Ухвала суду № 21836717, 25.01.2012, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"25" січня 2012 р. м. КиївК-13548/09

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

Головуючий:Нечитайло О.М.

Судді:Ланченко Л.В.

Пилипчук Н.Г.

розглянувши у попередньому судовому засіданні

касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м. Києва

на постанову Господарського суду м. Києва від 30.10.2007 р.

та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 03.03.2009 р.

у справі №28/430-А

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Керамікальянс»

до Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м. Києва

та Головного управління державного казначейства України у м. Києві

про визнання недійсним акта перевірки та податкового повідомлення-рішення, відшкодування,

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Керамікальянс»(далі-позивач) звернулось з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м. Києва та Головного управління державного казначейства України у м. Києві (далі відповідачі) про визнання недійсним акта перевірки та податкового повідомлення-рішення, відшкодування.

Постановою Господарського суду м. Києва від 30.10.2007 р. (суддя О.С. Копитова), залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 03.03.2009 р. (судова колегія у складі: головуючий суддя К.А. Бабенко, судді М.П. Зайцев, М.П. Коваль) позов задоволено, визнано недійсним податкове повідомлення-рішення від 22.06.2007 р.; у решті позову відмовлено; стягнуто з Державного бюджету України на користь позивача 1,70 грн. судового збору.

Вважаючи, що рішення судів попередніх інстанцій прийняті з порушенням норм матеріального та процесуального права, Державна податкова інспекція у Шевченківському районі м. Києва звернулась до Вищого адміністративного суду України із касаційною скаргою, в якій просить їх скасувати та ухвалити нове, яким у задоволенні позовних вимог відмовити повністю.

Письмових заперечень на касаційну скаргу від позивача на адресу суду касаційної інстанції не надійшло.

Відповідно до ч. 1 ст. 220 КАС України, суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлені такі фактичні обставини справи.

Працівниками податкового органу було здійснено перевірку господарської діяльної позивача з питань достовірності нарахування суми бюджетного відшкодування податку на додану вартість на розрахунковий рахунок за січень місяць 2007 року, за результатами якої складено акт від 12.06.2007 р. №1433/23-06/33534528.

Перевіркою було встановлено порушення позивачем пп. 7.4.1 п.7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», п. 1.32 ст. 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», ст. 142 Господарського кодексу України, а саме -безпідставно заявлено до бюджетного відшкодування суму податку на додану вартість у розмірі 16549,00 грн.

У звязку із викладеним контролюючим органом було прийнято податкове повідомлення-рішення від 22.06.2007 р. №0004762306/0 про зменшення суми бюджетного відшкодування податку на додану вартість на 16549,00 грн., яке і є предметом оскарження у даній справі.

Підставою для висновку про неправомірність формування податкового кредиту та відповідно заявленої суми бюджетного відшкодування став той факт, що позивачем було подано до податкового органу декларацію з податку на прибуток за 2006 рік з нульовими показниками, що на думку відповідача, свідчить про те, що діяльність позивача не є господарською, оскільки не направлена на отримання доходу.

Заслухавши суддю-доповідача, розглянувши та обговоривши доводи, наведені у касаційній скарзі, надані сторонами письмові докази в їх сукупності, перевіривши матеріали справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на наступне.

Згідно з п.1.8 ст.1 Закону України «Про податок на додану вартість»(в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) бюджетне відшкодування - сума, що підлягає поверненню платнику податку з бюджету у звязку з надмірною сплатою податку у випадках, визначених цим Законом.

Згідно з пп.7.4.1 п.7.4 ст.7 вказаного Закону податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8№ цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари (послуги) та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Єдиною підставою для позбавлення права платника на включення до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), відповідно до пп.7.4.5 п.7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість», є не підтвердження суми сплаченого (нарахованого) податку податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

Закон України «Про податок на додану вартість»не встановлює інших обмежень та не ставить в залежність право платника податків на податковий кредит від прибутковості чи збитковості його діяльності.

Слід також зазначити, що попередніми судовими інстанціями встановлено, що на підтвердження правомірності формування податкового кредиту позивачем надано оформлені належним чином податкові накладні.

Доводів, які б свідчили про фіктивність господарської діяльності контрагентів позивача та фіктивності спірних господарських операцій податковим органом не надано, як не надано і належних доказів порушення позивачем вимог Закону України «Про податок на додану вартість»при формуванні ним складу податкового кредиту, а отже і суми податку на додану вартість, що підлягає поверненню з бюджету.

Відповідно до ч. 2 ст. 71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності субєкта владних повноважень обовязок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Таким чином, попередні судові інстанції дійшли цілком обґрунтованого висновку щодо безпідставності доводів контролюючого органу та неправомірності зменшення позивачу суми бюджетного відшкодування з податку на додану вартість.

Мотивація та докази, наведені у касаційній скарзі, не дають адміністративному суду касаційної інстанції підстав для постановлення висновків, які б спростовували правову позицію судів попередніх інстанцій.

На підставі викладеного та зважаючи на приписи ч. 3 ст. 220№ КАС України судова колегія Вищого адміністративного суду України приходить до висновку, що порушень або неправильного застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права не вбачається, а тому касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м. Києва слід відхилити, а оскаржуване судове рішення залишити без змін.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 210-231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

УХВАЛИВ:

1. Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м. Києва залишити без задоволення.

2. Постанову Господарського суду м. Києва від 30.10.2007 р. та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 03.03.2009 р. у справі №28/430-А залишити без змін.

3. Ухвала набирає законної сили через пять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, та може бути переглянута з підстав, встановлених статтею 237 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя:Нечитайло О.М. Судді:Ланченко Л.В. Пилипчук Н.Г. Суддя О.М. Нечитайло