Ухвала суду № 21836727, 20.02.2012, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"20" лютого 2012 р. м. КиївК/9991/69067/11

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

Головуючий:Нечитайло О.М.

Судді:Ланченко Л.В.

Пилипчук Н.Г.,

за участю секретаря:Альошиної Г.А.,

за участю представників позивача:Буднього М.М., відповідача:не з'явився,

розглянувши у відкритому судовому засіданні

касаційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Рівне

на постанову Рівненського окружного адміністративного суду від 21.10.2010 р.

та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 29.09.2011 р.

у справі № 2а-4506/10/1770

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «РЗВА Електрик»

до Державної податкової інспекції у м. Рівне

про визнання протиправним та скасування рішення про застосування штрафних санкцій,

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «РЗВА Електрик»(далі позивач) звернулось з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у м. Рівне (далі відповідач) про визнання протиправним та скасування рішення про застосування штрафних санкцій.

Постановою Рівненського окружного адміністративного суду від 21.10.2010 р. (суддя А.В. Томчук), залишеною без змін ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 29.09.2011 р. (судова колегія у складі: головуючий суддя І.О. Яворський, судді В.П. Дякович, І.М. Обрізко), позов задоволено повністю; визнано протиправним та скасувано рішення про застосування штрафних (фінансових) санкцій від 27.08.2010 р. №1001262343; присуджено на користь позивача з Державного бюджету України судовий збір у розмірі 3,40 грн.

Вважаючи, що рішення судів попередніх інстанцій прийняті з порушенням норм матеріального права, відповідач звернувся до Вищого адміністративного суду України із касаційною скаргою, в якій просить скасувати рішення судів попередніх інстанцій та прийняти нове, яким у задоволенні позову відмовити.

Позивач надав до суду касаційної інстанції заперечення на касаційну скаргу, за змістом яких просить останню залишити без задоволення, а оскаржувані рішення без змін.

Відповідно до ч. 1 ст. 220 КАС України, суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлені такі фактичні обставини справи.

Представниками податкового органу було проведено виїзну планову документальну перевірку господарської діяльності позивача з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.04.2009 р. по 31.03.2010 р., за результатами якої складено акт від 13.08.2010 р. №1195/23-100/34704105.

Вказаною перевіркою було, зокрема, встановлено порушення позивачем п. 1 ст. 3 Закону України «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг», а саме непроведення через реєстратор розрахункових операцій операції із продажу відходів (металобрухту) за готівку та з прийняття плати за проживання в гуртожитку готівкою на загальну суму 544750,85 грн.

На підставі вказаного порушення податковим органом було прийнято рішення про застосування штрафних (фінансових) санкцій від 27.08.2010 р. №1001262343 на суму 2 723 754,25 грн., які і є предметом оскарження у даній справі.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, розглянувши та обговоривши доводи наведені у касаційній скарзі, перевіривши матеріали справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на наступне.

Так, згідно п. 1 ст. 3 Закону України «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг», суб'єкти підприємницької діяльності, які здійснюють розрахункові операції в готівковій та/або в безготівковій формі (із застосуванням платіжних карток, платіжних чеків, жетонів тощо) при продажу товарів (наданні послуг) у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг зобов'язані: проводити розрахункові операції на повну суму покупки (надання послуги) через зареєстровані, опломбовані у встановленому порядку та переведені у фіскальний режим роботи реєстратори розрахункових операцій з роздрукуванням відповідних розрахункових документів, що підтверджують виконання розрахункових операцій, або у випадках, передбачених цим Законом, із застосуванням зареєстрованих у встановленому порядку розрахункових книжок;

За змістом ст. 2 цього ж Закону розрахункова операція - приймання від покупця готівкових коштів, платіжних карток, платіжних чеків, жетонів тощо за місцем реалізації товарів (послуг), видача готівкових коштів за повернутий покупцем товар (ненадану послугу), а у разі застосування банківської платіжної картки - оформлення відповідного розрахункового документа щодо оплати в безготівковій формі товару (послуги) банком покупця або, у разі повернення товару (відмови від послуги), оформлення розрахункових документів щодо перерахування коштів у банк покупця.

Таким чином судові інстанції правомірно встановили, що приймання від покупця готівкових коштів, платіжних карток, платіжних чеків, жетонів тощо мають здійснюватися за місцем реалізації товарів (послуг) і такі операції визначаються законодавцем як розрахункова операція.

Вказаний Закон не визначає поняття «місце реалізації товарів (послуг)», однак, аналіз наведених законодавчих приписів дає суду касаційної інстанції підстави погодитись із висновком попередній судових інстанцій, що місцем реалізації товару є місце, де здійснюється розрахункова операція, тобто приймання продавцем від покупця готівкових коштів тощо, яке, з метою дотримання вимог Закону України «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг», має бути обладнане зареєстрованим, опломбованим у встановленому порядку реєстратором розрахункових операцій через який продавець зобовязаний провести розрахункову операцію з видачею відповідного розрахункового документа.

Позивач заявляючи про неправомірність нарахування йому штрафних (фінансових) санкцій зазначає, що непроведення ним розрахункової операції за реалізовані відходи через РРО обумовлено тим, що проведення розрахунків було ним здійснено у касі підприємства, тоді як реалізований товар було видано покупцям в іншому місці, а саме в виробничих цехах. Таким чином, у місці приймання грошових коштів товар не знаходився.

Крім того, п. 1 ст. 9 Закону України «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг», встановлено, що реєстратори розрахункових операцій та розрахункові книжки не застосовуються при здійсненні торгівлі продукцією власного виробництва та наданні послуг підприємствами, установами і організаціями усіх форм власності, крім підприємств торгівлі та громадського харчування, у разі проведення розрахунків у касах цих підприємств, установ і організацій з оформленням прибуткових і видаткових касових ордерів та видачею відповідних квитанцій, підписаних і завірених печаткою у встановленому порядку.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що позивач не є підприємством торгівлі та громадського харчування, а фактично є заводом по виробництву високовольтної апаратури, таким чином надання послуг з проживання в гуртожитку не є його безпосередньою діяльністю, що з урахуванням приписів п. 1 ст. 9 Закону України «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг»дає підстави погодитись із висновками попередніх судових інстанцій про відсутність необхідності застосування РРО для таких послуг.

На підтвердження факту оплати таких послуг позивачем було надано належним чином оформлені прибуткові касові ордени та відповідні квитанції, як того вимагають законодавчі приписи.

Відтак суди першої та апеляційної інстанцій дійшли цілком обґрунтованих висновків щодо неправомірності застосування до позивача штрафних (фінансових) санкцій.

Мотивація та докази, наведені у касаційній скарзі, не дають адміністративному суду касаційної інстанції підстав для постановлення висновків, які б спростовували правову позицію судів першої та апеляційної інстанцій.

На підставі викладеного та зважаючи на приписи ч. 1 ст. 224 Кодексу адміністративного судочинства України, судова колегія Вищого адміністративного суду України приходить до висновку, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухвалені судових рішень чи вченні процесуальних дій, а тому касаційну скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення залишити - без змін.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 210-231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

УХВАЛИВ:

1. Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Рівне залишити без задоволення.

2. Постанову Рівненського окружного адміністративного суду від 21.10.2010 р. та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 29.09.2011 р. у справі № 2а-4506/10/1770 залишити без змін.

3. Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути переглянута з підстав, встановлених статтею 237 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя:Нечитайло О.М. Судді:Ланченко Л.В. Пилипчук Н.Г. Суддя О.М. Нечитайло