Ухвала суду № 21836732, 20.02.2012, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"20" лютого 2012 р. м. КиївК-51867/09-С

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

Головуючий:Нечитайло О.М.

Судді:Ланченко Л.В.

Пилипчук Н.Г.,

за участю секретаря:Альошиної Г.А.,

за участю представників позивача:Кибальник Я.М., відповідача:Шилова А.К.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні

касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Еколайф»

на постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 30.10.2009 р.

у справі №А18/297-08

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Еколайф»

до Васильківської обєднаної державної податкової інспекції Київської області

про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення,

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Еколайф»(далі позивач) звернулось з адміністративним позовом до Васильківської обєднаної державної податкової інспекції Київської області (далі відповідач) про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення.

Постановою Господарського суду Київської області від 07.08.2008 р. (судова колегія у складі: головуючий суддя А.Ю. Кошик, судді В.М. Бабкіна, А.В. Маляренко) позов задоволено повністю; скасовано податкове повідомлення-рішення від 18.01.2008 р. №0000022340/0; стягнуто з Державного бюджету України на користь позивача 3,40 грн. витрат по сплаті судового збору.

Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 30.10.2009 р. (судова колегія у складі: головуючий суддя М.В. Межевич, судді Я.Б. Глущенко, Г.Г. Федорова) рішення суду першої інстанції скасовано, прийнято нове, яким відмовлено у задоволенні позову.

Вважаючи, що рішення суду апеляційної інстанції прийняте з порушенням норм матеріального та процесуального права, позивач звернувся до Вищого адміністративного суду України із касаційною скаргою, в якій просить його скасувати та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Письмових заперечень на касаційну скаргу позивача від відповідача на адресу суду касаційної інстанції не надійшло.

Відповідно до ч. 1 ст. 220 КАС України, суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлені такі фактичні обставини справи.

Представниками податкового органу проведено виїзну позапланову перевірку господарської діяльності позивача з питань достовірності нарахування суми бюджетного відшкодування податку на додану вартість на рахунок платника у банку за період липень, серпень, вересень, жовтень 2007 року, за результатами якої складено акт від 08.01.2007 р. №3/23-2/31856409.

Перевіркою було встановлено порушення позивачем вимог пп. 3.1.1 ст. 3, п. 6.1 ст. 6 та пп. 7.7.2 п. 7 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», у результаті чого завищено заявлену суму бюджетного відшкодування за липень на 181 786,00 грн., за серпень на 370430,00 грн., за вересень на 524 757,00 грн. та за жовтень на 524 979,00 грн.

На підставі встановлених порушень контролюючим органом було прийнято податкове повідомлення-рішення від 18.01.2008 р. №0000022340/0, яким зменшено суму бюджетного відшкодування позивачу на 1 601 952,00 грн., і яке є предметом оскарження у даній справі.

Податковий орган вказує на те, що позивачем було завищено суму податку на додану вартість, що підлягає бюджетному відшкодуванню у звязку із завищенням фактично сплачених сум податкового кредиту попередніх податкових періодів постачальнику ТОВ «Тульчинський маслосирзавод», а саме сформовано податковий кредит без урахування кредиторської заборгованості по даному постачальнику.

Крім того, відповідач зазначає, що позивачем були отримані транспортні послуги по перевезенню товару фірмою-нерезидентом, яка не має постійного представництва, місце поставки яких знаходиться на території України, а тому він повинен був виступити податковим агентом і утримати податок з наданих послуг.

Заслухавши суддю-доповідача, представників сторін, розглянувши та обговоривши доводи, наведені у касаційній скарзі, надані сторонами докази в їх сукупності, перевіривши матеріали справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню з огляду на наступне.

Згідно з п.1.8 ст.1 Закону України «Про податок на додану вартість»(в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) бюджетне відшкодування - сума, що підлягає поверненню платнику податку з бюджету у звязку з надмірною сплатою податку у випадках, визначених цим Законом.

Відповідно пп. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 вказаного Закону, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8№ цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.

Згідно пп. 7.5.1 цієї ж статті, датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій: або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків; або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного податкового періоду та сумою податкового кредиту такого звітного податкового періоду. При позитивному значенні суми, розрахованої згідно з підпунктом 7.7.1 цього пункту, така сума підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету у строки, встановлені законом для відповідного податкового періоду. При від'ємному значенні суми, розрахованої згідно з підпунктом 7.7.1 цього пункту, така сума враховується у зменшення суми податкового боргу з цього податку, що виник за попередні податкові періоди (у тому числі розстроченого або відстроченого відповідно до закону), а при його відсутності - зараховується до складу податкового кредиту наступного податкового періоду (пп. 7.7.1 п. 7.7 ст. 7 Закону).

Якщо у наступному податковому періоді сума, розрахована згідно з підпунктом 7.7.1 цього пункту, має від'ємне значення, то: бюджетному відшкодуванню підлягає частина такого від'ємного значення, яка дорівнює сумі податку, фактично сплаченій отримувачем товарів (послуг) у попередньому податковому періоді постачальникам таких товарів (послуг); залишок від'ємного значення після бюджетного відшкодування включається до складу податкового кредиту наступного податкового періоду (пп. 7.7.2 п. 7.7 ст. 7 Закону).

Суд першої інстанції правильно встановив, що наведеними законодавчими приписами не ставиться в залежність право платника податку на отримання бюджетного відшкодування від того, коли саме у нього виникли зобов'язання перед постачальником, оскільки законодавчо закріпленою підставою для бюджетного відшкодування є фактична сплата податку отримувачем товарів (послуг) у попередньому податковому періоді постачальникам таких товарів (послуг).

Як вбачається з матеріалів справи, між позивачем та ТОВ «Тульчинський маслосирзавод»укладено договір від 08.05.2007 р. №01 про купівлю-продаж продукції та додаткову угоду до нього від 30.05.2007 р., згідно умов яких позивачем при проведенні розрахунків за здійснені поставки товару в першу чергу погашається вартість поставок, здійснених у поточному місяці. На виконання умов договору позивачем до розрахунку суми бюджетного відшкодування за липень-жовтень 2007 року було включено суми податкового кредиту попередніх періодів, що також підтверджується актами звірки між підприємствами.

З огляду на викладене, розрахунок суми бюджетного відшкодування за липень, серпень, вересень, жовтень 2007 року, відповідає нормативним положенням пп.7.7.2 п.7.7 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість», оскільки факт сплати коштів податковим органом не заперечується.

Стосовно доводів податкового органу про отримання транспортних послуг позивачем від нерезидента, суд першої інстанції правомірно встановив відсутність будь-яких доказів про наявність таких послуг, а отже - обґрунтовано зазначив і про відсутність підстав для нарахування позивачем та утримання податку в цій частині.

Таким чином, суд першої інстанції правомірно визнав такими, що не ґрунтуються на вказаних правових нормах, доводи податкової інспекції про щодо необхідності зменшення позивачу суми бюджетного відшкодування податку на додану вартість.

Зазначене судом апеляційної інстанції при постановленні оскаржуваного судового рішення взято до уваги не було, що призвело до безпідставного скасування рішення суду першої інстанції.

З огляду на викладене та керуючись приписами ст. 226 КАС України, відповідно до якої, суд касаційної інстанції скасовує судове рішення суду апеляційної інстанції та залишає в силі рішення суду першої інстанції, яке ухвалено відповідно до закону і скасоване або змінене помилково, судова колегія дійшла висновку про необхідність скасування оскаржуваного рішення суду апеляційної інстанції.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 210-231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

УХВАЛИВ:

1. Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Еколайф»задовольнити.

2. Постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 30.10.2009 р. у справі №А18/297-08 скасувати.

Постанову Господарського суду Київської області від 07.08.2008 р. у справі №А18/297-08 залишити в силі.

3. Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути переглянута з підстав, встановлених статтею 237 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя:Нечитайло О.М. Судді:Ланченко Л.В. Пилипчук Н.Г.