свій ризик виконати з власних матеріалів власними засобами та здати позивачу у встановлені договором строки роботи по виготовленню, встановленню та заскленню вітражів фасадної системи із встроєними розсувними дверима з ручним відкриванням (алюмінієвий профіль фасадної системи з терморозривом, колір RAL 9006; заскління прозорим склопакетом) (далі - конструкції) у відповідності до креслень позивача, які знаходяться у додатках до даного договору, на обєкті: «Завод по забою птиці»на «Птахофобриці Миронівська»за адресою: с. Степанці Канівського району Черкаської області, а позивач зобовязувався прийняти виконані відповідачем роботи та оплатити їх вчасно і в повному обсязі.

Під час прийняття позивачем виконаних відповідачем робіт були виявлені недоліки.

16 грудня 2008 року сторони уклали додаткову угоду до договору субпідряду №40 від 22 травня 2007 року (далі додаткова угода), згідно з умовами якої позивач зобовязувався підписати акт виконаних робіт на суму 24493,20 грн. протягом трьох днів з моменту усунення відповідачем дефектів виконаних робіт.

Проте відповідач дефекти не усунув.

Вважаючи, що його права порушені, позивач звернувся до суду, просив стягнути з відповідача 146835,12 грн. пені.

Провадження у справі порушено ухвалою господарського суду Київської області від 30.01.2012 року, справу призначено до розгляду 15.02.2012 року.

15 лютого 2012 року представник позивача у судовому засіданні позовні вимоги підтримала, вважала їх обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Представник відповідача у судовому засіданні подала відзив на позовну заяву, проти позову заперечувала, просила суд у його задоволенні відмовити. Крім цього, заявила клопотання про припинення провадження, розгляд якого було відкладено до наступного судового засідання.

Розгляд справи, на підставі ч. 1 ст. 77 Господарського процесуального кодексу України, було відкладено на 29.02.2012 року.

22 лютого 2012 року представник позивача направила на адресу суду додаткові пояснення щодо обставин у справі.

28 лютого 2012 року представник відповідача направила на адресу суду заперечення на додаткові пояснення щодо обставин у справі.

29 лютого 2012 року представник позивача у судовому засіданні позов підтримала, вважала його обґрунтованим та таким, що підлягає задоволенню.

Представник відповідача у судовому засіданні проти позову заперечувала, просила суд у його задоволенні відмовити. Крім цього, надала документи для долучення до матеріалів справи.

Дослідивши наявні в матеріалах справи документи, заслухавши пояснення представників сторін, оцінивши подані докази, суд дійшов висновку:

22 травня 2007 року між товариством з обмеженою відповідальністю «МСБУД»(далі позивач) та малим приватним підприємством «АТЛАНТ-ПЛЮС»(далі відповідач) був укладений договір субпідряду №40 (далі договір), згідно з умовами якого відповідач зобовязувався на свій ризик виконати з власних матеріалів власними засобами та здати позивачу у встановлені договором строки роботи по виготовленню, встановленню та заскленню вітражів фасадної системи із встроєними розсувними дверима з ручним відкриванням (алюмінієвий профіль фасадної системи з терморозривом, колір RAL 9006; заскління прозорим склопакетом) (далі - конструкції) у відповідності до креслень позивача, які знаходяться у додатках до даного договору, на обєкті: «Завод по забою птиці»на «Птахофобриці Миронівська»за адресою: с. Степанці Канівського району Черкаської області, а позивач зобовязувався прийняти виконані відповідачем роботи та оплатити їх вчасно і в повному обсязі.

Під час прийняття позивачем виконаних відповідачем робіт були виявлені недоліки.

У звязку з цим, 16 грудня 2008 року сторони уклали додаткову угоду до договору субпідряду №40 від 22 травня 2007 року (далі додаткова угода), згідно з умовами якої позивач зобовязувався підписати акт виконаних робіт на суму 24493,20 грн. (далі акт) протягом трьох днів з моменту усунення відповідачем дефектів виконаних робіт.

03 червня 2009 року відповідач звернувся до господарського суду міста Києва з позовом до позивача, зокрема, з вимогою підписати акт на суму 24493,20 грн. У свою чергу, позивач звернувся до відповідача з зустрічним позовом про стягнення заборгованості, що виникла у звязку з порушенням відповідачем умов договору.

Рішенням господарського суду міста Києва від 21.09.2011 року в справі №37/286, а також постановою Київського апеляційного господарського суду від 16.11.2011 року №37/286, було встановлено порушення відповідачем господарського зобовязання, а саме обовязку забезпечити якість робіт відповідно до Державних будівельних норм і стандартів (п. 4.33 договору).

Крім цього, наявність недоліків, виконаних відповідачем на виконання умов договору робіт, підтверджено висновком судової будівельно-технічної експертизи №10632/10-15 від 31.05.2011 року, копія якого долучена до матеріалів справи.

Відповідно до ч. 2 ст. 35 Господарського процесуального кодексу України, факти, встановлені рішенням господарського суду (іншого органу, який вирішує господарські спори), за винятком встановлених рішенням третейського суду, під час розгляду однієї справи, не доводяться знову при вирішенні інших спорів, в яких беруть участь ті самі сторони.

На виконання рішення господарського суду міста Києва від 21.09.2011 року №37/286 відповідачем було сплачено на користь позивача 154761,03 грн. боргу, проте відповідач недоліки виконаних робіт не усунув.

У звязку з цим, позивач звернувся до господарського суду Київської області, просив стягнути з відповідача 146835,12 грн. пені.

15 лютого 2012 року представник відповідача у судовому засіданні заявила клопотання про припинення провадження у справі, у звязку з тим, що вже є рішення господарського суду, який в межах своєї компетенції вирішив господарський спір між тими ж сторонами, про той же предмет і з тих же підстав.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 80 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд припиняє провадження у справі, якщо є рішення господарського суду або іншого органу, який в межах своєї компетенції вирішив господарський спір між тими ж сторонами, про той же предмет і з тих же підстав.

Предметом позову є певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, а підставою позову необхідно вважати обставини, на які посилається позивач в обґрунтування заявлених вимог.

Звертаючись до господарського суду міста Києва, позивач просив, зокрема, стягнути з відповідача 121189,26 грн. пені за період з 01.07.2007 року до 23.06.2009 року за порушення відповідачем умов договору №40 від 22.05.2007 року.

У позовній заяві, поданій до господарського суду Київської області, позивач просив суд стягнути з відповідача 146835,12 грн. пені за період з 24.06.2009 року до 16.11.2011 року за порушення відповідачем умов договору №40 від 22.05.2007 року.

Відтак, не можна вважати, що господарський суд міста Києва вирішив спір у межах своєї компетенції між тими ж сторонами, про той же предмет і з тих же підстав, оскільки період, за який позивач просить стягнути з відповідача пеню, відрізняється від періоду, за який позивач просив стягнути пеню з відповідача за порушення останнім умов договору №40 від 22.05.2007 року, звертаючись до господарського суду міста Києва із зустрічним позовом.

Крім цього, 15 лютого 2012 року представник відповідача у судовому засіданні подала відзив на позовну заяву, зазначила, що позивачем пропущений строк позовної давності, у звязку з чим просила суд у задоволенні позову відмовити.

Відповідно до ст. 256 Цивільного кодексу України, позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Згідно з ч. 1 ст. 259 Цивільного кодексу України, позовна давність, встановлена законом, може бути збільшена за домовленістю сторін. Договір про збільшення позовної давності укладається у письмовій формі.

Так, пунктом 15.5 договору передбачено, що строк позовної давності щодо стягнення штрафних санкцій складає три роки. Нарахування штрафних санкцій припиняється тільки після виконання зобовязання в натурі.

Перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (ч. 1 ст. 261 Цивільного кодексу України).

16 грудня 2008 року сторони уклали додаткову угоду до договору субпідряду №40 від 22 травня 2007 року (далі додаткова угода), з якої вбачається, що позивач зобовязувався підписати акт виконаних робіт на суму 24493,20 грн. (далі акт) протягом трьох днів з моменту усунення відповідачем дефектів виконаних робіт.

Оскільки відповідачем дефекти усунуті не були, 26 червня 2009 року позивач звернувся до господарського суду міста Києва із зустрічним позовом.

Рішенням господарського суду міста Києва від 21.09.2011 року в справі №37/286 (далі рішення) зустрічний позов було задоволено, стягнуто з відповідача на користь позивача 30842,08 грн. пені за період з 01.07.2007 року до 31.12.2007 року за порушення умов договору №40 від 22.05.2007 року.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 16.11.2011 року № 37/286, з відповідача на користь позивача було стягнуто 70631,72 грн. пені за період з 01.07.2007 року до 23.06.2009 року за порушення умов договору №40 від 22.05.2007 року.

Частиною 1 ст. 263 Цивільного кодексу України встановлено, що позовна давність переривається у разі пред'явлення особою позову до одного із кількох боржників, а також якщо предметом позову є лише частина вимоги, право на яку має позивач.

Відповідно до ч. 3 цієї статті, після переривання перебіг позовної давності починається заново. Час, що минув до переривання перебігу позовної давності, до нового строку не зараховується.

Рішення Верховного Суду України, прийняте за наслідками розгляду заяви про перегляд судового рішення з мотивів неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах, є обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить зазначену норму права, та для всіх судів України. (ч. 1 ст. 111-28 Господарського процесуального кодексу України).

Чинне законодавство не повязує припинення зобовязань з постановленням судового рішення, а наявність судових актів про стягнення заборгованості не припиняє грошових зобовязань боржника та не виключає його відповідальності за порушення строків виконання зобовязання (постанова Верховного Суду України №37/64 від 23.01.2012 року).

Таким чином, суд дійшов висновку про те, що строк позовної давності для вимог позивача на момент звернення до суду не сплив, оскільки згідно з умовами договору позовна давність була збільшена, переривалась предявленням позову до відповідача, а нарахування штрафних санкцій припиняється тільки після виконання зобовязання в натурі, що відповідачем зроблено не було.

Крім цього, ч. 3 ст. 193 Господарського кодексу України встановлено, що застосування господарських санкцій до суб'єкта, який порушив зобов'язання, не звільняє цього суб'єкта від обов'язку виконати зобов'язання в натурі, крім випадків, коли інше передбачено законом або договором, або управнена сторона відмовилася від прийняття виконання зобов'язання.

Згідно з п. 2 ч. 3 ст. 216 Господарського кодексу України, господарсько-правова відповідальність базується на принципах, згідно з якими сплата штрафних санкцій за порушення зобов'язання, а також відшкодування збитків не звільняють правопорушника без згоди другої сторони від виконання прийнятих зобов'язань у натурі.

Представник відповідача документів, що підтверджують усунення дефектів виконаних робіт, суду не надала.

Відповідно до ч. 1 ст. 317 Господарського кодексу України, будівництво об'єктів виробничого та іншого призначення, підготовка будівельних ділянок, роботи з обладнання будівель, роботи з завершення будівництва, прикладні та експериментальні дослідження і розробки тощо, які виконуються суб'єктами господарювання для інших суб'єктів або на їх замовлення, здійснюються на умовах підряду.

За договором підряду на капітальне будівництво одна сторона (підрядник) зобов'язується своїми силами і засобами на замовлення другої сторони (замовника) побудувати і здати замовникові у встановлений строк визначений договором об'єкт відповідно до проектно-кошторисної документації або виконати зумовлені договором будівельні та інші роботи, а замовник зобов'язується передати підряднику затверджену проектно-кошторисну документацію, надати йому будівельний майданчик, прийняти закінчені будівництвом об'єкти і оплатити їх (ч. 1 ст. 318 Господарського кодексу України).

Частиною 1 ст. 173 Господарського кодексу України встановлено, що господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Пунктом 3 ч. 1 ст. 174 Господарського кодексу України закріплено, що господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Згідно з ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України, субєкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобовязання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобовязання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до ч. 7 ст. 193 Господарського кодексу України, не допускаються одностороння відмова від виконання зобовязань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобовязання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином.

Частиною 2 ст. 322 Господарського кодексу України встановлено, що недоліки, виявлені при прийнятті робіт (об'єкта), підрядник зобов'язаний усунути за свій рахунок у строки, погоджені з замовником. У разі порушення строків усунення недоліків підрядник несе відповідальність, передбачену договором.

Пунктом 15.3 договору передбачено, що за недодержання строків виправлення дефектів робіт відповідач виплачує позивачу пеню в розмірі 0,01% від вартості робіт з урахуванням ПДВ, передбаченої п. 2.1 даного договору, за кожен день затримки.

Згідно з п. 2.1 договору, загальна вартість робіт та матеріалів відповідно з даним договором встановлюється в розмірі 167620,00 грн., в тому числі 20% ПДВ 27936,67 грн.

Якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін) (ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України).

Відповідно до ч. 1 ст. 612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Частиною 2 ст. 193 Господарського кодексу України встановлено, що кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Відповідно до ч. 1 ст. 217 Господарського кодексу України, господарськими санкціями визнаються заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, в результаті застосування яких для нього настають несприятливі економічні та/або правові наслідки.

Частиною 2 цієї статті закріплено, що у сфері господарювання застосовуються такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські санкції.

Згідно з ч. 1 ст. 230 Господарського кодексу України, штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Частиною 6 ст. 231 Господарського кодексу України встановлено, що штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

Платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін (ст. 1 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобовязань»).

Відповідно до ст. 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобовязань», розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Суд вважає, що розмір пені, враховуючи період заборгованості з 24.06.2009 року до 16.11.2011 року, ціну договору у розмірі 167620,00 грн., облікову ставку Національного банку України, що з 15.06.2009 року до 11.08.2009 року становила 11,0% (Постанова НБУ від 12.06.2009р. №343); з 12.08.2009 року до 07.06.2010 року становила 10,25% (Постанова НБУ від 10.08.2009р. №468); з 08.06.2010 року до 07.07.2010 року становила 9,5% (Постанова НБУ від 07.06.2010р. №259); з 08.07.2010 року до 09.08.2010 року становила 8,5% (Постанова НБУ від 07.07.2010р. №320); а з 10.08.2010 року до 16.11.2011 року становила 7,75% (Постанова НБУ від 09.08.2010р. №377), складає 71415,31 грн., які підлягають стягненню.

Відповідно до ч. 2 ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони, господарський суд має право покласти на неї господарські витрати незалежно від результатів вирішення спору.

Враховуючи вищевикладене, керуючись ст. 124 Конституції України, ч. ч. 1-3, 7 ст. 193, п. 2 ч. 3 ст. 216, ч. 1 ст. 317, ч. 1 ст. 318, ч. 1 ст. 173, п. 3 ч. 1 ст. 174, ч. 2 ст. 322, ч. ч. 1, 2 ст. 217, ч. 1 ст. 230, ч. 6 ст. 231 Господарського кодексу України, ст. 256, ч. 1 ст. 259, ч. 1 ст. 261, ч. ч. 1, 3 ст. 263, ч. 1 ст. 530, ч. 1 ст. 612 Цивільного кодексу України, ст. ст. 1, 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобовязань», ч. 2 ст. 35, п. 2 ч. 1 ст. 80, ч. 2 ст. 49, ст. ст. 82-85, ст. 116, ч. 1 ст. 111-28 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

Позов товариства з обмеженою відповідальністю «МСБУД»до малого приватного підприємства «АТЛАНТ-ПЛЮС»про стягнення заборгованості у розмірі 146835,12 грн. задовольнити частково.

Стягнути з малого приватного підприємства «АТЛАНТ-ПЛЮС»(Київська обл., Броварський р-н, с. Рожни, вул. Хоменка, 51, код 24892670) на користь товариства з обмеженою відповідальністю «МСБУД»(м. Київ, вул. Святошинська, 34, код 21555958) 71415,31 грн. (сімдесят одну тисячу чотириста п'ятнадцять грн. 31 коп.) пені; 2936,70 грн. (дві тисячі девятсот тридцять шість грн. 70 коп.) витрат на сплату судового збору. В іншій частині позову відмовити.

Наказ видати після набрання судовим рішенням законної сили.

Рішення набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня його належного оформлення та підписання і може бути оскаржено в апеляційному порядку.

Суддя С. Дьоміна

Рішення оформлено відповідно до вимог ст. 84 Господарського процесуального кодексу України і підписано 05.03.2012 року.